Б. Д. Антоненко-Давидович. Як ми говоримо/ПРИСЛІВНИКИ
Матеріал з Вікіпідручника
[ред.] ПРИСЛІВНИКИ
[ред.] Загальні зауваження
В українській мові далеко більше вживаються прислівники, ніж у російській, де вони часто поступаються перед конструкціями з прийменниками й іменниками назразок с нетерпением, с удовлетворением, в нерешительности. Наприклад, читаємо: «Нічого ви не знаєте! - нетерпляче перебила вона» (Леся Українка); «Гармаші не відстають, - виглянувши крізь вирву вікна на перехрестя, задоволено промовив Чумаченко» (0. Гончар); «Гафійка раптом почервоніла і нерішуче стояла» (М. Коцюбинський); «У вітринах крамниць Таня заздрісно розглядала красивих, великих ляльок» (0. Копиленко). Однак деякі сучасні автори забувають про це й пишуть: «Олена Іванівна стояла в нерішучості в коридорі»; «Ото лається, собацюга. Де тільки навчився? - із заздрістю сказав Ігор». Розуміється, в цих фразах далеко краще було б написати: «стояла нерішуче в коридорі», «заздрісно (заздро) сказав Ігор».
[ред.] ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ПРИСЛІВНИКІВ
[ред.] Виключно, винятково, тільки, суто, єдино
«Він їв виключно черствий хліб», - читаємо в медичній статті, хоч важко почути щось подібне в живому народному мовленні й класичній літературі, де було б: «Він їв самий черствий хліб» («Він їв тільки черствий хліб»), або, щоб підкреслити сказане: «Він їв самий тільки черствий хліб». Прислівник виключно - штучно створене чи скальковане слово, яким надуживають наші науковці й публіцисти, хоч є ще й інші, більш підхожі, природні слова. Крім наведеного вище тільки, є ще винятково ( «3 усіма він чемний і винятково ввічливий». - Я. Баш), суто («Піднести їй на болячку ту суто золоту гіллячку». - І. Котляревський), єдино («Мене судити могли б єдино тільки королі». - Б. Грінченко).
[ред.] Довжиною, шириною, глибиною, висотою, вишиною, товщиною − завдовжки, завширшки, зaвглибшки, заввишки, завбільшки, завдальшки, зaвгpyбшки, завтовшки
«Кімната була довжиною вісім метрів, шириною чотири й висотою три метри»; «Ставок, глибиною подекуди аж до семи метрів, прикрашає тепер наше місто, що не мaє річки»: Такі неукраїнські вислови ми читаємо іноді тільки в ділових паперах, а навіть у статтях і в художній літературі. Цих висловів не знає українська народна мова, не знала їх і наша класика, а користувались іншими прислівниками: «Роги по аршину завдовжки, коли не більш» (0. Стороженко); «Сам той Ох на корх заввишки, а на сажень борода» (Леся Українка); «Яма завглибшки була вже двадцять і два сажні» (І. Франко); «Наша річка, хоч і неабияка там завширшки, проте рибу має» (з живих уст); «Камінь такий завбільшки, як де є хата велика» (казка); «Намисто було завгpyбшки як моє» (Словник Б. Грінченка); «Так завдальшки, як до тії греблі, сиділи в очеретах дикі качки» (Словник Б. Грінченка).
Отже, для російських висловів длиной, в длину, шириной, в ширину, высотой, глубиной, величиной, толщиной, на расстоянии маємо українські відповідники - завдовжки, завширшки, заввишки, завглибшки, завбільшки, завтовшки, завгрубшки, завдальшки, яких і слід додержуватися в писемній та усній мові.
Російський вислів на расстоянии може передаватись українською мовою не тільки прислівником завдальшки, а часто й прийменником на та іменником віддаль (віддалення) або відстань: «Тепер обличчя обох були на віддаленні якихось три чверті метра» (І. Ле); «На відстані пострілу» (Українсько-російський словник АН УРСР).
[ред.] Доки - доти, поки - поти
Прислівники доки й доти, поки й поти чуються в фразах як спаровані, взаємозалежні: «Доти лях мутив, доки не наївся» (М. Номис); «Доки на передовій було спокійно, доти й Багіров поводився спокійно» (0. Гончар); «Поти все вередуватиму, аж поки купиш ласощів» (Г. Квітка-Основ'яненко); «Поки Рось зоветься Россю, Дніпро в море ллється, поти серце українське з панським не вживеться» (П. Куліш).
