Ош (Порфирій Іванов)/6705

Матеріал з Вікіпідручника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ош (Порфирій Іванов)

Іванов П. К. Загартування і люди[ред.]

Загартування і люди — народна наука автотрофність людства

1967.05.27. Учитель Іванов

Редактор – Ош. Перекладач – Ош. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

1.1967 рік 2 квітня, 12 годин ночі, наше число проходить. Я починаю переходити описувати про загартування, до 50-річчя Жовтня постараюсь показати молоді свою роботу, своє вчення, яку я одержав користь у цьому, і що це дасть людям потім. За моїм викладом, за висновком Іванова, ми, усі люди, повинні взятися за це діло усіма спільними силами, і, може бути, розкриємо в природі не це, що знайшов нам Іванов. У нього є думка не така, як у нас із вами: ми воюємо з природою і хочемо довести природі своїми індивідуальними силами. Іванов говорить: наша велика помилка є в цьому. Нам не треба любити одну сторону, а треба любити обидві сторони в природі. Іванов П. К.

2. Читачу, глянь на наше сонечко. Воно будить нас, і воно укладає всіх нас у постіль. Ми сколотили все залежне життя в природі на людях через нього. Це наше улюблене добро є, наш із вами є труд, з котрим ми лягаємо й устаємо, не забуваємо, що ми сьогодні робили і недоробили. Ми говоримо, що завтра доробимо. Кінця і краю нема цьому ділу. Ми, усі люди, неправильно йдемо по дорозі нашій. Весь вік ми живемо без любові й однобоко в природі, не рахуємось ні з якими особливостями. У нас є свої сили, зроблені людьми на поміч нашому життю. Ми маємо в себе штучне, складене все нами. Ми ліземо на гострий рожен проти природи, ми вмираємо через це.

3. А природа не жаліє нас за це, вона б’є по голові та по наших руках і ногах за це. Вона пробирається до внутрішності, і починає там хазяйнувати всякими шляхами. А в неї це є не одне, так і друге чи третє, і яке-небудь захворювання прививається через наше з вами одне хороше й тепле. Ось що ми полюбили й чекаємо цей ось час, він починається, а комусь він кінчається. Ми, усі люди, хочемо, щоб сонечко не йшло із своїми променями від нас, і не кидало обігрівати нас. Але в природі, та ще такій багатій, процвітає не одне між нами. Ми знаємо добре тільки про підвищену температуру, котра приходить і відходить один раз на рік. Ми не хотіли б цієї кліматичної зміни в погоді. Але це все робиться без нас, а як законне явище.

4. Сьогодні хороша, тепла погода прийшла. Ми не залишаємося без нічого з нею, щоби нічого не робити, жити без усякого діла. Таких людей природа не держить у себе, жене від себе подалі. А от таких, хто не спить, день і ніч думає про природу та про її джерело: хто звідки й як він брався й для чого його здобували? Мужик не витягував землю з-під голови, так ділився з нею на ходу. Щорічно він наступав на неї, і щорічно відступав. У бідного, неімущого не було такого бажання в житті, а от у багатого, імущого така думка не виходила з голови в цьому ділі. Як ця місцевість примушувала бути в суспільстві. Люди звикли споконвіку збирати такі сили в цьому ділі. Вони прокладали свою розвідку по бездоріжжю прямо в степ, де площа була підготовлена ще з осені.

5. Я зорав вчасно її, сніг рано ліг не неї і всю зиму пролежав на ній. Тільки тепер температура підвищилась, створила наші селянські умови. Кожен із нас у цю хвилину є індивідуаліст, власник, хазяїн належної ось цієї землі. Я рано пробирався, не хотів, щоб хтось знав про мій приїзд. Я спішив, вчорашня думка примусила мене сьогодні робити це, час такий злодійський. Я є чоловік, та ще який не колективний. Сам по собі ніс, щоб ніхто не бачив і не чув, а в мене росла гора багатства. Про це всі наші близькі й далекі люди скажуть. У них є великі очі до цього діла й довгі язики про моє малювати. Це все є моє, що я захопив із собою, пригнав у ярмі, у хомуті. Я держав тварин і примушував робити.

6. Я є хлібороб цього часу, я є ділок цього місця. Я вирощую урожай не один, багато інших є, кращих і хитріших повзають по своїй дорозі. У них одне є: наїстись краще від усіх та тепліше одягтись, щоб показати себе красивіше від усіх. Вони хочуть наїстися солодкого, жирного, та більше від усіх. Вони хочуть пожити в хорошому домі затишно, щоб ніхто не сказав про них, як про не робітника. Люди біжать, відходять від цього осудження. А от приходу нема до добра, ніби люди хочуть зробити башту Вавилонську своїм умінням і своєю добротою. Я приїхав сюди попереду всіх, а інший приїхав туди. Ми є не такі, як усі. Люди дивляться як на нехорошого й завидують, ніби Бог дав йому за щось його хороше.

7. А в природі тільки люди так думали й хотіли одержати в неї даром, у них бажання було думати і сильно просити в цьому всьому. Які молитви були перед чоловіком, їх доводилось запам’ятати, усно напам’ять читати. А щоб розбагатіти із цього всього, ні одному чоловікові не довелось одержати таке хазяйство в житті, крім якогось випадку на війні, подвиг зробив, людей образив. Особа розпорядник нагородив його за це. І ця слава довго не жила з ним, цей чоловік умер, як усі повмирали за всяке залежне діло. Нікому, ніякому чоловікові не довелось чесно оточити себе, щоб усім цим пожити легко. Збоку стояла й дивилась сама матір природа з повітрям, з водою та землею. Вона не ховала ці якості ні від кого і не вважала це все своїм.

8. Вона не радувалася таким людським учинком: свою думку посилати на велику відстань, щоби вона там самовільно захопила своє місце, і стала користуватися як своєю власністю. Ніякий Бог не давав цього права ні одному чоловікові. Усе це люди зробили самі на землі, зуміли підкорити людей силою своєю, і природу примусили умінням служити джерелом, котре давало прибуток через людські руки. Вона зберігала, держала людей у цьому всьому. Люди вірили цьому всьому, надіялися й чекали цього часу. А раз у них була така велика віра, і на це була немала надія. Люди готувалися й чекали в цьому ділі. Вони клали розум, ці діла провертали заочно. Будь-який чоловік не зміг залишатися без цього. Він був хазяїн цього діла, починав це.

9. Будь-який історичний чоловік починав це. Усі маленькі й великі люди зі своїм розвитком починали робити в природі всяке своє діло, але щоби закінчити його, ні одному чоловікові не довелось одержати це. Усі до одного вмерли без усякого досягнення, і вони будуть умирати з таким однобоким життям: хороше й тепле треба, а погане й холодне не треба. Природа не ховається й не відходить від людей. Якщо треба погане, іди з поганим, якщо треба хороше, також іди з хорошим. А от люди йдуть від поганого, холодного. Люди неімущі вважають, що воно не треба. Людям треба багатство, уся погоня є за цим ділом.

10. Уся історія дивиться прямо чоловікові зробитись таким. А в природі є вік один, всіх забрати із собою з дороги. У мене, як матері рідної, вистачить сил для всіх. Мої дні приходять для цього діла і відходять для того, щоб міняти себе: і хороше, і погане ставити на арену для того, щоби не вмирати, а жити вічно. Цього між людьми не народжувалось. Так чоловік народиться, він покаже сам себе, як людям треба буде жити й робити те, від чого не буде їм шкідливо в природі. Цей чоловік уже стоїть на порозі, себе показує не таким, як усі люди, котрі застуджуються й хворіють.

11. Я, говорить Іванов Порфирій Корнійович, є не такий, як усі люди залежні; не такий, як вояки, борці з природою. Я є незалежний чоловік, любитель природи, не відходжу зі своїм. Збоку місця вистачить, стань і роби те, що нам усім треба буде робити без кінця й краю: нужди не мати ні в чому, багатим чоловіком бути, щоби не втрачати ніде й ніяк здоров’я в природі. Ця можливість є у природі, тільки людям треба заслужити її, щоби природа полюбила їх за хороші якості. Людям треба шукати їх, вони поки що лежать таїною в природі для нього. Вони були, є, вони будуть, якщо ми візьмемося за це все і будемо загартовуватись.

12. Перше, чоловікові треба зародити думку і спитати в себе: для чого одягаєшся, їси та в домі живеш? Ми не любимо природу, як треба, а вважаємо мачухою її за все. А за всім видно, що повітря, вода й земля є найближчі друзі. Вони були, є й будуть вічно перед тобою, невмираючі тіла. Нам треба бути ближче та рідніше до них, з ними бути разом невідривно. Де повітря, вода й земля, там і люди. Це є мої милі й не вмираючі ніколи чотири світоглядних друга з кругозором, котрі зможуть зробити все для людей у природі, лише б люди захотіли, і не буде шкідливо всім людям. Люди є все для природи. Якщо вони будуть хотіти загартовуватись, то вона буде помічниця їм у всіх відношеннях, зародить таке міцне здоров’я, котрого не було ні в одного чоловіка.

13. А тепер природа пішла назустріч і пожаліла його, дала силу волі, дала право цим ділом займатись. Наша доля була така в природі, з маленького робити велике, жити бідно в природі не хотіли. Для чого, якщо можна й треба жити не так, як ми думаємо завжди про це? Ми радуємося завжди, коли прибавляється наш сім’янин, це людина. Ми даємо їй ім’я на весь час свого життя й записуємо її прихід у книгу. Він стає в свою чергу, щоби знали про нього близькі й далекі як про нашого народженого в природі живого чоловіка. Нам усім хотілось, щоб він не був у житті нещасливим чоловіком і не ходив на своїх ногах і не топтав нашу рідну землю. У нього дорога лежить одна така довга.

14. Ми почали вводити її, сказали самі собі тихо про нього чи про неї: «Слава Богу, що йому довелось народитись на білий світ». Наші люди спершу скажуть: «Та він народжений не дурнем, бачить далеко, а чує більше». З першого дня така заздрість була, що не замовкає. Якщо кішка одна в кімнаті та собака є надворі, не враховуючи вже весь дім, всі вважають тебе не з дурнів, як інших наших людей. Ми тягнемо у свій власницький двір все, що попало. Природа знала про це, але вона мовчала. Її діло одне було прийти показатись, навіть не поздоровкалась, тут же зібралась і пішла. Люди не бачили, як наш такий літній день приходив, ні однієї краплини не дав дощу.

15. Сонечко зійшло понад нами всіма високо, просвітило й поволі, воно не стояло на своєму місці. А коли ми кинулись зробити у себе на цій землі що-небудь хорошого придуманого, уже сонечко сховалось, його нема. Ми всі як один чоловік збираємось зустріти ніч. Природа примушує нас, щоби ми з вами знаходили вічно належне місце й на ньому всю ніч хазяйнували. Нікому не заважає в цей час, коли мозок нічого не думає. Сам себе уклав без усякого сонця, весь час всю ніч прокидався та спав. Нікому не сказав слова, а звечора очі закрив, руки поклав поряд, ноги не забував держати біля себе. Ми, говорять усі люди, народилися в природі такі, піввіку живемо, а піввіку робимо що-небудь у своєму житті. Не спав та що-небудь робив, такий перед усіма нами був закон розвинутий.

16. Тобі вчитися треба та думати теж треба, не погано це все робиться, без цього не живеш. А коли ти подумаєш сьогодні, то завтра вже цей час даремно ніколи не проходить. Ми вбили його цим ділом, треба було доробити. Це наш початок, а ми почали його не так даремно, а з великою метою. На цьому місці хіба село було таке, як тепер показало себе, говорять люди двадцятого віку. Нехай би наші предки подивились, люди дев’ятнадцятого віку. У них було також не так це все даремно по природі. Ми, усі люди, не одного нашого розвинутого села, прожили, але не нажились. Природа відібрала сили в усіх людей у такому житті, більше хорошому, ніж поганому, і повела їх із собою всіх.

17. Які мужики були на білому світі, старики з бородами нестриженими, себе держали, фізично не падали, руками все створювали, це село городили, думали жити в ньому. А коли кинулись жити, час завадив чоловікові: чоловік зробився із маленького старим. То він ріс і думав про природу, а тепер у цього старика розум не робить. Усе, видно зі цього всього, відходить до поховання. Вічного нема в людей, є одне: час пожив та поглядів на це сонечко, тільки вболівав чоловік. Скільки він ріс, воно сходило та заходило. Ми не бралися за це. Нам для чого за це братись? Прожив свої літа, а тепер збирайся. А раз ми виявились на білому світі хазяї в природі, що в нас кішечка із собакою утворилась, а чому поросятко, ягнятко, телятко, конячка не зможе бути в нас? Усе це треба буде нам.

18. Ми повинні отримати все це, виходити самі в нашому великому труді, що нам дає наше багатство в природі. Ми змайстрували не одну нашу землянку на городі, там де в нас водиться за законом скот. Ми, як Нестерята, так нас називали по-вуличному на Горі за народним руським словом, коли наші предки жили в Курській губернії. А тепер ми перебрались на це місце, де виявився Чувілкін бугор, ніким не зайнятий, котрий народив мене в житті своєму. А ми жили після смерті мого дідуся дуже тяжко, не так, як жили інші. Особливо Микола Писарєв ріс зі мною не один рік. Такого отця треба мати, як дідусь Іван Емілянович, хто знав свої дні не так, як їх знали всі.

19. Мій дідусь Іван Тимофійович не такий був щасливий у житті. Сам поставив дім на всю вулицю, не так, а в довжину; черепицею білою накрив. Здавалося б, добре, та моєму дідусеві не довелось доживати в ньому, дуже рано вмер. А нам, як таким братам Федору й Корнію, доводилось поділитись через дерев’яні ложки. Ми жили в землянці, а дядя Федір жив у новому домі. Нам не догнати, хоч мій отець і не вилазив із шахти, цю копійку колупав. Не так, як Писарєви, їхнє прізвище звучало через це існуюче хазяйство. Він жив, можна сказати, за титаревським ім’ям. Хоч і невеликий прихід був, але зате дохід був Божої руки. Копійки так даремно не давались в руки.

20. Яке горе було в житті: на одному місці жити, а потім переїхати. І там будували не гірше від цього діла, але від залежної сторони не пішли. Який підходящий грунт, чорноземна земля, вона чекала нас до себе, таких шибеників. Ми зразу не були такими людьми в житті, усе народила наша природа. Ми дуже сильно любили працювати. А тут, можна сказати, що можна робити: цю ось грядку на землі, котра зернинку приймала, а відпускала купу.

21. А ця купа робилась не нами одними й не одним нашим хутором чи селом. Звідки на це взялось між людьми такими, і як економічну політику ввели на це щастя. Люди, як навмисно, росли вгору, повз інших пробігли, а від того, що слід, не пішли. Нова загальна колективізація зустрілась. У колгоспи прийшли практично за цим ділом самі. Та поговорили літературно, такими не треба було б людям робитись. Одне діло було таке в природі. Люди хотіли розкрити таїну в природі. Вони задумали зробити Вавилонську башту, котра робилась багато років у цьому. А кінця свого не дочекалися, сили пропали зосереджені. А це все наше почате й зроблене за 50 років. Ми не мали того, що ми маємо тепер. Наша залежність примушує й хоче, щоб ми не кидали це все почате.

