Ош (Порфирій Іванов)/8202/

Матеріал з Вікіпідручника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ош (Порфирій Іванов)

Паршек. 1982 рік 20 лютого[ред.]

Іванов П. К.

Паршек. 1982 рік 20 лютого— народна наука автотрофність людства.

1982.02.09. Учитель Іванов

Переклад – Ош. Редактор – Ош. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

1. 20 лютого. Паршек зустрівся із цим днем не даремно, він проходить такий один раз у житті, і сонечко прийшло не таке. А я вже зустрів і провів 83 дні в своєму такому житті. А скільки я зустрічався з іншими днями, не такими, як цей був. Я жив у них і вчився. Мати велика природа зустріла мене, вона готувала мене в цьому, із самого першого дня я піднімався на високу таку гору. Люди предкові хотіли, щоб я йшов по їхніх слідах. А природа була за мене, за такого ось. Я проходив своєю ногою по цьому селу, обережно ходив, не боявся. Особливо Низ вважався проти Гори. Одні люди понизовці були православні, а люди Гори були старообрядці. Між ними сіялось зло, ненависть через їхній такий учинок. Наша землянка була, у котрій я народився. Мотря Полянська приймала через свої руки, вона зустрічала як усіх дітей. Та ще яким і коли? Масляна була сьомого лютого, у п’ятницю перед постом. Сніг падав, він, певно, був останній.

2. Такого путі не було, щоб поїхати з двору. Священик єдиновірної церкви Наум давав мені, такому хлопчину, ім’я Порфирій, це за записом святого дня. А по всьому селу мене звали Паршек. Я був народжений матір’ю, вона не кидала мене так, крім тітки Степаниди Григорівни. Вона була за мене, брала на руки і несла туди, де кому-небудь було доступно подивитися на Паршека і спитати в неї: «А чиє це було дитя?» Відповідь була: «Корнія Несторенка». Я не заслуговував хули від усіх, а тільки хороше. Усі інтересувалися ним, старались подивитись. Місцевість цього ось села є Оріхівка, Славяносербського повіту, Катеринославської губернії. Я бачив ці ось дні тижня, сім днів, що приходять у природі. Перший вважався початковим у житті, він проходив, люди зустрічали його, вони скидали шапку, рукою хрестились хрестом, самі говорили: «Господи, благослови цю нашу місцевість оточити». А комусь із усіх, живущих на білому світі, доводилось починати у перший раз введене.

3. Люди не встигли провести цей день понеділок, як сонечко сховалося за землю. Навколо стало темно, ніч прийшла на арену. Усі люди повкладались спати, і до цього Паршек зайняв своє місце в умовах. Йому доводилося рахувати це все по порядку. Другий день тижня, всі як один чоловік назвали вівторок. Уже легко доводилось ступати босою ногою по землі. Люди живі говорять про це, не встигли роздивитись, як тут прийшла на наше щастя для всіх нас середа. Вона вже прийшла із силами своїми зайняти місце своє. А четвер тут появився, він потягнув за собою п’ятницю як сторону, що приходить. П’ятий день був цього тижня. І до кінця вона потягнула за собою день шостого порядку суботу. Усі вони були в тяжкому фізичному труді. А раз ми трудилися в цьому ділі, то природа не забула ввести нам день відпочинку. Самі люди дали йому назву неділя. Цього дня віруючі люди йшли в церкву молитися Богу, вони вважали себе дуже грішними людьми в цьому ділі. Це буде так і треба. Раз ми дочекалися цього часу, ми кинули свої двори.

4. Ми всі, як один, кинулись у поле в цьому ділі, взялися за нашу землю, стали доглядати за нею. Усю свою технічну силу представили, штучним огородились, хімію ввели. Що краще від цього, якщо ми з вами організували експедицію людей? Нас таких висадили на льодину Північного полюса. Ми зробили там у мішках належне наукове діло, ми виконали урядове завдання, кому слід, повернувся на землю. Умови примусили їх приїхати до сімей. Вони пожили та похвалились, що на їхню долю довелось залишити криголам Челюскіна, а самі були врятовані. Усе зробила техніка, штучне, людям уведена хімія. А тепер у даний час жоден не врятований, усі вмерли на віки-віків. Може, хтось із усіх залишився, він доходить, ось, ось він умре, як умерли всі. Наука не виправдала в цьому ділі, і не задовольнили себе. Раніше приватні власники були, вони вмерли через це діло, не задовольнили себе. Їх нема. Наука переключилася в атмосферу, у Космос. Космонавт Гагарін є початковий чоловік, його загибель стала не славою. Так чи інакше невагомість є не порятунок і не задоволення. Які люди не були, а вмирати було треба.

5. Паршек народився в природі не для того, щоб у природі так умирати. Він для цього діла своєю експедицією сам, без нікого, чистим енергійним тілом зберіг здоров’я. У нього серце є молоде, здорове, загартоване, як 25-річного чоловіка. Мій вихід є такий. Я не боюсь ніякого ворога, навіть не боюсь своєї смерті. Якби цього не було в житті моєму, я б давно вмер. Я є чоловік землі, дихаю дуже сильно, а різко говорю не про якесь диво, а про природу, про фізичне явище природного порядку. Найголовніше, це чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, що дає миттєве оздоровлення. Нам треба народити свідомість, недаремно доводиться визнати діло цього місця. Воно творилося днями, з місяців робився рік, а рік складався з 12 місяців, 365 днів, буває, між цими добавляється день. І так рік за роком довелось прожити цей час та бачити очами й чути вухами, ноги проносили, а руки проробили все це даремно. Самі люди не одержали нічого в цьому ділі, крім однієї смерті. Ці дні й усі тижні з місяцями пройшли, і рік пройшов з ними.

6. Як це воно було. Умови є в природі, котрі люди наші взялися робити. Вони зробили зброю в житті таку, котрої не було на білому світі. Люди поділилися в цьому всьому в природі. Батько із сином не поладили. Капіталісти є люди старого порядку. а комуністи є люди нового порядку. Вони не поважають один одного, живуть обидва добре, крадуть, убивають, тягнуть у свої умови життя, говорять: «Це моє». Йому є мало цього, він хоче багато. А природа бере й не дає на їх заклик, люди плачуть, вони є незадоволені цим. Батька із сином не умовити, так само не умовити капіталіста з комуністом. Це в житті є два вороги. В одного є блок, а в другого є договір. Один проти одного по злодійському озброюються, погрожують. А природа не дає свою згоду нікому, вона вводить людям еволюцію Святого Духа. А Паршек оточив себе цим, його джерело загартування-тренування є наука всього народу, усіх людей життя безсмертне. Ніякого зла й ненависті нема між людьми, любов є до природи. Це є життя вічного характеру. Природа є не ворог людям, а друг у житті, помічник у всьому. Це ми повинні одержати в природі через Паршека, він є народжений для цього в цьому ділі. Природа так передала йому своє. Він є спаситель усіх людей, вони живуть усім чужим.

7. Вони роблять у житті те, що їм у житті треба. Перше діло, треба поїсти, а потім приготувати уже друге діло. Так само робиться в природі. Перший місяць є січень, у ньому 31 день. А в лютому є 28 днів, буває високосний 29 днів. Останній зимовий місяць перед весною. Березень починається, а закінчується через 31 день. Квітень це є розпал весняний, йому 30 днів. Травень, третій місяць весни, має 31 день. А червень, перший місяць літа, має 30 днів. Липень, другий місяць літа, має 31 день. Останній місяць літа має 31 день. Перше вересня це учнівський місяць осені має 30 днів. А жовтень має 31 день. За ним іде листопад, має 30 днів. Перший зимній місяць грудень має 31 день. Рік повного змісту прийшов на арену Паршекового життя, 1898 рік, він пройшов скоро. За ним ішов слідом 1899, а за ним 1900. У 1905 році була революція. У 1914 була імперіалістична війна з Німеччиною. Я вже працював у шахті. З 1916 року я перейшов на завод Штеровський. Там робив апаратником. У 1917 році капіталісти прогнали мене. Найголовніше, прийшла молодість, життя легке, а жити не дали. Я був ображений. Мати природа заступилася за мене, вона зняла царя з престолу. Політика пішла в нас, а на фронті були інші слова: «Геть війну».

8. Ідея більшовиків увінчалась: «Нам мир треба». Діло йшло до революції. Син прийшов на місце, став думати про нове. Він, як теоретик, придумав побудувати в людях соціалізм. Собі на допомогу він запросив учених робити те, що треба. Він став давати людям освіту, землю примусив бути джерелом, заводи, шахти ввів; сільське хазяйство оточив технікою. Людей примусив робити в цьому більше. Діло пішло, закрутилось у цьому колесо. А гроші були треба партії. Ленін увів нову економічну політику, примусив селянина рости багатим. Життя своє берегли. Але люди, як вони огородилися по своїх місцях, так вони жили із своєю думкою індивідуально. Вони робили в житті самі те, що їм хотілось. У них труд був основним, робити яке-небудь діло. Люди не залишалися без цього. У них було життя введено, 100 років було їхнє життя. Він жив у цьому, живе, у цьому він помирає. Це така є у природі система, вона в людях проходить: людина народилася на білий світ для того, щоб умерти. Так воно робилось людьми й буде робитись.

9. У людей розвилась похіть. Вони цим роблять чоловіка, ставлять його на ноги й учать його, як буде треба в природі по-людському жити. У них думка одна є: як би легше та краще пожити за рахунок природи. Вона давала їм усе і дасть їм. Так воно робиться тепер у житті в природі. Вона прислала мене такого ось. Я знав це, що в житті людей буде хороша й погана сторона. В одних було чим жити, а в других не було. Вони пожили, повеселились, а потім із життя пішли. А кому хотілось вмирати від хорошого? Нікому. А повмирали всі, їх нема тепер. Паршек показує в цьому всі їхні нестатки. Він говорить. Ви всі є технічні люди, ви є безсилі своїми тілами жити, у вас є усе чуже. Вам природа не дає життя, вона покладе вас в могилу за своє добро. Ви вмрете за це діло на віки віків. А Паршек є із своїм серцем, як 25-річного чоловіка. Паршека вихід є у світлі. Він не боїться ніякого ворога, навіть своєї смерті. Якби цього в житті не було, я б вмер у цьому. Я є чоловік землі, дихаю сильно, а різко говорю не про якесь чудо, а про природу, про фізичне явище.

10. Найголовніше, чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, миттєве оздоровлення. Це є живий факт у житті. Як би люди не жили, і що б вони не робили, їх оточує чуже й мертве, з чим живому жити ніяк не можна. Тіло є своє, воно живе, чим доводиться хвалитись. Воно одне виявилося корисним у людях. Люди живуть, вони роблять у природі свої пошуки, щоби знайти таке в цьому для всіх, відкрити які-небудь поклади спільного характеру, котрими можна буде торгувати. У нас є багато газу, багато нафти, багато вугілля й лісу, різної руди. У нас є для цього побудовані заводи, для енергії зроблено на воді станції, струм вони виробляють. Словом, будь-яку деталь є, чим виточити. Ми робимо машину для транспорту. Ми є люди багаті в усьому. Ми торгуємо направо, наліво, створюємо економіку. Усе є в нас. Ми маємо заслуги для хорошого, а за погане, зроблене нами, тюрма є в нас. А природа посадила виразку або грибок. У нас є лікарня, різні спеціалісти є на все. Але щоби людей врятувати від смерті, це не робилось і не робиться в нас.

11. Люди не запобігають хворобі, вони застуджувались, хворіли, хворіють і будуть хворіти в природі до тих пір, поки природа не відбере сили в них. Тоді вони вмирають на віки віків. Їм нема у житті слави, а тільки є смерть, розвинута на них. У Паршека є Гімн, написаний ним. Він співається багатьма.

Люди Господу вірили, як Богові,
А Він Сам до нас на землю прийшов
Смерть як таку вижене,
А життя у славу введе.
Де люди візьмуться? На цьому бугрі.
Вони гучно скажуть слово:
Це є наше місце райське,
Чоловікові слава безсмертна.

А в природі це є. Не в Арктиці, не в Космосі, а тут же рядом, у житті мертвого капіталу люди живуть чужим і мертвим, чим живому тілу не жити. Воно вмирало, умирає й буде вмирати. Люди оточили себе цим, вони не можуть вернутися назад, вони тягнуться в Космос. Наука не стоїть на місці, а рухається вперед. Сьогодні роблять одне, завтра роблять друге, цьому кінця не видно. Ворог був, ворог є, і буде ворог. Він примушує тебе робити цю штуку. Це є не твоє, а природне, а ти як людина розпоряджаєшся цим, як своїм добром, у котрому гинеш, як ніхто.

12. Ми є хазяї всьому ділу. Вважаємо: земля є наша, нікому не дамо її. Ми оремо, робимо грядку, зерно саджаємо, вирощуємо урожай, годуємо себе, зайве продаємо за гроші, міняємо, Ми робимось багачами, хвалимось, говоримо: от ми, так ми. Наїлись, одягнулись, у дім зайшли жити та жити. А тіло застигло, захворіло в цьому, хворіє. Природа держить його до тих пір, поки сили відбере від нього, тіло вмирає на віки віків. З перших днів ми одержали це все від природи за наше те, що ми зробили. Це є наше діло, ми помилилися в ньому. Природа дає необхідне нам на наш весь початок, ми збагачуємося, робимося невпізнанними, гордими людьми. Ми забудемо свою бідність. Ми забули, яка вона була до цього. Природа зробить нас банкрутами. Ми не одержимо від неї те, що треба. Нам дай курчатко, ягнятко, поросятко, телятко, конячку, верблюжа. Це все природа дала нам для нашого життя, вона дає нам, і обов’язково буде давати те, що треба.

13. Природу не обдуриш, вона скоріше покарає тебе за це все. Ти є для нього джерело, він надіється, що в тебе це є. Він є живий мисливець, ти ж дала йому розум. Він зробив рушницю для цього вбити тебе. Він пішов своїми кроками для цього, він знав, що це буде. До цього він приготувався. Ти сідаєш за стіл. За чий? Ти скажеш: за свій. А він був у тебе? Ти зробив його сам для цього діла, а тепер сідаєш, щодня їси не один раз, а багато разів. Це є наша така звичка, вона веде нас до смерті. Ми самі робимо це в цьому ділі, умираємо в ньому. Так краще нам не робити цього, буде краще. Ми встаємо рано вранці, думка ранком дає діло. Ти берешся за сніданок, вогонь, вода треба. Усе це є чуже природне діло, зовсім не наше, ми не повинні робити це. А ми робили так ось у житті, ми робимо весь час і помиляємося дуже сильно в цьому. Невже ученим не доходить, що в житті людьми в природі робиться? Вони розвили свою похіть, народили дитя на зміну, дали йому своє виховання, оточили чужим, мертвим, ледь не пихнули його в життя.

14. Він пішов і зачепився за чуже, за мертве. Від всього цього діла він захворів, похворів, похворів і вмер. Це є технічна сторона його, штучним огородили, хімію ввели, що не допомогло й досі. Люди вмирали, умирають і будуть умирати. Тож для людей є дуже багато такого добра. В природі є таке місце для загартованого чоловіка з умовами, вони дадуть можливість людям залишатися без усякої потреби для того, щоби бути в природі безсмертним. А що вони шукають у житті, й чого вони хочуть? Італія народила селянина композитора опери. Його як такого запросив хазяїн театру. Він повинен показати свій талант. У нього була дружина й син чотири роки. Під час його таких дій йому не повезло в житті, він утратив сина. Сам був бідний, не було чим заплатити за квартиру. Він страшенно любив свою дружину, а вона залишила його. При переїзді батька свого донька вмирає. А в нього не виходить ця опера. Всі забули його, йому їсти не дали, хазяїн не дозволив. А він іде по вулиці, там побачив продавщицю каштанів. Він шарф заклав за них, жінка насипала йому так, без усякого.

15. Він подякував і пішов. Співачка цього театру зустрілася з ним. Вона їхала в кареті, вона просить свого коханця зупинити карету, вона повинна цьому композитору конверт передати. Вона свого добилась, цей конверт усунула в кишеню. Він прийшов у дім своєї квартири після сильного дощу, обтрусився, заліз за хустинкою в кишеню, витягнув цей конверт. Його прочитав. А вона написала йому оперу, котрою його пробудила. Він підняв цим свій талант, його діло пішло вгору, і любов проявилася до цієї співачки. А тесть був проти цього, йому дочка, коли вмирала, дала своє кільце, щоб отець їй як любимій жінці це кільце передавав. Нехай вони живуть і любляться. Цього не хотів тесть, щоб його зять женився на артистці. Вона йому не підходила, він був порядним, і зятя теж таким достойним вважав. Але зять хотів женитись на ній, він любив її, а сам роль велику відігравав. Після смерті своєї сім’ї він сильно любив цю артистку, хотів женитись на ній. А сам цю торгуючу жінку після цього всього знайшов уже в новому костюмі. Він давав їй багато грошей, вона назвала його божевільним. Він, за рішенням тестя, женитися на цій артистці не хотів.

16. Він пішов, пробрався й їй розказав те, що дочка йому залишила. Ця артистка, так він вважав, вона його розуміюча. Артистка пішла тестю назустріч і поїхала в інший край. А композитор за нею уболівав, старався її знайти, усі сили клав на це, а знайти не зміг. Тоді пустив себе тесть, щоб її найти. Він знайшов її і перед нею став на коліна, став просити її, щоб вона повернулась до нього. І разом робили до своєї старості, умерли, як і всі повмирали. Вони не діждались цього, що знайшов у природі Паршек. Не радість, а вічно невмираюча скорбота, робити те, що робили всі. А що вони таке в житті робили? Якщо він був коваль, залізо тягнув, робив із нього якусь річ, а за неї брав гроші. Ними користувався один час, а в інший час він своє здоров’я втратив, захирів, він безсилий умер, його не стало. Так кравця й чоботаря не стало, тесляра й селянина, він весь рік, весь час у полі щось робив. Ця зима холодна морозна набридла йому, він хотів дочекатися іншого, теплого часу, весни, сонечка. Цей сніг зникне, тоді поле прийде до діла, люди дочекаються свого труда. Їм треба доглядати за землею, грядку робити з неї.

17. Будь-який художник свого діла, інженер, лікар або винахідник недоробив своє діло, він умер у ньому на віки віків. Це є чуже й мертве, з котрим живому тілу не доводиться жити. Подумайте про це ось, ви скажіть слова. А ми говоримо багато про все, але недоговоримо, помираємо. Всі ми живемо в житті, а поодинці вмираємо. Ми розпоряджаємось, ми хвалимось чужим і вмираємо в ньому вічно. За що тільки не візьмись робити, воно є чуже. Ти не маєш ніякого права розпоряджатися ним, воно не твоє. А раз ти взяв, значить, ти є злодій і вбивця цього діла, у чому ти й умер. Природа умертвила тебе за це все твоє. Це було, це є, воно й буде в цьому ділі. Воно є чуже, воно мертве, з чим жити не можна. А от своїм можна хвалитись, і можна жити з холодним, це є живе, живуще на білому світі вічно. Паршек показав цю ідею всім людям на собі, а люди зненавиділи його тіло, його женуть із цивілізованості, говорять: «Відійди, нас не турбуй цим; ти не наш, а чужий. Місця тобі нема. Геть із землі». Люди не дають можливості жити.

18. Женіть, як хочете. Я сам не піду звідси. У моєму тілі є природна сила, природа обдарувала мене в ході життя. 1898 року я народився в людях таким, як і всі народилися в природі. Ніяких у всіх змін, я робив усе до свого приходу таким на нашу землю із своїм живим тілом, не побоявся нікого, навіть своєї смерті. Природа, вона була за мене як за любимого друга. Люди, з котрими я крав, зрадили мене. Я виявився перед ними злодій. Вони осудили мене своїм судом, по вулиці водили як злодія. Я говорив їм, що я є злодій, але не вбивця людей. Природа оправдала мене як такого, вивела із цього села, поселила в свій хутір. І там я виявився не свій. Я примусив батька рідного везти хліб робітникам, а хутірські люди хотіли видалити мене з життя. Я перебрався в Сулін, улаштувався в робкооп м’ясником. І тут чистка Ростовська взялася за мене. А все-таки за моє діло м’ясника суд народний дав два роки виправної колонії. Я був один на всю колону, виконував і перевиконував, за що спостережний комітет достроково звільнив мене. А після цього я заклав труд тяжкий на заводі, звідти пішов через розбиті ребра, восьме й дев’яте. Природа нанесла мені травму з вагона об рейку, був у лікарні. Тут же виконроб Тарасов взяв мене комірником лісу.

19. Потім працював завгоспом у радгоспі. А потім мені довелося перебратися на Кубань, жив в Армавірському районному товаристві в Любинському радгоспі. Після чого я влаштувався Вірмліспромсоюз, тут-то я опинився на північному Кавказі. Моя зона була від Армавіра Любинськ, Майкоп, Апшерон, Туапсе, Сочі, Адлер. Це моя робота була в артілях, лісопильний матеріал відвантажував, клепку. Тут я писав багато, а це примусило зустрітись із природою. Вона в мене такого спитала: чому це так, що люди в мене живуть тяжко, вони багато їдять, до тепла одягаються, живуть у домі з усіма вигодами, а застуджуються й хворіють? І вона послала до людей допомагати їм у цьому. Я не сам себе знімав з роботи, усе робилось природою. Захотів у Армавірському робкоопі експедитор, після чого воєнторг по постачанню. А моя шевелюра не сподобалася військовим. Я залишив цю роботу, вернувся в Красний Сулін в ОРС по постачанню. Їздив по колгоспах. Я вболівав за наших хворих людей, вони отримували від мене поміч природну. Я більше був до цього діла прикований, туди в ці умови тягнуло, я хотів допомагати йому. І ось випадок був у цьому. В ОРС прийшла риба морожена, її слід на вагах реалізувати.

20. Я зміг робити цю роботу, а люди визнали мене священиком, «пробрався в ОРС». І люди подали заяву в райком, що я є священик. Розбирання пішло в цьому, вони підвели мою роботу, ніби я відмовився від неї. Мені дали не ставати на роботу ніде, за законом, шість місяців. Я був не чоловік до труда. Свою спеціальність природне явище, що я знайшов у природі, я сіяв на людях, допомагав, як це треба. Природа допомагала мені ставити людей на ноги. Природа дала це все, вона відірвала від труда, оточила цими силами як такого. Приватна власність оточила всіх людей, які були на своїх місцях. Вона як була в людях, так вона є жива досі. Це не щось у природі таке є моє. А Паршек із своєю такою ідеєю вибрав це місце не своїм особисто. Воно знайдено ним у природі для життя свого з умовами, щоб у себе мати можливість бути без усякої такої потреби в природі, щоби людям залишитися у природі безсмертним, що людям треба найбільше в житті.

21. Вони не пробували шукати все своє таке життя і не хотіли цього. Їхнє діло було чекати. Чого в житті? Їм, таким ось людям, набридло сидіти всю зиму в халупі, своєму домі, та чекати іншого в природі, не такого холоду, як він є. Всім набридла ця атмосфера, усім людям хочеться отримати в себе тепло. Цього діла люди чекають, коли це буде, сніг почне танути, з висоти сонце почне посилати промені свої. А людям це буде треба, вони готувались до цього всього, вони не переставали думати, вони не звикли сидіти на одному місці. Вони міняють свою тактику. Практика свого діла підказує їм на живих фактах. Вони пускають для цього свої в природі пошуки. Їм є не по душі ця система. Вони цим самим своїм ділом є незадоволені. Що самі люди роблять для цього? Із самого раннього ранку вони починають думати про своє життя, це початкове діло.

22. За планом своїм усім, треба воду мати, вогонь розвести і, найголовніше, це продукти. Люди знайшли в природі варене, печене, ніби своє ім’я. Воно дано природою в ділі як чуже. Ми звикли присвоювати його до свого ім’я. Яке б зерно не було нове для нас, воно є чуже, воно природне. А ми присвоюємо його, говоримо: «Це ось зерно, воно належить мені. Я називаю його своїм». Хтось випадково знайшов його, й іншим людям передано це ось добро як своє. А в нас нема свого добра. Ці зерна всі були знайдені людьми, вони розвинули цю історію індивідуально за гроші, цю природу продали за золото. А тепер це все перероблюється на нову, більш високу одиницю. Вона була, вона є, і буде вона в людях такою, як вона є. Ми хочемо, ми робимо, у нас це діло процвітає в житті. Ми важко трудимося для цього діла, щоби було, що хорошого поїсти в житті, і багато треба досита їсти, а одягатись тепліше, щоб красило це. А ми живемо в домі з усіма вигодами. Здавалося б, нам таким жити, жити в природі, а природа є для нас така штука зі своїми намірами.

23. За своє це добро вона бере саджає своїми силами виразку або грибок на наше тіло. Для цього всього люди не знайшлись й засобів таких нема. Люди не здатні на те, щоб здоров’я вернути назад, а більш за все вони хиріють й швидко сходять із колії життя. Вони умирають на віки віків. Це природа поставила нашим ученим на свій вид, щоб наші вчені знали про це діло, що вони не можуть допомогти цій хворобі в житті. Вони є зобов’язані, їх учили для цього діла. А раз вони не зможуть допомагати в цьому ділі, то їм треба відмовитися від цього всього, визнати в цьому себе безсилими. Учені, усякого роду спеціалісти держать, свою хворобу в умовах; хочуть допомогти їй, а в них не виходить це. Як була хвороба на людях, так вона залишилася на людях болісна, вона мучить більше доти, поки сили впадуть. Ось що природа робить у цьому, люди умирають безслідно. А за Паршеком, не хворобі треба допомагати, а треба з молодого життя здорових людей так пробуджувати, учити їх загартуванню.