Не слід перемішувати ці спаровані прислівники й ставити доти з поки, а доки з поти, як це часом, хтозна для чого, роблять: «Слава продавця росла й ширилася доти, поки слідчий не поцікавився»; «Я поти ждав її, доки не прийшла аж увечері». Чуття мови підказує неприродність такого сполучення.
[ред.] Зараз, тепер, нині, тепереньки, теперечки, тепера, ниньки
Прислівник зараз витискує останнім часом прислівники тепер, нині: «Де гули набої, зараз сміх звучить» (В. Сосюра); «У нас зараз весна» (С. Плачинда). Проте між цими прислівниками є деяка значеннєва різниця.
Українська класика й народне мовлення надають прислівнику зараз вузького значення - «цієї миті, цю хвилину, негайно»: «Ходім зараз до матері» (М, Коцюбинський); «Зараз я піду» (Леся Українка); а коли мовилося про час, що оце триває, користувалися словами тепер, нині: «Не тепер, так у четвер» (приказка); «Не той тепер Миргород, Хорол-річка не та» (П. Тичина); «Герман Гольдкремер устав нині дуже злий» (І. Франко); «Їх смольний дух п'янить мене і нині» (М. Рильський).
У фольклорі трапляються ще й такі прислівники: тепереньки («Ой колись була розкіш-воля, а тепереньки - неволя». - Народна пісня), теперечки «Теперечки дивись, до чого він доживсь». - Л. Глібов), тепера - відповідник до російського теперича й ниньки - відповідник нынче.
3 цих прикладів випливає, що й у наведених на початку фразах із сучасної літератури краще було б, якби замість недоречного тут прислівника зараз стояли інші, саме в цьому тексті потрібні слова: «Де гули набої, нині сміх звучить»; «У нас тепер весна».
[ред.] Зрідні - бути (доводитися) родичем, бути piднею, рідний брат (piднa сестра ) комусь або чомусь, родичі
Читаємо в одному науковому творі: «Така хибна провідна думка автора книжки - зрідні тій плутанині, яка властива людям, що не звільнилися ще від впливів ідеалістичних концепцій». У цій фразі трапився прислівник зрідні, якого нема в українській мові й який є невдалою калькою з російського сродни. Українська мова, щоб передати це поняття, вдається до дієслова з іменником або з прикметником та іменником: бути (доводитися) родичем, бути ріднею, рідний брат (рідна сестра) комусь або чомусь, - чи самим іменником: «Вони йому - родичі: дідового сусіда молотники» (жартівлива приповідка); «його жінка - то рідна сестра відьми!» (з живих уст).
Тим-то й у фразі науковця треба було написати: «рідна сестра (родичка, рідня) тій плутанині...».
[ред.] Навшпиньках чи навшпиньки?
У сучасній українській літературі, а так само й у наших словниках бачимо слова навшпиньках і навшпиньки, що не мають ніякої значеннєвої різниці: «Я навшпиньках пройшла до першого ряду крісел і сіла на першому вільному місці» (І. Вільде); «щоб краще бачити, навшпиньки поставали, а може, й на те, щоб вищий мати зріст» (М. Рильський); «Повз материне купе кожному хотілося пройти навшпиньки» (0. Гончар).
Є ще слово навшпинячки, що означає те саме: «Старіші на лавках, а молоді позаду стають навшпинячки» (переклад М. Рильського).
Так яке слово правильніше - навшпиньках чи навшпиньки? Гадаю, що друге. Перше слово набуло закінчення -ах за аналогією до російського відповідника на цыпочках, друге слово має закінчення -и дуже характерне для українських прислівників: наввипинки, наввиринки, наввипередки, навзаводи, навперемінки тощо. Таке ж закінчення й у слова навшпинячки, яке має всі права на існування.
[ред.] Обґрунтовано, з цілковитою (з повною, з незаперечною) підставою, підставно
У публіцистиці й діловій мові часто трапляються слова обґрунтовано, з цілковитою (з пoвною, з незаперечною) підставою, наприклад: «до вибору робочих швидкостей аґреґатів передові механізатори підходять обґрунтовано...» («Pадянська Україна»); «Можна сказати з незаперечною підставою, що третій з'їзд Рад відкрив нову епоху всесвітньої історії» (переклад із творів В. І. Леніна).
