Ош (Порфирій Іванов)/8302

Матеріал з Вікіпідручника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ош (Порфирій Іванов)

Паршек. Мій подарунок молоді[ред.]

Іванов П. К.

Паршек. Мій подарунок молоді — народна наука автотофність людства.

1982.02.Учитель Іванов

Перекладач Ош. Редактор Ош. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127)

1. Я дивлюсь удалину, бачу багато розташованого. У мене було це в моєму молодому житті. Мені було всього 20 років, а тепер 85 років. Я дивлюсь, а кулачки були в нашому селі, люди бились край на край, вулиця на вулицю. Нашу сторону гнали. А наш Омелян Феодосієвич Кобзов підходить до мене, він говорить із співчуттям, ніби він жаліється мені: «Наших б'ють». Він просить мене допомогти в цьому. А Марко Мамонов був биток на їхньому боці, ніхто з наших не знайшовся дати здачі йому. А мені довелося зустріти його один на один. Я вдарив його проти серця, він полетів, тоді наші погнали їх. Я збив битка і тут же вернувся. А тепер міжнародна проблема розкрилась переді мною зробити мир на землі, у всьому світі мир. Я є ділок загартування тренування. Іванов Порфирій Корнійович вважається в природі Переможець природи, Учитель народу.

2. Ми є молодь усього світу, соціалістична і капіталістична. Ми вибачаємось і голову схиляємо перед ним, як отцем рідним . І ми попросимо прощення за свою зроблену помилку, ми були капризними, недовірливими один перед одним, злими між собою. Я допоможу вам, покажу свою любов перед природою. Я хочу сказати про холод наш із вами, він є друг наш невмираючий. Він допоможе нам у будь-який час. Я залишусь без усякої потреби через ваше погане в будь-якому місці в будь-який час. Воно є не моє, воно райське, а чоловікові слава безсмертна. Я проходив і продумав, і проробив для цього діла 50 років. Я не знайшов легшого й кращого від цього. Моє діло є допомога усякому й кожному чоловікові. Ми не найшли засобів, і чоловіка нема, щоб допомогти йому. Він мучився довго доти, поки вмер. Це було, це є, і це буде.

3. А загартування-тренування не було ще, воно є джерело всього життя всіх наших людей. Якщо ти хочеш жити, живи за ділом Паршека. Він не інтересується твоїм. Це все зроблене було чуже, не твоє, воно є мертве. А ти живеш з ним і сваволиш, і вмираєш, не задовольняєш себе. Любов є одна між чоловіком і природою. Я прошу всю молодь, щоб вона звернула увагу на мою таку ось просьбу. Природа зустрілася зі мною недаремно, вона загартувала мене такого, дала свої сили нам, щоби ми з вами жили в любові й не воювали з природою, і вчинили самі з собою так, як я вчинив на своєму путі. Кореспондент Власов сказав своїми словами про це діло в журналі «Вогник». Він випробував на собі це все, знайшов істину. Він написав нам у статі «Експеримент довжиною піввіку», щоби ми читали, розуміли, а найголовніше, робили.

4. Війна не буде між нами, мир буде у всьому світі. Ось що Паршек знайшов нам у природі. Він розкрив нам карти: у загартуванні тренуванні є вічно невмираюче життя. Він знайшов місце це, оточив себе ним, тепер нам, усій молоді, кричить. Він хоче, щоб ми зрозуміли його і стали робити це діло. Ми всі зробимося любимі друзі в житті, загартування тренування дасть нам це. Воно учить нас, ми всі трудимось у цьому ділі. Серце молоде, загартоване, здорове, як 25-літнього чоловіка, буде в нас. Ми виходимо це. Ми не будемо боятися ніякого ворога, навіть своєї смерті, розвиненої нами на землі. Ми дихаємо сильно. Ми всі будемо говорити не про якесь чудо, а про велику матір природу, про фізичне практичне явище. Це є наше чисте повітря, вдих і видих через рот, снігове пробудження, миттєве оздоровлення нашої центральної частини мозку.

5. Ми, уся молодь, любимо хворого, ми знаємо душу, серце його, хочемо допомогти. Ми уб’ємо біль струмом через руки. Все це не слова, а робиться нами. Ми пишемо руками, Це справедливо, не можна забути. Правда є в цьому ділі. Ми з вами повинні просити природу, через цю просьбу будемо здорові. Кому це не треба буде, нам, нашому юнаку молодому? Шановні ви всі, це має світове значення. Ми всі повинні любити матір природу, цінувати її, берегти, як око. Хвороба не буде відігравати ролі для чоловіка, а чоловік буде відігравати ролі проти хворобою. Нам треба вчитись учення Іванова, щоб не попадати в тюрму й не лягати в лікарню, а жити вільно, не лізти на рожен. Яка слава буде нам, якщо ми поклонимо свої голови низько дідусеві, бабусі, дядеві, тьоті, молодому чоловікові.

6. Слово скажемо: «Здрастуйте». Ех, і життя наше є таке тяжке, ви зрозумійте наше терпіння, свої серця загартуйте. Милі мої природні люди, ви гляньте на сонце, ви побачите правду, своє оздоровлення в цьому. Бути Переможцем природи, Учителем народу й Богом землі. Якщо ми, люди всієї землі, хочемо, то зробимо. У нас вийде це. Природа вказала місце нам, таким людям, Чувілкін бугор є місце це. Це місце треба нам, усій молоді. Ми повинні мати умови життя, таку можливість, щоби наші люди, уся молодь навчила себе бути без усякої такої потреби. Ми всі як один повинні вийти роззутими на це місце, на цей бугор. Паршек буде з нами. Ми скажемо в один голос про це наше райське місце, чоловікові є слава безсмертна.

7. Ми з вами доб’ємось цього, якщо ми будемо робити. Природа помилує нас усіх як одного. Ми не станемо вмирати так. Ватажок Паршек є в нас, віха всьому цьому. Паршек кланяється низько всім, просить нас усіх братись за це діло і робити в природі без кінця й краю. Тоді ми вмирати не будемо, життя вернеться назад те, котре було. Отець із сином поставилися капризно до природи зі своїм ділом, один проти одного озброїлись для того, щоб убити. А Паршек прийшов на зміну їм еволюційним у люди, увів дух. Він приніс нам усім нове небувале. Ми не будемо жити так, як отець із сином жив. Земля не буде нам таким джерелом. Ми орати перестанемо, ми не будемо сіяти зерно. Усі потреби підуть з колії. Ми з вами будемо природні люди в житті. Уся техніка, штучне й хімія не треба буде нам.

8. Дух Святий підмінить нам усім. Ми не будемо такими. У нас не стане чужого і мертвого. Ми зробимось живими людьми. Що ми не попросимо в неї, вона не відмовить нам у цьому. А вона дасть нам усім життя наше та практичне вчення в природі. Ми, усі люди, будемо мудреці. А капітал, уся економіка вмре через це ось діло. Загартування тренування прийшло на землю не хазяйнувати, воно оточило людей силою й енергією. Воно прожене смерть, а життя введе у славу. Люди зробляться Богами, любов відновиться, ніхто не буде йти від неї. А загартування навчить, щоб ми з вами, уся молодь, зустрічались з ним так, як наш Паршек. Він говорить усім людям віруючого характеру. Вони знають добре про Бога, що він є у житті, і треба сильно вірити йому як такому.

9. Але ви спитайте в них: як вони виконують його? Він сказав свої слова: побажай чоловікові того, чого сам хочеш. А раз ти не виконуєш, то краще зовсім не вір. Так у Паршека склалось. Думка його: Бог то Бог, але сам не будь у цьому ділі поганий. Йому треба показати себе в ділі своєму в людях, що він є Бог у природі. Люди знають тебе як Бога, люди просять тебе, він допомагає в усьому – це є Бог. А ти, Паршек, проси молодь: нехай вона просить тебе, як Бога, тоді війни не буде, мир буде в усьому світі. Природа наробила це все в житті. Загартування-тренування упросило «Вогник» написати статтю про діло Паршека. Він прийшов на землю для того, щоби смерть як таку прогнати, а життя ввести у славу.

10. Люди візьмуться на цьому бугрі. Вони скажуть гучно слово своє. Це є місце наше райське, чоловікові є слава безсмертна. Паршек підніме всіх мертвих, а живих не пустить у землю. Ось що люди, сама молодь, зробить. Вони прийдуть роззуті на землю, і все вони самі заспівають це. Ми не будемо орати землю після цього, вона буде квітами заростати, а ароматом запахне. Смердюче відійде як таке. Молодь оточить себе загартуванням тренуванням. Усі стануть заслужені в природі, стануть бути в житті легкими людьми. Еволюція Святого Духа покаже їм дорогу, вона оточить їх. Ось тоді-то мудрість його прийде на арену, сама слава.

11. Вона відчинить ворота всім. У нас не буде свого такого, як ми мали. Наш чоловік буде спільного виду, такий, як усі. Вони залишаться в житті на віки. Ми будемо знати. Він проходив по планеті, бачив дуже багато, говорити доводилось. Жодний чоловік не виявився, щоб згодився з цим ділом і пішов слідом, всі залишилися при своєму ділі. А як же я, Паршек, проходив 50 років. Я не побоявся природи разом із загартуванням тренуванням зимою, літом у шортах роззутим. Нема, в кого спитати. А я пройшов путь свій для цього, я зробив і роблю, не кидаю, Духа Святого несу, і буду нести історію всього життя еволюційного, щоб нове було на білому світі.

12. Моя дорога лежала до життя, я йшов по ній, не боявся ніякого ворога. Я не торгував у природі, надра не відкривав торгувати, менжувати. Мені не треба були гроші. Я ставився з презирством до золота й срібла. Я шукав людям здоров’я. Мені доводилось бувати в селах, містах. Мене викликали люди за списком, я їхав до них. Я не був ніде таким. Я працював на виробництві, можливість була така, про цього чоловіка писав і багато практично робив. Я знайшов джерело у цьому ділі корисної сторони для людей. А люди поставились, як до знахаря чи лікаря. Кінець прийшов через Паршека цьому всьому зробленому ділу технічної, штучної, хімічної сторони.

13. Він знайшов засоби у природі ці, оточив себе ними в природі природно через загартування тренування. Вона загартувала Паршека, він став у дружбі через його любов до неї. Це я знайшов досліднім шляхом, на собі застосував їх. А коли мені стало добре, тоді я став передавати це добре іншим близьким людям. До мене звернувся хворий чоловік, нужденний у здоров’ї. А я, Паршек, мав здоров’я. Я не порахувався із цим трудом дослідним, став учити чоловіка нужденного, що робити в природі. Повітря, вода, земля є найголовніше в житті. Ці три тіла посадили чоловіка, як у клітку, і примусили його шукати по природі те, що треба йому. Він знайшов для себе їжу, він зшив одяг, він побудував дім.

14. Здавалось би, він є задоволений цим, а природа не народжувала його для цього діла, щоб він ішов від неї. Самовілля примусило його робити це діло. Він не мав цього місця, він кочував із місця одного в інше, умови примушували його. Він мав джерело інше, несловесну тварину, жив нею в свій час, вона допомагала йому в природі. Він кочував до якогось часу, а потім він змінив життя своє на облюбоване місце. Він став хазяїн цього всього, оточив себе власністю. У нього є курочка своя, собака своя, кішечка своя, кінь і корова своя в дворі. Він розпоряджається цим усім. Він отримав землю свою для цього. Він робив те, що хотів. Він убивав людину за цю землю. Природа не полюбила цього, вона нанесла йому хворобу за його такий учинок. Він помилився, захворів, хворіє. А я, Паршек, прийшов на це діло допомогти цьому всьому. Людям треба змінити свою жадність на свідоме діло в природі.

15. Ми, люди, повинні залишити все те, що ми робимо. Нам треба взятися за інше, відмовитися від цього всього. Ми робимо зовсім мертве діло, воно є чуже природне в нас. Вона не народжувала нас для цього, щоб ми розпоряджались цим так. Природа не хотіла, щоб ми купували й продавали її. Ми не мали права робити свій прибуток за рахунок цього. Це золото, це срібло є чуже і мертве. Люди присвоїли землю, вона стала своєю, купили надра, стали торгувати ними. Вона відкрила людям цю торгівлю. Люди стали орати, сіяти зерно, вони мають прибуток завдяки цьому. Вони створили життя в цьому ділі, за що вони заробляють гроші. Вони брали золото, срібло за це. А я повинен не брати нічого і не маю права брати за це все, зроблене мною.

16. А природа дає нам всі свої гроші, вона родить нам все, ми присвоюємо, говоримо: «моє». А коли золото покажуть нам за це, ми одержати його раді. Природа дала нам все: і курчатко, і каченятко, і гусятко, і телятко, і поросятко, і ягнятко. Ми ввели базар у життя, торгівлю розкрили, зробилися підприємцями, заводчиками, фабрикантами. Людям треба війна, щоб забрати це все. Капіталіст не залишається без крові, він умирає із цим. Він є безсилий, щоб вирішити. Техніка, штучне, хімія мучить його. Він є безсилий чоловік. Він умирає так на віки, як усі решта бідні люди. Люди чужі тягнуть всіх за собою.

17. Багачі не хочуть робити тяжко. А вся біднота зі своїм здоров’ям старається наслідувати їм слідом. А умови женуть його до багатого. Він іде до нього і наймається за домовленістю. Він робить те, що йому треба. Він вислужується в цьому, хазяїн довіряє йому, як хорошому заслуженому чоловікові. Але не знайшлось чоловіка такого в своєму житті, щоб він відмовився від свого імені в своєму житті. Жоден чоловік не жив за Божим словом. Треба іншому не побажати того, чого сам не хочеш. Такі люди не народжувались у житті, і нема їх у житті, крім одного Паршека. Він є поки що один народжений таким. Він є самородок за ділом, загартування тренування є джерело його життя. Я є один на білому світі, труджусь на благо всіх людей.

18. Я учусь у природі, хвалюсь перед світом, істинно хочу сказати про моє збережене тіло. Моє серце є молоде, загартоване, здорове, як серце 25-літнього чоловіка. Мій вихід є такий у світі. Я не боюсь ніякого ворога ніде, навіть своєї смерті. Якби цього не було, я б умер давно. Я є чоловік землі, дихаю дуже сильно, а різко говорю не про яке-небудь чудо, а про природу, про фізичне практичне явище. Найголовніше, чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Я люблю хворого, знаю серце, душу його; я хочу допомогти йому, убиваю біль через руки струмом. Нам, усім людям, говорять не слова, а все це робиться ділом. Рука моя владика пише дуже справедливо. А моя просьба є яка? Мене треба просити, будеш здоровий.

19. Кому це не буде треба, юнаку нашому молодому? Шановні, це має світове значення. Нам треба матір природу любити, цінувати, берегти, як око своє. Хвороба не відіграє ролі проти чоловіка, а чоловік відіграє ролі проти хвороби. Нам треба вчитись в Іванова загартування тренування, щоб не попадати в тюрму й не лягати в лікарню, жити вільно, не лізти на рожен. Яка нам буде слава, якщо ми свої голівки низько поклонимо дідусеві, бабусі, дядеві, тьоті й молодому чоловікові, скажемо: «Здрастуйте». Ех, і життя моє є тяжке таке. Моє свідоме терпіння зрозумійте, загартуйте свої серця. Милі мої ви всі люди, гляньте на сонце, ви побачите правду, своє оздоровлення. Бути таким, як я, Переможець природи, Учитель народу, Бог землі.

20. Наші люди зробили це все. Я виявився не до душі їм. Сама природа не задовольнила чоловіка. Він жив так, як хотів. У нього було все і є тепер, але одного не вистачало, здоров’я одного. Він помилився, застудився, захворів. А засобів нема, і чоловіка нема. Що може бути в цьому? А я, Паршек, знайшов цього чоловіка у писанині в природі, представив сам себе, став допомагати людям, люди залишились вдячні, але не всі. У них був адміністратор, він закликав мене до законного порядку. Мене посадили на всю ніч у НКВС. Я просидів там, про що тільки не думав. А ранок прийшов, я попав туди, куди це треба. Мою шевелюру зняли з мене, я став побритий і пострижений. Скоро мене прибрали, скоротили мене з роботи.

21. Люди образили мене. Я звернувся в контрольну комісію Азово-Чорноморського краю. Діло прийшли розбирати Богачов і юрист, вони так сказали, що я нічого не робив, а писав про якогось чоловіка. Я почув це, скинув із себе весь одяг їм, сам пішов у природу за місто. Ніхто не зустрів мене. Я опинився в радгоспі в лікувальному пункті у фельдшера за вказівкою директора. Це було перед Трійцею. Я сам не знав, куди, для чого йшов. Я держався заходу, попав на підсобне хазяйство ОРС, скупався в ставку, вийшов на простір. А тут пастух пас овечок, погано бачить очима. Я пробрався до нього через овечок, став говорити, а він жаліється мені: «Я пасу овечок на слух, не бачу». Я говорю йому, щоб він подивився в свої очі, потягнув повітря: у нього відкрилося світло.