22. Я народився у дев’ятнадцятому віці в останніх роках, у 1898 році 20 лютого. Де ті люді подівались, котрі свого діла недоробили? А куди ці люди двадцятого віку діваються 67 років. Батько мій умер у 1923 році, коли Кірова вбили, йому гудки ревіли. І батько не бачив сліз дітей, унук Андрій та зять Михайло мовчки похоронили. Слідом мій син Андрій п’ятої ударної армії загинув. На полі міна розірвалась ззаду, міна зробила йому струс мозку, про що написано. Брати Тимофій та Ісак теж загинули, невідомо де. А сестра Варвара від туберкульозу вмерла. Слідом у 1945 році мати закінчує своє життя в природі. Це мої такі не зуміли зберегти себе в цьому ділі.

23. А скільки близьких і далеких не стало між нами, такими хоробрими, такими, як моряк із Кронштадту, лейтенант. Із своїми близькими й далекими доводилось воювати. Багато загинуло й невідомо де подівались. Велике вороже бомбардування повбивало. Люди зробилися бідними і не стали більше жити. Уся ця місцевість усипана трупами. Обліку нема цьому ділу, бій іде за боєм, залишалось без усякого підрахунку. Ми ввели самі цю штуку. Ми зробилися снайперами на деякий час, ми вбивали його легко.

24. Він убивав нас, а ми вбивали його, так робимо. А ворог здавався, спокою не знаходив собі, ліз угору, йому хотілося вбити іншого. Між нами є такий бій. Така історія є від заходу й до самого сходу. Люди вчились, як треба буде вбивати свого близького по життю, це було треба, весь у цьому ділі такт зробив. Немало доводилося терпіти й робити те, що треба. Люди втратили своє здоров’я, не захотіли жити, узялись за смерть. Вона робила неприємність, кров текла, а вожак усякого народу робився в цьому ділі, це показувало, як буде треба не воювати. І Німеччина, і Росія, й Америка з Англією хочуть війни. Японія й Китай хочуть воювати. Усі азіатські й африканські сторони не проти того, щоб повоювати. Також соціалістичні країни не проти воювати, котрі програш ніколи не хотіли бачити в себе.

25. Кожна мала й велика національна держава не хотіла, щоб у себе не було того, що чоловікові треба. У кожного національного діяча є свої люди, котрим треба буде зробити так, як робилось нашим руським багатієм. Він зібрав своїх і хотів розказати їм чесно. Ми є люди теж, узяли по жмені муки, і муки не стало. Хазяїн питає: «Де мука є?» Мовчать. Так у всякого багатого чоловіка робилося. Між капіталістичними країнами були порядки одні, але між соціалістичними порядки були інші. Тільки в кожного чоловіка нема того, що є в природі. У ній є дві сторони: одна, хороше й тепле; друга, холодне й погане.

26. Ні Азія, ні Америка, ні Європа не приймають цю сторону (холодну й погану). Живущі люди не навчені не воювати лише тому, що в кожного є залежність. А раз люди залежні від закону, значить, вони підвладні чоловікові близькому, діячу близькому. Тому всі люди всіх національних народів добували для себе в необхідності отримати те, що для кожного чоловіка на землі було треба. Природа є усім матір годувальниця, вона зберігає всякого чоловіка на своєму місці. Чоловік так живе чи буде починати жити для того, щоб у нього було своє ім’я, як в інших; багатство, котре він не кидав цілий рік щодня, а все думав, щоб у нього хазяйство росло.

27. Чоловік є така одиниця. Якщо сказали, треба жити, він буде братися за це, воювати за це. Ми не зможемо змінити такі якості доходні. Ми помремо, а не впустимо цього, батьками завойованого. Ми є вояки один раз пожити, один раз сваволити. А от ми не хочемо жити за правдою. Ми всі навчились, як треба буде вмирати тяжко в цьому порядку. Ми знаємо, хто є Бог на Землі. Нам нічого не говори, у нас є своє. Для чого ти здався такий некрасивий мені, кого я не люблю. Я не хочу бачити тебе в цьому ділі. Що ти є для мене? Та ніщо. Я живу сам, а ти живеш сам. А потік лежить один від порогу до кладовища. Яка чиста й пряма дорога, ніколи не вмираюча. Один раз вона дається в житті, більше не одержиш такої дороги.

28. А вмирати треба обов’язково, у людей існує війна для цього. Не жити за рахунок природи, а треба вмирати. Люди не навчилися жити без війни, у них думка така. Яму рив у землі для чогось, якщо сьогодні не дорив, так завтра дориє. Якщо деталь не доробив, завтра доробить. У природі нема страшного. Ми дали волю йому. Не треба б сонця, зранку підійматись так погано. А люди є мудреці, знають, що від цього сонечка виникає якась стихія й якось буде робитись людям, але ми не віримо минулому. Ми пішли назустріч своєму місцю, своє не побудували, а чуже зруйнували. У природі не буває такого, перемогу не отримають через це. А коли ти не будеш заважати іншому протягувати своє, природа допомагає такому ділу і допоможе цьому в будь-якому місці.

29. Це буде його як якась невмираюча особливість. Ми, усі люди живущі на землі, шукаємо життя не таке, як ми його отримали. Ми наткнулись на смерть, проявили її за рахунок самих себе в природі. По нашому всьому ця картина продовжувалась і буде продовжуватись до тих пір, поки ми не замінимо в себе потік. Це буде обов’язково через нашого одного початкового чоловіка, котрий став займатися цим ділом. Він займався цим ділом, займається й буде займатись до тих пір, поки це все не зруйнує. Він є уже народжений, робить для цього всього тридцять років, озброюється не штучним, а природою. Він вчиться природно, як треба буде підкорити без усякої зброї в цьому ділі ділків, розсікти всі бажання.

30. У людей є бажання одне, а в мене є інше. Що хочете, робіть, а нестаток буде. У Ростові перед професором у тридцятих роках сказано: «Моє діло буде праве, моє буде. Я стану Богом, почну судити старе». Ми, люди, є не з багатої сторони, а з бідної й незнаючої, що треба буде робити в цьому ділі, щоби заслужити увагу бути таким чоловіком, хто сам себе примусив бути Богом через діло. Чоловік усякої сторони говорить нашим людям. Джерело дає всім нашим багатство. Але все рівно один має багатство, інший дивиться на нього. Але природа сама через порядок і всі права нічого не зробить. Як кожен день нам приносить не те, що ми хочемо!

31. Ми чекали такий рік, у котрому яблуні повинні сильно вродити, а виявилось не те. Так і наша людська війна з природою: ми вбиваємо її, а вона вбиває нас. Нам треба колесо, нам треба мотор і причіп, ми зробимо руками. Це наше діло: узяти трактор, заїхати, зорати. Ми думаємо, що в нас одних так це все робиться чи думається нашим чоловіком. Це все діло відбувається в усіх, школа в усіх відношеннях. Автор описує про сільське господарство, про вболівальника за землею, але не про того чоловіка, хто вимагає й примушує чоловіка темного початкового, він лише б умів робити що-небудь в хазяйстві. У нього є любов, його не відірвеш. Він одержує гроші за свою роботу, йому платить за це чоловік не такий, як він.

32. У нас є система капіталістична, зовсім не така форма розкрила себе. А у вас є нова соціалістична. Людям є це все не те, чого вони чекають. У нас мрія одна: бачити між собою людей не таких, як ми маємо. Ще хто його знає, де ця осінь, а люди є тут як тут зі своєю думкою на арені. Цього природа не чекала від них. А маленьке чи некрасиве йому не треба, він вибирає місце хороше й зручне, кому не буде по душі таке діло? З хорошим можна попастись у всякій державі, зробитись поганим і негідним. А от із поганого треба зробити хороше! Залежність людська не навчила жодного чоловіка цьому ніде, щоб легко прощалось, було жити добре від цього.

33. Природа дає людям не так даремно. Вода не потече з-під нічого. Зайве не зав’яжеться без труда. Люди ввели труд, а як люди не хочуть трудитись, у них апатія. Вони знають добре про те, що робиться в природі. Люди роблять для себе те, від чого шкідливо їм. А без цього люди не навчились безсмертними жити. Смерть не приходить без нічого в житті. Ми так робимо: устаємо з постелі, очі протер направо й наліво, уже яку-небудь різницю виявив і до неї став готуватися зі своєю силою. Чоловік робив для того, щоб у нього не одна кішечка на печі лежала й не одна собака надворі берегла хазяїна за те, що хазяїн задовольняє її.

34. Хазяїнові це тільки хвала є між нами всіма. А природа є така річ: без стихії нічого не зробиться. Вона скрутить у баранячий ріг, а своє зробить. Вона говорить, мені не треба багато й хорошого, я люблю, щоб на моєму тілі на рівнинній землі пролежала зелена трава, а потім замінилась білим снігом, тобто хороше пішло, а погане прийшло на арену. Хіба нашому чоловікові земному, залежному в ній, недостатня картина розкрилась перед ним. Вона показала в себе курочку з півником. Це не в одних нас народжується така радість, у всіх людей. Вона дає йому це, щоб у себе мати й заінтересувати. Їм хочеться дочекатися і подивитись на це все, як вони будуть розмножуватись. Весь інтерес у тому, що чоловік обов’язково повинен бачити й отримати, хоч і не в одну хвилину.

35.Наше ранкове сонечко появилось і стало прокладати свої промені. Воно мало право обігрівати своїми променями однаково всіх, і воно могло сховатись. Якщо такого тепла ми не одержали, для нас уже великий нестаток вчасно одержати те, що слід. У людей тільки не було тієї колишньої мрії: нічого не знали, а страшились для себе здобувати. А в природі не робиться без нічого. Злочинність була в усіх людей, є, і буде через нашу копієчку в кишені. Люди мають і несуть її в кишені без усякого. А в нас професіональність не лягала спати для цього діла, і не збиралася відходити від чужого. Це було легке й заінтересоване. Люди мали, у людей було, люди навчилися заважати людям.

36.Я бачив, як приїхав Сулінський автобус. Я стояв без шапки, а потім надів білу шляпу. Жінка готувала сніданок на стіл, а гості спали. І раптом прийшов із дітьми, я проводжав їх. Бачив у батька рідних і нерідних дітей. Люди роблять все самі: і хороше, і погане. Коли хто-небудь із нас зробить показово, то всім говориться одне: ніби всі не вміють, а він зробив. Завжди доводиться сказати про це добре. Воно чутно й видно за часом, що робиться чоловікові в цьому ділі добре. Він вважає: раз клімат випав непоганий на сьогодні, тобі добре. Що може бути від цього діла краще?

37. У людей є земля, вони розпоряджаються цим джерелом. У них є на це сили кожен ранок уставати й озброювати самих себе для того, щоб не боятись відриватись йти в природу й там шукати що-небудь новеньке для себе. А перш ніж що-небудь новеньке отримати, треба нам з вами не забути про старе. А старе є люди. А в людях є повітря, вода й земля, що зробило для людей. Людям треба поле для війни, тому вони думають у природі про час, що йде. Він іде за декілька років, коливається, нікому не говорить про це, що він іде по цій ось місцевості між цими залежними людьми. Вони не хотіли, щоб час зачепився за кого-небудь.

38.Але сам час не рахувався ні з якими особливостями, усіх людей за одне вважав, де б він тільки не був і що не робив. Час вважав його маленьким чоловіком, якої б він не був національності чи місцевості, природа рахувалась з ним, як з усіма. Весна йде, люди зустріли. У них, найголовніше, є їхнє здоров’я. У людей є вся багата думка з усяким ділом. Їм захотілось зробити в себе ярмарок. Вони ввели це діло, один з одним зустрічатись і кишенею хвалитись та обдурювати самих себе, особливо бідняка, який не вміє жити. Баришник, що має цінні папери, є комерсант. У нього є кишеня багата. Якщо треба купити пару волів, йому це нічого не варто. Він нічого не робить без усякого прибутку. Він має харчевню для того, щоби голодного годувати.

39.Люди мають свою місцевість, нею хваляться один час перед іншими, бережуть, держать, живуть багатіють. Говорять серйозно, що це місце належить йому, як хазяїнові. Він ставить не одну хату в себе на своїй належній землі. Чого тільки йому не доводиться будувати? Він огороджується від близького сусіда, ставить йому яку-небудь огорожу, чужого чоловіка не хоче. Якщо він іде по дорозі, а хто-небудь стихійно загубить сто карбованців. Це сума не мала, а велика, її не часто гублять. Не дай Бог, така буде знахідка, він озолотиться нею.

40. У людей не сховаєш чуже, покажеться відразу на факті. Так люди роблять, вони тільки спішать. А найголовнішого нема, це все є хвороба початкова, перша. Хотілось, але нема де його взяти. А раз нема, ми не вміємо зробити те, що нам як людям треба, то ми не досягаємо без цього, хворіти починаємо через це. Це все люди роблять: вони хочуть, щоби жилось добре за рахунок природи. Між нами процвітає нехороше, неприємність у природі. Люди діляться наполовину: одні живуть у достатку, інші живуть у нестатку. Якщо природа не прикрасила людину, вона починає губитись. У людини одне тільки знати треба, що втратила.

41. Якщо тільки люди хочуть, вони доб’ються цього. Якщо вони не хочуть, щоби навколо них процвітала неосвіченість, у них родиться не те, що було до цього. Якщо люди забажають, на арені навіть покажеться будь-якого виду квітка з ароматним запахом, куди прилетить лебідь. Він протягне свою довгу шию і скаже свої слова нам, щоби ми йшли від нього подалі. Яка буде радість у природі між людьми й лебедем. Цього люди хотіли, щоб робилося по-їхньому. Воно робилось до тих пір, поки прийшла на зміну людям небувала стихія. Вона стала заважати людям, підсилати не такі дні. Клімат треба як належить, а природа тут як тут візьме введе своє, свої неприємності.

42. Зима, така годувальниця, не стала людей у себе зустрічати й проводжати так, як вона робила раніше. І вона робить тепер: рано кладеться, землю закриває, щоби вологу задержати. Раніше ми надіялись на Бога, яку погоду зробить, таку й зустрічаємо. Ніякої підготовки не було, ніякої зимової роботи, крім як люди з кулаками ганяли людей, вулиця йде на вулицю, край іде на край. Їхнє діло одне було: це заводитися, викликати один проти одного до тих пір, вони зможуть битись, поки люди не змиряться в цьому. Вони більш за все ввели в себе під час свят. Ми самі хотіли розвинути це на собі, нас не примирить ніяка особливість.

43. Між нами всіма проходить як якась дитяча звичка із самого дитинства до самого повноліття, до старих літ, до непізнаності. А люди є все. Люди є усьому діло. Вони побудували історію. У них виявилось дві дороги: одна залежна, друга незалежна. Однією пішли й стали йти й шукати для себе існування. Людям потрібно було в житті одяг, їжа й житловий дім, що стала давати природа. А чоловік став брати для того, щоби задовольнити себе один час, іншого чекати. Людям є мало того, що природа дає. Вони шукають все життя весь час, хочуть знайти стільки, скільки їм хочеться. А природа не йде на їхні відгуки, бере та урізає, не дає.