Та ось у «Вечірніх розмовах» М. Рильського бачимо прислівник підставно: «Клопотвся він, учасник війни, цілком підставно й законно» («Моє і наше»). Чи це маловживане слово підставно - цілком рівнозначне попереднім висловам, чи воно має свій нюанс? Якщо вислів з незаперечною (з цілковитою, з пoвною) підставою - близький значенням до прислівника підставно, то цього не можна сказати про слово обґрунтовано: адже якесь клопотання об'єктивно може бути й мало обґрунтованим через юридичну непідготованість особи, що писала це клопотання, й разом із тим - цілком підставним, або, інакше кажучи, законним, бо має під собою за підставу закон. Саме тому М. Рильський, добрий знавець української мови, поставив тут цей прислівник. Слово підставно, відоме й раніше в українській мові, - не зайве, бо дає змогу точніше висловити думку й має свій загальновідомий антонім - безпідставно.
[ред.] Одноразово й одночасно
Чуємо інколи в радіопередачі таке дивне повідомлення: «Одноразово працює pадiостанція «Maяк» на хвилі...» По-українському це означає, що pадiостанція «Maяк» працює чомусь тільки один раз, хоч усім відомо, що радіостанції взагалі, зокрема й «Maяк», функціонують не раз і не два чи три, а постійно. Одноразово можна допомогти комусь, позичити гроші, нагадати про щось, наприклад: «Вам можуть дати субсидію тільки одноразово, а далі не сподівайтесь постійної фінансової допомоги».
Слово одночасно означає, що якась дія відбувається в один час з іншою дією: «Одночасно пробитися всім підводам - неможливо» (0. Гончар); «Чикаленко одночасно їв, запивав вином і розповідав безперестану» (Л. Смілянський).
Очевидно, наше радіомовлення хотіло сказати, що «одночасно працює радіостанція «Маяк», але не зуміло правильно висловити.
[ред.] Під рукою і напохваті
«Нащо ти ото шукаєш по кімнаті, нишпориш по шухлядах? Треба, щоб усе потрібне було в тебе під рукою», - читаємо в одному сучасному оповіданні, де спиняємо увагу читача на вислові під рукою. Так сказати по-українському можна, як це бачимо хоч би з такої фрази в М. Коцюбинського: «Багато читаю, бо під руками велика бібліотека та багато газет та часописів на всяких мовах». Але є ще український прислівник напохваті, що передає те саме поняття, що й вислів під рукою в переносному значенні: «Ще завидка понаготовляли кожен собі сокиру чи лома, мішки на зерно, налигачі на худобу, - держали напохваті» (А. Головко).
Не слід забувати це слово в певних випадках, тим більше, що воно - таке характерне для нашої народної мови, з якої треба черпати свій практичний словник нашій літературі.
[ред.] По рахунку чи видавцем?
«Він давав їй гроші по рахунку, щоб не тринькала їх дарма», - читаємо в одному фейлетоні, де з попереднього тексту здогадуємося, що йдеться не про папірець-рахунок, на підставі якого давалося жінці гроші, а про те, що давано їй грошей небагато, ощадно. У цьому розумінні сказати по рахунку ніяк не можна: це буквалістичний переклад російського по счету. Тут мало б стояти слово видавцем, що саме й є відповідником російських висловів по счету, по мере:«Все подавалось ніби видавцем» (І. Нечуй-Левицький).
[ред.] Так чи отак?
«Усякі бувають дива. Так ідеш собі лісом, коли бачиш...» - читаємо в одному оповіданні. Усе ніби гаразд у цих двох реченнях, але чомусь не задовольняє слово так на початку другого. Якби друге речення починалося ствердженням певної події чи явища, про що мовилося в першому, тоді слово так було б на своєму місці, як це бачимо в творі І. Нечуя-Левицького: «Пан не згоджувавсь брати назад того поля. Так воно й стояло ціле літо толокою». Якщо речення не являє собою логічного завершення щойно сказаного, а висловлює загальні міркування, звісно, пов'язані певною мірою з усім попереднім текстом, тоді краще послугуватися прислівником отак: «Отак жив Чіпка, ріс, виростав у голоді та холоді, у злиднях та недостачах» (Панас Мирний).