22. Він дав мені кусок черствого хліба за це. А я з’їв його, як торт хорошої якості, свою дорогу не зупиняв, пішов далі. Три дівчини в наряді зустріли мене, вони зацікавилися мною. Я спитав їх: у вас є хто-небудь із хворих? Вони сказали мені про сліпу жінку, у неї не відкривалися повіки. Я прошу їх показати її мені. Вони привели мене до неї, а вона нацменка. Вони дали мені перекладача. Я відкрив їй очі через його і тут же пішов. Діло йшло до заходу сонця, я пробирався на гострий курган, на могилу. У цей час люди сапали соняшники, вони сміялися з мене, їм здавалось, це чудно. А трактористи прийшли до мене на цей курган, у нас пішла розмова. Вони зрозуміли мене, що я є непоганої сторони, запросили в свою будку. Я пішов, вони нагодували мене, я заснув тут же.

23. А за мною була така погоня з генерального села, голова й парторг приїхали на лінійці, забрали, привезли до конюхів у конюшню. Там я не спав, а говорив з людьми про свою історію. Я сказав, щоб вони забрали рушницю. Я не спав усю ніч, а все говорив до ранку, уранці облився водою. Сам ходжу по тротуару та розмовляю з природою. А хлопчик приносить мені пампушку в сметані. Я спитав: хто послав тебе? Він сказав: «Татко». Ти неси, і йому віддай її. А тут машина під’їхала, директор МТС сам приїхав. А спитав у нього: а ти знаєш мене? Він відповів: «Ні». Я сказав йому, що таких командирів 50 убив. А він пирхнув і поїхав туди, звідки приїхав. За мною коні під’їхали, ми поїхали в район до дільничного. Там дільничний ждав мене, комсомолець віз мене.

24. Я приїхав, мені двері показали, я зайшов туди, а дільничний зустрічає лайкою. Що робити? Не знаю. За що? А все ж він утомився. Я спитав у нього: так ви виховуєте людей на селі. Він мовчить. А це хто? «То портрети Сталіна, Ворошилова, Будьонного, Кагановича». Він вибачився, став на моєму боці. Він подзвонив у хазяйство ОРС, а йому сказали: «Це наш робітник». Тоді він сам повів туди і віддав агроному. Я був доставлений у Ростов на Енгельса, 43, де в той час проходила боротьба з безпритульними. Я був цьому пригожий. Я виступив у своєму костюмі, сказав своє слово про Радянську владу. Люди всі були непотрібні, вони мою ідею загартування-тренування женуть від себе кудись.

25. Вона ж була споконвіку. Ніхто не хоче визнавати її таку. Вона є наука всіх таких людей. Чернов був голова контрольної комісії Азовського краю. Мене взяла міліція, як контрреволюціонера, есера, а ГПУ нічого не зробило. А форма моя привела до безпритульних. Вони оточили мене, вони привели мене туди, де мій одяг був, у друге відділення міліції. Коли безпритульних привезли з базару, то до мене підходить співробітник кримінального розшуку, питає: «Прізвище?» Я сказав йому: Іванов. Він узяв із собою, привів, а одяг ждав мене. Він спитав мене: «Твій одяг?» Я кажу йому: мій. Він велів одягнутись, я одягнувся, він посилає до Чернова. А Чернов узявся за це діло серйозно. Йому секретар його підтвердив, що його очі бачать без окулярів. Він викликав психіатра Покровського, з ким доводилось говорити всю ніч, але не прийшли до путнього.

26. Це така ідея є сильна в цьому. Люди не знають самі, що їм треба. Паршек знайшов це діло. Він є самородок, робить у природі еволюцію, Святий Дух. Якщо ти не вмієш, відкажись, мазати не треба. Нам умирати не треба один за одним, треба жити. Паршек загартувався для цього, щоб природу любити. Він вважає білий сніг більше, ніж квітку. Вона сохне, переходить у пил. А сніг робиться чистою водою, струмком бурує. Паршек любить ці якості, береже, як око. Тому він є Переможець природи, Учитель народу, Бог землі. Йому є все рівно, що зима, що літо. Природа є за Паршека, він упросив її, вона дала йому життя і вчення, таке практичне явище. Він пробуджує мозок свій, щоб не утомлявся.

27. Його треба держати насторожі завжди, щоб він жив вічно. Чоловік старіє, він хиріє в цьому, у нього мозок сохне, він умирає скоро. Паршек навчив себе йти від цього у природі, він любить природу, терпить свідомо, приймає також голод для цього. Паршек не збирається йти по тій дорозі, по котрій люди йдуть. Вони ходять, походять деякий час, потім вони відмирають, їхні сили падають у житті. А Паршек набирає їх через свої ноги босі. Він не буде вмирати у житті так. Природа збереже його за це. Він є такий один у світі: не бажає іншому те, чого сам не хочеш. Найголовніше в житті, природу треба любити, берегти її, як око своє, тоді і вона збереже тебе в житті для цього мого діла.

28. Люди не хочуть іти зі мною разом. Я йду з професором, він іде так, як усі ходять, у пальто. А я говорю, щоб він попробував походити так хоч один день. Він сказав мені так: «Я вмру краще в пальті, ніж я буду вмирати без пальта». Ніхто не бажає згоджуватися на мою дорогу, а всі вмирають по-своєму, лежать у праху в землі, вони ждуть мене. Жоден психіатр не буде згоден із цим ділом, у них не робиться людині. Люди хворіють, а лікарі не навчилися допомагати їм, а допомагають хворобі. А людину списують актом. Моє все є наше, природне. Якщо тільки розібратись, мати велика природа є всьому діло. А вона говорить про мене, такого чоловіка: «Я є за Паршека». Вона зустрілася зі мною з таким недаремно, і вона зробить те.

29. У неї є все. Якщо вона схоче, підвищить, і якщо вона не схоче, то понизить його. Я є хазяїн добра для них, перша особа, не якийсь хворий. Природа не карає Паршека за що-небудь, навпаки, вона обдарувала його в житті, він є обрана особа. Вона довірила йому як мудрецеві застосувати те, що треба. Він робив на ходу все так. Психіатри не мали права визнати його здоровим, вони не зустрічали такі слова. Їм трьом довелося помилитись. Вони були підлеглі природі. Вона послала його на розсуд, щоб міліція взялася за це. Психіатри хотіли цього, природа зробила це. Паршек був затриманий зі своєю практикою в М’ясниковському районі, він порушив життєве правило: скинув з себе весь одяг. Його тягнуло море до себе, йому не дали.

30. Люди піймали його в пшениці на конях і доставили його в міліцію такого живого, а одяг був у яру кинутий. Їздовий помчав на коні і привіз їм. Тоді Паршек сказав їм: «Куди хочете, туди мене везіть». Його привезли в М’ясниковську міліцію від Ростова. Я не подіну цю ідею нікуди, це наука є усього світу, джерело людини, невмираюча любов між Паршеком і природою. Вона є за Паршека, не образить його життя, смерть як таку вижене, а життя у славу введе. Велика матір природа заступиться за ображеного завжди. А я, Паршек, є ображений людьми, вони зробили мене священиком за мою роботу. А потім вони хотіли зробити своє, начебто я не захотів приймати роботу, а мені дали шість місяців бути без роботи. Я проходив за це, а потім обласний прокурор допоміг мені улаштуватись, мене прийняли з шевелюрою.

31. Адміністрація зняла волосся й бороду під загрозою, і потім скоротила з роботи. Людська образа не може бути. А я загартовуюся в природі, даю ображеному, нужденному здоров’я своїм досвідом. Я, Паршек, роблю, а психіатрія своїм теоретичним знанням накинулась. Мене оточили, самі не знають, за що. Вони зробили мене ненормальним. Мені присвоїли: «Розвиток параноя особи, шизофренію». Вони дали в труді інвалідність першу групу. Я злякався, а природа побачила мене такого, говорить мені: «Чого ти лякаєшся? Я не робила тебе таким, зробили вчені, вони будуть відповідати переді мною. Я заступлюся за тебе одна. Ти є такий у мене один. Ти хочеш істину в людях, а тобі не дають її. Вони йдуть проти твого діла. Вони не є самородки, а ти є. Вони нехай роблять, що хочуть, але вони технічні люди, безсильні. Ти, Паршек, є природного порядку, я є за тебе такого одна».

32. Вони не зроблять нічого, вони пішли проти природи. Паршек проходив по природі таким 50 років, можна вмерти 1000 разів за цей час. А я жив, живу, і буду жити. Паршек загартовувався для всіх людей, отримав своє здоров’я, щоб передавати його всім людям. А люди адміністратори не дають робити цього. Вони вважають мене шарлатаном, що я обманюю людей у цьому. Я не беру копійки за це. Здоров’я не купляється і не продається, втрачається у труді легко. А його знайти неможливо. А моє загартування допомагало своїм досвідом, люди ставали здоровими.

33. Це було в Кіровограді, мене ждала черга там. А юстиція, прокуратура втрутилась у це ось діло, посадили в тюрму, як хворого. Їм хотілось вбити моє здоров’я. Природа не дала їм такого права. Вона послала Паршека в Одесу в психіатричний приймальник № 14. Моє здоров’я вивчалось. Я як хворий психічно не входив в рамки вчених. Вони не знали мене. А тепер розумниця знайшлась, вона визнала мене здоровим за один місяць, тільки дармоїдом. Я не робив нічого, це їхнє було таке діло. Я називав їх бідними людьми за їхнє незнання. Вони не зробили нічого, і вони не вміють робити. Вони пішли на авантюру, ніби загартування-тренування не робить практично нічого. Неправда була це все. Я є живий загартований чоловік, передам свої сили будь-якому чоловікові природно природою, чоловік не буде простуджуватись і не буде хворіти. Це було, воно є, і воно буде.

34. У живого здорового чоловіка буде загартування-тренування в природі: повітрі, воді й землі. Нам, усім людям, вони дали все чуже й мертве. А ми з вами є живі й свої, разом живемо. Це все тягне із собою, ми падаємо в цьому всьому, утрачаємо сили, і йдемо з колії на вічний спокій. А Паршек, говорить нам: нам треба любити, берегти природу, як око. Вона народила чоловіка в природі, вона дала такі сили, з котрими довелося попасти в Одесу до Алли Павлівни в ізолятор № 14. Він визнавав людей хворими психічно за своє діло. А в Паршека діло було не просте, а найголовніше, здоров’я. Природа дала йому його, вона заступиться за нього всюди. Де б Паршек не був, що б він не робив, природа захистить його від цих людей.

35. Алла Павлівна є лікар, її робота є захистити треба правдою. А Паршек був загартований, він пішов у природу для порятунку в житті людини. Вона знала його добре по інституту в Ростові, училась у Каргана на лекції. Я, Паршек, виступив, доводив про цього чоловіка, котрого вона держала один місяць. Що вона визнала? Та нічого. Вона спростувала всіх психіатрів, а сама стала вище за всіх на висоту. Ось що вона зробила Паршекові: визнала здоровим, але дармоїдом. Сама зробила, у суд направила Паршека судити за те, що робив у людях. Він давав і дає людям здоров’я своїм загартуванням сьогодні. Люди беруть його вчення, а самі вони не виконують. Вони дали гроші, а вчення забули. А тут це все лякає: у загартування стати в холоді. І його треба знати усно, це одне, а робити, це друге. Люди прийшли судити злочинця, грабіжника.

36. У них прокурор питає: «Ви знаєте Іванова?» Вони не бачили мене такого нарядженого, а сказали: «Знаємо». – «Він приймав вас?» Вони сказали: «Приймав». – «Що він робив?» Вони забули вчення загартування, воно пробуджує людину природою ділом, треба робити. А коли робити будеш, то хворіти не будеш ніколи. Це ж матір природа є, вона учить жити нас по-новому небувалому. А нам робити тяжко, ми боїмося природи, особливо холодної води й також повітря й землі. Вони застуджують нас, вони є ворог життя людей. Люди вченої сторони піймали в степу зовсім голого чоловіка, без вини винуватого. «Він є хворий чоловік». Вони зробили справу йому, описали дім, його треба судити. А він дає загартування-тренування будь-якому кожному чоловікові, не жаліє передати йому своє здоров’я. А люди охоронці порядку поклали свій гнів на це все діло за це, щоб люди знали.

37. Це діло є не їхнє, роз’яснювати не треба, вони є хворі люди, їм треба здоров’я. Вони не зуміли одержати його, виступили теж озлоблено, хотіли вбити чоловіка своєю неправдою. Істина була за Паршеком. Він проходив для цього діла по природі піввіку, а лікарі, уся юстиція й адміністратори озлились, пішли проти природи. Вона є мати наша, а ми поклали образу на неї, мовляв, вона є наш ворог, вона застуджує нас, ми хворіємо в цьому. А як же Паршек? Він не одержує цього. А за нього взялись книжники, фарисеї. Він же прийшов зі Сходу. Тоді, коли людям церкви буде дано, дар Божий відпаде, Паршек зробить усе по-своєму. А коли цей час настане? Ніхто не знає і не може знати про це, ні ангели, ні архангели, а тільки матір природа знає. Вона має для цього в себе свого сина рідного Паршека.

38. Вона довірилася йому, дала свої сили, його оточила таким. Він є у нас такий у природі один: живе із загартуванням, любить природу. Вона дасть душу свою за нього. Читайте «Мою перемогу», це істина моя є. Я не заважаю нічим нікому з усіх, не беру їхнього, це все є чуже. Вас карає природа за це все, у неї вистачить добра. Ми є злодії, убивці, й обжери. У людей є звичка така, їх примусили заробляти гроші в ділі. Вони бережуться вміло. А вони є в мене на першому плані. Моє завдання є попалити їх. Здоров’я не продається і не купляється ніяк ніде. А ось життя наше таке продається тільки за гроші в цьому ділі. Всякому заводчику, шахтовласнику і пану, також багатому чоловікові треба люди. Бідний шукає ці ось умови, хоче, щоб вони були. Їх робить чоловік, хоч йому тяжко, але він робить.

39. А в ділі він губить своє здоров’я, йому нелегко. Щорічно люди робили все більше й краще від цього всього. А врешті-решт ми не досягаємо в житті того, що треба досягти. Треба жити, а природа не допускає ці думки, вона призупиняє. Це чоловіка є думка. Брежнєв не хотів вмирати, але його сили впали в цьому, як і в усіх наших людей. Ми з вами не хотіли цього в житті, а природа потребує від нас цього. Вона не рахується ні з чим цим. Вона кладе свої сили напасти на цього чоловіка, якщо треба забрати його з дороги. Вона є сильна духом у цьому, його оточить і посадить хворобу будь-якого характеру. Вона не рахується ні з якими силами, лише б завадити йому в його ділі. Він хворіє, а потім він умирає на віки-віків. Люди закопують його в землю.

40. Люди наші всієї землі, вони не задовольнили себе своїм життям. Тому я дав згоду поділитися з ними: їм залишити їхнє все, а своє живе тіло взяв зі своїм здоров’ям. Я не був ніколи в житті священиком, а їм захотілося поламати мою дорогу. Вони зробили так, як хотіли, нібито вони запропонували мені роботу, а я відмовився від неї. А тоді закон був введений: не ставати ніде на роботу шість місяців. Це було мені на руку. Я пішов у природу так, щоби практику зробити на людях. Так природа зробила моєму загартуванню-тренуванню. Я пішов у природу, щоб людям практично допомогти. Вони з лікарським законом і міліцією підхопили його і направили в Сватовський психіатричний дім. Я зіскочив на ходу поїзда і направився в той час у Луганськ. Там в Єлизаветовці є вулиця Луначарського, 2. Шурин, брат моєї жінки Городовитченко Федір Федорович жив там.

41. Він побачив мене такого, злякався, а я говорю йому, дай мені одяг. Він дав брюки, сорочку, я одягнувся, говорю йому: хворий хто-небудь є в тебе? А він сказав: «Є на Первомайській, 11». Я прошу Марію, щоб вона пішла і розказала про це. Я не знахар, не якийсь лікар, я практичний загартований чоловік. У мене нема медицини, а природа є вся: повітря, вода й земля. Марія приходить і велить іти. Я пішов, хворій сказав, щоб вона не їла до мого приходу. А сам пообіцяв прийти до завтра. Вона не їсть, а жде; вона думає: чим і як я буду лікувати її. Вона діждалась. Я прийшов, узявся передавати свої сили через руки. А тут природа спустила дощ із снігом. Я вивів її на землю, вона пішла по сирій землі, ходить. Це чудо, із чудес чудо. Федір так сказав: «Один Христос міг поставити на ноги таку хвору». Я є не Христос, а твій Паршек.

