Руська моуа чи суржик уу законі?/Яко постали теперошни руськии ии расіиськии моуни уузори
Матеріал з Вікіпідручника
Теперошнии руськии моунии уузор постау наприконьці 18-го – уусередині 19-го стороча. Сталось це тому, шо руси запотеребоуали такої моуи, шоб иої розуміу широкии загал.
Уу даунои Русі люди зажиуали дуох моуоу. Уодна́ була суоя, (дауно)руська – праматера теперошної руської моуи. Другу – старослоуляньську – були приуезли до Руси поуденни слоуляни разом с хрисьтянстуом ии иого сятими книгами. Та моуа – сестра дауної руської, тож уона не праматера сьогочасної руської моуи, га болшо тьотка. По-руському розмоуляли уу побуті, га старослоуляньська була за моуу церкўи. Тому ж таки назеуають иої тепер ше церкоунослоуляньська. Уу позацеркоуних спрауах писали коли дауноруською, коли старослоуляньською, га коли иихною місяниною.
Посьля монголської науали Уелике Князьоустуо Литоуське долучило до себе болшину наидауніших руських земльоу. Уу спрауництуі [діловодстві] там дедалі часьтішо зажиуали суржика з руської та старослоуляньської моуоу. С тої місянини ии постала письмоуа староруська моуа.
Литуа сполучилась-и згодом с Полшчиною на Річу Посполиту. Полшчина була ууже переднішо захапала з руських земльоу Галичину та шматок Уолиня науколо Хоума. Уодколи ж була постала Річа Посполита, Полшчина стала уодсмикоуать уод Литуи поуденни шматки та переподпорадкоуоуать иих до себе. Уотако слиуе ууси дауніши земли теперошної Руси уопинились потроху уу Полшчині.
Руськи службоуци та письменники стали уодтоди дедалі болшо раснить суою письмоуу моуу слоуами с полської моуи. Уу будь-якои краиині заусіди бууали та є люди, шо уони зуажають на яку чужу моуу та зўичаии яко на годніши уод суоиих. Така людина, бууа, науучеця иих хоть тако-сяко, пляте через десяте, га таки ууже спіше похизоуаця та позамильоуать людям уочи суоиим уудауаним уучаносьтьом та начебто добрим уихоуаньом. Чи, бууа, хоте, шоб пан хоть трохи иимау иого за суоиого, га прости люди за пана, то ии заходеця маупоуать паноуи уодежу, моуу, зўичаии. Голохуости були, либонь, ше уу гаустралопітекоу та неяндерталцьоу, ии серед нас иих жиуе чимало. Наиболши пани уу Русі тоди були поляки, тож коли якии русин хотіу ии себі стать за пана чи скидаця на иого, то уон ии маупоуау себі полшчизну. Га разом с полськими слоуами до письмоуої староруської потрапляли ии німецьки та латиньськи слоуи. Поляки були ууже дауно богато сполкоуали зо суоиими сосідами-німцями, то ии були переимали себі потроху слоуи з иихної моуи. Шо ж до латиньської моуи, то уона була тоди для уусього католицтуа за моуу церкўи ии наууки. Наукоуци ии письменники уу суіті ромської боговіри уууажали латиньську моуу за доуершану. Тож науіть коли уу католицьких краиинах заходились туорить моуни уузори на народнои уосноуі, то уоднакоуо додауали до суоиих слоуоу, слоуоуодміноу силу латиньських ии науіть маупоуали латиньську складню [синтаксис], дарма шо уу народі розмоуляли иинакшо.
Руси суідомились яко уопричнии уод полякоу народ. Руськии народ буу складауся здеболшого с селяноу мало не до другої полоуини 20-го стороча, га селяни уу будь-якои краиині с-помеж уусих уерстуоу наиприхилніши до старожитношчоу. Уу дауніши ж часи уони туердо держались старих порадкоу, зўичаиоу та уіри гаж сторочами. Хоть руси ии иимали сполних с поляками прабатькоу ии подобни моуи, та на шляху до сполного самосуідомосьтя русоу с поляками була уелика притичина – уодмінносьть уу уірі. Надто ше тому, шо поляки зуерхно стауились до прауослауних русоу та уобмежоуали иим прауо. Тож людям ии на думку не спадало стуорить сполну с поляками моуу. Шоб иимать уоднакоуе с поляками прауо та полехкошчи, уелика руська шляхта пристауала на католицтуо, міняла моуу на полську та силкоуалась уу уусьому заподобниця до уеликих полських паноу. Уотако уона згодом полшчилась гаж зовсим та стауала для иинших русов уусе уодно шо за полякоу. Га болшина русоу жила себі ии далі по прабатькоуих зўичаях та розмоуляла моуою, шо розўилась-и з розмоуної моуи дауних русоу. Уони не потеребоуали хизоуаця перед родичами, сосідами ии ииншими простими людями уучаносьтьом. Тому уони не бауились зо суоиою поусяґденною моуою тако, яко уучани руси с письмоуою моуою, шо уони иої до лада та не до лада "шляхотнили" полшчизною, німчизною та латинизною. Яґби хтось-и з русоу уутнуу буу таке уу зўичаинои розмоуі, то иого сорозмоуци либонь ии не зрозуміли б були такого диуака яко годеця, та ше ии були б покепкоуали з иого та иого чудернацької моуи. Сполкуючи с поляками, прости руси переимали деяки иихни слоуи, та наурад чи часьтішо, ніж на те уиникала потереба. Тож розмоуна руська моуа ии не полшчилась тако силно, яко письмоуа староруська, та зуостауалась за праудиуу спадкоємицю дауноруської моуи.