44. Люди мученицькі залишаються незадоволеними природою. Людям треба, вони не дивляться ні на які особливості, ідуть, ламають, рвуть на шматки, а самі не зупиняються. Людям треба місце не погане, а хороше для того, щоби вони на ньому росли й збагачувались, тобто жили добре. Люди любили цю сторону, з нею жили, у них була любов до цього. А от загартування люди не хотіли бачити, воно не прикрашає зі своїми діями, від чого доводиться відмовлятися, і не хочеться дивитися на це. Ми позвикали бігати за природою, ганятися за нею, особливо за днем, що йде. Він прийшов зі своїми видами на землю таким, як хотіла бачити сама природа. А людям усім є не по душі.

45. Люди заселили місцевість тим, що треба. У них є будова, видно здалека, не така. Ми жили й робили для того, щоб на всю місцевість було видно, що непогано. У людей є дні не такі, як це йдуть по порядку. У році є багато свят великих. А маленькі свята приходять і відходять щотижня і в будні для чоловіка, ними ніхто не залишається задоволений. А от саме життя прокотилось. Ми, усі люди, не хотіли цього. Та й хто хоче, щоби природа змінювала себе. Це тільки люди, вони на одному місці не стояли, у них був один напрям: сісти на хорошому місці, добре огородитись, сильно показати, щоби було на що надіятись.

46. Ми тільки думаємо, а як чекаємо час. А от цього небувалого? Особливо холод є людям найгірші умови. Люди звикли жити на білому світі нечесно, вони завидували чужому, а поглядали на не своє. Це був сусідський близький двір через стінку, чого не хотілось упустити. Хотілось скористатися своїм і сусідським, це моє око було, воно швидко схоплювало. Люди хотіли і мали звичку похвалитися в житті своєму чим-небудь хорошим у природі. А щоби вони взялись за загартування, котре треба було всім! Чоловік не навчився бути без цього. Чоловік одягає на себе прекрасний одяг, найкращий з усіх, чим він красується, як квітка.

47. Його бачать у цьому всьому, він показує сам себе далеко таким великим обрядом. А загартований чоловік є у цьому ділі мученик, можна сказати. Його умови є не такі, як якогось хазяїна, хто не зможе жити без залежності ніяк. У нього ідея королівська, він не дихне без денного прибутку. У нього нема віри в свої сили. Він вірить тому чоловікові, хто допомагає йому. А загартування-тренування є така фізична практика. Вона не дає людям так даремно сидіти, щоби нічого не робити, а все отримувати те, що треба, від природи. У природі чоловік загартований думає не так, як чоловік залежної сторони думає. Для залежності треба буде джерело.

48. Чоловік залежний не зможе залишатись без промислів. У незалежності є велика надія на природу, на день, що йде по природі. Незалежність є велика, величезна, вона не вивчена ніяким чоловіком. Залежність любить однобоко. А от незалежність любить усі сторони світоглядно, у кругозорі бачить. Ось це наші людські сили є. Між людьми в природі нема того, що рятує для того, щоб жити загартованим у цьому. Загартування є непогана в житті річ, котру доводиться отримати в себе. Вона не дивиться ні на кого, примушує швидко бігати по природі, для цього в чоловіка виходжується його молоде серце. А люди ті, котрим доводилось воювати з природою, оточили себе цією приватною власністю, зробили те, що було всім добре.

49. Незалежна сторона потребує своє право, для неї людей нема, котрі відходять від хорошого. У нас, людей, є таке. Ми шукаємо смерть для нас у житті, і смерть отримуємо, у людей є таке право.

1965 рік 14 лютого. У ці умови я приїхав у трусиках. Мене поклали як хворого, щось хотіли зробити над моїм тілом. Я тут же представив лікарям свої незалежні якості, як ніхто пробував ходити в трусиках. Я думав: хто-небудь згодиться з цього народу й стане жити по-моєму. Люди не захотіли цього, а пішли дорогою своєю.

50. У них дорога є непогана в житті. Вони помиляються в своєму розумінні людини. А в лікарів, як учених людей, до мене є особисто стільки, оскільки мій розум може заочно лазити для того, щоб їхній розум повернути на свій бік. Я попав у те відділення, де ніколи не був. За все: за догляд, за порядок люди не держали мене між чумними. У них була перша палата від кухні, де люди непоганого розуму з десятирічною освітою лежали, також директор школи лежав. Мені це був перший початок, моєму листу. Я писав про своє особисте життя, писав про людське, просив, благав їх, щоби вони допомогли мені.

51. У них, як учених людей, з’явилася охота допомагати мені, бо моє все є для них і для мене діло, небувале на людях. Лікар не вірить цьому, навіть психічно хворі й персонал тягнуть на себе шкуру: бояться природи. Життя обдаровує їх. Вони вважають: якщо їм залишитись без цього всього, то їм доведеться нелегко розмовляти й розплачуватись у цьому ділі. Як тільки люди ввійшли в цю систему, тут же тюремний режим свій придуманий. Військові кладуть собі дорогу, а медичний персонал кладе собі.

52. Військовий старшина подав команду, щоби ми сідали стригтись. Одного постригли, я повинен сісти. На стілець тільки сів, на моє щастя забігає й говорить: «Лікар велів Іванова не стригти». Я тут зрозумів добре, що я недаремно попав сюди. Треба буде цей час добре зробити не таким, як усі люди примусили себе бути не такими. Як я примусив себе робити у природі так. Я не забув про людей тих, котрі розумно жили самі собі. Люди не хотіли залишатись один від одного як деякі. Вони робили десь і як робили. Я ніде не ставив уперед свою ідею і не говорив нікому з людей, що вона є хороша, у ній можна буде жити тепло. Це мій був би обман між людьми.

53. Це війна є між людьми. Вони самовільно зайняли краще місце і стали горнути до себе. Люди не рахувались ні з якими особливостями. Це мій перший день. Доводилось не залишатись. Усе було й робилось людьми. Вони оточили себе цим, у них була така сила, така дорога. А в природі люди не залишаються без цього. Ми, такі люди, учені й невчені всі люди, тут не бачили. Середа зробила те, чого ніколи ця лікарня не бачила й не приймала. Це було вперше. Люди не зустрічали такої середи. Це був початок мій терпеливий і мислячий. Я є чоловік, та ще більше бажаю, краще було б.

54. Якщо люди візьмуться за це діло, то цього життя не стане. Ми, усі люди, живущі на білому світі, міняти не забажаємо. Вони звикли робити в житті те, що роблять самі люди. У них є в руках діло, люди майструють, хочуть довести природі своїм умінням. Люди не знали цього, поки цей чоловік не прийшов сюди. Він показує практично людям не те, це для всіх є загартування. Воно не перестає просити людей, щоб вони не поверталися сюди. З підлабузницькою головою є краще. Другий день мого вступу, я зустрічаюсь із ним. У мене не поставлено так, щоб було без всякої думки.

55. Я є за сніданком так, як усі люди; вони також сідають зі своєю ложкою, зі своєю чашкою, із чим-небудь. Цей лютий триває Всього два тижні триває в лютому. Він примусив мене зустрічатися з лікарями цього відділення. Їхня система: о дев’ятій годині один або двоє роблять обхід. Вони питають про здоров’я. Якщо вмієш відповісти, відповідай, або їм став по своєму ділу запитання. З лікарем можна говорити на всяку тему, особливо в кабінеті один на один. Можна писати всякого роду фрази. Лікарі мене познайомили з Ганною Іванівною й Глібом Глібовичем у кабінеті завідуючого, де в неї спитав: «Що ж ви не могли відповісти мені на мій лист вам? Я писав вам особисто». Вона не сказала нічого мені на ці слова. Психіатрія, нічого не зробиш, крім одного: треба згоджуватись.

56. У психіатрів є свої права на всяке діло. У них є контингент. За кожного чоловіка відповідає той чоловік, кому це довірено. Він готується із самого ранку, у нього це робота. А раз це робота його, уже залежить від нього все. Ми є залежні люди, перебуваємо в цьому. Ми воюємо із природою весь час, ми є творці в природі від малого до великого. У нас нема границь, щоб жити й нічого не робити. Ми маємо свої сили на все, ними базуємось. Якщо попав у цю базу, терпи, не клади гніву ні на кого. Це є твоє перше практичне явлення в житті.

57. У січні 1965 року комісія проходила тут. Треба вісім місяців, а потім відповідай професору за своє діло, доки тебе перевірять. Він є чоловік учений, доктор психіатричних наук, чоловік знання. А наше діло: сюди попадати не так даремно, міністерська путівка. Чоловік є чоловіком, а природа є природою. Мені рекомендували підстригтись. Я не відбирав їхні права, але якась таїна лежала в цьому і не давала їм руку прикласти. Я думав: це мій був виграш. Лютий примусив говорити мене про загартування. Ніхто не знайшовся, щоби стати протилежним моєму. У чоловіка будь-якого є свої висновки до життя.

58. Ми не хочемо цього. Як можна сказати й згодитись із цим великим для мене вступом. Ця система вже давно показала свою силу на людях, вона вводиться тепер не на таких людях, як у цих умовах є, куди я приїхав. Мене повинно зустріти й провести не те. Маргарита Леонідівна вела сама історію, чому я так не кланявся. Знаю добре, що вони не повинні держати таке тіло зайвим. Але ми є підлабузники, живемо в природі всі залежними. Ми не любимо ходити на прогулянку без сніданку, без одягу, а от коли нахлебтаємося того продукту.

59. Більше від цього діла не одержиш, менше можна одержати. Якщо одягнешся добре, тепло, то відійдеш від природи. А раз відходиш, уже ненормальність. Ця ненормальність на людях носиться, вона видна здалека і в лютому, і в березні з першого дня, з понеділка. По історії всій нема від нього тяжчого дня. Як він почав залишатися сам без вівторка. А людям одне треба було робити. Березень є місяць не зимній, як це дехто думає, хто не знає природу. У них лежить перед очима великий білий сніг. Він усім нам є не зелена трава й не ясне сонечко у висоті, котрому треба зосередитись і набирати сил, щоби це поле змінило форму. У природі це так і робилось.

60. Ми сьогодні дихаємо не таким духом і не такою атмосферою, а самі готуємось, чекаємо не поганого, а хорошого в житті. От спитайте в самих себе, за що нам давати це? Ми прожили лютий не по-новому, як це хотілось зробити в природі. Ми самі винуваті: у нас самих є іграшка, цяцька, чим ми заінтересувались, стали робити її самі й нею хвалитися в природі. По історії це є не виграш, а програш. Березень з днем умре в останніх числах. А ти робиш це не психічно, а свідомо. Ніхто з персоналу не пішов на це і також не кинулись хворі. Усе це робилось одним чоловіком, а всі дивились. Вони говорили, що це є ненормальність наша, з котрою не згоджувались лікарі.

61. За вченим, це не є їхнє однобоке діло. А чоловіка всього світу, котрому довелось не пропустити жодного дня, щоб не думати про нове. Це нам не треба. Як ми з вами провели половину лютого без цього чоловіка. Він говорить нам про старе історичне. У нього думка хапається за живе. Хіба можна ходити по такому чистому пухнастому білому сніжку. Я, як ініціатор цього діла, хочу сказати про це нове й початкове. Більш легкого й здорового від цього нема, від чого чоловікові робиться добре. Що можна сказати, коли моїм оком дивляться, не чиїмсь? Інша історія видна, на чоловікові лежить уся нехороша дорога.

62. Хіба я лягав сюди в перший раз у зв’язку з іншим ділом? У мене не розходилась думка з цим ділом. Я не заважав нікому й не буду заважати надалі всьому. 1965 рік історії. Вона поклала нас усіх у ліжко, а потім поклала в могилу. Поки що вона сильна над нами. Ми є люди безсилі в цьому ділі. Час не прийшов, а ми вже приготувались, за нами є діло. Живіт, тобто шлунок, є в повному порядку, є по чому проштовхнути. Зуби вкусили, із слиною прожували, а повітря допомогло проковтнути. Це процес, це добре. Ніхто нікому не скаже: за що годувати нас тут? Та ще не можна сказати, що погано. Здається, треба шапки скидати, кланятись у пояс, говорити, не знаючи що.

63. Треба буде бачити хворого. Людей боїтесь. Ми, усі люди, є хворі. Завтра вже не цей день прийде, котрого ми з вами проводили. Він залишив свою історію для нас. А ми не забудемо тепер про нього свій вік, що він був, а потім пішов. Ми, усі люди, так робимо, від природи одержуємо, природа не жаліє нас за наше це. Цього року дні березневі весняні є непогані з усіх, вони міняють атмосферу з однієї на іншу. Усі дні березневі причеплені один до одного, так тримаються міцно, нам не розняти їх. А в природі та між такими простими днями береться міжнародного значення жіноче свято, воно проходить восьмого березня так само, як усі 31 день.

64. Вони себе втратили, і не побачили, як зустрічали і проводжали. Особливо важливий є введений День жінки. А от загартування, воно не сходить із колії, щоб один день вийшов, а інші не вийшов. Цього й лікарі не замічають за собою, його доброту й совість. Якщо взявся за гуж, не говори, що не дужий. Що дав мені березень? Я написав «молоде серце» в ньому. За що я скажу цьому часу спасибі? За те, що мені далось отримати у природі таку думку і таке терпіння, і таке здоров’я з таким народом. А він вважається нашими людьми у першому відділенні. Їх це робота, вони процвітають у цьому ділі. Вони живуть разом із нами на одній дорозі, а от любити не хочуть це діло, вони відходять від цього.

65. Якщо тільки що-небудь таке, як над цими людьми зараз же інша, десята, палата, одна з усіх режимна. Люди не виходять звідти. А я продивився цю зроблену на людях історію за 58 днів. Моє серце не було в цей час таким, як воно треба. У цих людей виходить так: сьогодні є добре, завтра ні. Я бачив, як цей піднос, кожна чашка поповнювалась і біля неї не було вболіваючого. Ми, люди цього характеру, наша з вами любов є. Я бачив цих людей, але сказати не зміг: у них у руках була зброя. Я мовчав, дрижав, відходив від цього всього вчинку зі своїм серцем, ніяк не хотів дивитись.

66. А душа чоловіка була. Те, що робилось у першому відділенні, люди робили це все. Вони будуть так робити доти, поки не кинуть бути такими. Я думав: вони хороші, у них є серце, а в них його нема, є тільки, котрому треба здоров’я. А його ніхто не може дати. А здоров’я всюди ми можемо втрачати легко. У квітні довелось написати: моя перемога є в чомусь, її треба зберегти в людях. Вона тільки не треба нікому з усіх. Ми, усі люди, направлені до одного: дочекатися часу в році, підготовленого нами, всіма людьми. Ми добре знаємо природу, вона не стоїть на одному місці, а рухається з нічого. Вона є джерело в труді чоловікові на землі, родить урожай.

67. Люди добилися всього цього в процесі. А в людях є вся сила. Вони побудували в природі першу початкову залежність, нею оточили себе, вічно стали отримувати її в себе як штуку, що шкідливо впливає, котра наносить захворювання всякого роду. Ось що природа зробила людям за їхню думку. А в думці є діло. Люди не стали визнавати в себе Бога. Всі люди є самовільники, на землі поселились для того, щоби багатіти, а багатство це накопичувати. Ми воюємо з природою. Ми наступаємо на неї, а вона наступає на нас. Ми багато думаємо, дуже добре доглядаємо, хочемо зробити грядку на плантації й посіяти на ній зернятко. Рости ти, наше зернятко, не в одне, а в багато зерняток, щоб врожай одержати.