42. Хвора приготувала їжу своїм дітям на обід. Паршек думає, що зробити? Він пішов у міськраду, вони нехай допоможуть цьому. Голова культпрому викликав лікарів. У них є одне на цей заклик, покласти в лікарню. Я почув, став тікати звідти, кинув шурину його одяг, а сам направився у дорогу до свого одягу, я кинув його у знайомих. Я пішов від них уночі, у них зачинялися двері із секретом. А хто ж відчинив мені? Я вийшов і пішов туди, куди треба. А коли назад ішов за одягом, то двері мені відчинились. Хазяї злякались, вони повезли мій одяг до жінки, а я прийшов тут як тут. Мені розказав батюшка про це все, що сталося, а визнати не хотів мене цим. Дух Святий робив це ради мене, двері відчинялись ради мене, такого ображеного чоловіка. Я поставив на ноги багато таких хворих. А час прийшов, я направлявся до обласного прокурора, розказав йому все докладно про свою історію.

43. Він допоміг мені влаштуватися на роботу. Природа робила так, вона дала таке місце роботи. Я робив роботу свою там вдень, а хворих приймав уночі. Для життя людей робив це все. А потім у Мінводах є лікарня залізнична, лікар Данилов запросив. Я поставив жінку хвору в них на ноги там. Люди потребували лікаря такого, а лікарі веліли залишити лікарню. Мені не довелося бути там довго. Скоро нас перевели в іншу зону, але моє діло продовжувалось, я допомагав хворим. Мене не любили за це, вони старалися заважати моєму ділу, узяли обстригли, побрили й скоротили, а потім дали першу групу по труду. Інвалідність була мені на руку. А природа говорить так: «Учені зробили тебе хворим, вони будуть відповідати за це». Вони хотіли цього, образили мене. Я, Паршек, прийшов на землю для того, щоб у людях не було смерті.

44. Я підняв усю історію дитячого часу, я згадав, як інші діти, мої ровесники, хотіли мене як такого образити. Яків Іларіонов ударив мене кулаком, скоро він помер. Наум Кодяков хотів затопити, умер скоро. Бердецький розбив ніс на кулачках, йому відірвало руку на війні. Я пам’ятаю: купався в колдибані. А батько мій відділив мені життя своїм наділом, він говорив так людям: «Життя Паршека буде на Чувілкіному бугрі». Я взявся здійснити свою ідею на цьому місці, а умови не дали, щоби була можливість іншим людям бути в природі в житті без усякої такої потреби. Я хотів дитя народити без цього всього там. Це місце не займалося ніким ніколи, а охоронець не дав мені. Я залишився ображений через це. Але я не забуду це все, я скажу людям це.

45. Я із своїм загартуванням-тренуванням є дослідник здоров’я в природі. І тут же я навчився передавати його іншим. Цю місцевість довелося залишити на Провалля. Ми переїхали, одержали землю іншу, своє сільське хазяйство розширили. Яке воно в нас, у батька зробилось. Йому дали заслання за забій тварини в Архангельську губернію на 5 років. Я виручив його, привіз помирати в Сулін, скоро він помер. А життя моє показувало в робкоопі М’ясницька, люди хотіли перешкодити йому. Вони подали в чистку апарату, що я є куркуль. Мій осередок Гуковський захистив мене. Мене поновили, а потім суд дав мені примусових робіт два роки по 169-й статті за шахрайство. Я був лісорубом у Холмогорках, Верхніх Низовках, був першим, виконував план, перевиконував.

46. Наглядова комісія звільнила мене за мою скромну ударну роботу. Я проробив у них одинадцять місяців. Моя така велика помилка, я мав у себе вічно невмираючу образу, це природне горе. Моя біда була в мене минулого життя. Батько рідний шахтар поклав життя своє в шахті, а його як чоловіка всі люди дражнили Шишкін, що мучило мене. Я не зміг забути це з дитинства. Я думав допомогти цьому ділу. Я не рахувався ні з чим у житті, старався показатися всюди людиною. Але одне не знав, що природа є наша мати, вона народила всіх нас, вона дала нам життя, дала робити в себе те, що тобі завгодно. Я жив так, як вона веліла. У селі в такому великому багато людей жили та радувались своїм хазяйством. А люди нападали на них. Я був з усіх парубок як парубок, я мав друзів своїх.

47. А друзі є люди такі: лише б вони захотіли, можуть продати тебе в будь-яку хвилину. На мене, такого хлібороба, напали всі люди свого села. Я жив добре, мій промисел був показовий, вони були проти цього діла. Нас було троє, ми домовились мед забрати в учителя Шаверена, ми зробили вночі. А один Григорій Зелін зізнався, що ми зробили це діло. Люди піднялися ганьбити це діло, я був у цій зграї. Мене били сильно прикладами, судили народом. Що хотіли, те й зробили наді мною. Я був злодій перед селом, довіру втратив. Але я не дам ніколи свою бідність. Ми зібрались їхати шукати землю від бідноти, а зі мною послали багача. Ми багачі їхали шукати землю для життя. Нам попався кусок 470 десятин у Гуково.

48. Люди кинули, а нам дісталась. Я взяв цю землю на себе, а багач завербував мене в свій бік. Мовляв, ми багачі допоможемо тобі. Я згодився із цим ділом, пішов слідом за багачами. Вони піддержали мене, я був уповноважений. Тут мене підняли на висоту, я трохи підріс. Я не забував про партію, я був і буду більшовик. Я не забував і не забуду ніколи, що природа викинула мене з рядів усього життя. Природа оточила мене. Люди запросили мене, щоб я робив у них їм роботу відповідальну, чим завоював між ними авторитет. Я не сидів на одному місці довго, мене природа гнала доти, поки вона зовсім загнала. Учені психіатри помилилися на мені сильно. Я представив їм загартування-тренування, а вони представили мене ненормальним за це.

49. Я показав своє здоров’я перед ними в людях, а вони пришили мені політику за 10-ю. Це все була робота Сталіна, він заганяв таких людей, я зайняв у нього таке місце. А лікарі всі були на боці підлабузника, їм треба гроші. .Я просив природу, щоб вона дала мені життя і моє вчення. Вона вчить мене, віддала те, що буде треба для мого життя. Вона відірвала мене звідти, я став через учених «ненормальним», мене погнали по психіатричних лікарнях. Я не спорив з лікарями, але своє не упускав. Час проходив такий, йому треба поклонитись, за нього держатись, а він біжить, не стоїть. Я держав його, цінив, беріг, як око. А своє здоров’я не жалів віддати іншому. Я зробив те, що колись говорив нам Христос.

50. Товариші, ви всі наші земні люди! Невже я помилився цим ось у житті своєму, якщо я допоміг ображеному, хворому, нужденному? Я думаю і хочу так знати від вас. Вчені зробили мене за це, я є «ненормальний» за це саме. Я проходив у цьому ділі в природі із загартуванням-тренуванням 50 років. Я є практичний чоловік, дослідник на самому собі, дослідним шляхом зжив цю хворобу. Хіба нам, таким людям, буде погано, якщо ми є над собою лікарі, якщо в нас не буде над людиною такої техніки, такого ось штучного, і також не буде хімії? Одна істина буде в житті. Ми збережемо свої тіла. Ось що Паршек знайшов у природі, істину одну з усіх. Вона примусила його відмовитися від усього цього і визнати все це наявне чужим. Воно не допомагає нам, а заважає.

51. Якщо ми не будемо отримувати цього, що маємо, то в нас буде інше. Це чуже є зовсім мертве, а ми живемо, як із своїм, хвалимося, говоримо: «Ця конячка є наша». Ми запрягаємо її в драги, кладемо вантаж, самі сідаємо, віжки беремо в руки, батіг. Твоє діло є везти. Кому здихати добре? А бик везе до ножа. Де ж істина є тут, якщо ми примушуємо природу? Вона ставиться дуже тяжко до цього нашого виступу в житті. Ми є такі люди, нам цього, що в нас є, мало. Ми стараємося для цього свій плуг держати для свого діла в нас. Ми держимо корівку молочну й свинку для сала, щоб було, що їсти. А овечка дає вовну й м’ясо, усе це буде треба в житті. Хороший хазяїн призначає зайве на базар для продажу, хазяїнові треба буде гроші.

52. А біднота із своїм нестатком тягнеться слідом до цього всього. Я не старався зробитися таким хазяїном. У мене був хазяїн отець, я допомагав йому в його шахтарському житті. Я не хотів, щоб він робив у шахті. Я хотів, щоб він був хліборобом. Я не жалів сам себе, усе тягнув у двір, сам себе заставляв у цьому бути батькові хазяїном. Це моє було синове на новому місці хутір Іванов. Я не хотів цього. Природа зробила сама, вона робила на моє таке діло врожай будь-якого значення. Ми вигравали цим, хазяйство росло у нас, як навмисно. Це було не часто. Ми міняли його, на що хотіли: на биків, на коней. Тут мій отець змінив своє минуле прізвисько, він став не Шишкін, а став Корній Іванович.

53. Мені було легше від цього. Я пив сильно горілку, а потім не став, я став тверезим мужиком. Що примусило мене це зробити? Я кинув хутір через неприємності хуторян. А сніжок грудневої сторони лягав тихо на землю, як приємно ходити по ньому босою ногою. А думка одна літала до самої крайності. Я хотів би бачити температуру нижче нуля. Сніг білий показував себе, таке зустрінеш не часто. В природі був такий рік. Нас, усіх живущих людей, учити треба сильно. Зима приходить до нас для того, щоби люди ховалися від неї. У них були побудовані хати для цього з вигодами, вони спали там, готували їсти що-небудь. Ми не робимо нічого такого, щоб одержати щось прибуткове в природі.

54. Ми ждемо такий час, щоби сніг забрався з-під ніг, а весна, теплі такі дні прийшли до нас, атмосфера змінилась на іншу. Це буває один раз в рік. Ми розбираємося тепер із першим початковим чоловіком. Він був джерело всього природного індивідуального життя, у природі чистим тілом прикріплений до землі. Всесвіт оточував його. Він був енергійний, сильний у своєму ділі. Він одержав від природи те, що йому треба. Він не мав світла, і тьми не було. Йому не було відомо, що було на землі. Вода розділяла землю, ліс, озера, гори снігові, і дух носився над цим ділом. Його думка привела, щоб побачити цього другого чоловіка, бажання таке народилося в нього. Він мучився в цьому ділі довго, і ось йому довелось діждатись.

55. Йому прийшла в процесі всього цього дійсність, природа відгукнулась йому як такому. До нього прийшла жінка Єва на поміч цього всього. Природа прислала її для того, щоб Адам знав, що є в житті в природі. Йому розкрилось усе через похіть одну. Він оточив себе своїм місцем, це був рай. Він не споживав нічого до цього всього зближення. А коли вони народили дітей, то їм доводилося відриватися від цього місця і оволодіти своїм місцем. Хто чим почав. Люди розташувалися із своїм здоров’ям на своєму місці за своєю національною мовою. Це було раніше. Чоловік не забував сам себе нагодувати, одягнути, а в домі жити. Природа відчинила ці ворота всім для діяльності.

56. Люди захопили своє місце самовільно, стали розоряти природу, тягнути в свій двір. Люди зробились у природі мисливцями, ділками. Словом, воно робилося, і воно буде робитися. Люди не одержать за домовленістю такого миру, котрого хочуть, вони живуть в індивідуальності, зі злом. Велика різниця існує в цьому кипучому ділі. Який мир може бути, якщо люди живуть у чужому матеріалі, вони оточили себе мертвим у природі, вони не визнають своє живе тіло. Ми не хочемо визнавати загартування-тренування, найголовніше в житті цього всього світу людей. Воно зроблено для всього світу всіх людей, щоб вони знали, що це треба робити спільними силами. Таке добро не треба забувати, воно написане правдою, оточене істиною. Якби цього не було, цього чоловіка не було в житті.

57. Воно держить його в живих, виховує його в цьому дусі. Скажіть, будь ласка, якщо хтось читав або буде читати цю статтю. Слова, сказані кимсь, робив сам Паршек. Перше, він продумав свої дні, тижні, місяці й роки. А друге, він зробив те практично. Він робив ці досліди не для себе, а для всіх, хто читав і хто буде читати. Це треба всім людям. Цей «Вогник» є в бібліотеці, а це історія, вона розкаже нам всім. Нехай людям буде це відомо. Ця історія робилася чоловіком на нашій такій землі, у його своєму такому житті це було. Він проходив на білому світі 50 років, діло Паршека проходило в цих умовах. Він робив, щоб люди знали цю всю історію.

58. Будь-якому чоловікові можна було вмерти тисячу разів, а я народжений природою для цього в житті. Треба жити, я живу і розумію мудро в цьому. Якщо ми упустимо цю ідею з життя і кинемо займатися нею, то наш чоловік зійде з колії. Тіло своє живої людини треба врятувати в житті в природі природним порядком. Чоловікові допомогли позбавитись від цих цивілізованих людей, вони стали гидувати цим. Він ходив довго, про це думав. Ми, усі люди, не були задоволені цим у своєму житті такому, а Паршек розібрався мудро із цим ділом і дав свою згоду піти в природу.

59. Він пішов шукати в житті таке місце з такими умовами в природі, котрі дали Паршекові отримати можливість нашому всякому чоловіку, щоб він навчився в природі бути без усякої потреби. Люди підхопляться на це діло і тут же скажуть свої слова: це є наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. Паршек поділився з людьми цим, він не взяв у них нічого їхнього, а своє знайдене живе тіло не залишив. Паршек став діяти обдумано в природі. Йому допомогло загартування-тренування в житті. Воно загартувало його для цього, ввело йому природні сили. Він не став простуджуватись, не став так хворіти, як ми хворіємо в цьому ділі. Він став близький до природи, став жити разом з нею.

60. Вона полюбила його як чоловіка не чужого, а свого за його вчинок, за його все зроблене. Вона полюбила з душею, серцем, він є у неї такий один, так ходить без усякого чужого. Якщо ми з вами не змінимо цього в житті своєму, то ми підемо всі в землю поодинці. Так було, так є, так залишиться між нами такими, хто не захоче любити природу. Вона не їсть, не одіта і не огороджена, а як була роздягнена, так вона залишилася живою своєю природою. Вона була, є, і буде такою. Вона є величезна одиниця, вона наша є велика мати. Вона народила нас для цього, щоби ми стали жити в ній так, як ми з вами без цього всього. Ми починали робити це, ми робили, і будемо робити.

61. Ми є в житті люди, їм не доводилось так жити, а ми почали. Ми живемо досі так і будемо так жити. У нас буде нестаток все рівно, хвороба буде. А чоловік бачить далеко, він бачив би і далі, але сил не вистачає. А місце є велике багатство, його можна захопити, тільки для чого. А в самого є такі величезні завидки, щоб отримати. Я відмовив сам собі у цьому всьому і не хочу, щоб хто-небудь мав це. Моя стаття не рекомендує, щоб люди обжиралися чужим. Ми є начальники всіх наших таких ось людей. Вони трудяться в нас, роблять нам нашу економіку. Ми зберігаємо їх у цьому, вони одержують за це гроші, живуть у домах із вигодами.

62. Вони пожили за рахунок цього всього, сваволили, а потім прийшов на арену такий час для кожного нашого чоловіка, він захворів чимось. Природа напала на нього із своїми силами, вона повалила його в постіль, щоб він лежав там у цих умовах, стогнав, мучив сам себе. Вчені знайшли путь-доріженьку, побудували лікарню, котра не відмовляє нікому. Лікарі мають навіть «швидку допомогу», під’їжджають і самі забирають, везуть його туди. Умови є там не домашні, а адміністративного лікаря, там режим, його сказане слово є в усьому. Персонал від нянечки до самої сестри веде своє чергування так, як це заведено.

63. За лікарським розсудом, все лежить на нянечці, вона є трудівниця там. У неї є все в голові, у руках, вона є у всьому найголовніша помічниця. Вона доповідає про хворобу хворого сестрі. Вона є в них від лікаря перший командир над хворими. Хворому спокійному є від персоналу велика подяка завжди. Якщо ти будеш шуміти, то тут на тебе знайдеться мокре простирадло. Гроші примушують людину робити свою доручену роботу, вона має робитися з душею, із серцем. А доглядати за людьми є труд, цю роботу треба любити. А в нас є спирт для цього, вони миють руки ним, це є гидування. Любові нема там такої, а між нянечкою й лікарем є капризна річ, в них є велика різниця.

64. Люди попадають не з любов’ю туди, їх примушують попадати туди. Це хвороба є наша болісна. Природа кладе на них свою силу за їхнє таке діло, щоб вони знали цю річ. Люди хворіють нею, вони хоче обдурити природу цим. Ніхто не давав і не дасть права так лікувати людей, як землю захоплювати кусочками, присвоювати, своєю називати, а потім її клаптиками продавати. Ми виявили хворобу, її треба чимось вилікувати. Це самозахоплення є своїм умінням, крадіжка чужого є в житті. Уся наука є така, нам усім треба знати про неї. Це є не твоє в житті, а чуже. Ми почали робити в житті так, у нас розвилося наше невизначене штучне, люди роблять його давно.

