Еволюція Всесвіту

Матеріал з Вікіпідручника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Еволюція Всесвіту – Всесвіт як живий організм народжує людей, а люди народжують Всесвіт, створюючи світло, темну матерію, з якої утворюються зорі, галактики, Всесвіт. Люди походять від Всесвіту, а Всесвіт походить від людей. Закон еволюції стверджує: всякий живий організм походить від іншого живого організму.

Всесвіт[ред.]

Всесвіт складається з галактик, галактики складаються із зірок, як Сонце. Зоряні системи мають планети, люди розумні живуть на планеті. Всесвіт народжує людей для життя Всесвіту, а люди створюють світло і темну матерію, з якої творяться зорі. Всесвіт подібний до живого організму, який має розум. Закон еволюції стверджує, що всякий живий організм походить від іншого живого організму.

Стан Всесвіту є невизначений у початковий момент часу[ред.]

Час t = 0. Астрофізики дослідили в результаті спостережень, що Всесвіт розширюється, галактики взаємно віддаляються протягом мільярдів років. У зв’язку із цим вважається, Всесвіт виник у певний початковий момент часу, він мав розміри атома спочатку. Ця властивість дає можливість застосувати принцип співвідношення невизначеності для вивчення стану Всесвіту в початковий момент часу. Співвідношення невизначеності: ∆E∆t ≥ ћ. Якщо енергія системи вимірюється з точністю ∆E, то час, до якого це вимірювання відноситься, повинен мати мінімальну невизначеність, яка дається виразом: ∆E∆t ≥ ћ. Це співвідношення означає, що енергія (E) і час (t) не можуть отримувати одночасно визначені значення. Якщо значення (t) визначено, тобто ∆t = 0, то ∆E дорівнює нескінченності. Значить, (E) не має ніякого визначеного значення. Співвідношення невизначеності є добуток нуля і нескінченності (0х∞). (див. Розділ 4.3). Якщо стан Всесвіту розглядається у визначений час t = 0, то енергія Всесвіту дорівнює нескінченності, тобто не має визначеного значення. Тому не можна знати стан еволюційного розвитку Всесвіту в початковий момент часу. Стан Всесвіту є невизначений у початковий момент часу. Вважається, Всесвіт не має початку, тобто не має початку еволюції. Тому про стан Всесвіту в початковий момент говорити не має сенсу. (див. Всесвіт – Вікіпедія). Відомий астрофізик Стівен Гокінг говорив про космологічну сінгулярність: «Результати наших спостережень підтверджують припущення про те, що Всесвіт виник у певний момент часу. Однак сам момент початку творіння, сінгулярність, не піддається жодному з відомих законів фізики». У зв’язку з невизначеним станом, у космологічній моделі Великий Вибух й інших моделях Всесвіту не розглядається причина виникнення матерії та енергії для її виникнення, просто приймається постулат, що Всесвіт не має початку. (див. Великий Вибух – Вікіпедія). У зв’язку з невизначеним станом Всесвіту в початковий момент, ніхто не може стверджувати, що Бог, якого не бачили, створив Всесвіт, як говорить релігія. Віра є неправильна, яка стверджує створення Богом Всесвіту в початковий момент. У зв’язку із невизначеністю стану Всесвіту в початковий момент, релігії стверджують, що Всесвіт не має початку. Правильніше сказати: стан Всесвіту є невизначений у початковий момент, або Всесвіт не має початку еволюції. Згідно з індуїстським вченням, у світу немає початку і кінця, він розвивається циклічно. Проте в «Енциклопедії індуїзму» зазначається, що все відбувалося волею Брахмана, який «менший від атома, але більший від найбільшого».

Еволюція Всесвіту почалась[ред.]

Час t = 10⁻¹⁵ сек і більший. Яка найменша величина енергії Всесвіту або часу, за якої еволюційний розвиток Всесвіту почався, тобто стан Всесвіту є визначений? Цю величину енергії підказує нам світло, яке бачить око людини. Найменша енергія видимого світла, яке бачить око людини, є близько 1 еВ. Квант енергії видимого світла дорівнює E = hγ = h/T. h – постійна Планка, Т – період часу. ET = h. Якщо енергія світу є 1 еВ, то період часу дорівнює: Т = h/E = 10⁻¹⁵ сек. Найменша відстань або довжина хвилі видимого світла дорівнює s = cT = 10⁻⁷ м. До моменту часу 10⁻¹⁵ сек світ не мав початку еволюції. Еволюція Всесвіту почалася від моменту часу 10⁻¹⁵ сек через світло, яке бачить око людини. Далі цей квант енергії розповсюджувався в просторі за законами еволюції на відстань (d).

Далі розповсюдження світла відбувається за еволюційною послідовністю. Кожній якості відповідає певна кількість виражена числом. Процес еволюції виражає певна еволюційна послідовність, яка будується за діалектикою. (див. Розділ 2). Будуємо еволюційну послідовність для часу.

1.Перший член початковий, позначимо через (1). 2.Другий член є заперечення першого, позначимо через (Т) (наш період = 10⁻¹⁵ сек). 3. Третій член є подвійне заперечення. Він є запереченням одного першого і одного другого, він є синтез двох. Подвійне заперечення є перехід у нову якість, він зберігає елементи і властивості попереднього стану, тобто фіксує спадкоємність. Третій член на основі цих властивостей можемо прийняти рівним (2Т). Маємо перші три члени: 1, Т, 2Т. Це є арифметична прогресія з різницею Т. Четвертий член є заперечення і фіксує спадкоємність і так далі. Отримаємо послідовність часу t = Т, 2Т, 3Т, 4Т … nT. n – будь-яке ціле число від нуля до нескінченності.

Відстань, на яку світло розповсюджується за період, дорівнює часу, помноженому на сталу величину (с), яка називається швидкість світла. s = c t. Аналогічним шляхом отримаємо послідовність для відстані: 1. Перший член початковий, (1). 2. Другий член є заперечення першого, дорівнює (d).3. Третій член є подвійне заперечення, яке є перехід в нову якість. Він зберігає елементи і властивості попереднього стану, тобто фіксує спадкоємність. На основі цих властивостей третій член приймемо рівним (2d). Маємо перші три члени: 1, d. 2d. Це є арифметична прогресія з різницею d.

Послідовність відстані s = d, 2d, 3d, 4d … nd. n – будь-яке ціле число від нуля до нескінченності. Відстань змінюється дискретно за еволюційною послідовністю тип 1, арифметичною прогресією. Квант енергії світла розширюється на нескінченну відстань.

Швидкість світла с = s/T = d/T; 2d/2T; 3d/3T… nd/nT. Швидкість світла в кожний момент і на кожній відстані постійна і дорівнює 300 тисяч км/сек. Це підтверджується на практиці. Простір і час створюється через створення світла.

Еволюція Всесвіту відбувається з цього моменту через створення людьми світла, яке око людини бачить. Це явище створення світла спостерігається постійно в нашому житті. Людина бачить біле світло, яке уявне до дійсності. Люди є джерело світла в природі. Із світла починається все, створюється час, відстань, простір, енергія, маса, матерія тощо. Джерел світла є багато від багатьох людей. Світло розповсюджується із різних джерел в різних напрямках хаотично. Так у процесі еволюції Всесвіту утворюється простір, наповнений світлом із різних багатьох джерел.