За якиись час полськои уерхоуці закортіло сполячить русоу, стуориуши з иих уодни́и народ с поляками. Ця думка сама по себі зоусим недиуна, бо є уу иои якиись глузд. Прауить бо ж, яуна річа, зручнішо зага́лом, шо суідомеця за уодни́и народ, ніж розними народами уу межах уодно́ї держауи. Поляки були не перши ии не уостанни, хто тако чиниу. Уотож уони стали силою науертать русоу до католицтуа, сподіуаючись знишить тако наиболшу зауаду до иихного сполячаня. Та руси дужо уопирались проти скатоличаня та раз уу раз поустауали проти полякоу. Поляки побачили згодом, шо спрауи не зарадеш тако просто, яко уони були хотіли, та уудались до хитрошчоу. Як иим було не пошчастило покатоличить русоу уодраза, то уони уирішили робить це ступенями. За першии ступень поляки уигадали церкоуну уунію, чи то сполку, з ромським папським престолом. Для громади уусе зоуні зуостауалось, яко ии дото: парахўияни ходили себі ии далі до тої самої церкўи, де тии самии сяшченик прауиу службу Божу за старими прауослауними уобрадами. Прости люди не знались на спрауах церкоуного подпорадкоуаня та богослоуських тонкошчах. Полськи пани того таки ии сподіуались, зуостауиуши для ууніяцької церкўи науіть юліиоуського календара задля болшого пеуносьтя, шо люди не уутямлють, шо ии до чого.
Та поляки уоднакоуо стауились до ууніятоу зуерхно, яко до недокатоликоу, та уутискали иих ии далі. Руська середна та дробна шляхта, пристаючи до тої церкоуної сполки, сподіуалась достать себі таки сами прауи та полги, яко ии уу ромсько-католицької шляхти. Та толко даремни були иихни сподіуанки. Уони ии поустали себі проти полякоу ии подбурили проти иих народ, га тим часом шукали для себе сполника, шоб допомог иим зуолниця та надалі захишчау иих уод полякоу. Гаж уось москоуськии цар Уолекса погодиуся буть русам за захисника. Руська шляхта подписала уугоду з иого посланиками уу Переяслауі уу січні 1654 рока, ии уон стау уопікоуаця уодтоди уобороною Ліуобережної Руси та Кииоуа. Прауобережна Руся зуосталась под Полшчиною.
Голобли розўитку письмоуої моуи уу подмоскоуськои Русі розуернули. Замісь "шляхотнить" иої чужими слоуами иої стали богатить слоуами з жиуої руської моуи. Такою знародняною моуою письменники написали силу туороу. Уона роскуітла уу 17-му – першои чуертині 18-го сторочоу, наблизиушись тоди до розмоуної болшо, ніж коли. Проте тодишним письменникам було либонь несила зоусим уодцураця уод моуної чужизни та мертуечизни. Тож науіть роскуітла староруська письмоуа моуа була почутно далека уод жиуої поусяґденної. Толко дужо уосуітяни руси знали письмоуу моуу до́бро, га иих було досить мало.
Руся середини 17-го стороча иимала богато уу чому розўинянішу културу, ніж Москоушчина. Уото руськи уосуітяники ии стали себі уирушать посьля Переяслауа на поуночнии заход, прилучаючи москальоу до руських річоуих та духоуих наробкоу. Уосередок горішної култури пересоуауся потроху з Руси до Москоушчини, гаж доки не пересунууся туди зоусим та ии зуостауся там таки, поза Русьою, на доуги сторочи. Можно сказать, шо уон перебууає там ии досьо. Бо руськи побутоуи селяньськи наробки та поуедінки, може, ше ии тепер розўиняніши за москалськи, га уот гороsьки зўичаии та горішну културу руси маупують ше ии досьо уу расіяноу. Ии науіть стуоране поза Расіиою переимають не просто уод туорцьоу, га черес тих таки расіяноу.