65. Ці люди є чужі, вони живуть неправильно на білому світі за рахунок грошей. Вони є тимчасове явище життя, не життя, а смерть. Усі повмирали, і вони вмруть на віки-віків. Я повинен сказати про це діло, його роблять не так, з живого на мертве. А мертве не зможе жити з чужим, люди не зможуть жити через це мертве. Люди зробили це, їм треба була їжа, одяг та дім. Люди робили це все, щоб їм було добре і тепло. Вони пішли від поганого й холодного, стали жити за рахунок матері природи. Вона стала давати їм усе те, що треба.

66. Природа мала, має, і буде мати, вона є безкінечна система. Вона дає і дасть те, що треба, до одного часу. Вона жила, живе і буде жити. Люди не задовольнили себе цим, що вони мають. Перша велика помилка була їхня, вони примусили людей робити в природі все, люди стали поодинці вмирати через це. Вони вмирали, умирають і будуть умирати через це все. Людям не можна відмовитись ніяк, бо це все так розвинуто ними самими. А щоб це діло кинути, нам усім треба визнати загартування-тренування, «Вогник». Люди вчені говорили про це все, навіть випробували на собі на практиці, це ж є живий факт. Ми бачимо його таким, він ходить так 50 років. Він є чоловік такий само, як усі люди є. Природа нагородила його зі своїм здоров’ям за це діло, вона обрала його такого.

67. Він є у нас один самородок у цьому ділі. А його джерело є загартування-тренування, про що нам написали статтю. Видавництво центральне «Правди», «Вогник», «Експеримент відстанню піввіку». А тепер люди нехай читають, вони нехай розуміють, що це за чоловік є Іванов. Він народився для порятунку всього нашого людського життя. Паршек є особа та, котру ми, усі люди, ждали. Він є спаситель усього світу всіх людей. Людям треба кричати криком про це здоров’я, воно треба усім нам. А Паршек не жаліє його, а віддає його з любов’ю всім, і він не пожаліє його. Стаття «Експеримент відстанню піввіку» написала свої слова про живого, про свого невмираючого і безсмертного чоловіка. Її написали цим людям для того , щоб вони читали, щоб вони розуміли, а найголовніше, треба робити нам усім.

68. Ми є люди спільного характеру, складаємо все по невеличкому кусочку до самого великого. А коли ми почнемо розбирати цю кучугуру, вона стане ніщо. Але ми не робимо, щоб не було цього, а бережемо цю кучугуру і робимо більше, ніж до цього. Її не можна зберегти більше від цього всього. А це місце треба не займати і не чіпати, це нікому не належить, а тільки спільного характеру. Ми повинні берегти це місце, як око своє живе. Ми повинні зберегти самі себе в цьому. Це місце є наше райське, чоловікові слава безсмертна. Ми повинні зберегти його в себе, як своє око.

69. Люди бачили мене такого в житті своєму, старались говорити про це все діло. Я малюю ученому чоловікові на ньому технічне життя його, воно огороджене на ньому своїм штучним, а хімія введена для того, щоб він пожив та сваволив сам один час, а потім він умер. Це таке право є нашого технічного чоловіка. А я як природність скажу про себе як нового небувалого в житті. Я не гидую, а люблю, не йду від дня, що йде по своєму порядку. Яким би він не прийшов до мене, я зустрічаю його з душею й серцем. Я люблю його так і хочу, щоб він жив так, як хотів. Це його таке діло є, він приходить у житті один раз і він відходить на віки-віків.

70. Гроші є ніщо в житті. А от життя має бути, залишитися без усяких цих мільйонів. Здоров’я є природа, вона не повинна продаватись і не повинна куплятися ніяк. Живе природне є зовсім чуже, воно робиться мертве людьми і воно буде робитися так. У кожному зробленому ділі є велика помилка. Ми копаємо її, колупаємо на кусочки, це все є вбивче діло. Ми, люди, робимо усе це. А що ми одержуємо із цього всього? Одну з усіх смерть. Природа оточила нас цим, вона наносить нам утрату життєву, садить на тіло виразку або грибок. Таке діло є невиліковне, це мінус є для медицини. Вона є бідна в житті. А життя є. Ми є люди такі в цьому всьому, котрі не живуть, а відмирають.

71. Ми розвинули смерть людського життя. Паршек став бути в цьому ділі. Він думає про кожного живого в цьому ділі, а найголовніше, це робить. Він знайшов таке місце для життя в природі, котрому треба нам усім низько поклонитись і попросити природу, щоб вона залишила свої сили і дозволила бути на цьому місці ніколи небувалому чоловікові, щоб він жив і так робив, а найголовніше, це все робив. Ми з вами думали і гадали все своє життя про це діло, коли прийде таке на землю? Чоловік оточив себе цим, він проходив для цього діла піввіку, дослідним шляхом вивчав для всього життя людей, а тепер доводиться сіяти це зернятко на людях, щоб вони знали цей прихід і вважали цей прихід славою.

72. Людина і її можливості. У нас у гостях є член-кореспондент міжнародної асоціації парапсихології, почесний член міжнародної асоціації Наумов Едуард Костянтинович. У програмі: 1) психічна енергетика; 2) нетрадиційні методи впливу на організм чоловіка; 3) резерви нашого організму; 4) етичні аспекти психічної енергетики, розширення поля свідомості. Демонстрація документально-тематичних фільмів. Люди зробили таку науку для того,, щоби вони знали, вони бачили те, що треба. Він дивиться на це, визначає, як зробити самому в цьому всьому це життя. Люди продовжували, робили це діло весь свій час. А тепер ми з вами прочитали цю статтю, а самі відійшли від цього всього, не хочемо займатися цим, вважаємо, це все є для нас страшно.

73. Ми звикли, щоб нам було тепло і добре, такі наші умови життя є. Ми навчилися так помирати в цьому. Де наші всі люди такі подівались? Їх не стало в цьому ділі. А тепер у людях вийшло так: природа взяла за моє те, за мої витівки, котрі зробив сину. Я відмовився виконувати, не їсти тиждень. Цьому чоловікові зробилось добре, треба було робити. Природа розбила синові машину, він звернувся за допомогою до батька рідного. Я дав свою згоду допомогти цьому ділу. Я попросив Дмитра Миколайовича, щоб він допоміг своїми грошима в цьому. А я дав слово своє цьому всьому, воно вийшло назовні в людях.

74. А як воно робилось, так воно буде робитись. Природа не дозволяє мені робити так, як це робиться іншими отцями. Люди не люблять так, жалість є не порятунок. Сьогодні прийшов наш суботній день. Він проводить нашого Митрофана до себе, як великого гостя. Він приїхав до Учителя провідати його. Він був усього два дні, а тепер він поїхав до внучки, вона скучала за ним. А ми з вами всі такі люди побачили такий екземпляр, дивимося не це нове небувале збоку, і це все заінтересовує нас усіх. Ми спитали в нього: «У чому діло, що ти ходиш роззутим зимою?» А я говорю про загартування-тренування, та ще покажу журнал «Вогник».

75. Особливо їх інтересує ця написана стаття «Експеримент відстанню піввіку». Її написав Власов, він кореспондент, узявся за це діло, сам свідомо випробував ці досліди. Він оточив нас руками, як і всіх, без повітря не обійшлось. Він увів нам свої сили, а потім ми пішли обливатися водою, а надворі в природі було 10 градусів нижче нуля. Він зустрів сам нас цією водою. Я втратив ангіну, і нежить подівся. А потім у мене була болячка на нозі: він узяв рукою і послав мене на сніг до повітря, щоб попросити самого Учителя. Після цього біль щезнув, як не було. Я був свідок і випробувач усього, що примусило мене зосередитись написати одну з усіх правду. Він написав точно. 20 лютого 1982 року є день народження.

76. Нам, усім людям, зробилося це невидимо. Люди хотіли цього давно, щоб загартуватись. Це ж є наука для всіх людей, за котру ученим треба писати, як за користь у всьому світі всіх людей. У людей є все для того, щоб у житті робити. Паршек є для нас усіх. А ми, такі люди, читаємо цю статтю, розуміємо, а робити не хочемо і не вміємо. Ми хотіли жити, а природа оточила нас так, щоб не дати жити в цьому. У неї є все для цього, а ми не хочемо займатись цим. Ми вважаємо, цим неможливо займатись. А як же я є такий чоловік без усякого підказування, ніхто не зміг сказати мені такого. Я робив сам разом матір’ю природою. Вона вела мене так за собою слідом, робила мої сили своїми.

77. А Митрофан є сам аналізатор усьому цього діла. Він говорить, що його діло є внучка, за котрою він доглядає. Вона просить теж Боженька, вона називає так, її така доля. Якби всі ставилися так, це було б дуже добре. Я говорю про це діло інше, мудре, ніколи невмираюче. Чувілкін бугор є природна таїна для людей. Вона має народити чоловіка небувалої сторони нам. Ми з вами повинні повірити не минулому, що в нас було до цього часу, а сучасному. Ми з вами повинні змінити це все на інше. Нам досить народжувати людей живих, як ми народжуємо весь такий час.

78. А Чувілкін бугор має зробити те, що слід. Ми повинні подумати про це все і зробити так. То ми з вами народжували дитя людям в умовах, там де було одне, друге й третє. В тепер вони будуть робити те, чого не було. Паршек займе своє місце і зробить те, чого не було. А Паршек скаже всім нам про це діло, його слово буде таке для всіх нас в його ділі. Ви прослідкуйте всі мої написані зошити, їм нема кінця-краю в цьому, ви узнаєте про моє діло зроблене. А воно було, воно є, і буде воно вічно в житті. Слово моє є діло в природі, ніколи ніяк не вмираюче. Я роблю це для людей для життя.

79. А ми, усі люди, живущі на білому світі, захопили самовільно необдумано його і живемо самі на цьому місці й крадемо як ніколи. Ми з вами бачимо по телебаченню всякого роду стихійні лиха, вони робились природою, вони й будуть робитись нею. Людям було це попередження. Нам робиться за наше зроблене на землі, щоб знали про прихід цього рятувального чоловіка на землю. Він прийшов на землю, щоб люди не гинули так. Він говорить нам як умираючим людям. А ми чуємо від нього голос такого ось діла, котре ми з вами бачили, що він є не такий, як усі. Він старається зробити людям, щоб люди залишилися задоволені ним. Він знайшов їм здоров’я в природі, тепер він віддає його з любов’ю.

80. Ми народжуємо дітей в природі, вони приходять у нас на білий світ. Ми виховуємо їх по-своєму всьому, називаємо як дитя ім’ям. Ми говоримо йому, щоб він знав про це, а це стосується його, щось таке треба робити. Ми, такі люди, не сидимо в житті своєму, а робимо щось, не живемо без діла. Ми бачимо старшого від себе, він пішов кудись для чогось. Я як хлопчик бачу його, чую, що він говорить. У нього є одне, мені йти слідом по його дорозі. Він був хлопчик такий само, як я, старався піти від цього всього, ставав на свої ніжки, ішов від цього подалі. Він хотів присвоїти знайдене, він взяв руками своїми і приніс на це місце сам, його поклав так потрібним. Ми стали робити інше із цього, воно треба нам, і нам треба всякий камінчик, усяка паличка, обстругана сокирою.

81. Я бачив, як мій рідний батько робив усе це і старався показати це. Він залишав хату, він виходив з неї, двері зачиняв за собою. Його вела безконечна дорога. А він не бачив того, що треба. Батько мій приходить до цього місця й іде. Я такий хлопчик знаю і так надіюся на це все. Це є моя дитяча наука, вона вчить мене так добре на це все діло. Я поставив сили всі перед собою навчитися цього і зайняти місце, я йду по його зроблених слідах. Він не спить ніч, проходить по тих самих слідах весь день. Він прийде до каміння декілька разів і попробує його взяти, і покласти на своє місце. А він як тут був. А ми ходимо цими слідами, а потім робимо все так і наше діло.

82. А ми учимося самі в цьому ділі. Усі дороги лежать прямо по ось цих усіх місцях. А ми з вами бачили їх, але не змогли пройти по них: вони були дуже тяжкими й довгими. Нам усім треба пройти по них при таких обставинах без усякої втоми й незнання. Мені йти треба по цих слідах, говорить цей маленький хлопчик, мої умови гнали в цей бій. Ми всі ходили по цих дорогах, клали свій дух по цих слідах. А щоб самого себе так визнати, цього не було в нашому житті. Багато пташок пролітало біля цього всього такого діла. А щоб вони сказали своїм голосом нам усім: ми, такі пташки, бачили його, а він є чоловік, він прийшов до нас, то ми не бачили й не зустрічали цього. Нам далось люб’язно зустрітися з ним, ми говорили з ним наодинці про все.

83. Він сказав нам про це саме. Я прийшов до вас у життя ваше. Я ходив своїми ногами по природі не як-небудь, а босими лапами. Я знайшов людей нужденних, хворих, а вони всі є хворі. У них нема чогось, їм треба це, а ніхто не дає його в житті. Нездоров’я тягне людину донизу. А коли в нього є своє здоров’я, він держить шапку набік. Більшість придержуються цього всього своїм учинком, звичка є така. Він живе за гроші сьогодні, завтра, а потім залишається без усяких грошей. Він подумав, де взяти їх, а їх не виявилося близько. Людей нема і не народжувалось таких, щоб дати. Ось як ми з вами жили. А хотілось нам пожити краще, ніж це. А природа не дала їм. А от особі іншій бралось десь це.

84. Я не бачив і не чув зроду цього в житті, а тепер живуть так і робиться так все в житті. Я є хлопчик, а ви є старші від мене. Вам доводиться робити те, що не думалось. А тепер ми дочекалися цей час, ми є готові до цього діла. Ми зробили силу сильну, снасть приготували. А земля зробилася по умовах до роботи, щоб грядку зробити з неї для посадки в глибину зерна. А сходи треба дивитись, вони сходять, як шуба, люди є раді від цього своїм цим добром. Ми є від природи добрі. Ми говоримо самі собі, природа заклала нам свої такі сили, вона показує нам своє наявне, говорить нам на це діло як чужого характеру. Ми не нарадуємось цим, створеним у природі.

85. А природа є така матір, вона народжує все. Вона ловить нашого брата в цьому році зі своїми днями, у неї атмосфера міняється щохвилини. Вона ледь не скаже нам словом: ви є люди такого характеру. Вона радується сильно на погане своє, а сльози обдаровуються добром. Їм схотілося покарати сильно мене в цьому всьому. Вони змовились, самі зізнались, і мене видали як злочинця. Що поробиш, треба відповідати за це все. А природа тягнула мене до життя. Вона створила мені на це сили свої, одного з усіх обрала, вона довірила мені перед усіма стати корисним чоловіком. Вона оточила мене своїм здоров’ям і ввела сили мені, щоб я не жалів передавати їх іншим. Я розпоряджався як своїм, давав їм, щоб вони були здорові від цього.

86. У колоді є 36 карт чотирьох мастей. Я розклав їх ради свого експерименту, все вийшло від шістки до тузів за три рази. Це було 10 січня 1983 року, в понеділок. Слідом за цим мені прийшла бубнова десятка на мою долю, а потім слідом прийшов туз бубновий, слідом за ним десятка, слідом за нею валет бубновий, а за ним король бубновий, і слідом за цим прийшла дама червова. Шість карт по п’ять очок на всі дні, п’ять на шість дорівнює тридцять. Це значить, нам терпіти свідомого тиждень, бути без усяких потреб. Ми взяли вдвох для практики. Я спитав у природи про Анатолія Костянтиновича: як його здоров’я? Йому стало краще, значить, обітниця здійснилась. Ми стали робити його.

87. 10 числа, у понеділок у нас пройшло з хорошими результатами ясно. А дівчат троє задовольнялися цукерками ради мого. Сон снився вночі: капусту принесли їсти. Я відмовився у зв’язку з цим ділом, невідомий парубок взяв її. А потім принесла зеленої води, дівчина не пішла. Я прокинувся тут же. Час не стоїть, а все рухається по цій самій путі. Це був другий день цього свідомого терпіння. Я відчуваю добре так, як перший день, рухаюсь далі. Сніг лягав на землю, він був для нового в атмосфері. Сім годин ранку, а маленький хлопчик росте, піднімається зі своїм здоров’ям. Ця ідея йде прямо по природі по путі цього діла. Люди хочуть бачити цього загартованого в людях чоловіка. Він проходив для цього діла по природі 50 років. Тоді люди були сліпі, його не бачили, а зараз, після «Вогника», листи посипались.

