Ош (Порфирій Іванов)/8102

Матеріал з Вікіпідручника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ош (Порфирій Іванов)

Паршек[ред.]

Іванов П. К.

Паршек — народна наука автотофність людства.

1981.02.26. Учитель Іванов

Переклад – Ош. Редактор – Ош. Редагується за благословенням Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

1. Я йду по своїй дорозі, а чоловік іде проти мене, зовсім незнайомий. Він побачив мене вперше, став відходити від мене. Я йду до нього, а він іде від мене, і він пішов таки. Я зустрівся з ним в іншому місці, у такому місці, де люди були. Він не зміг піти від мого бажання до нього. Я хотів потурбувати його, у нього спитати. Вибачився перед ним. Він зупинився, слухає мене такого. Я є до нього з великою своєю образою, його назвав «милий чоловік». Він зрозумів мене тут, що я є не такий, як він подумав сам тоді. Я виявився для нього тепер одним чоловіком у світі, не з таким наміром: «Він зупинив мене, навіть вибачився переді мною». Його таке ось бажання зацікавило узнати, а чому це так виходить із цим ось чоловіком? Він є освічена особа, зрозумів мене, що я образився в цьому всьому.

2. Його вбила ця історія, він вибачився також. «Я подумав не так зовсім,  признався він мені,  це велика моя така помилка, я подумав не так: ти, тобто ви, не наш чоловік, через ваш вигляд я так подумав. А тепер скажу про це, навіть багато разів про це розкажу, що я є нерозумний чоловік у цьому. А із цим чоловіком можна зустрічатися так завжди, і з ним можна говорити в усякий такий час. Він знає багато, може відповісти точно на все моє. Він знає від самих Адамових років, що робилося із цими людьми в житті. Все діло людське є від самого зернятка до самого верблюда». Ми жили індивідуально, самі собою, відходили від інших, таких ось людей,, особливо від тих, котрі не мають, бідних людей. Вони були не такі, як ми були, багаті. Ми наймали їх таких у себе, жили разом із ними, поділ був нерівний такий.

3. Я, хазяїн, подавав йому, що хотів, а він отримував без усякої образи. Яка йому була така радість за домовленістю. Я як такий ріс, багатів у житті своєму, але не знав того, що мені буде за це ось діло. І люди не знали ці, що робили. Це є минула історія нашого самодержавного життя. Ми з вами не задовольнили себе цим так. Ми жили в цьому добре. Люди знайшлись такі цьому хорошому, вони стали протилежні, не довірилися цьому. Вони пішли політично в житті своєму проти цього, зуміли обґрунтувати теоретично цю путь. То син рідний слухав отця та йшов у найми до пана, а тепер це діло змінилось зовсім на інше. Постало питання царя-батюшку змінити на пастуха. А Ленін Ульянових не послухався отця, став добиватися політично своєю теорією, вона ввела революцію в це діло, котра зробила в природі Радянську владу. Життя капіталістичне змінилося на соціалістичне.

4. То люди робили в житті для себе одні, а зараз це діло поламали, узялися робити колективно те саме, що робив цар. А тепер пастух узявся робити це діло. Шляхом технічного, штучного огородились, ввели хімію. Уміло, науково стали рвати на шматочки гори, робили моря на ріках, ставили турбінні станції. Тягнемо провід, робимо струм, це дало нам світло. Ми добавили ніч до робочого дня. Це є наше таке народне діло, робити те, що робилось. Ми були багатими людьми до цього, так і досі природа не зрівняла нас цим. А вона як прибирала до своїх рук наші тіла, так вона прибирає й досі. У неї нема вибору, вона чеше всіх людей під одну гребінку в свій час. Ми, люди, зробились через природне діло чужими людьми, із своїм національним ділом пішли, не стали любити сусіда, дружити. А пішли за своїм бажанням на ближнього сусіда нападати, відбирати у нього своє добро, присвоювати собі.

5. Це було моє, так воно й залишилось моїм. Землі своєї не видно, своє тіло є тільки. Свого не було в людей такого, усе є чуже, природне. Хазяїна нема від цього всього. Свої люди стали мати чуже. Ніхто не піде на тіло своє війною. А на чуже? Кожний чоловік є сильний у цьому, він піде як на чуже, він буде правий. Чуже є наше, їхнє теж чуже. Якби цього не було в житті нашому, в людях не було такої війни ніколи. А якщо ми з вами оточили себе чужим, то чому сила буде мовчати в житті? Люди національні є всі чужі. Природа давала їм право нападати на всяку державу, їхнє добро присвоювати як чуже по їхній можливості, і називати його своїм? Це закон такий був введено людям, він і залишився таким.

6. Це даремно теоретичні такі слова кричати на весь світ: «Не треба воювати». А самі не зупиняємось грабувати природу, робити її такою чужою, починаючи із зернятка, кінчаючи розташованим шматком землі. Ми захопили її силою, оточили: нашим цим людям хотілось так. Вони захотіли цього в житті, це зробили в природі. Вони їдять чуже, одягаються чужим, живуть у чужому, містяться на чужому місці. Говорять своїм людям: «Ми є свої люди, ти, чужий, не підходь до нас». Ти приходиш до нас у чужому вигляді, хочеш забрати у нас чуже, ми не дамо його тобі. Ми є свої такі люди, будемо різатися за наше до вогню, будемо палити за своє природне. Ми робили це вже так у цьому, безвинних людей попалили на землі.

7. А тепер ми пішли на це діло. Нам готували те, що царські мірила зробили над Ульяновим, першим сином. Вони примусили розстріляти його за право таке в житті. Це самодержавний цар зробив так, він не був хазяїн живих людей, а він розпоряджався цими всіма як своїми. Він був їм чужий, він покотився із престолу, як чужий. Свої люди показали йому дорогу тепер. Природа, вона має своє природне. Ми оточили його, говоримо: «Кров наших отців проливалася за це». А де ж мій рідний отець дівся? Він дав мені це місце за спадщиною. А всі держави засновані місцем від отця, він не мав права залишати чуже своєму. А кожний чоловік присвоїв чуже місце, козиряє ним, мовляв, це є моє. Він воює за нього як своє. Це держава говорить, люди є наші. А ви є зовсім чужі люди, з ким треба воювати.

8. Між нами, усіма людьми, неминуче війна складається в усіх країнах, вони озброюються проти самих себе сильно, роблять зброю для нападу на чужих. Ми боїмось, що на нас, як на капіталістів, Радянський Союз нападе із своїм режимом. Вони, комуністи, є люди зовсім не свої. Між нами й ними є вічно не вмираюча війна. Як ворог був між нами таким, так він і залишився. Ми не знаємо, звідки він береться. Чи ми створюємо його самі в цьому ось? Війна була з фашистами, нібито ми перемогли ворога в цьому, а самі не знайшли його як такого. Людей постріляли, можна сказати, даремно, а на нас лежить вина в цьому. Ми ж є комуністи, двом класам не жити на білому світі. Зброї наробили, тільки в хід її пускай.

9. Ми стали народжуватися криком у чужому діл. Я, як чоловік, є такий самий, як і ви, відірвався від чужого тіла, пішов у білий світ, у чужий. Мене як такого зустріли чужі руки. Люди зовсім чужі стали доглядати за мною, як за чужим, за своїм фізичним умінням. Вони показували, говорили, щоб я приймав чуже. Я ріс щохвилини між природою. А люди вчені навчили і мене жити по-чужому, такого маленького хлопчика вчили чужому. Я їв чуже, мене примушували, я глитав шматочки. Мені допомагало у цьому повітря, я не зробив нічого без нього. Воно було всьому діло, як жива корисна істота. Ми, усі люди, не зробили для себе такий одяг без нього. Ми шили його чужими руками. Чужі люди приміряли його на мене, робили фасоном, чужі люди хотіли так.

10. Вони зробили й дім для себе з чужого матеріалу, ввели вікна чужі, поставили двері чужі, уклали пороги для входу. Свої живі є, взуті в чужі чоботи, ти заходь в них сюди, як у чужий дім. Люди зовсім чужі є там, вони ходять у чужому. Їм хочеться, ти живи так за їхнім прикладом. Я жив так, учився так у них їхнього діла. треба було звикати. Хоч маленьке діло, його треба було робити як чуже, люди примушували тебе. Якщо ти робив сам, вони любили тебе в цьому, вважали, як чужого. Вони хотіли, щоб я був у них учений чоловік, учився на генерала. Мене вели всі дороги до цього, усі люди хотіли цього. А природа не дала розуму на їхнє хотіння. Я не мав сил більше, ніж навчитись у школі писати, рішати, читати. Я пройшов чотири класи всього, і це все було чуже. Я пішов робити по чужому сліду до пана в найми.

11. Люди зовсім чужі хотіли цього, щоб я допомагав їм у житті як чужим. Вони хотіли цього. Я був парубком, молодим чоловіком, юнаком. Якщо я не буду слухатися їх чужих людей, вони не приймуть мене у свій гурт, у своє товариство. Мене вчили цьому, щоб я знав свого начальника і слухався його як такого, тоді мені буде прививатися чуже життя. Я виростав чужим парубком між чужими людьми. Я був чужий чоловік, ми вдвох із чужим чоловіком сіяли вугілля, носили носилки із штабеля в бурт. Нам платили за це карбованець. Ми працювали від шести годин до шести. Ми вантажили вугілля, 1000 пудів за 2 карбованці. Важко, але треба було робити в чужих людей. Люди чужі примушували копійку, так я жив. То робив наверху, а то став лазити у шахту. Я зробився справжнім шахтарем, незважаючи на свої літа. Спершу ставив вагони на плитах у брейер. Я ставив вантаж з путі, а порожняк ставив на путь. Робота була підходяща, 150 копійок, я зробив їх.

12. Нас було двоє, я та Ілля Колганов. Після чого я лазив у лаву швиргати вугілля лопатою, доводилось вагони ганяти важкі. Це був труд свій. І я крав вагони у шахті, давав жити чужому дядьку, бути хазяїном лави. Наше діло було таке: витягнути з вагона Бочарова, а покласти в Саніна. Номерки треба віднести вагоноводам, щоб у них був рахунок. Мені доводилося рубати, бурити, зарубку робити. І найголовніше, хазяїном бути в лаві, відбивати вугілля, кріпити, клітки ставити. Усе це робилось нами, двома чоловіками: Федором Івановичем і мною. Нам платили 2 крб. 20 копійок. Життя було хороше, тільки треба мати для цього своє здоров’я. А робота була життєва: уб’є й не питай. Люди чужі підготували нам штрек, вони його направо-наліво зарубали, це добре. Але погано, що зверху був сланець.

13. Ми всі повинні відбити його й видати вугілля на-гора. Ми удвох залізли, по ньому пройшли, подивились, треба наші руки. Природа знала, що буде, нас вигнала звідти. Ми зійшли в кінний хід, сіли. Федір Іванович закурив: уся ця система рухнула, у нас потухнули лампочки. Ми врятували своє життя цим у чужому ділі. Це все зробилося заради мене.

Мене запросив брат на Штеровський завод на бігунки молоти амонал. Порох робили для снарядів. Між руськими й німцями розгоралася війна. Виявилось, що я є учасник цього чужого діла. Я робив порох для артилерії. Мене як такого забрала природа. Вона збунтувала себе, сильний проливний дощ пройшов. Моя зміна починається з двох годин дня. Природа не дала дійти всім на свою роботу, від мене відірвала чужих людей. Усі не прийшли на свою роботу, крім двох дівчат.

14. Що було мені робити? Час іде, амонал треба вивантажувати, а людей нема. Я беру цих дівчат із собою, утрьох вивантажуємо. А комісія прийшла в особі англійця Пусселя розширяти цю будівлю. І полячка набралась сміливості, вона захотіла скривдити в цьому мене як руського чоловіка, заявила, що я примушував її з боєм вивантажувати. Пуссель був на боці полячки. Ні слова не кажучи, він дав команду французу Емілю мене звільнити. Я з усіма людьми не зміг цьому ділу доказати: чужі люди. Природа не забула мене, а послала за це все в магазин забрати чоботи хромові. Ми вдвох з Іваном Олексійовичем зламали замок кайлом і спокійно зробили все, ніхто не потикався. Скоро цар призвав наш рік на війну. Ми пішли не воювати, а хрести вішати на груди чи голови класти в кущі. Природа, вона не зробила цього, а царя забрала з престолу, більшовика Леніна ввела. Більшовики вигнали геть цих французів, англійців..

15. Паршек прийшов служити не царю, а мужику Керенському, такому чоловікові, як і всі люди. Не обраний, можна сказати, є самозванець. Усі хотіли цього. Лозунг Леніна послав усіх людей воювати за землю, відбирати у капіталістів їх право. Ми зробили те. А Ленін зробив землю спільним ділом і також заводи, фабрики. Він запросив нас, людей учених і невчених, як пацієнтів сісти й робити соціалізм. Радянська влада – це є ми, весь народ. Учись, стань ученим, твори чудеса, будеш жити за рахунок цього всього. Щоб що-небудь нове одержати! Вони, усі люди, прийняли чуже, усі люди залишилися такі само на чужих місцях. Вони стали отримувати дім, і тягнули все в дім, у цей двір, щоб жити добре і тепло. Їм не хотілось відходити від цього всього. А природа є природа, вона не хотіла цього, щоб люди так жили.

16. Вона направила свої сили, холодне й погане. Він не знав, що робити, не знайшов у цьому засобів таких, щоб позбавитись від цього всього. Якщо є в нього нестаток, це вже хвороба, та ще яка болісна. Запобігти їй не можна. Треба розстатись із чужим, або своє живе тіло вмертвити, покласти його в землю, зробити прахом. Люди зробили це до приходу на землю Паршека, він народився в XIX віці, а прийде в славу прийде в XX віці, не чужим чоловіком, а своїм живим чоловіком. Він займе місце своє, живе, природне азот. Це є повітря, вода, земля, що дало нам все для нашої смерті, ми умерли в цьому. Природа держить нас усіх у землі, у праху, ми закопали їх самі. А Паршек прийшов на землю врятувати від цього діла весь земний народ, природа підготувала його до цього. Він жив так у природі 35 років, він робив усе по-нашому такому, убивав. Мої предки починали із землянки. Розвиток мого життя є від курчатка, ягнятка, телятка, лошатка.

17. Я запрягав найбільшого бичка, возив, продавав, купував. Словом, я мав прибуток цей. Ми побудували дім батьківський, жили непогано, хотілось пожити краще, ніж це все. Люди задумали поїхати на вільні землі. Мене як такого вибрали ходаком від бідноти. Я був видний у селі, за своєю здібністю, за своїм комерційним ділом. Мене не відганяли наші мужики, мене вважали хазяїном. Я ліз угору із своїм таким розвитком. За що тільки я не брався, програшу не отримував. Мені як такому все давалося в моєму житті. Я дружив з багатьма завдяки моєму такому вмінню. Я возив зерно із Донеччини, купував, молов на борошно, продавав його в Луганську. З Таврії привозив, усе було добре.

18. Бандитські грабежі з убивством були в путі. Мене залишали, а іншого вбивали. Так бандит сказав: «Жаль твоєї молодості». Я є природою захищений. Я брав своє. Мені дала багато ця поїздка. Я є селянин-хлібороб, шахтар, заводчик, складом завідував, завгоспом був, розпорядником комбікормів, по всьому союзу агентом доставки лісоматеріалу. Вірменпромсоюз, експедитор торгівлі ЦРК Армавір, в ОРС заготівельник при імені Ворошилова ОРС залізниці. Уповноважений централізованого порядку заготівельник, хазяїн району. Мене звільнила звідти адміністрація, аж до прокурора. Він визвав психіатрів, світил області: доктора Покровського, доктора Артемова, професора Миколу Миколайовича Корганова, учителя мого.

19. Паршек зустрівся з ними, він говорив дві доби, доводив свою ідею їм. Вони не збили його з путі. Моя думка не збивалась. Я наважився на все. Треба працювати, а в мене забрали труд. Куди кому я є потрібний? А сам говорю різко. Ви є бідні-бідні наші люди. Ви, учені, є такі бідні, стражденні люди. Вам треба для історії вашої точний діагноз хвороби людини, у вас є в цьому стандарт на кількість ліків, ви робили свою помилку. Ви є адміністратор в лікарні. Хворого везуть у лікарню. А у вас є персонал, за кого він держить руку? Та за свого начальника. Ти держиш їх у штаті, платиш їм за це гроші. Якщо зробить добре, дякуєте. Ви скажіть мені, будь ласка, на моє таке питання назріле. Кому цей хворий треба в його такій мученицькій хворобі? Ви повинні приймати це по закону в лікарні, людині кінчитися не гріх. Не я говорю це, а моя ідея, протилежна вашій. Слово сказати хворому, він вам, як ученим, вірить.

20. Яка величезна лікарня, людьми зроблена вам техніка, яка обслуга є в ній! На них є білі халати. Ви створюєте всю свою історію на людях, у вас є в руках ваше діло, усе не обходиться без вас. Ви не відвернете ніде ніяк своїм ученням ніяке захворювання. Ви є хазяїн усякої цієї хвороби, тільки безсилий у цьому. Вам роблять хороми, ледь не оживляючі будівлі, ви є професор там, ви є академік там. А скільки там асистентів, усіх лікарів? Не перелічити. А хворий як був спочатку, так він і залишився хворим. Ви не знайшли йому засобів у природі, і не зможете отримати на це ось. Для живого природного тіла техніка, штучне, хімія є негодяща. Ви є безсилі в цьому ділі, технічні люди є в природі.