Перетворення енергії світла в масу.

Розглянемо співвідношення невизначеності. Для кванта світла є рівність: ∆E∆t = ∆x ∆p. Підставимо в рівність вирази: ∆p = (∆x/∆t)m. ∆x/∆t = c. Отримаємо рівність: ∆E = mc². Або E = mc². Рівність виведена із співвідношення невизначеності, вона співпадає з формулою Ейнштейна, виведеною із теорії відносності. Енергія світла перетворюється в частинку з еквівалентною масою за цим законом. Енергія світла з енергією 1еВ перетворюється в елементарну частинку нейтрино з масою 1 еВ або меншою на величину кінетичної енергії за формулою E = mc². З енергії світла утворюється частинка нейтрино з масою, меншою 1 еВ (0,1 – 0,3 еВ), і швидкістю, близькою до швидкості світла. Для порівняння, маса елентрона дорівнює – 511 еВ. Мудрі слова про Брахмана згадуються, що все відбувається його волею, він є «менший від атома, але більший від найбільшого». Квант світла менший від атома за масою, але через світло твориться найбільший Всесвіт. Отже, простір однорідний наповнюється квантами світла і нейтрино, котрі рухаються хаотично в різних напрямках зі швидкістю, близькою до світла. Вважається, простір наповнений темною матерією.

Нейтри́но — стабільна, електрично нейтральна елементарна частинка. (див. Нейтрино – Вікіпедія). Вона належить до групи лептонів. Швидкість руху нейтрино близька до |швидкості світла. Розрізняють нейтрино електронне, мюонне і тау-лептонне. Нейтрино і відповідні їм антинейтрино беруть участь тільки у слабких та гравітаційних взаємодіях. Вони відіграють велику роль у перетвореннях елементарних частинок, у глобальних космогонічних процесах.

Властивості нейтрино. Кожному зарядженому лептону відповідає своя пара нейтрино/антинейтрино для електронного, мюонного, тау-лептонного. Останні експериментальні оцінки (на травень 2012), отримані в ході роботи австралійської колаборації WiggleZ на англо-австралійському телескопі засвідчують, що верхня межа маси для усіх ароматів нейтрино становить всього 0,29 еВ Установлено строге астрофізичне обмеження на маси нейтрино.

Маса нейтрино важлива для пояснення феномену прихованої маси в космології, оскільки, незважаючи на її мале значення, концентрація нейтрино у Всесвіті достатньо висока, щоб істотно вплинути на середню густину речовини. Якщо нейтрино мають ненульову масу, то різні види нейтрино можуть перетворюватися один в одного. Нейтрино мають ліву спіральність, антинейтрино – праву спіральність.Склад = елементарна частинка, родина = ферміон, група =лептон, взаємодії = слабка, гравітаційна; відкрита = 1956 рік, символ = ν, маса = дискутується, заряд = 0, спін = ½.

Темна матерія – один із компонентів Всесвіту, існування якого виявлено нещодавно лише за гравітаційним впливом на видиму матерію і на фонове випромінювання, оскільки вона не випромінює і не розсіює електромагнітне випромінювання, а також не бере участі у сильній (ядерній) взаємодії. Темна матерія містить переважно нейтрино. Синонім темної матерії є прихована маса. (див. Темна матерія – Вікіпедія). Припущення про її існування необхідне для пояснення розбіжностей між масами галактик, скупчень галактик та всього Всесвіту, виміряних за їхніми динамічними характеристиками.

На основі спостережень структур більших за розмірами галактик та їх інтерпретації у рамках теорії Великого Вибуху встановлено, що темна матерія становить 26.8% від сумарної густини усіх компонентів Всесвіту. Для порівняння, звичайна речовина становить лише 4.9% від сумарної густини Всесвіту, решта густини; – 68.3% припадає на темну енергію. Якщо не брати до уваги темну енергію, то темна матерія становить близько 80% від густини матерії Всесвіту, а звичайна (видима) матерія становить лише близько 20%. Як вважають, переважна більшість темної матерії у Всесвіті не баріонна. Вважається також, що вона не взаємодіє зі звичайною речовиною шляхом електромагнітної взаємодії, тобто частинки темної матерії не несуть електричного заряду. Небаріонна темна матерія включає нейтрино і значну частину інших частинок.

Небаріонну темну матерію прийнято класифікувати за масою частинок або дисперсійною швидкістю цих частинок (масивніші частинки рухаються повільніше). Згідно з цією класифікацією, темну матерію поділяють на гарячу, теплу і холодну темну матерію. Найширше обговорюються моделі холодної темної матерії, найімовірнішими частинками якої є нейтраліно. Гаряча темна матерія містить нейтрино. Холодна темна матерія призводить до «висхідного» ієрархічного формування структури Всесвіту (спочатку формуються малі гравітаційні системи, які «зливаються» і утворюють більші гравітаційні системи), тоді як гаряча темна матерія призводить до «низхідного» формування його структури.

Реліктове випромінювання. Існування потоку нейтрино в темній матерії підтверджує існування реліктового випромінювання. Спектр електромагнітного випромінювання корелюється зі спектром абсолютно чорного тіла при температурі близько трьох градусів Кельвине. Випромінювання є ізотропне, однорідне в просторі, існує з перших секунд Всесвіту.

Нейтрино перетворюється на частинки з більшою масою. Нейтрино в темній матерії рухаються хаотично в усіх напрямках із швидкістю, яка близька до швидкості світла, вони стикаються з іншими частинками. Нейтрино зливаються в результаті зіткнень, частинки утворюються більші за масою. В результаті багатьох зіткнень нейтрино утворюється нейтрон, який не має заряду, як і нейтрино. Нейтрон розпадається на протон і електрон. Так утворюються атоми водню, які найбільше розповсюджені у просторі. Подібне і схоже явище відбувається в колоїдному розчині, наприклад, молоці, про це знає кожна господарка. Якщо маленькі частинки жиру молока хаотично рухаються, то частинки зліплюються в більші, утворюються згустки жиру з великою масою. Для цього треба час і хаотичний рух. Так у Всесвіті із найменших частинок нейтрино через великий час і безперервний рух утворюються великі елементарні частинки з масою: електрони, протони, нейтрони, атоми – із них утворюються космічні тіла. Так утворюються зорі, галактики.

Люди випромінюють енергію білого світла[ред.]

Через великий час, мільйони років, із світла утворюються нейтрино, темна матерія, із неї утворюються зорі, як Сонце, і білий світ. Люди є джерело енергії, як Сонце. А це Сонце, яке світить нам зараз, є не наше, не ми створили його, а люди, які були до нас. Учитель Іванов (Ош) сам творив білий світ через біле світло і навчав людей творити. Учитель Порфирій Іванов (Ош) направив думку людей на вивчення, пізнання Всесвіту. Учитель Іванов є у нас один на весь Всесвіт, бо він один творить білий світ і учить людей творити. Він писав у праці: «Учитель – це є Переможець природи, Учитель народу, Бог Землі. Вірите, не вірите, але подумайте добре: він є у нас один такий на весь світ, на весь Всесвіт». 1977.12:80. Учитель Порфирій Іванов (Ош) учить усіх любити білий світ, тобто природу, вивчати її, розуміти, цінувати, берегти, як око, творити білий світ. Тому в Учителя є власне ім’я Ош, яке в перекладі означає Білий, і його учень Ош є також Білий. Учитель творить білий світ шляхом створення білого світла і передає цей досвід усім людям.