88. Радість у житті загартування появилось у людях. Воно принесло досліди свої, а Учитель Паршек сіє їх на людях. Він говорить свої слова. Я залишаюсь у природі 239 днів, а тепер настав такий час: треба їсти в неділю в тиждень раз. Хлопчик цього потоку не бачив і не може бачити; треба робити самому, щоб плоди одержувати від природи. Це одне в житті щастя любити природу, як матір рідну. У пів на одинадцяту прийшли діти Андрій і Максим. Я угостив їх цукерками. Вони пробралися ледве по снігу. А я походив роззутим по снігу, як добре! Дві дівчинки прийшли зі школи, я зустрів їх цукерками, вони дякували мені. Я сказав їм, щоб Наташу прислали. А час був пів на дванадцяту, уже скоро наш обід прийде на арену, зроблений щодня. А тут нам постукали в двері, дали знати нам. що хтось повинен прийти до нас.

89. А Наташа приходить за запрошенням, я пригощаю теж закусками. Я очікую від цього всього діла, як цей є чоловік. Він народився ради цього всього в природі, людська обстановка вчить його. Ми робимо це, щоб нам доводилось дивитись на щось. А люди є такі на білому світі, у людей було від маленького до великого. Чому люди всі прагнуть так жити? Люди наші є такі, як всі, вони хочуть бачити тепле й хороше. А природа приходить до нас із своїми днями не даремно. У неї є намір один і другий. Одне тягне нас не до життя, а до смерті, з чим людям не справитися. Чоловік захирів, у нього появилось чихання і нежить. Вони не пішли від цього, а прийшли цілком і повністю, апатія оточила їх.

90. Нам усім треба розуміти це все, та згоджуватись із Паршековим тілом, він є один такий. Місце є рідне, де доводилось так жити. О третій годині без п’ятнадцяти хвилин мене штовхає в плече, це буває в житті. Я вийшов надвір, там був невеликий сніг. Я постояв на ньому, як завжди, так затишно. Я підняв руки вгору, сказав природі, її попросив, щоб вона дала мені моє таке життя, щоб я вчився пізнавати природу так, як її треба любити, берегти, як своє таке око. Мені треба відмовитись від чужого в природі, а своє енергійне треба людям показати, що воно є в нас в умовах життя. Воно прийшло до нас для того, щоб людей врятувати у природі в житті.

91. Таке діло не можна продовжувати так далі в житті. З природою не можна боротись в житті, не треба брати її кусочками, і затримувати воду, щоб вона не рухалась. Наше діло є штучне в природі, чим ми помилилися в ній. Ми з вами зробили те, що не треба. Ми є ділки тимчасового явища, узялися за це діло. Воно є чуже, не наше, природне. Вона хворіє сильно в цьому всьому, вона не може зробити те, що вона робила до цього всього. Сьогодні середа, пішов у природі наш такий ось третій день, як у ньому без усякої потреби! Це наше таке в житті щастя є, наше здоров’я, свідомість мати в себе і терпіти не для себе особисто. А це все робиться в людях для їхнього життя такого в природі. Нам усім треба братися.

92. Ми можемо робити таке діло в природі. Терпіти свідомо в цьому для всіх людей, землю не орати і не сіяти в землю хліб, фізично нічого не робити. Я виходив у природу другий раз, руки підняв, просив те ж саме. А в самого кожна волосинка на голові живиться цим, і від неї відходить своє невмираюче діло, думки Паршека. Він піднімає їх у висоту нескінченного простору. Я заходжу сюди ось, де лежить мій зошит, беру ручку, у мене не здригнеться рука описувати це все живе. Якби хтось узявся за цю штуку й почав це робити, яка це є красота! Я походив у коридорі та згадав про двір. Така історія буде обов’язково. Ми завоюємо ці якості в природі, зробимо те, що треба в житті. Ми з вами перестанемо спати, нам буде краще не спати.

93. Я ліг у постіль таку, полежав та подумав, мене тривожить думка. Такі умови життя не дали нікому реального, а ось це дасть нам. Я піднявся і став писати, став будувати словами фразу, щоб це довелося читати нашому братові й розуміти це все. Ця фраза є така розумова. У житті найдорожча ідея бути всякому й кожному чоловікові без усякої потреби. Це є наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. О шостій годині на третій день по-великому відходив приємно, а Валя вийшла за мною. Таке діло є наше. Нам треба так, як воно робиться в цьому ділі. Сонечко піднімалося тільки що, воно є червоне.

94. Воно обігріває променями, і атмосфера міняється щохвилини. Це закон є великої матері природи, вона приносить нам у себе нове небувале щодня. Люди жили індивідуально, вони оточувались власністю, жили бідно в себе, а потім чоловік знайшовся, у людях увів революцію. Одне зробив на інше, таке колективне. Вони примусили природу спільними силами, брали в неї все те, що треба. Люди не жаліли самі себе в цьому ділі, зробилися хазяї у цьому всьому, розпоряджались як своїм добром. Вони посилали експедицію, куди хотіли. Їм хотілось знайти що-небудь іншого такого в житті та скористатися ним. Надра викопні в природі є таке добро. Людям було мало того, що їм було. Вони не жаліли самі себе, ішли на смерть.

95. Таке діло було в їхньому житті, вони не зупинялись у цьому, вони хотіли бачити в себе нове й багато. Жадність є у них у житті, їм треба більше від цього діла. У них нема одного, це свого здоров’я. Він говорить, я втратив його. Значить, чоловікові зробилося горе й біда в цьому ділі. Я, говорить про це Паршек, не хотів бачити це на людях. Природа зробила сама це все, вона не схотіла, щоб люди відповідали за своє зроблене так тяжко перед природою хворобою. Матір природа є всьому діло, вона держала в себе людей, не давала їм таких можливостей. Вони пішли не тією дорогою, їм доводилося відмовитися від цього всього, вони робили неправильно.

96. Пів на третю дня проходить цього часу. Мене як такого не тягне до їжі й не робиться погано в житті. Мозкова система в мене є ясна, і так вона обходиться добре без цього. Я не роблю собі такого, щоб від цього всього було погано. Я роблю для всіх це. Прийшов час, треба буде купатись у гарячій воді, а потім купаюсь холодною водою. Це мною робиться в тиждень два рази, середу й суботу. А сьогодні день пішов четвертий цього недільного першого експерименту. Час проходить у цьому в природі прекрасно. Терпіти для всіх – це є моє здоров’я. Воно веде вас до вічного невмираючого життя. Я є не маленька така особа. Читайте «Дитинку».

97. А в «Дитинці» є все наше природне життя. Ми робимо його для експерименту цього діла. Сьогодні 12 число є моєму недільному ділу. «Дитинка» оточена правдою. Істина веде нас до вічного невмираючого життя. Моє є ваше. Ви робіть тільки, коли природа за нас, за наше діло, це не возити пуди, любити природу, берегти її. Ти не підеш технічною стороною, штучним, хімією, а підеш далі природним порядком. Повітря, вода, земля є три друга, вони вічно жили, живуть і будуть жити вічно. Паршек не буде вмирати завдяки цьому, вам має путь життя. Ми вдвох виходили надвір у природу, повітрям подихали. Це невмираючий азот є, він живе з нами, з нашим тілом вічно.

98. Наше діло є таке в житті: як тільки встав із постелі, зараз же берись за писанину. На годиннику пів на восьму ранку, 13 січня 1983 року, четвертий день уже пішов нашого експерименту. Ми робимо ради москвича Анатолія Костянтиновича, він був розслаблений захворюванням своїм, він паралізований. Я прийняв його для цього досвідом своїм, він вільніше став почувати, а водою не став обливатись, ця система показалася йому дуже страшною, холодної води боявся. Він потребував від’їзду додому, але природа сказала йому: краще ми ради його здоров’я. Якщо це правда, йому буде краще, то ми повинні обітницю здійснити ради його здоров’я. Ми, усі люди, приймали його так. Природа допомогла йому охоче. Він став задоволений нашим прийомом, подякував.

99. А наше діло є свідомо терпіти. Ми вдвох не споживаємо нічого, крім одного повітря, воно задовольняє нас. Ми віримо єству природи, вона береже нас. Поки що ми вдвох ідемо по цій дорозі, вона веде нас двох прямо сюди. Це матір велика природа є. Ми бережемо її, як око своє. Ми живемо за рахунок цієї свідомості цей час. Люди не хочуть бачити в себе цього, їм одне дай, та ще й багато. Вони не люблять мало. Вони не хочуть огородитись цією свідомістю, вони відходять від цього просто. Вони вважають, це є велика неприємність у цьому ділі. Ми не попали на ту пряму дорогу, а збилися з неї. У нас розвилось незнання.

100. Ми робимо таке життя в природі, воно зробиться обов’язково. Нас двоє виявилось на це діло природної сторони. Ми зробимо це і станемо переможцями цього діла. Ми є люди розумного характеру. Ми робимо це для всього світу всіх людей, щоб вони бралися за це і робили його, як ми, Паршек і Валентина. У нас утворилися сили, ми йдемо з ними по дорозі тій, котра веде нас до мети. Ми пішли від цього далі, а природа наша полюбила нас усіх через наші дії, і не буде карати нас таких. Ми з вами заслужили від неї це все, вона не буде карати нас своїми силами.

101. Ми поклонимося низько їй голівкою і скажемо у весь голос свій: дякуємо тобі за твою таку милість і твою доброту. Як же нам не дякувати їй за те, що вона зробила нам таким. Ми застуджувались, хворіли весь час, а тепер вона змінила нам свою атмосферу. Ми є в неї все. Люди знають своє діло, вони не зупиняються, їдять і їдять до самого відвалу. А тепер ми з вами переходимо на п’яту добу, ми ведемо себе, не споживаємо ніякої такої їжі.

102. Ми є люди такі, вони не хочуть цього діла. Скажіть мені, такому чоловікові, якщо ви люди розуміючі в цьому. Ви бачите мене, який я є в природі, на мені нема ніякого самозахисту, нема одягу. А їжа не допомагає, а навпаки, вона є чужа природна, живе один час, другий час вона пліснявіє. Вона не зможе жити довго свіжою. Що ж мене може рятувати в житті такого, якщо я ходжу в природі не так, як усі люди? Я не захищаю сам себе так, як усі люди. Я є не технічний чоловік, у мене штучного нема, хімія не вводиться. У мене є одне єство, природа, вона рятує мене в цьому. Я люблю її, як великого друга життя. Це є мої милі ніколи не вмираючі, вічно живущі в природі друзі. Я не відходжу ніколи від них, а завжди з ними разом, я люблю їх, як друга.

103. Вони, усі люди, не такі є в природі, технічні, безсильні, щоб у природі жити. Ви живете за рахунок чужого добра, це є не ваше, а природне. Природа має ці якості, а ми знайшли їх, стараємось узяти скористатися ними. Ми вважаємо, це все є наше, ми знайшли його. Ми говоримо. це є моє, а не чиєсь. А коли я вмираю, чиє воно є? Воно переходить в інші руки, уже хазяїн робиться він над цим добром. 12 годин ночі прийшло в п’ятницю. Я пишу, говорю про це, це моя така є думка. Сьогодні 14 січня 1983 року, п’ятниця, новий рік за старим стилем, це історія колишніх людей.

104. День нового небувалого, такого дня не було в житті ніколи, щоб чоловік мав у себе свою таку свідомість бути без усякої потреби в природі. П’ятий день пішов цього тижневого експерименту. Ще день, і прийшов у цьому ділі тиждень благополучно, усе спокійно пройшло. Це таке людське діло є, щоб робити для життя вічного характеру. Нам усім це треба. Ми взялися свідомо за це добре діло для всього світу. Я випив стакан квасу не для насолоди, а для аналізу. Думаю, що через це все буде не краще, а гірше. Багато слини зібралося в роті, ледве-ледве видалив її. Сім годин ранку п’ятниці, а здоров’я моє є таке, я стою, енергійно пишу про це.

105. Я скупався, добре, словом, це буде й нам добре. Це є не особисте таке явище. Ми робимо це, щоб людям було добре після цього всього нашого діла. Ми робимо не через якусь хворобу, наша свідомість примусила нас. Ми не зупиняємось через наших людей, вони пишуть нам у своїх листах свої викладені питання. Вони хочуть знати про наше все, що ми зробили в природі. Ми не побоялися ніякої смерті, нас двох оточила істина. Ми робили це все не для самих себе. Загартування-тренування є кожної нашої людини наука. Якби ми не займалися цим, природа не дала б нам ніякі свої дари. Ми шукаємо в природі істину, хочемо оточити себе нею. Вона допоможе нам, у ній є її сила на все наше діло.

106. Це не індивідуально технічний є чоловік, він є велика природа. Вона народила мене для цього, дала мені мій розум, щоб я не забував минуле, одержав у себе пам’ять. Я йду по дорозі тій, по котрій нам усім треба йти. Ми не бачимо, нам не можна робити це. Ми є такі люди в житті, котрі зустрілись зі мною, вони хотіли сказати: їм треба одне, друге й третє.107. (далі текст не рукою Учителя про релігію з Біблії 108-116).

116. Я вірю ділу свого життя. Ніхто із людей не робив і не робить цього. Люди не хочуть вірити цьому. Вони вважають це Божою стороною, а так мною придуманою. Я роблю для цього діла.

117. Моє діло є в житті. Люди живуть один раз, вони стараються йти від поганого й холодного, як від неприємності. Ми живемо в цьому ділі. Дівчина, найменша дівчина, живе в нас, вона вчиться, готується сама зайняти місце своїм ділом, щоб ним командувати. А ми всі народжувались, ми показували самі себе в цьому всьому нібито гордими, а не такими, як це в житті своєму треба. Природа гонить з колії нас з вами за це все, що ми зробили. Ми стали безсилі в житті, не зможемо жити далі, ми втратили своє таке здоров’я, не можемо знайти його, Ми не знаходили таких засобів у природі, і в нас нема чоловіка, щоб він допомагав нам.

118. Ми не зможемо мати цього в житті, це неможливо нам, таким людям, зробити. У нас не вистачило розуму на це, ми вмерли в цьому. Люди зробили нам усім гроби, могили повикопували, віднесли, закопали в землю, сказали: «Вічна тобі пам’ять». Ти вмер, тебе не стало в житті. Інший чоловік прийшов на твоє місце, він думає зробитись таким же само сильним у природі чоловіком, котрий має не одну курочку, не одне поросятко й овечку, корівку, коника. Це є його хазяйство одне з усіх у природі. Він думає про нього так сильно. Він не має права забувати про нього, щоб не було так.

119. Він думав, його думка прибавляє одне до одного. Відступити? Цього нема в чоловіка. У нього є одне те, що йому треба. Він не задовольнив себе іншим, йому це не по душі. Він хоче жити по-іншому. Його думка не зупиняється на цьому неможливому. Дорога є одна, вона іде вперед. Життя моє є таке, воно залишилось із цим. Ми повинні жити так ось. Природа повинна заступитися за нас. Ми робимо те, що слід. Наш мозок у голові повинен розширяти свою силу, давати можливість жити. Люди, живущі на білому світі, хочуть жити добре і тепло. Кожний наш чоловік, хто хоче цього діла, дякує за все хороше діло.

120. Я пишу свої такі слова для того, щоб люди знали про це ось дивне діло й вирішили мене такого в житті знати як помічника. У твоєму всьому горі й біді ти проси мене як такого. Я є помічник безпосередньо в цьому твоєму ділі. Спитайте в інструктора туризму, він розкаже вам про свої ці дії. Це одне з усіх є диво, воно було, воно є і буде, якщо ми будемо робити це. Ми вважаємо, що це все робиться людьми правильно: купляють, продають природу, вони мільйонами менжують, це неможлива штука. Між нами, людьми, проходить дуже страшний потік, ось що в цих людей робиться в такому житті. Люди будують в цьому ділі таку базу, нам буде мало.

121. Усі люди на білому світі є переді мною. Між ними був генерал маленького росту в своєму кітелі, його слухали всі. У нього був ад’ютант, він його, як генерала, словом поправляв. А я стояв за ним ззаду недовго, думав: те його таке знання, куди воно нас усіх веде? До війни, до розорення нас усіх. Ми сиділи, багато хто заінтересувались моїм тілом. Я говорив їм скільки раз: мене треба пізнати як такого. Солдат штурман Воробйов Леонід в Донецькій області є, селище Горький, вулиця Павлова. Віра Іванівна Воробйова скаже вам усім про загартованого чоловіка, хто він такий є. Якщо ви узнаєте про нього, вам буде легше. Цьому генералові не треба вірити, і не враховуйте цього генерала. Якщо Учитель скаже, це є чиста правда, вона оточить нас до одного цим, ми виявимось на арені такими славними людьми.