68. Ми починаємо робити з початку й вирощуємо до кінця. Уся наша турбота: рано вставати щодня, пізно лягати. Це є людська робота, така путь у природі. Якщо ми, люди, перестанемо робити це, то нас заклюють мухи з комарами. Це час не буде такий, у котрому будуть ображати безвинних. А час прийде сам на захист ображеного. Не люди будуть захищати людей, а прийде в цьому ділі на Землю Сам Бог зі своїм загартуванням, зі своєю силою. Він спитає в нас, у таких молодців, котрі не рахувались ні з якими особливостями, а йшли в природу, знаходили, що треба. І вони вбивали її як хотіли, це спритність була їх володіти своєю зброєю.

69. А природа не пішла їм на вдачу в цьому, а прислала їм чоловіка живого енергійного, між ними поставила. Він живе, а вони всі вмирають і будуть умирати. Їх оточила одна для всіх неправда, веде за собою всіх. Ми з вами йдемо по тій дорозі, по котрій усі предки пройшли, а порогу такого не минули. У них у кінці виявився кінець життя, могила вічного праху. Вони лежать у землі. Це не люди добилися в себе, а вояки, борці зі своїм тілом. Вони не думали помирати, у них була думка, щоби жити, але природа не дала їм і не дасть за їхнє хороше, котре вони кували з ранку до самого вечору. А вийшло, вони одержали в цьому по заслугах смерть одну.

70. Чоловік є для них незалежний ніяк ніде не від кого. Він завжди каже правильно всюди. У першому відділенні не було ніякої різниці між днями, а велика різниця була між замазаними людьми залежної сторони. Між незалежною стороною вона не була однакова. А велика різниця була, вона й залишиться різницею між людьми. Люди не змогли жити без усякого одягу, і не змогли залишатися без приміщення. А от незалежність примусила Іванова жити без цього, і він буде жити не через людські діла, а через Божу дорогу, вона врятує Іванова від усяких погибельних умов. Я, говорить Іванов, недаремно попав сюди в ці дні і недаремно приймав їх поодинці.

71. Я залишив дні по прядку в першому відділенні й зробив те, що слід. Хоч у цьому місці атмосфера мінялась у хороший бік, із зими переходила у весну, вона примусила людей готуватись і робити те, що буде треба. Земля лежала джерелом: грядку треба було робити, і за нею доглядати, як за матір’ю рідною. Вона є всьому діло. Якщо матір хоче зробити, те вона й зробить. Якщо схоче засушити, засушить, якщо схоче промочити, промочить. У неї все є в руках, одне й друге. А от цього, що люди хочуть, нема, а є величезний нестаток. Я любив, люблю її, і буду робити в цьому ділі все по-своєму, по-природному, по тому, чого люди хочуть усі.

72. У них є не такі думки, з котрими треба рухатись. Я не боявся ніякого людського великого свята, воно для мене було таким думаючим, як ніколи, давало іншу думку, котра примушувала писати те, що слід. Треба буде братися за природу і робити те, що роблять усі, щоби було добре, але не погано. Мій перехід був із першого відділення в п’яте. Думалось: такі люди, такий медперсонал й охорона порядку, все буде залежати від самого себе. Люди ні при чому, вони йдуть по своєму руслу, їх одне діло: думати по-своєму для себе особисто, щоби було кожному добре і тепло.

73. Люди всі схильні до одного: люблять у себе живе, але не мертве. Живий чоловік зустрічається з живим чоловіком, вони примушують один одного разом дружно жити й дружно любити в своєму такому житті, котре було між залежними людьми. Чоловік не довіряв ніколи іншому своє власницьке, індивідуальне хазяйство, побудоване ним. У нього є своє, а в іншого є своє надбання в природі. Чоловік уб’є сам себе в цьому ділі, але його не дасть нікому в своєму житті іншому. Це є його тимчасово побудована таїна в природі на його місці.

74. П’яте відділення виявилось людяним і вболіваючим колективом. У кожного чоловіка є своя палата, своє ліжко, свій матрац, наволочка, рушник, два простирала. Для людей цих є процедура старшої сестри, кабінет лікарів, сестра-хазяйка, роздягальня персоналу, психоневрологічний кабінет, 12 окремих палат, ванна, умивальник, їдальня, туалет. Такий побудований для людей дім цегляного кольору кому був треба в природі? Як воно зародилось між ученими й невченими людьми? Люди воювали в природі, люди із своєю хворобою оправдували себе в цих умовах перед лікарями, що вони робили хворими. Люди ці хворі лікуються, хочуть вернути назад своє здоров’я.

75. Комусь буває вдача природна, лікарі допомагають назад вернутись у свої сім’ї. А комусь, як людям із такою хворобою, доводиться проститись із білим світом. Люди є ніхто. Хоча такий відхід є непоганий для всього персоналу, але не те, що хотіли люди, волі. 86 чоловік лежать на фронті, усі чекають повернення до життя, та ще скоріше вибратися звідси. Волі нема тут, та ще режим людський є над людьми. Лише б став психував, на це діло рук у людей вистачить, лише б це діло терпів.

76. Мами з папою нема, усі люди є чужі. Ми, 86 чоловік, усі відчинили свої ворота. Дорога одна була вернутись назад додому, до сім’ї. Але природа не пускає, у неї є свої сили. Вона держить усіх поодинці, не бажає відпускати, вона держить людей через хворобу. Вона примушує думати дуже сильно, не забувати про батька й матір, уболівати за всіх близьких, рідних, хто добре знає цього чоловіка в житті за його діло, зроблене в цій місцевості, у котрій не треба було робити так, як він зробив. А тепер доводиться лікуватись і знову думати про той початок, котрий чоловік спершу починав.

77. У природі діл вистачить на таких ділків, котрих відкрила природа на незалежному чоловікові, на загартованому чоловікові. Вона говорить: я поклала наглядати в перше відділення, щоб чоловік робив не по-залежному. Людям треба було снідати зранку, у що люди вірять, на це надіються, як на порятунок у житті. У них це є початок. Вони добре знають день, що прийшов, особливо нехороші зимні та весняні зміни. Ось у чому причина, у нових небувалих умовах. Весна розчинила двері, показала дорогу прямо до врожаю. А він жене нас, усіх людей, у бій на фронт нашої боротьби з природою. Ми вступили зі зброєю в руках у джерело, грядку стали робити з нього.

78. Усі дні належні є в цьому році, і квітень є такий хороший і нехороший, з чим не доводилось проститись. Я теж провів день Перше травня. Я не прожив жодного дня без думки. Я йду, повзаю по землі, а в самого думка піднімається у висоту небес і спускається вниз у глиб землі. Я є в оточенні, не виходжу й не збираюсь іти, бо природа є, вона й буде однією. Ми зустріли її, так вона буде перед нами. У нас вона є незмінна. Люди бачать, людям хочеться вхопитись за цю штуку, але сам закон не дозволяє їм це робити. Природа любить ту людину, ту любов, котра живе разом із нею й робить те діло, що роблять усі.

79. Ми з вами йдемо по дорозі одній, ступаємо по землі. Ми не залишаємося без усякої зброї, спішимо: нам захопити треба джерело продуктів, будівельні матеріали та все решту. Люди починають дуже багато нового. Людям не можна буде жити цим, що медицина ставить у природі. Квітка росте одна і дуже енергійно, але коли до неї прилазить пилинка, їй дуже тяжко й погано, вона стає сохнути. Наше пряме завдання: зробити добре, одягнутися тепліше. Ми звикли зустрічати так час, нам це просто. Ми є готові до цього діла, знаємо добре: крім цього всього, нічого не одержимо, а лише захворіємо або застудимось, а із цим умремо.

80. Ми, люди, не навчилися жити вміло. Наша дорога є всіх. Ми зробили одного майстра і йому довірились, що він є в нас один. Такого чоловіка залежного не може бути в природі, бо це неправда є перед людьми. Він може помилятися в своєму ділі й загинути на віки віків. Чоловік такого діла є вмираючий, недолюблює своє почате діло. Він не зможе задовольнити ні себе, ні іншого; він безсилий говорити свої слова. У нього є одна хвала перед собою, перемоги нема, а один програш є в цьому ділі. Люди всі не навчаються на життя, а навчаються на смерть свою. Це не люди, і ця дорога є не їхня, по котрій вони повинні ступати.

81. У людей одне: багатіти, рости, розширяти поля із-за джерела. Землі людям мало. Людям нашим не треба чашка одноманітна з їжею, одяг не треба одноманітний, й дім житловий не треба одноманітний. Людям треба місце прибуткове, хороше. Ми не любимо однаковий час. Ми ховаємося в своєму, зробленому штучно, боїмось, як би не захворіти. А хвороба наша не просить нас, людей. Ми втрачаємо здоров’я в ній, падаємо жертвою в природі. Які ми є люди в житті, якщо ми безсилі жити. Ми живемо в природі один раз, а в другий раз, ми вмираємо як і не жили. Ми простилися на віки віків через своє невміння, через своє незнання в природі. Ми не є люди ті, котрим треба жити.

82. У них дорога перервалася далі: розум не думає, серце не б’ється. Цього люди не хотіли, але природа примусила їх, узяла й оточила їх війною із собою, із природою. Вона дала можливість зробити для цього зброю й навчила їх володіти нею. як якимсь ділом. У природі люди стали вчитись, навчились, як треба буде стріляти в іншого кого-небудь, убивати для того, щоб він не жив. Це не людей є така дорога, а кровожерливих людей, до котрих попав Іванов і став учитись у них за їх прикладом робити, що вони починали робити зранку. Я не бачив життя як такого. і не захотів приймати їхнє, узяв відмовився, а взявся за своє, за загартування квітневе.

83. Перший день хотів так, як у першому. Лікарі не протистояли. А тут завідуючий Алмаз Разеєвич утрутився в це діло, став робити по-своєму. Коли в кабінет свій зазвав після прогулянки, в Іванова спитав: «На пляжу знаходишся? Це психіатрична спеціальна лікарня, знаєш? Обстрижу, обрию, ні на що не подивлюсь». Я, Іванов, прикусив свій язик. Що поробиш, крім як треба вибачитись, і по-новому треба йти. Я вибачився перед Алмазом, визнав свою помилку, що примушував інших слідом за собою бігти.

84. А хворим покажи дорогу, вони лоб розіб’ють. Це є люди залежні. У них руки є робити, а ноги є носити. А в незалежного чоловіка Іванова нема ні на ногах, ні на плечах, ні на голові, а тільки труси одні зустрічаються з ним і проводжають. Дорога є одна, і вона є Божа, а не людська, в котрій один час пожити, а в інший час умерти. Бог не буде вмирати за свій учинок. Перш ніж об’явити самого себе Богом, треба завоювати місце в природі для того, щоб природа не непокоїла тебе ніде ніяк. Я готувався два роки й два місяці, 770 днів, трудився практично, ішов проти природи, проти нехороших днів. Я не боявся їх як нехорошу пору, а йшов і думав про самого себе: лише б я був хороший чоловік природі.

85. Я не проявляв свавілля, убивати не збирався, красти теж не збирався. А мені доводилося любити природу, не розбираючись із часом. Весну покинув, літо залишив позаду, узявся за вересень, за приморозки, за ті дні, котрі вели білі мухи з собою. Мені, такому одному чоловікові, не хотілось зустрічатися із природою: дуже тяжко. Але зате коли довелось зустрітися із приморозками, то було зустрічатись сміло із снігом на землі. Із першими днями зими доводилось починати трудно, як понеділок, але знав, що буде добре після. 1965 року першу зимову пору провів, тепер доводиться від самого жовтня й до першого січня 1966 року.

86. Наше діло людське: відходити треба від природи. Тільки я не йшов один від природи: любив, люблю й буду любити її завжди. Літня пора в природі проходить, а осінь наступає. Бог не боїться осені, не ховається від зими. А люди ховаються, недолюблюють природу. А раз недолюблюють природу, значить, життя нема. У природі нема цього, одна любов невмираюча є для всієї природи. А я люблю, як Бог, природу, не боюсь її, і не боюсь нікого. Ось які мої природні діла. Перший осінній день приходить із заморозками вранішніми. Я, як загартований у цьому ділі чоловік зі своїми рідними силами, з волею однією, хочу сказати про правду, котра не сказала про неправду.

87. У незалежного чоловіка є свої сили для того, щоби один час залишити позаду, а з другим зустрітись, третього чекати, щоб дочекатися і разом із ним жити так, як не доводилось людям. Люди залежні є безсилі, вони борються з природою, не в силах розмовляти з природою, ділитись з нею думкою для того, щоби природа не клала ні на одного чоловіка своєї образи. Природа не гнівається на одного Бога і не хоче нікому кланятись, крім одного Бога. Він не відвертається від природи, він любить її дуже сильно, і не відходить від усіх умов її.

88. Читачу моїх фізично зроблених слів! Як тяжко мені було жити й підніматись угору при пониженій температурі. Це тільки подумати про холод. А коли ти дочекаєшся його, та ввійдеш в нього своїм тілом, і тобі буде не тепло, а холодно, як з кімнати вийдеш надвір. Це є не піч руська і не українська грубка, а природа і всесвіт такий, котрого не можна буде пережити ніяк. Легше вмерти від усього цього, але природа не допускає такі якості: у неї є свої сили. Вона з нами, такими людьми, не хоче розмовляти, а от накинеться й зробить те, що буде треба. Ми тільки молимось і просимо Бога, а от робитись не хочемо ним. У нас із вами є велике незнання, і ми не вміємо робитись у природі Богом. Ми є хвальки, ми є безсилі люди.

89. А в Іванова знайшлось уміння, знання розвилось для цього. Ми, усі люди, не заслужили уваги, і нічого не зробили цього, крім його одного. Він узявся за це діло, Боже діло на своєму місці. Воно ніким не захоплено, лише б захотів. Це залежить від самого чоловіка. Богом бути непогано, лише б тільки захотів, одне треба: за Божим ділом робити. У Бога нема поганого, він не вчить шкідливому, у нього всі висновки є дуже хороші. Не заважати іншому, а загартовуватись треба щодня, приймати й робити по-загартованому. Цього життєвого діла вистачить у природі, лише б чоловік терпів. У нього, як у хорошого хазяїна, на путі все приготовлено, щоби робити, холод приймати, і дуже терпіти треба, як ніколи треба.

90. Я є Бог всемогутній за ділом, і знаю, що робити для того, щоб іншим не заважати, а своє ставити. Ось які Божі розпорядки є, вони є дуже сильні й хороші. Тільки ніхто не інтересується цим порядком і не хоче братись. Якби ми всі взялися за це і робили те, що робить Іванов, у нас би вийшла користь для всіх, ми з вами не боялись і не втрачали своє здоров’я, а навпаки, узялись і зробили те, що слід. Ми зробилися б не ті люди, котрі були до цього. Ми всі дивимось тепер на Іванова й дивуємось його ділом. Як же так йому не холодно? Він говорить: у тисячу разів мені холодніше, але я терплю це все свідомо, роблю для того, щоби Богом бути. Люди не бажають і не хочуть, щоб це ім’я було й воно розвивалося між людьми.