24. Джерелом треба оточуватись, природу треба любити. А ми мало того, що досита їмо щодня, а спимо до невпізнанності. Мені до цього не було відомо, як сьогодні сказано перед третім листопадом у наві кимсь. Не їсти, одне, а не спати, друге, тоді ти не будеш вмирати. Сама природа підказала мені так. Я повинен включитися з першого зимового місяця в це діло. Полюбити самого себе, тоді смерть не буде розповсюджуватися ніколи. Це буде Боже діло в житті. Він нічого такого не робить у житті, щоби було погано від цього діла, а тільки буде добре в людях у природі. Це все зробив у житті своєму Паршек. Він народився для цього діла, щоб робити. Він ходить по землі, а сам не думає. Він такий є один у житті. Природа допомагає йому в житті, вона хоче, щоб люди пішли від цього розвитку, бо постіль м’якого діла мертвого пера, вона тягне від життя ближче до смерті. Люди всі не живуть у природі, а вони помирають. Паршек не прийшов у природу робити те, від чого йому погано в житті.

25. Він прийшов на землю, привів за собою еволюцію й Святий Дух. Він нашого нічого не потребує, а своє бажає віддати нам. Це є не моє, а природне, усіх нас. Ми повинні скористатись ним. Це є наше життя, через що ми вмирати не будемо, а жити ми будемо. Усі люди йдуть у природу воювати з нею в бою. Вони не жаліють самі себе: їдять її, одягаються нею і в ній живуть. А потім вони мають фронт труда, тяжко роблять на ньому, утомляються дуже сильно в цьому. Вони заробляють гроші, ними живуть. Така історія на арені є в людях. Я не прошу нікого, я не примушую нікого. Я роблю сам все це діло в житті. Природа полюбила мене за мою ідею, як друга в житті. Усе це робиться мною без усяких грошей, за чисту совість, за істину. Ось що Паршек має: життя своє, але невмираюче. А ви живіть по-своєму, як хочете. А я, як такий чоловік землі, буду жити по-природному. Природа не кине мене в образі за мою любов до неї, а допоможе. Вона дасть мені своє таке життя, котре мене оточить і я буду в цьому вічно.

26. Я як такий є народжений природою й вихований нею в житті, не їв 42 години в тиждень, потім 96 годин, тепер не буду їсти шість днів. Неділя буде мій день, я маю їсти весь цей день. І до того ж я повинен не спати. Ось яке моє в цьому діло. Якщо хочеш жити, живи; якщо не хочеш, умирай. Живіть, як хочете, робіть у житті, а вмирати буде треба. Порятунку нема ніякого. А Паршек знайшов це в природі, ним оточив себе. Природа рятує його в цьому. Він не робить погано природі. Він не робить те, що не треба, пуди не носить, а свідомо все це терпить. Це є добре для природи від цього всього, і буде в цьому ділі ще краще від цього всього. Ми повинні взятися за це і робити. Природа чекає від нас це. Ми повинні взятися за це діло. У нас, таких людей, є ватажок, він сам робить це в природі для цього, природа говорить йому. Якщо це треба робити мені, вона скаже. Якщо не треба робити, то вона не хоче навіть дивитись. Якщо її діло є позитивної сторони, вона скаже так.

27. А думати або гадати, що буде в цьому? Про це ніхто не знає. А це треба буде обов’язково робити. Я направив свою експедицію прямо до мети, усе живе залишив позаду, а пішов шукати, сам не знав, що. Шість місяців треба десь прожити, і за що, і в когось. Якщо це буде треба природі, вона тебе збереже. Ти зібрався в дорогу. Куди йдеш? Природа послала тебе, щоб узнав, що робити в таких людях. Я залишив їх, а сам пішов у природу. Вона показала себе гострими колючками, суцільні голки. А я ж є ділок усьому цьому, іти треба по цих ось колючках чистим енергійним тілом. Я пішов по цих умовах, це моя кров лилась рікою. Що робити? Сам не знаю. А тут балка Юта. Там свині вирили лігвище. Я ліг туди, у цю теплу воду. Вона витягнула в мене все. Я встав зціленим, пішов далі. Місто Шахти зустріло мене такого. Було жарко. Я не хотів пити. А люди стояли в черзі, вони чекали набрати відра. А я поставив перед собою питання: «Якщо мені дадуть води пити, я вертаюсь назад; якщо не дадуть, буду продовжувати своє». Жінка не дала мені, у неї не було кварти. Я йшов далі зі своєю думкою, не знав: куди, для чого? А природа була мій такий супутник, на моє таке діло вся опора моя була така. Я був найголовніше.

28. У мене було таке здоров’я, котре треба нам усім. Сьогодні понеділок, останній день листопада 30 число. Я почав цей тиждень спершу, щоб не їсти тиждень ради життя. Я прийшов у Новочеркаськ ради життя. Мене зустрів священик старого обряду Іван Климович. Дуже багато людей є таких, які потребують здоров’я. Вони не бачили такого в житті. Це є одні дива в житті, можна сказати: ворота є із секретом, а він де дівся? Хазяїн не знає. А одяг лежить ніким неторканий. Що за причина? Вони подумали, що я пішов купатися від такої жари і втопився. А він уже держить путь свою в природі в Новошахтинськ до Івана Олексійовича, до друга. А туман був дуже густий, оточував моє тіло, іду далі, виходжу з туману, показалось сонечко. Я побачив простір. Десь заєць взявся, біжить від мене. Я прошу природу як матір, щоб вона показала що-небудь таке живе. Десь узявся собака борзий сірий. Він почув мій голос, завиляв хвостом, значить, друг життя. Я сказав «Мальчик». А він чекає мене до себе. Він же не бачив ніколи мене, а зараз друг є.

29. Що ви хочете доказати цим? Ви кидаєте чуже, мертве в таку далечінь. Нічого не вийде у вас такого: ви всі є люди технічного знання, штучним огороджені, хімію ввели. Як ви були безсилі жити тривало, так ви не одержали цього. У цьому всьому ви вмирали, і в даний час умираєте, і будете вмирати. А Паршек із своїм загартуванням-тренуванням учився в природі. Він хвалиться перед світом, істинно хоче сказати про самозбереження своєї особистої клітини. Він має молоде, загартоване, здорове серце, як 25-річного чоловіка. Мій вихід є у світлі. Я не боюсь ворога ніякого, навіть своєї смерті. Якби не було цього в мене, я б давно вже вмер. Я є людина землі, дихаю сильно, а різко говорю не про якесь диво, а про природу, про фізичне явище. Найголовніше, чисте повітря, снігове пробудження, це дає миттєве оздоровлення нервової центральної частини мозку. Я люблю, уболіваю за хворого, душу й серце знаю добре, хочу допомогти йому, біль убиваю через руки. Це не слова, а діло робиться. Рука пише Володаря дуже справедливо. А яка є правда! Мене треба просити, завжди будеш здоровий. Це буде треба юнаку нашому молодому.

30. Шановні, це має світове значення. Нам треба природу любити, цінити, берегти її, як матір рідну. Хвороба не відіграє ролі проти людини, а людина відіграє ролі проти хвороби. Нам треба вчитися вчення Іванова, щоб у тюрму не сідати, у лікарню не лягати, жити вільно, на рожен не лізти. Яка буде слава, якщо ми скажемо «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дядеві, тьоті й молодому чоловікові. Ех, і життя моє тяжке для всіх нас. Милі мої всі люди, загартуйте свої серця. Гляньте на сонце, ви побачите правду, своє оздоровлення. Бути таким у житті, як я є Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Це є вам не щось у людях, а свідомість, еволюція Святого Духу, життя. Те, що ми з вами робимо в природі, не треба робити. А те, що знайшов у житті Паршек, є місце з усіма умовами, щоби була можливість залишатися без усякої потреби в природі, щоб людям завоювати безсмертя в житті! Ось що Паршек знайшов нам у природі, славу життя вічного характеру всьому світу всіх людей.

31. Це те саме, мужик наївся, вдягнувся і раптом захворів, хворіє, похворів і вмер. Природне це є не своє, а чуже, а люди присвоїли це, говорять: «Це наше». Ти покажи своє тіло людям, ним похвались перед усіма і скажи: «Це я роблю для усіх, учіться ви в мене. Це є життя вічного характеру». Нам треба жити, але не вмирати. Що б ти, такий чоловік, не робив у житті, й як би ти не робив це, а все рівно не доробиш це діло, умреш. Де б не був і як, а вмирати треба. Смерть не буває без діла, а люди не кидають робити діло. У них одна думка, вона не перестає думати про це діло. Йому прийшло в голову, він не мріяв, не думав ніколи про це, а тепер прийшло. Він відрізав цю непочату штуку по точному своєму розміру, а коли став складати це все зроблене, у нього щось не так, річ не приходить, задумана ним. Він зробив не так одну деталь десь у якомусь місці. Знову йому доводиться братися за це точне діло, а воно зроблено не так в одному місці не так, як треба. Доводиться знову вертатись назад.

32. А про це немало подумалось, і діло те, що треба, доводилось робити, бо життя ніякого нема без цього в природі. Атмосфера проходить не така, як треба, по цій місцевості. У людей зародилась думка зробити це на цей час. Це не давалось їм довго. Йому жилось тяжко без цього, він не зміг бути. У 1917 році цар призвав служити мене, Паршека, на війну російсько-німецьку. Я був за своїм ростом. Воєнком направив мене, щоб я послужив нашому царю. Я їхав не воювати, війну продовжувати, мій рік є останній рік новобранців. Нас брали, як овечок, гнали нас у бій. Я один вийшов перед усіма проводжаючими на бугор, недалеко від Крилова вітряка. Мої слова так залишилися в природі: ми тільки замиримо цю війну. Більше нічого я не сказав у цьому ділі. Не встигли нас посадити у вагончики, нас із Луганська повезли на Мілерово, по путі нам об’явили, що царя нема. Я не кинув своє діло в цьому, старався попасти туди, куди мене назначили, у гвардію Санкт-Петербурга. А його перейменували на Петроград. Я їхав туди не воювати, а замирити війну.

33. На слова, сказані мною, вони везли мене туди. Я попав у полк, його назва: четвертий стрілецький. Зробили мене солдатом, мішень показали, як ворога стріляти. Я володів гвинтівкою вміло й уміло говорив за своїх новобранців, їм відпустку захищав, тут мене вибрали в комітет солдатських депутатів. Це є моє діло, мені везло в цьому. Три дзвони церкви били з ранку до самої вечірньої зорі, дзвонили в усі дзвони, бадьорість солдатові давали. Міністр Керенський меншовик не сидів на місці, він агітував у тилу, як ворога перемагати на фронті. А сам був у маршовій роті Петрограда гарнізону Царського Села. Там він робив промови на параді військ у Царському Селі перед депутатами, що він думає. Йому в усьому допомагали союзники: Франція, Англія. Куди він вербував руських солдат. Я сам завербувався туди, а руський підходить до мене, спитав мене: «Де народився?» Йому сказав: у Росії. «Так зумій в ній вмерти». Я порвав цю вербовку, став думати за положення. Зумів говорити про яке-небудь діло. А що можна говорити про війну? З чого починати? У всіх були гвинтівки, їхали на фронт, нікуди більше. Треба комусь довести. Пишеш: доброволець.

34. Умови війни тягнули солдата, чоловік чоловіка вбиває. А тут свої генерали маскувались, зраду зробили. А Ленін на це десь узявся, закричав руським словом: «За мир, геть війну». Більшовики, робочі люди пішли за ним. Вони схотіли підтримати його заклик, бо Ленін обіцяв їм землю, шахти, заводи. Він робив їх вільними господарями в своєму житті. До нього приєднались більшовики, робітники, селяни, хто був близьким. Робити революцію, владу в капіталістів відбирати з гвинтівкою в руках, це право давалося всім. Чоловіка багатого вбити, маєток забрати в нього, зробити його здобутком народу, від цього всього ніхто не відвертався. Усю владу забрати в руки народу, за це йшов із своїм поняттям Ленін. Він ввів із собою Радянську владу, йому хотілось це зробити. Він з робітниками, селянами, солдатами пішов на Зимній палац відібрати віжки в уряду. Керенський утік й інші. А Радянська влада зайняла місце в Зимовому палаці в Петрограді, також у Москві. І на фронті вже лозунг прийшов солдату «Геть війну», котру затіяли між собою капіталісти. Цар не поладив з німцем, таке діло було між руськими й німцями: убивали один одного.

35. А Ленін увів братання на фронті, і це не помогло. Я вже був на фронті, мені не доходило це все. Я дивився вдалечінь, хотілось бачити ворога, а він не показувався. Я не бачив німця, а був в окопах на першій лінії, сидів спостерігачем у секреті, був уночі. Очі ламав, хотілось бачити ворога, а він не появлявся. А в Петрограді такої війни не було, тут воювали за місце вождя. Ленін забрав ініціативу, він сам ставив людей на пост. А наше діло: сиди в окопах, очікуй якогось задуманого наступу. Солдати говорять між собою: німець піде в наступ. Не пішов, щось завадило йому. А потім руські повинні піти в наступ, теж не пішли. А війна, сидимо в окопах, думаємо про село, куди війна не пускає. Це закон, він уведений війною. А потім прийшов наказ: гвардійські частини знімаються з фронту, ідуть у тил для смирення Каледіна на Дону. Ми побули, посиділи в тилу, от і моя війна закінчилась. Ми пішли зі заходу на схід. У кожного зародилася думка така, десь взялись на це все три великих птиці дрохви. Нам, усьому полку, дана команда стріляти по них.

36. Я тільки один свідомо не стріляв ради того, щоб мої слова збулись. Я примусив себе більше ні з ким не воювати, крім одного партизанства свого села. Козакам давав відсіч: спалив літак і поїзд спустив під косогір. Військові частини свідомо кинув через це. Це все даремно люди служили. Я бачив, як солдати повмирали від спирту. Що доводилось робити? Сама більшовичка депутат Бош сказала. Для чого ми зібрались біля церкви, чекаємо її. А ми сказали їй: війна. Вона говорить: «Яка тут війна? Це капіталісти примусили вас, ви слухаєте їх. Більшовики не хочуть війни і вони воювати не хочуть. Усе це зробила буржуазія, цар, а його тепер нема. Ми є народ, розпоряджаємось усім». А раз усім, то це ось чуже. Мене створювало своє, природа готувала мене. Все думав зробитись у людях м’ясником, так і вийшло, до цього діла підготовлений. Куди тільки мені не доводилось кидатись, що тільки не доводилось так ось у житті робити, з одного місця йшов в інше. А от щоб на одному місці мені доводилось жити, цього я не одержав у житті своєму.

37. Деталь робити якусь, майстром бути в цьому, я не мав цієї спеціальності, щоб цим хвалитись. Природа готувала мене бути помічником людям хворим. Я для цього довго ходив по природі, шукав засоби для цього діла, знайшов у природі чуже. Я робив у хазяїна шахти, на карбованець ордер виписував, ішов у магазин, у касі чек вибивав. До палички однієї приставляв другу, виходило одинадцять. А один, скорописом написано одинадцять, одержував десять карбованців, набирав, сам це робив. Узяв дівчині це доручив, вона піймалася на цьому. Мені доводиться відповідати, Санін-артільник заступився. Усе це було так. Вугілля курне возили в Луганськ. Я брав без грошей, а продавав за гроші. І це ось було, але людину не пішов убивати, хоч гроші були призначені партії. Биків із Дону приганяв, тобто крав, а хліб возив по документу, написаному мною, скільки було завгодно. Я жив у природі для самого себе. Але зате я жалів і не ображав бідних, завжди хотів дати їм підтримку, старався захистити їх: вони були не винуваті зі своїм таким розвитком. Я любив людей, жив рівно з ними.

38. Люди образили мене, люди виправдали мене. Я не побоявся природи, що я вмру в ній, і досі так. Я любив природу й люблю досі. Для мене в цьому році, 1981, сніг політав, політав, і в один момент щезнув. Я був цьому радий як ніколи. Це є моя думка, я тільки за це діло. Я ходив по ньому своїм тілом, як по Духу Святому. Ось що природа зробила для мого дня середи, вона дала цей сніг із душею й серцем для мого терпіння. Я не вживав їжу. Сніг є, більшого нема. Паршек є вдячний за все це природне явище. Він відвідував у снах Марка як хворого, нехай він тепер про це діло сам розкаже. Його це буде на весь світ промова й хвала Учителю. Це було, це є у всьому ділі пробудження білою сніговою системою. Люди не хочуть, щоб це було на нашій землі. Усі люди відходять. Я є один-єдиний у природі такий чоловік, більше таких у житті не народжувалось. Всі біжать від такого снігу, усі вони самі захищаються від цього всього. А мені природа піднесла на таке щастя його на землю, тихо поклала, не стала ним так бурувати. Такі народжені умови.

39. Цей випадок робився природою не завжди, воно так виходило, це буває в природі така ось рідкість без усякого шуму. Люди не чекали цього в себе ніколи. Навіть велика чорна птиця грак, і той теж по природі мовчки пролітав і слово своє нікому не промовляв. А людям буде треба в їхньому житті це. По такому сипкому снігу й дорогу на санях не проробиш. А в цього снігу була така заслуга: у домі під подушкою його держати не заважало. Він пролітав не весь даний час. Як тільки сонечко появиться, тут же й земля зачорніла. А коли сніг із землі йде весною, то тут десь бралась зелена трава. А тепер, коли сніг на землі лежав, Паршекові доводилося ступати ногою босою по ньому, як по килиму. Це був не сніг, а якесь у житті тепле щастя. Я чекав цього всю глибоку осінь, все-таки природа відгукнулася на моє таке ось у житті щастя, вибрала такий день, у котрий я свідомо терплю. У мене сили є такі, як це чоловікові треба. Сніг це є не чорна земля або трава, чи квітка, що росте. Сніг це є така неописана одиниця.

40. Сніг це є зима така, вона глибока, а не своєчасно вона прийшла. У неї дні поспішили. Вона прийшла не сама особисто, моє бажання притягнуло. Це моя думка зробила це все. Для своєї радості вона пішла назустріч моєму ділу в природі. Мої ноги захотіли походити по такому чистому біленькому сніжку. Це ось такі мої почуття. У таких умовах побувати це є ванна, вона скупала мене, такого молодця. Дякую матері природі за її таку милість. Це неможлива така штука, я полюбив її недаремно, а з великим направленням. Для мене холод є не страх моєму такому тілу. А зима, вона була, вона є, і буде вона для всіх така одна з усіх. Але такого Паршека не буде, котрого природа народила, вона створила його в усьому таким, це було треба. А було таке: великі в житті люди народжувались богатирями. Вони пожили свій час, а потім умирали, як і всі. І хитрі були в житті, їх теж не стало. Вони їли досита чуже й одягали чуже, також жили в домі з усіма вигодами. Усі вони повмирали, ніяка особливість не врятувала їх у цьому житті. Усі вони лежать у землі в праху.

41. А тепер те, що робилось людьми, призупиняють, говорять: нам не треба робити це діло, а треба робити життя. Так бідно жилось. А на бідняка ніхто не бажає дивитися, а всі говорять, як про незаслуженого в цьому ділі. Птиця летить далеко. А чоловік, він живе в цьому один раз, природа рятує його в цьому. Природа є помічниця чистому тілу. Це діло ми не робили й не робимо, ми боїмось природи, особливо дня, що приходить у деякий час до нас. День будь-якого характеру, у ньому є одне єство, це повітря, вода й земля, вічного характеру життя. Технічне, штучне, хімічне, це належить людському труду. Це все люди самі створили в ділі, природа дала їм. Вона вказала надра, вони дістали сировину, привезли її на завод, там зробили чавун, залізо, сталь відлили. Тепер всяку деталь роблять на станку з допомогою енергії для складеної машини, котра живе в природі й слухається людського розуму. Він примушує її, вона підкоряється йому своїм ходом.

42. У неї є енергія, у неї є вода й вогонь з повітрям, машина біжить по землі, пливе по воді, піднімається в атмосферу разом із чоловіком. Вона є помічниця людям, гори знімає, робить з води моря, ставить станцію електричну, і по дроту струм, силу посилають. Люди легко справляються з природою, все роблять в ній. Винахідники зробили все. Машина є усе для життя людей, вони володіють нею. Віл оре землю, збирає весь урожай. Машина скоро знімає людей з путі, вони вмирають. А щоби продовжити людям життя, це вона не робить, у неї є сила вбити їх. Стихія, вічна аварія є жертва людського життя. Цього люди не бачать, не хочуть зрозуміти цього. А Паршек є проти цієї системи. Він є за те місце, де всі умови є, щоб мати можливість залишитися будь-яким людям без усякої потреби в природі, щоби через це все добитися безсмертя в природі. А чого ми досягли своїм учинком, своєю ідеєю, котра робиться людьми? Щоб ми, усі люди, зробили корисне, цього ми нічого не одержали, і ми не задовольнили себе в цьому. Як жили ми, так живемо. Ми вмираємо, і будемо ми завжди так умирати.

43. Ми стараємось багатіти. Економіку створюємо, хочемо жити за рахунок цього всього. Ми народжуємо чоловіка, його робимо. Перш ніж жити, ми робимо його технічним чоловіком, учимо його, робимо диплом, роботу довіряємо. Якщо робить, гроші платимо за роботу. Живи і насолоджуйся. А закон життя знай: цивілізованість потребує порядку, уміння твого життя. Ти є учений чоловік. Знаєш, для чого тебе такого вчили. Учення дає розум. Що ти робиш сам у житті? Женився, взяв чужу людину через похіть свою. Ця історія робиться так, щоб тобі було добре в цьому. А це добре одержує не кожен з усіх у житті в природі. Люди зійшлись, одружились, стали робити в цьому всьому своє діло, щоб у них вийшла сім’я ради життя свого, як у всіх. Воно не буває без свинки, її маленьку в себе мають, а потім доглядають, як за своїм дитям. Його називають по імені, привчають, як свого просять. А коли він підросте, зробиться великим, хазяїн розпоряджається ним, як своїм. Він будує в себе на це все свій апетит, завидки в цьому дають йому пропозицію зарізати.

44. Дитя народжують зовсім нерозумним, а потім учать, ім’я йому дають. Якщо це треба, посилають, з ним говорять, слухають, розуміють. Бачать: він робиться не хорошим, а поганим. У нього питають: ким ти в житті хочеш бути? Він не скаже: дурнем. А він дивиться туди, де живуть багаті. Йому не хочеться багато робити в житті, вважає: це все тяжко. Жоден чоловік не знає: а що з ним буде попереду? Він тільки робить у природі, щоб йому жилось добре. Він хоче, щоб у нього був завжди прибуток. Він, як хороший хазяїн, хоче отримати непогану корівку в себе. Вона дає молоко йому, він доглядає за нею. Хороший хазяїн має коня з упряжкою, він нікому не кланяється. Якщо йому кудись поїхати, він із цим конем може зробити все й на полі, і в дворі. Він є хазяїн цьому всьому. У нього одне таке в житті народжене щастя. Він примусив розпоряджатися сам себе чужим, як своїм. У нього свого нема, а все є від самого живого тіла. Він користується ним. Для цього всього діла із самого ранку й кожен цей день він старається що-небудь у житті зробити. У нього є кінь, а для нього є вуздечка, є хомут, сіделка, віжки. Для нього є драги з дугою, з голоблею.

45. У це все заводь, станови, і в це все запрягай,. супоню кліщі затягуй, роби як хазяїн, умій доглядати за цим конем, як своїм. Ти думаєш про нього день і ніч, даєш, що краще, його нагодуєш, водицею напоїш. Він є у тебе такий добрий. Ти розмовляєш з ним, ви розумієте один одного. Якщо що-небудь треба зробити в житті, допомогти комусь, то в нас є одна думка: треба буде зробити, ми робимо. А якщо ми відмовимо в цьому всьому собі, у нас не буде нічого. Ми повинні робити в житті те, що ми з вами робили до цього. У нас не вийшло: велика й сильна помилка була в цьому. Ми зробили це ось діло, але недоробили його, умерли на віки віків. Інші люди знайшли це діло продовжувати, і все ж вони не зробили це діло так, як це слід, вони не задовольнили себе цим. Це діло залишилось недороблене перед ними, треба буде робити. Ми з вами не одержали ніякої користі від цього діла. У цьому ділі ми як помирали, так ми помираємо досі. Ми не навчились у природі, щоб нам жити без усякої смерті. Ми з вами звикли заробляти гроші.

46. Я тепер, у цей самий час, перебуваю в маленькому хуторі Верхній Кондрючий. Сам розвиваю свою думку йти кроками. Для мене, мого тіла нема ніяких перешкод. Я думаю не про самого себе особисто, що я повинен жити. Моє тіло веде мене по цій дорозі до того місця, я знайшов його для всіх людей усього світу, котрі повинні зрозуміти це місце. Воно знайдено мною, усі умови життя є там: є повітря, є вода, є земля. Це є три найголовніші тіла, котрі покажуть усю можливість у природі будь-яким людям бути без усякої потреби, щоб добитися для всіх нас безсмертя на цьому місці. А ми з вами шукаємо в атмосфері. Ми маємо якості тут рядом із життям, далеко не треба ходити або щось робити. А ось день прийшов залишатися без усякої такої потреби усякій людині. Тут нема ніякого діла, щоби що-небудь зробити. У себе отримати свідоме терпіння, що дасть будь-якій людині свою практичну користь у житті. Ми з вами живемо за рахунок особисто свого розуму.