122. Як тільки я встав, зразу берусь за свою японську ручку, і за свій недописаний зошит. Мої слова звучать про природу, про матір рідну. Вона народила нас усіх до одного чоловіка для життя, щоб ми так ось жили й не хворіли, не застуджувались, були природою захищені своєю жалістю, щоби ніколи не були в житті нічим покарані, ми всі були заслужені в цьому люди. Щоб природа давала нам всім, що ми попросимо в своєму житті. Ми доб’ємося цього в природі матері рідної. Ми не будемо примушувати її, і ми не будемо боротися з нею ніколи. Вона не зробить щось з нічого. Ми не подумали про це навіть, це ж є наша велика матір природа. Вона є матір, від котрої ми всі маємо свої сили і всю можливість таку.

123. Наша з вами є слава, якщо від неї одержали все. Ми випросили в неї в житті те, що буде треба. Ми з вами є такі люди, наша природа поможе нам в усьому через наші такі дії, що ми побажаємо. Ми з вами робимо те в житті своєму. Перше початкове таке діло є, ми облюбували самовільно місце, назвали його своїм іменем, говоримо: «Це місце моє». Що хочу, те зроблю на ньому. Я хочу землю порити, грядку зробити із цього всього, а потім зернята посадити на це зручне вологе місце. Я не буду забувати за нього, буду давати йому пухкість, щоб воно знало про його такий ось догляд.

124. А коли ти лізеш до нього руками, то воно живе й росте майже все літо. А хазяїн береже його, старається прокласти йому дорогу, прибрати до рук його, назвати своїм. Це був початок у житті. Плоди зберегти, вони служать у нього річним запасом один час пожити за рахунок цього діла, з усіх маленького. Хазяїну треба що-небудь у землі копати, саджати, по сходах його треба сапати, скородити, словом, треба про це не забувати. Ось що треба в житті так робити, це є діло рук людини. Вони голублять, вони доглядають, роблять те, що буде треба цій рослині. Ми сапаємо не один раз, а декілька разів, це теж треба. Ми дали цьому куску потрібне. Це є наша така ось у цьому робота.

125. Це добре діло було від ходів, скільки разів доводилось грати в підкидного дурня. Він робиться, тоді програєш карти. Ми вчотирьох грали: я, Юрик, Марко й Ганна. Нікому не хотілось залишатися. А фактично це горе не приходило ні на кого; а кому була можливість, вона кожного задовольняла. А коли нас трьох примусили красти, а видати довелось. Люди знали, хто є злодій. Треба говорити про це, що було відомо. Люди робили так завжди, про це не забувають. Базар є така штука, вона треба нам така. Ми їхали на нього так, щоб знали про це діло, один одному продавали. Ми всі робимо так це діло в житті. Ми стараємося попасти туди із цим наміром, і за це все люди брали з людей великі гроші, люди задовольнялися ними в житті.

126. Ми звикли: все це, що належить, треба пізнати й вирішити в себе таке саме зробити. Нам треба навчитися зробити це в будь-якому місці. Ми їхали по цій дорозі, вона тягнулася по рівнині далеко, вела себе до того часу, де її не стало. А пташки міняли свою форму на ходу, що не забувається. А сьогодні такий день прийшов для людей. Нам треба їхати додому в Москву, говорить Олена й мама до Римми. А там, як це все буде, ми пороз’їжджаємось по своїх місцях. Хтось є пенсіонер, а комусь треба йти на робот. Система потребує це, вона зроблена в житті самими людьми.

127. А ви знаєте самі, як це зробилось у природі. Вона прийшла, а сьогодні Хрещення. Треба мороз, а його надворі нема, капає з покрівлі. Ми покупалися так приємно та без утирання. Це теж таке діло, а ми помиляємось і гинемо в ділі. Спершу він захворів сильно на щось, хворіє, лежить, стогне. Уже мова йде не про хороше, а погане думає. Мозок мовчить, природа не дає йому спокою. Він є людина, йому хочеться жити дуже сильно. Ми усі люди на білому світі хочемо цього. А от мати наша природа вводить нам думку в життя таке, що не подумаєш. Вона прийде в голову. Я забув зовсім, нічого не знаю в цьому. А саме тіло хоче знати, а природа не дає йому. Що це за життя людини таке, уві сні розумом народжується.

128. І ось це в житті буває: знайомство, гостя вбивають вони. Їх двоє, мати й дочка. Вона вже в путі, по цій дорозі вона веде нас до життя одного. Вона примушує, щоб ми з вами знали про це все. Це ясна наша картина є, ми намалювали своїм життям. Вона схожа на те, що робиться там, де нема нічого, крім повітря, води й землі. Все таке життя є в азоті. Ми почали його так сперш потроху, а потім жили дуже багато років. Це було із самого початку самого першого чоловіка. Він прожив свій час, він жив так, як природа хотіла йому. Він живе за своїм розсудом. Це є той чоловік першої назви. Він був голий. Його оточували умови такі ось. Він став робитись на ходу технічним, його оточило вміння, він став розумно розуміти, як і з чого доводилось робити.

129. Це вихід є на білий світ, де був простір, і великий розвиток тварин у житті. Вони примусили жити із цим усім. Люди держали тварин, а вони зберігали тіло людей. Люди виявилися в цьому злодії й убивці цього всього. А коли власність появилась на арені, ми стали заводити її одну до однієї. А за написаним, чоловіка такого, як він був, звали Адам. А хто був цьому Адаму батько? Якщо люди взяли природне добро, а батько в людях залишився ватажком, він був хазяїн у цьому ділі. А люди стали робити діло, і вони помилилися сильно в ньому. Природа покарала їх за це своїми силами. Вони стали застуджуватись і хворіти в ній. Вони мучились і, врешті-решт, утратили своє здоров’я, а потім безсильні стали вмирати на віки-віків. Інші люди прийшли на це місце.

30. Вони зайняли це місце і стали продовжувати це діло. А тут вони вибрали на своє місце самодержавного царя. Він розпоряджався ними, як своїми синами. Це був їхній синод, вони вірили сильно Богу, хотіли, щоб він прийшов до них. А теорія є людська наука, вона підготувала в природі проти цього такого чоловіка. Він був син, не послухався цього отця, став політичним чоловіком, прийшов бути своїм знанням проти царя. А по-людському, цей чоловік виявився в людях безбожник, він пішов проти Бога. Природа завадила йому, вона примусила руських воювати з німцями до самої перемоги. Скоро люди руські зняли царя з престолу. Багачі взяли владу в руки, а біднота, найголовніше, виявилася в усьому. Більшовики влились до них. Ця ідея проти Бога пішла за бідняцьку владу проти капіталістів. Революція робилась кров’ю.

131. Бідні, такі безвинні в природі люди, стали втрачати свої сили на своїх фронтах на озброєнні. Словом, політики втратили довіру в природі в капіталістичних людей. Теоретик Володимир Ілліч Ульянов, він же Ленін узявся за це діло. Він повів за собою безбожну бідноту у бій на барикади. Природа допомогла йому здійснити цю революцію перемогою над капіталістом. Біднота вигнала з Росії буржуазію, стали будувати безбожно в людях соціалізм. А людям треба були гроші для цього. Ленін помилився цим у природі, нову економічну політику ввів. Він примусив сам себе піти проти природи, вона не пожаліла його, свої сили направила його підстрелити. Каплан стріляла його, він сконав із цією раною, умер, як і всі вмирають. Сталін став розпоряджатися людьми. Він був, як кат свого політичного діла.

132. Він розпоряджався ними як підлеглими через людей. Він закінчив Вітчизняну війну людьми. Паршек не став евакуюватися ради цього. А ради допомоги всьому фронту я пішов своїм здоров’ям до німців з Червоним Хрестом, міжнародним здоров’ям. У мене була довідка, я написав її сам. Цей документ зберігається в Росраді в Суліні. Там написана довідка командиру й організації, щоб вона допомагала мені в цьому. Я загартувався тренуванням холодом, ходив по природі в трусиках зиму й літо, усе це робив для людей свідомо. 1933 року я поділився з людьми: їм залишив їхнє, а своє із собою відібрав, живе, енергійне, ніколи не вмираюче таке діло. Я став жити по-своєму в природі, вона стала берегти мене, як око своє, за мою любов до неї.

133. Вона не робила, щоб я застуджувався й хворів через загартування-тренування. Я був своєю думкою за більшовиків, за Радянську владу, а Сталін керував у ній. Я піддержував його як такого своїми силами ради людей ображених і хворих. Він жив у людях до тих пір, поки він з ученими мені за загартування-тренування не пришив політику й посадив мене в лікарню психіатричну в Ленінграді. Я ставив людей хворих на ноги в Москві, а він визнав мене через моє все. Все робилось для нього, він виграв життя своє в усьому ділі завдяки мені. Я як такий був за його діло. Він (робив) усю війну з німцями, я був на боці його. Я не евакуювався в тил для цього, залишився в Красному Суліні, щоб допомогти руському солдатові від цього нападу фашистських військ.

134. Я не був ніхто між німцями й руськими, а тільки народний Хрест за здоров’я всього світу. Тому Паулюс визнав мене і від усього німецького народу надрукував цей документ. Я був за руських. Що вони хотіли, те вони робили наді мною таким. Вони мене годували, вони мене поїли. Я був у них, вони вважали мене Богом землі. А Бог був не за те, щоб убивати людей. Я був свідок. Вони запросили мене в Берлін, а потім по дорозі в Знаменці, сумніваючись, висадили й відправили в Дніпропетровськ у гестапо. Там вони робили зі мною, що хотіли, на дорозі пекли голками. Я видержав це ради тільки нашого руського солдата. Я не хотів, щоб німець очолював у світі своїм учинком, так воно і вийшло. Німця під Москвою розбили, а під Волгоградом оточили, все це була моя просьба в природі.

135. Після смерті Сталіна Малєнков засів, скоро Хрущов появився, він змазав усю політику Сталіна як ніколи, його вбив. Він не оправдав сам себе, умер, як і всі люди живущі повмирали, а також умруть. Усі видатні люди є люди технічної сторони, оточені штучним, хімія введена. Вони жити безсилі в природі, незаслужені в ній. Всякий чоловік може умерти в будь-яку хвилину, у нього нема гарантії жити, як прожив наш Паршек. Він проходив по природі 50 років та продумав, та проробив. За цей такий час, як він показував сам себе, можна вмерти тисячу разів у природі таким. А він жив, він живе так, він буде жити вічно так.

136. Ми не пробували жити так, і в нас не було того, що мав Паршек, любов до природи одну для всіх. Це є дружба двох, вони тягнуть один одного і хочуть разом жити. Люди не роблять цього, а природа веде нас, щоб ми жили один з одним. Якщо ми з вами не прийдемо до цього, то ми приведемо до непридатності все це життя, котре я робив за діями наших людей. А що вони робили, і що їм доводилось на цьому місці робити? Ми починали все те й також кінчали. Війна була накинута віроломно. Величезне знищення, страшенні бомбардування були. А люди робилися перелякані від цього в той час, не свої, а були злісні в природі. Вона вела їх до цього, щоб мирно сказати. У них нема цього, що в житті треба. А ми є люди нехороші.

137. Нашим людям буде краще і легше тоді, коли вони відмовлять собі в усіх своїх таких ділах. Я говорю вам, усім людям, адміністрація взяла постригла, побрила мене і відібрала труд. Я залишився задоволений у цьому всьому. Вчені зробили мене в природі хворим чоловіком. За це все ніхто не відповідає, хворий є в цьому всьому хворий чоловік. Він є в природі перевірений ученими психіатрами, котрі за це не відповідають. Що значить у цьому ділі людина? Він є смертний, сьогодні чи завтра йому доведеться вмирати, він не гарантований. Природа є все в житті своєму. Вона зробить, що схоче. Вона є володарка на все, може відібрати в чоловіка його живе добро. Вона є в цьому готова, що й де тільки це дінеться, залишиться без усякого добра.

138. Люди робились не свої, як їх не заставляв хтось, вони не знали свого місця. Природа перероблювала їх, гнала з місця одного в інше. І кричали хто як хотів. Це був жах, як це робилося житті самими людьми. Люди були не ті, котрі є тепер. У них не було зброї ніякої, крім одягу на них. Вони кричали слова, незрозумілі їм, слідом за мною. Я був ватажок у них, вони робили все зі мною раз і другий раз. Я держався заходу, де нікого не було. А ми, усі люди, творили діло це, а тепер доводиться обговорювати це все. Це є незабутнє й невмираюче ніколи і ніяк. Ми робили самі це практично, а теоретично описали, що й треба для нас усіх.

139. Хто хоче це знати і, найголовніше, робити, ми є готові до цього діла. Завдяки загартуванню я став ходити по снігу зимою роззутим. Усе в природі робилось ради цього. Я шукав істину людям, хотів, щоб вона була. І в роботі моїй, і в ділі моєму я писав про цих людей. Природа не забувала мене, а обдарувала своїм тим, що вона мала. Люди калічили мене, вони хотіли й робили. Якби люди були задоволені цим ось життям, яке зробилося мною в природі, що є! Я був між людьми, а люди назвали мене священиком у природі. Я був проти цього все своє життя, я був протилежний не одному цьому.

140. Ми з вами, усі такі люди, стали робити. А перше діло, зроблене ними, є велика помилка їхня. Ми помилилися сильно, це наша похіть, зроблена нами. Вона зроблена нами не для життя, а для смерті. А я пішов шукати істину, вона була в мене в моєму тілі, як молоде, загартоване, здорове серце 25-літнього чоловіка. Я був не теоретик у цьому ділі, щоб що-небудь такого знав у природі. У мене не було ніякої зброї, щоб убивати в природі життєрадісне як чуже, а своє ставити на це місце. У мене було підготовлене здоров’я міжнародне, Хрест усього світу. У мене не було на це ніякої економіки. Мій вихід був у світі. Я не боявся ніякого ворога в природі, навіть не боявся своєї смерті. Моє здоров’я все було всіх наших людей.

141. Струм, електрика є природного характеру. У природі є повітря, вода, земля, від кого ми, усі люди, здобули своє наявне для свого життя. Я відмовився від цього, поділився з людьми: їм залишив їхнє чуже, а своє живе тіло послав у бій у природу в люди. Моє завдання було таким. Природа відчинила мені ворота. Я був підготовлений робити у цьому ділі ради всього світу свою любов до природи. Мене оточували голки, колючки, кров полилась на моїх ногах, як із ручаю. Я йшов через балку Юту, хутір Пушкін, свині порили лігвища, вода від сонця нагрілась. Я ліг туди, недовго полежав, як відчув в організмі бадьорість. Я пробрався до села по путі по природі по такому бездоріжжю. Я йшов не для чогось свого, я йшов для всього світу всіх наших людей врятувати їх від цього всього, смерть як таку вигнати, а життя ввести в славу.

142. Я не знав, куди, для чого я йшов? Моя думка вела мене, як бідного безпритульного чоловіка, можна сказати, самітника, який не знає зовсім, де доведеться зустріти нічку й у кого. А в самого розум робив непогано. По дорозі люди близькі жили на своїх місцях, зустрічали як своїх близьких. Паршек є із загартуванням-тренуванням у природі один за всіх, а всі є за нього. Він не йде ні кроку без природи. У нього зброя є це серце з душею, поміч бідному, хворому, нужденному в своїй хворобі. Паршек знайшов їх у колючках, а люди допомогли йому. Він поставив життєве питання перед ними. Вони стояли в черзі за водою, а Паршек води не хотів, а він говорить: якщо ці люди дадуть напитись мені, то я повертаюсь назад. Я звернувся до жінки, а вона сказала: «Нема кварти». Необхідність примусила йти далі.

143. У мене не було того, що було треба. Я не мав границь, а йшов так, як матір природа підказувала. День був жаркий, хмарки не було, а йти було треба. Я переїхав землю Переяновську як таку, вона була від Адамових років неторкана нічим. Я думав про це і робив, відбирав струм, електрику від неї. Ніхто не думав про це й не робив у житті. Я набирався сил для загартування-тренування. Один чоловік готувався, електризувався в житті, а сам продовжував робити свою дорогу. У Шахтах люди не дали напитись води, це все робилось на користь загартування: людині не треба буде пити води. А моє таке діло було: спати не доводилось, а треба вставати і йти туди, куди це треба. Природа не спить, бурує без кінця й краю. Я пройшов сільськогосподарське училище, переплавився через ріку Тузловку, попав у Новочеркаськ.

144. Околиця міста була, я йду в центр, вулиця Базарна, 15. Там жив священик церкви старого обряду Іван Климович Захаров, він був оточений секретним запором, так не вийдеш і не увійдеш. А мене зустрів міліціонер, довів до цього дому. Він упевнився, що я є родич йому. Кому треба буде такий родич, якщо я ніде не працював. Я йшов для того, щоб не їсти зовсім. А хазяйка, тьотя по матері, запрошує їсти. Я говорю їй: «Мені треба відпочинок». Вона постелила мені, я ліг. У самого народжується думка така. Кому я треба такий? Та нікому, крім тільки однієї природи. Вона послала мене, щоб я пішов у люди й на них дослідним шляхом випробував їхнє здоров’я. Це моя така є природна практика на людях. Я згадав свого друга дитинства Івана Олексійовича, він тепер у Новошахтинську, шахта ОГПУ, начальник дільниці.

