Б. Д. Антоненко-Давидович. Як ми говоримо/ДІЄПРИКМЕТНИКИ
Матеріал з Вікіпідручника
[ред.] ДІЄПРИКМЕТНИКИ
[ред.] Активні дієприкметники, віддієслівні прикметники й пасивні дієприкметники
Візьмімо такий уривок із художнього твору одного з відомих стилістів сучасної української прози М. Стельмаха:
«І тепер, проживши піввіку, я згадую далеке вечірнє стависько, пoтемнілі в жалобі трави, що завтра стануть сіном, велетенські шоломи копиць, останній срібний дзвін коси і перший скрип деркача, і соняшник вогника під косарським таганком, і пофоркування невидимих коней, що зайшли в туман, тонкий посвист дрібних чирят, що струшують зі своїх крилець воду, і дитячий схлип річечки, в яку на все літо повходили м'ята, павині вічка, та й не журяться, а цвітуть собі.
І над усім цим світом, де пахощі сіна злегка притрушує туман і дух молодого, ще не затужавілого зерна, сяють найкращі зорі мого дитинства. Навіть далекий вогник на хуторі біля містка теж здається мені зорею, що стала в чиємусь вікні, щоб радісніше жилося добрим людям...
I здається мені, що, минувши потeмнілі вітряки, я входжу в синє крайнебо, беру з нього свою зірку та й навпростець полями поспішаю в село. А в цей час невидимий сон, що причаївся в узголов'ї на другому покосі, торкається повік і наближає до мене зірки».
У цьому довгому уривку ми бачимо низку підрядних речень: що зайшли в туман, що струшують зі своїх крилець воду, що стала в чиємусь вікні, що причаївся в узголов 'ї на другому покосі, - а крім того, дієприкметники з суфіксом -л-: потемнілі, не затужавілого. Уявімо собі, який вигляд мав би цей уривок у перекладі російською мовою. Можна напевно сказати, що всі ці підрядні речення, замість описових конструкцій що зайшли, що струшують, починались би активними дієприкметниками: зашедшие в туман, стряхивающие со своих крылышекeк воду, ставшая в чьем-то окне, притаившийся в изголовье; українські дієприкметники з суфіксом -л- було б замінено російськими активними з дієприкметниками з суфіксом -вш-; зворотам потемнілі трави, потемнілі вітряки відповідали б пoтемневшие травы, пoтемневшие мельницы, а звороту не затужавілого зерна - не затвердевшего зерна.
Чом так відрізняються граматичні форми українського ориґіналу й російського перекладу? Тому що форм активних дієприкметників із суфіксами -ущ-, -ющ-, -ящ- і -вш- немає в українській мові, й письменник мусив удатись до описової форми на зразок що зайшли або до дієприкметників із суфіксом -л- - пoтемнілі, затужавілі.
Але ми знаємо багато слів із суфіксами -ущ-, -ющ-, -ач-, -яч-, що походять від дієслів: лежачий («Лежачого не б'ють». - М. Номис), питущий («Я - не питущий, отже, не підкочуйтесь до мене з чаркою». - В. Кучер), невмирущий («Слався, горде комсомольське плем'я, невмируща молодість моя». - І. Нехода), трудящий, роботящий («А трудяще, а чепурне, а роботяще!» - Т. Шевченко) тощо. Хіба ці словa не є активні дієприкменики? Ні, це віддієслівні прикметники, що втратили дієслівні ознаки (час і вид) і означають уже не дію, як дієприкметники, а сталу властивість когось чи чогось.
Немає в українській мові й форм пасивного дієприкметника тeпepiшнього часу на зразок російських читаемый, получаемый, делаемый, але зрідка трапляються віддієслівні прикметники з суфіксами -им- (невгасима любов), -ом- (невідомий чоловік), що також утратили ознаки дії й набули постійної якості.
Щоб легше було зрозуміти сказане, порівняймо дві фрази: «Під лежачий камінь вода не тече» й «Павло підняв лежачу на підлозі монету». У першій фразі слово лежачий є віддієслівний прикметник, що втратив ознаки дієслова й має постійну властивість - лежати; в другій фразі слово лежачу виконує функцію невластивого українській мові активного дієприкметника, через що фраза звучить важко, неприродно, штучно. Так сказати по-українському не можна, а треба: «Павло підняв монету, що лежала на підлозі».