91. Для нас ця історія є нова небувала. Ми бачили чоловіка, як він одягається тепло й добре. Ми дивилися на цю фразу дуже пильно, але були сильно вражені. Кожен день усе робилось і робиться людьми. У кожному дні, що приходить, дуже багато перемін усяких і різних, це для людей є велика причина, котру не доводиться знати. Ми знаємо те, що живе між нами. А його доводиться зустрічати й проводжати щодня не таким, як він був, а все новим, небувало новим, як цей час. Він не стоїть, а рухається без кінця й краю. А в часі в природі не враховані моменти, котрі треба буде знати. А ми мало знаємо й хочемо в цьому ділі. Це пізнати є наше пряме завдання.

92. У цього завдання лежить одне: ми переходимо з теплого в холодне. У нас є властива температура, ми є самі захищені штучним. А штучне зроблено з природи, так що не виходить хороше із цього всього. А в природі є дуже багато хорошого для людей. Якщо люди роблять хороше в природі, то і природа буде хороша для них. Якщо тіло людей є чисте, не захищене, воно є енергійне. Йому добре, і природі добре. А хто може сказати, чистому тілу є погано або йому тяжко. А якщо тілу легко й добре, то також природі непогано. За цим усім висновком, діло Іванова процвітає в природі й робить те, що буде треба. Ми звикли дивитись і бачити на собі якісь висловлені нестатки, у нас вони появляються часто кожен раз.

93. Я зі своїм здоров’ям нікуди не дівався, завжди почував добре. Вважав, за кожним днем іде день не такий, як ми його чекали. Він показував сам себе таким, як ніколи його не чекали. Нам було холодно і сильно холодно, ми не хотіли бачити цей холод у себе. А от природа, вона давала й дає нам ніколи не бувале нове. Знаєте, що є для чоловіка холод? Таке почуття, така можливість, вона не стоїть ніколи однакова однією. Ми, усі наші люди, маємо сказати в один голос за тепло, котре ми любимо, хочемо, щоб воно було між нами.

94. Але в природі такий час ставить себе так для того, щоб тепла не було в природі. Ми зробили самі зі своєю кволістю. Якби ми не одягались і не ховали самих себе, ми б не хворіли, не застуджувались. Видно з усього цього: у природі на чоловікові так усе робилось і робиться. Холод є десь, а ми вже одягнулись. Наше діло одне: чекати й готуватись. А незалежного чоловіка діло одне дочекатися цей час, який би він не був у природі, ховатись не треба від нього. Ми, усі люди, розуміємо добре цю атмосферу, готуємося зустрітися з таким наміром, щоб захистити самі себе і зробитися озброєними, щоби природа не робила те, що вона робить завжди.

95.Вона хвалиться в цьому ділі й хоче сказати в цьому ділі. Я, мовляв, є пані й вихователька в такому дусі, що лише б захотіла, усе є людям, тому чоловікові, котрий згодився й став жити по-природному. Люди перестали шукати по природі неприємності для себе, а взялися й стали пробуджувати своє тіло в природі. У чоловіка є своя атмосфера, а в природі є своя. Чоловік іде своїм тілом у природу і з нею згоджується, сильно терпить у ній, вважає: усе це зроблено ним для нього хороше в цьому ділі. Чоловік не живе по-людському, а він живе по-природному, по тому загартованому ділу.

96. У природі нема того, що має чоловік у себе. У природі робиться кожного дня нове й буде в природі нове. Воно не вивчено в ній. Тільки що появилось у природі маленьке холодне почуття в морозному ділі. Як же кінцівки охоплює відчутно. Які почуття, тіло моє робиться таке, у котрому віра одна є. Тільки по холоду треба буде ходити й своє почуття до холоду розвивати. Ми, люди, не привчені переживати це діло і не хочемо отримати цього.

97. Ми маємо осінню пору в себе зовсім не таку, як інші. Ми всі живемо по-людськи, ходимо своїми ногами, не думаємо про погане, у нас є одне хороше завжди. День прийде завтра, ми не знаємо, який він буде, тільки збираємось зустріти його так, як наші предки зустрічали. У свій час вони готувались, одяг робили, їжу готували, дім ремонтували. Їм дуже хотілось це робити, вони знаходили задоволення в цьому ділі. Хоч годину чи більше часу витратити надворі в природі, де люди роблять яке-небудь діло в себе. Ми так звикли, примусили робити самі собі це.

98. Ми, усі люди, так живемо і розвиваємось зі своїм багатством, ідемо вгору зі своїм розвитком, нам хочеться бачити нове. І нове робилось, робиться в житті. Їм хотілось робити в природі, щоби було, що одіти, їсти, у домі хорошому пожити. Це тільки не треба буде Божій дорозі, вона не шукає таїну в природі, вона є в ній. Дорога одна в чоловіка: таїну треба розкрити, не за рахунок штучного жити, а за рахунок природи, за рахунок почуття в ній. Люди доб’ються цього. У людей залежних нема того, що має незалежний чоловік.

99. Він не готується зустрітися з весною із зброєю в руках. А всі люди зустрічають з весною неспокійно, спішать захопити час. У людей нема свідомості. Усі люди є незадоволені цим ділом. Чоловік, загартований у тренуванні, має свідомість. Він не прожив жодного дня без усякої риючої димки, говорив і говорить завжди про це діло. А діло є таке холодне, неприємне, а його треба приймати, це все випробувати на своєму тілі. Ось що хоче сам Бог. Усі існуючі хвороби мають пройти через одного незалежного чоловіка. Хто хоче, він доб’ється мети, щоб у природі заслужити жити вічно у природі.

100. Це все робить чоловік для того, щоби бути впевненим одним з усіх. Дуже тяжко залишатися в живих. Він відмовиться зовсім від залежності, відійде від людей зовсім, їхнім не буде задовольнятись. Тоді ви скажете про це діло, що це правда, коли це все вийде живим фактом. Чоловік буде заслужений від природи. Йому треба буде камениста місцевість, де він займе своє місце, буде живим чоловіком. За моїм висновком, чоловік не буде бачити Бога, і з ним буде говорити всюди на різних мовах у всякій національності. Він завоює це діло між людьми й буде таким чоловіком, котрого природа ще не бачила, і такого чоловіка не було.

101. Самі люди народять його, він буде між ними. Але ми не хочемо поки його. Два роки два місяці бути в такому вигляді, у котрому я, Іванов, опинився й робив так, як жоден чоловік не зможе жити: без їжі, без одягу й без житлового дому. Так що ж ви, усі люди земної кори, хочете, щоб я не робив тепер те, що роблю свідомо? Ми, усі люди, не хочемо цього діла, і не хоче всякий наш чоловік бути без цього. Я є самородок за ділом. Джерело моє є загартування. Я труджусь один на благо здоров’я, учусь у природі, хвалюсь перед світом, хочу сказати правду про самозбереження клітини. Моє серце є здорове, загартоване, молоде, як 25-річного чоловіка. Мій вихід є у світі. Я не боюсь ворога, нічого не страхаюсь, навіть своєї смерті.

102. Якби цього не було в мене, то мого життя не було б. Я є чоловік землі, дихаю дуже сильно. а різко говорю не про якесь диво, а про природу, про фізичне, про практичне явище. Найголовніше, чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, що дає миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Я люблю й уболіваю, але ніколи не забуваю про хворого, душу його знаю, хочу допомогти йому, біль убиваю струмом через свої руки. Це не слова нам говорять, а все робиться ділом. Рука пише Володаря, нікому не забути про це. Дуже справедливе. А просьба яка? Мене треба просити, будеш здоровий. Це треба буде юнаку молодому. Шановні, це має світове значення.

103. Нам треба кланятись природі, її любити, не мовчати словами, а правду говорити. Хвороба не відіграє ролі над людиною, а людина відіграє ролі над хворобою. Нам треба вчитись в Іванова, розуміти його вчення, у тюрму не сідати й не лягати в лікарню, жити вільно, на рожен не лізти. Нам буде велика слава за те, що ми голівкою низько кланяємось і говоримо «здрастуйте» старому й старенькій, дяді, тітоньці й молодому чоловікові. Ех ти таке тяжке життя, зрозумій терпіння, серце своє загартуй. Милі мої всі ви люди, гляньте на сонечко, ви побачите правду, своє оздоровлення, свій обов’язок бути Переможцем природи й Учителем народу. Учити людей новому небувалому, щоби чоловікові жити, не по такій дорозі ходити, по котрій усі йшли.

104. Коли сюди сів, люди написали з волі в листі, що я буду тут два роки. Дві комісії представлялись, лікарі хотіли виписати, але не в силах були. Люди чекали пори, коли Лунц дасть своє слово. Дві комісії жінка проводила. А Лунц за рішенням інституту виписав. 8 лютого за Лунца прийняла й 16 лютого Лунц прийняв через лікарню. Я дав слово Лунцу як професору, що мною не буде зроблено державі ніякого порушення. Це була думка не одноденна, проходила між людьми. Я думав дуже багато не про одне повітря, у котрому наші люди рились, шукали таїну у ньому так само, як у воді. Вона була сильна відчинити ворота чоловікові та дати йому доступ до таїни, не тій, котру шукають у повітрі через це діло, у котрому за цей час зробили подвиг і йому дали знак відмінного героя за це.

105. Я зразково примусив сам себе шукати в природі, як ні один простий озброєний богатир не пробував. Я знайшов свої ці якості для всіх людей без усяких сил, без усякої зброї в природі. Бог є одне лише щастя для людей, його треба знати і йому треба вірити як істині в природі. І чекати, це обов’язково вийде. Божі якості є не якась дика чи домашня птиця або звір лютий, або тварина домашня привчена, чи площа землі, котра служить людям джерелом. Ми, такі люди, примусили свої руки зробити із цього всього свою небувалу техніку, відкрили надра пальної нафти в землі, стали качати для використання в машині. Це все послужило у великому труді для розвитку тимчасового явища життя.

106. Бог не повинен думати про такий розвиток. І багато птиць є хороших, котрі по природному плодяться чи щезають у домі. Люди тільки думають про це прибуття й убування. Вони готуються на завтра, і хочуть представити своє життя краще, ніж сьогоднішнє. Це кожного нашого чоловіка є, усіх наших людей. Вони розуміють і ростуть угору на цій площі. У них виходить, як ні в кого робиться в житті.

107. Я, говорить Бог. Це є не моє таке надумане діло, як люди огородились і живуть так, як їм завгодно. У них є курочка з півником, це в них є перше, цей початок не виходить з голови. Усі люди на землі думають, якби назавтра в них опинились кабанчик та свинка з поросятком. Бог ніколи не думає про це. А якщо собі скаже як про якийсь небувалий народжений прибуток. Хіба хто-небудь з людей буде проти цього, щоб у нього була хороша овечка з бараном? Це для чоловіка є небувале багатство в природі, котрим люди гордяться на всю місцевість і говорять про це діло.

108. Давно, давно їм хочеться жити непогано. Вони просять тихо й хитро Бога, щоби він прибавив їм. Хіба Бог хотів цього в житті? У природі народились два брата Дорцових, Олексій з Павлом; і їх поселили рядом на одному провулку понад таким крутим яром. В одного народився син, а в другого були син та донечка. Вони жили не однаково, уся надія була на земельку та на те, що прибавиться в житті з живого. Сам їх ріст показував про все багатство в цьому ділі. Всім було відомо, що в Олексія є такий двір, по селянському треба давно лише похвалитись, що він є більший зі своїм наявним хазяйством, що він живе добре, до чого люди всі горнуться.

109. Адже це є не їх, двох братів, слава. Вона проходила між людьми кличкою: два брати Сергушкіних жили. Вони славу, навіть вулицю вічного характеру ввели в нашому великому селі. А в селі було не два таких брати, котрі своїм прізвищем славились. Вони показали своїм багатством, що вони вміють починати, як треба буде добре жити. А люди зробили це все самі й хочуть зробити ще краще, як на іншій вулиці Сапун, торговець, комерсант жив. Заволодівши всім, він кинув кланятись своєю головкою сільському хазяйству, а став застосовувати на це діло руки, і на копієчку став прибавляти копієчку в своєму житті з-за вміння свого та мозкової системи.

110. А третя вулиця не хотіла називатись такою, вибрала назву Гора спільною силою. Понад рікою, що вічно протікає, розташувались зі своїми дворами садиби. Яка слава була всім людям на цьому місці рости. Це тільки люди зародили без усяких провулків, там де цьому чоловікові не жити. А в цій місцевості сам себе приклеїв на куті останню хату, поставив чотири стіни та двері. Кожному доводилось відчиняти й зачиняти двері за самим собою. І від цих усіх спільних людей доводилось не жити в умовах, а дні свої зустрічати й ночі проводжати як якусь у цьому селі особливість. У мене не проходив тут час так даремно. Я бачив здалека, як наше село росло й піднімало свої вуха за рахунок людей.

111. Люди зробили вулиці, і людям дісталась така місцевість, у котрій не одні ці люди зародились, їх було дуже багато. І інтересно в житті своєму. Я, говорить Гурянович Логвин, був денний і нічний сторож в одній церкві. За мною були замки й двері від дзвіниці. Якщо це треба за природним явищем продзвонити в дзвони так, як дзвонять завжди в негожу погоду чи за нашого земного чоловіка, котрий жив та своє домашнє розводив у своєму початому ділі. І от прийшов такий час: чоловікові треба проститися зі цією місцевістю на віки-віків. Він немало прожив та немало продумав про цю свою небувало народжену місцевість, у котрій одна річка без усякої назви, зібрана з різних джерел і протік.

112. Вона держала, поїла, годувала й обливала людей. А скільки вона принесла мук, особливо тим бідним людям, у котрих мало було. Ми, говорять Колгонята, котрим довелось ввести предковий порядок в життя. Ми поставили цю витушку для того, щоб сказали: ну й село це майстерне, чого тільки в них нема такого, як перед нашими очима розташовано. Особливо кожний своєму близький і своїм близьким огороджений, і тим самим утягнутий. Знає добре свою місцевість, кожному назва є своя, особливо зі своїми ярами в рослій траві й трясовині. Вважають новою цю місцевість, так як вона народила це все. За порядком, свій показ людський робився.

113. Ми звикли називати за своїм прикладом. Нас це все оточило, ледь не показує вказівним пальцем чоловік чоловікові. А в селі не менше всіх дворів. Хоч кінь та корівка є, це рідко буває. У хазяїна сільської місцевості в дворі нема нічого, крім самого та жінки. А вищий від цього всього є, до коня примазується другий чи пара биків. А потім за цим усім прибавляється дві пари та кінь, це люди зійшли й переробились у середняки. Зійшли в крупного власника, хорошого багатого хазяїна хлібороба, на котрому держалась ця вся система й жила залежно.

114. Вірили сильно Богу, а от виконувати не захотіли. Тепер тільки не цим людям довелось із своїм умінням із своїм ділом розбиратись. Тільки тепер у цей час чоловікові довелось добитися від природи. Вона згодилась з ним, і стала на його таку велику просьбу, котрою довго випрошував у природі зі своєю ввічливою думкою. Вона пішла назустріч чоловікові й стала допомагати в його житті. Чоловік залишив позаду свою наявну залежність, не захотів зустрічатись із такими днями, із такою ніччю, котра заставляла не забувати про те місце, на котрому чоловік весь час жив та думав вернутись на це минуле місце.