21. Людина є все для життя: мислитель і ділок. А от він не отримує допомоги. Він захворів у природі, а до нас приїхав лікуватись. Ми не знаємо його провину в природі. А історія не сказала нам, що він буде жити вічно. Люди всі є вмираючі в нас, смерть є сильна над ними. Ми не знаємо, не відаємо: а що робити нам, щоб жити? Ми є оточені мертвим капіталом, ми маємо чуже. А з чужим – не із своїм. Чужий воює із чужим. Сусіди є близькі, а зло є в них велике, не подолати. Прибуток чужий, природний мучить їх. А природа є природа, вона не питає ні в кого і ніщо. Якщо вона схоче обдарувати чим-небудь, у неї є сили на це. Якщо вона схоче образити, і це в неї є.

22. А ми всі хочемо хірурга на це. Ми надіємося так на наш ніж, і ми помиляємося в цьому, ріжемо, як курчат. Нам треба в цьому ділі не велику будівлю. Чужа теорія, вона є неясна. Що знає чужий лікар для чужого чоловіка? Він же сам є чужий у цьому чоловік, він учить нас природному, чужому зовсім. Він сам боїться сильно холодної води, стоїть у черзі, очікує завтрашнього дня. Він захворіє цього дня, та ще якою хворобою, і наука медична не допоможе цій хворобі. Це хвороба є чужого характеру. За моїм таким висновком мого діла, чуже не можна пізнати, воно не визнається. Його хитрість є в цьому всьому, воно втікає зі своїм. У Паршека не було цього діла, він ліз на гору зі своїм живим тілом у природі, він доводив ученим своїм усім.

23. Його слова є істина в житті. Він не ходив роззутим по снігу, а потім так ось вийшло в його житті, він одержав сили. Йому доводити нікому в цьому, він є практик. Чоловік є смертного характеру, природа є за нього, він готується нею. Він робив у селі і приймав хворих там. Це є перша зустріч з ученими, вони не бачили і не чули цього в житті, Паршек примусив їх. Він базувався на собі в цьому ділі. Природа вчила його запахом природного характеру. Психіатрам не давалось легко у нього виявити його хворобу, Природа не саджала її на живе тіло. Паршек є в цьому гарантований, він зустрічав дні без усякого вибору. А вчені кинули мене в природу. Я пішов прямо на Мясницький район, держався Азовського моря, думку держав, щоб скинути чуже, весь належний одяг.

24. А самому йти у хвилі морські. Це не означає, треба вмерти. Мене готує природа не для того в цьому. Вона роздягнула мене такого ось до чистого тіла, я йшов геть прямо там, де люди були. Старий нацмен вірменин зустрівся зі мною, він зупинив мене такого, спитав, куди я йшов. Я сказав йому коротко: «У море йду». Він вернув мене, сказав: «Твоє життя є попереду». Його слова були сказані істинно в природі, вона вернула мене назад. Тут люди посіяли пшеницю, я побіг по ній. А за мною є вже погоня. Міліція на машині, як це треба. Їздові піймали мене на конях, моє живе енергійне тіло привели до машини. Я посилаю верхового в яр за одягом. Брюки, сорочка є в портфелі.

25. Він поїхав, привіз. Ось що психіатри зробили своїм розумом такому чоловікові, як я був. Міліція втрутилась, привели в Мясницьк, у свій такий район у міліцію, де був один черговий. Кожух лежав на підлозі. Я спитав у чергового: «Дозвольте угорнутися в нього». Не спати в ньому, а думати. Голова розвинута лазила по природі, по тих умовах, у котрі я попадав зі своєю ідеєю. Та ще це є не все, справ є дуже багато попереду, та ще яких. Я є за ображеного, хворого, психічного, щоб природа не карала його. А його такому захворюванню, такій біді треба запобігти, а він мучився нею. Я є спаситель цьому всьому, особливо здоровому чоловікові. Якби в мене не було цього засобу, що б я робив у цьому? Я є ніщо без природи. А коли природа є за мене!

26. Та ще ув’язнений є, мученик від адміністративної особи. Сам лежу в кожусі, а в кожусі не спиться, а думається. Моя ідея є така: треба відмовитися від чужого. Я опинився на високому кургані, а трактористи орали землю, побачили мене такого, я був у трусах. Вони прийшли так до мене, спитали у мене: хто я є такий? Я сказав їм: «Той чоловік, котрому доводилося шукати у природі такі засоби для порятунку бідного, ображеного, хворого чоловіка». Вони зацікавилися мною, їх примусило запросити мене в будку. Коли я заходив у двері, то був на арені Сталін. Я зайшов туди. Мене оточила сонливість, як сплячого, та ще нагодували кашею пшеничною. Я заснув тут же, на моє таке горе. Мені почувся голос сильний: «А хто давав вам таке право пускати в будку сторонніх людей?»

27. Я почув, це стосується моєї особи. Я вискочив звідти, як куля, сам пішов скоріше в природу. Люди догнали мене, ловлять, ведуть до лінійки, саджають на пару коней у задок, їх було двоє. Один спитав у мене з насмішкою. А погода, на моє таке щастя, місяць світив. Йому хотілось знати, що було на небі? А я став розказувати йому тут як тут, що робилось на землі. Радянська влада є, колгоспи, радгоспи, трактори, комбайни. Словом, така розповідь є не по душі. Село Генеральне розташувалось, молодь гуляє по вулиці, вони зустрічали, проводжали нас, особливо мене. Я був їм дикий. Скоро ми приїхали в конюшню до конюхів, вони не відмовились від мене, як знали, узялись охороняти. А я, входячи в дім, побачив справжню рушницю. Спитав, що це таке? Мені сказали: «Рушниця».

28. Я кажу їм: скажіть її прибрати геть. Я розповідав про все своє в селі, як мене продали мої друзі по крадіжці меду. Нас били дуже сильно прикладами та водили по селу, ми танцювали. Скоро наша ніч пройшла в цьому, прийшов ранок. Я умився холодною водою, вийшов на вулицю, ходжу по бульвару по плитам, очікую вказівки. А самого є таке діло: хмара яблуком появилась, вона зникла заради мене. Автомобіль прийшов і готують до дільничного. Я стою, солідний чоловік вилазить із нього. Я спитав у нього, чия машина? Він сказав мені: «МТС, я є директор, хочу, щоб вона довезла тебе». Я спитав у нього спитав: а ти знаєш мене? Він сказав: «Ні». Та я, йому говорю, убив таких 50 чоловік. Він поїхав від мене.

29. Тут же на конях комсомолець доставив, показав двері, де він знаходиться. Я заходжу туди, а він узявся мене лаяти по всіх швах. Я став, стою думаю: це виховання сільське таке. Він утомився. Я вибачився перед ним, спитав: що це за портрети? Сталін, Ворошилов, Каганович, Будьонний. А він говорить: «Уряд». То ви виховуєте так село. У вас є телефон у господарство РОСРАЙОРС. Дзвоніть, спитайте про Іванова Порфирія, він скаже вам. Там Алімов директор, Берецький у фінансовій галузі. Тоді дільничний за мене утрутився, прокурор відмовляє як безпритульному. І це не вийшло в них, сам дільничний пішов за мене. Я перебуваю в господарстві, мене привели в управління. А кому я треба там? Я виступив зі словами: Радянська влада є хороша за законом, але люди є нехороші. Мене взяли в міліцію, у ДПУ, а я виявився свій, не чийсь, не контрреволюціонер. Мене звільнили так. Кому я був потрібен? Та нікому.

30. Я пішов на старий базар, мене ловлять як безпритульного, що стало приводом для міліції знову. Якби подивитись на цю ось картину, вона оточила мене, це не жити. Вони думали одне, а вийшло інше. Люди помилилися в моєму вчинку. Усіх безпритульних ведуть усім загалом у друге відділення міліції, і я йду туди. Тільки я зайшов до чергового, а начальник карного розшуку підходить до мене, спитав прізвище. Я сказав йому: Іванов. Він запросив мене до себе, мій одяг виявився там, я одягнувся. Він направив мене до Чернова, до голови контрольної комісії в Азово-Чорноморському краї. Я прийшов туди до секретаря, він прийняв мене до приходу самого Чернова, він викликав психіатра Покровського. А що він знає про мене? Я був для нього першим таким чоловіком. Він став мене вивчати письмово.

31. Я не став мовчати ученим про своє все. Бачу, що вони не розберуться із цим ділом. Мати-природа взялася за це, вона підготувала мене жити по-природному, не готуватись на завтра. А якщо прожив сьогодні, будеш потрібний завтра, вона тебе пожаліє. Це є не техніка, не штучне чи хімія. Щоб уміти жити на білому світ, є повітря, вода і земля: три основні тіла. Ми почали робити в цьому ділі маленьке діло, зробили його, показали. згодилось. Ми зробили друге. А якщо два діла є на путі, ми не ліземо в кишеню за третім, ми зробимо так само. Ми ж є такі ось люди, не зупиняємось на цьому, з маленького буде велике, а коли воно побільшає, його можна буде використати. Його можна примушувати. Він дозрів, він є пригожий до життя. Усяка ягідка, вона показалася з маленької квіточки.

32. Я є перший чоловік цьому початку, з нами зустрівся практично без усякої техніки, без усякого штучного, без хімії. Це все є для людей чуже, негоже для життя. Чоловікові треба повітря, вода й земля. Наш чоловік є такий, як він був до цього. Ми народили його. Він не жив ще на світі так, ми приготували йому їжу, і ми зробили йому одяг, дім побудували. Жити б, жити, а він захворів і вмер. Нам треба по-моєму! Я пропонував їм так народити, як воно повинно бути  без усякої потреби. Ми не народжували так, і ми не пробували залишати без цього дитя. Ми не робили йому цього права, вважали, це не в моді залишати без діла. Ми з вами звикли робити; хоч яке-небудь воно, але ми повинні зробити щось у житті. Я наговорив вченим своє те, що треба, як це буде.

33. Я зупинявся на істині. Вони задавали мені те, що я знав, що відповісти. Вони є згодні з моїм новим.. Я не хотів нічого від них, щоб вони допомогли мені в чому-небудь. Це діло було не їхнє. Вони є ніщо без природи, так і я є без неї. Це їхня ініціатива була мене запровадити сюди в кожух. Міліція веде діло, котре я почав. Усе природа настоювала на цій ось путі. Я є протилежний усьому ділу. Я є не за чуже, котре природа дає нам сама. У неї є дуже багато всього того, що буде треба нам усім, особливо нашим земним людям. Де б він не поселився, і що б він не робив там, його є професія, яка б вона не була перед ним, він сам є оточений чужим.

34. Його як чужого держать в умовах чужих. Він повзає, йому треба місце. Лапою наступить – уже він топче не своє, а чуже. Так що його тіло є своє. Він сам є захищений чимось від усього. А перш ніж це отримати, треба знання, спосіб. Він є зроблений із природи для природи. Вона терпить так у цьому ділі до зазначеного часу, потім зникає. Природа, вона не живе довго, знищується в ділі. Яка вона не була, а себе видозмінює з одного в інше. А повітря, вода, земля є невмираючі. Ми знаходимо це в них, що треба, як чуже, і ми робимо з нього всяку річ потрібну. Природа дає нам маленьке й велике для того, щоб ми задовольнялись. А нам є однаково цього мало, ми є цим хворі, думаємо, лазимо, шукаємо небувалого. Усі сили кладемо в цьому, а природа нам не дає. У нас розвинуто на те великий апетит, ми поїли б усе, але нема чого їсти.

35. Паршек народився для того, щоб сам генерал відмовився від армії, полковник – від дивізії, майор – від полку, капітан – від батальйону, і лейтенант – від роти, і прапорщик  від взводу. Солдат не буде потрібний нікому. Це діло є самого генерала помилка. Ворога не було в житті й не буде його. Він зробився в цьому ділі, у цій науці. Ми робимо для цього всю належну техніку, учимось бути такими. Коли ми визнаємо в житті цю велику помилку, сам генерал визнає цю помилку всіх, війни ні в нас, ні в них не буде ніякої. Солдата не буде кому запрошувати, і не буде кого слухати. Всіма людьми робиться таке, це є саме діло, всім людям доводиться відмовлятися в усьому. Це все чуже відійде, його не буде більше між нами такими, завдяки цьому всьому моєму ділу.

36. Хіба вони погодяться із цим? Вони вели через міліцію до психіатрів у лікарню, вони тягнули в Ростов на Пушкіна, де шефом був доктор Артемов. Він робив мою свідомість. Він хіба згодиться з моїм таким словом? Паршек вів це, він робив це, щоб це вийшло в людях. А якщо я попав у цю ось лікарню, історія мого прибуття залишилась. Вони представили в залізничний вокзал ВТЕК, Сонцев був лікар. Він дав мені за це своїм визначенням першу групу інваліда труда. Я злякався до крайності їхнього такого вчинку. Ми їхали з міліціонером у Ростов, я сказав йому про наш приїзд: природа зустріне дощем із грозою. Так воно вийшло. А тоді не було, стояла засуха. А для мене природа слала умови за це ось діло. Вона тягнула так у своє, як психіатри, вона не була згодна з ними.

37. Вона народжує думку, але не лікар. А моя думка веде всіх нас до нового, небувалого. Це є потік, він був, він є, він буде. Природа не згодиться із цим висновком, вона не зробить урожай такий, як думають люди. Його не буде. Божі слова гімну ходять по землі. Усі співають про це діло. Ще рідне питання є в житті. Дитяче утримання, на котрому самому доводилося бути в людях. Я є щодо цього діла особистого життя практик. Це народжене дитя треба врятувати в житті, свідомість ввести. Усіх дітей попросити від імені Учителя, щоб не робити нічого у житті своєму, особливо дитячу похіть припинити. Треба вчинити так, бажання виховати в собі. А кому є нестерпно, роби. Наша майбутня зміна буде це, вона народжується нами.

38. Ми не можемо знати, як діло прийшло в усьому цьому. По суті ми не хотіли б його народжувати, це є не в наших таких силах. Наше діло таке робити доводилось: це люди видумали так. Сама природа примусила людей, щоб ці ось люди народжувалися для продовження життя. Так у цьому й робилось природою, вона була майстерниця всьому ділу, вона звела цих людей, вони займалися цим. А це є діло, яке я зробив. Це моє таке діло самим зроблено. Я мав у себе цю похіть, і велику, вона була розвинута в мене. А потім я знищив цей розвиток свідомо. Треба було робити це ось діло, але я не випускав цю рідину ради цього всього, цим сам себе врятував. Хоч сваріть, хоч лайте, але так у житті вийшло.

39. Якби я не робив це, уже зійшов з колії з життя. Треба було в цьому ділі так не стояти, а ходити ногами босими по природі такій. Вона не була такою ось, як вона є. Дні її приходять не однаково зі своїми силами. Він брав із собою хоч одного чоловіка і так само народжував для смерті. Я пізнав у житті те, що людина зробила для себе. Природа це дала йому через його труд. Він почав жити й робити те, чим він став захищати сам себе у цьому. Він знайшов у природі одне, він знайшов друге й третє, чим жив та сваволив один час, як у чужому смертному ділі. Він помилився, природа покарала його своїми силами за це, ввела йому нестаток, без чого він жити не зміг. Ось що вона зробила в процесі. Такого ось чоловіка не треба народжувати, а краще цього живого треба зберегти.

40. Ми не знаємо його як такого, а кого ми з вами народили? Людину. А хто він буде в цьому? Ми народжуємо його так, як народжують усі, а він має свою думку, іде по своїй дорозі. Куди вона приведе його? Він навіть сам не знає. Усім хотілось бути в житті генералом, а він є такий один з усіх. Я знаю живого чоловіка, що ходить по природі, він жив у нашому селі, красувався до свого такого часу. Наші селяни дали йому ім’я Петро Старчоков. Мужик був свого сусіда Кубаткіна, Бочарова Платона, хто жив біля свого отця. На другій половині жив Архіпка Постеренок, Кирилов Микола з братом Дмитром. Знаю за Антона Бочарова, він жив по провулку біля колодязя.

41. Знаю Єпіфанових, колись він був одновірним священиком. Запун Кирюха із своїм сином Федором, два підряд коваля Куляши та Сергій Бочаров, Павло Міхеєв, два брата Бочари, Ілля Федотович, брат його Федір. Лук’ян, він же був торговець. Трошка Анікієв. Івлеви Писарята, Артем звонар, Іларіон із своїми дівчатами. Акулинка Максим, Омелян Дем’янович із своїми студентами, Фома Бочаров, Яс’янов Іван, Горюха Єгор Тимофійович, Фома, Кобяк Василь Іванович і Федор брат, Федор Іванович, мій дядя; Єгор Степанович, наш шкільний учитель; Єгор Сичов, Костянтин Шубаков; Єлисеєви, Семен, Кирило; брати Сивастян, Василь, Волкови. Чувілкін Трохим, Гришка Лонот, Федір, Луганські Свирид, Степан, брати, Андрій з Василем, Козиреви.

42. Потапов Волох, Тихон швець, Кошталин Іван, Кобза Кирюха і син Омелян; Мончики, Іван Потапич і Микита Степанович, Мураша з Іваном, Павло Кивенек, Мишко Іпофанов, Павло суддя, Семен Іпоралов, Бирюк, дід Семен, Василь, Сашко Ісаєв, Гришка Ігнат Антонович, Платон з Демидом, Аким кравець, піп старого обряду Елмиха, Колгани, Слесареви, Аненкови, Копники, Яшка Бочаров, Василь Носов, Сичови, Луганчата Корній. Давид, Макар, Акила, Петро, зять попа; німці-пастушки. Мишин провулок, загальне кладовище. Харлам, Михайло, Полехін, Григорій Бочаров. Родіон, Карпо. Олексій Нестеренок, Єгор Слесарев. Аврам, Павло, Микита, Федот. Отець Еким. Савка, другий Савка, Кіндрат, Степан Полехін, Юхим. Іванови, Корній Іванович, мій рідний отець; я, Паршек; Федір Іванович. Дмитро Сергійович.