Розгляньмо ще такий приклад: «Питущого й близько не підпускай до комори чи каси, бо проп'є все». Так сказати по-українському можна, бо тут слово питущий - віддієслівний прикметник, що передає постійну властивість п'яниці. А спробуймо лиш надати цьому слову функцію активного дієприкметника й подивімося, що вийде: «Людина, питуща некип'ячену воду, може заслабнути на шлунково-кишкові захворювання». Кожний, хто хоч трохи знає українську мову, відчує, що така фраза звучить по-українському дико, її конче треба перебудувати так, щоб у ній не було активного дієприкметника питущий. Це можна зробити двома способами - або користуючись описовою формою підрядного речення: «Людина, що п'є некип'ячену воду, може заслабнути на шлунково-кишкові захворювання», - або вдаючись до дієприслівника: «Людина, п'ючи некип'ячену воду, може заслабнути на шлунково-кишкові захворювання».
Тут виникає слушне питання: чи ця особливість української мови - уникати вживання форм активних дієприкметників - не обмежує наших можливостей вислову? Чи описові конструкції, до яких мусимо вдаватися замість активних дієприкметників із зазначеними вище суфіксами, не обтяжують фрази, не позначаються кепсько на стилі викладу? Як бачимо з наведеного на початку статті уривка з твору М. Стельмаха, це ніскільки не порушило ні мелодійності ритму, ні стрункості, простоти викладу авторової думки. I навпаки - як псують милозвучність, стрункість, простоту й утруднюють вимовляння незграбні спроби живосилом застосувати в українському реченні невластиву форму активного дієприкметника! Ось невдала фраза з одного сучасного оповідання: «Нам важко бачити тебе прикутим і страждаючим». Можна за попереднім прикладом поставити замість страждаючий дієслово: «Нам важко бачити, як ти страждаєш прикутий»; можна скористуватись і віддієслівним прикметником: «Нам важко бачити тебе прикутим і стражденним». Часто буває можливо замінити активний дієприкметник пасивним дієприкметником від того ж дієслова.
Інколи можна замінити активний дієприкметник дієприслівником від того ж дієслова або іменником іншого кореня: замість неправильно складеної фрази «Під час обговорення доповіді всі виступаючі товариші зазначали важливість поставленого питання» можна сказати: «Під час обговорення доповіді всі товариші, виступаючи, зазначали важливість поставленого питання» або «Під час обговорення доповіді всі промовці зазначали...». Тим, кому потреба протокольної точності, можна скористуватись описовою конструкцією: «Усі товариші, що виступали (або - брали участь у виступах), зазначали...»
Як бачимо, є багато різних способів, щоб, не порушуючи милозвучності української мови, правильно й точно передати те, що в російській мові передається активними дієприкметниками.
[ред.] Пасивні дієприкметники
Як уже зазначалося, в українській мові дуже поширеними є пасивні дієприкметники на -ний, -тий. Від деяких дієслів уживаються паралельні форми: одягнений - одягнутий, замкнений - замкнутий, затягнений - затягнутий. Українська літературна мова однаковою мірою засвідчує обидві ці форми.
Замість пасивних дієприкметників із суфіксом -ем- у російській мові, українська мова знає описову форму: получаемый результат - наслідок, що його (або - який) одержуємо, сравниваемая величина - величина, що її (або - яку) порівнюють. Замість описової конструкції можна іноді поставити пасивний дієприкметник недоконаного виду, якщо він утворюється з суфіксом -ува-, -юва- : одержуваний наслідок, порівнювана величина.
Як зазначалось вище, пасивні дієприкметники виконують у реченні здебільшого функцію означення: «В накинутій на плечі сірячині, - порожні рукави обвисли перебитими крилами, - він стояв під стіною, в кутку» (Б. Харчук). Але пасивний дієприкметник нерідко буває й частиною складеного присудка: «За війну він був чотири рази поранений» (І. Волошин).
[ред.] ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДІЄПРИКМЕТНИКІВ
[ред.] Бажаючий - що (котрий, який) бажає - охочий
Часто можна натрапити на таке оголошення: «Бажаючі взяти участь в екскурсії, повинні записатися в місцевкомі». Ми знаємо з попереднього, що форма активного дієприкметника не належить до рис української мови, а тому треба добрати способу, щоб уникнути в наведеній фразі штучного дієприкметника бажаючі. Як це зробити?