145. Я шукав у людях яку-небудь поміч з боку людини. А Іван Олексійович був інженер дипломований, учений, котрим вірять. А чому вірять? Це ж істина, вона оточила мене одного, щоб нашим людям індивідуального порядку довести, щоб вони знали про природу, що вона садить на людей усяку й кожну хворобу й вона знімає. Я думав, що друг мій піде за мною, ми зробимо все, а він мені сказав: «Я вірю техніці». Вона держить його. Мені доводиться жити новим, це діло природи, вона вчила мене, я випросив своє здоров’я й своє життя, і вчення своє, щоб довести вченим, що вони нічого не зробили такого, щоб у природі людям довелось жити вічно. Вони не знають про це нічого і не можуть знати. У них одне є робити яке-небудь діло.

146. Люди не люблять загартування тренування як таке і не хочуть, щоб воно було в них. Загартування є наука, це джерело всього життя людей. Один-єдиний чоловік Паршек живе з нею. Він залишив сім’ю позаду ради всіх наших людей, а сам пішов у природу шукати істину, став зустрічатись із людьми нужденними. Він став вивчати всі хвороби на ходу, і для цього всього знайшов засоби, які є сама природа. Вона оточила цього чоловіка сама своїми силами неприємно, він став мучитися в цьому. І він мучився доти, поки в нього сили впали свої й зародилась у тілі неміч. Уже чоловік утрачається, він втратив здоров’я в себе. А раз у тілі здоров’я нема, і життя нема. Чоловік стогне, він умирає на віки-віків. Наші люди зробили з нього це.

147. Ми не зустрічали такої самотності ніколи, щоб чоловік один зробив це у природі. Не від мене особисто залежить це, щоб я став над людьми Бог. Я стану в людях Бог тоді, коли вони стануть просити мене в своєму горі й біді, і завдяки цій просьбі людям буде реально добре. Люди не будуть так мучитись через мене. Я як Бог повинен задовольнити реально їх просьбу, вони мають залишитися через це все задоволеними. Мене треба просити в усьому, як Бога, ти будеш задоволений. Якщо хочете, щоб у вас, у всіх людей, у природі не було війни між собою, то просіть мене як Бога, війни не буде. Ви, усі люди, через мене як Бога доб’єтеся безсмертя, хворіти й застуджуватись не будете й також умирати перестанете через Бога.

148. Він врятує нас у цьому в житті, ви будете задоволені цим, ви будете жити вічно через славу вашу. Ми зробимося самі богами завдяки Божому вчинку. Бог не велить чоловікові палити тютюн, пити вино. Бог не велить лаятись або злитись на інших людей. Бог має ввічливість до всіх людей, їх просить, щоб вони робили. Найголовніше, здоровалися з усіма людьми у своєму житті. Знаходь бідного, нужденного, йому допоможи, чим можеш. Учитель наш є Бог землі усього світу, він відкрив світло цьому всьому, Дух Святий засяяв у людях. Еволюція прийшла в люди, це свідоме буття. Це все треба людям нам зберегти, як око своє, тоді ми всі зробимося боги у природі в житті, все залежить від нас.

149. Ми всі будемо жити в природі легко, життєрадісно. Для того щоб усі були боги, треба нам усім робити. А коли ми з вами будемо все робити так, як Бог учить нас, ми будемо всі боги, як один. Діти всі мої, народжені для цього всього, не спішіть віддати свою похіть у житті, а спішіть зберегти її так. Це ваше здоров’я, ви будете легкими зайняти це місце райське. Слава безсмертна буде вам. Загартування-тренування просить нас, усіх дітей, щоб вони знали Бога й богами робились у природі. Коли ми, усі люди, приймемо загартування-тренування, так полюбимо природу, як наш Паршек любить її, тоді ми всі зробимося такими, як він. Ми всі будемо богами через діло. А він приведе нас до порядку. Ми всі як один будемо любити природу і берегти її, як око. Ми будемо боги життя.

150. Це загартування-тренування запанує, і буде з нами жити. Ворога не буде між нами ніякого. Природа полюбить нас, вона дасть нам усе. Ми заслужимо в неї те, що треба буде нам у житті. Нас оточить атмосферна сила, дасть нам велику славу в житті. Ми одержимо спільне благо в житті, це вічно жити в природі. Ми з вами будемо в цьому заслужені мати силу жити в природі, і ми виженемо смерть. Усе це зробить наше загартування-тренування. Воно буде відігравати роль у всьому. Ми піднімемося живими з мертвих. Нас оточить сила Паршека. Він буде Богом початку, він є цьому всьому ватажок, для цього всього проходив 50 років. Ми з вами прочитали, він нам сказав, що про Бога брешуть. Бога треба зробити в людях на собі. Він є люди всього світу.

151. Не від сонця будуть промені, а наші сили будуть направлені до Паршека, тоді буде Боже життя. Ми одержимо світло, дорогу свою і будемо йти сміло по ній за наше все зроблене. Ми будемо без усякої помилки. Ми поклонимося нашій великій матері природі й подякуємо їй, що вона підняла Паршека такого нам, хто пішов один за цим і він добився від нашої матері рідної. Вона згодилась, пожаліла нас, не стала так карати. Ми не стали хворіти й застуджуватись так, як ми з вами це одержали. Паршек умовив її, як матір свою, вона пожаліла його й дала йому можливість робити. Я є через це все самородок один для всіх нас, невмираюча особа, не відступаю від свого, знайденого в природі. Це є наше, ми маємо його як таке. Це є ми, люди.

152. А в людях цих сам Бог є не такий, як він є тепер. Вони не бачили й не могли його бачити, а вірили йому сильно. Тільки одна біда була, вони не виконували його волю. Їхня віра є невірна, неправильна, вона закопала їх у могилу. Він народився з Богом, і з Богом умер, його не стало. А Паршека народила природа для життя цього. він живе з нами, говорить нам. Горе, горе буде нам, книжникам, фарисеям, лицемірам. Час прийшов наш із вами. Наші церкви запустіють, дар Божий відпаде. Чоловік прийде зі сходу, він скаже нам про це все, але ми не будемо вірити. А коли це буде? Він говорить: ні я, ні мати моя не скаже. Ніхто не знає, тільки знає велика особа Бог усьому, він готує нас до цього всього, щоб ми знали про це діло й робили те, що Паршек робить у житті нашому. Він є в житті чоловік наш, такий, як і всі люди, він пише зараз про це все, зроблене нам.

153. Це день січневий 23 дня. Мороз є невеликого характеру. Він наближається в житті до дня 20 лютого. Я готую себе між зібраними людьми як ніколи ніхто, я повинен сказати їм про своє те, що маю. Це наше всіх одне таке є здоров’я, міжнародний хрест. Я, Паршек, борюсь за нього, як за свою ідею, я зробив її, це загартування-тренування. Воно живе в нас у кожному місці, воно жило, воно буде жити. Це ж є природа, планета земна, вона бережеться кимсь, вона жива, дає плоди для життя нашого вічно. Ми є люди такі в житті: в одного є багато грошей у кишені, а в іншого ще більше. Ми бережемо їх, хочемо ще більше, а самі боїмося сусіда. Він живе збоку, підглядає, готується напасти. Він думає, його держить совість, боїться Бога. А сам він озброюється проти цього всього до зубів.

154. Люди зробили йому це, він держить їх під крильцями. Люди є джерело труда. Вони копичать, це ж експлуатація чоловіка чоловіком, нехороша сторона капітал. Буржуазія, вони вірять Богу, а виконувати не хочуть. Верблюду пролізти крізь дірку голки легше, ніж багатому увійти в царство Боже. А революція створила в людях Радянську владу, тільки вона призвала людей не таких для побудови соціалізму. Люди вчені примусили людей невчених трудитись, робити економіку, щоб жити за рахунок цього всього добре і тепло, один час пожити, сваволити, а потім у цьому всьому вмерти. Учені не навчилися уникнути цього, а взятися за життя нове небувале, за потік. Це не щось є в житті, а загартування-тренування. Воно веде нового чоловіка в природі. Він повинен бути у природі не технічним чоловіком, бути не в штучному, і хімії не треба. Ми робимо діло у цьому й у ньому сильно помиляємось, робимося безсилі в ньому через одне наше незнання.

155. Загартування говорить через Паршека. Нам не треба гроші й ця вся економіка, нам треба природа. Природна сторона є найбагатша в житті. Ми маємо не експлуатувати це усе, а користуватись ним, це повітря, це вода й земля. Людям треба для цього місце таке з умовами, щоби була можливість залишитися без усякої потреби в природі. Ось де природна сила є, зроблена в житті Паршеком. Його примусила обстановка минула піти на це. Він робив сам ці природні якості дослідним шляхом. Я робив у природі для того, щоб людям було добре. Святий дух вів наших людей, він тягнув на арену за собою еволюцію, тихий такий підхід і свідоме терпеливе діло в усьому. Ми повинні зробити це, а не те, що нам доводиться робити.

156. Ми повинні ввести на це свідомість, а ми вводили отця, самодержавство на людях. А він розпоряджався нами, усією сім’єю, як своєю. Він робив те, що хотів. Він міг продати свого сина за те, що йому подобалось. У нього свої були чужими. Це все робилось індивідуально так на нашій землі, власністю оточеною. Люди вірили Богу, не ступали без нього одного кроку. А жити треба. Якщо в тебе відходить що-небудь стихійно, це все є твоє порушення, тебе покарала сила нечистого вчинку. Люди проливають сльози, їм горе від цього всього. А коли прибуток який-небудь появиться, тут уже є радість, ми на бенкеті розпиваємо. А як нам усім хочеться бачити в себе це життя таке.

157. Я поділився з усіма живущими людьми чому? Я узнав про їхнє життя: вони були незадоволені при своєму такому ділі. Я сам узяв своє тіло і пішов з ним у природу шукати істину для всіх, живущих на білому світі. Особисто в мене є здоров’я. Я був з ним, як з атомою. Це було колись. Цар дивився, говорив на опору свою. У нього була губернія не одна, а багато їх, а повітів скільки, сіл, хуторів й аулів. Кожен чоловік мав своє маленьке хазяйство власного характеру. Він жив і надіявся на землю, вона годувала його, вона поїла його, він завдяки ній одягався, дім мав. У нього було все для життя. А от одного не було в житті, він втрачав у цьому всьому своє здоров’я. А життя не було без нього, він губився в цьому ділі, думав не те, що треба.

158. А думка є провідник цього життя, котре вело його по дорозі. Він думав зробити краще від цього всього, а в природі треба заслужити. А ми вважаємо ворогом її у житті, вона карає нас, ми хворіємо й умираємо в ній на віки-віків. Наші умови примусили нас, ми кидали щодня свій двір такого дому, а самі їхали конем у степ, своє місце захоплювали. Ми робили одне, доглядали за землею весь день весь час. А вона, бідна така, терпить від нас. Це є діло її, щоб зернятко попало туди у вологу і стало зав’язувати ріст свого стебла, щоби урожай був людський від цього всього в природі. В один час усім нашим людям практично таке життя показало свою дорогу в цьому ділі. Жоден чоловік не був у своєму житті без цього діла, без цієї думки.

159. Він оточував свою голівоньку в цей час і говорив з природою індивідуально. А робити йому допомагала тварина, худоба, вона робила, собою тягнула всю належну снасть. Яка така робота була тяжка. Ми робили її так весь час, у нас виходило. Це така наша весняна робота була, відбувається сівба. Вони закладають свої сили, а потім урожай доспіє, він дасть чоловікові роботи більше. Треба це все скосити вручну косою з грабками і рядочками треба класти, а потім сніп в’язати, їх багато. Копни треба скласти в хрести, а потім треба скласти їх у гарби і привезти на свій тік. Ця робота робилась людьми та кіньми, биками. Вони складали в одинок високо, щоб не затікало. А з одинка на току розстелити та котками молотити на полову.

160. А потім сіяти, потім віяти чисте зерно, його збирати в мішок, як золото. В усіх нас була одна робота. Ми робимо для цього всього своє таке діло. Особливо ми з вами зародили в людях цю бойню: купа йде на купу, гурт іде на гурт. Одні мали щось, а інші нічого не мали. Ті, хто мав у себе своє таке багатство, він утратив його в процесі цього. Він виявився безсилим зі своїм. Чуже не допомагає своєму. А тому, у котрого не було власності, були сказані кимсь слова. Люди були за одне те, що це треба. Вони йшли в бій із зброєю в руках. Старе не треба їм, вони йшли за нове. Їх не вели до того, чому це ось було. Радянська влада є народ, а йому треба життя, смерть не треба. Тому природа заступилася за них.

161. А ця історія зайняла своє місце через своє технічне, штучне, хімію. Вони не дали нам реального, а це місце захопили, і стали користуватись ним так, як люди користувались до цього. Вони ввели режим, політику як таку, на чоловікові застосували її. Вони стали робити в житті те, від чого людям стало шкідливо. Через це діло люди помилялись, помиляються й будуть так помилятись. Ніякого нового не було, щоб чоловік був у природі не такий, як був до цього. Природа ображала його за зроблене все. Ми, всі люди, є такі, вони звикли жити за рахунок землі й будувати економіку в цьому таку само. Ми з вами навчились природу купляти, ми продаємо її, менжуємо її. Ми робимо з нею, як хочемо. Це таке діло є зовсім старе.

162. Нам нове не пахне. Як ми жили, так ми з вами живемо, лише б захотіли. Таке наше діло є. А ми з вами всі є в ділі. Наші люди жили в природі так, вони хотіли брати в неї те, що їм хотілось. Самодержавна особа брала в природі на цій землі, що хотіла. Якщо людям треба було, вони ставили своє. Вони збиралися на цей час, робились охочими, направляли свою експедицію в свій природний похід. Люди сміливці знаходились на це все такі. Вони їхали туди зі своєю славою знайти в природі там таке джерело. Вони думали, вони їхали з упевненістю, щоб там знайти для життя свого золото чи срібло, а це все було в ній.

163. У них був між ними такий ватажок у житті. Він одержував засоби для цього діла. Ці люди були озброєні, не залишалися без будь-чого. Арктика є велика, північ могутня, усе там було. Наука посилала їх робити свою намічену розвідку, вона пропускала це. Природа не прощала їм, у цій атмосфері смерть. Це самодержавство треба було царю. Люди не жили самі собі так легко в цих обіцяних умовах, замерзали, вони гинули через це добро. Радянська влада прийшла на зміну зі своїм таким народом, з великою розвинутою технікою, із засобами. А люди були такі, їм треба були гроші в житті своєму. Гроші відігравали найголовнішу роль у людях у всьому, а їх одержували даремно.

164. З природою не доводиться жартувати в цьому. Вона має такий розвиток, свої сили на це в будь-якому напрямку. У цієї експедиції є все, вона жива, люди розуму прийшли до неї зі своїм знанням, вони озброєні технікою. Природа терпить від них у всьому ділі, це люди прийшли злодії, грабіжники, убивці. По-їхньому, природа повинна задовольнити їх там. Люди думають, природа повинна задовольнити цих людей. Природа відкриває їм надра, різного виду поклади. Ми з вами багатіємо спільними силами в житті цим ділом. У нас є геологорозвідка. Ми вчимось для цього, нас учить обстановка цьому. Ми знаходимо в природі її поклади, їх качаємо з глибини наверх. У нас є для цього всякого роду заводи, ми перероблюємо цю сировину на продукцію.

165. Наші люди робили це все в житті. Їм не можна кинути це. Люди були нужденні, хворі в цьому, їх треба лікувати від цього діла. Для них не знайшли засоби, і нема чоловіка на це, зараз нужда є людям така. Одні імущі оконфузили їх, визнали їх невмілими, вони заважали розвиватися цьому всьому. А тепер ми зробилися самі хазяї в природі. Якщо ми намітимо зробити що-небудь, на це все народжується велика охота в житті. Для цього техніка є, місце в природі є, де можна поритись, пошукати те, що треба буде для людей. Ми є люди такі. Нам цього, що ми маємо, мало. А поклади є, нам треба шукати їх.

166. За ділом Паршека, ми з вами прагнемо попасти не туди. У нас наша земля вся є перевернута. Це добре, що наш розвиток одержує прибуток у житті. Ми живемо ним так, а люди є інші, вони бачать це багатство. Люди дивляться на нього, як на чуже, їм завидки є, та ще яка хвороба є. Він є сусід нехороший, воює ні за що. У нього своє, він зробив напад для цього. У зв’язку із цим, ми, люди, природою обдаровані. Це не мирне діло є, а люди накинулися на людей по-звірячому, їм хочеться скористатися чужим. Вони стараються зробити війну. Це закон є: сильний перемагає безсильного. Хто кого й як, а природа ввела війну. А природа не живе сама мирно, з нею люди. Вони хочуть усього від природи, щоб вона давала їм так завжди. Ми звикли примушувати природу.