43. Ви спитайте в них, як таких людей, вони жили на білому світі. Які вони були хазяї свого двора! Абихто не підходь до нього дарма. У нього був кінь, корівка та інше. Він жив добре. А коли прийшов його день, він здався. Він не залишався без діла, він прочистив хоч доріжку від снігу, така робота була його. А тепер вони всі, ці ось люди, їх зарили в землю. Вони лежать у праху, усі вони забуті, як один. Ніхто не поминає про них, що вони були такі ось у житті, один від одного відходили, і не приходили до мети.

44. А відхід є для людей в житті саме діло. Природа доганяє за це і саджає на тіло свою болячку, щоб чоловік пішов так із колії. Цього не було в житті. Люди кидали своє таке ось життя тільки через діло. Люди захотіли прислати чоловіка на своє місце, щоб він замінив своїм тілом, чим чоловік помилився, він прислав другу особу на своє місце. Ці є люди цього покрою, вони замінили нас тепер. Ці вмерлі люди мали стадо корів, стадо биків, стадо коней, стадо овечок та телят. У них були пастухи. Словом, вони жили мужиками. Вони зустрічали весну, бігли в степ гуртом захоплювати землю. У нас, у наших людей, є на білому світі в природі все: і техніка, і штучне, і хімія.

45. Усе в нас для життя чоловікові є. Ми маємо все в житті, тільки одного-єдиного немає: засобів від простуди й захворювання. Чоловік не живе в природі, а вмирає. Нам, усім людям на нашій землі, є не плюс, а мінус. Я знайшов ці засоби, цю ось можливість у природі, отримав їх. Вона є істина в мене для того, щоб нашому земному народові передати без усякого якова з душею, із серцем. А вони заховали мене, такого ось у житті мудреця з такими якостями, щоб я не володів ними. Вони є у Ворошиловградській області, Лутугінського району, село Оріхівка. Я, Паршек, народився в цій місцевості. Це місце є Чувілкін бугор. Отець мій рідний передав його мені за спадщиною.

46. Корній Іванович, його оточувала бідність шахтарська. Люди питали: «А куди ти будеш дівати Паршека, йому треба двір, йому треба хата?» А він відповів їм так: «Он, Чувілкін бугор». Я оформив його з людьми, практично зробив на ньому, проспівав гімн:

Люди Господу вірили як Богові,
А Він Сам до нас на землю прийшов.
Смерть як таку вижене,
А життя своє в славу введе. 2 рази
Де люди візьмуться? На цьому бугрі.
Вони гучно скажуть своє слово:
Це є наше райське місце,
Чоловікові слава безсмертна. 2 рази.
Ці куплети співаються в гімні два рази.

Ніяке діло не спасає в житті чоловіка: ні золото, ні срібло, ні яка-небудь деталь. А повітря, вода і земля дали нам тимчасове життя в природі. Ми пожили в ньому та сваволили, а потім умерли на віки віків. Нас не стало.

47. Шановний секретар КПРС Лутугінського району. Вам пише Паршек із села Оріхівки. Він говорить про Чувілкін бугор як про істину, котру вказує нам, живущим людям на землі. У нас є все на білому світі, ми маємо його в природі, вона дала нам, у чому ми живемо один раз, а другий раз ми застуджуємося. Ми захворіли, похворіли й умерли на віки-віків. У нас засобів нема на це все для порятунку всього світу в житті. Умирали, умирають, і будуть умирати в цьому ділі. А я знайшов зі своєю ідеєю ці засоби у природі. 48 років я проходив, прошукав босою ногою. Я знайшов їх, маю, тепер хочу передати всьому земному народові з душею, із серцем без усякого якова. Але ви не повірили мені зі своєю думкою моєму запобіганню від простуди і захворювання, подумали, це все є секта. Я передаю її вам походити так, як я проходив, щоб ця істина залишилась за вами, котру я знайшов. Вона лежить тепер у вашому районі, вона очікує мене.

48. Я, Паршек, повинен прийти так на це місце зі своєю ідеєю, і своє діло показати практично всього світу всім людям. Якби знали ті люди, котрі вже вмерли, вони б повірили мені, пішли слідом за мною. Мій гімн моєї ідеї засяяв.

Люди Господу вірили, як Богові,
А Він Сам до нас на землю прийшов.
Смерть як таку вижене,
А життя у славу введе. 2 рази.
Де люди візьмуться? на цьому бугрі.
Вони гучно скажуть слово:
Це є наше райське місце,
Чоловікові слава безсмертна. 2 рази.

Ось, шановний, за що я проходив ці роки, за життя, але не за смерть. А ви ввели в моє діло якусь секту. Нехай хто-небудь з усіх людей попробує. Ця дорога, вона є й буде завжди, якщо ми візьмемося за неї. Ми зробимо для всього такого світу. Ми перестанемо простуджуватись і хворіти. За моїм усім, смерті не буде, а ми навчимося жити. Природа є всьому діло, вона не вчить нас, щоб ми озброювалися так і злились один проти одного.

49. А хто буде в житті славетний: капіталісти чи комуністи? А всі ми живемо не на своїй землі, вона є чужа, але природна. Вона держить фундамент усякої такої будови. Ми встановили гармату, щоб стріляти нею. Снаряд летить повітрям, робить переліт і попадає точно. Щоб не попадати, не буває. Як життя наше людське проходить? Ми помираємо не в один день. Ми всі живемо в чужому, у природному. Вона жене нас з дороги за те, щоб ми не вбивали, не крали, не присвоювали до імені свого. Природа є природа, вона робить нам у житті діло. Ми робимо й у ньому помиляємось, згораємо в цьому ділі. Ми застудились, захворіли, похворіли, похворіли й умерли на віки-віків. Нам, живим людям, героям є гріш ціна в цьому ділі. Ми не жаліємо самі себе. Ми маємо азот, повітря, воду і землю. А самі робимо із цього. Ми зшили одяг із цього і ним огороджуємось, робимо красу, смачну їжу та дім з усіма вигодами. Нам жити б, жити у цьому, а природа не дає, нас таких прибирає з дороги за наше все, нами зроблене. Ми живемо в ньому як королі свого місця до одного ось часу.

50. А потім час приходить такий нехороший для всіх, ми губимо своє здоров’я. А без нього жити не можна. Ми вмираємо. Ось що ми з вами зробили. Це є наш такий потік, і більше в нас нема нічого, стара історія в цьому. Паршек є не за старе, а за нове, невмираюче. Ось що він шукає для нас, чоловікові таку можливість невмираючу. Ви не чекайте поганого в природі, а хороше прийде через Паршека. Бажаю вам щастя, здоров’я, хорошого. Я живий та здоровий, вас не забуваю. 1981 рік 15 січня. Ви приїхали з академії. А для чого ви живете? Ви живете не на своїй землі. Паршек є протилежний теорії, протилежний політиці, протилежний економіці. Я є за природу, за практичне, за її діло самородка. Моє джерело – це загартування-тренування. Я труджусь на благо всього світу людей, учусь у природі.

51. Істинно хочу сказати за самозбереження своєї власної клітини. Моє серце є здорове, загартоване молоде, як 25-річне. Вихід мій є в світі. Я не боюсь ніякого ворога, навіть своєї смерті. Якби цього не було в житті моєму, я б давно вмер. Я є чоловік землі, дихаю дуже сильно, а говорю різко про природу, про фізичну. Найголовніше, про повітря, про вдих і видих, про снігове пробудження, про миттєве оздоровлення нервової центральної частини мозку. Я люблю й уболіваю за хворого. Знаю душу його й серце його. Як хочеться допомогти йому! Убиваю біль струмом через руки. Це нам не слова говорять, а все робиться ділом. Рука моя пише, Владика, справедливість яка!

52. А просьба є яка? Мене треба просити, будеш здоровий. Кому це не буде треба, юнаку нашому молодому? Та ні. Шановні ви, це має світове значення. Нам треба любити матір-природу, її берегти, як око. Хвороба не відіграє ролі проти чоловіка, а чоловік відіграє ролі проти хвороби. Нам треба вчитись в Іванова, щоб не сідати в тюрму й не лягати в лікарню, а жити вільно, не лізти на рожен. Яка буде слава, якщо ми, усі люди, скажемо свої слова «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дядеві й тітоньці та молодому чоловікові! Ох, і життя моє важке для всіх. Ви зрозумійте мене, серця свої загартуйте. Милі ви мої люди, гляньте на сонечко: ви побачите правду, своє оздоровлення. Бути таким, як я – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. За що люди назвали мене так? Ворога немає в житті, Учителем став, здоров’ю вчу їх. А жінці відкрив очі, вона сказала так: «Ти є Бог землі».

53. Я сказав про це у своїх написаних словах. Я є маленький початковий чоловік, не визнати того, що є. А створене золото, срібло не врятовує. Отець підніс синові як такому у природі подарунок у житті, живу істоту. Він піймав у лісі солов’я, найменшу птицю. Зробив йому клітку, посадив його в неї й повісив над столом. Він не співав свої пісні довго, а потім став співати всякого роду пісні. Він співав доти, поки в сина народилася свідомість до солов’я. Він говорить отцеві: «Дай ми віпустимо цього солов’я». Отець не відмовився від такої штуки, вони випустили цього солов’я. Він полетів у ліс і заспівав уже не такі пісні, чиста воля оточила його.

54. Син не послухався свого отця в революцію, зняв царя-батюшку з престолу, а радянську владу ввів, перемінив систему. То земля належала поміщику, а тепер належить– народові, селянам. А заводи, фабрики належать робітникам. Така державна політика пішла через учених. Люди стали вчитися теорії, зробилися майстрами. Ось як ділок зробив ради всіх наших людей із багатьох аристократів, молодих юнкерів, одному офіцерові царської школи. Він охарактеризував його Святої Тройці Сергія за його таку здібність в ділі перед царем. Він побив так свого офіцера. В офіцера з’явилось бажання звернутись до царя і розказати про минуле цього юнака. Цар спитав у нього: «Хто ж це він буде?» Тоді він велів привести його царю. Офіцер доставив його цареві.

55. Цар у нього спитав: «Для чого ти зробив це?» Він говорить: «Учусь ради царя, як Бога». – «Але я не зустрічав такого безчестя, я не прощу йому цього, треба звільнити». А йому дали гауптвахти 15 діб. Так воно пройшло між усіма. Йому довелось закінчити царське навчання, він став офіцер. Продовжувати? А він узяв дорогу монастиря, Богу молитись, служити людям, а потім у самотності бути в келії. Коли цар приїхав у монастир, хотів бачити його за його таке діло, він шукав у людях істину. Але їхня зустріч приховувалась. Він не зрозумів нічого, крім однієї путі: іти в люди, там умерти. А «Очевидне  неймовірне». Професор Капіца робить таку пропозицію, котра послужила б виробництву та зберіганню тепла. Вони вирішили спільними зусиллями це зробити для всього людства усього життя, щоб обігрівати всіх цим теплом. Але щоб один зробив, це неможливо.

56. Висновок моєї такої ідеї є із цього. Чого люди шукають, чого вони добиваються, якщо жодного чоловіка не народилось у житті, щоб від нього була яка-небудь у цьому користь? Народився Христос для людського життя, але скоро його за це одного в цьому розіп’яли. Його ідея воскресла, пішла у висоту для того, щоб заслужити царство небесне від цього, залишитись у цьому вічному царстві. Це Христос хотів усім, але в людей не вийшло. Вони вірили сильно йому, Але виконувати заповіді? У них не вистачало сил на це. Побажати іншому те, що сам хочу мати. Жоден чоловік не зробив у себе це діло. Таке виконати не можна ніяк у житті.

57. Природа є чужа мати, вона має дуже багато діл. Кому-небудь відмовитися від них у житті своєму ніяк не можна, бо ми їмо чуже, ми одягаємося чужим і живемо в чужому. Якщо це віддати комусь, самому ні в чому жити. Ми з вами звикли красти, убивати, іменем своїм називати: «Це моє». А воно є природне. Природа сама є безкінечна, круглого змісту. Багатонаціональне суспільство. Усі до одного чоловіка можуть жити із своїм здоров’ям і те там робити, треба буде навчитись цьому ділу. Люди роблять це, вони не залишаються так, без усякого діла. Їм доводиться затрачувати свої сили на щось для життя свого в природі. Природа, вона не дасть тобі нічого так без усякого діла в твоєму житті. А якщо ти зробиш діло в цьому, то отримаєш. Сама природа показує себе на твоєму сліду.

58. Ти є чоловік індивідуального порядку, проживаєш на своєму вибраному місці. Ти бачиш, ти чуєш, сам себе в цьому готуєш зробити в цих ось людях. Вони не очікували цього, щоб цей чоловік зробив своїм розумом, своїм таким розвитком таке діло між такими живими людьми. Його діло є таке, котрого він досяг. Не кожен чоловік піде на це все таке зроблене ним діло. Він бачить, він чує, про нього говорять. В природі є така дорога, вона вільна, іде до життя своїми діями, якщо ти такий чоловік будеш у такому вигляді із своїм таким ось бажанням, і проходиш по природі так, як наш руський чоловік проходив по природі із своїм фізичним здоров’ям.

59. Паршек прожив 35 років так, як усі жили і живуть. Він віддав цій приватній, індивідуальній власності всю свою молодості. Він не жалів свого здоров’я в цьому. Він робив те, що люди робили разом із ним. А коли він зустрівся по своїй дорозі з природою один на один, говорив із нею. Вона говорить йому свої такі слова в житті: «Чого це в людях виходить так? Люди їдять багато, одягаються до тепла, а живуть у домі з усіма вигодами; і в цьому самому застуджуються й занедужують. Вони похворіють, а потім умирають» Я став розбиратися із цим, знайшов їхню таку помилку: вони робили діло і недоробили його, умерли. Тому я поділився з ними. Мені взяв моє, а їм залишим їхнє. Я залишив їм хороше й тепле, а собі я взяв холодне й погане.

60. Я пішов шукати істину не для себе із своїм цим босими ногами по природі. Вона треба була в житті. Він не кидав і не пішов зовсім від людей, як це робилось іншими людьми. На сьогодні яка-небудь група людей збирається із бійкою назвою. Це є експедиція історичного характеру з ученими з геології. Вони прокладають свою путь у природі пішки в Арктику й природний лід. А скільки експедицій є для цього, щоб знайти золото, срібло, мідь та інші які-небудь руди чи пальне. Словом, їм треба техніка, треба штучне і хімія. Їх проводжають люди землі зі зробленою зброєю. Вони покидають землю тимчасово, для спасіння беруть із собою мішки шкіряні для утримання. Словом, озброєні всім. Уряд допомагає їм у цьому, роблять корабель-криголам.

61. Вони їхали спокійно, жили там у мішках, а на землю вони приїжджали вмирати, розставатися з життям. А тепер космос втягнув учених. Наші супутники роблять своє діло в невагомості, котре не дало так нічого, крім особистих нагород та титулів. Я не кидав землю від землі зі своєю експедицією і не відходив від води й повітря. А я держався наших земних людей, котрі допомагають мені в житті нашому за моє те, що знайшов для них засіб і ним огородився. Це є повітря, вода й земля – наймиліші незабутні в любові невмираючі друзі. Де б я не був тільки таким, і що б я не починав робити там, я отримував від неї те, що треба.

62. Я упросив її, як свою рідну матір, щоб вона допомагала мені, як такому діячу в світі людей, своїми засобами ображеному, нашому хворому в природі чоловікові. Де б він не був таким, і що б йому не доводилось робити в цьому в дорозі, він повинен отримати від цього усього від природи за своє звернення до неї з просьбою. Це дасть йому в житті легке задоволення. Паршек є всьому діло, Учитель усього народу всього життя. Люди наші зустрілися зі мною, вони страхалися мого появлення, вони вважали мене за ненормального перед ними чоловіка. Вони вважали мене за такого, котрий має накинутися на них, і чим-небудь їх скривдити. Я робив це небувало вперше на собі. Я боявся природи, як завжди.

63. Я, Паршек, не кидав людей і не відходив від них, не підкрадався, а завойовував разом із ними природний рубіж. Весна вела літо до осені, до зими, а тіло живе проходило по умовах, де люди жили. Їм доводилось гордитися чужими здобутками, вони не могли залишатися без чужого. Їхня є в цьому вся хвала, поїв, наївся чужого, одягнуся в чуже до тепла. А він заходить у дім чужий у чужому, і задовольняється там усіма благами. Їм як таким доводилось думати багато, а робити довелося більше. Я робив це все сам практично. Але коли природа сказала про них нам, я перевернув свою думку, став знаходити дорогу іншу, не таку, якою вона була. Я поділився з людьми, їм залишив їхню, а сам узяв свою. Я не захотів жити добре і тепло так у цьому.

64. Де б чоловік не був із своїм таким ділом, що б він не робив так у житті своєму, він робив у природі для самого себе. Щоб він зробив що-небудь іншому корисне! Чоловік є свого життя, він робить для себе. Його така думка веде по дорозі до себе, він не залишає нічого іншому, крім одного відходу. Чоловік не зможе залишитися у своєму житті без усякого чужого. У нього є зроблена з природи смачна їжа, змайстрований його одяг, фасонний, теплий, красивий; побудований дім із матеріалу. Усе це зроблено ним самим, обдумано розумом необхідне в його житті. Він придбав це все як своє наявне в своєму індивідуальному такому житті. Він знає добре про розподіл усього року, скільки в ньому є його належних днів, які вони йдуть для нього і коли вони повинні прийти. Найголовніше, для чого вони повинні прийти по природі такими.

65. Чоловік готується до цієї лічби, він має зустрітися із цим часом із чимось для чогось. Він не знає тільки про цей такий ось час, чи він буде жити у цей час? А сам готується до нього зі зброєю в руках, він знає добре про нього. Якщо він зробить у ньому те, що треба, у нього буде через це все який-небудь у житті прибуток. Він радується ним так. Він вважає, це його добро, добуте ним. Він багатіє цим ось у житті своєму. Це все його росте, як у базі, і одне за одним прибавляється. А якщо воно прибавилося в житті, уже клопоту прибавилось, чоловікові більше в цьому труда, про що він не зможе забути. У нього мало, що цей день. Він повинен прийти на це місце в цей час, тільки не таким і не з такими силами. Він тоді порадує цього хазяїна його прибутком, про це не забувається.