Можна, як ми бачили вже, вдатись до описової конструкції: «Усі, що (котрі, які) бажають узяти участь в екскурсії»; можна, не міняючи змісту фрази, висловитись інакше, підшукавши відповідний прикметник. Узяти хоч би прикметник охочий - він цілком відповідає тому поняттю, що його намагались висловити автори оголошення незграбним утвором бажаючий: «В козацькому таборі по-старому не чути було ні співів, ні криків, не виїжджали з табору охочі молодці помірятися з паном козацькою силою» (Я. Качура). Цим прикметником можна передати думку й у згаданому оголошенні: «Охочим узяти участь в екскурсії слід записатися в місцевкомі».
[ред.] Відпочиваючий, відпочивальник, що (котрий, який) відпочиває, відпочиваючи
На Україні, зокрема в Криму і Карпатах, щороку відпочиває багато трудящих у різних будинках відпочинку, а наші газетярі й досі не можуть знайти путнього відповідника до російського слова отдыхающий і пишуть: «У цьому будинку дуже кепсько організовані розваги відпочиваючих: не буває екскурсій, змістовних лекцій самодіяльних концертів».
У цій фразі також можна легко обминути невластивий українській мові активний дієприкметник відпочиваючих, що виконує тут функцію іменника. Для цього треба вжити від дієслова відпочивати іменника відпочивальник: «...організовано розваги відпочивальників». Від цього фраза набуває більшої стрункості, ніж коли побудувати її з підрядним реченням: «...розваги тих, що відпочивають».
Слово відпочивальник увійшло до наших Українсько-російського й Російсько-українського словників АН УРСР, і лишається тільки дивуватися, чому воно не витиснуло остаточно на сторінках наших періодичних і неперіодичних видань словесного покруча відпочиваючий.
Проте словом відпочивальник не можна безоглядно послугуватись. Воно буває доречним тільки тоді, коли виконує в фразі функцію іменника, цебто втратило характер дії. Але можуть бути випадки, коли наявність дії треба зберегти, наприклад, як перекласти українською мовою таке російське речення: «Отдыхающие во время обеденного перерыва рабочие слушали интересную лекцию»? Тут слово відпочивальник не підійде, бо йдеться не про тривалий відпочинок, як то буває під час відпустки в будинках відпочинку, а лише про короткий, тимчасовий перепочинок, у якому нюанс дії треба зберегти, отож фразу слід перекласти або підрядним реченням: «Робітники, що (котрі, які) відпочивали під час обідньої перерви...», - або дієприслівником: «Відпочиваючи під час обідньої перерви, робітники...»,
[ред.] Відстаючий - що (котрий, який) відстає - відсталий
«У нашому колективі не повинно бути відстаючих!» - читаємо в районній газеті й бачимо потребу виправити неприродне для української мови слово відстаючих. Можна виправити на описову форму: «У нашому колективі не повинно бути тих, що (котрі, які) відстають», але можна обійтись і без неї, взявши прикметник відсталий: «У нашому колективі не повинно бути відсталих».
[ред.] Захоплюючий - що (котрий, який) захоплюв, захопливий, звабливий, привабливий, знадний, знaдлuвuй, принадний
Газетну фразу «Особливо захоплюючі і привабливі подорожі повз Дніпрові кручі» можна виправити кількома способами: поставити замість дієприкметника захоплюючі дієслово: «Особливо захоплюють і приваблюють подорожі повз Дніпрові кручі», - або скористуватись одним із прикметників -захопливий, привабливий, звабливий, знадливий, знадний, принадний: «Особливо знадними й привабливими є подорожі...».
[ред.] 3наючий - що (котрий, який) знається, (розуміється тямить), тямущий (тямучий), тямовuтuй, тямкий
«Тут треба знаючої людини» - прочитали ми в одному оповіданні, де автор допустився подвійної помилки, незугарно переклавши російську фразу: «3десь нужен знающий человек». Передусім упадає в очі невластива українській мові форма активного дієприкметника - знаюча, а по-друге, її створено від дієслова знати, хоча треба виходити від дієслова знатися, цебто - «тямити на чомусь»,
Цю фразу можна було б замінити описовою формою: «Тут треба людини, що (яка, котра) знається (розуміється, тямить)», а можна, скористувавшись близькими за значенням прикметниками, й так висловитися: «Тут треба тямущої (тямyчoї, тямовитої, тямкої) людини».