47. Це таке діло перше було складене, про яке люди довго думали. Такий час прийшов, вони стали робити, підготувались. Хоч і трудно довелось, а все ж це діло здійснилося в житті. Ми одержали нове зерно в цьому. Яка радість була в цьому, багато зернят зібрано. Тепер запас є, на що надіються. Зима не дає ніякого прибутку, а люди хочуть жити. Їм їсти хочеться не один раз у день. Усе це роблять люди, чому кінця й краю не видно. А потім люди хворіють через все це, зроблене в природі. Помочі нема ніякої, та й хто допоможе цьому природному ділу такому. Це не що таке, а природа. Вона старається показати їм за своє, втрачене в житті, те, що слід. Вона не прощає, а карає за це все. Люди ввели в себе помічницю медицину технічного характеру, штучним огородились, хімію ввели для полегшення. І так це захворювання було, воно є так, воно залишилось. Люди живуть, вони одержують. Вони хочуть одержати від неї добро, а природа карає за добро, як за своє.

48. Люди втратили єство, а взялись за технічне, у штучному й хімії робити. А для природи є не легке, вона терпить від цього діла. Ми примушуємо її самі, щоб вона давала нам. Ми є люди такі, нам дай, та ще багато. А коли природа не дасть прибутку, то людям дуже тяжко із цим у житті. Біда людського життя є, що люди не мають у цій біді. Якби можна було жити без усього, то люди жили б. Люди не зможуть жити без усього цього. А в природі є свідоме терпіння, це є правда, вона є ніколи не вмираюча. Але ми звикли їсти чуже, тобто споживати. Цю потребу треба не розвивати, а скасовувати її за рахунок світової системи. Чоловік доб’ється цього, він примусить природу цього добитись. Зима є зима, а літо є літо. Свідомість визначає буття. Усього можна добитися від природи. Вона є матір усіх нас, пожаліє своїми силами. Це було, воно є в природі, воно буде, якщо ми, такі люди, візьмемось за це діло. А коли ми почнемо робити це діло, природа зверне свою увагу на нас, таких людей, і все це перемінить, вона пожаліє нас таких.

49. Ми одержимо від неї інше в житті, нас як таких умови оточать іншим порядком. Ми з вами не будемо продовжувати старий потік, не будемо робитися технічними людьми, нас оточить свідомість. Ми будемо робити те, що для природи буде треба. Ми перестанемо орати землю, як ми орали її весь час, спішили раніше свою пайку зорати. Це наша передчасна турбота є, вона відійде від нас. Ми не будемо жити завтра сьогоднішнім днем. У нас буде думка інша сьогодні. Вони не будуть думати про завтра. А якщо день прийшов, він не прийшов з мішком, щоб у ньому був якийсь запас. Ми звикли щось отримати, щоб ним скористатись. Це така віра є в цьому наша велика в це. Ми сильно віримо цьому всьому. По двору курочка ходить на своїх двох ніжках. Ко, ко, ко, яєчко знесе нам в день. А ми, усі люди, цього не зробимо, а ловимо її, голівку зрубаємо, пір’я геть. А м’ясо кладемо в каструлю, суп варимо з неї, ми їмо, як чуже. Ми наїдаємося досита. Вважаємо, це все є наше діло.

50. Паршек питає в Бабушкіна. Ти є комуніст, учений чоловік, розуміючий. Скажи ти мені: для чого ти живеш у природі? Ти не знаєш мою історію, хто я такий є, а .своїм голосом прокричав на весь світ у людях, нібито моя ідея заслуговує бути в людях шкідливим сектантством, я йду проти суспільства, я заважаю своїм учинком. Це буде добре твоє все, сказане в людях? Я є живий чоловік, скажу тобі про твою помилку. Ми можемо помилятись, говориш, ніхто не уповноважував його. Хто кого може посилати, якщо люди не задовольнили себе цим життям? А збоку життя лежить непочате. Хто кому може заборонити це діло, щоб його не робити? Життя людей, воно потребує від кожного його волі почати робити це діло. Ми добре знаємо про загартування-тренування. Воно є наука всього нашого народу, джерело життя людей. Вони мають право загартовуватися в природі, щоб не застуджуватись і не хворіти. Цього він добився, а збоку його товариш по життю говорить: як ти робиш, сам загартувався, знайшов засоби себе берегти, чому мовчиш, не говориш?

51. Тепер мені скажи. Я повинен передати це все, а він просить мене. Як ти думаєш: якщо я одержав це від природи, навчився в неї, як це передати, то я повинен це робити. Скажи: ти інженер, учений чоловік, спеціаліст цього діла, тебе просять, ти повинен робити чи ні? Скажи, тебе вчили для цього, теорію ввели. А я сам практик, те в природі зробив, я знайшов здоров’я. А здоров’я треба нам усім, воно є в мене. Я повинен його держати? Я повинен сіяти його, це ж нужда людей. Для чого ти приставав до мене, знайдене в природі забороняв, скажи ти нам усім. Подумай добре, потім про це ось напиши, я прочитаю. Ти як чоловік є противник цьому всьому. Я знаю про це: ти є неправда в цьому, вона вмре, жити перестане. Тобі робити не буде чого. Якщо я вмру, мені можна простити. А от ти будеш умирати, у тебе є усе, ти вчений чоловік умираєш. Ти ж повинен зрозуміти про це все: люди не хочуть умирати, а вмирають. Їм це робить безсилля, воно примушує вмирати всіх нас як ніколи. Бабушкін, Бабушкін, ти бідний, пребідний у природі чоловік. Якби ти знав природу. А вона така є, як і була. За твою таку неправду вона немає свого страху над собою.

52. У неї були сили свої для цього, вона не пожаліє їх прямо в тебе, такого чоловіка. У неї є на таку неправду, на таке діло мале мізерне діло природного характеру. Вона на твоє таке технічне, у штучному й хімії. Це наш у природі є фізичний не доказ чужим розпоряджатися в природі. Ви, учений чоловік, знаєте добре, що з будь-якої практики можна побудувати будь-яку теорію. А коли обґрунтується теорія, і практика буде визнана, тоді-то визнається це право Паршека. Він не сходить з колії, чекає цього моменту. Історія людського життя, вона зроблена помилково спочатку людьми. Хтось задумав робити цю похіть. Він чи вона, але раз це зробили, зернятко посадили, то матері доводилося народжувати це дитя. Вона виходжувала його дев’ять місяців, народила в умовах. Він не встиг народитись, як йому була приготовлена їжа. Він ще не жив, його нагодували. Не встиг жити, його одягнули, і дім йому побудували. Здавалося б жити, а він захворів, похворів і вмер на віки віків. Люди не задовольнили себе в цьому: вони живуть на білому світі й умирають. А Паршек поставив перед собою таке завдання, пішов у природу шукати таке інше, не те, що було в житті.

53. Він загартувався для цього всього в природі, через це діло подружив із природою: повітрям, водою, землею. Він полюбив це все, поділився з людьми, їм залишив їхнє, а своє знайдене взяв. Я пішов у природу шукати істину, котра виявилась на мені. Це діло, через котре я став самородок. А джерело моє є загартування-тренування. Я один труджусь на благо всіх людей усього світу, я вчусь у природи, хвалюсь перед світом, істинно хочу сказати про самозбереження своєї особистої клітини. Моє серце є молоде, загартоване, здорове, як 25-річного чоловіка. Мій вихід є у світлі. Я не боюсь ніякого ворога, навіть не боюсь своєї близької смерті. Якби цього не було, я б давно вмер. Я є чоловік землі, дихаю сильно, а різко говорю не про якесь диво, а про природу, про фізичне, практичне явище. Найголовніше, чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, що дає миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Я люблю в житті хворого, хочу допомогти йому, знаю його душу, серце, біль убиваю через руки струмом. Це не слова говорять, а все робиться ділом. Рука пише Володаря, ніколи не забути про це, дуже справедливо. Яка є просьба? Мене треба просити, будеш здоровий. Це юнаку нашому молодому треба буде. Шановні, це має світове значення.

54. Нам треба матір природу цінувати, берегти, як око своє. Хвороба не відіграє ролі проти людини, а людина відіграє ролі проти хвороби. Нам треба вчитись учення Іванова, щоб не сідати в тюрму, не лягати в лікарню, на рожен не лізти, жити вільно. Яка буде слава, якщо ми скажемо «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дядеві, тьоті, молодому чоловікові. Ех і життя моє тяжке для всіх нас. Свої серця загартуйте. Милі мої всі люди, гляньте на сонце, ви побачите свою правду, своє оздоровлення. Бути таким, як я є Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Люди зробили це все, вони назвали мене цим ім’ям за моє діло заслужене. Я робив, роблю, буду робити людям корисне життєве в природі. А природа є матір наша всіх така, котра вчить нас усіх одному. Якщо ви не хочете, щоб я був такий, я роблю свою пропозицію. Нам, людям усім, треба в природі народити такого чоловіка, щоб ми виховали його самі без усякої потреби, щоб він народився в нас на тому місці, де відкривається атмосфера. Там є повітря, там є вода й земля, котра від років Адама неходжена. Я зустріну це дитя, візьму його на свої руки, і понесу його у воду, там його занурю.

55. Передам його людям на руки, нехай він виходжується на їхніх руках. Він буде наш учитель, буде вчити нас таких, щоби ми мали своє здоров’я. Природа дасть нам через мене, моє тіло. Ми заслужимо ці сили в цьому ділі від неї. Вона прислала нам на землю. Ми, люди, Господу вірили як Богу. А він сам до нас на землю прийшов. Смерть як таку вижене, а життя у славу введе. Два рази співати. Де люди вони візьмуться? На цьому бугрі? Вони гучно скажуть слово. Це є наше райське місце. Чоловікові слава безсмертна. А так як ми з вами народжуємось у природі для життя, а в процесі всього ми вмираємо, природа жене нас з життя. Ми зустрілись з чужим, з мертвим і разом так живемо. А раз мертве й чуже є, своєму жити не можливою. Мертве чуже переможе, своє живе жити не зможе. Своє лігвище пролазить у чуже лігвище, своє зернятко кладе, чужа людина народжується. Цю людину в череві живою виходжуємо. Він побув там свій час, а потім природа виштовхнула його звідти. Його примусили зробитись технічним чоловіком, безсилим, у цьому вмираючим. Природа примусила його, як буде треба пожити один час.

56. Природа робить правильно, держить в умовах. Мені треба здоров’я для цього діла, а його нема в мене: моя нога не дає ходу, вона держить в умовах. Мозок мій думає, хоче сказати про це. Я є живий чоловік, думаю про це, як би це зробити в природі, самого себе зберегти, щоб тіло моє жило зиму й літо однаково, не боялось умов. Воно жило, воно живе, воно буде жити тоді, коли люди пізнають природу, полюблять її так, її такі якості. Вони будуть жити рівно, не стануть вибирати дні, а підряд вони підуть один за одним, лише б тільки цьому ділу знайшлось таке місце початкове перше. День із силами приходить недаремно, за нього взявся Паршек. Це є природне єство: повітря, вода й земля. У цьому всьому перебуває все те, що треба людям для життя. Всі природні потреби людей перебувають тут, вони будуть робитись будь-яким нашим чоловіком. Він є народжений для цього діла в природі, щоби так жити. Ми не будемо з молодості спішити робити в себе цю шкідливу похіть, котра народжує нам у цьому людину психічно хвору.

57. Вони спішать робити це. А день наш прийшов на арену не для того, щоб ми, усі люди, займались цим. Ми не знаємо добре, що наша енергія вмирає в цьому, вона робиться нами психічною. Який ти не був у цьому ділі чоловік, ця похіть потягне тебе. Ти хочеш робити це в житті, ти робиш. Твоє діло: людину треба народити в себе. А от виховати, ти не знайдеш своїх сил. Дівчина й хлопець має діло одне зробити маленького чоловіка й пустити його в хід життя. Нам треба в природі життя, але не смерть. Ми не хочемо вчитись на це. Він не встиг вирости, його потягнуло: треба женитись, лігвище просить робити діло. Я теж був такий у житті чоловік, робив на розпутних цю похіть один час. У жінки народжується малотямуще дитя від мене, його хотіли підкинути, а природа умертвила його. Я був не винуватий у цьому. Мені вистачало. А ця дівчина ходила з нашими дівчатами. я був радий цьому пошуткувати з нею, і це діло прищепилось. Хочеш, не хочеш, а батько виявився я, тільки нелегальний. Природа заступилася цим ділом, він умер.

58. Всі люди озброїлись проти мене, сказали, що я був батьком. Але тоді природа готувала мене, вона вела мене по дорозі. Я був шахтар, тоді до цих людей ставились із презирством, а більше тримався хлібороба-селянина, йому, як хазяїну, посилали пошану. Я бачив це, але не хотів, щоб мій батько був шахтарем. Я старався зберегти цю ось власність в себе. Я не спав, а все думав. Мені давалось у цьому. Я робив не собі, а батькові допомагав. Нехай я крав, робив це, а про це ось діло не знав, що ця ідея зустрінеться зі мною. Вона була, вона є, вона буде такою. Люди не хотіли цього діла, вони не хочуть це робити в природі, вони бояться холоду. Природа не жаліє їх. Вони є чужі люди в цьому, природу не знають, що вона є ворог для них, вона карає їх своїми силами за своє таке добро. Вона бере їх тіла й нападає, садить на них виразку або грибок. Ми не знайшли засобів проти цього в природі, і людей нема таких, щоб їм допомогти. Люди оточили себе чужим створінням.

59. Я, Паршек, такий на білому світі чоловік, знайшов істину в природі, оточив себе нею. Я хочу сказати про любов свою: для мене холод є все. Тепла пора не треба буде мені, щоб доглядати за землею й сіяти в неї зерно, щоб природа дала врожай. Всі люди є заінтересовані ним на цьому куску землі, вони примушують її, щоб вона родила нам такий урожай. Ми готували це діло сьогодні, а завтра поїдаємо. Ми багато думаємо про це місце. А перш ніж робити, обов’язково треба подумати. Паршек уже зробив, він знайшов це місце сам, ним оточив себе, а умов ще не має, щоби була можливість залишитися без усякої потреби. Ось чого добився в цьому Паршек, він добре знає, хто він такий. Він є протилежний усьому цьому ділу. Своїм лігвищем не треба саджати в чужому лігвищі зернятко, у матку. Вони зародили маленького чоловіка. Люди зустріли його чужим, йому зробили їжу, досита нагодували, зробили йому одяг, фасонний, теплий, його одягнули. Дім для життя побудували, живи у цьому всьому, ні на що не жалійся. Це все не давалось так, люди здобували це все трудом.

60. Його як такого примушували робити, це було треба. Кому хотілось тяжко трудитись? Та нікому. Умови примушували всіх робити це. Так ніхто не дасть, треба зробити в природі. Вона любить, щоб за нею доглядати. Ось що земля хотіла, вона чекала свого часу: а коли хазяїн приїде до неї зі своїм приладдям, її як таку буде орати на зиму. Уже ми, такі люди, примушуємо цей кусок, оремо, кладемо під зиму. Це наша така звичка про це думати. Ми примушуємо розум думати, примушуємо годувати своє тіло, одягати, спати укладати. Ми не просимо природу, а примушуємо, щоби вона робила те, що ми хочемо. Наше діло є дитя народити, а потім ним розпоряджатися, як своїм. Жаль його, але нічого не поробиш, треба. Так ми звикли один одного примушувати робити чужим чуже. А чуже є мертве. А з мертвим жити не можна. Паршек є не за діло, а за життя вічного характеру, ось що треба нашим людям. Ми від першого початку першого діла стали вмирати від похоті. Це діло не оправдало цілком нас у цьому. Ми залишилися в цьому ділі в похоті винуваті. Це є наш розвиток у похоті в природі.

61. Ми з вами звикли в процесі цього всього в тяжкому труді гроші заробляти та їх витрачати на себе. Це таке наше життя продавати самого себе комусь іншим людям, тобто найматись, усе своє життя годити, робити їм хороше діло, щоб вони були задоволені цим. Свою чесність не розміняє на що-небудь таке. Паршек не спить у природі, а все він думає. Про що? Та про те, що могло бути в природі. У селі є коваль залізо кувати, є тесляр дерево рубати, є кравець шити пальто, є чоботар майструвати чоботи й є хлібороб, цим самим я повинен зробитись для життя. Природа готувала мене не туди, природа вела мене до еволюції. Батька і сина не визнали, що вони були в природі ділки, робили все, що погано в житті. Люди не задовольнили себе їхнім, умерли на віки віків. А мене залишила від них індивідуально своїм тілом. Я пішов у люди таким, котрого зненавиділи, прогнали геть з життя. А потім зустрілись учені-психіатри зі своїм поняттям, вони зробили мене «ненормальним», по труду ввели першу групу інвалідності, дали.

62. Я злякався, а природа говорить мені свої слова: «Я, природа, не робила тебе хворим. Вчені зробили тебе, вони будуть відповідати». Я заспокоївся, став розказувати правду про це діло. Я є чоловік землі, різко говорю, але сильно дихаю. А люди лякаються: я є перед ними не такий, як треба. Я просив природу, щоби вона обдарувала мене засобами. Я допомагав хворому, а люди всі є хворі характерно. А моя ідея така: запобігти цьому захворюванню людям. Коли ми будемо запобігати самі цьому, ми не будемо хворіти. Ось чого ми доб’ємося самі в житті в природі, цього життя, але не смерті. А життя залишається в Паршека. Він знайшов це в природі, оточив себе цим місцем, умовами, одержав можливість бути без усяких потреб, залишитися безсмертним. Паршек не буде вмирати через це, він заслужив у природі Чувілкін бугор. Він має в себе ці свої якості будь-якого чоловіка зберегти. Там для безсмертя є все: азот, повітря, вода й земля з котрих ми брали всю техніку, усе штучне, а хімію ввели. Жити б нам, але природа не дала, вона нас умертвила.

63. Ми з вами помираємо в селі, люди закопують нас. Вони самі робили, роблять і будуть робити це в житті. Паршек не згоден з нами. Він говорить: ніяка особливість не поможе нашому розвитку: ні Арктика, ні Космос. А як умирали люди в цьому, так вони будуть умирати. Це все наш початок зробила похіть. Діти ви мої всі дорогі! Я вас як дітей люблю, хочу щоб ви жили так на білому світі, та ви не робили свого самовільного: пускати в хід своє лігвище на чуже тіло, котре з кров’ю проходило в життя чужого тіла й там розпоряджалось своїм зерном, саджало його для зародку нового життя. Ми не хотіли цього, але самі умови наші примушували робити це діло, їх ввели наші предки. Чоловік накидається на це все, як на своє підвладне тіло, воно силою криється, це природна таїна, вона примушує вмирати людей у цьому. А ніхто не бажає вмирати. Це робить сам чоловік, він робить це природно.

64. Природа мала ці сили в себе і дала людям робити своє самовілля, як місце своє, котре вони захопили і розпоряджалися ним. Це місце є не твоє, ти захопив його, нікому не хочеш віддати. Ти зробився своїй дружині своїм чоловіком, це теж така є неправда в житті природи. Вона присвоюється своєю так само, як і місце. У природі нема такого власного, є спільного характеру для всіх однаково. Люди народжуються всі однаково в крові, а в процесі вони самі заробляють діло. Вони знайшли його в природі, оточили себе ним, його зробили й сказали: це я зумів зробити сам, за це діло люди назвали мене майстром. Я є відомий на своєму такому місці. Люди йдуть до мене як того, щоб я зробив їм колесо або викував їм якусь частину із заліза. Вона буде треба в ділі. Я зробив косу, вона буде прилаштована таким кільцем, котре зробила сокира з міцного такого дерева в’язка. Косу отримати в себе, це є вміле таке штучне діло. Вона різала на корені густий хліб, як бритва, клала його рядком, а потім слідом чоловік його збирав і вузлом в’язав, робив сніп, його клали в копну й возили гарбою по своїх дворах.

65. Така робота відбувалась в приватній власності, вона робилась людьми на землі й робиться весь час. Цей рослий густий хліб тільки скосили, його доводиться прибрати, доставити його в свій двір, скласти в одинок для самозбереження. А потім його брати так змолотити в чисте зерно. А його треба бити катком, граблями витрушувати, а віяти вітром, щоб зерно було в зерно, сипати в мішок. Це ось не все, його треба змолоти на муку. А мука з водою на дріжджах мішається, робиться в тісто, щоби пекти хліб. А там його дівай, куди хочеш. Зима приходить на арену, усі поля зупиняють, дороги туди нема. Усе життя кожен заїжджає зі своїм приладдям у двір. У кожного чоловіка залишилося в голові те, що робив літом А тепер діло пробралося в хату, хоч і не хочеться, а пора така зимня настала. Наш день із своїми умовами прийшов. Люди мають довіру до цього, їх треба годувати досита. Хочеш, не хочеш, а три рази треба сідати за цей ось стіл на своє місце, і свою ложку брати. Що буде влито в цю чашку по-сімейному, як треба не відставати в полі за роботою, а за ділом своїм захоплювати. І ложка не повинна пустою носитись.

66. Люди не дрімають і не сидять, а спішать, як би скоріше це справитись. Ми живемо для цього ось діла все літо на полях своїх по-своєму. Ми стараємось не запізнитись уранці з приїздом на це місце, воно чекає нас весь свій час. Ми спішимо зробити своє таке діло на ньому, добре знаємо: якщо ми впустимо його, то ми втратимо в цьому здоров’я, до нас пробереться в наше тіло нестаток. А його трудно доводиться відшукувати по природі. Час ішов, тягнувся довго нам потрібний, він не поповнюється, а міняє. Ми губимося в цьому, нас мучить в цьому наш небувалий кінець. У нас наш час є розбитий на кусочки, він приходить і відходить в році раз на це ось місце. Хоч він приносить нам прибуток свій, ми задовольняємось ним не на завжди, а один раз. А після цього замовкли. І де він дівся? Його не стало. А людям хотілось, щоб він був збережений, але в нас не вистачило на це сил. До нас зима приходить, своє неприбуткове приносить із собою, і за це ми добре знаємо, зате в нас, у таких людей, свій приготовлений запас є. Ми не ходимо до нашого сусіда і не просимо в нього, будь ласка. А своє таке поставимо перед усіма, шапку набік здвинемо, ти не підходь із своїм нестатком.

67. Якби в нас не було цього, ми б не гордились. Ми мовчки дихаємо в дві дірочки, але знаємо добре про це діло, готуємось. А якщо тільки з двора у ворота треба їхати, то для цього є віжки, а вони всюди треба. А коли хазяїн держить міцно їх, а коли вони слабшають, у них сили будуть інші, і колеса не закрутяться, і сам не будеш почувати добре. Воно дається сильному. Груша зріє на дереві здоровому. А коли тільки щось заболить, у житті вже світ не такий. І люди швидко ходять по здоровому. А от гора, вона висока, негожа нікому, навіть птиця орел сідати не побажає. А рівнина чорноземна, вона охоплена посівом. Я, як Паршек, звертаюсь до вчених із своєю практикою, вона зобов’язала мене оточити себе природним порядком. Це є повітря, це є вода, це є земля, без кого ваша теорія не обійшлась. І цим ділом обходитись, їм треба була сировина з покладів тих, що є в природі. Нам, ученим, буде треба це. У нас є для цього побудовані заводи. Ми робимо залізо й сталь, всяку деталь точимо на станку, котра буде пригожа до будь-якої машини.

68. Ми направляємо цю машину в Арктику з підготовленими людьми в експедицію, там відкриваємо в цьому ділі те, що нам треба буде як технічним людям. Там ми вирішуємо завдання в мішках, щоб вернутись на нашу землю й там спокійно вмерти. Цим ми, як теоретики, оточили себе, зробили на самих собі смерть. Хочеш, не хочеш жити, а вмирати треба. Ми освоюємо ще одне: літаємо в Космос. Космонавти бувають великий час у невагомості, а потім вони повертаються назад на землю, і закінчують своє життя, як усі люди, тобто вмирають на віки віків. Це є історія людського такого життя, у котре він попав. Його багато вчать, він багато робить, але він не навчився життя, як буде треба жити. А він умирає, як і всі вмирають, і всі вмруть, і будуть вони вмирати. Паршек не для того народжений, щоб на це ось учитись. Я поділився з людьми: їхнє капризне діло тяжкого труда залишив їм, а своє легке взяв у природі. Це любов є до неї, вона є мені друг через це все. Моя любов є до цього ось діла. За що не візьмусь, те духовне зроблю. Природа, вона відкрила таку дорогу, у цьому показала місце з усіма такими умовами, щоби там була така можливість у природі залишатися без усякої потреби.

69. Люди повинні зробитись природної сторони: нічого чужого, а повинен похвалитись своїм тілом живим, ніколи не вмираючим. Ось що знайшов нам у природі Паршек. 48 років він проходив та продумав про це ось діло, і, врешті-решт, природа створила йому таке ось місце, де чоловік повинен завоювати своє в природі безсмертя. Де він не був, як він не перебував, з ким він не зустрічався, кому не пропонував свої послуги для цього діла, щоб люди були згодні із його пропозицією, цього чоловіка не знайшлося в житті. І такого чоловіка нема, щоб його ідею підтримати. Усі люди відвернулись і не стали вважати його чоловіком. А він є наш чоловік, та ще обдарований природою, нам усім говорить. Я теж зростав з вами разом, я робив з вами, крав, а ви зрадили мене як такого, що ми такі злодії між людьми. Як я зустрічався з ними такий ось у житті, їм говорив про все минуле. Ми не чекали цього діла, старались зробити це. У нас це вийшло, як ніколи, на арені.