66. Моя ідея боїться цього ось діла в житті своєму. Вона думає, що її скривдить хто-небудь чим-небудь. Це є така штука для всього світу людей. Вона народжувалася істиною в природі, щоб чоловік робив цю тяжку в житті систему на цей небувалий потік. Старе відійде, а нове прийде. Умертвіння зникне на віки-віків у людях. Ця технічна здатність, штучне не буде робитись, хімія не буде вводитись. Діло рук людських не будуть робити в людях, а всі люди візьмуться свідомі в усьому. Якщо тільки нам буде треба ця гостра стальна голка чи гостре шило, цьому всьому ділу буде потрібний молоток, сокира чи пилка. Усе це сперш треба робити для цього початку, щоб у тебе було на щось таке дивитись і рахувати.

67. Це є твоє таке. Ти не роби нічого такого в житті і не вважай це все своїм! Місце було облюбоване таке для себе біля води, довелося поставити свою огорожу, і назвав іменем своїм. Ця земля лежала вічно, вона не була зайнята ніким, а зараз на цьому місці дім поставив для свого життя небувалого характеру, хату поставив на куту. Сусід примостився збоку, і цьому всьому пішов ріст. Хутір зробився, а не одна хата. Коли хат стало багато, село утворилось, збоку таке ж саме друге. Дорогу проклали, стали їздити. Знайомляться. Хата не одна, а хат багато. Із села зробилось промислове місто. Люди видумали яке-небудь ремесло що-небудь продати на базарі. Словом, життя людське пішло на місцях. Собака загавкав у дворі, а півень закукурікав, корова замукала. А кінь заіржав, свиня загуркала, овечка побігла, без усякого діла не залишилося.

68. Якщо це буде треба в житті, земля не дінеться, ми присвоїмо її, як свою. Ми станемо доглядати за нею, щоб вона була нам джерелом. Ми брали сіно від неї, орати стали, робити грядку, зернятко саджали в неї, а багато зернят збирали. Колесо закрутилось. Ми прожили день, протягнули, а другий зустріли. Це чуже життя пішло, ми занурилися в нього, і робити почали діло, зробили живий факт. Ми отримали його в житті такому ось. Завдяки ділу в нас стали виднітись розташовані будинки нашого такого місця. Наше колесо закрутилось у нас у житті. Ми не очікували діло, а ми знаходили його таким ось, стали робити його, у чому ми жити стали не погано, а добре. Ми дістали вугілля в землі, знайшли руду залізну, ми зробили доменну піч, запалили вогонь, виплавили чавун, а потім зробили залізо.

69. Коваль вийшов на арену робити деталь, змайстрував плуг. Люди стали отримувати на це скот, запрягли в ярма, понадівали хомути, зробили віжки, пришили посторонки, стали орати землю, її волочити, сіяти, що треба в цьому. Ми стали очікувати час, а він брався десь і приходив до нас не скоро. Ми готувалися до нього, зробили снасть для цього часу, що треба. Люди хотіли від цього дня, вони гналися за природним багатством. Їм давала земля не одне місце, їх оточували діла. Їжу треба робити не один раз, а багато разів, щоб було у запасі також. Їм одягатись треба не одна сорочка з штанами. А дім будується роками, ремонт робиться весь час. Природа зруйнує, якщо не робити це зовсім, не дасть життя, ти будеш безсилий, природа скривдить тебе своїми силами. Вона любить, щоб у тебе було в житті все.

70. Це є система цього розвитку першого початкового маленького діла. Чоловік сам це бачить, природа дозволила йому це отримати в його труді. Він почав робитися для цього в житті з природи. Вона дала йому таку можливість зробити діло, хоч, може, воно вийшло не так. Але все ж ми, люди, зробили це діло, котре намітилось на цьому місці. У нас вийшло кругло, ми зможемо похвалитися цим ось самі перед ким-небудь і сказати своє слово: «Ми почали робити його так ось, воно вийшло в нас». А якщо таке початкове є на арені, ми примусили в цьому самі себе не зупинятися на цьому ділі. Раз перший початок є в ньому, то чому ми не будемо робити інше яке-небудь з усіх, ми є люди, та ще які ми є в цьому мислителі. Воно починалося так у житті нашому. А щоб його призупинити і не стати робити!

71. Ми народилися для цього діла із своїм розумом у природі. У нас є органічне, фізичне тіло, у нього є ноги, що ходять, руки, котрі роблять що-небудь, очі дивляться, вуха чують, носом дихають, зубами кусають, жують, глитають. Словом, нам треба лазити по природі для цього всього пішки, побити по ній, щоб у ній що-небудь знайти та його обдумати, а потім зробити як якусь штуку чи якусь річ. Вона буде треба нам обов’язково. Хата є перша потрібна будова, в якій доводиться нам жити й щось у ній робити. Ми з вами зробили в цьому всьому не все. Хазяїн облюбував це місце для життя вічного характеру. Це називалось його іменем, так воно й залишилось. Він приклав до хати коридор з поріжками. А якщо приклав коридорчик, а чому йому не зробити в дворі кухню. Ця хата примусила другу хату отримати.

72. А якщо одна є, то люди спільного характеру поставили другу хату збоку. Цей ріст був цьому всьому недаром. І чоловік біг так із своїм таким розвитком, захоплював ще більше від цього діла. Йому було все мало цього місця. Він подивився, йому хотілось захопити і це. А в природі було не одне таке, чим можна було скористатись. Це, чим чоловік заінтересувався, було потрібно в житті, назвав своїм іменем. А коли довелось скористатись ним, то іншому чоловікові робити там нема чого. Він знаходив у житті інші такі путі. Сам облюбував це ось, старався класти всі свої сили на це діло. Це теж улюблена охота зробити так у природі, як ніхто не брався за це діло і він не хотів робити так ось у цьому ділі.

73. Чоловік облюбував це місце, і він став на цьому ось місці щорічно. У нього є охота до цього всього, це любов усьому. Він назвав його своїм таким іменем. Чужий чоловік не прийде до цього місця. Він робить усе там. Чоловік визнає за своє. Він знає це ось таке місце, він готується до нього не один такий ось день, котрий ішов, організовувався десь від самого сонця. від самого албанця й китайця, від кого залежить таке життя. Воно залежить від цього місця. Ми є такі ось в житті люди всякої національності, котрих очікує це місце, як хворих у цьому ділі. Ми жадаємо його, хочемо, щоб воно було таким. Ми зосереджуємося на цьому, хочемо робити на ньому по своєму такому бажанню в цьому.

74. Наше є улюблене в усьому діло. Ми думаємо сильно, гадаємо про що? Про це саме діло. Воно забарвлене променями сонця, охоплено живими ділами. Ми, усі люди, як один, очікували цей час у себе для нас, таких ось людей. Ми дочекалися цього часу, він прийшов і до нас годувати нас цяцькою. Рік, а в році розташовані дні, 365 днів. Вони ведуть за собою наше вогняне, як ми, усі люди, думали про сонечко. Це ми є, такі люди, котрим доводиться лягати й уставати щодня. Ми, усі люди, не покинемо своє місце, а займемо. І буде робитися так на ньому в житті, як і робилось до цього. Воно треба буде нам таким. Ми з вами не забували робити своє домашнє діло. Коли ми спали, ми були умерлі. Ми не робили нічого уві сні, нам снився небувалий наш такий ось дрімучий сон.

75. Це ось місце не перешкодило нікому, а воно будило рано завжди. Вони піднялися рано і прийшли на це місце робити. У нас, у таких людей, робилося так і воно буде робитися так завжди, хоч рано ранком, до світлого сонечка. Ми знаємо про нього, ми хотіли прислати до нього. Ми робимо його, як якусь таку особливість. Ми будували його для самих себе, щоб інші люди приїхали до нас, і вони сказали про нас своїм розумом, людей, що розумно створили. Вони сказали про це облюбоване місце, що вибрали його і поселились на ньому своїми садибами та своїми цими побудовами. Які є ці такі умови всього цього нашого життя, розумно зроблені із цього каміння!

76. Їм доводиться добиратись до цього місця живою силою, усе приладдя доставляли на підводі, а воно було необхідне в цьому ділі. Земля вимагала від нас, людей, зброї, чим доводилось примушувати його на цьому місці весь день безперервно робити. Це все є зв’язано із землею. А живий скот таскає його слідом за собою, шарує, волочить. Зерно закривалось, а чоловікові доводилось втягуватися в це. Він не жалів для цього діла сам себе у цьому ось місці. Йому здавалось: ще тільки зробити, скільки він зробив у цьому ділі сам. Йому треба добавити. А в нього, як у хазяїна такого маленького початку, нема того, що треба отримати. Він не укріпився ще сильно, природа не змогла оточити його живою силою. У нього зберігається нестаток за собою поки що цього сильного тягла, котрим би чоловік володів.

77. Ще цей чоловік не зможе залишитися задоволеним цим. Хоч я огородився так, у мене є техніка, штучним огороджений, а хімія введена. Але прикрість є одна в житті своєму: боюсь природи, найголовніше, холоду, видозмінюваного в атмосфері повітря, холодної бурхливої води, мінливого покрову землі. Це вважається за якийсь страх, великий і невимовний страх. Ми живемо так з ним нарівні. Якби цього не виходило в житті так. А то ми почали таке життя на цьому місці, і ми живемо з ним усю бутність. І нас інтересує це все в природі так. Ми отримали від неї, такої матері. Вона не відмовляла нам ніколи на нашу таку велику в цьому ділі просьбу. Її є така воля в цьому ділі все зробити в ній. Вона навіть допоможе цьому чоловікові в такому ділі завжди.

78. Скот став виднітися в дворі, люди зажили добре. Земля оброблялась, парувала після хорошого врожаю. Ми не дивилися один на одного, ми стали отримувати багато дечого. І ягідка властива розросталась, вона була пригожа до апетиту. Інтерес великий був лазити за нею по траві, а вона відбирає очі так. Це таке поселення людей було на цьому місці, село великого характеру. Йому дали ім’я за природним явищем, там росло природне дерево горіх. Так і назвали Оріхівкою. Я як такий народився там природою народився від матері рідної Мотрі Григорівни, а отець був Корній Іванович – шахтар. Мати моя була прядильниця тієї нитки, котра тягнулась на цілу сорочку й штани. Вона пряла, вона ткала, вона полотно створювала до самого білого кольору. Сама вона кроїла, сама шила.

79. Вона робила красу всім нам, дітям, а їх було дев’ять ротів. Треба нагодувати й одягнути, усе лежало на матері. Вона купала, годувала, поїла. Яблуко для їди, воно є смачне через одну свою появу своїм виглядом. Воно висіло довго перед очима в природі, ніхто не чіпав його. А тепер воно поспіло, йому доводиться від дерева відриватись і падати на землю. Воно не мало в цьому таких сил більше, тому природа показує йому свою дорогу. Може, йому доведеться попасти до чоловіка в руки через свою скоростиглість через його такий розвинутий апетит. Він не радується йому, але ти не поробиш нічого із таким ось розвитком. А природа пустила його нібито в хорошу сторону. Чоловік попав на це місце випадково, побачив лежаче яблуко таке, він накинувся на нього із своїми руками. Очі побачили це діло, узялись це робити.

80. Це сонечко створило, видно, у цей час таке своє тепло в такій небувалій атмосфері. Дощові хмарки стали збиратися по небу і свою мізерну каплю води кидати на землю для всякої рослини. В природі було таке вологе діло, землю мочило, від чого аромат був навколо тут, він наситив повітря, і лив разом із вітром. А люди почули ці дії, стали тікати від нього як такого швидко. Хто як знайшов у цьому захист. На цій ось землі будувалось. У цьому небувала думка була така, брати гостру копальну лопату, яму рити в землі. А палку довелось порубати сокирою, каміння шматки від скелі відривати. Нам треба змайструвати із цього всього яку-небудь халупу. Можна сказати, нам усім знайшлася така робота. Безперечно, її треба буде зробити.

81. Ось, які наші діла є на білому світі. Ми пробиралися по цій дорозі, їхали одного разу, з нами зустрілась бандитська зграя з обрізами. Вони зупинили нас, пограбували, забрали гроші, речі, а потім убили одного чоловіка. А сад був такий з виду великий, він розмістився плодовими деревами: яблунями, грушами й сливами та тереном. Наші люди доглядали за цим. Вони пушили землю й підрізали це негоже дерево, котре давало щорічно свій багатий урожай. Хазяїн цього добра не управлявся робити з таким урожаєм. Його примушувало готуватись у цьому, щоби посуд був для цього всього для відправки зручний, ловкий, щоб люди управлялись ним у своїй роботі легко. Вмілий майстер робив для цього таку, він зробив її для відправки як ніхто

82. Робота кипіла у цих людей під руками. Ми жили за рахунок цієї ось продукції, мали великі гроші в цьому ділі. Ми справляли одяг, щоб у житті своєму ми цього не потребували. Коли ми зустрічали якого-небудь річного дня яке-небудь свято, у нас створювався бенкет. Ми любили запрошувати до себе в гості близько знайомих у житті людей. Вони приїжджали часто до нас, таких добрих людей, з іншої місцевості. Вони жили самі у своєму житті дуже добре, їх берегло це в житті своєму, вони не бачили нужди в цьому ділі. Як ми робили поклон землі. У нас є, чим обробляти це місце, щоб ця земля не лежала в нас даремно. Ми займались з нею, як хотіли. У нас є чим приїхати на це місце і себе представити. Ми є хазяї цього місця, у нас є приготовлена жива худоба, є найкраща снасть.

83. Ми доглядаємо за землею, легко робимо з неї таку величезну добре оброблену грядку, у котру сіємо зерно, не погане, а хороше, завдяки чому робиться нами в нашому такому житті великий прибуток. Своїх рук вистачає на все добро. Нас годує, одягає в цьому природа, а в природі є для цього ось земля. Вона має своє місце. Хазяїн спить, а його не викидає з розумує. Вона є в нього джерело річного діла. Він лягає спати в м’яку теплу постіль, а в самого думка бігає: він повинен бути там-то, найголовніше, для чого й чому. Йому хочеться жити в житті так розкішно. Він є не п’яниця й не ледар. А йому зробитися було б краще таким мужиком, найбагатшим в житті, щоб його двір був для нього всього магнітом. Мужик говорить собі. У мене є коні, та які коні. У мене є упряж на все, якщо треба куди-небудь поїхати на чомусь. У мене є для вантажу така снасть, є можливість прокататися на лінійці.

84. У мене є пара коней. Якщо тільки візьмешся за віжки, держи, щоб не впав. А воли є для цього, котрими можна орати землю. Я маю в себе батрака, щоб він допомагав мені в цьому, і це є. А корів є три. Бик, вівці, свині, всяка птиця є. Я, як такий хазяїн, міг би мати у житті своєму більше, але мені, такому мужикові, не треба більше. Я живу чоловіком таким, як люди бачать мене такого. Я є народжений таким у природі, здоров’я моє хороше. При таких обставинах, при такій охоті, за що я не візьмусь, у самого руки дивляться туди. Природа народила мене для прикладу. Це лежить моя така ось у житті для всіх путь. У тебе є твоя така улюблена в цьому ділі охота. Нікому з усіх не забороняється, щоб лягати не рано, вставати не пізно. Як ледь-що є в твоєму такому житті, ти стоїш уже на ногах.

85. Ти є хазяїн цьому всьому ділу. А діло моє дала сама велика матір природа. Я одержав це все із курчатка, з ягнятка, з телятка, з конячки. Я отримав зернятка, я перетворився з непевного в мужика-хлібороба, найважчого труда. Сама природа зробила з мене, такого чоловіка. Вона показала людям це багатство для заздрості, щоб вони гналися за мною таким. Їм хотілось отримати теж у себе таке багатство в природі, але такої вдачі, щастя вони не заслужили: у них була велика недовіра до природи. Вона не зможе обдарувати всіх так. Вона дає це чоловікові одному, щоб вони звернули увагу на це й гнались за ним, як за таким. Він був у них віха, воював із природою так, як треба всім. А природа не зможе забезпечити так. Вона дала можливість одному всіх кинути і від них піти. Вона збагатила для цього діла одного такого, а всім доводиться гнатися за ним.

86. В людях є таке діло, у них є така заразна між собою людська хвороба. Він живе біля свого близького, можна сказати, рідного сусіда, сам підглядає через стіну. Його мучить це діло. Не дай Бог, йому додалось що-небудь із живого створіння, це неможливо. Люди ввели таку хворобу, вона робиться не для життя, а для смерті. Ти не звикай заздрити в природі чужому. Ти зумій придбати у своєму житті в себе таке наявне господарство. Дорога є одна, щоб їхати на чотирьох колесах. Конячку запряг у драги, наклав усього, узяв із собою їжі на цілий день. Хочеш, не хочеш, а робити буде треба. Для цього день прийшов сьогодні з такими якостями.

87. Земля має своє таке місце. Коли сонечко піднімається, від землі відривається, ми бачимо це діло, стараємось у ньому опинитись. Це є промені теплого характеру. А в самого є такі людські завидки цьому сусідові. У процесі цього всього не цвіте, а виходить не те. Якщо твої завидки є, твоє діло рветься. У тебе появився нестаток, ти пав від сусіда через твою таку думку. Ти не думай про це, а старайся робити більше з душею, із серцем. Природа не забуде ніколи за тебе. А ти хочеш одержати без усякого труда. Труд є усьому діло в усьому. А любов є найголовніше. Ти не сиди зайвий час і не старайся відпочивати, бийся, колотись, а своє роби. Природа не забуває ніколи таких, вона дає невидимо.