Порфирій Іванов свідчив зі свого досвіду, як енергія світла перетворюється в масу і кінетичну енергію. Всесвіт створюється зі створення світла, через уявлення світла до реальності, котрий людина бачить очима. Це є енергія психічного характеру. Енергія фотону видимого світла перетворюється в масу елементарних частинок нейтрино за відомим законом. Іванов стверджує, що люди самі є на білому світі Сонце. Порфирій Іванов пише в праці про свій досвід: 1982.04:с123. «Мені стало легко без головного убору. Я побачив біле світло, моя голова оздоровилась, вона не стала мати захворювання в себе. А раз мозок набрався природних сил, то внутрішність моя загорілась вогнем. Холодна сторона відійшла, а тепло прийшло, від чого нам, таким людям, не відірватись».

Іванов стверджує, що Сонця, як ми з вами думаємо, нема: «Сонце – це є ми, розумна істота». 6507:129. «Це Сонце світить не наше. Люди створюють самі». 6710:61. «Нам треба буде зробити так без усякого Сонця. Ми не повинні сподіватися ні на що, крім чоловіка. Він завойовує сам у природі». 6807:27. «Сонце – це є ми, всі наші земні люди». 7201:56. «За моїм висновком, Сонця немає як такого. Життя національних людей є на нашій планеті Землі. Вони є самі на білому світі Сонце. Їхній розум, життєвий мозок хоче і робить у них».7212:123.

«Хазяїн Бог є. Справа наша є холод і погана сторона, треба бути живим без усякого Сонця». 7212:124. «Люди є все Сонце, а Сонце є люди». 7510:36. Більше цитат (див. Розділ 5).

Тіло людини можна вважати маленьким сонцем, яке випромінює енергію постійно. А енергія всього людства складається з енергій мільярдів маленьких сонць. Іванов знайшов закономірність в процесі своєї практики науки загартування. Якщо люди не застуджуються, не хворіють і допомагають іншим через науку загартування, то такі люди світяться, як маленьке сонце, тобто випромінюють світло, з якого твориться природа. Через світло створюються умови життя для людей, люди створюють самі собі умови для життя. Природа іде назустріч таким людям, обдаровує всякими благами, не карає хворобами, сприяє в житті, люди еволюціонують. І навпаки, якщо люди не загартовуються, хворіють, вони не світяться, не випромінюють світло, з котрого твориться природа. Люди не створюють самі собі умови для життя через світло. Такі люди заважають природі, вона карає їх хворобами, смертю, щоб вони не жили довго. Тому Іванов рекомендує всім загартовуватися, щоб не застуджуватися і не хворіти.

Іншими словами, люди створюють Сонце, а Сонце створює людей. Можна сказати, люди походять від Сонця, а Сонце походить від людей, які створюють світло. Закон еволюції стверджує: всякий живий організм походить від іншого живого організму. Всесвіт як живий організм народжує людей, а люди народжують Всесвіт, створюючи світло, темну матерію. Люди походять від Всесвіту як живого організму, а Всесвіт походить від людей, які створюють світло, темну матерію. Призначення людей в житті – творити білий світ, щоб Всесвіт еволюціонував вічно. Ця істина є відкрита дітям. Маленька донька сказала, що для безсмертя треба створювати світло.

Іванов говорить, що «це Сонце світить не наше». Мова йде про іншу зорю, яка на сьогодні ще не створена, але буде створена людьми із світла потім через мільярди років. Люди зараз створюють світло, з якого буде створено наступне Сонце, зорі. Ці люди є творці Всесвіту, Боги, в тому числі Учитель Іванов (Ош). Тому Іванов у працях пропонував людям, щоб люди зрозуміли, що він є Бог усього Всесвіту, і самі ставали такими творцями. Іванов робив усе в житті для того, щоб люди ставали такими Богами. Учитель Іванов обрав особисте ім’я Ош, яке в перекладі означає Білий. Ім’я Ош зв’язане із білим світлом і білим світом. Він рекомендував усім обрати одне ім’я і на ньому одному базуватися. Він написав ім’я Ош в зошиті Паршек. 1981.02.с126. Учитель Іванов написав учню нове прізвище Ош, як батько синові, а учень прийняв нове прізвище Ош, не присвоїв, і назвав Учителя Отцем Ош, він є Бог Ош. Учень назвав себе сином Ош, рекомендує всім людям обрати ім’я Ош від Бога і на ньому одному базуватися в житті. Ім’я Ош є спільне для послідовників Учителя Іванова (Ош). Бог Білий творить білий світ, тобто Всесвіт, і навчає інших людей творити. Спочатку організм повинен перейти на автотрофне живлення за ідеєю Учителя Ош, тобто бути без потреби їжі, потім розвиток енергії. Ім’я Ош є велике, святе, все звершиться через нього.

Все в природі починається із світла. Створення світла визначає створення часу, відстані, простору, енергії, маси, матеріальних тіл. Цей процес створення відбувається у Всесвіті постійно все життя. Все в природі створюється із світла. Природа створює людей еволюційним шляхом для життя, а люди створюють світло, і через світло створюється життя і все в природі, вона вічна. Природа народжує людей для дружби, тобто любити природу і любити людей. Мета людей є жити на білому світі.

Процеси у Всесвіті відбуваються за еволюційною послідовністю, яка є арифметична прогресія зростаюча і прогресія, що убуває. (2.1). Послідовність зростаюча виражає створення матерії, кількість галактик зростає, вони віддаляються, Всесвіт розширюється. Еволюційна послідовність, що убуває, виражає процес знищення того, що створено спочатку. Створення чого-небудь і знищення його – це є дві протилежні сторони в природі за діалектикою. Очевидно, щось має бути створено спочатку в природі, воно знищується потім. Отже, процес створення чого-небудь випереджає процес знищення його завжди. Це пояснює існування створеного Всесвіту. Матерія створюється в цю мить, вона знищується в наступну мить. Хто створив світ, той знищує його. Процес створення і знищення відбуваються одночасно.

Розширення Всесвіту[ред.]

У Всесвіті всі галактики взаємно віддаляються, простір розширюється в усі боки. (див. Всесвіт – Вікіпедія).

Закон Габбла-Лемерта – закон астрономії, за яким швидкість взаємного віддалення галактик пропорціональна відстані між ними. V = H d. (1.1). V – швидкість віддалення галактики від спостерігача, d – відстань до галактики, яка віддаляється зі швидкістю V, H – стала Габбла. H = 67,77 (км/сек)/Мпк = 2,3х10⁻¹⁸ 1/сек.