70. Ми всі сільські хлопці були завжди такі. Ми вважали нашим кровним ділом усе нажите нашими дідами в нашому селі. Ми не спали, по всьому селу хазяйнували, знали, що де лежало. Ми пробиралися туди, старалися взяти це все, і тим похвалитись, що це ми зробили так. Ми є мудреці по селу, у нас були в руках ключі, лопати, сокири, а ноги нас не носили. Ніхто не примушував нас, а саме приходило в голову нам. Лише б хтось сказав про це діло, ми приходили на своїх ногах і брали як своє. Таким ділом звичка робилась, як звичайно, обстановка приватної власності вчила нас. Люди жили сусідами, через стіну дивились, бачили чуже, його таке старалися присвоїти будь-якими засобами. У будь-який час люди вчились і не вчились, вони жити в ділі помилялись і гинули, як ніколи ніхто. Природа покарала їх за це. Приватна власність із своїми багатствами і своєю славою близько йде до смерті. І революція Радянської влади не пішла від цього зі своїм новим будівництвом. Люди вмирали, умирають, і будуть вони вмирати.

71. Їхнє місце таке є мертве, де крадуть і присвоюють до свого імені, роблять з ним те, що хочуть. Вони вбивають, як смачне поїдають. Життя наше таке в природі є тяжке й погане. Ми робимо це все при умовах. Хочеш, не хочеш, а жити треба, трудитись теж треба. А без усякого труда ми не обґрунтували життя, а добре знаємо, що ми втомляємося і труді, нам треба буде відпочинок. А ми не маємо його в цьому, хвалимось, для цього маємо чуже, воно не наше. Ділянка землі давалася на кожну живу душу всім однаково, вона давалася суспільством. Люди одержували її рано перед осінню, щоб її таку зорати. Це такий обов’язок був у кожного хазяїна: не залишити її на весну незораною. Це наше, усіх людей: турбуватися за себе один час. Земля годує людей. Вони доглядають за нею, як за своєю матір’ю, щоб землю раніше глибше зорати та її перед зимою покласти. Нехай холод оточить її. Всіх людей тягне до землі в цьому ділі, він кладе її й не забуває про свою: вона була призначена як власність свого імені.

72. Щоби про це забути, не можна. Особливо про положення цього життя людського. Капіталіст є батько своєї самодержавної держави. Люди живуть власно індивідуально. Як зумів, так і зробив. Його вміння оправдало життя. За це все, зроблене ним, природа огородила його, дала йому право отримати це добро в себе. Він живе, за рахунок цього вміння розвивається, він багатіє. У нього росте капітал за рахунок когось, а інші залишаються в цьому в бідності, без усякої такої роботи, вони живуть погано у цих умовах. А щоби що-небудь таке зробити не доводиться. А як вони жили тяжко, так вони живуть у такому розпорядку досі. А революція пішла своїм синовим устроєм, узяла право своєї соціалістичної власності. Люди будують об’єкт колективно спільно складеними силами, як би початковий по-комуністичному. Уся молодь іде на будь-яке будівництво робити це діло, щоб у ньому жити добре. Вони ввели змагання між собою в усьому, що робиться в них. Вони взялися за це патріотично робити в бригаді, один одного нагороджують, роблять його героєм.

73. Щоб сказати: у них було погано. Вони роблять все бригадою. А бідний, ображений, хворий виходить із колії в своїй бригаді. Це було, це є, це й буде. Життя не в тому, що відбувалось. Воно вмирало, воно вмирає й буде вмирати до того часу, поки не зміниться воно: з технічного, хімічного перейде в живе. Природне тіло доведе свою правоту на факті еволюційності. Сама природа зробить усе без усякої зброї. Хочете, не хочете, а життя таке буде, як його Паршек веде своєю ідеєю. Він говорить нам таким, уже вони прожили, їх оточило незнання. Вони робили те, від чого робилось природі не так добре, як вони думали. Так вони старалися робити із своїм ім’ям, вони не були так задоволені цим, смерть ображала їх у цьому всьому. Вони беззавітно вмирали, як і тепер умирають усі ці люди. Паршек є на арені свого життя. За моє, зроблене в ньому, природа огородить від цього всього. Паршек, він не буде вмирати більше. Його життя веде до безсмертя: він знайшов місце таке з усіма такими умовами отримати свою таку можливість у себе, щоби потреби не було. А потім можна хвалитися безсмертям.

74. Партія, вона без нікого є партія, вона є природа. У ній люди є технічних умов, вони живуть за рахунок чужого добра. Самі бояться природи, холодної сторони, вона нападає на них, їм наносить нестаток, хворобу, виразку чи грибок, проти котрої люди не знайшли засобів, і людей нема таких, щоб у цьому горі або біді допомогти. Паршек знайшов ці ось засоби, ними оточив себе. Він визнав цю першу з усіх помилку: сам чоловік зробив, він заліз на зовсім чужу людину і своїм лігвищем прорізав до крові, туди заклав сім’ячко життя людини. Її народив, і пустив у білий світ, як самовільного в природі чоловіка. Вони стали хазяйнувати в ній так, як їм це все давалось. Вони примусили землю бути їм джерелом, вона стала родити зерно й урожай. Це все похіть зробила на чоловікові така в житті. Коли він спускає її, робиться кволим. Це вмираюче таке діло є народжене в людях. Вони зробили в любові це діло. Таке бажання не призупинити нам. Воно робилось людьми, воно робиться людьми, і воно буде робитися до тих пір, поки родиться в людях своя свідомість у ділі. Люди перестануть робити через смерть свою.

75. Ми з вами народили дитя для життя його, а самі виховати не змогли, дали самовілля йому захопити й присвоїти це місце до свого імені. Жінка є не твоя, а чужа, і ти є чужий для неї. Місце є не твоє. Може, ти придбав це місце, присвоїв, говориш: це місце є моє. У житті існують гроші мої, але їм хазяїн є на це все сила й уміння. Гроші роблять усе, за них купляють, за них продають. Зміну свого життя може зробити будь-яка людина. Це гроші є ворог твоєму здоров’ю. Це копійка заробляє іншу, а карбованець наживає іншого. Ось це є наше похітливе життя. Ми живемо для нього, усі свої плани будуємо тільки з нею. Похіть є щастя, моє життя кується тільки за гроші. Вони вб’ють тебе, вони заріжуть тебе, ти вмреш з ними, як і не жив. А якщо треба буде жити, то треба звичку грошей не мати, і похіть викорениться, а життя воскресне. Люди завоюють життя вічного характеру. Природа не буде більше продаватись, куплятись.

76. А життя буде живе, своє, свідоме, без похоті. Ми не будемо думати про це, не станемо робити це. Ось що Паршек приніс нам, життя, але не смерть. Він просить і благає природу, щоб вона дозволила йому жити для всього світу й усіх людей, котрі ставляться до неї капризно. Вони не хочуть любити її, як любить її своїм тілом Паршек. Він не відходить від неї, і не робиться в житті своєму технічним, у штучному й хімії. Він є незалежний ні від кого ніде, живий один з усіх природний чоловік, віддав сам себе. Він зустрічає, він проводжає всі дні однаково, крім одного сну в постелі. Така писанина пишеться сьогодні із самого ранку, думка не перестає. Вона шукає в цьому в природі таку таїну, про котру треба давно написати. Це ж є у природі ідея Паршека. Вона була, вона є такою, вона буде такою. Природа сьогодні прийшла із своїми такими силами, у ній нема шкідливого в житті.

77. Вона не приходить до нас із мішком, і не носить із собою який-небудь продукт у житті. А ми є в ній самі в своєму труді на цій землі, котру ми примусили робити, як джерело цього діла. Природа дала нам зернятка. Ми зробили все те, що треба, стали доглядати за землею, робимо грядку, саджаємо зерно. Ми одержуємо багато їх, ростемо самі в цьому, животи розвиваємо, їмо досита, одягаємося до тепла, будуємо дім з усіма вигодами. Жити б, жити нам, таким людям, а природа не дала жити, взяла показала білий світ, а потім відібрала його. Вона створила вічну могилу за це все, зроблене ними. Ви всі лежіть в праху своєму, чекайте приходу Паршека. Він прийшов на Землю, щоби смерті не було, щоб ми, усі люди, завоювали в себе безсмертя. Це все залежить від нас, якщо ми візьмемось за це ось діло, про котре думає Паршек. Він робить. На сьогодні він знайшов місце з усіма умовами й усією можливістю бути без усякої потреби в природі, щоби це місце було наше райське, слава чоловікові безсмертна. Цього ми чекали, ми з вами будемо чекати. Паршек пише нам, він говорить нам: залежить від нас.

78. Не за гроші треба жити нам у природі, а з свідомістю еволюційного діла без усяких таких жертв. Тепер, у даний час, дитя народжується для життя своїх батьків. Воно тільки не виховано для того, щоб у природі жити. Умови примушують їх робити. Вони вчилися в близьких, це предки їхні. Вони живуть так, як день примушує робити їх, що прийшов. Вони примушують Паршека вибачитися перед ними. Він не запасається сьогодні, щоб завтра довелося жити за рахунок цього. Паршек рахує ці дні, що прибувають, вони приведуть із собою потім ще більше терпіння свідоме. У тиждень в одну неділю доводилось їсти один місяць, його треба завоювати досвідом, потім півроку, шість місяців, і слідом за цим самим рік протерпіти, і зовсім проститись із цією їжею. Це буде завоювання для всього світу всіх наших людей безсмертя. Воно робилось, і робиться це діло на указаному місці, там де є усі умови отримати можливість, щоби життя без потреби засяяло в людях. Ми виженемо смерть як таку. Ми не будемо вмирати більше так ось, а ми вічно будемо жити. Це наше буде діло.

79. Я перебуваю у Кондрючому в домі всього світу, а сам можу бути своєю думкою повсюди таким, як і є в природі. Якщо ти хочеш зробити, ти доб’єшся. У тебе є дорога така, по котрій ніхто не проходив, йому зробити це тяжко. Це є люди, живущі на білому такому світі. Вони живуть і думають: як би обманути цю безвинну таку жінку, що робить. Це його є в цьому ділі рекорд. Він добився свого того, що йому хотілось. Він зробив у себе найгірше діло, він утратив своє наявне здоров’я, з усіх боків це є справжня в нього близька смерть. Ти ж кінчаєш цю вмираючу похіть, яким стаєш ти? Ти робишся не чоловіком дії, ти кволий. Я не наполягаю на цьому всьому ділі, але прошу як практик у цьому ділі. Якщо хочеш жити, так ти задайся мети похіть свою зберегти, як твоє око, що бачить. Коли воно є в тебе здорове, ти бачиш ним добре, як ніколи. А коли ти запорошиш його, воно є в тебе нездорове, воно хворіє. А око є все твоє життя. Ти бачиш ним природу так, як це треба. А коли ти не бачиш ним, то твоє життя є мертве.

80. Ольга Григорівна, вона є жінка наша така, як і всі ми, виховані ідеєю Учителя. Вона держить з нами разом свідоме терпіння, залишається без усякої потреби 210 днів, а їсть 156 днів. Вона серйозно захворіла. Це все, що вона робить, не допомагає. Я, як Учитель, бачу на ній ці еволюційні сили, даю можливість їй залишатися без їжі у тиждень шість днів, а сьомий день неділю їж, скільки хочеш. Це за рік 52 дні їсти, а 314 днів не їсти. Де ця серйозна хвороба її дівалась. Вона є наша жива жінка. Учитель дає мені сили. Я прошу його в цьому, він допомагає мені в усьому. Я купаюсь весь рік весь час, по снігу ходжу роззута. Вважаю себе: я є еволюційна перша жінка. 1981 рік саме цей режим зберегти, беру на себе цю ось силу перед природою для наших усіх людей. Вони теж хотіли в себе отримати, але в них нема такого Учителя, хто повинен учити цьому. Він говорить, нам треба буде вчитись для того, щоб нам жити без усякої такої смерті в природі. Я була на тому місці, де є всі такі умови, є можливість така бути без усякої потреби. Ми зобов’язані робити це діло.

81. Учитель написав про це все діло, а наше діло всіх, це діло робити. Це ми живемо в природі, ми робимо так, як він учить нас усіх. Ви спитайте в Марка, як він хворів і чим він вилікувався? Він покаже живі ці ось засоби, вони залишилися в нього на віки-віків. Ми є люди такі само, як усі, ми робимо те, що роблять у житті всі. Ми також хворіємо в цьому ділі. А щоб не хворіти, у нас є природа для цього. Ми віримо їй як джерелу, це повітря є, це вода є і земля, невмираючий азот вічного характеру життя. Якщо ви хочете подивитися на ці якості, вони є в природі природного характеру на Чувілкіному бугрі. Паршек відкрив це все. Це сніг є наше багатство в житті. Не треба брати когось із усіх нас, живущих людей. На нашій такій землі чоловік народився для життя свого, а ми завадили йому як такому своїм ділом, по-перше. Ми дали йому зовсім не своє, а чуже; дали можливість споживати природу. Вона примусила нас усіх оточити себе цим. Ми ще не народились, а нам, таким людям, приготували. У нас є те, що доводиться їсти завтра.

82. Ми з вами думаємо, що приготувати до цього дня. А самі не знаємо: будемо жити чи не будемо? Ось які відбуваються наші діла. Ми народжуємо дитя, це наше, йому треба спокій. А ми повертаємо, примушуємо його, а йому це є ніж під ребро. Краще його попросити. Такий спокій треба буде в житті іншим людям, ввічливість. А каприз не допоможе, це сторона нехорошого характеру. Ми робили, робимо й будемо робити це в житті своєму. Наша велика помилка це є наша похіть, вона розвивається в любові. А ось ця історія цього початкового діла робилась так. 42 години в тиждень чоловік залишався без усякої потреби, це була правда. А потім ми перейшли на 96 годин в тиждень. Ми робимо це свідомо в природі, терпимо без їжі, не п’ємо води. Найголовніше, усе робимо в труді. Природа карає, своєю хворобою чіпляє нас за наше діло. Ніхто не бажає вмирати в житті. Особливо я, Ольга Григорівна, усе я роблю, стараюсь робити по Учителевому вченню. А природа говорить мені як такій: раз ти взялась це робити, то ти зробиш. Ця свідомість визначає буття. Ми робимо це свідомо в природі.

83. А треба для життя їсти. Їсти це є шкода, а лопатись треба. Учитель питає в мене: а як я почуваю? Я говорю йому: відчуваю слабкість, у цьому так усе проходить, нібито я їм. Ось де є народжені для цього сили природи. Вона не хоче, щоб людина мученицькі вмирала. Люди не хочуть робити цього. Це діло: залишатися без усякої потреби в природі. Це є нове. Я провела на собі сеанс, тиждень не їла, хвороба щезла. Я врятувала сама себе цим від смерті. Життя людей є не в потребах, а в чистому повітрі, у бурхливій воді, у цілинній землі, це азот. Ми взяли зі цього всього технічне, штучне, хімію ввели, чим живемо один раз. А вмирати доводиться. Які ми є люди даного часу, ми не хочемо відшукувати це в природі. Воно є, воно й буде вічно. Якщо ми всі візьмемося за це ось діло не до багатства, а до свідомої бідності, ми доб’ємось безсмертя. Воно оточить нас силою. Це вже ми завоювали в природі, зробили те, що буде нам, усім людям, треба, життя, але не смерть. Марко Іванович є у нас по меду один з усіх, єдиний такий чоловік у світі.

84. Він повірив, цього мало, а він зробив. Це є живий факт. А таких ось фактів є на білому світі вже дуже багато. Якщо придивитись, і знову буде можливість зробити інше яке-небудь у цьому. Учитель говорить нам сам від малого до більшого. Якщо буде така ось душа в будь-якого чоловіка, як у Марка з Ольгою, він буде теж таким, тиждень не поїсть. Це є рідкість. Воно робиться й буде робитись будь-якими людьми. Природа кладе нам сніг на землю недаремно. Ми з вами живемо так не один рік і бачимо білий сніг на землі. А скільки разів він лягає в житті, міняє форму. Це одне ніколи так не буває в житті. Ми знаємо добре: які дні приходять з чим, і як вони ідуть у природі. Сьогодні буває таке, а завтра буває інше. І навіть сонечко не покаже себе через хмари, що йдуть у природі. Де вони беруться такими, один час криють цю ось місцевість без усякого такого дощу; а буває, дощ спуститься обложним. А чисте небо буває, десь граючі тучі візьмуться, блискавка і гроза, із цього всього сильний дощ поллє, зробить на землі повноводдя. А за цим самим чисте небо іде, сонечко візьметься, своїм теплом обігріє.

85. Земля висохне, зелень піде в природі і зацвітуть квіточки. А люди є на своїх ніжках між цими умовами. Що вони роблять? Одна охота є їх, уся така путь, така дорога лежить по землі. Ми проходимо по ній назад, уперед, це є наше діло. Ми можемо зустрітись із нехорошими людьми, а вони є і будуть для нас таких. Ми заслужили в природі це ось діло, нікого не просили в житті, а вона покарала нас. Це є природа, вона створила війну й зробила мир. Як я просив природу, так воно вийшло. Руський солдат одержав перевагу. Війна пішла з великими боями на захід. Гітлер не мав успіхів тільки через мене. А мене держали в Дніпропетровську. А тепер люди поділилися на два табори. Батько із сином не поладили, стали нападати один на одного, доводити в житті, вводити ненависть. Люди не мали такої довіри сусіда до сусіда, як зовнішній і внутрішній вороги. Один тягне народ до себе, а другий тягне собі аж до самої війни. Вони будують між собою фронт, один проти одного озброюються. В одного є зброя, а в другого є зброя ще краще. Вони вели атомну і водневу зброю і ядерні ракети, не хочуть отримати миру в себе. В одного є Варшавський договір, а в другого є НАТО.

86. Самі пустили в хід це, щоби домовитись про мир, а самі тягнуть природу з усіх сторін. В одного земля служить джерелом, і також у другого. Ні в одного нема того, що треба в житті. Обидві сторони є незадоволені. Це не треба їм, економіка треба їм, гроші. Вони є мільйонери. А щоб їм шукати безсмертя! Вони є самодержавці, революціонери. Бог Батько, Бог Син, Бога Духа Святого не було в людях. Це еволюція робиться самою природою, вона народила для цього всього на білий світ Паршека, загартувала його своїми силами, полюбила як друга свого, йому допомагає в цьому. Без природи ти є не людина. Вона є повітря, вона є вода, вона є земля. Сьогодні є перший день на білому світі. Це буде понеділок 21 грудня 1981 року. Ми слідом пішли колективом, не так просто, ради чогось залишаємося без усякої потреби. Ми робимо це в природі ради Учителевої ідеї, ми наслідуємо його в цьому. Він робить нам у всьому так, як нам усім народить маленького чоловіка без усякої такої потреби. Ми держимо цю пропозицію, і хочемо зберегти її на віки віків нашого життя. Вона робиться нами такими людьми практично. Ми є люди такі, як і всі. У нас родилась така свідомість.

87. Для цього всього сніг треба буде, холодна така пора, щоб тебе струм електризував по всьому тілу. Ми почали робити цю ось другу неділю з душею, усі взялись за це з любов’ю, це буде треба. Навіть Валентина попросила дозволу цю роботу випробовувати на собі без усякої шкоди. Це робиться в житті для того, щоби чоловік знав про те, що вся потреба зроблена не на користь своєму здоров’ю. А якби це неможливо було робити, люди не робили б. Легко і добре. Їжа всяка дається природою для самозбереження самого себе. Якщо тільки в цьому всьому нам розібратись із природою, то це все є чуже, природне. Вона давала, дає, і буде давати нам. Їй жити тяжко в цьому ділі, вона сильно терпить, але зате вона влучно попадає в людей із своїми силами. Вона не їздить, вона не ходить пішки, у неї вибору нема, у неї однаково все, лише б вона намітила. Якщо схоче одержати в житті, це є в неї. А якщо схоче швидко прибрати, їй це все просто. Людей вистачає для неї. Вони стоять у черзі для цього, чекають.

88. А вона пробирається на того, на кого треба. А от у ній зародився в цьому Паршек, він заслужив довіру через свою таку любов до неї, думає про це. Його веде прямо до цього місця, де лежить азот, безсмертне місце. Там безперестанку повітря йде зі сходу і заходу, вода іде своїм потоком, і земля лежить вічно, не орана, цілинна. Це є райські сили, чоловікові слава безсмертна. Цього люди давно хотіли, але воно не давалось їм. А Паршек оточив себе цим, природа довірила йому, навіть допустила займатися з хворими людьми. Паршек не порахувався ні з чим, зустрів, поцілував і прийняв через свої руки. Він є для цього Переможець природи, Учитель народу й Бог землі. Він зберігається природою, з нами живе, та в біді й горі допомагає. Його руки є золоті, а розум є дорогий. Він багато пише, що буде в житті? Тепер люди живуть багато, у них все є, найголовніше, це гроші. А за них процвітає в природі життя. За них купляється те, що треба. Він на це є капіталіст, у нього є гроші, він є хазяїн цьому добру. У нього є заводи, у нього є всяка робота. Ми зможемо найнятись до нього і спокійно робити до тих пір, поки в тебе є своє здоров’я. Ти треба всюди із своїм таким ось здоров’ям.

89. Ти є чоловік живий, розуміючий. Що тобі скажуть, те ти робиш. Твоя точність: узяти мітлу й мести це місце, щоб чисто було. Він бере молоток спритно в руки, і гвіздок забиває ним у дерево. А сокира є гострого характеру, нею можна тесати будь-яке дерево. Тесляр стругає рубанком, а пилкою пиляє. Свій інструмент є для кожного діла, а руки є людей. Невже я не зміг би навчитись шилом шити чоботи? Та невже я не зміг би голкою шити пальто або рубанком стругати яке-небудь таке дерево? Та хіба я не зміг учитись, одержати вищі знання або бути лікарем? Це залежить від мене такого. Я поділився з людьми, їм залишив їхнє, щоб вони продовжували своє почате діло. Їхнє діло, історія залишилася всьому світу від початку до самого кінця. Наука наша, експедиція, вона не зупиняла свої кроки в цьому ділі. І в Арктичному напрямку ми робили, робимо, і будемо ми робити свої пошуки стосовно цього. Ми ввели нове в життя, розвиток в атмосфері. Це буде для нас, таких людей, Космос. Він почав робитися нами, ученими, льотчиками, вони примусили себе жити в невагомості.

90. Ми навіть пустили станцію «Юпітер», хочемо показати там своє наявне те, що ми з вами зробили на нашій Землі. Це є історія життя, ми зробили його. Це наше діло не дало показати таке корисне в людях. Через це все діло в нас вийшли гроби з умерлими всіма людьми. Де вони, ці люди, ділись? Ми повинні сказати: їхнє місце є могили, лежати в землі прахом. Хіба це наше життя людей? Ми ж, учені люди, робимо свої пошуки в цьому ділі. Ми з вами шукали, шукаємо й будемо шукати те, що було нам треба. Пошуки нам необхідні. Ми взялися за те діло, котре розвивалось нами технічно, штучно, ми робили хімію. У нас вийшло це, що думали. Ми розвинули свою похіть для цього, вона поставила нас усіх на ноги свої, щоб ми зустрічали своїх дітей від матерів зі своєю потребою. Йому треба в житті своєму не одна їжа, не один одяг. У цьому йому треба житловий дім, оточений власністю, присвоєний до імені свого. Це є моє місце власницьке, розвинуте нами. Ми з вами робили на ньому те, що нам треба.

91. Ми з вами народили дитя на зміну свого життя, воно росло змінити своїм тілом нас, старших. Це природна система введена нами, де люди ввели таке життя своє: пожили, повеселились і вмерли на віки віків через свою похіть. Що ти зробив на чужому такому тілі, пробив до крові лігвище, чуже зовсім? Ти насміявся над природою, зробив те, що було неможливо. Це діло є не твоє, а чуже. Ми оточуємося ним, як своїм, говоримо: це наше. А Паршек говорить: де ж моє? Якщо я є людина, я маю якесь право теж сказати. Це моє місце знайдено мною, але я не присвоюю його так. Мені нема чого робити на ньому, щоб якийсь прибуток отримати й ним розпоряджатися, як своїм. Усі люди є чужі, вони продають його, як своє добро, на що завгодно міняють, словом, робляться повними хазяями. Це є в природі такі люди, вони є в цьому ділі воїни, завойовники цього діла. Він є полководець цих людей, убивця людей. А раз він убив людину, уже він є убивця природи. Йому немає ніякої пощади від природи. Вона кладе цих людей разом, врешті, рядом, і закопує в землю в могилу.

92. Він лежить у праху, чекає свого часу: а коли це прийде на землю Паршек із своїми силами? Він напише свій історичний Гімн:

Люди Господу вірили, як Богу.
А він Сам до нас на землю прийшов.
Смерть як таку вижене.
А життя у славу введе.
Де люди візьмуться? На цьому бугрі. (Люди зберуться на цьому бугрі)
Вони гучно скажуть слово.
Це є наше райське місце.
Чоловікові слава безсмертна.