88. Дивишся, у тебе є випадковий такий прибуток. Всі люди радіють такому прибутку. Вони говорять: «Слава тобі, Господи, Ти нам дав. У тебе є все: прибуток і збиток. Це є на все наше щастя». А щастя буває в усіх людей, і горе від них не відходить. Люди мають велике прагнення в усіх своїх страхах в житті в цьому ділі. Чим би він не жив сам у цьому ділі, у нього є в цьому охота. Він узявся робити це діло. Він не жаліє себе у цьому такому ділі в своєму житті. Якщо він взявся сам за це діло, йому хочеться зробити це в житті своєму. Це є початок його в цьому ділі в житті своєму. Чоловік наш є в цьому всьому. Він не залишався у цьому без своєї думки особистої. Він спершу лазив по природі, шукав. А те, що йому було так треба, Він не знаходив довго те, що йому було треба. Йому не давалося це в житті своєму, а потім уже йому далося такому.

89. Він зібрався з силами своїми, це ось місце облюбував. Йому, як такому чоловікові, сподобалося зупинитися на ньому своєю приватною власністю. Він отримав його, це місце назвав іменем своїм. Тут, на цьому ось місці, є всі його життєві умови, уся його така можливість, за що тільки ти не візьмись робити. Твоє одне – узятись. Йому треба огородитися забором навкруги, щоб ніяка жива нога не попала сюди. Він ввів для свого життя домобудування, хату поставив на кутку, ворота зробив для в’їзду своєї підводи. Він знаходив собі, що потрібне в житті, палку чи камінь, його таскав у двір. Його є таке ось діло одне для всіх так огороджуватись.

90. Інший чоловік зацікавився більше, ніж він сам, більше всього зробив. Він узявся робити із силами для себе це діло, теж він обгородився, Він показав своє життя людям зовсім інше. Він є технічний чоловік, втягнувся в штучне, хімією обгородився. Він хоче сказати нам усім, це є його пряма така дорога, він пішов по ній правильно, йому буде добре в цьому ділі. Життя чоловіка проходить здебільшого за рахунок джерела землі. Він потребує в цьому ділі. Йому треба чисте повітря, чиста вода та площа землі, та її наявні надра. Він користується цим, як джерелом. Він трудиться в цьому, старається бути в цьому красивим чоловіком. Він не залишався без чужого. Йому треба обов’язково їжа смачна, йому треба фасонний теплий одяг і треба для самозбереження житловий дім. Він має жити у цьому всьому.

91. Спасіння в житті людей є не якась у цьому їжа, не якийсь одяг, не якийсь житловий дім. Це все є неживе, смертні умови, тимчасове явище. Умови діла є не до душі в житті його. Людям треба було в їхньому житті одяг, треба їжа й треба житловий дім. Для цього діла, люди вчилися бути хліборобом, шевцем, кравцем, теслярем, ковалем. Словом, такі майстри потрібні були людям. Рідко, але люди вчили себе для цього діла. Одна біднота жила в нестатках та наймалася до багатих. А багач ріс цим, він гордився й хвалився до тих пір, поки до нього не пролізло в його умови саме горе і не наламало в його домі дров. А в природі є не одне хороше, чим чоловік користується, він цим радісно веселиться. А стихія з нещастям принесла своє горе одному чоловікові здорового характеру, йому завадило нездоров’я, як ніколи.

92. Він захворів, хворіє один з усіх на таку хворобу, котра поклала його одного в постіль. Він стогне, лежить хворий, у житті йому погано. Він вмирає, й умре через це. Без кінця й краю Люди почали вмирати без кінця і краю, і помруть усі решта. Це ось зернятко розвивалось як. Воно вводилось колись так через природу людям, це є початкова смерть людей. Земля потягнула до себе магнітом сьогодні одного, завтра інший умер десь, природа ввела цю систему за наше все чуже. Ми є винуваті в природі, вона ввела за наш учинок, зроблений нами.

93. Ми знайшли це зернятко в природі, його застосували, у землю посадили для одержання прибутку в природі. А вона посадила болячку за це саме на чоловіка, за те смерть, що чоловік зробив у природі прогрес. Життя людське пішло в природі через це все, і тут же смерть узялась десь. Людська радість була, вони одержали прибуток, тут же втрата узялась десь, хвороба людського життя. Вона забрала з путі його за це саме. В природі не обійшлось так це в житті за те, що чоловік зробив над природою. Він скопав землю, туди посадив зерно, а це зернятко дало багато зернят – уже це є технічна така сторона, зовсім чужа, зроблена в природі в житті його за рахунок природи, за рахунок її умов і всіх можливостей.

94. Природа не дає так даремно своє тіло, вона відбирає за це твоє життя. Вона терпить у цьому ділі масовому, хоче сказати нам: «Чого ви лізете до мене? Я жила і буду жити сама без вас, у мене є сили природні, а у вас є технічні. Ви лізете до мене по одному, а я дію спільними силами своїми». Люди роблять у природі. Людям треба буде подивитись, а що вийде із цього всього, що ми робимо. Це є міф, удар веслом по річці, так життя є в чоловіка. Гори всього мертвого з природи стоять на одному місці нерухомо. А ми живемо та ще так багатіємо, бенкетуємо, танцюємо, співаємо. Ми говоримо: «Це є наше». А коли ми помираємо в цьому ділі, кому залишається це все належне? Та іншому такому смертному чоловікові.

95 Буква, одиниця, зернятко, курчатко, ягнятко, телятко, конячка, верблюденя, також сантиметр, четверть, аршин, сажень – усе це є початок життя. А кінець є одне маленьке захворювання. Ми отримали в цьому ділі в природі величезний розвиток у житті. У нас є на нашій землі жива істота.

Товариш Шолохов! У вас є літературні слова світового значення, якими ви завоювали в своєму ділі таку ось славу. Ви живете за рахунок її в природі один раз. Ви берете для вашого здоров’я з того джерела в природі, котре дає без кінця й краю. Ви користуєтесь цим, але ви не задовольнили себе цим усім. Ви є технічний чоловік, оточений штучним, а хімія введена. Але ти живеш не на місці, умови є не твої, у тебе нема можливостей, щоб за рахунок природи жити: повітря, води, землі. Ви помираєте легко в цьому.

96. Ви є не один такий чоловік. А всі люди хочуть життя, але його нам природа не дає за наше, за чуже. Усі люди живуть у цьому. Вони не визнають помилку свою в цьому ділі. Вони вмирали, умирають і будуть умирати через це діло. Вони не завоювали в себе ніякої слави, щоб жити, а не вмирати. Так, як і ви, шановний, із своєю думкою. Ви не перестаєте шукати по природі засобів таких, щоб вони прийшли до нас і нас у цьому врятували. Ми не отримували б цього в житті в природі, якби ми знали нашу матір-природу. Вона є роділля наша для життя, але ми не захотіли слухатися її, перестали любити її, цінити, берегти її, як око. Вона говорить так: хвороба не відіграє ролі проти людини, а людина відіграє ролі проти хвороби.

97 Ви пам’ятаєте, Іванов їхав з вами в трусах в одному вагоні, ви пропонували йому випити. Він не п’є тепер. Ось, у кого треба вчитись, щоб не сідати в тюрму, не лягати в лікарню, а жити вільно, не лізти на рожен. Яка буде слава, якщо ми, усі люди, скажемо «здрастуйте» дідусеві, бабусі та дяді з тітонькою й молодому чоловікові. Ох, і життя моє важке для всіх нас. Ви зрозумійте моє таке терпіння, ви загартуйте серця, милі всі мої люди. Ви гляньте на сонечко, ви побачите правду, своє таке оздоровлення. Бути таким, як я – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. А ви є вихователь усієї нашої молоді не до життя, а до смерті. Ви є для них чужий чоловік, у чужому одязі, їсте чуже, живете в домі чужому.

98. А природа є жива, але не мертва. Вона не любить вас, карає своїм. Ви жити не зможете в ній довго, у вас є до неї боязнь велика. Повітря, вода, земля є вороги ваші, наносять вам захворювання. Ви є не гарантовані сьогодні, завтра можете захворіти. Ви хворієте, а вмирати будете, й обов’язково. Усіх наших людей є такий закон в природі. Їм, таким героям, є гріш ціна. Я, Паршек, 48 років проходив, прошукав місце й умови та можливість. Що знайшов? Життя, але не смерть. Усім людям іти по цій дорозі не забороняється. Природу треба любити. Вона дасть тобі все, як вона віддала мені. Я зустрівся з нею, як із любимим, вічно живущим другом, вона оточила мене цим ось, я не буду вмирати через її сили. Моє життя є вічного характеру.

99. Якщо ви не вірите моєму оку, то подивіться своїм оком на все, створене революцією. Де подівались ті люди, котрі жили тоді? І ці герої умруть теж на віки-віків. Що ми зробили? Та нічого. Ми зробилися в житті технічними людьми, штучне стали мати, а хімію ввели. Ми є безсилі жити, губимо своє особисте здоров’я на кожному кроці. А я, Паршек, за сорок вісім років міг умерти тисячу разів. А природа вказала мені за це саме місце й умови, можливість життя, безсмертя вічного життя. Ось що я знайшов у цьому ділі. Я прийняв повітря, воду, я поступав по землі цілинній босою ногою, це моє райське місце, а чоловікові слава безсмертна. Шановний ви є письменник, своїх слів художник, своєму ділу. Ви ведете молодь, кожного чоловіка до смерті.

100. Ваш дім є важкого характеру. Але ми з тобою вдвох ішли по лісу, бачили дім. Ми вирішили в нього зайти, узнати: хто ж у ньому є? Заходимо: а в ньому є направо, наліво коридор, двері з написом: «Всякому чоловікові можна заходити в ці двері. Щоб там жити, то треба робити, що всі люди роблять». А на других дверях є теж напис. Всякому чоловікові можна заходити в ці двері. Тільки в цій кімнаті треба навчитись, як буде треба жити вічно, умирати вже не будеш. Ти підеш в які двері, скажи? Дорога одна, вона не зайнята ніким. Ти йди слідом за мною, вона нескінченна, таким, як я, ходив і досі ходжу не для себе, а для всіх людей усього світу.

101. Люди визнають тебе в путі цій через діло, зроблене тобою. Ти одержиш від них ім’я за твої заслуги. Це є дорога моя, вона знайдена мною, вона нікому не заважає, вона доступна кожному. Ось які мої діла, я роблю їх, і я буду робити ці діла. У цьому всьому є життя, а смерті немає. Відстань є невелика від Вешеньки до Свердловська. Свою людську експедицію пустити, у котрій можна зробити багато корисного, але ми не можемо й не вміємо. А в тебе є сили адміністративного характеру. Я не зможу зробити цього, порушити закон, право чоловіка. У мене нема цього. Я зможу користь ввести цим людям. Вони всі стоять у черзі, завтра захворіють. Вони є хворі, у них є матеріальна нужда, та ще вона яка є. Узяв би, та немає, де брати це саме.

102. Хіба це куріння не шкодить усьому? А людина перестає курити, що може бути краще від цього? Голова болить, хіба це добре? А потім вона не буде боліти. А найголовніше, нам треба запобігти початковому захворюванню. Це запобігти, ось, що нам треба. А я знайшов засоби для цього. Лише б чоловік це зробив, він буде здоровий. Я не пішов у природу хворим чоловіком в житті. У мене було здоров’я природне. Я пішов у природу шукати хворобу, щоб вона зустрілася зі мною. Де я не був, яким я не був, у мене залишалося здоров’я, таким воно є тепер. Я почуваю так, як люди не мають у себе цього. У них є тіла всі технічні, безсилі так жити, як я живу в природі. Я не боюсь, не йду від холоду і від поганого. Я живу так завжди.

103. Ви можете бачити мене таким, як я є. Це явище в людях є найвищої кваліфікації. Вона вміє жити, вона не буде вмирати. Усі бігли геть від такого вчинку, нікому не подобалася ця історія, люди не хотіли бачити цього. Але природа вводить людям це сама, це між ними любов заповідалась невмираюча. Що хотів, те отримав. Потік старого типу знищувався, а нове народжувалося скоро в цьому ділі. Люди стали визнавати це діло в житті, ввічливість проходила зрозуміла. Слова «здрастуйте» звучали між собою, вони клонилися головкою. Це вводилось по всій місцевості. Правда не була така, а тепер Паршек вводить її своїм ділом. Якби це не треба було, природа не вводила б.

104. Моя така ідея проходить між людьми. Вона почала робити свою таку роботу із самих Кавказьких снігових гір. Від станиці Даховської до Кодтиха вела вузькоколійна в лісі між горами, рікою Білою Майкопського району. Це моя робота була між лісними артілями, союзів за домовленістю наших виробничих артілей «Будівельник» і «Промбочка», котрим треба було бук, пиломатеріал і клепка. Моє діло було на залізниці з відділом. У мене був під руками адресат, вагони. Я кричу про природу в усіх викладах своєї думки, хочу розмовляти з нею на своїй простій руській мові. Я хочу спитати в неї про причину життя наших земних людей.

105. Він жив у всіх технічних умовах усієї нашої матері-природи, оточений штучним, а хімія введена, що нашого чоловіка веде до безсилля. Ми живемо в цьому, наше діло губиться й хиріє. А нового небувалого безсмертного чоловіка! Я написав слова про ідею мою.

Перемога моя. Я є самородок за ділом усім. А джерело моє є загартування-тренування. Я труджусь один для наших людей усього світу, учусь у природі, хвалюсь перед нею. Я хочу сказати істинно про самозбереження особисто моєї клітини. Моє серце є молоде здорове, загартоване. як 25-річного чоловіка. Вихід мій є який. Я не боюсь ворога ніякого, навіть своєї смерті. Я є чоловік землі, дихаю дуже сильно, а різко говорю не про якесь чудо, а про природу, про фізичне явище. А найголовніше, в житті є чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку.

106. Я люблю хворого, душу знаю й серце його, хочу допомогти йому, через руки вбиваю біль. Це говорять не слова, а робиться ділом. Рука пише Владики дуже справедливо. А просьба яка? Мене треба просити, ти будеш здоровий. Кому це не буде треба, нашому юнаку молодому? Та ні. Шановні, це має світове значення. Нам треба любити природу, як матір, берегти, як око. Не хвороба відіграє ролі проти чоловіка, а чоловік відіграє ролі проти хвороби. Нам треба вчитися в Іванова, щоб не попадати в тюрму, не лягати в лікарню, жити вільно, не лізти на рожен. Яка слава буде в цьому ділі, якщо ми з вами скажемо дідусеві, бабусі, дядеві, тітоньці та молодому чоловікові «Здрастуйте». Ох, і життя моє є для всіх важке, зрозумійте терпіння моє. Ви загартуйте свої серця. Милі мої люди, гляньте на сонце. Ви побачите правду, своє оздоровлення. Бути таким, як я – Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

107. А в історії Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий – це життя чоловіка має бути. Воно починалось робитись для того, щоб отець розпоряджався одну пору всіма підлеглими, як своїми дітьми. Він наймав, куди хотів, туди він дівав їх. Це була власність індивідуального порядку свого облюбованого в житті місця. Вони берегли, як око його, не давали ним як таким скористатись, як у самодержавному царстві. Вони будували його спільними силами, щоб самодержавний цар-батюшка жив за рахунок цього.

108. У нього були слуги, вони жили не погано, а добре. Цар тримався за них як таких. Він підбирав своїх людей та давав їм удачу за заслуги. 1917 років ця ось історія виховувала людей за рахунок землі. Діло це все пішло з теорії, протиріччя теорії. А нею володів у природі В. І. Ленін, він примусив людей виступити організовано зі зброєю в руках проти капіталу. Людям треба земля, найголовніше, за що селянин пішов з душею, із серцем воювати. А робітник, шахтар, заводчик? Йому треба фабрики, йому треба шахта, йому треба завод. Вони, голодні й босі, ішли в бій, відбирали в буржуїв права. Радянська влада прийшла цим у Росії. А Радянській владі треба буде соціалізм, таке право, як тепер.

109. Партія очолювала у Леніна. А партії треба було гроші, золото, срібло; тому нова економічна політика прийшла солдатом із гвинтівкою в руках на замовлення. Ленін був теоретик, політик й економіст. Він хотів зробити соціалізм по-своєму, цю небувалу нову державу. Він запросив учених будувати це діло. Людям діватись нікуди, вони пішли до голови народних комісарів робити це діло, проти чого весь світ заперечував, а він ішов за своїм наміром. У нього була політика народу. Він зробив те, що в житті було треба. За ним пішли слідом інші національності. Він був перший із своїм лозунгом, звинувачував капіталістів як експлуататорів, поневолювачів. А ми, робітники і, селяни, будували життя для себе.

110. Як він не жив і не робив у цьому ділі, емігрував, і в засланні був, але своє взяв. Він обґрунтував таку державу, прийняли його. А тепер вони не ладять, б’ються, один проти одного озброюються, стілець багатий не можна уступати. А Ленін був не з багачів. А ми відібрали з народом із гвинтівками в руках право у буржуазії, ми відчинили ворота Паршеку.

Пише з Києва інженер. Здраствуйте, дорогий Учителю. Хай звучить у просторі гімн життя.

Люди Господу вірили, як Богові,
А Він Сам до нас на землю прийшов,
Смерть як таку вижене,
А життя у славу введе.
Де люди візьмуться? на цьому бугрі.
Вони гучно скажуть слово:
Це є наше райське місце,
Чоловікові слава безсмертна.

111. Кожен раз, коли я співаю гімн життя, доходжу до місця «на цьому бугрі», мене підносить угору, захоплює. А коли біжу, тоді я високо-високо підстрибую при згадуванні місця «бугор». Тому я поставив після слова «бугор» три окличних знаки. А окличний знак після слова «безсмертна» говорить про те, що їм треба буде жити невмираючим життям тільки на цьому бугрі. Я поставив у кінці гімну після слова «безсмертна» три окличних знаки, щоб підкреслити значимість цих слів. Ми будемо жити життям невмираючого характеру за рахунок слова. Слово буде для нас життєвим джерелом енергії замість хліба. А також слово буде служити для нас спасінням людей в їх житті смертному. !980 рік закінчується, другий рік мого життя під керуванням Учителя. Мені прийшла пора відзвітувати перед Господом за свої діла. Я не буду очікувати, коли мене попросять зробити це. Що я навчився робити? Я навчився тільки терпіти голод і холод, хоч просив більшого, і, видно, отримаю прошене.