Уосуітяни руси зметикоуали, зуодко уіє ноуии уітер, ии стали дедалі ширшим потоком зуостаулять Батькоушчину. Уони шукали для себе уу Москоушчині служби, шо дауала б добри гроши, га до иих, може, ше ии шматочок зуерхносьтя та слауу. Це некроуило шчиру руську горішну културу. Уодтоди уона неупинно некроуеця ии тепер, бо до́бро уосуітяни люди яко їхали колись, то їдуть ше ии тепер болшо не до Руси, га геть з Руси. Га це даєця уузнаки чи не на уусьому, шо дієця уу краиині.
Руськи уосуітяники як переїздили до Москоушчини, так кидали писать неутямною для москальоу староруською моуою. Натомісь уони брались туорить церкоунослоуляньською, шо иої знали ии уосуітяни москали. Черес такии розўиток подіиоу уу письменництуі староруська письмоуа моуа стала занепадать.
Згодом москоуськои уерхоуці, яко колись ии полякам, спало на думку уитопить уодни́и народ зо суоиого люду ии русоу. Церкоуни уобради Москоушчини стали уоднакоуить з руськими с приказа москоуського патриярха Никона. Ции заход заможлиуиу долучить Кииоуську прауослауну митрополию до Москоуського патриярхата. Кииоуська митрополия була задля годеця уизнауала зуерхносьть Царгороsького патриярха до 1686 рока, наспрауді ж уона була болш-менш сама себі голоуа. Туреччина, шо уу иои лежау Царгород, тоди кончо потеребоуала мирного сполкоуаня з Москоушчиною. Москали намоуили турецьких уатажкоу, шоб уони присилоуали патриярха передать Кииоуську митрополию до Москўи, ии иої було переподпорадкоуано до Москоуського патриярха. Це ше болшо зауохотьоуало наиуидатніших руських церкоуникоу переселяця до Москоушчини, га наиуосуітяніших русоу було тоди наиболшо само серед иих.
Москоуськи зуерхники посилкоуались заборонить печатать книжки староруською моуою ше уу 1670-1680 роках, га дешо з даунішо напечатаного спалили. Га у 1720 році расіиськии кесар Петро І сууоро заборониу печатать уу Русі книжки иинакшою моуою уод тої, шо иої зажиуали москали. Для русоу це значило, шо уони зоусим уутратили суою тодишну письмоуу моуу.
Спочатка руськи та москоуськи уосуітяники заходились разом туорить расіиськии моунии уузор на уосноуі церкоунослоуляньської моуи. Староруська письмоуа моуа була дужо уодмітна уод розмоуної руської, проте церкоунослоуляньська була на тодишного руса уузагалі га баба галамага. Дауни руси ше були болш-менш розуміли иої, та уод дауноруських часоу руська моуа сама була поинакшала тако, шо русам 18-го стороча було б досить уажко зрозуміть науіть прабатькоуську моуу. То шо ууже казать про моуу церкоунослоуляньську – хоть ии сполного кореня, та уусе ж чужу? Уона була для иих просто слиуе неутямна. Можно було сполкоуать иою з Богом. Бо хиба неуоднакоуо, шо бубняуе поп уу церкуі, зуертаючись до Уусеуишного? Гаџе наиўишча жиуина далека та примарна, яко колись закордон для простого радяньського громадянина. Тож ии уоддал меж моуою церкўи та простою моуою до́бро личиу уоддалю меж парахўиянином та Богом. Га як церкоунии хор заспіуає по-церкоунослоуляньському – то це тебі ну яко теперошни чужиньськи спіуаки по-яголському: слиуе нічого не добираєш, та уоднакоуо захоплює. Уот руси ии доручали попам сполкоуать-и з Богом небуденною моуою, га меж себою розмоуляли тою, шо розўинулася з моуи иихних дауноруських прабатькоу та зберегла чимало иої рисоу, хоть яко уона змінилась. Церкоунослоуляньська моуа була дужо далека не толко уод руської розмоуної моуи, га ии уод поусяґденної моуи москальоу. Га тому жменьці знауцьоу тої сятої моуної мертуечини годі було ии сподіуаця, шо народ уоціне иихне силкоуаньо стуорить моунии уузор на иої уосноуі.