Де це місце, буде мати своє життя Паршек. Він говорить нам усім так. Пожили, сваволили, розпоряджались, як своїм, а тепер від цього всього відмовтесь, і скажіть свої слова Паршеку, що ви помилилися. Ти прости нас ради твого такого приходу. Ми не станемо робити більше. Ми не знали цього, а сваволили, самі вмерли від цього на віки віків. Думали, що буде так, а вийшло в природі інакше. Ти прийшов на землю для цього смирення, хочеш урятувати нас від смерті. Ти є наш Бог за це все наше, зроблене нами в природі. А ми вбиваємо її із самих ніг до самої голови, починаємо з курочки, кінчаємо верблюдом. А тепер ми зробили цю ось машину з металу, вона не піде без природи. Її мотор рухається за рахунок вогню, води й повітря. Якщо цього не буде, ця машина є не машина.

93. Природа осудить вас за це: ви ж є убивці її. Хто повинен простити вам, якщо ви є всьому ділу винуваті? Паршек був теж такий. Ви осудили його самі, а його зрадили, хотіли, щоб він залишився з вами. Він кинув ваше все, а за своє знайдене взявся. Він не хотів бути таким, як ви: не зможете жити без цього всього. Ви є злочинці, ви є вбивці природи, і ви є злодії всього цього добра, за що судить Паршек, він прийшов для цього. Він відмовився, з нами зовсім поділився: наше все залишив нам. Живіть по-своєму, але мені не заважайте в цьому. Ваше все є чуже природне. Ви пролежали зиму та продумали про це. Ще сніг не зійшов із землі, водою взявся, а ви зі своїм приладдям є на колеса, до сходу сонечка приїхали на це місце. Ви перехрестили себе хрестом та просили в нього дозволу своє діло зробити. А коли хазяїн цього місця справився, він теж з Христом подякував його за зроблене ним. Тепер одна думка залишилась, у цьому ділі вродити хороший урожай, щоби зайве було, котре можна продати іншим ображеним, нужденним, бідним людям. Ти є грабіжник. Природа не давала тобі збитку на це, і не хотіла дати тобі в цьому.

94. Це все зробили ці ось люди, вони провели роботу цю. Їх це діло: винайти джерело, примусити землю нам давати свій прибуток. Ось що знайшли в цьому люди. Їм чимось треба харчуватись, їм чимось треба одягатись, їм в чомусь треба жити. Це все їм є в природі. А вони падають у цьому ділі, уже біда накриває їх, вони починають хворіти й застуджуватись. Їм жити б, а природа не дає їм за це, у неї є велике незадоволення. Це є в ній такі люди, вони кимсь керуються, назначаються, ця робота доручається їм, як ученим. Їх діло було так, як Обручову довелось узяти на себе все це й організувати людей. З ними разом влаштували похід на конях. Це так було й раніше, люди шукали, їм хотілось збагатитися цим. А багатство створюється за рахунок прибутку в природі. Природа дає їм в їхньому труді в один час, а в інший час вона відбирає від них, далі свого не дасть, що вона давала до цього. Вона не народжувала таких людей, а тепер народився в житті для цього діла Паршек. Він питає в природи про все.

95. Вона говорить йому про все. Я лише б у неї що-небудь спитав, особливо про цю експедицію, про їх маршрут, їхнє все те, що робилось у путі. Вони спустились своїм тілом туди, своєю добровільною такою підготовкою. Люди робили разом це невідривно й організовано, вони йшли туди зі славою, брали з собою коней. Такі умови примушували їх, їм допомагали всі в природі. Вони, як геологи, хотіли знайти викопні ці поклади. Наука не змогла заспокоїти людей цим, що вони мали, і що вони робили в своєму житті. Це їхнє було таке діло. Ці люди своїм самовіллям облюбували місце для життя вічного характеру, у них земля була як джерело. Вони ходили по ній, зупинились там цілий рік за рахунок того, що вони знаходили в цьому ділі. І самі вони робили, у них виходило те, що вони хотіли й думали. Вони йшли від цього холоду, їм без усякого такого прибутку не хотілося чекати чогось у природі. Вони не хотіли бачити це. Їм валятися набридло в халупі по цьому холоду.

96. Їхнє діло було думати в своєму житті, і чекати доводилось це. А що буде далі? Вони нічого такого не знали. У них була своя упевнена просьба перед кимсь, він допомагав їм невидимо. Вони дочекалися це діло, воно прийшло до них неждано, де це появилось. Природа стала міняти себе. Сніг став танути у воду із землі, тепло взялось. А за цим земля зазеленіла травою, вона дихає фіалкою. Люди брались за своє діло, вони готувалися в цьому щорічно. Вони ставили на ноги живий скот, а приладдя точили, самі себе бадьорили здоров’ям, спішили в цьому, як би не запізнитись. Вони не чекали сходу сонечка, а вставали вночі, старались зібратись, щоби що-небудь не забути потрібне в роботі. А самі пробиралися по бездорожніх умовах. Така погода стояла в природі: усіх до одного підняла на свої довгі пробуджуючі ноги, гнала їх у бій. Хазяїн знав своє місце, старався обробити його вміло. Він робив на все це літо таку хорошу грядку, щоб у неї вкинути чисте відбірне зерно. Нехай воно швидко в землі сходить і цим сходом хазяїна радує.

97. Він бачить це густе зелене нескінченно, як свою шапку на голові. Йому здавалось це врожаєм. Йому не хотілось бачити в житті багато в цьому прибутку великого труда, а його доводилося робити фізично в природі всяким людям. Така система була в людях у селі, вона народжена ними. Ця його приватна власність росла і піднімалася вгору, ледь вона не говорила йому про це кипуче діло. Це проходить не один рік і не на одному такому азартному хазяїнові. Які вони не були на білому світі, вони були готові зробити все своє діло. А природі це є не нове, а старе, гіршого нема. Людям доводилося робити тяжко, але робити треба. День цей годує нас весь рік. Ми трудимося для цього, природа примусила нас робити це. Ми є хворі люди, бачимо свою хворобу далеко, від неї йдемо, але щоб її уникнути, це неможливо. У тебе, як людини, є великий нестаток у цьому ділі, його немає чим поповнити. Його нема в природі, його треба зробити самому не за один такий день, що приходить, ти звертаєш увагу весь рік на це діло.

98. Ти думаєш щохвилини, кожен раз думаєш. І в другий раз ти подумав не так, як у перший раз. Його думка примусила його йти до сусіда просити. А іншого разу він не пішов просити, а пішов красти. Він удало зробив і спритно з просьбою Бога. А в другий він зробив сам і піймався, біда оточила. Красти, просити, гіршого нема від цього на білому світі. А хазяїном можна не удержатися, можна збанкрутувати. Так що людям обманути природу ніяк не можна, а любити її можна, вона не карає цих людей, а жаліє й нагороджує дарами. Усі люди на білому світі хочуть, але не одержують через своє невміння й небажання. Це неможливо. А коли ти візьмешся за це й будеш робити, то в тебе обов’язково вийде, ти досягнеш. А коли ти досягнеш цього, тебе полюблять люди. Вони оточують його авторитетом, він живе з ними і своє діло робить, для них усе діло. А якщо їх обманеш тільки один раз, то ти прощайся на віки віків. Так краще, легше буде жити на білому світі без усякої такої смерті. А нам не треба вмирати так, нам треба жити, а ми з вами не хотіли робити цього.

99. Це є у природі така правда. Вона жила, вона живе, вона буде жити такою, як вона є. Ми пишемо багато, розуміємо це, але ми точно не знаємо нічого цього. А в природі є такі якості в житті цьому. Ми з вами шукаємо їх так, вони не даються нам. Ми не заслужили своїм учинком цього права. У нас є велика недовіра така в житті в природі. Вона поставила нас, таких людей, на свою сторону і веліла нам чекати свого такого часу, він приближався до нас ледь-ледь своїм днем, він рухався до нас. У нього нема ніякої такої зброї. Він є чистий, як сокіл, але енергійний із своєю атмосферою. У нього є намір не перешкодити цьому всього із своїм, його один є намір допомогти людям у цьому. У нього є вода, є повітря, є земля на все це діло. Він живе з ними, як із друзями, любить їх, разом із ними близько живе. Вони розуміють один одного, говорять на своїй атмосферній мові. Якщо повітрю треба що-небудь зробити по-своєму в людях, він не дивиться ні на що, а своє робить. Простір дає йому свою таку в житті дорогу, по котрій повітря має право бурувати.

100. Валентина розказує мені про Курську область. Майстри є на свої вироби, починаючи від ложки, кінчаючи багато чим. Їх мало, а молоді не прищеплюється це діло. Вони не хочуть, у них не виходить. Фабрики шкіряних виробів показували, теж ці хороші вироби є. Тут же один мужчина приходить, жаліється: він ходить у тапочках: чобіт нема. Одна ходить у калошах, теж взути нема чого. Словом, показували виделки, ножі, хвалились. Одне вважалось, такого виробу нема ніде. Вона говорить мені про сусідку Закутелиху, вона їй хвалилась: латок у неї дуже багато. Матір хотіла вмирати, діло за матір’ю. А коли матір умре, то й мені можна вмирати. Нам не треба помирати через усе наявне, а треба жити. Ми жили від предків, робили своє діло. При капіталістах нам було дуже тяжко. На це все люди теоретичні знайшлись, пожаліли людей, з ними разом організували революцію. Вони пішли віжки відібрали, зробили Радянську владу народною, самі отримали доступ до природи. У них була воля хазяйнувати в цьому.

101. Вони завоювали це місце, стали розпоряджатися, як своїм. Вони робили те, що хотіли. Якщо хотіли вбити, убивали; якщо хотіли украсти, крали; якщо хотіли купити, купували. Це все ми зробили самі, своїм добром оточили себе. У нас є усе, нам природа дала. Ми старались отримати більше. Ми мали й будемо отримувати. Ми трудимось у цьому, робимо діло, а в ділі помиляємось, і в цій помилці помираємо. Ця помилка була споконвіку. Ми робили, робимо, і ми будемо робити її. Ми зроду є психічно хворі люди. Нам дай, ми нічого не розуміємо. А ми робимо похіть, це наше, вона зробилася нами, ми вмираємо в ній. Хіба це погано скористатися чужим добром? Це є чуже тіло, воно створилось у ділі. Це наші предки зробили цю історію. Нехай вони подивляться назад. Ця історія розвинута нами для того, щоб ми знали, що було це раніше. Це все зробив на собі Паршек, він сам на це пішов, похіть не тратив у житті. Йому не доводилось вмирати від цього. Ця історія була при капіталістах, вона є при комуністах, а це люди є природної вмираючої сторони. Вони мали, вони мають і будуть вони так отримувати. А Паршек розпізнав цю історію і зробив свій такий ось висновок: вона є не гожа для життя.

102. І він викрив між людьми, щоб люди знали про це все. Ця система нам не треба: через неї вмирають. Люди всі вмирають, але не роблять те, що робить Паршек. Його ідея не проти того, не проти іншого. А раз у Паршека є нове небувале, це є еволюція Святого Духа. Він зберігається природою, вона полюбила його за його істину. Він не побоявся холоду і не став іти від поганого, а все це приймав свідомо, любов свою проявив до життя, але не до смерті. Якщо хочете жити на білому світі, ідіть; якщо не хочете жити, умирайте. Усім вистачить місць там. Я є практик у цьому ділі, через це пішов у природу. 48 років я проходив та прошукав те, що нам усім треба, здоров’я. А воно є в цьому ось. Ми любимо чужого чоловіка, через цю любов пускаємо в хід цю похіть. Люди не знають, що вони так роблять. Для чого бідну людину так ображати чим-небудь і де-небудь? У неї нестаток у цьому, їй треба допомогти, а ми відбираємо в неї; робимо не так, як це треба. Він же чужий чоловік, йому треба своя моральна допомога, а ми не робимо цього. Ми бачимо на ньому чуже, недобре, стараємось придавити його. Це все є не наша сторона, а ми маємо її таку в житті.

103. Це ми не робимо по вільному. А чому Паршек не відходить від нас таких, а говорить нам усім. Я жив 35 років так, як усі, а потім зрозумів, що так можна, але ніякого задоволення не буде, а буде те, що шкідливо природі, тобто самі вмирають у цьому ділі. А раз вони помирають у цьому, то задоволення ніякого не знайшли. Люди стали шукати, щоби це керівництво змінити на більш розумне. Люди робили протести, повстання проти цього всього, шукали хазяїна іншого. А вони думали, вони вирішували, вважали, наука медична є всьому діло. Вона зроблена народом, їй треба точна хвороба чоловіка, для неї є зроблений рецепт. Технічне, штучне, хімія введена допомагає цій хворобі. Природа посадила її на природне тіло, вона є матір цьому народженому місцю. Це місце мучить болем дуже сильно, про цього таблетки є стандартні або укол якоїсь рідини. Усе це зроблено людьми. Якщо це не поможе, то на це хірургія є, ніж штучного характеру. Це все є людські видумки.

104. Люди є природного характеру, а хвороба посаджена за щось. Це природа зробила за твоє діло: ти зробив погану річ. А природа є мій любимий друг, вона послала мене в люди допомагати в цьому. Вона довірила мені це діло. Я навчився зберігати самого себе в ній. Вона водила мене, вона вчила мене, дала свою можливість. Я робив це, я просив природу, я благав, як матір свою рідну, щоб вона дала мені своє життя, щоб я робив це корисне діло в людях для життя свого. Я отримав через це все своє особисте здоров’я. Я не боюсь витрачати його, всім давав, за що люди полюбили мене. Вони хотіли, щоб я жив з ними, це їхнє було таке діло. А люди вчені роблять свої пошуки, вони хочуть знайти в природі те, що їм треба. Вони є люди технічні, штучним огороджені, а хімія введена. У людей не набереться таких сил, щоб їм жити так, вони безсилі робити це в житті, їм доводиться хиріти.

105. Вони є безсилі й бідні люди в цьому. Їм треба лабораторія, їм треба техніка, їм треба штучне, їм треба хімія. Це все є мертве, не живе, воно не дасть реальності. Це все є не таке, як треба в житті, чуже й мертве. А Паршекове це є бугор, азот, невмираюче. Це є людське щастя, здоров’я, хороше, життя безсмертне. Люди не будуть застуджуватись, хворіти в природі, а будуть жити вічно. Це обов’язково буде. Ми, усі люди, візьмемося за це діло і станемо робити для того, щоб місце це оправдало себе своїми умовами й усією можливістю всім людям бути без потреби, щоб добитися безсмертя в природі. Паршек був Паршек, є Паршек і буде, люди підуть за ним, і вони згодяться робити це діло. Це є наше, усіх наших людей. Бугор наш є природа наша, вона пожаліє нас, вона простить нам, таким людям. Ми не будемо вмирати так в ній, як ми вмираємо. Це буде наш перший початок.

106. Я взявся за це, у тиждень не їв 42 години. Це доводилось братися тяжко, але мені, як ватажку, треба було робити. А люди приходили, їм треба було здоров’я, а без цього всього не давав нікому. Мало того, що хворого доводилось класти в ліжко як людину з хворобою. Вона не треба була мені. Мені людина треба була, я клав усі сили, їй допомагав. Якщо дивитися збоку, я є загартований чоловік, для нього і взагалі для всіх, а людей лякає це. Як же так, холодно, а він, ходить, хвороба не нападає нього, це розмови йдуть по людях. Я люблю природу, вона є мій друг і матір рідна. Вона допомагає мені в усьому, я прошу її як таку. Вона народила нас, ми народилися в ній. У кожному домі свої розпорядки є, щоб щастя було в нашому домі. А де ж дінеться наше горе з бідою, наше таке в житті нашому нещастя? Воно є в нас, у людях, так помираємо. Ми плачемо в цьому зі сльозами, нам жаль розставатися із своїми близькими рідними, вони йдуть від нас на віки віків.

107. А от щоби цього не було в житті, ми не зможемо зробити. Природа народжує стихію за наше зроблене таке діло. Ми задоволені цим ділом, що робимо? Ми зараз задоволені своїм життям цим? Ми почали робити і недоробили його. Ми вмерли в ньому, через що я залишився незадоволений цим. Я відмовився від усього вашого діла, що ви робите. Усю техніку, усе штучне й хімію не визнав задоволенням життя людей. Я взяв скинув весь одяг, сам пішов у природу, тобто в люди. Я зустрівся з ними не так, як усі люди. Мене зустріла конюшня. Конюхам доручили мене, вони говорили зі мною. Я розказував їм про свою ідею, яка вона є свідома для всіх. Ніхто не примушує кого-небудь, а просьба є, вона й буде, якщо ми візьмемося за це діло і будемо робити це. Вранці вони хотіли підкинути мене машиною в міліцію до дільничного, як безпритульного. А самі вони не знають мене як такого. Директор приїхав у машині, я в нього спитав: ви знаєте мене такого? Він сказав: «Ні». Я говорю йому, що вбив таких 50 чоловік.

108. Паршек робив, свою роботу вів так, як треба, а люди адміністрації не знали, куди діти свого робітника. Він був такий один, був потрібний. Люди помилились із самого першого початку, гнали мене, не знали, куди діти. Вони були безсилі в цьому. За 24 години мене знімати з роботи, це так Нечаєв зробив в Армавірі. А в Суліні Мозилкін дав строк за відмову від роботи, шість місяців доводилось не працювати. Прокурор області влаштував у Рострайорс залізниці імені Ворошилова по заготівлі в Алімова та Берецького. А ці адміністратори взяли постригли, побрили й скоротили. По-вашому, що робити. Я зробив законно: подав просьбу свою в Азово-Чорноморську контрольну комісію, щоб вона розібралася з хазяїнами. Вона визвала мене, і прийшов Богачов з юристом. Богачов сказав: «Він нічого не робив у нас, а писав про якогось чоловіка, народженого в природі. Він має врятувати всіх людей у житті». А раз я нічого не робив, я скинув весь одяг їм і пішов у природу.

109. Мене піймали, як безпритульного, і держать у конюхів. Я не біжу й сам, а прийшов для цього діла, щоб розібратись. Міліція зустріла мене, вона не знала, кого лаяла. А коли вона узнала, вона стала захищати в генеральному селі Новочеркаського району. Я був не винуватий. Мене гнала ідея в бій, а тут природа була за мене. Вона вернула мене з боротьби безпритульних до мого одягу. Коли я одів свій одяг на себе, агент кримінального розшуку сказав мені, щоб я пішов до голови контрольної комісії, до Чернова. Він зустрів мене і примусив говорити із психіатрами: Покровським, Артемовим, професором Н.Н. Коргановим. Я зустрівся з ними на дві доби в розмовах. Вони не зрозуміли мене і не знають, хто я такий є. Вони вважали мене так, як усіх людей, живущих на білому світі. Вони поговорили й кинули напризволяще. Він попав до нас у руки через міліцію. Ми оформили його хворобою, крім неї, нічим. Паршекові була дорога одна, лежала прямо в Азовське море. Я розстався з психіатрами, так як вони залишили мене ще більше захворіти.

110. Паршек нічого не одержав. він кинувся в море. весь одяг кинув, а сам пішов через М’ясницький район. Старий вірменин зустрів його, кому довелось пожалітись. Він Паршеку так сказав: «Вернись, твоє життя попереду». Паршек тільки що відірвався від них, а люди є в погоні за Паршеком на конях по пшениці. Піймали. А машина міліцейська чекала. А одяг лежав у яру, вершник поїхав на коні, привіз одяг. Я одягнув його, сказав: «Везіть, куди хочете. Я не втечу сам». Люди такі примусили самі мене, і вони самі приведуть до цього діла, це є їхня така турбота про мене. Міліція взялася за це діло, привезли в районну міліцію. Я побачив у них кожух лежав на полу, спитав: чий це кожух? А вони мені сказали: «Наш». Я попросив у них дозволу в нього загорнутись і ліг спати. Я не спав, а ворочався, сам думав: що буде? Злочину нема ніякого, крім усіх цих людей.

111. Вони самі приведуть мене до того, до чого треба. Їм треба історія. За що я такий попав у психлікарню по Пушкіна. Там довго не лежав, місяць один. Мій лікар Олена Сергіївна Єрмакова вела моє діло до ВТЕК. Я нічого не одержав від психіатрів, крім інвалідності першої групи труда. Я став у людях не людина. А в самого ідея робилась мною, я допомагав хворому, він отримував здоров’я від мене. Хто ж повірить мені, такому ділку? Я виклав їм про це все, що робив сам. Вони дали мені свій діагноз: розвиток особи параноя, шизофренія. Я злякався в цьому. Що робити? А природа говорить мені: «Чого ти лякаєшся? Лякатись треба тоді, коли я зроблю тебе хворим. А якщо лікарі зробили, вони будуть відповідати за це». Вона послала мене до людей, щоб я знайшов істину між ними в природі. Вона була, вона є, і вона буде тоді, коли ми, усі люди, візьмемося за це діло і станемо робити те, що робить сам Паршек. Він зробився у світі для цього діла. Природа обдарувала його, як ватажка, йому дала права на це.

112. Паршек говорить нам, усім людям. Ми з вами робимо в житті те, що шкідливо їй. Природа говорить: «Я не примушувала вас, щоб ви робили це. Ви самі чекали це, вам природа відгукнулась». Чоловіка зовсім здорового прогнали за його загартування-тренування, котре привело до свідомості відмовитись від чужого, скинути із себе. Природа пішла назустріч йому і зробила здоров’я йому, він став перемагати своїм тілом ворога. Він є переможець природи, став учити людей, щоб вони були здорові. Його прозвали Учителем за це. Він відкрив очі, жінка назвала його Богом за це. Кому це право не давалось бути таким? А вчені послухали його й вивели свій підсумок, зробили ненормальним. Вина була самих людей: вони прогнали з труда й зробили хворим, зовсім ненормальним. Самі люди є винуваті в цьому. Паршек не побоявся залишитися без усякої потреби. Одяг не потрібен, їжа не треба, і дім не треба йому. Місце Чувілкін бугор це є його таке місце.

113. Самі психіатри звинуватили мене за мою істину, стали заважати моєю хворобою. Я клав свої сили, ліз нагору, хотів доказати істину, що я знайшов ці ось засоби, оточив себе ними. Вони хотіли вбити за це моє здоров’я. У Новошахтинську психлікарню вони поклали мене, дали свій нестерпний режим мені, від чого я ледь не сконав. Ось де є істина одна з усіх. За цю ідею доводилось звітувати багато разів. Я говорю їм, чорне; а вони говорять, біле. Мені не треба нічого, крім людей здорового характеру, щоби вони не хворіли і не застуджувалися. А природа зробила хворих людей, вона посадила грибок, виразку, проти чого ми не знайшли і не зробили ніяких засобів. І людей нема, щоб у цьому горі допомогти. Ми проти цього всього озброїлись технічним, штучним, хімією, але нічого реально не одержали. Як хворіли люди, так вони хворіють досі. Вони вмирали, умирають, і будуть умирати. Такі ми з вами є люди, не хочемо відшукувати цього в природі.

114. Паршек не знайшов у людях у природі задоволення і не знайде, і не зможе знайти задоволення. Через це довелось поділитися з людьми. Я не взяв їхнього із собою і своє залишив їм, пішов у природу із своїм живим тілом. 48 років я проходив та продумав: а що мені буде треба в житті моєму, щоби зберегти від цього всього? Природа допомогла мені в цьому, вона залишила спадщину мого батька Корнія Івановича. Односельці спитали в нього: «Куди Паршека будеш дівати, тобто відділяти, якщо він жениться?» Він указав їм місце: «Чувілкін бугор». А я згадав його, і вирішив зайняти це місце з усіма умовами й усією можливістю бути без усякої потреби для того, щоб на цьому місці залишитися жити вічно, тобто безсмертним чоловіком. Що я й зробив 25 квітня 1975 року, оформили з людьми це ось райське місце, де люди не будуть умирати там, вони будуть жити вічно. Усе це робила природа.

115. Вона обов’язково зробить це в природі через мене й усіх людей. Гімн є такий у житті. Яка тут може бути секта, якщо люди хочуть жити, а фактично вмирають? За 48 років можна вмерти тисячу разів. Я, Паршек, жив, живу, і буду жити, це моя істина, я знайшов її, оточив себе нею на віки віків. Паршек говорить нам, усім людям, про це ось діло. Люди вмирали в природі на віки віків, а тепер це діло змінилось на інше. Умерлі люди встануть, вони є не винуваті в цьому: їх примусила помилка. Вони не знали, що робити. А коли вони зробили, то в них вийшов живий факт. Вони народили живу людину, у них взялась чужа потреба на це все виховання. Люди знайшли чуже, і стали задовольнятися ним, як своїм добром. Вони зробили їжу, із природи створили одяг, дім побудували для життя. Цим жити б, але природа не дала їм своїми силами за це все, відібрала наші сили, примусила хворіти. Люди захворіли, похворіли і вмерли. Людей зарили в землю, вони лежить у праху.

116. Історія так продовжувалась і робилась людьми до приходу Паршека. Він прийшов на землю із своїм умінням, із своїми силами для того, щоб потік змінити в природі, а новим потоком зайнятись. Він не став продовжувати те, що робили люди. Їх діло не задовольнило: люди не жили, а вмирали в цьому. Паршек не взяв їхнє з собою, а залишив їм їхнє, а своє живе тіло показав природі й усім людям, щоб вони його знали й старались самі це зробити, що робив Паршек. Природа відкрила свої дари йому для життя через свою любов до неї. Паршек любить своїм тілом і холод, і голод. Вона полюбила його через це теж, свої сили віддала, він не боїться її, вона є друг для нього. Вона допомагає в цьому горі й біді зробленому. Це є біда й горе в житті, початок найлютішого ворога. А люди ніяк не перемогли його, він ображає нас своїм життям, у його в руках є непереможена смерть для наших людей у природі. А Паршек знайшов ці засоби, сили для цього діла, ними оточив себе.