Ми спинились над цими двома словами, які, будучи дуже схожі одне з одним, мають, проте, різні нюанси, тому, що раз у раз натрапляємо в художній літературі й публіцистиці на фрази з початковим словом так замість отак, про яке ніби забули автори. Відбувається це, видимо, підо впливом російських зразків, де прислівник так в аналогічних фразах - дуже поширений: «Эти явления замечались и раньше. Так, еще в прошлом году, мы наблюдали...»
Прислівник отак інколи буває синонімом слів наприклад, приміром, як це бачимо в першій фразі: «Усякі бувають дива. Наприклад (приміром), ідеш собі лісом...» Із цього видно, що й у наведеному на початку реченні більше пасувало б слово отак: «Отак ідеш собі лісом...», - тимчасом як у реченнях «Темрява була така густа, що ми не бачили, чи їдемо ще селом, чи в'їхали вже в ліс. Так, це був ліс» відчуваємо, що тут треба поставити тільки слово так.
[ред.] Раптом, а що як, ану (ж)
Не завжди слушно ми користуємося прислівником раптом. Якщо в фразі «То цілий місяць не було його, а це вчора раптом приїхав» (із живих уст) цей - прислівник стоїть до речі, то цього не скажеш про таку фразу, взяту з сучасної белетристики: «Туди вона і глянути боїться: раптом побачить там когось із земляків».
Прислівник раптом, як і рівнозначні прислівники зненацька, враз, нараз, указує на несподівану дію або наяву когось чи чогось: «Раптом усе затихло» (Леся Українка); «Раїса раптом одхитнулась од приятельки й тихо скрикнула, як ранений птах» (М. Коцюбинський). А коли йдеться не стільки про несподіваність дії, скільки припускається можливість дії або появи когось, тоді краще користуватись висловами а що як, ану (ж): «Піду я до Бондаренків - ану ж Петро вже приїхав» (із живих уст); «Я можу піти туди; а що як ніхто ще не повернувся й хата - замкнена?» (з живих уст).
Отож, у наведеній вище невдалій фразі краще написати: «Вона й глянути боїться: ану (або - а що як) побачить там когось» .
[ред.] Уперто чи наполегливо?
«Завод уперто працював далі, щоб учасно виконати почесне замовлення», - читаємо в одній газетній статті. У такому тексті прислівник уперто не підходить, бо він надає дієслову, якого стосується, неґативної функції, наприклад: «Барометр уперто показував «дощ», хоча в той день не капало навіть і сонце блищало часом крізь хмари» (М. Коцюбинський). У наведеній на початку фразі дієслово працювати вимагає прислівника з позитивним значенням; таким буде слово напoлегливо.
Те саме можна сказати й про прикметники впертий і напoлегливий: «Упертий, як свиня» (з живих уст); «Василь - людина напoлегливa, трудовита» (0. Копиленко).
[ред.] Щоденно, щодня, щодень, щоднини
Слова щоденно, щодня, щодень, щоднини ми бачимо в нашій класиці й сучасній українській літературі: «Я єсть той, який щоденно на будові, на посту» (П. Тичина); «Ходив я в садочок щодня виглядати» (Л Глібов); «Споконвіку Прометея там орел карає, що день божий добрі ребра й серце розбиває» (Т. Шевченко); «Для величних будов Батьківщини, для майбутнього щастя - щоднини лийся, лийся, гаряча сталь!» (Я. Шпорта).
Усі ці чотири слова мають однаковісіньке значення, хіба тільки з тою різницею, що слова щодня, щодень ми часто чуємо в народному мовленні, але далеко рідше можна натрапити на щоднини й не трапляється чувати з народних уст прислівника щоденно, дарма що прикметник щоденний - дуже поширений: «Оце такий мій щоденний наїдок».
Чи не забагато в нас однакових прислівників, дуже схожих між собою, що означають достоту одне поняття? Таке явище навряд чи збагачує мову, вносить плутанину, коли постає питання, як краще сказати - щодня чи щоденно. Мабуть, слід додержуватися слів, що живуть у народі, залишивши слова типу щоденно для тих випадків поетичної творчості, коли ритм вірша потребує саме цього слова, як це бачимо в наведеній цитаті з творів П. Тичини.