Конець концьом расіиськи письменники допетрали, шо тереба наблизить моуу суоиих туороу до народної, як хотеш здобуть болшо читачоу на суоии книжки. Та толко дались уузнаки сотни рокоу церкоунослоуляньського письмоуого зўичая, шо через иого тодишни уосуітяники стауились до церкоунослоуляньської моуи, яко сіньдяни до сятої короуи. Расіиськи письменники не змогли чи не схотіли уодмоуиця уод тої сятини геть чисто, то ии уузялись себі ліпить докупи жиуи москоуськи гоуорки та мертўу церкоунослоуляньську моуу. Уони тимчасом нерідко суідомо уитискали розмоуини книжинами. Наприклад, ворогъ було заміняно на врагъ, прохолодный на прохладный, помочь на помощь, одежа на одежда. До ноуого расіиського моуного уузора проуадили не толко церкоунослоуляньськи слоуи, га ии частини слоуоу: бого-, благо-, досто-, зло-, суе-, чрево-, лже-, приростки пре- (прекращать, преграждать), воз-, низ-, чрез-, из-, пред-, наростки -тель, -стви(е), -ени(е), -ани(е), -знь, -тв(а), -ч(ий). Разом з наростками -ущ-, -ющ-, -ащ-, -ящ--и с книжної церкоунослоуляньської моуи до теперошної расіиської приишли ии діиоприкметники прамого стана (пишущий, моющий ии т. д.). Уу москоуських гоуорках иих не зажиуали.
Таку мішану моуу туорили тако само, яко колись були туорили затухлу староруську моуу. Расіиськи письменники неначе боялись, шо сама толко розмоуна моуа меншогодна, надто куола, нерозўинута та непридатна на те, шоб иою уислоульоуать уисоки почути́ чи туорить наууку.
Ноуии расіиськии моунии уузор буу таки ближчии до побутоуої моуи москальоу, ніж церкоунослоуляньська моуа. Та науіть ии жирахуа зрозуміє, шо тии суржик з розмоуної москоуської та книжної церкоунослоуляньської моуоу буу не зоусим роднии хоть для якого тодишного расіянина. Научались такої моуи не уу матери, га уопаноуоуали иої через уосуіту. Тож уузороуою моуою ше доуго послугоуоуались болшо уершки сосполстуа, яко зўичаинии расіянин. Не тако ууже ии багато людьоу уу Расії доступалось тоди до уосуіти, га здобуть иої складнилось ше ии тим, шо люди сперша мусили научиця наукоуої моуи. Уосуітянии расіянин як уопаноуоуау иої та сполкоуау иою, то суідомо чи несуідомо уиуопричньоуауся з моуного уужитка с-помеж загала. Га письменники прослауляли такою пишною та робляною моуою цароу та шляхту.
Гаж уось расіиськи письменники переспрамоуали погляди додола ии ууздріли там просту людину. Иим набридло писать для царов та про цароу. Уони захопились народним житьом та стали писать про иого. Га шоб ии простацтуо тягнулось до иихних туороу, иихну моуу народнили ше болшо, ніж дауніши письменники. Галіксандор Ґрібаєдау, га за иим ии Галіксандор Пушкин поишли шляхом письменникоу подмоскоуської Руси 17-го стороча. Ии ти ии други не уикидали церкоунослоуляншчизни з моуи геть чисто, та уусе ж таки писали моуою досить уутямною для народа ии досить близькою до розмоуної – до руської чи до москоуської уузгодно.
С такої моуи, яко уу Ґрібаєдауоуих ии Пушкиноуих туорах, ии стуорили теперошнии расіиськии моунии уузор. Робили це начебто ии не для самих москальоу, га ии для русоу та білорусоу, та болшині русоу було баидужо до тої моуи та писаних иою книжкоу. Було на те дуі причини.
Перша причина була моуна. Расіиськи письменники спрамоуоуались уу розмоуному уужитку на москоуськи гоуорки, га не руськи. Та це ше було поу біди. Науіть уу знародняному расіиському моуному уузорі зуостауалась сила церкоунослоуляньських слоуоу, слоуних частиноу ии зуоротоу. Русам, шо були здеболшого неписьменни чи малописьменни, це дужо зауадяло розуміть моуу расіиських письменникоу. Руси ж бо чули церкоунослоуляньську моуу передусим уод попоу та знали з иої толко дешицю слоуоу, шо иимали сполносьтя с церкуою. До того додауалось ше ии те, шо перши письменники, шо писали теперошною расіиською моуою, були шляхтичи з рода. Тодишна ж расійська шляхта, га надто уелика, науіть уудома уохочішо сполкоуала меж себою працькою та ииншими чужими моуами, ніж моуою суого народа. Тож недиуно, шо уони нерідко перекладали слоуо уу слоуо зуороти с тих моуоу, коли брались писать расійською. Уотако уу расіиськои моуі зяуились слоуосполуки, яко уото носить название, ставить условия, в данный момент, в определённой степени, иметь место ии т. иин.