112. Першу мою зиму я самостійно вирішив і добровільно зняв зимовий одяг, став ходити зимою ходити в літньому костюмі та в літніх туфлях. Я зробив це з метою, щоб допомогти всім людям, що прагнуть до життя. А цю зиму я маю намір перезимувати в сорочці. У мене є тут, у Києві, ще двоє друзів, котрі ходять узимку в сорочках. Ми один одному передаємо сили, а починали разом. Я захоплююсь Сергієм, котрий обурюється, що люди бояться терпіти холод і голод, що вони простуджуються й хворіють. А якщо вони попросять його, то він зцілить їх з допомогою холоду й голоду. Він купає людей у Дніпрі. Ось тільки морозів не вистачає, цього не вистачає. Люди оздоровлюються завдяки Святому Духу, Слава дорогому Учителеві й велике спасибі йому за те, що він показує нам путь до невмирущого життя за рахунок Святого Духа. Ми просимо природу, і вона допомагає нам.

113. І чим більше нас, що просять, тим просьба наша стає сильніша, вона задовольняється скоріше. Це я спостерігаю в житті. Ми просимо Учителя, і наша просьба задовольняється. Сергій сказав, що люди, як видно, упросять Учителя, що Леонід Ілліч живий та здоровий досі. Розкажу тепер, як я скинув зимовий одяг і став ходити зимою в літньому одязі. Мені дуже хотілось, щоб люди жили, не хворіли, не вмирали. І це бажання стало здійснюватися в житті після особистого знайомства з Учителем, коли він прийняв мене. Я просив у природи здоров’я й навчити передавати його іншим людям. Я просив здоров’я Учителя. Я не буду здоровим, поки не навчусь оздоровлювати інших. А здоров’я треба всім, треба допомагати всім людям. І нам треба допомогти нашому дорогому Учителеві оздоровити його ногу. Допомога ця може бути тільки Святим Духом. Ми повинні просити природу матір свою любиму для цього.

114. Ми повинні допомагати іншим людям стати на путь просьби в природі. Я дуже хотів, щоб хвора нога Учителя була здоровою. Я терплю холод і голод свідомо з цією метою, щоденно купаюсь в озері в Голосіївському парку в крижаній воді, бігаю по снігу босим, скільки можу терпіти. Я роблю це й досі. Я скинув зимовий одяг і взуття, став ходити по-літньому, слава Святому Духу. Щоб Учителеві стало легше від моєї просьби та його нога оздоровилась! Я не один прошу. Мені допомогла нога Учителя, завдяки їй я став здоровий тілом і духом, одержав сили, нову свідомість. Учитель терпів недарма усі ці роки. Ніхто не може допомогти оздоровити ногу. Якщо Учитель не буде терпіти біль, то інші люди не будуть мати можливості оздоровлюватися. Якщо Учитель терпить біль свідомо, то його хворобу зцілити неможливо проти його волі. Але якщо Учитель попросить, то йому обов’язково прийде поміч. Ми просимо і не спимо, нас багато.

115. Зошити Учителя допомогли мені. Я поставив собі за мету відредагувати три зошити Учителя, потім обнародувати. А поки я розібрався в зошитах, їх усвідомив так, що вони стали моїми рідними, я отримав багато мудрості, свідомість розширилась. Багато людей прочитали ці зошити, ознайомилися з ідеєю Учителя. Вони є для людей тепер святою благою вістю, як Новий Заповіт. Тепер людям не треба читати Євангелію чи Біблію, а прочитати зошити Учителя. У процесі роботи над зошитами мені довелось звертатись до Учителя, запитувати його, цим я розвинув контакт і зв’язок сердечний з Учителем. Усім раджу читати зошити Учителя. 31 березня я був в Учителя, показав йому зошити відредаговані. Я був дуже радий, коли Учитель схвалив їх і готовий був послати у видавництво.

116. А через місяць мені прийшла ідея випробувати себе постом. Я вживав їжу 42 години, починаючи з неділі, а решту днів тижня проводив без їжі й води. У мене було передчуття, що ввійду після цього в новий стан свідомості, потрібний для невмираючого життя на Чувілкіному бугрі. Я був твердо переконаний, що йду на Чувілкін бугор. Це придавало мені величезні сили. Я провів без їди п’ять тижнів, як було наперед задумано, здержав, переміг. Це була істинна перемога, вона мені дозволила багато досягти, свідомість розширилась, отримав багато картин нашого майбутнього, усе це я описав у своїх зошитах. Мені прийшла невмираюча ідея, істина, котра додала мені життєвих сил. Між людським ділом і думками людей існує нерозривний зв’язок, котрий управляє їхнім життям. Чоловік у своєму житті вимушений їсти, одягатись і жити в домі з усіма вигодами.

117. А для цього люди вимушені безперервно робити, це викликає безперервну роботу розуму й думки. Поки у нас є думки, у нас є думка «я є тіло». Це неправдиве «я» приховує наше істинне «Я», нашу свідомість. У житті людини пізнати своє істинне «Я» означає пізнати себе. Поки думка є, яка направлена на діло, істинна свідомість не проявиться. А щоб свідомість чи істинне «Я» проявилось, нам треба припинити роботу думки. Люди можуть припинити думку в колективі, якщо будуть без потреб їжі, одягу, житлового дому. Тоді людям не треба будуть думки. А якщо думки припиняться, то проявиться свідомість чи істинне «Я». Люди зможуть жити без їжі, одягу, житлового дому і діла, якщо зберуться в одне райське місце всі, хто прагне до безсмертного життя.

118. І як тільки люди зберуться в умовному місці для невмираючого життя з готовністю жити за рахунок Святого Духу, то вони одержать істинну свідомість. Неправдиве «я» відійде від них, а залишиться тільки істинне «Я», котре одне. І вони будуть творити в стані істинного «Я». Одна любов буде в людях. Ці людей завоюють безсмертя. Коли я відкрив і усвідомив для себе цю ідею майбутнього людства, тоді зрозумів, що Учитель учить нас усіх цьому. Учитель є наш взірець. Ідея братства Учителя стала моєю рідною ідеєю. А тепер я розкажу про ім’я своє та ім’я спільне. У свідомих людей не буде свого імені, а буде тільки спільне ім’я Паршек. Взагалі, у людей не буде свого. Але майбутнє не прийде саме, усе треба здобувати свідомо. І кожному доведеться зробити зусилля, щоб залишити своє.

119. Це стосується й власного імені, котре люди дали кожній людині. Це власне ім’я треба залишити. А яким спільним іменем ми маємо називатись? Ми маємо називатися іменем першого чоловіка, котрий указав путь до безсмертя. Це є ім’я Паршек. Ми повинні залишати своє тепер і тут, не відкладати на потім. Після травневої перемоги над собою, я залишив своє ім’я, яке дали мені батьки, і став називати себе Паршеком. Люди називають мене звичайно на ім’я, що дали батьки, а я свій щоденник підписую ім’ям Паршек. Я не хочу присвоювати славу Паршека, а хочу примножити славу Паршека. Я прошу Учителя, прошу природу, щоб стати таким, як Паршек є. Можу сказати, що ім’я Паршек я випросив у природи.

120. Я прийшов до висновку після травневої перемоги. Рідна їжа людини є материнське молоко. Я живлюсь молоком і молочними продуктами досі, хліб майже не вживаю. Я випросив молоко у матері-природи, я залишився дуже задоволений цим. Я вперше відчув істинний смак материнського молока. Ми будемо живитися молоком у майбутньому завжди, молоко материнське буде завжди, а хлібом, овочами й фруктами нас природа обділить. Нам треба привчати себе до молочного харчування Якщо ми вживаємо молоко, ми просимо природу. А всяка інша їжа веде людину до насильства. А насильства не повинно бути в природі. Я дякую матері-природі за її подарунок, бо я залишився задоволений молоком. Матір-природа задовольнить своє дитя, що просить, завжди.

121. У жовтні мені прийшла ідея вічної молодості. Люди мають жити тільки духом, нічого собі не присвоювати, жити за принципом «віддай». Людина віддає природі те, що отримує від неї. Він завжди згадує себе, він приходить до свого істинного «Я», до Святого Духу. Чому тіло людини старіє? Фізичне тіло недовговічне, руйнується й перестає існувати. Людина не оживляє своє тіло з допомогою голоду, холоду. Люди не хочуть терпіти холод, голод, тому виходить старість, хвороби й смерть. Людина має багато старих хворих клітин, котрі можуть застуджуватись.

122. Старі клітини можуть накопичуватись в організмі. А з клітин складаються органи, системи тощо. Накопичення старих клітин – це є причина старіння організму та його смерть. Людина повинна очищати організм від старих клітин, і тоді нові молоді клітини займуть місце старих. Якщо тіло піддавати холоду щоденно регулярно, то старі клітини застуджуються. А щоб вони не накопичувались, їх треба спалювати як їжу. А для цього організм повинен перейти на клітинне живлення, свідоме терпіння без їжі. Але процес омолодження проходить дуже повільно, треба терпляче робити багато місяців. Якщо обливатись холодною водою й поститись 42 години на тиждень, то омолоджуєшся через 50 тижнів. Отже, чим більша частина клітин губиться щотижневим постом, тим швидше омолоджується тіло. Це обчислено математично.

123. Регулярний щотижневий піст не виснажує тіло, а використана енергія поповнюється під час решти тижня. Вага тіла й енергія залишаються постійними. Таким чином, чоловік, котрий живе без їжі й одягу, не втрачає нічого, крім своїх кайданів, а здобуває багато нових можливостей. Зима й холодна пора року діє на людину благотворно, омолоджує. Зима є джерело сили, благодаті. Людям не треба ховатися від холоду, від свого зцілителя в житті зимою. Як любо подивитись на чоловіка, котрий ходить зимою в сорочці. Появлення його викликає величезне захоплення і радість. З нього сміються, і його соромляться.

124. А я знаю, що чоловік, який терпить холод свідомо, робить це ради життя, а не смерті, і ним милуюсь. Нам можна зимою бігати, а не ходити. Біг зігріває й швидко виводить «старі» клітини з організму. Я бігаю зимою скрізь весь час. Я одягаюсь легко: сорочка, брюки і легкі туфлі без шкарпеток. Так бігати зимою і приємно, і корисно, тому що це робиться ради невмираючого життя. А біг босим по снігу приносить мені найбільше захоплення й радість, особливо серед людей. Ми маємо терпіти без їжі щотижня. Якщо чоловік одержав сили від терпіння без їжі 42 години щотижня по системі нашого дорогого Учителя і утвердився, то він може поститись щотижня й більше 42 годин. Спочатку кожному треба робити по системі Учителя не менше року. А потім ми можемо збільшувати час терпіння, зберігаючи енергію. Нам треба прискорюватись у режимі, треба вчитись обходитись без їжі й одягу. А якщо в чоловіка це виходить, якщо він може половину тижня терпіти без їжі й води, то він живе за рахунок своїх сил і Святого Духу. Він може вживати молочне половину тижня.

125. Якщо чоловік може бути без їжі більше, то він живе за рахунок своїх сил, свого істинного «Я». Такий чоловік прославляє своїми діями велику ідею життя нашого дорогого Учителя. Слава Паршеку, який показав нам путь до життя. Я живу без їжі багато місяців: половину тижня вживаю молочне, а решту тижня не їм і не п‘ю. Я не втратив вагу тіла жодного кілограма, навіть поправився за цей час. Моя свідомість розширилась, хоч я не читаю книги уже давно, а тільки пишу. Смерть проганяти, а життя невмираюче вводити в славу. Мій особистий досвід свідчить про це. Після травневої перемоги люди стали помічати, що я помолодшав на 10 – 12 років. Це є не теорія, а практика. Я здобув здоров‘я тільки терпінням. Нам усім варто терпіти заради цього, а в здоровому тілі є здоровий дух. Я не той, хто бачить і чує, а той, хто є. Я буду робити діло Учителя нашого дорогого, щоб смерть прогнати, а життя невмираюче ввести для всіх земних людей.

126. Без цього діла для мене нема життя і не буде, я хочу жити. Тепер у мене є головне діло установлення нового потоку невмираючого життя. Якщо ми, усі загартовані й заслужені в природі люди, бажаючи жити, зберемось свідомо в одному місці, щоб жити за Святим Духом, то він серед нас з‘явиться й нас не буде покидати. Ми будемо жити разом із Святим Духом, а це є любов. Якщо ми будемо жити без діла, щоб їсти й одягатись, то й думка щезне. І ми ввійдемо в свій істинний свідомий стан, і ми залишимося в ньому. Нам усім треба єдина свідомість, одне почуття, один розум, одна воля, одне устремління. Божа свідомість проявиться серед людей тоді, коли вони зберемось разом свідомо для нового потоку життя. Де початок, там і кінець. Хай звучить у просторі гімн життя:

Люди Господу вірили, як Богові,
А Він Сам до нас на землю прийшов,
Смерть як таку вижене,
А життя у славу введе.
Де люди візьмуться? На цьому бугрі,
Вони гучно скажуть слово:
Це є наше райське місце,
Чоловікові слава безсмертна.

Автор Валентин Олександрович Ош. (Автор Валентин Александрович Ош. По оригиналу) (Кінець листа. Учитель написав нове прізвище Ош). Я є Учитель цьому ділу по всій створеній історії. Мова йде одна з усіх нас. Ми не чули від нього, як від чоловіка від живого, і не бачили в житті його, щоб він брав чуже як шматочок хліба, його кусав і жував, із слиною, повітрям глитав. Та ми не бачили, щоб дрантя мертве висіло на тілі. А він заходив у дім, розміщався там з усіма зручностями. Він був там доти, поки йому стало в житті не так добре, його оточила система: погане, холодне.

128. Він не знайшов у природі таких засобів, щоб природа дала йому у цьому природно. Він не отримав нічого від неї в житті, крім смерті. Він умер на віки-віків із цим ділом. Паршек прийшов до людей назустріч усьому цьому ділу для спасіння людей усього світу. Чим ви займаєтесь свій час, і що ви маєте в себе, це є не моє. Ви маєте своє. А я маю своє. Моє є холодне й погане. Усі люди не люблять цього. А причому я є в цьому ділі. Природа знайшла мене в цьому, вона довірилась одному з усіх, хто не пожалів віддати своє наявне іншому. Я люблю все життєрадісне в природі. Я прийшов до вас не із золотом, не із сріблом, а з живим природним тілом. Хочу, щоб ви, усі люди, пішли слідом за цим усім. Дорога моя є ваша. Я не хочу вмирати так, як ви всі вмираєте.

129. Вона була, вона є й буде, якщо чоловік знайдеться такий у цьому, він залишить усе своє надбання, а візьметься за нашу матір-природу. Її не буде такої, як вона йде з ранку рано росою. Він не приходив до нас таким, як це треба. У нього нема запасу з собою ніякого. Нове, небувале є зроду на цьому місці. А тепер він розкрив своє існуюче. Він ходив, він шукав, отець рідний словами передав йому в спадщину. Я був наречений цьому місцю. А тепер я проходив за це діло 48 років. Природа указала це мені, я повинен її послухати, дати свою таку згоду перед нею залишитись таким, як вона захотіла, щоб Переможцем ворога бути в природі. А він живе у нас в природі смертю. Люди вмирають від неї, найгірше на білому світі. Ми є безсилі жити як такі в цьому ділі.

130. Самі люди народили дитя, вони створили його в природі через похіть свою для індивідуального життя, щоб панування отримати над природою. Йому довелось народитись у цьому ділі для життя, а люди примусили його робити діло. Чоловік не зміг жити без діла. А коли він пішов у діло, його примусили туди йти, то він помилився й загинув на віки віків. Люди зробили таке життя в природі, їм захотілося землі. Вона не винувата як така тут, її примусили служити джерелом у цьому ділі. Вона говорить людям: «Чого ви лізете до мене, я можу обходитися без вас? Я є планета Земля, цього не хотіла бачити від вас весь час». Щорічно кожний день весь час Ми, як такі люди, їздимо в поле щорічно кожен день весь час, і стараємось зібрати кожне зернятко цих плодів. Ми маємо потребу в них. Ми ж є люди цього ось порядку.

131. Якщо природа не буде давати нам це, ми помремо. А якщо ми отримуємо це, у цьому ділі трудимось. Усе це є даремно. Так чи інакше, те, що ми отримаємо в природі, не дає нам ніякої користі, ми не задовольнили себе цим, а як жили, так живемо. Він буде жити, він не кидає досі своє діло. Це так день. Він ніколи не забуває про це місце, як природа не забуває зараз. Так їй доводиться робити з людьми на арені цього всього те, чого їм не бачити в житті. Природа є така матір. Вона має свою любов, це є її такі дари. Вони розкриваються на чоловікові так ясно, як ніколи. Вони живуть і будуть жити так вічно, не для людей капризного характеру, а цьому всьому.

132. Ми народили дитя зі своєю похіттю, а він народився у нас для життя. Але людям прийшла така думка: «Щоб жити, його треба примушувати з маленького». Так ми примушували його, щоб він робив у нас щось. Це маленький такий хлопчик не народжувався, щоб у цьому початковому ділі вмирати. Його тіло є живе, енергійне. Йому як такому жити треба, а він своїм тілом, своєю душею оточений у природі чужим. Йому треба їсти що-небудь, та смачніше й більше. Ми зробили одяг з матеріалу, як би краще, красивіше. Це людям треба. Йому треба житловий дім з усіма вигодами. Ми привчилися пожити так у цьому не один день. Ми робимо це діло для себе не на один день, не на один тиждень, не на один такий місяць, не на один рік. Це все робиться на десятки років. А людині доводиться жити так до самого такого випадку.