117. Він пізнав природу, як матір свою нас усіх, від кого залежить усе. Він упросив її, щоби вона йому, як такому чоловікові, простила й старалася допомогти в цьому всьому ділі. Вона вчила його: що треба буде йому зробити, щоби цьому ворогу не підкорятись, щоби ворог цієї сторони був безсилий. А природа навчила Паршека полюбити ворога, не ставитися капризно до нього, як до найлютішого ворога, а своїм живим тілом близько дружити. Паршек зробив це все для себе в природі. Він не побоявся залишатися в житті своєму без чужого добра, а пішов з своїм добром хвалитися перед усіма людьми й усією природою. Через це він одержав від неї таку довіру давати відсіч цьому ворогу в будь-якому місці, щоб він не зміг робити у житті це ні перед ким. Він є пізнаний у природі, Паршек зустрічає й проводжає дня, що прийшов, як любимого друга, любить його й низько кланяється йому. Йому говорить: ти зможеш образити мене своїми силами, напасти на моє тіло й скрутити в баранячий ріг. Мене нема, за що карати. Я показую перед тобою свою таку ввічливість, як ніколи ні перед ким.

118. Ти де б не був й який би не появлявся на це своє місце, щоб ти побачив там таке живе своє тіло. Він хотів би попросити всіх людей, щоб вони послухали його й згодились із ним своє наявне зовсім кинути й відмовитись від свого такого мертвого діла, а знайшли місце з усіма умовами й усією такою можливістю бути в природі без усякої потреби, оправдати це раєм і славою безсмертної людини. А в нас є місць дуже багато в природі, тільки такого місця нема й не було, щоб батько твій рідний указав своєму рідному синові це місце Чувілкін бугор для його життя. Ми, учені люди, не будемо згодні із цим ділом мого життя, розвинутого в природі. Ми, люди всі живущі на землі, є люди смертного характеру, живемо й огороджуємось приватною власністю свого ім’я. Ми сильно думаємо так про нього, його бережемо, як якесь око. Вважаємо, так це й треба. Ми облюбували це ось місце самі своїм умом, його огородили огорожею, як своє. Ми зробили на ньому, як на своєму місці, те, що схотіли. Земля є джерело всього нашого життя для нас усіх.

119. Ми навчилися доглядати за нею, зробили це приладдя з природи, і стали робити ним діло. Ми землю рили, копали для того, щоб наше діло, зроблене нами, попало під сніг. Ми робимо самі це діло, тому що знаємо добре, що цей сніг перейде у воду, а вода цьому місцю дасть вологу, а люди зроблять грядку на цьому місці, щоб у неї вкинути зерно або картоплю. Воно родить багато зернят, із чого виходить урожай. Хазяїн дочекався такого діла, сам посіяв цей кущик, обробляв, давав можливість цьому бути. Хазяїн бачив, до цього діла вів себе, одержував свій такий прибуток від природи. Я починаю писати про саму початкову весну. Це був теплий початковий час. До нього всі люди піднялись на свої ноги, їм захотілося трудитися в полі, землю свою обробляти, за нею доглядати, щоб грядка вийшла з неї. А потім, як звичайно, у землю саджають маленькі зернятка, вони роблять масивні сходи, вони радують хазяїна цим. А в хазяїна думка росте, що доводиться робити йому для цього.

120. Він готується зробити приладдя, щоб косою скосити цей урожай; і снопи пов’язати з нього, копни скласти з них. А потім їх треба скласти у дворі в одинок. Це така робота робиться людьми все літо, і це все створює в себе такий прибуток. Він народжується в себе через невидимий прибуток живої скотини. Вона приходить у рік один раз, а весна приходить теж у рік один раз із своїм початком, із першими теплими днями. Їх зустріли люди своїм трудом у полі. Вони робили його на своїй належній рідній землі. Вона була облюбована ними, і зроблено перед зимою цю оранку. Вона клалась разом із хазяїном, він не забував про землю всю зиму. Він готувався, говорив сам із собою, що йому треба буде, щоби цю землю задовольнити своїм умінням, грядку зробити з неї, щоб у цю грядку посадити зерно. Для цього діла чоловік приготував себе із своїм здоров’ям, старався виходити в себе живу силу, сам їв жирніше та солодше, а водою запивав, і тварин годував досита.

121. А приладдя майстрував, робив його гострим і зручним, щоби легше управлятися із землею. Він готував чисте найкраще зерно для посадки. Він старався, сам спішив не відстати від іншого сусіда. У нього, як у Часника-власника, були любительські виходжені коні, їм була приготовлена упряж. Він міг похвалитися цим усім, і назвати себе хазяїном з усього села. Він брав своє, перед усіма показувався. Це він був любитель, до того ж азартний, лише б у сусіда побачив, він рве й метає, старається отримати, та ще краще, ніж це. А цього прикладу кінця не видно. На чому-небудь іншому це робиться нашими батьками, це все перевірено життям і зроблено так, як проходило віками. А тепер воно змінилось на цих людях. Вони стали робити практично, не користуватися чужим добром, тобто природою. Це все є мертве й чуже, чим люди досита користуються, як своїм добром. Вони їдять цю їжу смачну солодку, жирну досита. Не один раз вони сідають на своє місце і не раз їдять у день.

122. Самі люди досита годують дитя, воно звикає багато їсти. Це є не початкове виховання, а хворобливе діло. Батько і мати народили дитя, щоб воно жило, а йому довелося вмерти через це все, а жити не вийшло. Люди жили для самого себе, а природа не хотіла цього. Самі люди придумали цю штуку: чуже грабувати, собі присвоювати, говорити, це мій синочок або донечка. Вона чи він є моє. А він є людина, та ще яка. Якщо почнеш ритися в ньому, він буде воняти, краще його викинути зовсім. А коли ти держиш його, він не слухає тебе, ставиться до тебе капризно. Його треба пхати по путі, у нього є на це сили свої, він виявляється зовсім чужий. Ти йдеш до нього, а він іде від тебе. Його треба просити, благати, він зрозуміє ввічливі слова, він візьметься за це діло, і тобі подякує. Батько чи мати, вони твої рідні, поставили перед тобою таке життєве питання. А ти, як дитя моє рідне, повинен зрозуміти, просити всяких людей. Він повинен зрозуміти й послухатись.

123. А щоб йому, такому молодцю, сказали свої слова на добре таке діло, він не чув і не бачив цього діла. Від цього діла не буває погано. Люди бояться, що природа накриє й образить. Вони не отримають образи за це все, а скажуть, що вони є діти цього батька й матері. Якщо нам сказали що-небудь у цьому, щоб зробити нам, як дітям. Ми чули, як це виходить у житті наше таке діло. Ми взялися вчитись, нам везло в цьому. Ми старались і добились диплома, одержали місце призначення своєї роботи. Ми тепер не кланяємось, копійка своя, нам платять за це. А життя наше таке проходить. Ми все робимо по-людському. Не встигли стати на ноги, саме положення прийшло на коліна, женитись треба буде. То ти був дитя. Як воно робиться всіма людьми? Ти не встиг женитись, як тебе оточила твоя рідна сім’я, вона зроблена тобою в житті своєму. Ти одержуєш це життя від природи, вона оточує тебе твоїм здоров’ям. Ти є обдарований щастям, розум твій оправдує тебе. На твоєму тілі висить твій костюм, зароблений тобою, твоя це красота.

124. А женитись, значить, мати свою рідну сім’ю. Як у цьому ділі твоєму піде, сили твої покажуть. Ти проживеш свій такий час, у тебе життя твоє покаже, роки твого життя від твоєї молодості підуть, сили, енергії не стане. А хто тобі такому позавидує? Ти зробишся перед усіма людьми старий, як і всі. Природа забуде твою бадьорість. Тобі доведеться жити тяжко в цьому, молодість твоя не покажеться на тобі. Коли ти був чоловіком, ти не боявся тяжкого труда, ноги твої носили швидко, розум думав добре, а руки, за що не візьмуться, робили своє діло, очі бачили далеко. Я був охочий, дорога була така коротка, і день був невеликий. Лише б тільки що-небудь придумав, обов’язково це здійснював. Поперед мене ніхто не заскочив і не поздоровкався, і не сказав тобі: «Здрастуй». Це я робив. А тепер у мене є не така мова, я забуваю багато. Видно із цього всього, життя моє відходить. А жити хотілося в природі, але сил не вистачає, накриває неміч. Згадаєш, яким я був.

125. Я провів життя своє в природі так, як ніхто не проводив. А я провів життя своє для цього, котре примусило сильно кричати про це. Я кричав, говорив, говорю про це наше найперше діло, котре ми почали робити і не змогли доробити, і вмерли на віки-віків. Тепер ми всі лежимо в землі в праху. Що ми думаємо там про це діло? Наше незнання одне є. А тепер Паршек прийшов на землю із своїми силами, він говорить нам про це. Свій потік життєвий треба змінити на новий потік життєвий. А він був у природі, він є, і буде тоді, коли ми, усі люди, візьмемося за це незалежне діло і станемо робити. Чоловік є до цього діла вже підготовлений, він ходить по нашій землі, шукає для цього всього місце з умовами, щоби була там можливість бути людям без усякої такої потреби в природі, щоб у цьому всьому народився наш чоловік безсмертного характеру. Цього нам треба добитися в нашому житті. Природа дозволить нам за це все.

126. А ось наша всіх є зростаюча молодь, предки народили її такою, дали життя їй. А в цьому житті є дві дороги. Одна тягне нашого брата до смерті, а друга дорога є ніким не зайняте місце з усіма умовами, чекає приходу Паршека на землю. Смерть не задовольнила ніякого діяча своїм недоробленим ділом. Який у житті не був чоловік, свої здібності як би не розвивав, що він не робив у цьому, був винахідник або композитор, співак чи якийсь спеціальний ділок, він не доробив його. І він захворів у цьому, похворів і вмер на віки-віків. Ніяке діло не врятувало його в житті. Він пішов з життя через це все своє діло, через цю незадоволеність. Паршек проходив по природі та продумав про це місце, яке буде треба, і що доведеться робити на ньому. Природа довго не відчиняла ці ворота йому й це місце не показувала, поки природа думкою не огородила Паршека. Він згадав у цьому рідного батька, він відділив Паршека на Чувілкін бугор. Я є такий шукач по природі.

127. Це місце примусило мене згадати й звернути увагу, що воно дасть, якщо на цьому місці нема нічого, крім повітря, води, землі. На цьому місці нічого не робилось, усе належало азоту. Якщо сюди дати техніку, усе наявне штучне й увести хімію, то тут утвориться мертве й чуже діло. Я, Паршек, зайняв це ось місце, це небувале таке місце без усякого діла. Ніяких ділків різних спеціальностей нема тут. Цьому місцю низько поклонився не один, а багато хто. Вони закричали гучно «ура» цьому райському місцю, а чоловіку безсмертя. Створили фільм. Ось і є дві такі дороги. Одна є вмираюча для живущих на білому світі. А по другій дорозі нема ніякої смерті, а життя є вічне, воно є невмираюче. На цьому місці треба заслужити, взяти на себе таку ось ідею, зробитись по своєму ділу самородком. А моє джерело є загартування-тренування. На білому світі один я труджусь на благо всіх людей усього світу, учуся в природі. Я хвалюсь перед світом, істинно хочу сказати про самозбереження особистої клітини.

128. Моє серце є здорове, загартоване, молоде, як 25-річного чоловіка. Вихід мій є в світлі. Я не боюсь ворога ніякого, навіть своєї смерті. Якби цього ось не було, я б давно вмер. Чоловік я землі, дихаю сильно, а говорю різко не про якесь диво, а про природу, про фізичне явище. Найголовніше, чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, що дає миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Я люблю хворого, знаю його душу й серце, хочу допомогти йому, біль убиваю струмом через свої руки. Це не слова говорять, а все робиться ділом. Рука пише Володаря дуже справедливо. А просьба яка? Мене треба просити, будеш здоровий. Це буде треба юнаку нашому молодому. Шановні, це має світове значення. Нам треба любити матір-природу, берегти її, як око. Не хвороба відіграє ролі проти людини, а людина відіграє ролі проти хвороби. Нам треба вчитись ідеї Іванова, щоб у тюрму не сідати, а в лікарню не лягати, жити вільно, не лізти на рожен. Яка буде нам слава, якщо ми свою голівоньку низько поклонимо й скажемо «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дядеві з тьотею та молодому чоловікові. Ех і життя моє таке тяжке, зрозумійте моє таке терпіння, свої серця загартуйте. Милі ви мої всі в природі люди, гляньте ви на сонце, побачите своє оздоровлення. Бути таким, як я є Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

129. Ось це є любимі в природі заслуги. Ми можемо зайняти це місце з душею, із серцем. Ця атмосфера оточить. Ми з вами починаємо розбиратися з історією, котра починалась. Вона була яка в житті? Ми не знаємо точно, але таке припущення є нам, таким людям. Як ми були тоді? Ми не починали так робити, природа не давала нам. Наша земля була незаймана, вона не давала, і вода з повітрям не витрачались до тих пір, поки людям не прийшла думка така: щось треба робити з природи. А діл не було ніяких, а думка примусила взятись і зробити те, що нам треба було. Земля виявилися джерелом. Ми стали відбирати по кусочку від неї, і дійшло до того діла, вода стала потрібна, і повітря стало потрібне. Ми стали робити діло із цього всього, нам стала потрібна сперш гостра голка чи шило. Ми зробили ніж.

130. А потім ми зробили сокиру, пилку, молоток. Ми прийшли на фронт із цим. Усе решту дала нам кузня, наш коваль зробив лопату й багато чого іншого, потрібного у виробництві. У труді ми примусили робити самі це, самі ми взялись за це діло, стали робити щодня. Наша така потреба є в цьому. Ми отримали прибуток, стали заводити його, сьогодні отримали одне, а завтра отримали інше. Жити-то треба. Чим? Ми добували цим по кусочку, по камінцю. У нас стіна зробилася, її обмазали. Для цього всього повітря, вода, земля треба було. Надра дали життя, труд отримали, сила втягнула в це людей. Вони сьогодні дочекалися такого ранку. Це сонечко не сходило, як до цього куска землі приїхав хазяїн. Він говорить: це моє, його треба робити. Усе приладдя він привіз і ним робив, зробив, заклав сюди зернятка. А потім йому доводилось чекати та думати про це: який він буде, й як буде, і чим? Про все треба подумати, і найголовніше, треба зробити в цьому ділі. А ми починаємо робити тяжко, а коли кінчаємо, нам робиться легко. Ми чекаємо від цього всього прибутку. Це наша є перша хатинка цього села, вона притягнула до себе багато таких будинків, утворилась велика місцевість цього нашого села. Ми живемо в ньому, і ми робимо своє діло.

131. Ця історія труда поділилася пополам. Одна проходила все літо в полі, а зимою шахта робила. Вона давала вугілля з середини, це паливо треба було нам. Ми робили таку роботу щорічно, кожен раз вона давала користь усім людям. Ми розвинули історію на це в природі, щоб село було своє, воно є таке. А в селі все власницьке індивідуальне життя людей відбувається за рахунок землі. Крім цього, вітряки, водяні млини, і навіть вітушки були в людей. Усе це давало людям життя для продовження. Вони не мали дороги далі, як до базару що-небудь зайвого повезти продати за гроші. Цим люди жили. Їх діло було одне: зі самого ранку людина піднімається з постелі, бере себе в шори. Вона одягає на себе, що треба, що-небудь поїсть, якщо це треба. Він відривається від цього місця, у нього є ще там якесь назначене діло. У цьому він не буде ламати даремно свої руки там. Це місце годує рік, якщо він угадає зробити це на ньому вчасно.

132. Ось що чекає нас у цьому наше діло. Ми думаємо про нього й хочемо зробити невідривно весь день, весь час. З іншою силою, із приладдям ми спішимо закінчити цю роботу. Це таке в нього проходить не одного, а в багатьох. Йому треба, а завтра інше чекає, його необхідно робити. Ми просиділи в хаті зимою та продумали. А тепер прийшло на наше таке здоров’я, лише б не забував про те, там треба робити вчасно. А діл є у природі дуже багато непочатих, їх треба буде робити. Зерна посадили, картоплю теж, усю належну роботу закінчили, переходимо до просапування. Сходи зійшли, сапати буде треба й соняшник, і баштан з кукурудзою. А потім хліб підходить, треба готуватись до збирання. Весь рік, весь час днів не вистачає, а робота тягне тебе такого. У господарстві є не один такий труд, його такого не перерахуєш у селі. Особливо любитель є на хороше, він не жаліє в цьому ділі нічого такого. Йому, як хазяїнові, подобається, він живе для цього, він не жаліє копійку на це все. Він заробляє цим більше, ніж має. У нього є коні одної масті сірого кольору.

133. Це є його найбіліший у житті спечений хліб. А яка упряж є і нього, парні хомути зі шлеями, посторонки, нагрудники, шліц, усе це належить до брички з ящиком. Один хазяїн є для цього, він є кучер цьому всьому, догляд робить сам. У нього є свій плуг орати землю, свої борони робити з оранки грядку, свої сівалки є. Для цього всього ходові горби є, він возить ними хліб. Яке в цьому є його таке хліборобське діло. Він молотить котками на полову, віялкою віє. Він говорить: це зерно дається нелегко в житті, я є хазяїн цьому добру. Ніхто не скаже поганого, а тільки позавидує й скаже: мені б таке діло. А є такі люди: їм ніяк не везе у цьому, жива сила не водиться, нема. Люди є такі: сім’я в непорядку, стихія сильно заважає цьому всьому. Якщо тільки розібратись, у кожного є свій нестаток. Він хоче багато, а в природи є свій такий намір. Вона говорить: якщо я захочу зробити щось у житті, то мені нічого не зробить ніяка особливість, я скручу в баранячий ріг своїми силами. А чоловік поширює свою думку проти людей, хоче довести своєю зробленою зброєю в цьому ділі.

134. Ми живемо в одному селі, близько до сусіда не приходимо й не питаємо: як ти, сусіде, поживаєш у своєму домі? Я дивлюсь через стіну, усе робиться по-старому. Я був радий, що в сусіда прибутку нема. Через це все запрягаю свого коня в драги й лечу на ньому в поле, у степ робити. Мене зло розібрало тому, що ми однаково живемо: у мене не прибавилось і в сусіда не прибавилося теж. А коли пролечу, сам із собою поговорю, мені стане легше, нібито щось я зробив у природі. Моя думка така, вона не дала користі із цього всього. Село наше живе по-старому. А щоб одному все допомагати, цього не робилось. Люди боялись, що він зробиться багатше від них. А ворожнеча посилювалася між ними. Низ і Гора були, віросповідання різного напрямку було. Православні були, старовіри були, одновірці були, без священиків були. Одні перед іншими Богу молились, свій режим робили. А місіонери приїжджали, перед людьми своє доводили. Один говорить дуже багато, а другий говорить ще більше. Хто був у цьому правий? Ніхто не довів у цьому ділі.

135. Велике зло підсипали в цьому: край нападав на край, Низ нападав на Гору, а Гора нападала на Низ; до вбивства билися кулаками. А в людях є таке життя в природі. Одне є дуже хороше, прибуткове й багате, багато добра. Чоловік має це, його така ось турбота, він не зможе жити без цього. Він думає про це і хоче робити це. Це діло дає прибуток йому, чим люди живуть один час. Їхнє це діло є все. Люди бачать, вони знають, їм доводиться чекати. Вони готувалися до цього всього, щоби швидко й уміло зробити, щоб за це саме довелось пожити добре, тобто легко. Так люди робили, так вони роблять, і вони будуть так робити до тих пір, до того часу, поки в тебе твоє здоров’я живе. Люди стараються робити в житті це. Ми робимо це діло для нашого життя. Ми живемо, ми так думаємо зробити в житті що-небудь такого. Ми, люди, міркуємо, на місці не сидимо. Сьогодні пошуки пускали в Арктику не з порожніми руками, завтра летимо в Космос з апаратами.

136. Наша мета така: там у природі побувати та пошукати, щоб для нашого життя знайти потрібне що-небудь, і для наших людей застосувати, щоб вони одержали задоволення в своєму житті. Ми з вами оточили себе одним у своєму ділі, що ми робимо, нас із вами зустріла стихія, несподівана смерть. Ми далі не змогли жити в цьому ділі, природа напала на нас своїми силами. Вона напала на наші людські тіла, посадила виразку, грибок. А засобів таких нема, ми не знайшли в природі, щоби позбавитись від цього; і людей нема таких, щоб вони допомогли в цьому горі. У нас на це діло розвинута наука медична зі своєю технікою, із штучним, із хімією. Усі сили кладуть на фронті, вони допомагають діагнозу, а люди залишаються безслідно. Хвороба всяка може бути й може не бути, вона є природного характеру. Природа посадила хвороба, вона може зняти. Це є природна сторона. Природа говорить мені: цю хворобу на людях ніхто не має права лікувати технічними засобами, а тільки природа допомагає. Природа говорить: цьому всьому сама допоможу через чоловіка здорового, загартованого мною. Він не застуджується й не хворіє, він любить мене чистим тілом.

137. Сама природа дала йому заслуги за це. Він є ніщо без мене, моїх сил. Я є його матір, народила його таким. Він любить мене, просить мене, щоб я дала йому життя й учення. Він пише про це все, що природа дала йому в житті. Він проходив для цього всього 48 років, і продумав, що буде треба зробити, щоб у природі залишитися на віки-віків живим чоловіком. Цього чоловіка доводилося шукати в природі. А найголовніше в житті, наука загартування-тренування є. Нема такої любові, як чоловіка тіло до природи, до холоду, до голоду. Паршек говорить для всіх. Природа служить для людей через їх діло ворогів. Я знайшов таке місце з усіма умовами, щоби була вся можливість на цьому місці без усякої потреби бути. Це є наше місце райське, чоловікові слава безсмертна. Ось вам є живий факт. Хочете, не хочете, а життя моє є в природі. А раз я є такий у житті, то всі будете такі. Природа недаремно народжує цього чоловіка, вона схвалює це. Природа обдарувала мене силами своїми, вона послала в люди допомагати хворим шляхом загартування-тренування. А хвороба є хвороба, природа посадила її на людей.

138. Лікарі лікують її технічно, штучним, хімією. Вони безсилі зробити це діло. У них робиться зовсім не те, що треба в житті. Їх хвороба садовить, запирає в тюрми, а природа не хоче цього. У неї є воля. Це сама природа робить, вона бачить на людях їх незадоволеність. А тепер люди зробились більш цивілізовані. Їм треба оточити себе свідомістю, ввічливим бути, а в нас існує шалена така озброєність. Сусід має ненависть проти сусіда. За що? Ніхто не знає. Якби тепер батька не було, то й сина не було. А то син ненавидів порядок батька, вважав його недоброзичливим, ставився не так, як це слід. Батько вводив індивідуальну власність, а сину є не по душі порядки батька. Він довго думав, робив усякі повстання. Цей гніт смітив до тих пір, поки батько не здав свої сили. Природа опутала його, як експлуататора, поневолювача, вона відібрала віжки в руського царя. Син із своїм народом оволодів цим ось місцем, став уводити народне. Люди колективно стали грабувати цю природу, вона більше стала терпіти від кожного діла.

139. Нібито люди робили в усьому своїм режимом, їхнє діло було спільне. Люди за що не візьмуться, у них горить під руками. Вони робили бригадою, змагання процвітало в них. Вони добували гроші, їм хотілось жити краще, ніж їхній батько жив. Вони є два неприємних діячі в житті. Один одного хотіли взяти в шори. Але як батько був, так він залишився в капіталізмі із своїм таким багатством огороджений. А син залишився із своїм соціалізмом. Найголовніше, люди були партійні й безпартійні. Комуністам більше давалось довіри в усьому. Комуніст є у пошані, він є за кермом. А безпартійний є не нашим, не вашим. Говорять: треба. Куди ти дінешся, якщо все життя складається в тяжкому труді. Треба буде робити. А на роботу беруть скрізь. Усіх у труді є право одне, тільки роби. Справ вистачає в житті. А ми, люди, підкорялися батьку; своє діло робив, недоробив, умер на віки-віків. Така сама система є в сина, своє діло він недоробив, умер на віки-віків. Що в цьому вони не поділили між собою? В одного є зброя, свої винахідники, цьому ділу ділки. В одного є зло, а другий ще більше відраховує засобів на воєнні дії. Погрози великі не вмовкають, а розвиваються.

140. Самі мають свій народ, ним козиряють. Вони роль свою мають, це є люди-вівці. Діло їм скажи. Такий закон є: свій б’є чужого, виганяє із землі. Природа посадовила людей чужих, розпоряджається ними, як своїми. Ми є люди технічних умов у житті. Ми з вами що тільки побачимо, скоріше беремося зробити. Це таке в нас є діло, до котрого ми, усі люди, підходимо, подумаємо про це, після чого почнемо робити. Спільно складені колективні роботи є, й індивідуального порядку роботи є. Словом, у житті стільки є справ, їх не перелічити. Якщо це писати по буквочці, складається слово одне. А коли друге слово є не таке, а красивіше та звучніше від цього слова, їх набереться ціла така фраза. Вона примусила читати про якесь таке діло. Я довго читав про це ось діло, воно говорить про життя людей, як їм хочеться жити в цьому. Він був з початку своїх молодих років не такий, як тепер його оточила старість через своє незнання.