115. Там його в один прекрасний час знайшов і став користуватись один час, але цього всього для нього було мало. Він думав, його думка не зупинялась одне мріяти це, що знайшов. Він сильно хотів побачити не те, що він бачив. Йому хотілось більше й цікавіше побачити й скористатись, як скористались усі. Як люди ввели себе в цей час. Вони споконвіку свого життя в природі вчили самі себе між природою. Як хотілось їм бути розумнішими, від інших хитрішими, щоби жити й діла людськими руками творити. Ми стали відходити один від одного, стали думати й гадати про це, що в природі доводилось чудесно зробити.

116. Це був у людях майстер-ділок, він зробив машину, осідлав її й став нею користуватись як якоюсь незвичайною. Чоловік навчив сам себе нею робити на землі грядку. Він зробив таку хорошу, приємну, у неї посадив зернятко, не одне, а багато простих зерняток для того, щоб зібрати безліч цих зернят. Із цих зернят навчився сам собі робити муку, а потім цю муку в тісто привести. А з тіста запущеного спекти хліб. А цей хліб тоді кусати зубами й глитати через живильний канал, щоби досита наїстись. А раз досита чоловік цим добром наїдався, то треба цьому тілу й одягатись.

117. Ми, люди, показали самі себе на ось цій незайнятій землі всякими національними народженими людьми. Земля лежала пустою. А люди учились жити, озброювались, робили те, що їм не слід. Люди захоплювали місцевість і вона охоронялась своєю зброєю. Люди силою показували самі себе, що вони є люди. І свої мали силу в цьому ділі й накидались на інше, на чуже. І це існуюче чуже присвоювали, і робили його як свою власність огороджену. Люди були прості підлеглі, а були з них бояри, сім’ями жили князі, лицарі. Усякого роду люди були в цьому ділі зі своїми людьми.

118. Руські люди заснували свою руську державу під Романовим племенем у синоді церкви. Люди руські багато разів зазнавали нападу від багатьох інших людей інших національних держав, і багато разів воювали між собою. Руські люди навіть були частково завойовані, особливо татари взяли шефство над руськими. Але так чи інакше руським довелось зробити перевагу своїми людьми, і знову стати на чолі руських людей своєї держави, котра зробилась великою державою, котрій усі права політичні здали. Вона була цілком і повністю зайнята людьми, котрі стали самі розпоряджатись як люди своєю землею.

119. Вони не хотіли бачити Бога над собою в природі, зробились у цьому всьому скептиками. Ми не хочемо розуміти в цьому ділі, що є чоловік, і він своїм учинком зробиться між людьми Богом. Люди не хотіли цього і не хочуть тепер через своє таке колективне діло, зроблене людьми в природі. Це люди хочуть, людям хотілось би жити в природі без усякого захворювання, щоби було в житті людському легко. А їм це все в природі не дозволялось, у природі такого права не одержали. Вони як жили по-своєму, так вони живуть тепер: воюють із природою. Сьогодні люди валяють її, а завтра природа буде валяти людей.

120. І так люди не одержали цього права в природі, жили, вони користувалися тимчасовим явищем, а між собою не одержали сил Божих.

1965 рік був. В людському житті в особі зародився Бог у природі через своє діло. Він не одягався, не споживав їжу, не потребував житлового дому, що й підказало одержати в природі ці природні сили. Вони йшли, ідуть Божою дорогою, але ніхто не бажав ступати нею, і не хоче сам учинок створювати в себе. Він є не людський у природі, а Божа дорога. Жоден чоловік не випробував такої дороги у своєму житті. Вони вважають, це непристойно, не можна добитися ні в якому разі. А от Іванов вивів підсумок у своєму житті, визнав: діло саме Боже можна одержати.

121. А люди наші народилися на землі. Вони вирили яму, поставили стовпи, протягнули дріт, зробили розмову, ввели енергію, ріки перегатили, зробили море, побудували станцію, зібрали атомну енергію, зробили ракету, потім її пустили в Космос для вивчення атмосфери. А чоловік як жив зі своїм поняттям, боровся з природою, воював із нею, так він досі воює з нею. Він хоче відібрати все своє в неї, що він знайшов у ній, і хоче скористатися ним.

122. А от люди не ввели в життя своє те, що слід. Вони ввели свій аул, хороший хутір, село, місто, поселення, але тих людей нема. Залежні люди ввели і зробили могили, кладовища. Людям доводилося думати не про одну таку хорошу весну. Вони довго чекали, і все-таки дочекалися із такою величезною технікою в себе. Вона робилась, ремонтувалася в них усю зиму весь час для того, щоб машина була гожа для роботи. Люди хотіли цього, їм це необхідно. Вони не кінчають робити це все, а тільки починають закладати зернятко в землю.

123. А земля не має спокою, і їй нема коли відпочивати через людей. Ми знаємо добре її, що вона дає врожай нам щорічно. Ми, люди, закладаємо сили свої у цьому ділі, і ми робимо те, що нам треба щодня. Ми не хочемо жити без усього в природі, вишукуємо таку дорогу, з нічого треба буде зробити щось на землі. У зв’язку із цим усім треба буде зробити сорочки із штанами. Ми примушуємо не одну землю, щоб за нею доглядати. А хіба ми народжуємо людину так? Це не пройде без усякого догляду, навчання. Люди народжуються, люди навчаються в природі, як треба буде по-їхньому жити. А ми добре знаємо за тіло чоловіка, воно потребує багато чого в своєму рідному селі.

124. Нам тоді треба буде знати всю належну землю, на котрій доводиться дуже багато працювати, щоб з неї зробити грядку. Ми починаємо робити з ранньої осінньої оранки, з першого дня. Тілу треба буде все те, що в житті необхідно. Палку, і ту треба вміло в руки взяти, і для чого треба буде взяти, і це треба знати.

Я, говорить незалежний чоловік, загартувався для всіх нас, людей. Мені не треба буде камінь, не треба буде будь-яка палка, бо я зможу бути без цього. Я не маю права, щоб у мене був загороджений двір на землі. Я не хочу, щоби була яка-небудь птиця та яка-небудь тварина. Мені для мого тіла не треба буде й земля, на котрій треба буде що-небудь сіяти для життя.

125. Мені не треба голка або шило. Для чого мені треба яка-небудь річ? У мене річ або якесь багатство є моє тіло живе. Воно є між людьми тими, котрі збоку жили. Вони споконвіку воювали, воюють, і будуть воювати залежними в природі. Вони довоювались і так залежними повмирали. І вони скрізь будуть ображені в природі тим, чим ці люди залишились, і одержали свої різні захворювання від неї. У своїй путі його примусила хвороба. Здоровим людям, котрі з путі не збились, суспільство довіряє жити між ними та робити те, що робили всі. І вони повмирали до одного.

126. Ці люди вмруть так само, як усі повмирали. Я один такий зустрівся з багатьма, вони мене проводили і не хотіли, щоб моя ідея процвітала. Я надіявся на свої сили, їх чекав дуже довго. 20 лютого прийшли. 3 квітня 1967 року п’яту спустили в Москву. Ви думаєте, спокійно все проходило ці два роки й три місяці, котрі доводилось зустрічати, я їх проводив. Ми, люди, не віримо цьому, і все готуємось хороше й тепле зустріти. Ми, люди, такі, як не були. Під час нашого нещастя стихійного ми захворіли своєю хворобою. Те діло, що люди роблять, не зроблено до самого кінця. Це діло залишилось ще дороблювати.

127. Ми з вами, живі люди всякого характеру, у своєму житті виявили в Кіровоградській області чоловіка не такого, як ми з вами. Ми народилися для життя, а в путі своїй зустрілися зі смертю, ми вмерли через свою залежність. І ось у 1964 році на території своєї області виявили чоловіка, що ходить при будь-якій обстановці, погоді в природі. Він ходить в одних трусах, не боїться природи, й об’явив себе між людьми ледь не Богом. Він може зробити все, навіть виганяти в людей хвороби, різного роду захворювання. Ми, як адміністративні люди цієї місцевості, не повірили цим байкам, а взялися перевірити на живому факті це діло через учених.

128. Цього чоловіка задержали, узнали, що він хворий чоловік зі своїми датами. А він сам не визнає це все наявне захворювання. Він говорить: я роблю це іншому ображеному, хворому чоловікові, забутому всіма. Я загартовуюсь, щоби знати, що робити, щоб не хворіти, не застуджуватись у цьому ділі. Ми, учені люди, згодились із ним, узяли й через ізолятор кинули в Одеську експертизу перевірити, поклали його для обробки на 35 днів. Наші всі люди думали: це є чума, ненормальний чоловік. Ми його кинули у спеціальну приймальню. Він сам показав там, як треба швидко бігати. Він бігав біля садка дитячого, поки його перевели в Знаменське КПЗ. Він не відмовився і там від цього, узяв на себе ініціативу все робити, і співав пісні, і промовляв свої слова.

129. Ми, говорить прокурор області й начальник міліції комісар Кирко, приїхали до нього в Знаменку й стали тлумачити з ним. Він виявився, сам сказав: «Я здоровий». Ми виконали його просьбу, послали туди, де він опинився. Ця дорога є одна з усіх, ми всі не схотіли йти по ній, а взяли та звернули, пішли по своїй. Незалежного чоловіка держали дві зими, у котрі він показував сам себе, як якогось небувалого в житті чоловіка. А його держать за це діло як злочинця, його викрили як лікаря знаючого, котрий нічого не зробив, а гроші забрав ні за що.

130. А гроші взято правильно. Якби хто знав про це діло й робив, як було сказано, то за це все треба віддавати живе й мертве. Якщо тільки хто розуміє в цьому ділі як незалежного чоловіка, у цього чоловіка є не діло залежного людського життя в природі, а правда. Слова є сказані: не хвороба відіграє ролі над людиною, а людина відіграє ролі над хворобою. Подумайте ви, люди, за що вам платять гроші? За ваше вміння, що ви можете зробити яку-небудь штуку. Ми з вами були такі початкові будівельники. Ми взяли владу в царя як хазяїна діла, щоб робити. А вчених не виявилося у цьому ділі в нашій країні.

131. Ми стали збирати та примушувати їх у цьому ділі міркувати, не бажаючи того, що треба було для них. Вони повернулись на нашу сторону, пішли нам допомагати. У нас пішла взаємна бійка, стали воювати з природою. У них був розум, допущений розбиратись у природі, а в нас є руки, ноги. Ми стали слухати їх, і ми стали робити під їх указівку, що вони говорили нам. Скажуть, треба яму рити, ми яму риємо. У яму ставимо стовп із пристосуванням, і на стовпі протягуємо дріт. А дріт один примушує розмовляти на велику відстань. Ми розвинули це діло через це. А інший дріт примушував гнати по собі струм, енергію електричну.

132. Для цього нам потрібні були механіки, техніки та інженери різного будівництва. Ми стали робити їх самі для того, щоб у них учитись і знати те, що знають вони. Ми, люди, стали укрупнювати шахти для великого розвитку, щоби брати більше вугілля. І транспорт важкий стали водити. Металургія стала рости. Заводи будували, фабрики, електричні станції побудували, зробили машину, ввели в сільське господарство. Вона стала допомагати людям всюди зі своїм мотором із пальним. Ми стали підніматися в повітря на велику висоту і швидко літати, стали плавати на морі швидко. Ми озброювалися в цьому ділі від інших віроломних неякісних людей.

133. Ми не хотіли воювати з ними. Вони перлись самі, але природа страшила їх, вони боялись у цьому всьому, думали, щоб помилитись. Вони просили в уряду підтримки. Але природа, як на гріх, взяла та пішла на їх надумане щастя на їх таку пильну історію, розчинила ворота їм у цьому ділі. Про що вони думали, те вони одержали в природі. Їм була доручена робота в цьому ділі, вони недаремно думали про це, про що мріяв Ленін. Він не думав про бідність у природі, що природа не дасть їм у цьому ділі того, що їм хотілось у житті. Цього не було раніше. Люди не думали робити це, що вони зробили в процесі.

134. У людей складалось таке, ніби їм хтось заважає весь час, і не робить те, що треба, шкодить їхньому. За всім висновком незалежного чоловіка, те, що зробилось між природою й людьми, це небувале нове від початкового діла. У капіталістів відібрали їхнє набуте віками, такого порогу, такої політики не було в залежності, а тепер вона прийшла на зміну. Трудом і розумом поділились, не схотіли один одного слухати й розуміти. Якби ми були люди розумні, то не йшли за своє місце від темного чоловіка. Тому ми залишилися незадоволені всім. Ми завидуємо тому, у кого є. Ми проганяємо того, у кого нема. Між людьми введена така ненависть. Ми, такі люди, є всі хворі, хворіємо.

135. Перше, направляють. Друге, садять у тюрму. Третє, у лікарню. Четверте, фізично трудяться, а розумово навчаються. П’яте, умирають на віки-віків. Одні народжуються, ідуть, інші доганяють їх. І так ця петрушка введена між нами людьми в природі, ніколи її не змінити. Незалежність говориться так. Краще нам не народжуватись так, як ми народились. Нас, усіх людей, виховали неправильно в дусі залежності. Нам треба народжувати людей не по-старому, по залежному, як це робилось і робиться тепер. Треба буде народитися так: яким він був, таким залишився. Одягати не треба буде, їсти не треба буде, і заходити в дім не треба. Це буде, воно було до цього діла, так воно залишилося.

136. Дитя є енергійне живе. Пам’ятаєте, як малюка підібрано, він не претендував, щоб йому давали. Кожне дитя народилось у природі, старалося жити своїми силами між такими людьми. У нього вони були направлені в природі тільки по-природному жити й дні з ночами зустрічати й проводжати для того, щоби робити в житті своєму те, що не робили. Це всі народжені в залежності люди, вони не змогли жити без цього, щоб залишатися незалежними у природі. У них таких днів не народжувалось, вони не зустрічали й не проводжали їх так, як це чоловікові треба було в природі.

137. Люди зустрічали маленьке дитя один раз у житті своєму так неспокійно, розірвавши на білому світі. Воно злякалося цих якостей, котрі вже є народжені людьми в природі. Воно зустрічається вперше в своєму житті з такими положеннями, і хочеться не робити йому це страшне для нього, він ридає. А ми не розуміємо його, хочемо заспокоїти його ридання своїм ділом. Ми приготувались, уже ми зробили для того, щоби дитя одіти, зробили сорочку, самі захистили його. Це є його тимчасовий спокій у природі. Ми, люди, зробили це самі в природі, вирішили це питання в житті, стали сміло одягатись.

138. А раз ми зробили на тіло одяг, то чому не можна придумати їжу для живота. Дуже вільно, лише б дитя терпіло, усе можна було зробити. У природі людьми робиться для людини, починаючи від одягу, кінчаючи житловим домом. Якщо чоловікові треба, він придбаває його. Чоловік жити не зможе без цього, у нього є віра на це. Він вірить цьому й хоче дочекатися, коли він отримає. У природі вистачить діл на кожну річ. Якщо людям треба зробити що-небудь, вони роблять і будуть робити. Чого тільки не треба залежному чоловікові в природі? У природі дуже багато таких діл, котрі треба чоловікові. Він знайшов їх, ними оволодів, а от кінця цього всього він не побачив. Треба дуже багато всяких діл.