133. Ми, усі такі люди, є негарантовані ніяк у своєму житті, ми всі стоїмо в черзі очікуємо завтрашнього дня. Він має прийти до нас. Яким? Ми не знаємо. А він не приходить так даремно, а обов‘язково щось зробить нам своїм приходом у житті. Він забере із собою когось із наших живущих людей, він покарає своїми силами . У нього є для цього діло, щоб чим-небудь поганим надумано такого чоловіка покарати, тобто посадити на тіло болячку чи грибок. Люди не знайшли ще в природі засобів для порятунку від цього всього. Чоловік захворів, хворіє, він стогне в цьому ділі, а йому гірше й гірше. Він не знаходить таких кінців, щоб йому покращало в цьому. Природа як така була погана для нього в житті. Вона не забувала про такого мученика.

134. Він хиріє, він падає, йому приходить кінець життя. Він дочекався свого дня, відмучився, умер. Цей день забрав його як такого з собою, і більше він не повернувся назад ніколи. Він є такий, як усі живущі на білому світі, він не думав і не гадав ніколи одержати у житті це ось. Усім людям є свій день призначений у своєму житті. Нема того чоловіка, щоб він уникнув цього всього, він помирає в своєму віці. Паршек прийшов до нас зі своєю такою дорогою не в тому, у чому треба. Він віддав чуже людям, а своє він узяв. Він хотів піти від людей своїх, але природа оточила його сильним дощем, грозою й блискавками. Йому не давало ходу по задуманому. А він кидає тут же це все і повертається назад, коли взялось сонечко, стало тепло. Життя таке ось відкривалося в людях, я проходив цими умовами.

135. Час настав такий, коли ніхто з людей не хоче звертати на це таку свою увагу. Це, мовляв, не людина, женуть його з колії. Він є людям такий дуже шкідливий, їм не по нутру, вони не хочуть цього зовсім. Їх як таких оточила їхня економіка, вони трудяться на це ось важко. Природа дає їм, вони одержують від неї сировину із надр і доставляють в їхні заводи. Вони одержують продукцію, із цієї продукції люди роблять прилади , деталі всякого роду на яку-небудь машину. Вона є чоловікові такому. Деталь зношується в процесі цього, робиться негожа до життя, її треба змінити. Люди затримали для цього воду на проході, її пустили через турбіну, вона виробляє енергію, струм. Вони направили це все проводкою до самого місця, де треба світло, лампочка.

136. Люди ввели привід якого-небудь станка, котрий ріже на частини залізо і точить яку-небудь деталь. Ми зробили споруду на заводі. Трактор оре землю, возить вантаж, словом, на колесах котиться, він перевозить потрібне з місця одного в інше. Це є не жива сила, а людьми зроблена в поміч собі для того, щоб людям жилось легко за рахунок цього. Ми, усі люди, перейшли з ручного труда на технічні такі умови, на пальне, на вогонь. Розум зробив це все людське життя. Лише б одна штука появилася на арену так ось, котру роблять руки, ми не перестаємо думати, не перестаємо робити. У нас ростуть технічні будови, ростуть побудовані високого роду будинки. Люди живуть у них самі, один від одного через стінку. Не хотілось би, але нічого не поробиш. Нам хотілось жити від цього краще в житті, а саме діло в нас заважає. Нам хочеться зробити що-небудь краще від такого.

137. Паршек є ображена в людях у світі особа: він не взятий на облік ніде ніким. Якби за нього не природа, він би не жив. А коли матір-природа взялася за нього, вона зробить з нього у цьому ділі чоловіка живого. Не такого, як він є у природі технічний в усіх своїх таких ділах. Він є підвладний іншим таким людям через своє велике незнання. Йому сказали, щоб він послухався у цьому ділі й він робив те, що буде треба в людях. А якщо треба, його умови примусили. Він став робити так, щоб життя його продовжувалось. Він зробив це діло з душею, із серцем старався зробити. А люди не залишили його так без усякої такої подяки. Чоловік залишився задоволений цим. У людей було взаємне розуміння в їхньому житті, вони не обійшлись без цього.

138. Якщо тільки ти бачиш у житті таку історію у такому житті, вона повинна робитися між нами такими ось так. А в нас є інакше. У нас є багато ображених, бідних, нужденних у всіх таких ділах. Люди стараються найняти його в цьому ділі в свою підлеглість, щоб він робив те, що йому було треба. Ось які діла заводились експлуатаційні між ними – підкорятись, слухатись як якогось хазяїна свого. Він сказав, а ти повинен робити. Це діло є твоє продажне. Якщо не послухаєш, твоє діло пропало. А коли ти взявся за це діло робити, то роби. Це все робиться життям чоловіка. Його оточила техніка, а штучне примусило, хімію ввели. Люди жили не за рахунок того, за рахунок природного багатства. Людям треба буде їжа, людям треба буде одяг усякого роду й житловий дім з усіма вигодами. Людям потрібно фізичний важкий труд, велика турбота.

139. Люди зустрічали і проводжали наш такий час. Вони жили так, думали про це, старались самі це ось знайти. Їм хочеться мати в себе таке здоров’я, щоб воно не губилось. Люди хотіли жити у природі вічно, так люди думали у житті, а природа не приймає ці думки. Таким жадаючим людям, які живуть на білому світі, цього діла мало. Вони не задовольнили себе таким ось життям. Їм треба одержати добра стільки, скільки їм хочеться в цьому ділі, котре вони почали робити. Вони мають його в запасі, як своє наявне. У природі є стільки, скільки буде треба. Чоловік хоче більше, ніж треба. Йому не треба отримувати зайве, природа не дає йому.

140. Люди оточили себе промислом, природа є у них джерелом у всякому місці. Камінь є окремого характеру, дерево росте в лісі теж окремо від іншого. Ми визначили місце на землі, облюбовали, захопили. Ми тягнемо це ось таке в житті як своє добро в свій прекрасний двір . Ми робимо початкове діло. Ми облюбовали це місце і самовільно захопили, як своє, для того, щоб жити на ньому і свої діла там творити. Люди ввели це для життя свого. Ми почали жити на ньому та своє господарство вводити. Це була моя курочка така, вона ходить по двору день, вона живиться чимось, вона знесе яєчко для свого приходу. Ми скористалися ним, як своїм, у житті. Ми говоримо, воно є наше, у нашому дворі знайшлось, природа піднесла його нам. А ми зробилися хазяї.

141. Вона створила нам продукт. Ми стали заводити як таку в житті. Ми не змогли обходитися без цієї курочки. Ми отримали пискля, виходили курочку, півника, курей стала велика кількість. Люди говорять про це, нібито я зробив сам це все. Мене не примушував ніхто в цьому. А хто може мене так примусити? Це неможливо зробити. Я пішов у природу шукати для людей істину. Те, що треба в житті, я знайшов – це здоров’я. А воно кому не буде треба? Здоров’я це є для всіх однаково. Цього мало, що я знайшов його в природі й отримав. Тепер я хвалюсь ним, говорю всім, воно не моє таке є особисте. Таке здоров’я дано не мені одному. Якщо я маю його в житті, то я не задержу його. Це здоров’я треба всім. Я не жалію дати його комусь.

142. Моє тіло народилось в природі, воно воняє людям цим учинком, бо люди особливого характеру не хотіли дивитися на нього. Вони йшли не туди. Він не хотів приймати моє, дуже важко, у холод треба йти з тепла, це неможливо. А Паршек не порахувався ні з якими особливостями, а тільки це треба. Природа не промовчить, вона гладить так по голівці як ніколи. А ти не підеш від неї цим. Хороше буває в житті недовго, природа не покидає це погане. Ми робимо не на погану таку ось одиницю, але ми попадаємо в погане. Природа народжує. робить все це наше стихійне горе. Ти як такий проштрафився чимось у своєму такому житті, природа, як матір рідна, скривдила тебе за щось. Вона дивиться, як ніколи, вона бачить тебе бачить, як ображеного в людях.

143. Це Паршек один з усіх говорить нам усім свої слова. Йому довелось визнати помилку, зроблену людьми. Вони попалися в цьому ділі довго, але їм не довелося зробити це так. Вони копались, рились, але не задовольнили себе. Як тільки їм не доводилося примушувати себе жити не погано, а добре. Їм доводилося кидати темних, неграмотних людей і тікати від них, вони заважали дуже. А коли вони брались за це діло, їх примусили вчитись, щоб не бути в темноті. Чоловіка видно здалека грамотного, освіченого, що він знає щось у себе. Карл Маркс приїхав у Париж як письменником у житті. Його зустріли люди такі ж само політично грамотні. Вони захоплювались цим добром, цією славою, говорили, сміялись. А один з усіх, видно, розуміючий бачив уперше, він назвав його письменником.

144. А Карл Маркс не відмовився від цього, говорить йому: «Так». Він говорить йому: «Правду пишеш, а за неї не платять ні копієчки». Тому істина робиться нами, такими людьми.

Нині така думка прийшла у мою голову для Валі її силам. Вона прожене смерть, а життя введе в славу. Вона отримає такі сили, буде допомагати раковим людям самостійно. Вона набралась у мене, у Паршека. Валя має ім’я Паршек. Вона проганяє ракове захворювання від будь-якої людини. Паршек передав їй свої сили для того, щоб вона допомагала так само скривдженим, хворим. Вони очікували цього ось у житті. Це Божі є дари, котрими всі заслужені люди будуть володіти через діло Учителя. Він буде допомагати їм разом з ними. Вони будуть разом із ним виростати.

145. Ця Валя є супутниця Паршека, вона одна з усіх виявила його як Бога в людях і старалася бути близько, щоб доглядати за ним таким. Вона дала своє слово дружині не кидати його, як такого Учителя. Він учив народ для їхнього здоров’я. Вона просила в Учителя, щоб він дав їм здоров’я. Валя, уже вона вважається Паршеком у природі, таким само чоловіком, як він є. Вони є Божим явленням за ділом. Це все є найвища спеціальність у житті. Це було, це є, воно і буде в людях тоді, коли люди візьмуться за це діло і будуть такі віддані й знаючі це ось ідейне діло. Люди не будуть вмирати ніяк ніколи. Люди досягнуть цього обов’язково в природі. Вони одержать це життя завдяки їхній істині.

146. Вони очікують цю ідею давно. Вона була, вона є в природі живою, як ніколи, життєрадісною в цьому ділі. Ми, як такі люди, є в цьому ділі. Ми робимо самі це в природі, бережемо її, як око, цінуємо, охороняємо, любимо, знаємо добре, що вона є рідна матір, годувальниця в цьому ділі. Вона одягає нас, вона держить нас у домі з усіма вигодами. Людське життя є таке. Вона примусила вмирати в цьому ось всіх таких людей на арені. Наша наука медична виграла в цьому ділі, узяла на себе цю ось місію, що вона навчилась на хворому чоловікові його діагноз пізнавати. Потім вона знайшла спосіб в природі своїм умінням, чим вогонь треба загасити, і застосувала в цьому ділі стандарт.

147. Людина не саджає хворобу різного характеру, а природа саджає. Нам не треба гнатися за природою. Нам треба одержати довіру від природи щодо цього та полюбити її, як друга життя, тоді-то ми можемо воювати з ворогом. Ми маємо одне велике незнання цього, ми перешкоджаємо цьому ось ділу. Наше діло. 1981 рік – це 83 рік мого життя. 20 лютого, п’ятниця, вона зустріла мене таким, як це треба. Ми бачили його, ми бачимо його живого, як він був. Це ж він був і буде вічно з нами. Паршек є в житті для всіх. Валентина береже його в усьому, як своє око. Вона любить тих людей, котрі мають свої тіла живі, а не чужим убранням одягаються. Ці люди пахнуть її запахом у житті. Для чого всі життєрадісні умови женуть? Велика матір-природа є радість наша.

148. Лист тов. Бабушкіну. Це вам пише Паршек з провінції Ворошилоградської області. Я проходив таким 48 років, як ви знаєте, ради всіх національних людей усього світу, котрим довелося прожити на нашій планеті 1981 рік. Але вони не задовольнити себе у цьому ділі, що вони роблять досі. Вони не задовольнили себе у нас, у всіх людей, хто користувався джерелом сировини від природи. Вони мають у себе заводи, дають метал, а з металу робиться деталь, а з деталі роблять машину, а на машині неважко пробратися із землі в Арктику чи в Космос. Люди нашої чорноземної землі роблять це все. Вона народжує людину для життя живим природним тілом. А ми не визнали цього, стали добиватися технікою, штучним і хімією.

149. Це все є чуже природне, бездушне, мертвий капітал. Ми, усі люди, робимо своє діло для того, щоб ми жили та сваволили в цьому ділі, як це людьми робилось свій час один раз у своєму житті. Людина відправляється в Арктику й летить у Космос ради того, щоб знайти щось новеньке в житті й ним скористатись як таким. Це все потрібно здоровому чоловікові. Земля тягне хворого, неозброєного чоловіка до себе бути там, щоб умертвити його так, як усіх. Природа є неприємна така матір людей. Вона не рахується з нами ні з ким. А день приходить такий, такий час для всякого чоловіка. Якщо природа захоче прибрати його з дороги, то в неї є всякого роду для цього природного характеру. Вона відбере його фізичні сили і зробить його безсилим у цьому ділі. Чоловік умирає, він не повертається більше в життя.

150. А ми з тобою стоїмо рядом у черзі, очікуємо завтрашнього дня. А він не приходить даром до нас, оточить когось із нас одного своїми силами. Ніхто з нас не знає цього діла і не може знати. Паршек говорить проти цього всього. Нам, усім людям, треба добитися від природи нового потоку в житті. А ми з вами, такі люди, не знаємо чоловіка, а стараємося перешкодити йому в його ділі. Чувілкін бугор не треба нікому даром. Для цього діла, що зробив Паршек, він має отримати довіру від природи, заслуги в цьому. Вона нагородила мене здоров’ям недаром. Засоби, котрі виявив Паршек, проходять через його тіло струмом. Людина може бути на цьому місці без усякої потреби. Це моє є місце райське, чоловікові слава безсмертна. А ми розказуємо про Паршека не те, що буде треба в житті.

151. Паршек є більшовик. Отця рідного били шомполами білі за його діло, що він був партизан. Червона Армія залишилася з перемогою через це все. Я, як Паршек, ввожу людям таку пропозицію. Люди мають задовольнити себе життям. Люди мають діло, яке не порятунок. Ми робили на це діло дуже багато й важко, природа примусила нас так. У нас не виходить щось без нічого. А коли камінь повернеш, то й вода біжить з-під нього. Це село чи хутір. Навіть можна сказати про всю цю будову. Вона виставила свої корпуси не зразу, а спочатку одна хата показалась, і не один чоловік прийшов сюди брати участь у цьому ось ділі. Ремісничий чоловік взявся зі своїм умінням на це діло, він провів коваля. Йому доводилось робити, що треба селу: сапку, сокиру, молоток, ніж.

152. А якщо цьому ремеслу доводилось так робити, то й збоку сусід показав себе столяром. Багато виробу такого надходило на ринок. На базарі є що купувати. Люди прославляли це місце майстрами, вони хвалилися ними. У святковий день люди старались їхати на це місце за десять верст, везли зайве що-небудь чи виходжене. Тут народ селився такий, йому доводилось показати своє вміння. А село знало про це, що місту треба все з продуктів. А тут купляли по нужді. Люди затіяли між собою таку в природі торгівлю. Гроші не стали держатись у кишені, люди старалися повезти їх на базар. А кому треба була ця ось копійка, він старався що-небудь таке зайве повезти на базар продати. Він вважав, це своє, це його чуже. А якщо воно є чуже, йому не було в своєму місці вільного місця. Йому доводилось вивозити його і хвалити як своє. Йому треба були гроші.

153. А той беріг їх, у кого були в кишені гроші. А річ була підходяща, вона треба була йому. Він купляє у нього, дає йому гроші. Він продає своє чужому. Вони вивозили своє добро з дому, а чужим будували мертвий капітал, у чому вони жили так дружно, старались купувати. Їм була треба перша хата та огорожа навколо свого такого двора. Ми живемо так своїм селом, своїм районом. Своя область є, край у своєї національності. А коли біда з горем нападає, це стихійна наша смерть, ми йдемо з життя, лягаємо на віки-віків у землю. Наше місце займає спадкоємець. Де б ти як мешканець не був у путі своїй, тебе тягне своє місце. Воно тягне до себе. Він треба був скрізь здоровий. А нездоровому чоловікові, хоч іди зовсім із землі. Він є негожий до життя, люди проганяють його від себе. Хочеш, не хочеш, іти треба.

154. Така економіка розросталася в людях змалечку, стала показувати себе так. У природі народжувались люди в такому чужому вигляді. Вони оточили природу так, джерело землю примусили родити. Вона стала давати сировину. Вони стали готувати їжу із цієї сировини, пекли всякого роду хліб, і робили самозахист одяг для себе. Вони будували дім з будівельного матеріалу, назвали його своїм: «Це все є моє, я придбав його трудом». Вони відкрили руду, зробили снасть, що треба. Це життя пішло рости. Люди огородилися власністю індивідуально, не підходь ніхто. Приватна індивідуальна власність була в природі до цього часу, людина берегла її, як око своє. Так люди робили в житті. У разі якого-небудь конфлікту за царського самодержавства, люди робляться в процесі рідні брати.

155. Тут уже їм не доводиться дивитись ні на які особливості, навіть смерть свою, і ту ми примусили ради слави свого життя. Ми дали своє слово йти на цю війну воювати, право царя захищати. У нього є стрій солдатського діла з гвинтівкою в руках. У ворога нашого найлютішого робилося те саме.. Армія готувалася проти ворога. У цієї армії є організатор командир. Його титул є генерал дивізії. Командира полку, роти, батальйону, взводу, відділення слухались, його голосу: «струнко», чи «направо», «готуйся стріляти». Кожний солдат був підлеглий йому в усіх відношеннях. Цар мав політичний самодержавний режим. Чим царя захистити від будь-якого утвореного ворога? Ми з вами повинні життям захистити. Ми знаємо добре царя-батюшку нашого.