Якщо вважати, що залежність швидкості розширення Всесвіту від відстані залишилася постійною, то величина, обернена до параметра Габбла, визначатиме час від моменту Великого вибуху, або вік Всесвіту. Його називають також часом Габбла. Він дорівнює приблизно 13,8 мільярдів земних років. Відстань (d) є функція часу (t). d = dₒ exp (H t). dₒ – початкове значення.

У просторі Всесвіту, заповненому нейтрино, народжуються і живуть галактики. Вони народжуються із темної матерії. Спостереження підтверджує, що простір є однорідний, і темна матерія є однорідна, її маса постійно збільшується, густина темної матерії в просторі однакова, кількість галактик на одиницю об’єму є однакова в середньому для всього простору. Галактики створюють Всесвіт, він розширюється. Виникає питання, чому розширюється простір? Розширення простору можна пояснити, якщо прийняти дані умови. Представимо простір Всесвіту як кулю, в центрі її в одній галактиці є спостерігач. Радіус кулі (R) є відстань до іншої найдальшої галактики. Об’єм кулі простору дорівнює: Р = 4/3пR³. (1.2). Об’єм кулі збільшується при народжені нових галактик. Це подібно до того, як радіус гумової кулі збільшується, коли її наповнюють газом. Швидкість збільшення об’єму простору є пропорційна швидкості народження галактик. Швидкість народження галактик у просторі є пропорційна об’єму (Р). dP/dt = aP. (1.3) (а) – коефіцієнт пропорційності постійний. Формулу (1.2) підставимо в (1.3) і зробимо диференціювання по часу, отримаємо: dR/dt = Ra/3. Якщо приймемо позначення: R = d, a/3 = H, то отримаємо закон Габбла. V = Hd. (H) – стала Габбла, (d) – відстань до галактики, яка віддаляється від спостерігача зі швидкістю (V).

Експериментально підтверджено, що 90 % речовини у Всесвіті складається із нейтрино, їх кількість постійно збільшується. Із нейтрино утворюються зорі, галактики в однорідному просторі. Галактики розподілені в просторі однорідно. Всесвіт є однорідний у великих масштабах. Ці дійсні властивості пояснюють, чому Всесвіт однорідно розширюється, галактики взаємно віддаляються за законом Габбла.

Можливо, у Всесвіті відбувається періодичне стискання і розширення матерії у процесі еволюційного розвитку, подібно до автоматичної роботи серця будь-якого організму. Серце будь-якого організму має два еволюційні протилежні процеси: стискання і розслаблення. Процес розширення і стискання Всесвіту – це є дві протилежності, котрі існують в єдності й боротьбі. Якщо вік Всесвіту, який розширюється, є 13,8 млрд. років, то вік стискання галактики повинен бути близько до віку розширення Всесвіту.

Стискання Всесвіту. Галактика[ред.]

Стискання матерії відбувається в галактиках. (див. Галактика – Вікіпедія). Процес розширення і стискання Всесвіту існує в єдності. Всі зорі в галактиці стискаються, рухаються поступово до центру, в тому числі наше Сонце. Еволюція зірок багатьох галактик подібна до еволюції нашого Сонця, яка досліджена. В Сонці відбуваються процеси перетворення речовини в енергію в ядерних реакціях, при цьому Сонце повільно остигає, і в кінці перетвориться в холодний гігант. Вік Сонця, котре світить нам і буде світити, близько 10 мільярдів земних років, близько віку Всесвіту. На сьогодні вік нашого Сонця дорівнює 4,7 мільярдів років. В кінці еволюційного циклу Сонце охолоне, наблизиться до центру, перестане випромінювати енергію і світло, погасне, Сонце зникне.

Стан зорі й галактики є невизначений в центрі галактики[ред.]

Відстань від зорі галактики до центра галактики (х) зменшується за еволюційною послідовністю арифметичною прогресією, що убуває (2.1). Приймемо, координата центра галактики (х) дорівнює нулю. х = 0. Кількість матерії зорі зменшується за еволюційною послідовністю, розміри зорі зменшуються до розмірів атома в центрі галактики. Ці властивості зорі як атомної системи дають можливість застосувати співвідношення невизначеності для вивчення стану зорі. Співвідношення невизначеності: ∆x ∆p ≥ ћ. Якщо вимірювання координати (х) відбувається з точністю ∆x і якщо одночасно відбувається вимірювання імпульсу (р) з точністю ∆p, то добуток цих двох помилок відповідає виразу: ∆x ∆p ≥ ћ. Імпульс (р) є добуток маси і швидкості. Це співвідношення означає, що (x) і (p) не можуть отримувати одночасно визначені значення. Якщо значення (x) визначено, тобто ∆x = 0, то ∆p дорівнює нескінченності. Значить, (р) не має ніякого визначеного значення. І навпаки. Якщо (х) і (р) невизначені у відомих границях ∆x і ∆p, то між ними має місце співвідношення невизначеності. Із нього виходить, чим менше ∆x, тобто точніше локалізоване тіло, тим більше ∆p, тобто тим більша невизначеність імпульсу.

Координата зорі Х = 0. Якщо зоря локалізована точно в центрі в точці х = 0, тобто координата (х) визначена, то імпульс її дорівнює нескінченності, тобто імпульс невизначений. Маса зорі є невизначена. Тому не можна знати стан зорі й галактики в центрі галактики. У зв’язку з невизначеністю імпульсу і маси зорі, можна сказати, що існуванню зорі немає кінця, не можна сказати, що існуванню зорі є кінець. Всі зорі Всесвіту приходять до точки центру галактики в свій час, тому можна сказати, що існуванню Всесвіту немає кінця. Вважається, в центрі кожної галактики є гіпотетична «чорна діра», з якої матерія не повертається, тобто матерія зникає. Вважається, маса матерії в чорній дірі величезна, прямує до нескінченності. Правильніше говорити, маса матерії в чорній дірі невизначена. (Див. Чорна діра – Вікіпедія). Зорі в центрі галактики зникають через вік циклу близько 10 – 13 мільярдів років. Потім починається новий цикл. Існуванню Всесвіту немає кінця. Згідно з індуїстським вченням, у світу немає початку і кінця, він розвивається циклічно. Це астрофізичне дослідження підтверджує це положення вчення.

Координата зорі Х = 10⁻⁷ м. При якій мінімальній координаті й масі частинки світ визначений і еволюціонує? Попередні дослідження показали, що маса є еквівалентна енергії кванта видимого світла 1 еВ, тобто маса спокою близька 1 еВ. Відповідна координата Х = cT = 10⁻⁷ м.

Всі тіла скупчення рухаються до центра галактики з якогось моменту часу, обертаючись навколо центра. Обертання галактики схоже на обертання циклону в атмосфері Землі. Відстань тіл галактики до центра зменшується, кількість матерії зменшується і тіло зникає в центрі галактики. Зменшення відстані між будь-яким тілом і центром галактики є природний процес. Це є процес стискання, протилежний до взаємного віддалення галактик, ці процеси існують в єдності, один без іншого не існує. Знищення є протилежністю створення матерії. Очевидно, скільки матерії створилося, стільки буде знищено. Закон збереження існує. Матерія не виникає і не зникає в природі, а один вид перетворюється в інший. Причина і рушійна сила еволюції є в самій природі.