139. Починаючи від самого себе, чоловікові треба і маленькому, і великому, чого тільки не треба. Повітря треба, вода теж треба й земля теж треба, щоб чоловікові стала родити і тварину, і рибу, і зерно. У повітрі доводиться літати, а у воді плавати, а по землі доводилось повзати. Тут невмолима людська потреба є в житті. Того, що хочуть люди, кінця не видно. Люди зробили це в себе. Незалежній стороні довелось дати дорогу із цих умов, де я випробувався вченими лікарями. Мій організм проявив свою діяльність між людьми так: я прийшов у ці розпорядки без усякого одягу, усякої їжі, зі своїми силами, з волею.

140. Моє тіло відпочивало тут. Щодня доводилось зустрічати й проводжати таких добрих людей, що незгодні, котрим доводилось доводити часто. Я стояв за свою ту сторону, за котру я стою тепер, пишу про те місце, де мені доводилось бути. У мене вважається негожою стороною залежна історія людського життя. Він де й як не був, виправдовував свою сторону. Йому це треба обов’язково, він чекає собі кращого в житті. А йому чіпляється на тіло його неприємність за це все.

141. Люди не хотіли цього й не думали завтра захворіти, а несподівано довелось. Ми, усі люди зі своїм поняттям, хіба думали про це діло, що ми здамо свої сили перед природою. А довелось. Хіба нашим людям можна сказати про такий прожитий час? А ми устояли своїми силами, такими людьми, таким чоловіком, котрий нічого не зробив у цьому ділі, щоб сказати нам видатне. Ми, люди одні з усіх людей, не дивимося ні на що, особливо в даний такий час, у котрий не стали в природі жити й тужити, як це говориться. Ще хотілось пожити, але природа не дала.

142. А от дані люди, до котрих довелося попасти уже не таким, тут мають строк, сидять від дзвінка до дзвінка. Їх одна думка примушує мріяти про це діло. Ми з вами, люди, одні сидять, інші охороняють їх, бережуть, щоб ніде не дівся. Це так робить база. Це чоловік примусив себе бути винуватий у цьому ділі. Ми, люди, такі всюди є, а все робимо по тому зразку, як це завжди залежно робили. Для нас природа є джерело, особливо для нас усіх лежить площа землі, без котрої ми не зможемо жити жодного дня. Це наше право думати завжди про це діло, як ми думаємо.

143. А знати про це хочемо. Це наш такий час був і він буде, де б він не перебував. Я є живий енергійний чоловік. Наші люди є не такі, на віку своєму думають, як усі решта думають про життя, що зустрічають, котре ніколи не бувале. А прийде все рівно, нікуди не дінеться. Хоч він є хороший чи поганий, а ми повинні озброєно побачити його. Ми тільки неоднаково й не на одному місці, ми з вами не однаково навіть дихаємо, дивимось, у нас не одне робиться. А що в нас робилось, те робиться тепер. Це наше всіх діло є.

144. Ми, люди живущі на нашій землі, поки що не навчились, як будемо жити в природі. Ми думаємо дуже багато хорошого для себе. Але от, можна сказати, у ці ось хвилини, що настали, нас не похваляє життя. Ми є це велике суспільство, по нашій дорозі ходимо, повзаємо, а от те, що треба, ми з вами не знайшли й не придбали, щоб ним похвалитись. Ми живемо по-старому, нам не треба буде нове. А нова дорога є таке нове, без усякої зброї нас із вами дорога не приймає, котру ми з вами маємо, і по ній ходим тяжко. Що за наша така звичка, не знати нам добре життя.

145. Милі мої ви всі люди! Ви гляньте на наше таке полум’яне сонечко, а там є велика й невмираюча правда, з котрою ми прожили 1967 років. Щоб сказати про це все наше: ми не жили по-природному та по фізичному, по практичному явищу. Це є чисте повітря, вдих і видих. Ми не віримо цьому, не хочемо розуміти, а беремось та ще як робимо. А в нас нічого не виходить. Ми з вами як жили, боролись, воювали, так ми будемо однобоко жити. У нас є одне право одержати в природі хороше й тепле. Людське право в житті таке одне з усіх: пожити в природі, та покористуватись не поганим, а хорошим.

146. Не одна ластівка й наш соловей, та орел з вороном, і бик із жеребцем вирізані. Вони рвуться від людського життя й від чоловіка такого, як на сьогодні народжений із своїм знанням і поняттям про нашого Бога, котрого в себе створили, і всю початкову техніку в ділі розвинули. Завдяки всьому нашому він створив нам це все через просьбу до нього. Уся історія минула говорить, що Бог є, був, і він буде тепер. А ми є скептики, не віримо й не хочемо своїм розвитком зрозуміти, що Бог не бажає поганого людям.

147. У Бога всі наміри є хороші. Він тільки не допомагає старому багатому чоловікові. Його діло: помагати бідному, ображеному, хворому, забутому всіма людьми. Бог прийшов нас, усіх людей, поділити через здоров’я наше. Ми, усі люди, є такі: хотілось, але нема можливості одержати цього. Ми, люди, бідні чим? Та одним здоров’ям. Лише б тільки захворів, дорога одна в усіх людей лежить, вона нас усіх закопає в землю. Ми не зробили нічого такого хорошого. Ми не навчились жити, а навчились умирати. Ми з вами вмираємо через наше одне незнання. А що буде завтра? Чи ми готові зустрітися з нестатком? Нам природа не дасть того, що ми хочемо. Ми хочемо хороше й тепле.

148. А от поганого й холодного! Ми з вами не навчились з ними нарівні жити. Ми живемо по-старому, по гнилому, нікуди не годному. Хіба це наше життя дане: задовольнив себе сьогодні, а завтра думай, як би краще та солодше й жирніше? Ми одержуємо це діло щорічно від природи. І ми хочемо жити тривало за те, що ми трудились. Ми нічого не робимо без усякої думки. Весна цього року йшла до нас не скоро. Як готувались до неї. Прийшла. Люди наші всі жили в природі так, як захотіли самі жити на нашій землі.

149. Ми є самовільники зі своїм апетитом, зі своїм умінням зайняли своє місце, живемо на ньому, будуємось, і в цьому ділі збагачуємось. Ми маємо все в себе, особливо будуємо дім. Це для життя є велика таїна. Ми радуємось у ньому, живемо та ще думаємо, щоби здобувати для себе хороше й багато. Ми не вміємо жити ніяк без цього. У нас є така звичка, з нею кожен є розум. Ми робили її, і в нас виходить. Люди вчені виробляють із землі всяку річ, хочуть поставити на колеса машину. А потім вибирають рівнину місцевості, вивчають землю на цьому місці, ставлять яку-небудь будову. А в цій будові є яке-небудь виробниче діло.

150. Ми майструємо там різного виду таку інтересну цяцечку, за котру можемо одержати багато грошей. Вона є в цьому ділі дуже економна, з нею легко здобувати для себе необхідне. Нам, людям, це треба. Ми ж є ділки. Лише б намітили, обов’язково зробимо, поставимо, і тоді любуємося. А ось цього не вміємо робити. Між нами розвинута велика неприємність людська хвороба, від чого ми, всі люди, не здихались. Це хвороба рак, таке є в житті, нема від нього гіршого. Лише б тільки нав’язалась, зараз же прилипає, у неї є сили свої. Платівка гучномовна, так і це діло для чоловіка всякого.

151. Вона підлазить тихо, спокійним чином. Маленький пуп’янок, зернятко сідає на тіло, повільно розмножується, хоче у вас завоювати права. Ми такі люди виявилися зі своїм розвитком: не можемо зробити це, таку річ освоїти, це в житті показати. Ми ж, люди, добиваємось не з пустими руками, а зі зброєю, із приладдям хочемо учепитись за таке діло, і в цьому ділі самих себе показати.

152. Ось чого ми з вами, всі люди, одного не вміємо робити. Наше незнання нас мучить. Тільки одне наше випробуване загартування робить не по-людському, своє тіло примушує. Йому хочеться залишитись в історії таким чоловіком, котрого в житті не було. Це ж ділок із ділків випробує у самого себе недоліки тіла. Ми, всі люди, так думаємо про те, щоб у своєму житті не хворіти ніяк, а виходить у житті не так.

153. Ми хворіємо і застуджуємось, не так наше загартування. Я хочу і зроблю зі своєю думкою й ділом своїм, ніхто не зробить цього. А загартуванню не треба ніяка особливість, а треба йому день, не такий, якого ми, люди, чекаємо і готуємось зустріти. Як ми зустрічали між людьми чоловіка небувалого, нового. Він ніколи не був народжений, а тепер ці люди народили його, а по-своєму, по-залежному послали шукати по природі життя. Люди, ми є не такі, як наше загартування. Воно народжене між нами, усіма людьми, і так воно виховало себе в дусі цього, воно зробило саме себе таким.

154. Ми, усі люди, зародились і в цьому всьому зробились, ми стали такі люди, як якась більша від усіх трава. На ній причеплено і живе не один листочок, тільки ніхто з людей цієї місцевості не збирався жити стільки. Ми довго думали на цьому місці, котре облюбували, що сіяти на ньому, це наш ризик. Ми не спиталися ні в кого, а ось так узялись і сіяли по-предковому. Як угадали в цьому ділі. Ця земля хороша примусила нас, людей, дружити з нею разом через великий наш труд. Ми стали доглядати за цим усім, як зі своєю говорити.

155. Не про збиток, а про прибуток. Одному як не хотілось починати це, і не хочеться жити в такій самоті. Ми є не загартування таке, до котрого не клеїться ні одна мала душа, бояться розставатись особливо з своїм розвитком, з такою величезною технікою, введеною на землі. Вона стелить нам дорогу прямо по природі. Хоч і трудно і в недостачі ми з вами живемо, зате сильно й міцно. Нас не вижене ніякий вітер, ніякий дощ. А як ми причепились зі своїм великим багатством, нас оточило це все. Ми дістали в цьому ділі одне й друге, а за третім пішли.

156. Шукаємо, але ніяк не зможемо знайти в цьому ділі. Це буде не те людське захворювання, котре між нами народжено й уведено нами. А от жити разом та творити. Як воно починало ходити на цій землі, ми, усі люди, не хотіли бачити усього цього. Нас усіх таких лякало, ми не пішли так ні в якому разі, і не схотіли це робити. Для нас буде дуже погано й недобре дивитись на таку одиницю, як себе примусив між нами, усіма людьми, наш руський чоловік, виявився такий сміливий. Квітка духмяна не треба йому, як нам треба. Ми втягнулися в неї й хочемо сказати: це є не одна тільки з квіток, буде між нами таких квітів.

157. Це будуть наші такі живущі люди, кому не хочеться так загартовуватись, як усякому нашому рідному чоловікові хотілось жити. Ми є люди, та ще які, не хочемо говорити про своє вчення. А воно введено між нами. Як би не робив, а діло робиться все рівно. Не такий чоловік народиться на це місце, як ми з вами, що проживають. У нього є не таке. Він розробить своїми руками, своєю головою, розумом краще, ніж це все. Ми заінтересуємося цим і візьмемо зробимо в себе.

158. А от ми боїмося загартування, і дуже сильно лякає нас. У наших людей є все. Вони добули в природі через свій улюблений труд, котрого люди створили. Але загартування не має цього, воно не хоче отримати в себе. Йому є дуже погано в цьому ділі, у нього нема того, що мають усі. Ми, усі люди, добре знаємо про всякий наш нестаток, як тяжко доводиться жити з ним у природі. Ми знаємо про те, чого нема, і нема, де взяти. Ми знаємо те, але нічого не зробимо із цим ділом. Думаєш, ідеш до свого близького сусіда. Хочеться отримати цю штуку, а її нема ні в мене, ні в сусіда. А як тяжко жити без нічого в місцевості у такому стародавньому глухому селі, котре починалось із самого початку в цій області.

159. Ми жили дуже погано, узяти не було де. Особливо тяжко чоловікові нашому доводилося діставати для себе що-небудь таке хорошеньке, інтересне в своєму такому любимому житті. Раз один став мати цю штуку, вона досить хороша й щось у цьому робить. У нас, усіх людей, проявляється велика охота зробити це. Ми кладемо свої всі сили на це, і стараємось зробити самі це. У нас зародилось нове діло. То ми застосовували фізично, більше надіялись на наші руки.

160. Коли наш сніг приходить до нас на своє таке місце, де всю свою бутність пролежує, білішого від нього нема в житті. Як сніг лежить перед нашими очима, ми дивимося на нього всю зиму, як на дзеркало, а що будуємо, то про це знає тільки наша велика матір природа. Вона знає, робить усе, щоб чоловік думав не одне про це все. Він робить і буде робити в цьому ділі. У нього є сили на це. Він чекає в себе це й хоче дочекатися для себе не погане, а хороше. Особливо ми, усі люди, не хочемо, щоб лежала наша холодна морозна зима. Ми йдемо від неї подалі, не хочемо бути з нею нарівні.

161. Ми побудували собі яку-небудь хату не погану, а хорошу, з вікнами, з дверима. Трубу ставимо для витягування диму, і покрівлю криємо будь-яку за своїми засобами. Тому чоловікові, хто живе бідно, нема гіршого, ніж робити це. Хіба в нього нема такої думки, чи в нього нема, що робити. Сам чоловік, імущий у цьому, є бідний теж чоловік. У нього є душа, своє серце, але ми не бачимо чоловіка, який у нас є, не навчилися допомогти. Нам треба жити так, щоб між нами не народжувались такі багачі, котрі не хочуть жити нарівні з бідними!

162. А в нас є такі люди, котрим наша природа або Бог не помагають, а сильно своїм нестатком заважають. Нам доводиться дивитися добре на такого чоловіка, хто живе непогано між нами. Особливо хто створив хитро й уміло своє таке хазяйство, на котре нам, таким людям, доводиться дивитись не часто. Ми не бачимо таку скромну одиницю, котра збирає по одному мізерному зернятку і складає їх багато. У нього зроблено хороша покрита білим залізом комора, а в ній лежить його золото-зерно.

163. Він не базується ні на чому, крім нього, і збирається придбати багато грошей за це зерно. Ми робимо і будемо робити так у цьому ділі, тільки ми не зародилися всі такі в житті своєму. Це в нас робив один, він був на все таке велике село. Він відійшов від усіх, став оточуватися тим, від чого став багатий. У нього все таке не знайти хороше і, можна сказати, небувале нове, на що як на таке пахуче можна не дивитись. Як ми звикли цьому всьому завидувати. Ми, люди такі, втягуємось у це діло; лише б чоловік який-небудь із всіх що-небудь таке отримав, уже всі ми дивимось на це, як треба. Ми зразу звертаємо свій зір на хороше.

164. Ми далеко бачимо, хочемо отримати в себе як якусь особливість. Такий час приходить, таке життя вводиться один раз на рік. Ми з вами живемо в ньому, ми робимо, творимо один перед одним у цій місцевості, вона в нас так розташувалась у селі легко, тягнеться з усіх боків, з усіх країв. Особливо той, хто сильно живе. У нього є, чим тягнути, і в що накладати, він уміє жити між нами. У нього є руки золоті, а розум дорогий. А очі швидко дивляться, він добре чує, як що-небудь таке. Це природа, вона не рахується ні з чим таким, а своє все вводить людям у цьому. Люди є не щось таке, а чоловік, він є органічний у цьому ділі.