141. Це такі були мої роки. Я тоді був молодий, не робив, а проходив по природі, вивчав її, розумів її. Вона вчила мене своїм таким учинком. Я люблю природу, вона вчить мене, що робити для життя свого в природі, щоби жити в природі живим. Вона вибрала мене такого одного показати всім живе тіло, як воно свідомо терпить при холоді, при голоді. Це буде робитися так при еволюції. Сергій, редактор «Вогника», він же фейлетоніст, разом з Едиком, що знімає, хочуть показати здоров’я моє людям, як загартування-тренування, науку народу, котра веде нас до вічно невмираючого життя. Вона повинна вічно жити в природі як така. Ми, усі люди, низько поклонимося цьому ділу і подякуємо їм за їхню роботу. Діти, Учитель робить один раз це в житті. Щастя, здоров’я хороше можна одержати в природі, вона любить своїх людей, вони люблять її як таку. Вона є сильна, вона любить як ніколи.

142. Сьогодні ця робота не робилась. Люди поїхали додому, вони зробили те, що буде треба. Атмосфера стала в людях інша. Чоловік став думати зовсім не те, у нього появився дух, радується від цього. У природі дорога стала, проїзду не було права в людях. Природа знайшла в людях з усіх три особи, вони виявились шукачами цього добра, оточили себе здоров’ям, водою облились, повітрям поживились, снігом пробудились. Такими вони зробились, без усякої зброї право ввели своїм умінням, таким учинком, умілою такою добротою. Люди повернули путь туди, куди це слід, до життя. Самі повернули. Свобода буде людям у житті. А життя яке! Треба в природі не вмирати, для цього діла сили треба отримати в природі. Вона дає здоров’я нам, а ми, такі люди, не хочемо любити природу. Вона є найголовніша в цьому житті. Вона хоче, щоб люди такі були між собою. Це є велика наша природа.

143. Вона зробить все сама це діло, у неї є такі люди, вони роблять все для цього діла. Їм легко сказати своє слово про це. Хлопці були з Москви кореспонденти, журналісти «Вогника». Вони приїхали знайти в природі правду, котра повинна жити в людях за своє, зроблене нею, без усякої смерті. Він є чоловік, він робить на собі у цьому всьому загартувався тренуванням, холодною водою купається при будь-якій атмосфері. Він любить природу, не застуджується й не хворіє. Його здоров’я робить природа, вона зможе зробити все, у баранячий ріг скрутити, це її діло. Якщо вона полюбить кого-небудь, вона збереже його своїми силами, дасть свої сили, щоб йому жити в природі вічно через своє діло. Він допомагає своїм здоров’ям людям, повертає назад здоров’я, природа допомагає йому в цьому всьому. Вона є милий любимий друг йому в житті. А друг життя це є не гроші. Любов допомагає в усьому своєму ділі, вона зародилася в одному чоловікові в житті так. Як природа народила його.

144. Він виявився в людях не таким, як усі. Люди дивилися на нього, лякались. Це неможлива одиниця проходила по землі, а він зустрічався з ображеними, хворими людьми, котрим доводилося допомагати. Він допомагав цьому ділу, за це йому дякували, він заслуговував у цьому свою подяку. Це було в житті в природі так вперше, воно хорошим скоро прищеплювалось на цих ось людях. Чоловік завойовував своїм таким для нас учинком славу вічно невмираючого життя. А він є у цьому ділі перший і початковий цьому ось місцю, це спадщина його. На цьому місці його тіло, як живого чоловіка, загартовується, електризується струмом, для здоров’я робиться на цьому місці. У цих умовах чоловік робиться предковим. У цього чоловіка природа не знаходить своєї вини. Він не живе там чужим, не краде, а як природна істота береже в себе, не присвоює до свого імені, не говорить: це моє.

145. А раз воно має бути спільного характеру природи, то це вже слава тому, що робиться в житті, це Святий Дух святої справи. Ми ще не мали цього діла, а тепер ми пробуємо це діло. Ми не робили такого експерименту. Хоча багато хто заперечують у цьому, але все це даремно. А коли природа відгукнеться на це все і зробить цю пробу. Ми з вами свідомо не ходили по снігу роззутими, природу, як такого холоду, не любили, природу боялись, як ворога. А тепер ми переробили природу на любимого друга в своєму такому житті. А життя наше таке: природу треба так любити, берегти як око своє. А вона є велика із своїми ділами. Люди народилися в ній для життя свого. А це життя було в селі, там де люди із сусідами близько живуть, вони ненавидять один одного своїм учинком. Їм тісно жити й один одного так любити. У них смітило зло, велика ненависть.


146. Люди запросили мене на кулачний бій. Битка доводилося зустріти як передовика, йому нанести пошкодження, збити. Він упав, люди відірвали йому сили, і це вони бачили. А герой став правий у цьому всьому. Він вийшов по-своєму на трибуну й сказав свої слова: ви, усі люди, нічого не знаєте й не хочете знати. А природа не кинула своє в грязь, всім селом вибрали мене ходаком, біднота послала мене. А природа указала нам ділянку 470 гектарів. Ми, десять дворів, зайняли її. Я був вибраний уповноваженим хутору Іванов. Люди цього не хотіли. Партія вибрала мене кандидатом. Я одержав це за продаж хліба на селі, що примусило мене спуститись із хутору в Сулін. Я став працювати м’ясником, продавати м’ясо. А вина приватного діла не забулась, рука моя залишилася така замазана. Я заборгував державі. Суд осудив мене на два роки виправної колонії. Я показав там себе у своєму труді лісорубом перед усіма людьми. Я був ударник один з усіх цих людей. Мене одного вважали таким там.

147. Я був на всю таку колонію в Холмогорках. Нам відвели ділянку роботи, барак на Верхній Низовці, куди я прийшов з любов’ю. Ніякого не треба було Петлюри, я був туди доставлений як чоловік вільної душі. Мені була доручена пилка, сокира й пильник для заточки пилки. Я не збирав багато біля себе, узяв князя Низовкіна із собою, як лісоруба. Уже такий робочий вранішній час прийшов, треба збиратись, брати в руки сокиру, пилку. Поляна дається на двох, чоловік указує. Ми, лісоруби, підходимо на указане місце, де стоять будівельні й небудівельні хлисти, ліс різного виду. Ти, лісоруб, є як на фронті. Свою роботу займаємо, робимо сперш сокирою, потім пиляємо пилкою. Хлисти кладеш один на один із рубленого лісу, робиш, ставиш знак, що тут лежить деревина, вона має братись їздовими. Наше діло було рубати, поодинці класти в штабелі, робити знак. Так ми скоро освоїли цю роботу, ми стали робити її.

148. Робота стала відбуватися в нас, вона робилася нами, як за прилавком. Це все, що ми заготовляли, воно вивозиться кіньми по снігу до ріки на сплав, і там я робив. А з ріки, сплаву ліс ішов на переробку, на баланс, на експорт, на руське будівництво. Дрова робили люди і відправляли поїздами для паперу. А на папері можна писати, закони творити. Усе це робилось руками, думалось розумом для життя. Сила була в цьому природи, вона починалась із ранку, вона тягнулась до самого вечора. Була ніч, а люди в цей час спали, сон оточував їх, їм робилось від цього сну так приємно й добре. А все-таки сонечко розбудило всіх нас, а природа не держала людей на прив’язі. Вони робили, що хотіли. Ми робимо із цього всього все те, що треба. А найголовніше, це є для нас усіх струм, електрика, привод, що роблять все з деталі, це буде треба. Це вчені люди примусили людей. Їм доводилося тяжко починати це діло, це фізична робота така. Вона вводила людям своє змагання.

149. Кожна шахта підбирала своїх таких людей і ставила на ноги для того, щоб у них вийшло зрушення. Ученим треба сировина, щоб заводи робили, їм як таким треба цяцька. Вони інтересувалися цим, старались, сили свої клали на фронті, щоби славу завоювати. Їм споконвіку бажалося цього. Вони організували таких людей, посилали, говорили нам: це так треба, ми повинні знайти там це щастя. У нас є таке в цьому ділі життя. Якщо ми знайдемо ці поклади, то ними збагатимось. Ми примусили людей творити дива в цьому ділі. У нас буде на це таке ось діло, усе приготовлено, у нас є в руках така зброя. Ми з вами, усі люди, є такі в цьому ділі. А діло є людських рук. А рукам думка подає, як таке треба робити. Ми є люди та ще які, робимо в природі такі пошуки, хочемо знайти такі багатства, котрими була б можливість огородитись і жити так, як люди не пробували жити.

150. У природі ми робимо для цього діла все. Але одного не зрозуміли всі люди, живущі на білому світі: ми є живі люди в природі, але чужим огороджені. Усе є в нас і багато. це не порятунок в житті. А ми стараємось добитись, щоби це чуже природне було в нас. Природа терпить через це, а ми не жаліємо її. Ми грабуємо її своїм умінням, ми є для неї злодії й убивці її здоров’я. А ми не знаємо про це. Ми з вами є незадоволені, і не можемо задовольнити себе в цьому. Ми всі є живі люди на білому світі, без чужого такого добра не зробимо ніякого діла. Усе залежить від місця, облюбованого нами. А ми з вами прокладаємо дорогу туди, куди намітили; із самого ранку стали прокладати. Він іде, сам собі думає: а що я повинен зробити, адже я є не старець із своїм здоров’ям? А воно є в мене таке, його можна продати будь-яким людям. Люди живуть не однаково в своїй такій місцевості.

151. Я маю в себе не дурне, а хороше господарство. У мене є коні, пара їздових, воли є, дві пари, свій плуг є. А я є сам один, фізична стороння допомога треба в цьому. Чоловік прийшов, він запропонував свої послуги на строк нашої роботи з ним. Я є хазяїн, а він є робітник. Я ходжу за плугом сам, а він є погонич. Ці тварини підкоряються нам, ми примушуємо їх. «Цоб» називаємо борозного, під рукою називаємо «цабе», це мають такі клички. Вони слухали людей. Ми оремо землю на них весь день, весь час. А сонечко сідає, ми кидаємо цю роботу й усім табором їдемо в село додому, відпочиваємо самі й тварина. Це наша є двох така робота. Назавтра ми готуємось знову, ми годуємо скот, доглядаємо за ним, щоб завтра на цій худобі, на цьому приладді зробити більше, ніж учора зробили. Інші скажуть про наше все, хазяїн говорить рабу, а нам не треба буде слухати це. А ми добре знаємо про це діло самі, а людям не говоримо про це. Живий факт.

152. Велика мати природа знає про це все й держить сама, вона є найголовніша в житті в нас, усім нам дає жити своєю такою силою, своїми змінами. Десь сонечко береться із своїми променями, вода береться із снігу, а землі є волога в цьому, вона обсипає зеленню. А люди чекали такий час. Ми готувалися до нього, у нас для цього є приладдя повно, у цьому всьому зброя. Ми справляємося із землею, як це слід, нас не доводиться вчити цьому. Ми знаємо добре ярмо. Словом, нам легко доводиться управлятися із цим ділом практично. Ми примушуємо себе, щоб віл був запряжений у ярмо, а їх доводиться тримати три пари. Ворота відчинилися в дворі, їхати доводилось у степ, робота наша чекає. Ми приготувалися робити, як і завжди. Вона годує нашого брата весь рік, а ми їдемо за це все живе наше діло одне вранці з двору в степ, а ввечері їдемо зі степу в двір. Це відбувається весь тиждень.

153. Це така є селянська робота, вона відбувається так щодня. Усе літо ми перебуваємо в полі. Ми робимо там те, що буде треба в житті. Природа жене нас через це в бій, щоб ми жили там зі своїм таким розвитком. Ми озброюємося самі для цього діла на цій ось місцевості в таких умовах. Ми погано живемо із сусідом, а нічого не зможемо зробити. У нас є велике зло в національності. Люди стараються перебратись через кордон і там зробити що-небудь таке. У людей є своє те, що вони мають на цьому місці. Він є початковий в житті чоловік, живе в природі за рахунок землі, хлібороб. Він доглядає за нею, старається це місце глибоко орати, це є його така підготовка в житті. Вона робилася ними у рік один раз у хорошу погоду. Це ми робимо в природі під зиму. Ця оранка кладеться під сніг, хазяїн не забуває про неї, а все думає про це. Він видаляє з життя сніг, а весну і літо тягне до себе. Йому треба в житті інше, не таке, як було.

154. Усю зиму люди не вилазили з халупи, а в халупі сиділи, боялись природи. Вони одягались до тепла, а їли досита. Це всіх не зберегло. Природа була невідома для них. Коли вона народжувала людей, то вона була матір, а коли вони вмирали, то це нехороша сторона була, біда, ворог усьому цьому. Між людьми й природою є незадоволена стихія, а зі стихією тяжко боротись, вона сильна в цьому. Люди вмирають зимою, люди вмирають літом, природа не жаліє їх. Вона населила нас усіх по цих ось облюбованих місцях, дала свій розум для того, щоб із цього діла вийшов живий факт. Ми розвинули людську похіть для цього діла. Вона не прийшла так даремно до нас. Люди починали робити все для цього. Лише б він намітив що-небудь у житті своєму, він повинен зробити це діло. Якщо його бажання є, він спершу думає про це , а потім приступає робити це діло. Ми втомляємося після такого тривалого діла, ми починаємо спати вночі, а після цього ми починаємо вставати.

155. Як би ми не жили, природа не любила нас за наше все таке діло. А ми є для неї чужі із своїм озброєнням. Люди ідуть від мене, як такої матері. Вони надівають на своє тіло моє добро. І те, що вони їдять, є моє живе єство. Вони вбивають його, ним досита наїдаються. А з матеріалу дім побудували для життя свого з вигодами. Жити б, жити. А це все є моє, я терплю від цього всього. У мене, як у матері рідної, вистачає цього всього. А я ніколи не прощу за це все. У мене є на це діло сили природної сторони. Я приберу їх поодинці з дороги. Нехай вони добре подумають про це і скажуть у весь свій голос: ми є зовсім не винуваті в цьому ділі. Я не примушувала нікого з усіх людей, щоб ви сваволили, мою рідну землю присвоювали до свого імені, говорили: «Це місце моє». А самі оточили це місце парканом, і нікого не пускаєте в двір. А самі зібралися із своїми силами, пішли в путь шукати в житті. Я, мовляв, є мисливець на зайця.

156. А в людях є моя природна слава. Мужик наївся досита і до тепла вдягнувся, став мужиком, природним добром хвалиться. От, мовляв, я такий у житті є, подивіться. А це є не нове, а минуле. Воно було, є і буде. Він захворів, похворів і вмер на віки віків. Нам не слід хвалитися цим добром у природі, а краще жити так, як учить нас Паршек. Він залишається без усякої потреби в природі багато часу в році. Це велика поміч є в економіці, і також здоров’я залишається при людях. Ми повинні робити, це все легке робиться природою, вона жаліє й прощає людям за все зроблене. Вони мають образу від природи, вона ображає їх. Я був арештований за своє діло виконкомом Ворошиловградським. Я лежав у постелі два роки, був не приписаний. Люди звернулися в уряд, усе це зробили самі люди, приписали, а режим залишився. Для чого? Від «Вогника» приїхали, він сколихнув це діло.

157. А вже завдяки «Вогнику», Власову зняли цей арешт. У них є на це широкі права домовитися, зробити свободу. Свобода дається людьми. Вони робили це, вони зроблять це, умови примусили їх зробити це. Із самого такого початку ми з вами стали робити, і ми зробили його так. Вони стали робити це розумом своїм, у них вийшов живий факт, від чого в людях пішла ненависть. Вони не стали любити природу, стали відходити від неї, робили з природи свій самозахист. Якби Паршек не знав про це чуже, він не вирішив би поділитися з людьми, їм залишити їхнє, як своє. А моє знайдено в природі, я оточив себе ним, не як своїм, а як природним. Це місце з усіма потрібними умовами призначено усім нашим людям всього світу, щоби можливість була всім людям залишитися в природі без усякої потреби, щоби це місце було наше райське, чоловікові слава безсмертна.

158. У Паршека нема чужого, усе є природне, воно призначено для людей, він береже його, як око своє. Якщо ти взявся за це діло, бережи, цінуй, щоб воно було живе. Нікому не давалося право вбивати, красти. Один-єдиний чоловік у світі Паршек взявся за це діло. Він є народжений для життя нас, усіх людей. Природа підказала йому, що буде треба зробити в ній. Жоден чоловік не згодився із цим ділом, ні за які гроші слідом не пішов. А Паршек зважився на це. Він не залишив свою дорогу, а пішов нею прямо до мети, туди, куди це треба. Люди цього хочуть, вони цього ось хотіли. Ніхто з усіх людей не хотів умирати, а всі до одного чоловіка фактично повмирали. Це є не заслуги людей у природі, а їх програш є в цьому ділі. Найбільш ображені люди виграють в житті в природі. Вони хворіють, природа покарала їх за щось. Природа не дає дві хвороби, природа не обдаровує два рази. Вона приходить один раз, і вона йде один раз назавжди. Вона йде так удало, її такі робляться почуття.

159. Сонечко палило все літо своїми променями. Ми прожили й живемо з ними розв’язано, як ніколи, ми спокійно проводимо з ними. Але знаємо добре, інше йде в житті. Як би люди не держали себе своїм здоров’ям, воно буває хорошим, а буває й поганим. Таке діло проходить, в атмосфері міняється. 1982 року 25 січня в 16 годин п’ять хвилин помер Михайло Андрійович Суслов. Похорони відбулись 29 січня на Красній площі. Люди зарили його в землю. Це тоді було, коли Штірліц із своїм ділом їхав із Швейцарії в Берлін, а руські війська бомбили його. Він вийшов із машини, сів на обочині, думає: куди йому такому ділку їхати? Він був хазяїн Німеччини, а тепер йому нема місця в житті. Він робив у людях діло, а тепер це місце скасовано. Він поїхав би до тата з мамою, але їх, як і всіх глядачів цих серій, не стане в житті. Вони повмирають так, як і всі живі люди, на віки-віків. Їх тільки будуть хоронити не так, як показали Суслова. Сам уряд хоронив його. А щоб жити чоловікові в його умовах, чоловік не заслужив таких прав у природі.

160. А скільки їх не було на білому світі, вони жили, користувались чужим добром, вони крали, вони вбивали, продавали, купували. Вони робили те, що хотіли. А тепер кожен лежить на своєму місці в землі прахом. Він чекає, на Землю прийде зі своїми силами Паршек. Він прийшов на Землю для того, щоб змінити потік, старий потік змінити на новий потік. Люди всі не хочуть цього, щоби це вийшло. Умирати, значить, не жити. А ми з вами вмирали весь час, умираємо, і ми будемо вмирати. Тільки один з усіх Паршек вносить своє здоров’я в життя, щоби жити вічно в природі. Він сам не покладає рук для цього діла. Він не чекає так, як ми з вами чекаємо. Воно приходить до нас недаремно, ми готуємось до нього, щоб не залишитися з порожніми руками. У нас має бути готове таке в житті приладдя, тобто зброя. Таке здоров’я повинно бути, яке ніколи не було. Зброя робить у природі діло.

161. Люди зробили його для цього всього, вони дочекалися цього і стали самі робити, щоб у них вийшло це. З одного зернятка виростає багато зернят. Природа робить людям це все, вона прийняла, це дала вона. Люди одержують від природи своє невмираюче здоров’я. Від природи одержав своє здоров’я Паршек. Він має його, він не жаліє його передати іншим людям своїм умінням. Він не перестає робити це вміння в природі. Він робить її діло. Вона сама буде робити це. Це є природа, вона залишає позаду одне, а нове, ніколи не бувале, приносить сюди на це місце. Це після холодної зими, після морозів появилось тепло в природі. Це прийшла наша весна із сонячними променями, вона розкидала їх по цьому місцю, де зелена трава покрила цю землю. А квітка розкрила себе нам. Ми, усі люди, бачили це й старалися подихати цим духмяним. Це був наш такий у житті аромат. Це не часто буває, але один раз на рік приходить.

162. Наші люди є раді цьому приходу. Після такого діла в природі нас зустріли стихійні умови в житті, атмосфера інша прийшла до нас у ноги своїми навислими бурхливими хмарами, сонечко накрило, промені не далось прокласти на землю. Це все духмяне пішло. А по такій неприємній погоді природа припинила свої сили, ріст усього зупинився на свій час. Це була не зима, а гірше, ніж зима. Люди зовсім тікали від цих умов, природа примусила їх зробити це на собі. Скільки ми живемо, до нас таке літо не приходило. А зараз холод оточив, це такі цикли. Ми з вами пережили і це діло наших рук. Ми старались робити все, щоб наше сяюче сонце знову простягнуло свої теплі промені обігрівати кожну травинку. Десь духмяна квітка взялася на цей час, вона вернула нам минуле це життя, котре було досі. Воно відходило, воно знову приходило так, як і було. Щоби в цьому ділі була яка-небудь втрата, цього ми не одержали. Природа обдарувала нас своїми плодами.

163. Люди роздягнули зимні плаття, від цього тепла бігли купатись у воду. Вони робили труд свій у просторі, що належало одержати від природи. Вона не забувала про нас. Їй треба зібратись із своїми атмосферними силами, десь для цього взялась граюча хмара. Вона давала нам знати: ось скоро з неї блисне блискавка й ударить грім, пол’ється каплями вода, і почне мочити нашу землю. І ми дочекалися цього від неї. Нам усім довелося бігти від такого сильного дощу. Це було недовго, така штука проходила, туча ця пішла, сонце появилось на арені. Таке тепло прийшло, хоч знову у воду лізь. Дерева садів розпустили свої листя, а плоди старались себе показати. Нам доводилося дивитися на це все і чекати їх такої солодкої зрілості. Вони довго не висіли й не чекали, щоб ми рвали їх, а падали на землю. Ми нагинались, їх піднімали, скоріше в рот посилали. Говорили про їх смак, це була одна з усіх у природі небувала плодова річ. Такі діла природа сама робила і зробить у будь-яку хвилину. Ми так дихали, так ми жили, без їжі не залишались, а за цим усім росли всякі фрукти.

164. Мене звинувачують у тому, що нібито я сказав людям, що вони нічого не зробили в житті. Я не так виразився. Я істинно сказав, скажу: дуже багато зробили, у них є, але жоден чоловік у житті в природі не задовольнив себе. Він як умирав, так він вмирає, і буде вмирати. Це так говорить Паршек. Це істина є в природі. Через це все, зроблене нами, у нас розвинута в природі смерть. Вона введена в нас через це діло. Ми хотіли зробити це діло, а з нього робився чоловік, живий факт. Він народився в житті не для того, щоб він став заважати своїм учинком цим людям, котрі його народили для життя свого. Вони бачили на ньому це, але зробити не змогли: їхнє дитя, жаль його карати. Він сам прийде до цього всього, умови примусять його одержати на собі це все. Він би не хотів бачити цього, а природа оточила його так, нанесла йому хворобу в цьому ділі. Він захворів, похворів і вмер. Ніхто з людей не знайшовся зробити йому це в житті. Цьому не вчилися люди.

165. А раз він не хотів зробити це в житті, він не вчився цьому. Він не хотів і не вмів, зробити те не слід. Йому як такому не треба робити похіть. Він умирав, коли його випускав із себе. А що це тебе примусило? Твоя дурість. Предки довго думали, сиділи за вогнем, вони доброго не надумали, а прийшли до висновку, треба буде закурити що-небудь, послати всередину. Вони тютюн знайшли, плантацію отримали. А в природі було свідоме терпіння, еволюційність. Вона не сказала людям, щоб вони йшли вмирати. Він ходив на своїх ногах, а про діло все думав, став робити, недоробив, умер. Плантація була велика, її треба обробити, за нею треба доглянути, щоб вона дала нам свій ріст тютюну, щоб він мав запах. А люди сушили його, на свою зручність робили, він пахнув. Вони різали його, у пачки складали, а цигарку набивали, щоби чоловікові приємно було закурити. Він не курить тютюн, а все це спричиняє повітря. Ні одна одиниця не живе без повітря. Усьому діло є це повітря. Ми запікаємо його в хлібу, він умирає там сам без усякого такого.

166. Перша моя намічена думка зупинила мене одного на цьому місці. Я ходив біля нього багато часу, я думав все про це. А все ж думка моя привела до спадщини мого рідного батька, котрий не мав куди мене такого діти. Він сказав усім: «Чувілкін бугор». Це моє вічне в природі є життя. Я знайшов його тут, сорок вісім років по природі проходив та продумав. Природа підказала це мені, зрозумів про це діло. Ми відправляємо багато людей в експедиції по природі, туди їдемо озброєними для того, щоби поповнити тим, що треба буде в житті. А раз ми доставляємо це звідти, потрібне в житті, то нам люди подякують за це. Це було діло таке моє, про що доводилось пізнати в людях, живущих на білому світі. Це все не задовольнило їх у житті, що вони мають. Вони народжувались у природі так радісно. А коли вони пожили, утягнутими зробились, побачили свій нестаток, хорошого не одержали, із сльозами стали закінчувати життя. Вони б кинули це все і пішли геть.