Природа і люди[ред.]

Всесвіт є природа. Природа народжує людей для життя, при народженні брали участь повітря, вода і земля. Вони є любимі вічні невмираючі друзі людей. Природа є рідна матір усіх людей, а люди є діти її. Природа дає все людям для життя, вона створює умови для життя, годує. Вона народила одного чоловіка Іванова для прикладу, щоб усі люди ставали такими, як він. Він любив природу, як матір, жив з нею близько нарівні, не відходив від неї протягом піввіку. Він любив дві сторони в природі: тепле, хороше, холодне, погане. Вона навчила його, дала Іванову свої сили, щоб допомагав людям хворим, бідним, нужденним, ображеним, щоб люди були здорові, довго випромінювали світло, Люди мають любити свою рідну матір природу, цінити, берегти, як око. Порфирій Іванов прийшов до такого висновку за піввіку практики. Природа хоче, щоб люди любили природу, жили по природному, любили один одного. Люди мають бути заслуженими, щоб могли творити світло, тобто, вони мають світитися, як учив Іванов. Тіло людини випромінює світло. Тіло людини можна вважати маленьким сонцем, яке випромінює енергію постійно. А енергія всього людства складається з енергій мільярдів маленьких сонць. На певному етапі еволюційного розвитку люди не стали жити в природі за своїм призначенням, як хоче природа. Вони відійшли від природи, стали жити і робити самовільно, не дружно, вони втратили частково свої природні сили творити світло, вони заважають людям, не люблять їх, заважають природі. Люди вбивають один одного, вони воюють з природою, як з ворогом, природа терпить від таких людей. Вони жили за рахунок техніки, штучного, хімії. (див. Іванов. 8212). Природа стала карати людей хворобами за це, через які вони вмирали скоро. Іванов пише: 8212:170. «А природа відгукується погано на це зі своїм ділом, вона є така на це все своє задумане. Природа не хоче, щоб люди жили вічно в ній, вона поступово скасовує їх своїми силами, як нещасних, вічно вмираючих людей. Такого права, як люди мають на це, вони є не гарантовані, всі стоять на черзі, чекають свого дня. Він приходить за ними, він забирає їх із собою. Ось що природа робить у себе, вона прибирає нашого брата на віки-віків. Вона розпоряджається нами, такими людьми. Ми такі є люди кволого характеру, як ледь щось вплинуло, уже є нежить. 171. Природа зробила це, вона принесла це горе. А люди взялися допомогти своїми силами самі. Технічні люди є безсилі, вони не зможуть вивести цю смерть. Природа довго дивилася на це, і вирішила прислати такого чоловіка, одного з усіх Паршека. Він знайшов у природі загартування-тренування. Ніхто не займався ним, і ніхто не хотів займатись, бо воно лякало їх, вони могли застудитися і захворіти, від чого люди вмирали і вмирають. А Паршек прийшов із загартуванням, зайняв своє місце, люди повинні отримати умови на ньому, щоб можливість була нашим людям бути без усяких потреб у природі». Тобто, люди мають отримати можливість бути автотрофними на райському місці на землі, яке Іванов знайшов усім людям усього світу. Люди мають відмовитися від свого діла, припинити робити його. Ми не будемо доглядати за землею нашою, це діло відпаде в нас, життя буде інше в нас.

Іванов пише. 8212:187. «Ми оточимо себе Святим Духом, природа прийме нас як таких, вона простить нам за все наше зроблене. Ми зробимося не такими, а живими, легкими в атмосфері. Ми засвітимося кольорами, запахнемо ароматом, як ніколи. Хто покарає нас таких? Ми зробимося любимі друзі природи за це саме. Що ми попросимо у неї, вона дасть нам. А ми будемо просити у неї життя. Ми перестанемо боротися з нею, ми не будемо знищувати її».

Отже, природа сприяє людям загартованим за ідеєю Іванова в житті, дає їм сили життя, а інших людей карає хворобою, смертю, щоб вони не жили. У природі відбувається природний відбір, у котрому перемагають люди загартовані, їм дається життя. Люди загартовані, автотрофні, як вид, еволюціонують у природі, вони, як вид, будуть жити вічно.

Еволюційна послідовність[ред.]

Послідовність 1[ред.]

В природі кожна якість відповідає певній кількості, яка виражена числом. Процес еволюції виражається певною еволюційною послідовністю чисел. Еволюційна послідовність чисел будується за діалектикою.

1).Перший член послідовності виражає початок еволюційного процесу, тому приймемо рівним початковому числу (А). Перший член складається з двох протилежних сторін, між якими виникає суперечність. Вона закінчується запереченням двох протилежних сторін на якомусь етапі. Суперечність закінчується через перехід до двох нових протилежностей. Це початковий член, тезис. 2). Другий член є заперечення першого. Він не дорівнює числу (А), а дорівнює якомусь числу (Х). Другий член складається з двох протилежних сторін, між якими є суперечність, котра закінчується через перехід до двох нових протилежних сторін. Заперечення виникає між ними. Це є антитезис. 3). Третій член є подвійне заперечення. Він є запереченням одного першого члена і одного другого члена, він є синтез двох членів. Подвійне заперечення є перехід в нову якість, він зберігає елементи і властивості попереднього стану, тобто фіксує спадкоємність. Третій член на основі цих властивостей можемо прийняти рівним 2Х. Маємо перші три члени: А, Х, 2Х. Це є арифметична прогресія, у котрої різниця дорівнює Х. Отримуємо послідовність, (n) є ціле натуральне число, натуральний аргумент:

А, Х, 2Х, 3Х, 4Х … nХ. (n → ∞). (2.1).

Послідовність 2[ред.]

1).Перший член послідовності виражає початок еволюційного процесу, тому приймемо його рівним одиниці, бо еволюція починається з найменшого числа. Одиниця складається з двох протилежних сторін, між якими виникає суперечність. Вона закінчується запереченням двох протилежних сторін на якомусь етапі. Суперечність закінчується через перехід до двох нових протилежностей. Це початковий член, тезис. 2). Другий член є запереченням першого. Він не дорівнює одиниці, а дорівнює якомусь числу Х. Другий член складається з двох протилежних сторін, між якими є суперечність, котра закінчується через перехід до двох нових протилежних сторін. Заперечення виникає між ними. Це є антитезис. 3). Третій член є подвійне заперечення. Він є запереченням одного першого члена і одного другого члена, він є синтез двох членів, або сума. Подвійне заперечення є перехід в нову якість, він зберігає елементи і властивості попереднього стану, тобто фіксує спадкоємність. Третій член можемо прийняти рівним сумі перших двох на основі цих властивостей: 1 + Х. Еволюційна послідовність будується за таким правилом, кожен член дорівнює сумі двох попередніх. Маємо три члени геометричної прогресії. 1, Х, 1 + Х.