[ред.] Пануючий чи панівний?
До наших нових словників поряд із природним, милозвучним словом панівний проник дієприкметник пануючий: «У Чорному морі спостерігається складна система течій, обумовлена дією різних сил, в основному - пануючими вітрами» («Колгоспне село»); «Панівним класом у Київській Русі були феодали: князі і бояри» («Історія української літератури»). Між цими двома словами нема ніякої значеннєвої різниці, слово пануючий суперечить духу нашої мови, тому слід, виходячи з мовних традицій, завжди додержуватись тільки словa панівний: панівна думка, панівна висота, панівні вітри тощо.
[ред.] Подорожуючий - що (котрий, який) подорожує - подорожній
«В руках у нього була «авоська», неодмінна супутниця всіх подорожуючих», - написав один автор повісті для школярів, не замислюючись над тим, як важко вимовити по-українському це, ніби українське, слово. А тим часом цю фразу він міг би написати й правильно, звернувшись до описової форми: «У руках у нього була сіточка, неодмінна супутниця всіх, що (котрі, які) подорожують», - або скористувавшись прикметником подорожній: «Була сіточка, неодмінна супутниця всіх пoдорожніх».
[ред.] Початкуючий - початківець
«На вечорі виступили з читанням своїх творів початкуючі письменники», - надруковано в газетній замітці, автор якої не знає, що відповідно до російського вислову начинающий писатель (художник, композитор тощо) в сучасній українській літературній мові вживається слово початківець: початківець-письменник, початківець-художник, початківець-композитор і т. ін. «Опублікування першої книги початківця - свято не тільки для читача, для літератури, для молодого автора, але й для старшого письменника». - Ю. Смолич).
[ред.] Працюючий - що (котрий, який) працює - трудящий, тpyдiвник, трудар, трудовик, пpaцiвник
Слово працюючий трапляється в значеннях активного дієприкметника («Працюючий на новому верстаті робітник не був добре обізнаний із його властивостями»), прикметника («Велика увага пpидiляється навчанню працюючої молоді») та іменника («Літо - найкраща пора для відпочинку працюючих»). Але ні в першому, ні в другому, ні в третьому значеннях воно не дається до використання. Ми бачили вже, що цей дієприкметник можна, нітрохи не порушуючи загального змісту, замінити дієприслівником: «Працюючи на новому верстаті, робітник не був добре обізнаний із його властивостями»; можна висловити цю фразу й описовою конструкцією: «Робітник, що (котрий, який) працював на новому верстаті, не був добре обізнаний із його властивостями». Замість слова працюючий у значенні прикметника можна скористуватись відомим, прикметником трудящий (або трудовий): «Трудяща ластівка край берега літала» (Л. Глібов); отож у другому реченні треба написати: «Велика увага приділяється навчанню трудящої (трудової) молоді». Слово трудящий можна ставити й у значенні іменника: «Літо - найкраща пора для відпочинку трудящих».
Не слід забувати й інших іменників, що цілком можуть замінити форму працюючий: трудівник («Це, напевне спросоння обізвався дятел, невтомний трудівник». -М. Стельмах; «Моя хвала трудівникам незнаним...» - П. Грабовський; «Налагоджуємо культурний зв'язок свідомості мільйонів трудівників». - В. Еллан); трудар(«Ми в комсомольській бригаді вийшли в степ на зорі - юні, веселі і раді вільних полів трударі». - П. Воронько), трудяка («... я сів у тритонку до шофера Н. ...Це був справжній трудяка». - 0. Довженко); працівник («Працівники заповідника мали що показати нашій вибагливій екскурсії». - І. Ле).