167. А куди й для чого ти підеш, якщо твоє життя є на цьому місці? Ти присвоїв все, ти більше не вмієш робити. Таке діло не народжувалось і не робилось у житті людей. Він дивиться, він бачить, він учиться, а потім він починає робити. Це його є практичне діло, він приступає до цього діла, починає робити. Чоловік у житті своєму є професіонал. Він вчиться, старається зробити краще від цього діла. А за його хорошу зроблену роботу люди скажуть добре. Це діло або робота робиться людьми всюди, нею хвалять. Хорошому можна позавидувати завжди. Чоловік зробив собі для сокири держак, ніхто не скаже, що він поганий. У хазяїна хорошого є все приладдя таке, що можна позавидувати цьому всьому й сказати про це все зроблене, як любителем у всьому. Він є хазяїн цьому добру, він живе для цього діла, щоб йому похвалитися перед усіма людьми цим усім і сказати: я вмію жити.

168. У нього є двір не такий, як у всіх, і коні не такі, як у всіх. Масть він підібрав, і бричка є як бричка. І в іншого хазяїна є чим похвалитись, але не таке, а іншого виду. У нього є молочна корова й птиця дворова. Він попиває молочко та м’ясо поїдає. Люди живуть не однаково між собою. Приватна власність є чуже, допомагає хитрість, уміння. Зайве мають в прибутку. Що природа дає сама людям, щастя є їм. А коли в них буде багато чим жити, їм місця вистачає всюди. Хазяїн живе цим, поглядає на природу, він просить Бога, щоби прибуток ріс у нього. Він уже забував про цю просьбу, що треба просити, а в нього воно далі не лізе і не прибавляється, як на якийсь гріх. Горе взялось із бідою, у хазяїна впало живе. А прибутку нема, а в хазяїна є збиток. Він починав розвиватись, і дійшло до того, що усе подівалось. Він зробився в своєму житті невпізнаний. Від нього люди інші відвернулись.

169. А на заводі люди живуть і роблять, вони не надіються ні на що так, як на своє здоров’я. Люди думають про умови, вони на це діло навчаються, готують себе для цього. Вони закінчують вищий навчальний заклад. Він є агроном, він є директор усього хазяйства, він є хазяїн. Він, як такий чоловік та ще комуніст, член партії, за все відповідає. Його діло є це технічне. Йому довіряє партія, він живе нею, а партія держить таких людей у цьому ділі. Це є приклад іншим. Ми зробили й зробимо, що хотіли. Але ми зробили ще не все діло в житті. У нас ученим людям лежить завжди їхня дорога, у них є дипломи на руках, вони є теоретики. Вони взяли для нашого людського життя від приватного капіталістичного розвитку, щоб від темноти відійти й навчитись знати більше від інших. У вчених людей є технічне знання. Він не лізе за словом у кишеню і зможе відповісти людям, він же вчився для цього, він не перестає вчитися в своєму житті.

170. Мені не треба нічого в житті, крім одного здоров’я, котре було в цьому ділі. Воно говорило, говорить, і буде говорити мені своєю думкою про це діло. Людям нашим треба таке місце, котре створило в себе всі умови, щоби люди отримали можливість бути в природі без усякої потреби. Це є наше райське місце, де чоловіку буде слава безсмертна. А щоби зробити це, треба буде природні сили загартування-тренування, щоб труд був для всього нашого діла всіх людей усього світу. Їм треба така дорога, по котрій треба ступати для їхнього життя. Цей чоловік прожене смерть, а життя введе в славу. Люди зберуться на цьому бугрі. Вони скажуть своє слово про це. Це буде наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. Я пишу впевнено про це, це діло обов’язково буде в людях у житті.

171. Нічого нема білішого, холоднішого за сніг у житті. А ми, усі люди, зроду боїмося його, як ворога з усіх. Це ж є людська така природа. А люди женуться за цим, хочуть скористатися, як своїм добром у житті. Вона дає їм без відмови, це є їхнє бажання. А загартування-тренування є народна наука, усіх людей. Тільки її ніхто не знайшов, крім мене одного. Я проявив у себе любов на це діло своїм умінням, своєю любов’ю до холоду й голоду. Моє свідоме терпіння є таке. Для мене прийшла велика радість в цьому в природі. Усі біжать від цього діла, як від неприємності, а я чекаю цей час, ніяк не дочекаюсь, щоб у ньому покупатись, як у ванній, по снігу босою ногою походити. У цьому ділі це моє знайдене є моє джерело всього життя в природі.

172. Я вчусь у природі, хвалюсь перед світом. Нікому не дам ці дари. Ученим людям говорю: це є моє діло, я йду з ним прямо до мети до безсмертя. Для цього всього я знайшов місце, ним оточив себе, як природою. Вона примусила мене зустрічатись із своїм ділом з ученими. Їм інтересно знати про це, як це вийшло: усі люди живуть так, а ти живеш не так, як усі люди живуть у природі. Вони не люблять природу, а від неї одержують плоди. За нею доглядають, із землі роблять грядку, щоби туди вкинути зерно. Люди примушують природу, щоб вона родила їм врожай не малий, а великий. Їм хочеться одержати прибуток від неї. Вони чекають час для цього, до нього готуються. У них є зброя для цього, така сила, вона допомагає їм у цьому, усе робить. Вони мають комбайн для збирання хліба, він сам косить, молотить, чисте зерно сипле в машину, транспорт везе на елеватор, де зберігається це державне зерно. Воно використовується все по плану. Його охороняють від комах.

173. Із цим хлібом люди возяться весь рік, весь час. Їх діло одне є зустрічати тепло сонячне в променях. Дні прийшли. Люди знають про них, що треба буде виїжджати з технікою в степ і там робити свою таку роботу. Вона робиться для цього діла весь рік, весь час, вони копаються в цьому. Зима приходить із своїм морозним снігом. Ми, такі люди, вже приготувались свою машину поставити й робити те, що буде треба. Ми трудимося в цьому ділі, у сільському господарстві відпочинку нема. Сьогодні сніг зліз, машина пішла робити в степ, земля чекає її. Вона оре, вона робить усе, що хочеш. Людина управляє нею, вона не злазить з ній зранку до самого вечора, нею управляє. Люди є для цього діла, вони думають, а потім час приходить, вони добре знають своє діло, їм доводиться бути командирами. Командир є висока особа над людьми. Це його обов’язок усієї роботи. На землі на своїх ногах тяжко жити доводиться в житті. Люди спішать, вони спершу подумають про це, а потім приступають до роботи.

174. Вони є люди, та ще які. Їм в ділі ніяк не хочеться робити, а умови в них є, треба робити обов’язково. А коли ти робити будеш, де б ти не робив і як не робив, тобі будуть платити. А коли тобі будуть платити гроші, то ти сам зумій купити продукт і годуй себе. Це буде твоє пряме задоволення. Якщо зумієш зробити це, будеш жити сам у цьому, так як чужого не стануть годувати. Просити їсти не прийнято в житті. Давати нема кому, говорять люди. Посилають робити. І так діло дійшло до того: така професія між людьми є, якщо ти зумієш красти, щоб не пійматись. Ти живеш не погано за це до тих пір, поки ти не піймаєшся. Твоє таке є життя в цьому. Бідній людині хоч умирай. Невчений живе, як дикун. Але природа є така матір, вона врахує твоє таке страждання. Ти попадеш на своє місце, як живий чоловік, якщо будеш так ось прагнути.

175. Природа народила тебе в цьому, вона береже тебе всякими шляхами. Якщо ти пахнеш своїм тілом, ти такий у житті є один чоловік, котрому ми всі повинні поклонитись. Ми з вами всі звичайні, такі прості люди, живемо на білому світі один раз, ми втягуємося в усе. Нам треба одне, нам треба друге й третє. Ми наробили цяцьок з природи для знищення ворога, а самі досі не знайшли й не пізнали його. А він є. Ми, капіталісти, це рідний батько революції, вона створила Радянську владу в природі. Це є народ самовільний робити це діло. Лише б тільки ти захотів зробити діло маленьке, це діло робиться для хорошого життя в природі. Ми самі намітили зробити це діло в людях, ми вмирали в ньому. У цьому ділі раз почали, значить треба зробити. Ми, люди, повинні гордитись цим. Наше таке є діло в природі, воно веде нас до життя, щоб у ньому пожити один час, а потім умерти.

176. Це є наше всіх людське діло, ми не перестаємо робити одне це діло. Ми не сидимо на місці, шукаємо в природі те, що треба буде. А в самих є думка така: якби ми вміли жити тривало в природі, хворіти не хочемо, стараємось жити без хвороби. Самі ми вчимось на лікаря, робимось технічними людьми, ми огороджені штучним, хімія введена нам. Ми з вами відшукуємо на людях причину, діагноз. Він у нас відомий. У нас є стандарт, чим його зупиняти, щоб він далі не ліз. Ми знайшли в природі спосіб видалити з людини, але поки що не виходить у нас. Люди вмирають у житті. Людям треба знайти в природі не спосіб, як це робиться лікарями, а нам треба оточити себе ділом Паршека. Хворого треба не лікувати, а треба здоровим людям запобігти простуді й захворюванню, щоб вони знали своє таке місце. Воно є з усіма такими умовами, щоб там була можливість будь-яким людям залишитися без усякої такої потреби, щоб на цьому місці чоловік оправдав себе славою безсмертною.

177. Це місце вже знайшов Паршек із людьми разом на Чувілкіному бугрі, де Гімн прозвучав. Ура цьому ділу. А діла проходятьу нас такі в житті в природі. Скільки їх є в природі, стільки їх нема ніде. Нам, усім людям, не переробити їх. Одне ми закінчуємо, друге починаємо, цьому кінця не видно. А діло Паршека є таке. Якщо нам доводиться вмирати в цьому ділі, то краще зовсім не робити його, адже ми не зупиняємо цю хворобу. А люди живуть у нужді, природа не так скоро відкриває очі їм, вони ж є своїм ділом не задоволені. Тому вони роблять зброю в себе в такому житті. Вона зроблена руками людей, вони так боїться близького сусіда. Він дивиться через стіну, він бачить і знає, що там у нього робиться. Сусід не довіряє йому такому. Він думає погано про сусіда. У нього є велика ненависть до сусіда. Які б вони не були близькі, але їхній дух є чужий.

178. Така велика Америка із своїм таким капіталом є не близька до Радянського Союзу. Це є обман. Два близьких рідних ворога не змиряться через капітал ніколи ніяк. Люди роблять самі зброю, вони готуються до цього діла, без чого не обійтись. Це ж продукція, вона зроблена для війни, колись люди пустять у хід це все. Це ж є живі думаючі такі люди, їх ніхто з усіх не примушує. Вони робили, роблять і будуть робити самі це в житті. Люди бояться втратити своє місце, ними захоплене, тому все життя твориться в цьому. Батько може образити свого сина в будь-який час, він же не послухався батька рідного. Щоб його помилувати як сина свого. Син не послухався рідного батька, пішов проти, йому сказав: досить, щоб ти розпоряджався мною таким. Ти є мій батько рідний, ти зробив зі мною, що хотів. Ти продавав мене за гроші чужі. Я слухався, хотів допомогти тобі цим ділом, але в мене не вистачило сил.

179. А в природі я своє здоров’я втратив через це. А щоб його знайти, таких засобів не знайшов. І люди не знайшлись такі, щоб мені допомогти в цьому. А твоє таке ось діло: ти мав бич наді мною, сам себе навчив примушувати. Я є твій рідний син, думав про це, але зробити не зміг. Природа була на твоєму боці, я був слухняним до тих пір. Багато людей оточені режимом твоїм політично відбували, сиділи роки в засланні. Але природа готувала теорію в цьому ділі, люди писали її, але ніхто не придавав значення цьому, що це писалась людьми правда, за котру взявся Паршек. Він не бачив ні отця, ні сина, щоб вони задовольнили себе цим. Я пишу правду, що люди і раніше, і тепер не хотіли вмирати в природі через це діло. Він робив не одне діло, узявся за діло інше, теж став робити, і недоробив це діло, захворів. Природа взяла й посадила йому на тіло виразку, грибок. Уся медична наука не змогла цього зробити.

180. Ці люди, котрі одержали замовлення, за це все вони одержали великі гроші, а ті, хто винайшов, одержали нагороди. А тепер це все доводиться пускати в хід. Ця продукція, у житті зроблена, шкідлива. Люди ставляться проти людей розлючено, один на одного зводять наклепи. За що? Самі не знають. За це діло, їм доводиться робити, пускати в хід цю зброю на людях. Ми самі не знаємо, що ми з вами робимо в житті. Ми розставили цілий фронт зброї. А люди зробили її з радістю, у них появилась охота до цього діла. А тепер вони б зробили все, але вже було пізно. Природа не хотіла робити цього, але самі люди взялись за це все. Вони втратили свій такий розрахунок, вони сильно помилились у цьому ділі. Вони зробили для цих людей свою придуману зброю. І треба було козиряти, що ми, такі люди, своїм умінням не дамо жити. Через це все діло робиться між нами всіма смерть, ми вмирали через це все. Якщо кому-небудь сказати про це все, він не буде згоден із цим.

181. Учені не зробили добра, а шкоду зробили. З природою треба не воювати, як ми воюємо в цьому ділі. Ми є технічні люди, штучним огороджені, а хімія введена. Які ми є люди? А от природно не зробили це. А що ми з вами навчились робити, те ми з вами зробили. у нас воно таке є. І хочеться зробити що-небудь, а в нас, у таких людей, не виходить. Ми звикли робити в природі. Наше таке діло обов’язково треба в людях зробити. В році не буває без пори, вона приходить чотири рази, вона відходить чотири рази. Ми чекаємо її, думаємо про неї таку, готуємося до неї так у цьому ділі, говоримо про неї. Як хочеться піти зі цього холоду.

182. А коли холод насідає, ми приготувалися до нього із своїм ділом. Як тільки він прийшов на поріг, ми приготувалися до нього. Ще холоду не було, а час показував, як воно робилося нами завжди в житті в природі. Ми боїмось природи, як ніколи. Треба чи не треба, а валянці валяємо, хоч зими нема на арені. так є з чого валяти валянці або шити який-небудь одяг. Якщо засобів не буде, то сил, можливостей не буде. Вона живе з кожним чоловіком, а з нею треба жити вміло. Якщо ти прийшов за чим-небудь, хочеш зробити що-небудь у житті, зробити людям добре, то твоє це надумане діло не образить тебе ні в якому разі. Це таке робиться в природі діло, без котрого жити не будеш. Природа народила тебе живою людиною, створила руки, ноги; очами бачать, вухами чують; твої ці всі почуття тебе так оточують. А ти пішов від цього діла, на себе одів одяг, самозахист такий відбирає в тебе твоє наявне здоров’я.

183. А якщо жити, то доводиться захищатись. А як люди в цьому ділі жили? Їм доводилось жити з усіма своїми неприємностями. Народитись треба, а жити теж треба, утягуватись теж треба. Людям тільки не треба хворіти, умирати не треба, нам треба жити в цьому. У Паршека запитують учені: як це вийшло? Свідомість привела до цього діла, довелось зустрітися з природою. Вона говорить про людей, котрі живуть: вони їдять багато, вони одягаються до самого тепла, а в домі живуть з усіма вигодами. Здавалося б, у цьому всьому жити, жити, а вони вмирають на віки-віків. Для чого так жити? Треба поставити за мету піти в природу пошукати життя. Для цього всього в природі є загартування-тренування. Воно жило в природі в людях і воно є в житті, його правами треба скористатись. Природу доводиться любити, холоду не треба боятись, особливо не треба боятися повітря, води, землі.

184. А зовсім інше треба шукати в природі. Я знайшов у природі для життя наших усіх людей це загартування-тренування. Воно треба всім людям. Це є людська наука, тільки нею треба займатись між людьми. Він не застуджується й не хворіє, йому добре. А загартування треба всім нам, це наше здоров’я, воно необхідно, а ми втрачаємо його в процесі свого життя. А Паршек не жаліє передати будь-яким людям всякими засобами. А іншому воно треба, він хотів, щоб Паршек навчив його, що буде треба зробити, щоб здоров’я не втрачати. У Паршека є любов, він любить природу. Йому холод, сніг це є найголовніше в житті, своє здоров’я. Воно треба всім, а ми боїмось холоду як такого. Ще його нема, а ми готуємось із своїми силами, збираємось і ліземо в теплі умови, там ми робимо їх шляхом уміння. Ми зробили їх для цього всього, нас це рятує в житті. У нас є спосіб, його зробили по погоді для цього діла. Ми проводимо в цих умовах свій такий час, нас рятує це.

185. А природа є не така, як наші люди. А в людях є все наше таке життя. Воно починалося спочатку в першому ділі, а кінцем кінчалось. А життя чоловіка це є Паршека діло. Він кинув сім’ю й дім рідний через це діло, і пішов у природу. Зі мною зустрілись гострі колючки по путі. Я порізав тіло своє до крові, не знав, що робити. А Юта балка була попереду мого проходу, там свині порили лігвище, у ньому була вода, сонцем нагріта. Я ліг туди. як у ванну, полежав, поперевертався, і в мене зникли ці скабки. Здоров’я моє стало попереднє. Я пішов далі, іду, дивлюсь, а вовки грають. Я подивився на них, вони подивилися на мене. Слова нікому не сказали, розійшлись. Я пішов своєю дорогою, а вони залишились ззаду. Мені довелось попасти в місто Шахти, а там люди стояли в черзі за водою. Жарко було, пити не хотілось, а перевірити було треба їхню доброту, вони дадуть мені напитись води? Якщо дадуть води, то я далі путь свою припиню, мені йти нема куди. Я говорю щоб, щоб напитись води. Вона подивилась на мене, говорить мені: «Кружки нема».

186. Ось тут правда народилась переді мною невмираюча. Я є хворий чоловік щодо цього, шукач у людях істини. Вони не знали мене, мого тіла погидували. Треба дати води, а вони не дали. Значить, історія не зупинялась, а пішла робитись. Чоловік почав творити це діло в природі на людях. Я йду далі. П’яниці сидять гуртом, вони побачили мене, теж помилились, і до них не пішов, а подякував їм за їхню чуйність. Вони думали те, а вийшло інше. Люди з балконів побачили мене, своїм сміхом оточили, я добре бачив це. А мені йти треба по кам’яному, а там по шляху на цегляну Персияновську землю, де доводилася набиратися струму від цілинної землі. Це була зарядка для життя вічного чоловіка, вона так загартовувала мене, підготовляла тіло моє, котрим доводилось відновити іншим людям здоров’я. Вони втратили його, а втрачене знаходити тяжко. Тільки мені, Паршекові, довелось оточити себе цими дарами, із водою й землею все вийшло в мене.

187. Я цілком і повністю огородився силами, узяв їх у природі. А природа примусила жити всіх нас за своїм наміром. Я йшов та приглядався, як люди жили в той час. Копійка примушувала їх. Вони гнали тварину в драгах, у ярмо запрягали бика чи корову, для себе вугілля везли продавати в Новочеркаськ. А я не мав певного місця в той час. Куди, для чого? Ніякого діла не було під руками. А природа вела, розум давала в путі мого проходу. У Новочеркаську був родич Іван Климович Захаров, він жив по Базарній, 15. Священик старого обряду, я згадав про нього як односельця, вирішив зайти спати до нього. Ніч була літня, а я пробирався по місту. Міліціонер прив’язався до мене, у мене питає адресу, я точно дав йому, а він тоді відв’язався. Вони не відмовилися від мене, запросили. Яка там їжа, якщо я прийшов на землю для чогось? А в мене є дорогі дари, я мав природні засоби, але не зміг використати їх.

188. Природа не підказала мені, я чекав часу, вони відкриють десь себе, дадуть волю мені. Я буду жити за рахунок цього добра, за рахунок цього діла. Мені матушка постелила постіль, я ліг у неї. Де тут сон візьметься, якщо життя нема, а жити треба. Люди не дали своїм учинком, на роботі “пришили” попа. Я є піп, а попу життя нема: він не наш, а чужий. Я блукаю по природі, як чужинець. Вона підказала мені: «Для чого ти вдягнувся в цей ось одяг, котрий чужим виявився. Він є не твій, він є мій, а ти хвалишся ним. Говориш: він хороший». Сам не знаю, звідки він прийшов до мене. Чи я купив його, чи сам зробив. Спав, не спав, а 12 годин пробило, треба було вставати, іти в дорогу. А ніч була темна, хазяї сплять. Я кинув цей чужий одяг, мені відчинились ці секретні ворота. Я як заходив вільно, так і вийшов. Двері були відчинені. Це все зробила велика матір природа без участі хазяїв. Вони сплять, їм не до того, хто прийшов, для чого прийшов? Паршек не сказав їм, зразу спати уклався з дороги. Він думав, він гадав, куди йому діватись?

189. Із роботою не в порядку, його викинули, як чужого. Кому він буде треба такий у цьому, якщо йому дали строк не ставити до роботи шість місяців? За що, про що? Говорять: «Відмовився від своєї роботи, а тепер ходи по своїх людях». Це добре знаю, а вночі йду. Їх діло не по душі. Сьогодні йди, завтра йди, а колись треба спотикатись. А коли впадеш, то довго, тяжко треба підніматись. Краще зовсім не падати. Я тільки починаю, друга доба пішла, як із дому. Грошей нема ні копійки, у сумці нема ні куска, і їжа не надокучає, нібито в цьому так звик без усього. А час іде, одне відходить, а інше приходить. Що за така причина, що на мою долю випало робити, без усякого такого технічного самозахисту доводиться йти в природу? Вона завжди любила одягати до невпізнанності, вона годувала, вона поїла, ставила на ноги. Очі були, чим дивитись. А почуття було погане. Воно із своїми силами не доходило. Це таку штуку ми самі зробили, побоялися природи, її таких сил. Вона не питає в тебе, який ти є і що ти в житті можеш робити?

190. Вона ніяких не має героїв у себе. Раз ти взявся за це, боятися не треба. А чуже не бери, своє живе, рухоме бери, чужим не старайся жити. Я, говорить Паршек, устав із постелі спокійно, ніколи не ходив так. Сили став мати: поганого людям не робити, а допомагати. Усі свої сили мав, природа призначила мені. Я не годував, я не поїв, а вчив усіх одному. Люди слухають слова і роблять моє діло. Воно не фізичне, щоби було тяжко. Від мого всього є легко й добре. Якщо в тебе болить, ломить щось, нікуди не дивись, а своїми очами, думкою направляй туди сили, а сам тягни повітря через горло до відказу. Краще й легше берись за моє тіло і проси мене. Я є твій Учитель. Ти говори з душею, із серцем, будеш здоровий. Найголовніше, це я буду для тебе. Чоловік здорового характеру відіграє роль у цьому. А я одержав дари від природи, з котрими не гріх зустрічатися з будь-якими хворими людьми. Я йду по умовах міста. Здавалося б, у цьому є програш. А коли придивишся, то я є один у світі, ображений людьми, я є «невиліковний хворий чоловік». Для мене ця картина є не початкова в житті такому.

191. Хвороба є хвороба, вона посаджена природою болісно, особливо є радикуліт. Це неможлива така одиниця їй. Мало людей є таких, щоб від прийому одного легко стало й добре. Це може зробити в житті людей тільки загартування-тренування, воно робиться природою. А раз природа посадила її, то вона візьме її, це є істина одна з усіх. Якщо ви не вірите цьому, то ми зробимо живий факт на будь-якому чоловікові живому. Я йду вночі по місту, усі люди цієї місцевості сплять у подушках, у перинах. Мені теж створювалися такі умови, а мене штовхає природа, говорить: «Ти для чого прийшов до мене, спати? Твоє діло бути зі мною рядом». А то спали, тепер доводиться жити. Твоє діло тепер таке. По путі складеному ти проси мене, що хочеш. Перед собою побачиш цю ось місцевість. Знаєш, колись по станиці Грушевці проходив. А тепер твоє таке діло, треба через ріку Тузловку перебрести на ту сторону, щоби була можливість така.

192. У полі я один без кого-небудь, крім атмосфери однієї. А коли я пробирався по станиці, молочниці побачили мене такого. Уже сонечко піднялось, вони вдвох також сміялись. А я прокладав своє діло, пробирався через Тузловку. А в природі появився густий туман, як молоко. Він оточив мене, я не бачив нічого, крім пташок жайворонків угорі, котрі співали свої пісеньки. Це був такий час. А я держав себе на північ, знизу піднявся на височину, туман залишився на землі. Мені доводилось іти по природі. Вона кидала мені під ноги коників і маленьких літаючих жучків, вони давали мені дорогу. Я далі пробирався, ішов у Новошахтинськ до Івана Олексійовича, до друга дитинства. Він є інженер гірничих робіт, гроші заробляє, живе добре. Я піднявся до дороги від Переянова до Родіонова, вона тягнулась. Крім одного зайчика сіренького, я не бачив, але хотілось побачити що-небудь, щоби природа показала мені. Я просив так її. Вона, недовго думаючи, показала своє діло. Я побачив по цій дорозі борзого кольору собаку, що пробігав. Це були мої дари в природі, вона піднесла мені це все. Я говорю цій собаці: «Хлопчик». Він почув мій голос.

1982 року 9 лютого. Учитель Іванов.
8202.09 Тематичний покажчик
Автотрофність, без їжі 26,78
Учитель історія 1,9,110,147,186
Чуже 13,150
Терпіння 78,156
Терпіння, хвороба 137,177,181,190
Новий потік, нова раса 160
Незадоволення 164,166
Бугор безсмертя 170
Загартування 171,184
Війна 178
Отець і син 138,139