Послідовність будується за цим законом для будь-якої кількості членів. Знаменник (Х) дорівнює відношенню третього члена до другого: Х = (1 + Х)/X. Звідси маємо квадратне рівняння. Х² – Х – 1 = 0. Знаходимо корні. Перший корінь: Х1 = 0,5 (1 + √5). Позначимо Х1 = φ. Це число називається золотий перетин: 1,618033…Другий корінь: Х2 = 0,5 (1 – √5). Друге позначення: Х2 = – 1/φ. Х2 = – 0,618033…

Послідовність з першим коренем: 1, φ, φ ², φ ³… (2.2) Показник степені є будь-яке ціле число, тому члени послідовності збільшуються необмежено. Зростаюча прогресія. На практиці зручно користуватися аналогічною послідовністю цілих чисел: 1, 2, 3, 5, 8, 13, 21, 34, 55... Або з подвоєними числами: 2, 4, 6, 10, 16, 42, 68, 110. В ній кожен член дорівнює сумі двох попередніх. Відношення між будь-яким членом і попереднім приблизно дорівнює золотому перетину.

Послідовність з другим коренем: 1, – 1/φ, 1/φ², – 1/φ³... (2.3). Прогресія, що убуває, із змінними знаками членів. Показник степені є будь-яке натуральне число. Аналогічна послідовність обернених цілих чисел: 1, – 1/2, 1/3, – 1/5, 1/8, – 1/13, 1/21... Оскільки закони діалектики є загальними законами природи, то і послідовності є загальним законом природи.

Періодична система елементів Менделєєва[ред.]

Приклад в природі еволюційної послідовності типу 1. Система елементів має сім періодів. У першому періоді в ома водню є одна оболонка для одного електрона, у другому – 2 оболонки електронів, у третьому – 3 оболонки електронів, у сьомому періоді атоми елементів мають сім оболонок в яких розміщуються електрони навколо ядра. Всього елементів є 110. Кількість оболонок в елементів у періоді утворюють еволюційну послідовність арифметичну прогресію з різницею 1: 1; 2; 3; 4; 5; 6; 7. Кількість електронів у елементів дорівнює порядковому номеру.

Сонячна система[ред.]

Сонячна планетна система. Приклад у природі еволюційної послідовності типу 2. Вісім планет і пояс астероїдів обертається навколо Сонця: Меркурій, Венера, Земля, Марс, пояс астероїдів, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун. Вони обертаються в одному напрямку, орбіти їхні є майже коло. Середня відстань до Меркурія дорівнює 0.4 астрономічної одиниці, до Венери – 0,7, до Землі – 1,0, до Марса – 1,5, до головного поясу астероїдів приблизно в середньому – 2,8, до Юпітера – 5,2, до Сатурна – 9,5, до Урана – 19,2; до Нептуна – 30. Ряд відстаней емпіричних представимо як послідовність: 0,4; 0,7; 1,0; 1,5; 2,8; 5,2; 9,5; 19,2; 30. Вона співпадає теоретичною послідовність: 0,4; 0,4φ; 0,4φ²; 0,4φ³ … Порівняємо емпіричне значення з теоретичним:

  • 0,4; 0,70; 1,00; 1,50; 2,8; 5,2; 9,5 (емпіричне)
  • 0,4; 0,65; 1,05; 1,69; 2,7; 4,4; 7,2 (теоретичне)

Емпіричні і теоретичні значення співпадають достатньо точно. Астрономічна одиниця є відстань від Землі до Сонця – 150 млн. км. Маси планет в одиницях маси Землі: Меркурій – 0.015, Венера – 0.815, Земля – 1.0, Марс – 0.107, Пояс астер. – 0.001, Юпітер – 318, Сатурн – 95, Уран – 14, Нептун – 17. Головний пояс астероїдів перебуває між орбітами Марса і Юпітера на відстані 2,3 – 3,3 (2,8 серед.) від Сонця. Астероїди обертаються в тому ж напрямку, що і планети. Їхні розміри є від кількох метрів до сотень кілометрів. Можна вважати їх як карликові планети. В сімох планетах зосереджено 93% від усієї маси планет. Сім планет рухаються за законом еволюційної послідовності типу 2. Сонячна система формується за законом еволюційної послідовності. Орбіти займають незмінні стаціонарні місця в просторі. Вірогідно, на відстані 2,8 відбувається еволюція нової планети з астероїдів. Орбіти поступово заповнюються матерією. Очевидно, на формування орбіт планет Сонячної системи впливає темна матерія, бо рух планет відбувається не за механічними законами руху.

Порфирій Іванов не рекомендує ученим шукали планети в Сонячній системі з метою переселення на них, і не треба переселятися на інші планети. Планети нема на білому світі кращої як Земля.

Автоматична робота серця[ред.]

Автоматична робота серцевого м'язу. Серце має здатність ритмічно скорочуватися під впливом імпульсів, які виникають у самому серцевому м’язі. Автоматична робота серця майже не залежить від нервової системи. Скорочення шлуночків продовжується приблизно 0,3 секунди, вони розслабляються після цього. І весь серцевий м'яз перебуває у стані спокою або загального розслаблення протягом 0,4 – 0,5 секунди. Тривалість всього серцевого циклу дорівнює приблизно 0,8 секунди. Відношення між тривалістю розслаблення і скорочення дорівнює золотому перетину. Значить, це є еволюційний процес, що складається з двох дій: скорочення (тезис) і розслаблення (заперечення, антитезис). При скороченні серця початкова якість накопичується до певної кількості, кількість переходить в нову якість розслаблення. В момент розслаблення кількість накопичується, вона переходить у нову якість скорочення. Цикл закінчується, потім все повторюється. Очевидно, здібність автоматичності руху серця мають усі живі організми, які еволюціонують, вони б не існували інакше.

Рушійна сила еволюційного процесу. Еволюційна послідовність може мати будь-яку кількість членів. Розглянемо послідовності з двома членами. Перший член (а) виражає скорочення, наступний член виражає розслаблення, заперечення першого. Відношення між тривалістю процесів дорівнює золотому перетину: а, аφ, де а – перший член. Якщо перший член (aφ). Тоді буде: aφ, – aφ/φ . Або після спрощення: a φ, – a. Можливо, кінцеве значення є імпульсом для запуску другого циклу послідовності. Другий цикл запускається автоматично після першого циклу. Процес продовжується автоматично необмежено. Рух відбувається по спіралі. Процес починається спочатку. Кількість циклів теоретично є нескінченна, процес вічний. Процес діяльність і відпочинок заперечують один одного періодично. Причина руху, рушійна сила еволюції є в самій еволюційній системі. Цей процес є незалежний від інших систем. Цей процес відбувається на практиці в природі скрізь і в великому, і малому. Цей автоматичний механізм є серцем природи.

Мікроскопічні процеси. Атомна система. Квантова механіка[ред.]

Послідовність (2.1) відповідає багатьом дійсним фізичним системам. Наприклад, квантова механіка, атомна фізика. Послідовність є загальним законом природи. Світ побудований за єдиним законом.

Квантова механіка. Випромінювання чорного тіла[ред.]