156. Цього ось року, 22 лютого, у неділю перед з’їздом XXVI КПРС, молоді командири всіх військ виступали. Я, Паршек, не був у цей час таким чоловіком, хвалитись не стану, а щось зробив у житті в природі. Природа говорить мені. Я повинен бути в цьому домі таким чоловіком, котрого не було. Мені холодно, а я йду в природу й прошу її як таку. Це повітря, це вода, це земля, що нам, таким людям, дало те, що ми маємо. А те, що Паршек має, ми не шукали ці засоби. А ми показуємо йому свою людську силу, льотну силу, як наші кораблі, підводні човни, літаки різного виду прогресують у природі. Паршек не радується цим, він шукає своїм тілом істину, живе, ніколи не вмираюче тіло. А перш ніж це мати, то треба йому знайти місце.

157. Ми попадаємо з горем в умови які-небудь. А там людина є, яка відає цим господарством. Він має персонал, свій колектив. Уся історична система ухопилась за це ось мізерне діло. Люди стали землю копати, зернятко садити. 23 лютого ХХУІ з’їзд КПРС. Я, як такий Паршек, свої слова направив усім людям, щоб вони знали про мою ідею. Вона прийшла на землю для того, щоб смерть як таку прогнати від чоловіка в його житті, а життя ввести в славу. 48 років я проходив, прошукав це місце, ці умови, цю можливість, щоб чоловікові довелось жити без усякої потреби. Люди всієї планети всього світу не чули і не бачили цього, навіть не хотілось шукати у природі цього. Їм треба було в житті одне й друге: пожили на цьому місці, сваволили, сказали самі, а тепер утратили сили, захиріли й умерли на віки-віків.

158. Паршек є не за таку ось партію, не за таке ось діло. Воно було в людях на XXV з’їзді. І що є? Вони визначили, що буде найголовніше в дев’яностих роках. Горе одне, партія загубила видатних молодців, котрим голови свої схилили хвилиною мовчання. Паршек турбується за всіх. Вони вмерли в бою з природою, свої голови склали, як один, своє місце зайняли. Паршек є проти цього. Він є за те місце, за ті умови, за ту можливість, що знайшов на Чувілкіному бугрі, куди чоловік прийде зі своїм бажанням і буде жити без усякої потреби вічного характеру життям. Ось, що треба нам, усім людям, життя вічного характеру всім.

159. Це є не істина партії. Вона жила так вічно, вона залишилася тепер на Паршекові. Його заперли в дім в умови за це, сиди, нічого не роби. Спасибі голові, рука Владики пише, він не має зброї, не збирається воювати, любов до природи готує не смертю, а життям. Паршек є мудрець, він взяв істину з собою. а неправду залишив позаду, хутір, село, селище, місто. І він пішов на простір природи, Чувілкін бугор, райське місце. Чоловікові є слава безсмертна. В серцях і душах наших земних людей є це. Вони попали на це місце в ці умови, усі як один були роззутими. Вони не загубили своє таке здоров’я, а знайшли. Усі закричали гучно: «Ура».

160. Партія хвалилась чужим, вона хвалиться чужим, і буде вона хвалитись чужим. Паршек розвине, розіб’є всі чужі тіла. А своє залишить жити на віки-віків, щоб люди зрозуміли його вічне життя. У закінченні цього всього сказано в доповіді Брежнєва. Прийшли піхотинці, морські сили висловити свою впевненість у цьому. Ми є такі збройні сили насторожі. Я, Паршек, просив природу ради з’їзду, щоб вона показала мені своє існуюче в атмосфері явище яке-небудь. Вона показала найважливіше: у повітрі морозні дні. Всі люди нашої землі були не раді цьому всьому природному ділу. А для мене випав на землю такий час, це радість є моя. Я скажу, спасибі тобі, природа.

161. Ця система цієї економіки розросталась цілком і повністю натиском режиму. Чоловік примушували, від нього від такого вимагали, йому дали дань якусь, його нагороджували за це. Золото, срібло робило цього чоловіка. Він робив цю роботу психічно, ненормально. Він клав сили, старався її зробити так, як йому хотілось. У нього робилася ця робота для показу іншим. Який не був такий труд, він не задовольнив усякого нашого чоловіка. Він здобув це, йому здавалось, так воно повинно бути, цей ось розвиток на ньому. Він не жив цим трудом довго, природа звалила його, він похворів, стогнав, здався. Йому не доводилось так ось жити.

162. Його як такого закопали з почестями, як і всіх людей похоронили у цьому ділі. Де люди подівалися в цьому ділі? Їх не врятувала ця історія, ні одного чоловіка. Усі люди зробилися технічними, стали мати штучне, ввели хімію. Ось що вони зробили: загубили сили свої свідомо. А щоб їх знайти в цьому! Це є фронт людського життя. Людям треба ними зроблене в природі. Закон зроблено такий усім живущим людям: одному, обраному ними, підкоряються. Волю всього народу доводиться виконувати. Так люди захотіли, так вони зробили. Природа примусила їх робити в своєму житті це ось діло. Вони знайшли джерело в природі, чим доведеться жити. У природі треба буде трудитись, робити тілом. А труд є важке діло. Тому їм доводиться тримати в себе ватажка, довіреного всіх людей.

163. А цей обраний чоловік вибрав слуг своїх і потребував дати діло народові. Ці слуги є такі ж, як і ватажок, спускають насилля. Людям треба робити. Люди продалися за гроші, їх женуть у бій у природу. А природа вибрала для цього діла ватажка, вона слуг поставила, щоб організувати людей, їх посилати в бій для того, щоб ці люди колупали, брали від природи добро й ним як своїм розпоряджались, і задовольнялись цим усім. Люди роблять так, як і ватажок. Він є особа вмираючого характеру, так само й підлеглий. Всі люди вмирають у цьому. Їм треба природа, добро її, вони користуються ним, як чужим. Вони живуть за рахунок цього добра один раз, і в цьому добрі, як і всі люди, вмирають, і вони будуть умирати в цьому ділі.

164. Вони не будуть жити як такі, природа прибирала їх до рук, і вона буде прибирати їх. Всіх наших людей оточує не техніка, а природне. Природа має повітря, вона має воду, вона має землю. Вони є друзі Паршека, вони допомагають йому в усьому завжди, вони говорять йому істинно. Він є в природи, як у матері рідної. Вона довірилася йому своїми силами, його одного вибрала в житті, щоб йому так не жити, як живуть усі природним добром. Вони хваляться завжди, як люди, та ще вони комуністи. Вони робили, роблять і будуть робити так. У них виходить це діло. Вони говорять усім іншим людям, щоб вони теж це робили. Їм добре, але горе одне є в них: вони не задовольнили себе в цьому ділі. Як би вони не жили, і що б вони так не творили, їхня в цьому всьому є велика помилка.

165. Вони очікували сьогодні такий великий день. Для відкриття було назначено день. Люди цього порядку вибиралися, щоби берегти це право, цей закон, котрим усі обрані на цей з’їзд оточили себе. І вони старались виступити, похвалитися своїм ділом, як іванівська ткаля. Вона сказала: «Ради з’їзду робила». І вона зробила. А секретар Ростовської області Бондаренко ввів свою пропозицію: «Без відстаючих». Він жене свій народ в бій, щоб вони пішли з життя скоріше. Куби правитель і в’єтнамський керівник виступив. Їм треба говорити: для них Радянський Союз є дійна корова. Люди були не такі в цьому ділі, і вони також старались виступати, а їх як таких закидають за наклеп. Любченко виступив на 8-му Надзвичайному з’їзді. Де дівся? Сталін знає. І Сталіна нема. І людей підлабузників не буде також.

166. Сам Брежнєв сказав про економіку: «Цього не треба робити. Критика як така повинна бути, а це не повинно». Весь з’їзд, усі ці люди, вони приїхали зі своїм ділом похвалитися своїм ділом у природі. Вони говорили, вони робили чуже, у них вийшло чуже в природі. Вчені люди побудували план в природі. А що вони зробили за цей час, що в них добавилось? Ці роки відомі дарами? Вони захоплюються майбутнім? А французький секретар сказав про своїх комуністів: «Ми спостерігаємо за Радянським Союзом, як тут діла проходять». Папір терпить усе, а треба дивитись у люди, як у них відбуваються діла такі. Найкращі кадри вибираються, на них можна дивитись. А як там люди відсталого характеру? Вони дихають дуже важко й хочуть багато, на них на таких дивитись ніхто не хоче, ця атмосфера не подобається нікому. Усе робиться для того, щоб усе було.

167. А в болгарського секретаря знайшлась душа до братів, сестер. А для чого нашим безпартійного? Ми є усьому голова. Нехай капіталісти скажуть, як ми з вами живемо. Царі-поневолювачі жили, ми комуністи стали жити. Нам таким непростимо, у нас є техніка велика, усе штучне, наша введена хімія. Ми робимо те, що в нас є. Ми захищені зброєю, живемо спокійно так ось. Нація з нацією не дружить, і не хочуть жити мирно. Один проти одного йшли, ідуть. А їхня смерть нападала, нападає й буде нападати. Усі країни оточені цим, вони вмирали, умирають і будуть умирати. А Паршек народився зі своєю ідеєю в середовищі комуністів, показує їм своє діло в цьому. Вони заважають Паршекові, на нього ллють слова ті, котрих він не заслуговує. Паршек як був у цьому ділі, так він залишився перед ними. Він є чоловік життя свого тіла.

168. Він дивиться, але не мовчить на їхній виступ. У нього є образа така в житті. Я сиджу в своєму домі перед телевізором, зустрічаю всякого роду, чого тільки нема в природі. А з’їзд XXVI збирався в житті, і люди очікували слави. А я говорю, я прошу в природи своє, щоб вона мені взяла своє існуюче для всіх, показала про мене такого в житті, про всю несправедливість. Люди, котрим я був потрібний, спитали у них: «Як попасти до Іванова?» Вони їм відповідають: «Він лежить у постелі, нікого в цьому не приймає». Я слухаю кимсь сказані слова неправди. Який я є в цьому чоловік. Радянська влада заборонила мені мій прийом, не дала можливості продовжувати своє знайдене в природі. Я вболіваю за це все сильно, а тут ще неправда узялась десь, б’ють по голові, вона держить мене у ліжку.

169. Я як такий звернувся до природи, вона слухає мене й дає мені в цьому відповідь. Я чекаю, що ж вона покаже мені ради цього з’їзду в житті. Вона нам, усім людям, дала: у природі проходять такі морозні дні, котрих не очікували в цей час. Весна є надворі, сонечко світить, але не гріє. Моя просьба в цьому не пропала даром. Природа говорить мені багато в цьому, але я не бачив того до цього морозу. Він оточує й оточить нас усіх таких. Ми є бідні люди, ми не хочемо бачити Паршека, слова слухати його, це є мудрість його. Природа сказала Паршекові: у 1981 році врожаю не буде, у 1982 врожаю не буде, у 1983 році врожаю не буде, у 1984 році не буде врожаю, а в 1985 році врожай буде. Всесвітня війна буде в 1983 році, два роки продовжиться. Що треба в житті цьому? Вона мені так сказала: ніякого такого доброго не буде з цього, вона дасть мені всі сили, такому Паршекові, такому мудрецеві.

170. Паршек б’є хвальків людей по голові: неправди не говоріть і не робіть у цьому ділі. Ви, усі люди на білому світі до одного чоловіка, живете й робите в чужому добрі, чуже зовсім природне поїдаєте, у чужий одяг одягаєтесь, а в чужому домі живете. Так чому матір велика природа повинна вас жаліти за це? Ви харкаєте й плюєте в очі їй, а найголовніше гниє. Ви мучитесь, усі люди є в природі незаслужені. Природа зможе скрутити вас своїми силами в баранячий ріг у будь-який час року. Чому ж природа не наносить такого горя і біди Паршековому тілу такому в житті в його ділі? У нього немає такої стихії, котра живе разом із людьми. Вона калічить їх в їхньому житті й не дає їм життя. Вона жаліє тих, хто жаліє її.

171. Природу не обдуриш. Вона брала своє наявне, візьме у будь-якому місці. А ми гордимось, що ми живемо один з одним на відстані, ненависть маємо. Це життя наше сусідське є. Ми дивимося через стіну: у нього добавилося з тварин, уже в мене є зло цьому ділу. Я живу, мовляв, теж так, мені не дається це. Чому далось йому? Ми, усі люди всіх національностей, зробили себе охочими. У нас є руки, у нас є ноги, очі, вуха. Ми пішли в природу своїм тілом відшукувати місце. Ми стали робити маленьке діло на цьому місці, воно зробило нам у житті снасть, зброю. Ми знайшли джерело в природі, покрій землі, простір. Ми знайшли вугілля, запалили, зробили з руди чавун, залізо й сталь. У нас появилася голка, шило, ніж, ложка, сокира й пилка для всього нашого виробництва. Ліс був, ми стали рубати його на будматеріал. У нас життя наше пішло в труді.

172. У нас узялись курочка, ягнятко, телятко, конячка, верблюденя. Ми розвинули на собі такий могутній фізичний труд. Ми стали шукати в природі техніку, десь узялось штучне, знайшли хімію. Нам не було страшно загатити греблю, море зробити на землі. Ми зробили революцію, Отця прогнали, а Сина ввели. Природа дає нам усе. Ми робимо за планом цим. Наше діло є робити. А природа має давати їм. Їй треба давати! Діло йшло не до розвитку, а до знищення. Це є з’їзд. Люди нового характеру з’їхались в одне місце з місць життя. Вони приїхали з усієї планети. Комуністи звітували перед ватажком своїм добром, зібраним у природі, що їхні люди мали раніше й що мають тепер. На майбутнє Вони розробили план діла на майбутнє, на десять років уперед. Вони дійдуть своїм ділом. Їхній у цьому вчений план – брати від природи все те, що треба.

173. На з’їзді було 5002 делегати. Вони прослухали ватажка, що він робить у житті, яку роботу він веде, і що його люди зробили в цьому? Він має опору в своєму озброєнні. Його багатство – це земля, що належить нам; повітря, що йде безперервно з кінця в кінець; вода, що ріками попадає в океан. Ми живемо в цих умовах технічними людьми, нас оточує штучне, хімія введена. Ми посилаємо експедицію в Арктику, у Космос, а на Землю прилітаємо вмирати. Нас губить старість. Ми старіємо, хиріємо й умираємо. Як би ми не виступали на цьому з’їзді, які б ми не були хвастуни чужим, а природа жене нас в тепле своєю енергією. Ми зробили кремлівські стіни. А за стінами лежить сніг, мороз, холодно нам. Сонечко світить, але не гріє, а своє природне бере.

174. Паршек упросив природу, щоб вона показала йому таке, котре він любить. Це природа: повітря, вода, земля – найближчі невмирущі друзі. Що він не попросить у неї, вона не відмовляє йому ніколи, завжди робить. Він просив природу, щоб вона показала йому, що треба в цьому. Це холод, мороз є плоди Паршека. Його діло є босі ноги, ходити по снігу. Йому в цьому ділі є слава. Йому не треба з’їзд. Йому треба холод, мороз, а він прийшов на землю для життя. А з’їзд несе смерть. Учений Олександров, академік, підніс з’їзду своє зроблене велике діло. А як у людей була така в житті розвинута стихійна смерть, так вона залишилася в їхньому житті. З’їзд мовчить про це. Тваринництво є найважливіший один їхній фронт у природі, проти чого виступав, виступає зі своєю пропозицією знайденого в природі.

175. Святий Дух, райське місце, слава безсмертна, ось, що треба цьому з’їзду, життя, але не смерть. З’їзд не зацікавився цим ділом. Йому треба м’ясо, йому треба молоко й краснодарський рис. Паршек пише про це. Йому, як такому мудрецю, є нецікава ні вугільна шахта, ні який-небудь завод якогось виробництва, ні якась сировина у житті для діла. Він є проти греблі, затримки води. Йому не треба в природі ніякої станції, Арктики з Космосом. Для природної сторони для живого енергійного тіла почуття треба. Одне не буває ніколи в житті ні в якому разі. Весна, літо, осінь, зима – усе це ціле є, одне, від котрого не доводиться іти так ось, як ми робимо. Для тіла Паршека нема в природі ніякої різниці.

176. Між хатами селами, містами є різниця дуже велика, у чому доводиться жити, і своїм цим місцем хвалитись. А потім це місце тягне чоловіка. Свій належний день природного характеру наносить йому таку шкоду, його прекрасному життю. Він губить своє здоров’я в своєму фасоні, із цим нездоров’ям стогне, живе важко. Його оточує неміч, дух став виходити, він закінчує своє життя, він умирає на віки-віків. Його живі люди роблять предкові похорони, кладуть на своє місце. Він очікує приходу Паршека в житті на землю для того, щоб своє місце зайняти, щоб люди діждались його такого ось приходу для спасіння всього світу людей. Вони побачать це місце і прославлять його райським місцем. Це місце є одне для всіх живущих на білому світі людей усього світу. Паршек знайшов його, Чувілкін бугор, у своєму рідному селі Оріхівці, Ворошиловградської (Луганської) області, Лутугінського району. Бажаю щастя, здоров’я хорошого.

1981 рік 26 лютого.Учитель Іванов

8102.26 Тематичний покажчик
Чуже, війна 5
Медицина 19
Учитель історія: 28,45
Початок путі 59
Учитель идея 31
Похіть 37,38
Соловейко 54
Христос 56
Сон 74
Чуже і смерть 92. 94
Шолохов 97
Бог отець син дух святий 107
Лист звіт Ош 127
Причина смерті 130
Благословення Валі 145
Незадоволення 131,151
26 съезд КПСС 155
Бугор 157,176