Іменник працівник буває й відповідником російського работник («Величезну кількість працівників преси можна було тут бачити тільки в перші дні процесу». - Я. Галан). Іноді помилково замість слова працівник уживають іменник робітник: «Серед робітників цього науково-дослідного інституту є кілька кандидатів і докторів наук». Слово робітник позначає трудівника тільки фізичної праці, а працівник - і фізичної, й розумової. Є ще іменник співробітник, який відповідає російському сотрудник є близьким за значенням до українського працівник - «трудівник розумової праці». Отож, у помилковій фразі слід було сказати: «Серед працівників (або - співробітників ) цього науково-дослідного інституту...».
[ред.] Утопаючий, потопаючий, що (котрий, який) утопає (потопає), утопальник (потопальник), потопельник
«Ви стрибатимете, а я... поблизу їздитиму, рятуватиму втопаючих», - читаємо в одному сучасному оповіданні. У цій фразі дієприкметник утопаючий виконує функцію іменника; але це слово часто трапляється й з функцією дієприкметника: «Утопаючий Іван хапався посеред річки за будь-що». У цьому випадку активний дієприкметник утопаючий звучить неприродно. Цю фразу можна перебудувати, зберігаючи її зміст, удавшись до описової конструкції з підрядним реченням: «Іван, що втопав (котрий, який утопав...)», - або послугуючись дієприслівником: «Утопаючи, Іван...».
Але візьмімо ще таку фразу: «Утопаючий хапається за соломинку». Можна, звісно, й тут скористуватись описовою конструкцією: «Той, що втопає (котрий, який утопає), хапається...», - або й дієприслівником: «Утопаючи, хапається...», - але це трохи змінює зміст фрази, бо тут слово утопаючий виступає в ролі іменника, а не дієприкметника. Чому б у такому випадку не вжити українського іменника від дієслова утопати - утопальник, як це вже робили, творячи від дієслова відпочивати іменник відпочивальник? Далебі, непогано виходить: «Утопальник хапається за соломинку».
Усе це можна сказати й про слово-синонім потопаючий: «Щури перші тікають із корабля, що (котрий, який) потопає», - замість «із потопаючого корабля»; «Дівчина, потопаючи, кілька разів ще виринала на поверхню води», - замість «потопаюча дівчина». Від дієслова потопати можна також утворити іменник потопальник: «Потопальник щиро дякував за порятунок». До речі, є іменник потопельник - відповідник російського утопленник, що бачимо й у нашій класичній літературі: «...закинуте, глухе містечко лежало, як потопельник, у чорному баговинні» (0. Слісаренко); «Худа печаль і довга туга, мов потопельник, попливла» (М. Бажан).
[ред.] Хвилюючий - що (котрий, який) хвилює, зворушливий, бентежний, збудний (збудливий), животрепетний
У нашому поточному мовленні слово хвилюючий рідко трапляється в ролі активного дієприкметника, як у цій фразі: «Колись хвилюючі багатьох слова нині втратили свою первинну силу», - де треба правильно висловитись так: «Слова, що (котрі, які) колись хвилювали багатьох...» Це слово виступає раз у раз у значенні прикметника, що, хоч і створено його від дієслова хвилювати, втратив характер дії: «Художник майстерно показав у своїй картині хвилюючий прояв материнської любові»; «Третя частина книжки - це хвилююча розповідь про подвиг»; «Хвилююча краса тут сприймається серцем будівника».
Не тільки з стилістичних міркувань, а й щоб не набридати читачеві або слухачеві й не пантеличити їх цим незграбним словом, яке рябіє на сторінках журналів, газет, а іноді й художніх творів, слід звертатись до природних прикметників: зворушливий («В оповіданні про ясні дні дитинства було щось зворушливе». -Переклад із М. Горького), бентежний («Якийсь теплий, бентежний сум стискав її серце». - В. Козаченко), збудний (збудливий) («3будний запах гарячого кулешу приємно лоскотав у ніздрях». - Я. Качура), животрепетний («Дуже цікава животрепетна новина». - Словник за редакцією А. Кримського).
Хіба не досить цих зразків, щоб уникати або й зовсім відмовитись від цього штучного невдалого витвору, якого не знайдемо ні в нашій класиці, ані почуємо в народному мовленні, і хіба не краще зазвучали б наведені на початку фрази в такому вигляді: «Художник показав у своїй картині зворушливий прояв материнської любові»; «Третя частина книжки - це бентежна розповідь про подвиг»; «3ворушлива краса тут сприймається серцем будівника»? Безперечно, краще!