Дослідники вивчали взаємодію тіла з випромінюванням. Класична фізика вивчає неперервні величини, вона не може пояснити розподіл енергії по частотам, який спостерігається в природі. Планк зробив припущення: енергія осцилятора з власною частотою (γ) може приймати тільки дискретні значення, кратні величині (hγ). Де h – постійна Планка. Ця основна одиниця енергії (hγ) неоднакова для всіх осциляторів, так як вона пропорційна частоті. Таким чином, енергія осцилятора рівна E = nhγ, де n – ціле число, яке змінюється від нуля до нескінченності. Отримуємо послідовність для енергії: hγ1, hγ2, hγ3, hγ4…hγn. (n → ∞).

Планк отримав точну відповідність між теоретичною формулою і розподілом енергії випромінювання по частотах, яке спостерігається в природі. Дослідники отримали функцію розподілу енергії Планка. (див. Бом. с30).

Атомна система[ред.]

Класична фізика не може пояснити будову атома. Нільс Бор (1913 р.) сформулював правильні постулати для атомних систем і узагальнив їх для всіх атомних систем.

1.Атоми можуть довго перебувати в певних станах, стаціонарних станах, в котрих вони не випромінюють і не поглинають енергію. В цих станах атомні системи мають енергії, котрі утворюють дискретну послідовність: E1, E2, E3 … En. Стани ці характеризуються стійкістю, всяка зміна енергії в результаті поглинання або випускання випромінювання або в результаті удару може відбуватися тільки при повному переході (перескакуванням) із одного цих станів в інший. 2. Атоми випускають або поглинають випромінювання тільки строго певної частоти при переході з одного стану в інший. Випромінювання, котре випускається або поглинається при переході із стану Em в стан En, є монохроматичне, і його частота γ визначається з умови: hγ = Em – En. Енергії виражаються арифметичною прогресією з різницею hγ. Нільс Бор розробив теорію атома водню і подібного водню, який має один електрон, на основі цих постулатів. Вона точно відповідає експериментальним даним.

Райдуга. Видиме світло при дисперсії розкладається на спектр сім кольорів. Частоти райдуги утворюються через еволюційну послідовність. Теорія будови атома Бора дає точно спектр райдуги.

Співвідношення невизначеності[ред.]

Формулювання. Якщо вимірювання відбувається з точністю ∆x і якщо одночасно відбувається вимірювання імпульсу з точністю ∆p, то добуток цих двох помилок відповідає виразу: ∆x ∆p ≥ ћ. Аналогічно, якщо енергія системи вимірюється з точністю ∆E, то час, до якого це вимірювання відноситься, повинно мати мінімальну невизначеність, яка дається виразом: ∆E∆t ≥ ћ. Для атомних систем.

Це є співвідношення невизначеності Гейзенберга. Це співвідношення означає, що (x) і (p) не можуть одночасно мати визначені значення. Якщо значення (x) визначено, тобто ∆x = 0, то ∆p дорівнює нескінченності. Значить, (р) не має ніякого визначеного значення. І навпаки. Якщо (х) і (р) невизначені у відомих границях ∆x і ∆p, то між ними має місце співвідношення невизначеності. Із нього виходить, чим менше ∆x, тобто точніше локалізоване тіло, тим більше ∆p, тобто тим більша невизначеність імпульсу. Автор вивів співвідношення невизначеності на основі хвильових властивостей мікрочастинок Луї де Бройля. Співвідношення представляють собою обмеження для мікрочастинок застосування класичних понять визначеного місцезнаходження й імпульсу.

Історія[ред.]

Порфирій Іванов дав ідею для вивчення Всесвіту і побудови еволюційної послідовності. У 1981 році Іванов показав на своєму практичному досвіді голодування, що терпіти без їжі треба певне число годин: 24, 42, 66, 108 годин в тиждень. Він показав послідовність чисел, в якій кожен член дорівнює сумі двох попередніх. Це є еволюційна послідовність. Він направив думку дослідників на пошук наукового пояснення еволюційної послідовності. Іванов говорив: «Цього немає в природі, що це твоє. Раз ти зробив у природі, тобі далося це все, вже це є наше спільне, але не твоє особисте». 1966.07:125. Згідно із заповітом Іванова, ця стаття має статус суспільне надбання. Послідовність будується на основі діалектики.

1. Дві протилежні сторони є в природі, вони існують в єдності і боротьбі. Всі речі, явища мають протилежні властивості та тенденції розвитку. Вони перебувають в єдності, одна без одної не існує. Протилежні сторони взаємодіють постійно в формі боротьби, її результатом є розвиток. Між ними виникають суперечності, які є джерелом, змістом, рушійною силою саморозвитку світу. Процес закінчується через перехід до двох нових протилежних сторін. 2. Подвійне заперечення є в природі. Об'єкти розвиваються шляхом подвійного заперечення. Кожний ступінь є синтезом попередніх ступенів, і відтворює на вищій основі характерні риси, структуру початкового ступеня розвитку. Подвійне заперечення є необхідним моментом процесу розвитку, умовою якісної зміни об'єктів. Розвитку об'єктів не існує без заперечення попередніх форм. Заперечення відображає не знищення об'єкта, а момент його переходу в нову якість, в якій зберігаються елементи і властивості його попереднього якісного стану, тобто фіксує спадкоємність. 3. Взаємний перехід якісних і кількісних змін. Кількісні зміни поступово накопичуються, на певному етапі розвитку порушують їхню міру, і зумовлюють у них корінні зміни. Якість переходить у кількість, а кількість переходить у нову якість. Нова якість є запереченням початковій якості.

Три стадії еволюційного розвитку. Приклад. В історії людства можна виділити три стадії розвитку людства. Стадія 1. Еволюція. На цій стадії еволюція людини домінувала в житті людей. Люди були близькі до природи, вони любили повітря, воду, землю. Люди загартовувалися в природі, вони були здорові і сильні. Спочатку еволюція була біологічна, потім виникла соціальна еволюція, це були дві протилежності. Між ними існувала суперечність, вона закінчилась через перехід до інших двох протилежностей. Люди заперечили загартування, відійшли від природи. Стадію можна виразити числом 1. Стадія 2. Вчення Христа. Люди залишили загартування в природі, відійшли близько від природи, прийняли вчення Христа. Вчення Христа домінувало в житті людства. Згодом виявилося, що люди не можуть виконувати вчення Христа повністю, вони можуть вірити в Христа. Між вірою і виконанням існує суперечність, вона закінчилась через перехід до інших двох протилежностей. Стадія є запереченням першої, тому виражається невідомим числом (Х). Стадія 3. Синтез еволюції і вчення Христа. Люди заперечили одне вчення Христа, а прийняли синтез еволюції або загартування і вчення Христа. Порфирій Іванов створив вчення через свою практику загартування, яке є синтез еволюції і вчення Христа. Зараз синтез еволюції і вчення Христа домінує в житті людства. Стадія виражається числом (1 + Х). Три числа створюють еволюційну послідовність: 1; Х; 1 + Х.

Цитати Іванова про Сонце[ред.]