165. Ми є люди, як вони є тепер. Для цього діла ми рано встаємо, а пізно лягаємо, це наша зароджена звичка. Ми, такі люди, не хочемо визнавати самих себе, що ми є вояки й ділки в цьому ділі. Ми з вами можемо почати будь-яке діло в природі, чи хороше в житті, чи погане, ми узнаємо про це після. Завдання стоїть перед нами: у себе зробити те, чого ніколи не було в житті. Хіба нам, усім історичним людям, тоді було погано в природі? Ми з вами задумали побудувати Вавилонську башту в житті своєму.

166. Вона була обдумана так упевнено не одним чоловіком. У всіх людей був такий час, що ми з вами, такі спритні в цьому люди, вважались тоді не такими людьми, як тепер. Наші люди, можна сказати, з таким великим поняттям, тепер розуміють не так, роблять не так, як робили ці люди раніше. Ми тепер зі своїм розумом не так зосереджені. У нас, у таких людей, лежить під руками не те, що лежало в тих людей, котрі колись до цього часу жили на нашій землі Вони були так само ногами приклеєні, а голови внизу себе держали в своєму житті.

167. Щоби вони загартовувались, у них це в голові не зароджувалось. І вони не думали тоді, що треба робити. У них народжувалось не те, що народилось тепер у деяких наших людей. Ми в цьому ділі, котре тепер самі робимо в житті, говоримо: це наша з вами ніяка не помилка, ми, такі люди, свого добились у природі. Ми зробили для цього діла для самих себе таку зброю, таку снасть, завдяки котрій ми не стали терпіти нужду на нашій землі. Ми маємо свою здібність для цього діла.

168. Лише б намітили, що треба було робити для людей у природі, ми не кинемо, а робити будемо діло, котре нашим людям буде треба. Ми, усі люди, у цьому ділі зароджені й хочемо сказати в один голос: якщо ми взялись за діло, то ми з вами доб’ємось його. Ми з таким розвитком зі своїм поняттям ніяк не відходимо від тих наших давніх людей, котрі жили в природі. Вони ніяк не думали й не створювали таку погану думку в себе, котра вела по тій дорозі, по котрій усі люди проходили, тобто вони повзали не для того, щоби бути в житті бідними, незнаючими.

169. Вони народилися так само, вчились так само в житті. Хіба їм хотілось поганого, чи жити холодно в природі, як тепер виявилось на білому світі одне з усіх нас загартування Іванова? Практичне вчення, котре вчить жити всякого нашого чоловіка не по-старому, а по-новому. Раніше ми не мали цього, що маємо в даний такий час, котрий примусив людей обов’язково це робити, що ми робимо тепер. Ви подумали про це, що ми хочемо або хотіли наші всі такі предки.

170. Вони зі своїм таким розвитком, з такою думкою ніколи не збирались жити так, особливо, як ми самі живемо й думаємо в цей час іти від цього діла і більше не повертатись. Ось що показує наша вся історія. Це небувала нова історія веде нашого чоловіка, тільки одного в цьому житті. Я, говорить сам Іванов, ніколи не думав по це і не збирався сказати про це. Мій розвиток примусив мене говорити про це. І я не прагнув робити те, що робили до цього й тепер ці ось люди, котрим не хочеться залишатись у природі так, як люди давні жили.

171. Ми тепер хочемо сказати: ми не задумали відбудовувати цю Вавилонську башту. Наше є нічиє в природі. Ми думаємо дуже багато й сильно, нас примушує час, і ми чекаємо цей час, готуємось, тягнемо його до себе не поганим, а хорошим. І в ньому часто не виходить так. Ми думаємо про одне, а робиться інше. Сонечко треба, щоб гріло тепло. Суховію східного не було, а по низу стояв. От що нам, людям, робити з такою шкідливою природою? Ми повинні добитися своїм ділом і доглядом не того, що було раніше. А ми повинні взяти від неї те, чого земля не давала нам.

172. Наш такий розум не кидає думати про це все й робити. Усі роблять не дрібницю якусь, а саме комунізм для нас, для людей. Він примушує зробити нас всю нашу техніку. Усе те, що буде треба для цього діла, ми, усі люди, повинні зробити. І ми майструємо те, що буде треба для цього. Велика й уміла база має нас усіх так зберегти. Ми, усі люди, добуваємо це в природі, і ми доб’ємось обов’язково через наше джерело, через нашу землю. Це наше багатство.

173. Ми робимо одяг, ми робимо їжу й будуємо дім, у чому б найкраще жити нашому чоловікові, залежному від природи. Вона народила нам все й показала сама себе небувалими новими днями. Ми дочекалися їх і так мило зустріли, це треба розказати про це діло комусь. Ніхто з усіх не мав цього, та куди там щоб мати. Народилось маленьке дитя зі своїми прикладами, не з принципами, а з такою вдачею, котра є в нас. У цих людей буде для чоловіка те, що треба в його житті. А життя саме потребує. Ми добре знаємо, що чоловікові треба буде прекрасний час, що сама природа несе з собою щодня і не забуває ніч.

174. А вночі люди робили завжди кожен раз це. Дивишся, і чоловік маленький народиться в природі в такому житті в процесі. Ми зустріли його не з пустими руками. У нас було те, чим зустріли його. Ми одягнули, нагодували і поклали спати, ледь не сказали цій дитині: мовляв, ти спи, не піднімайся. Це є не наказ наш, а невміння це зробити. Ми зробили це все цьому чоловікові залежність, котра розвивалась на нас не користю, а шкодою. Ми, усі люди, примусили самі себе, щоб наші тіла так робили в себе: один раз один час пожили добре і тепло та подумали про це діло.

175. А діл є різних для людей у природі, є на що подивитись, як на якусь красоту, зроблену людьми. Одяг наш, ми зробили його руками, його оділи на живе тіло людини. Тільки нам подивитись і полюбуватись здаля, який він є хороший у нас з усіх боків. Якщо придивитись, то побачимо на ньому і в ньому є не його особисте, а чуже природне. Ми з вами зробили все це в нашому людському труді, що нам дало вічно бачити на чоловікові не живе, а мертве. Живому нема доступу.

176. А мертве ми бачимо, навіть тяжко носимо на собі. Самі захищаємось в умовах у ділі, у чотирьох стінах та в одязі, це є не порятунок людського життя в людській дорозі. Ми, люди, розпорядилися не одним так. Тільки наш розум примусив себе розпоряджатись, щоб у природі робив те, від чого робиться людям усім погано. Ми, люди всі, утрачаємо своє здоров’я в цьому всьому. А от знаходити нам з вами не довелось. Нам, усім людям, дуже тяжко доводиться робити в природі. Ми нічого не робимо для того, щоби чоловікові не хворіти й не застуджуватись.

177. А це є в природі для всяких наших людей, воно було весь час не для наших людей. Його підібрала в природі незалежність, завдяки котрій чоловік став загартовуватись і став робити для здоров’я. А ми взяли маленького чоловіка в свій полон, у своє незнання. Що ми робили й що вийшло із цього всього в нас? Ми, усі люди, не жили, як це нам хотілось, а нас із вами сама природа зустріла своїми якостями і примусила здаватись. Люди не стали жити здорово, утратили своє існуюче в цьому ділі.

178. А раз люди не знайшли у себе здоров’я, що могло вийти? Та нічого в житті, крім однієї смерті. Люди стали із самого початку вмирати. Ми, такі люди даного часу, не пішли від того самого, що в нас сьогодні. Ми, люди такі, тепер маємо у себе не те, що наші предки мали. У них були фізичні сили чоловіка, у його руках майстерних. Вони повзали на ногах і робили те, що їм подавалось у природі такій. Як вона себе так показувала? Це є її велике багатство в повітрі, у воді, у землі. Це є людям у житті наймиліші друзі, з котрими усім людям доводилось йти по одній прямій дорозі й робити.

179. У них голови дуже сильно думали, а доводилось робити діло те, котре людям було треба. У людей усіх є така дорога: у будь-який час діло почати й спішити його зробити. А діло наше є розвинуте, у цьому ділі ми так спішимо, беремось, а в нас не виходить. Ми є заінтересовані це зробити живим фактом, а природа не дала, вдарила по руках, взяла завадила в цьому ділі, своє поставила, не дала робити.

180. У людей у будь-якій науці заведено одне: як би від свого близького сусіда зі своїм добром піти подалі. Ми були завжди такі люди: щоб поділитись і дати без усякої просьби, це ми не навчились робити. А от нелегальність велика введена між людьми, особливо між хитрунами й розвинутими людьми, котрі не хочуть жити нарівні з іншими. Ти нічого не знаєш, а берешся вчити. Люди учать людей ті, котрі знають те, що робиться в природі. Вона є годувальниця землею, як джерелом, у людському житті. Ми з вами є люди всі такі: нестаток не любимо, ідемо від цього всього. А багатіти дається один раз і то стихійно.

181. А стихія буває різна в людях. Стихія буває велика, це треба йти всяким засобами з життя. Усякі люди роблять і все про це говорять, але ми не навчилися зробити це. Ми, усі люди, так навчились, так робимо вміло, щоб інший чоловік не відійшов. Це так робиться всіма людьми, вони не хочуть чесно трудитися. Усі люди хочуть одне, щоби було легко. А природа є матір, годувальниця нас таких, як ми виявились для неї і те зробили в процесі. Наші люди зробилися один для одного чужими. Усі ми робимо для всіх добро. А якщо розібратись із цим людським добром, то природа взяла завадила цьому смертю.

182. Ми з вами є люди, у котрих і двір як двір, і побудова, як палац, для підсобного хазяйства. Земля є на сад, своє є й колективне хазяйство в полі, так усе снастю оточило себе. Людям у природі треба буде не одна земля, котра для них є джерелом. Ми, говорять у цьому люди: якби тільки не вона, нам би не народжуватись. А коли один день у році почав показувати свої сили, то слідом за ним десь і якось появилось багато людей, не зразу, а по одному зробилось. Особливо тепер вони взяли своє господарство, своє діло. Природа розчинила двері їм на чотири сторони і стала пхати одного за одним.

183. Куди? Та туди, куди це не слід. Ми не навчилися робити більше від цього діла. Природа сама вчить нас усе своє життя людей пхати туди, де не треба бути. А їм здається, людям треба тут своєю ногою поступати. Людям треба історія, цьому початок. Люди не хочуть, щоб історія відбулась минула. У них є для цього сили народжені, щоб у природі чимось похвалитись. У людей це є, і буде в них таке відбуватись між ними до тих пір, поки зміниться цей великий для них потік, котрого людям доводилось довго сколочувати, щоб він розростався між ними.

184. Люди є нітрохи не винуваті в цьому всьому. А так воно склалось у людях, що лише б тільки одному довелось почати, а двері на це діло зразу відчинились. Час прийшов для цього, чоловік у людях проявив своє господарство над усім. У природі він не жив ніколи так, як йому доводилось жити тепер. Не дуло, не кувало, а своє діло нікуди не ділось. А прийшло на арену, ми дивимось на це зовсім безсило. У нас, усіх людей, нема того, що треба для життя в природі. Ми тільки шукаємо це, нам треба буде й обов’язково в природі треба через нашого внутрішнього й зовнішнього ворога, з котрим ми боремось і воюємо.

185. Це наша з вами є в житті своєму мета, та ще яка. Ми не звикли робити для іншого чоловіка добре, а взялись за таке діло, у котрому ми, усі люди, є чужі. Перед цим ми поклонились природі за її послуги, за її діло, що вона не забула відчинити ці двері нам. Як цю історію трудно було починати, але ми завоювали разом з великим трудом у себе. Наше з вами є в цьому велике й улюблене полювання, для чого ми з вами зробили зброю. Для цього нам треба була така величезна снасть, наша з вами техніка.

186. Ми з вами є люди, а самі маємо малий відсоток учених. Ми є не в силах учитися, та не всім дається це. Вони ходять своїми ногами по землі, або вони повзають, вони вміють робити це. А от цього вони не навчились знати: як це вийшло між усіма людьми народитись? Ми народились від самих себе й зростали також, росли вгору та жили до свого такого віку, коли не виявилось далі сил у житті. Чоловік став ділитися із ними: він кинув усе наше зроблене, і не став жити далі. Він визнав себе в цьому: дуже тяжко брати і брати одне за одним. До яких пір ця історія повинна проходити? Хіба це наш початок: народитись у природі, а потім нам же самим доводиться вмирати?

187. Куди годиться, і для чого це діло таке нехороше? А ми самі робимо це. Такий може бути чоловік, але наша велика природа завадила йому якимись силами. А в природі є не одна хороша сторона для людей, їх є дві, та ще які вони інтересні для всіх наших людей. Але ми з вами відвернулись від цього всього, не схотіли займатися зовсім. «Бачиш ти яка, хочеш нас усіх до одного поморозити. Ми, усі люди, є не такі, як ти один зародився. Ти є такий сильний, у всьому є твоя перемога».

188. Якби я ввів на вас силу, я б вам не говорив. Хто зробив це все, як не ви? А ви боїтесь розставатися з ним. Як же так виходить у нашому житті між вами всіма й мною? Ми не бачимо того, що треба для людей, щоб вони жили в природі, а не хворіли, не застуджувалися. А природа не схотіла пустити нас такою дорогою, щоб ми йшли по ній. Вона знала, що не вийде з нас там нічого хорошого. Вона пустила людей цією дорогою для того, щоб ішли, щоб вони узнали базу й на ній базувались. Що це нам дало в цей період життя? Ми зробилися зі зброєю в руках хазяї всьому.

191. Ми говоримо, земля є наша, а самі йдемо від неї всередину. Уся вона залишається природна, так що вся сила, весь момент у ній. Слава в перших початкових днях, самі вони є з усіх, у котрих ми зі своєю силою людською не побоялись нічого в житті своєму. А своє все те, що почали в житті, узялись створювати сильно ці якості. Ми нікуди не йшли й нічого не робили без усякого діла. А от коли неділя проходила в нас після шести днів, ніхто з нас нікуди не дівся. Ми чекали наше свято, а воно буває в неділю в людях один раз. Коли ми зустрічаємо його, ми стараємось не робити нічого такого.

192. Люди всі визнали і ввели це свято найголовніше в нашому житті відпочинок, ми чекаємо його, як світило. Після тяжкого труда ми готуватись в ньому не те, що готували в простий день. А от коли проходив для нас місяць із 30 днями, ми закопали декого з людей. Він не згодився жити з нами, такими чужими людьми. Він узяв вічно невмираючу дорогу, і став по ній іти шукати, йому хотілось знайти. Він шукає досі в природі, але ніяк не знайде таїни в природі. За висновком залежності, природа дала нам багато, але не дала того, що слід, щоб ми жили, не скорочували, а продовжували.

1967 рік 27 травня. Іванов. Набор – Ош. З оригіналу.
6705.27 Тематичний покажчик
Хороше, погане 10
Нестерята 18
Учитель історія: дитинство 19, 22
Залежність і війна 26
Потік замінити 29
Бог 30, 86,100,105, 120, 146,147
Дві сторони: хороше і погане 43, 44
Залежність 48, 80, 174
Загартований чоловік 47, 48
Незалежність 48, 124
1965р. лікарня 49
Лікарня, Кіровоград 128
Народження чоловіка без потреб. 135,137,138
Рак 150
Навчання 180
Любов до природи 78, 86