6507:61. «Сонце не примушує вірити його силам, бо Сонця немає такого, як ми з вами думаємо і робимо. Якби Сонце було, як воно сходить і заходить по нашій Землі, воно б прибрало хвилі океанські. Воно є полум'я, нам з вами здається. Чоловік не навчив жити сам себе з одним Сонцем і без Сонця, він навчив себе спати. 62. А коли ніч приходить, він іде спати на спокій. Він спить, нічого не думає. Його сон підносить йому, що буде з його життям завтра. Природа показала на першому чоловікові, за його зроблене і вжите ним. Він втратив свої здібності через це, і помер безсилий. Ми питаємо чоловіка первонародженого. Для чого народився він, або для чого народили його? Він не народжувався сам, природа народила його не для того, щоб він воював з природою. Вона народила його для дружби, жити разом. 88. Вчення Іванова не вірить Сонцю, а вірить своїм силам. Сонце не треба ні на що, Сонце не допоможе, якщо людина не виробить сили. 128. Іванов не вірить Сонцю, він не визнає його сили над ним. Сонця, як ми з вами думаємо, немає.129. Сонце – це є ми, розумна істота».

6604:138. «Сонце є, ми народжуємо його щоранку. 139. Сонце заходить не саме, ми садимо його своїми втомленими силами. Його не було в природі колись, перший чоловік народив його. Вся атмосфера є народжена. Ми не отримали того, чого хотіли. Ми отримали те, чого ми не хотіли». 6710а:61. «Всі кажуть, що сонце є. А чому моя думка не погоджується? Це Сонце світить не наше. Люди створюють самі». 6803:91. «Ми народили день своєю появою. Якби нас, людей, не було в такому самовільному житті, ми б не мали Сонця на небі. Ми народили його самі».

6807:20. «20. Ми знаємо про такий час. Ми не обходимося без вечора. Потім ранній ранок приходить слідом за ним. Хто робив це все нам? Ми навчилися тягнути це до себе своїм розумом. Природа не дає нам це, а ми робимо самі це. Сонця як такого немає. Люди є самі в природі, їм потрібна завжди весна, та вони не проти від літа, осені. Зима не подобалася нікому, вона не потрібна. 24. Ми тягнули до себе час, так ми тягнемо його зараз. Сонце встало на землю, ми всі з вами піднялися. Та ми пішли в бій на нашу велику матір. 27. Нам треба буде зробити так без усякого Сонця. Ми не повинні сподіватися ні на що, крім чоловіка. Він завойовує сам у природі». 6904:121. «Сонця немає самого. Люди є одні, які тягнуть час до себе, зустрічають і проводжають місце кожне».

7201.15:56. «Тіло повинно бути таким, як воно народилося. Треба зробитися таким, як і раніше був. Сонце – це є ми, всі наші земні люди. Вони лягають спати без усякого Сонця. Воно не появляється до самого ранку. Коли ми зустрічаємося з ним, ми щасливі». 7212:123. «Сон наш є миліший від усього, герой усякий гине в ньому навіки. За моїм висновком, Сонця немає як такого. Життя національних людей є на нашій планеті Землі. Вони є самі на білому світі Сонце. Їхній розум, життєвий мозок хоче і робить у них». 7212:124. «Сонця немає між людьми, як вони думають. Хазяїн Бог є. Справа наша є холод і погана сторона, треба бути живим без усякого Сонця».

7301.30:9. «Ми вважали до цього діла: Сонце стоїть на своєму місці, а Земля крутиться (навколо своєї осі). Це неправда. Сонця як такого немає між людьми в атмосфері, як ми всі вирішили. Висновок один є такий тепер. Сонце є ми, люди. Вони почали робити в житті. Якби Сонце було в нас таке, як ми з вами думаємо, воно б спалило нас. А то це є. Ми з вами хочемо, те і зробимо. 93. Сонце приходить щодня, і воно відходить. Люди хочуть самі цього і роблять у цьому, у них виходить».

7510:17. «Наука говорить, що живе тіло Сонця є вогняне. Воно не має вогню як природне. Якби воно було вогняне і сили були, то мікроби палилися від нього. Це атмосфера є така, вона не є шкідлива зимою зовсім. Ви з'єднайте ніч з днем із цим ділом, так та атмосфера. Вона не розділяється на різне, в природі є все однакове. Ми думаємо так, що холод наступає звідкілясь, а він появляється тут же на цьому місці. Так само Сонце заходить за Землю начебто. Ні, це відбувається в наших людях. Люди роблять це все у природі. Вони вибрали це місце, знайшли своє існування, вони придбавали те, що треба в житті. 31. Милі мої всі люди, гляньте на сонце! Ви побачите там правду, своє оздоровлення. Ви будете такими, як я: Переможець природи, Учитель народу та Бог землі. 32. Ось чого нам треба добитись у природі, щоб цього чоловіка прославили як Бога Землі за його діло. Він примушує ходити калік, він дає зір сліпим, а всі нові хвороби щезають через учинок його. Ось що він зробив нам, він розкрив життя і прогнав смерть. Іванов зробив це все своїми руками сам, він є не теоретик у житті, він зустрічався природно з повітрям, з водою, він ступав по землі зі своєю практикою в природі. Я не старався уникати цього всього. Мої сили процвітали, природа освітила їх для цього, щоб допомагати ними нашому хворому чоловікові. А коли він зрозуміє мене такого, він згодиться і буде в природі таким, як я. Учитель не заперечує мати всім ці сили, лише б любов була ваша в цьому. Нам не треба чекати час, а ми готуємося до нього, ми направляємо всі свої сили для того, щоб зробити це діло. Ми ходимо весь рік весь час, робимо те, що годує нас весь рік.34. Ми трудилися без усякого відпочинку від самого першого чоловіка. Він став майструвати в природі це початкове життя. Він був чоловік світило всьому, він був хазяїн своєму ділу в природі. 35. Коли він говорив слова, у нього виходило. Він розділив світло і темноту. 36. Це не Сонце є, а люди хочуть і хотіли самі ще вчора після заходу Сонця. Воно зайшло в нас і зійшло з нами. Ми прибрали його з дороги спільними силами народними. Воно є люди, найголовніше. Якби не люди, у нас не було б нічого. Сонце треба всім живим істотам, вони радуються ним, а не сонце ними. Люди є все Сонце, а Сонце є люди. Вони бажають, щоби було Сонце, так воно й робиться слідом за людьми. І Сонце ховається після них».

7704:1. «Наші люди хочуть узнати, Сонце є між нами такими, чи його як такого немає? Відповідаю прямо. Сонце – це є ми, всі люди, встаємо і лягаємо. Природа оточила нас цим, дала світло і тьму». 7906:81. «Це така природа прийшла на це діло, вона вводить це все в житті. Це така народжена видимість, котра означає. Сонце – це є щось таке, всі наші люди. У них усіх є така часткова сила, те, чому треба бути».

Література[ред.]

  • Сухан В. В. Хімія. – К.: Либідь, 1993. – 408 с.
  • Бом Д. Квантова теорія. – М. 1965. – 728с.
  • Шпольський Д. Атомна фізика. Т 1. – М. Наука. 1974. 576с.
  • Гурштейн А. А. Вічні таємниці неба. – М. 1973. 255с.
  • Баренбаум А. А. Галактика. Сонячна система. Земля./М:ГЕОС – 2002.
  • Лансберг Г. С. Оптика. – М. 2006. – 848с.

Посилання[ред.]