167. У природі не було ніколи мирно так. Це така є путь, вона веде нас до цього. Я одержав вчора два листи, а читати не довелось, і це було. Циганський табір їхав по дорозі, а в них коні були прив’язані до возу. Вони є азартні хвальки цього діла в своєму житті. Я як заінтересована особа просив їх, щоб вони віддали мені. Вони не треба мені як такі, а коні зразкові, хороші. Вони держали їх у себе, берегли, як око. Це був їхній хліб перед усіма людьми, вони жили так на білому світі. Їм треба було село, а в ньому жили такі люди, їм як таким хотілось жити не яким-небудь таким минулим щастям.

168. А циганка не втрачала так даремно свій час. Це її був завжди ранній сніданок, вона просила, вона ворожила. А вона нагодувала дітей цим, це її був труд. А коли ти встанеш самого раннього ранку і візьмешся за це, і почнеш розбиратися з ним, це таке людське діло на землі. Вона живе недалеко від шумливого лісу, люди добували в ньому що треба. Їм треба буде що-небудь із приладдя, яке-небудь дерево, пригоже для ярма. Чоловік міркує, він думає про це, у нього так виходить. Він є повний хазяїн цього діла, лише б надумав щось у своїй голові.

169. Він живе самовільно на цьому особливому своєму місці, улаштувався, як якийсь король. У нього є своя належна земля для свого життя, котру він має. Він береже її за законом належним, вона є його зроду, цар-батюшка дав йому за якісь заслуги. Він вважався тепер якимсь дворянином царського двора. Ми всі є неімуща біднота, вона пасеться в ногах його. У них нема землі, а в нас є її дуже багато. Він відповідає за неї як хазяїн. Якщо він хоче наділити кому-небудь такому селянинові цього куска землі за спасибі, він може зробити це, тільки він не робив і не робить цього. Не один пан живе цим, а таке введено, земля дається за скупщину.

170. Пан має в себе таку систему, він має своїх мужиків близьких, вони живуть у нього, як пани. Пан є совісний пан. Марія приїхала з Митякіна, вона хотіла, щоб хтось робив за неї, за її хворобу. Вона пила таблетки, а суботу не змогла терпіти. У неї родилась апатія щодо цього, їй хотілось жити по-старому. Люди вірять таблетці, хімії, вона давалася для того, щоб призупинити на чоловікові мученицьку хворобу. Вона купила цю хімію. А природа не купляється і не продається. Природа саджає хворобу на людей за їх вину, вони щось зробили. Природа не посадить даремно. Вона терпить нас. Ми хочемо, щоб природа так давала нам без усякого. Ось які наші є великі діла в цьому.

171. Ми хочемо самі щось зробити, що буде треба в житті. Ми робимо це, але ми не одержуємо нічого із цього. Діло наше є, ми зробили його в природі самі. З чого? Та з природи. Ми зробили з живого матеріалу мертве, не своє, а чуже. Наше діло є шукати по природі. Воно є, ми знаходимо його, у ній робимо мертве й стаємо на місце, говоримо: це діло є наше. Ми зробили його добре тепер, але воно може поламатися, воно є чуже, не живе довго. Воно може зійти з колії в цьому. Ми зробили деталь із сировини з природи. А природа терпить дуже сильно, вона винувата своїми силами. Вони знаходять не погане зразу в житті. А чоловік є живий, він не хоче цього горя в природі, він хоче позбавитись від цього всього.

172. Нам прислали з Полтави дерев’яну ложку. Це наше одне щастя є їсти самому яку-небудь їжу. Вона є зручна для всього цього. А подарунки не треба брати від людей таких. Він є бідна, нужденна особа в цьому, природа напала в цьому, вона образила, вирішила покарати. А за що? За все, ніхто не знає про це. Я жду не те, що було до цього. А буде в житті те, що природа дає нам, вона є наша мати. Якщо вона схоче, помилує, або покарає. Ти не сидиш у ній, склавши руки, у тебе є безліч справ. Ти застрянеш на якомусь ділі. Природа покарає тебе за це. Це діло, котре ми робимо, є великий каприз для природи. Вона не любить це в себе, старається позбавитись від цього діла. Ми з вами є в ній убивці, злодії.

173. Це діло є наше, котре ми робимо самі. Курочка на двох ніжках ходить по двору, а сама несеться. Вона знесе нам яєчко за день. Ми не зможемо зробити нічого такого всіма людьми. Ми робимо все, що можна, природа робить з нами. Якщо ми робимо це самі, ми ліземо на рожен, ламаємо стіни. Нам можна буде жити в природі так, як вона не хотіла сама, щоб ми робили це діло. Наше діло, котре ми з вами робимо в природі, для чого воно нам треба, якщо це все робиться в природі для однієї шкоди в житті. Ми їмо дуже багато й хорошу їжу, ми одягаємося в найкращий одяг, ми робимо це з найкращого матеріалу. Ми гинемо в труді через це діло.

174. Це, що ми з вами робимо, не наше є. Ми готуємось, запасаємось грошима, щоб економіка була в цьому ділі. Вона готується нами не для того, щоби був дім хорошої якості. Ми робимо все для того, щоб жили в хорошому ділі. А природі є не по душі це. Вона любить сама живі енергійні такі найменші, мізерні дії. Ми з вами маємо найменшу початкову дію, це в природі є зайчик. Він сіренький, він біленький, його ніхто не жаліє, усі хочуть напасти на нього. А великий океан має велику силу свою в житті, зберігає в собі те, що є в ньому. Маленькі джерела утворюють невеликі ріки, а потім робляться моря.

175. І це ось у житті буває, такий нелегкий у людях час. Ми жили не погано, а добре. Чого тільки ми не мали в себе. Природа не жаліла давати нам. Особливо на цьому місці, куди ми приїхали жити, переселились, як ніколи, у селі не було нічого. Нам, людям багатим, доводилось бути так, виходило в своєму житті. А люди були такі, у котрих хліба не було, вони були бідні, котрим треба давати. Я гордився цим ось у житті своєму, так робив з ними як з неімущими. Вони терпіли нужду в цьому ділі, а взяти не було де, як тільки в нас.

176. А люди є такі, у котрих нема того, що в житті треба. Але чоловік іде сам наймається, продається за те, що в житті йому заважає. Ми ліземо на рожен із своїм здоров’ям. Це час утворює біду. У сина є машина, він зробив аварію, горе, біда оточила нас усіх. Ми завозились із цією машиною, стали шукати місце, щоб зробити цю ось машину, поставити на ноги. Нам доводилось робити на станції обслуговування, ми взялася за це діло, стала робити як таку, куди підключився Дмитро Миколайович, котрий став допомагати цьому всьому. Я як Учитель старався допомогти цьому ділу. Діло пішло скоро, люди взялися за діло, почали чинити цю машину.

177. А машина повинна пройти ДАІ актом, а це не зробили, що треба було. Це машина є Якова, він їздить по трасі з батьком. А він випив, тепер стараються виплутатися з цього. Він хвалився дуже сам, а люди чують ці слова, у них у голові є своє. Вони не завидують цьому горю. А час ішов, не зупинявся, треба цьому горю допомогти. Яків був хазяїн цієї машини. Йому вийшло так добре, що сам не попав. А машина є машина, їй треба було й гроші. Люди роблять усе для того, щоб їх заробити в цьому. Гроші є все. За гроші не одна хата була поставлена в селі. Це є мертвий капітал у житті нашому, а в ньому люди живуть, та ще вони хваляться один перед одним. Це завдання є їхнє в житті.

178. А ці аварії на машинах по білому світу робляться всякого роду. Ми їдемо в зовсім мертвому стані, це ж є зовсім нежива сторона, чуже. Воно не говорить з тобою і не скаже тобі про свою новонароджену хворобу. До машини треба мати слух і поняття. Це не чоловік, його ім’я не забуваєш, Петро чи Іван. А Іван не став говорити з Петром. Адже вони є живі люди, чому не стали говорити? У них робилось якесь зло в природі. Це чоловік живий, у нього думка робить, як ніколи, своя, жива, він може думати про те, що слід. Йому це треба, він не зможе зупинятися на цьому одному.

179. Сьогодні він вирив яму таку, а на завтра у нього народилась лінь. А тут можна трохи пожалітись, він захворів. У природі приходить такий час. Сам зібрався їхати в степ, зовсім уклався, а тут, як на гріх, сильний дощик пішов. Сьогодні мені, такому чоловікові, не повезло в житті. Вчора думалось, а сьогодні природа завадила мені в роботі, думка не виходить із ділом. Мені хотілось зробити це діло на землі, а погода перешкодила, тут я не винуватий. Вина прив’язується тобі тоді, коли ти піймаєшся. Усі люди живуть, самі себе вважають правими, їх оточує неправда. Хочеться зробити це, але дуже тяжко, узяв і кинув.

180. А діло, котре починав робити, кинути легше за все. Але ми з вами гонимось, наше діло є догнати й перегнати. А коли ти відстаєш, твій великий програш є в цьому. Люди роблять все життя, вони думають дуже багато про все, а робити доводилось те, що їм піддається. Вони готують людей до цього діла, а діло є експедиційне. Природа народжує людям для цього діла такі дні, у котрих вони зі своєю технікою спішать зробити свою роботу. Їм треба підготувати площу, щоб у них вийшло зробити грядку на цьому місці. Вони стараються чисте насінне зерно вкинути у вологу. У них є вміння, щоб зелені сходи вийшли. Це все робиться нашими людьми. Вони роблять це щорічно кожний раз, щоб зерно чистого характеру виходило.

181. Наше людське діло відбувається таке. Преса слідкує невідривно за цим ділом, вони роблять акцент на всіх таких ділах. Їх роблять механізатори на землі, любителі землі. У них є хлібороби спеціалісти, вони агрономи. Вони є теоретики цього всього, створюють із себе будь-якого музиканта, співака й поета. Словом, люди робляться цивілізованими, вони йдуть своїм знанням від тяжкого свого труда. Їм доводиться вчитись на дипломи, щоб це діло знати, але не помилятись. Це все робиться теоретична хвала в природі.

182. Люди будівельники роблять роботу, починається із самої укладки стін. Ми кладемо їх для того, щоб жити в цих умовах. Наше діло одне є усі зручності отримати. У домі є ванна, є туалет, є кухня. Що ти хочеш, те й роби. А по воді пливуть човни, кораблі возять один за одним. А в селі живуть охочі до всього, що робиться в людях. Вони роблять, а беруть свій приклад з малого. Вони бачать за ділом, стараються навчитися самі в іншого чоловіка і зробитися таким, як він. Вони брали приклад такого діла один в одного. У природі є дуже багато справ, їх треба робити, як роблять усі ці люди. Їм хочеться бешкетувати, вони дивляться на це, як хочуть. Ця штука не прикрашає й не вчить цього ось. Їм відмовитися краще від цього.

183. Ніхто не бачив Бога як такого і не міг бачити. А капіталісти вірять йому, але не виконують його слово. Тому їм не вірити зовсім ніяк краще. Вони є ненажери, вони злодії й убивці, словом, нелюди. Так само й комуністи не вірять йому. Кому будуть вірити капіталісти? Їм треба Паршек, він хоче допомагати своїми силами людям. Природа має в себе для цього діла, у неї є повітря, вода, земля. Вона допомагає йому не технічним шляхом, а природним шляхом. Вона допомагає людям через її любов, котру робить сам Паршек.

184. Він любить її своїм тілом, як ніколи. У природи є своє, вона не питає ні в кого, а своє ставить. Ми є люди багаті, у нас є все, не потребуємо нічого, крім тільки одного, нема свого особистого здоров’я. В житті є одне хороше діло. Паршек не треба буде зі своєю ідеєю тут. Ніякий чоловік не вірить цьому і не старається попасти до цього діла. Це є нехороша картина, вона зроблена нами, щоб нам усім доводилось дивитись на неї та користуватись як якоюсь красивою штукою.

185. Ми ходили біля неї довго, а підійти до неї близько й похвалитись, ми не зуміли зробити цього. У нас не було сміливості навіть сказати цим людям що-небудь. Так вийшло в моєму житті, я не вчився ніде на це і не готував себе сам. Можна сказати, я не знав нічого, а фізично був здоровий. Природа підказувала мені в цьому ділі сама. Я писав дуже багато з історії прожитої. Мої такі були пошуки в природі. Я знав про це вже, як про таке діло, що наші люди живущі не були задоволені своїм життям. Я народився так, як і всі, у своєму великому селі. Школу проходив церковно-парафіяльну. Учителем був дячок Єгор Степанович Сичов, він був вимогливий мужик.

186. Він давав своє знання один з усіх. Я провчився всього чотири роки. Моя практична робота, можна сказати, я є шахтар, цю копійку добував. Я любив не сидіти, а більш за все рухався на своїх. Це був мій такий фізичний стан. Мені, як тверезому такому чоловікові, везло в житті своєму. Природа не держала мене на одному тому ж місці. Люди старалися держати мене в себе один свій час, а потім вони були не в силах мене держати. Я знав добре своє діло, а писати не переставав, минуле згадувати на руській простій мові. Мені доводилося оточувати це місце своїм тілом у житті, а потім це місце давало щось у своєму житті. Я міняв місце і хотів іти далі від цього.

187. Раз я залишив місце одне, взяв інше, я жив там по-новому. Я робив практично, а теоретично описував. 31 січня 1983 року Капіцу в «Очевидне-неймовірне» показували про те саме, котре геологи знайшли в лісі. І всіх студентів, котрі копаються, шукають у природі. Вони не знають самі, що шукають. А ці люди, котрих знайшла історія, вони харчуються горіхом, картоплею, є трохи м’яса. Вони рили яму, словом, ця історія не така інтересна, як у «Вогнику», в якому Власов написав статтю «Експеримент відстанню піввіку». Паршек зробив це діло сам у природі, проходив по природі чистим тілом. Він проходив, проговорив між людьми. Мова йшла тільки про загартування-тренування. Жодного чоловіка не знайшлось піти слідом за ним.

188. А Паршек залишився в природі таким, яким був. Він є самородок за ділом, а джерело його є загартування-тренування, про котре мова йшла. А преса хотіла вбити його своєю такою критикою: його називали і шаманом, і пророком, словом, тим, що вони хотіли. А Паршек не відступив від свого, він не кинув своє, а зустрівся з людьми хворими, старався узнати та їм допомогти, щоб вони не страждали. Загартування-тренування виправдало йому минуле. Паршек не мав приватної власності, тому він зайнявся цим, він став шукати в природі те багатство, котре треба людям, це їхнє особисте здоров’я. Він одержав все від природи, таку довіру, щоб хворим людям допомогти.

189. Ось що загартування зробило Паршекові, воно допомогло йому перед людьми виправдатися за свої грішки, перевірити. Найголовніше, ображена особа є в житті, а ви не даєте їй життя. І ми не даємо цьому чоловікові ходу. Люди роблять спирт, а вони є споживачі. А ми не даємо цим розвитком, гонимо цього чоловіка, він же не винуватий. Люди свої є винуваті в цьому, в природі робиться над людьми не те. А ми робимо самі, а хочемо, щоб це діло відійшло. А діло є життя людське. А люди зробили це, а тепер цього діла не дають. Це квітка, життєве питання, та ще яке в людях.

190. Андропов і журналісти зводили мир з Америкою, роззброєння ядерної війни. Успіхів не буде потім ніяких через приватну власність. Самі генерали трусяться, вони говорять так за війну світову, такого в житті не було, як буде. Нам написана стаття. А Паршек не говорить нам, щоб ми жили так, як ми навчили самі себе робити в природі, щоб вона давала нам без кінця й краю. Нам усе мало. Ми вчимось у природі своє зло сіяти між собою. Ми вміємо в цьому ділі робити, між собою озброюватися до невпізнанності. Нам треба рахуватися з матір’ю природою. А що вона робить нам у нашому житті? Стихійне діло.

191. А за Паршековим ділом, ніхто не мав права займати своє місце, як назначена особа зайняла його. Він зайняв це місце тимчасовим явищем у себе в національності до одного моменту до випадку. А природа обрала Паршека одного. Він є самородок за ділом, а джерело його є загартування-тренування. Паршек трудиться один у цьому ділі на благо всього світу всіх людей. Він говорить нам, усім людям, треба кидати так індивідуально захищатись, щоб доводилось жити в чужому. Це є бездушне, воно зовсім мертве, але не живе, а з ним жити не можна буде. У природі є більшість цього, воно тягне живе на смерть. Чоловік помирає тому так у житті своєму, у нього не вистачає на це своїх таких сил.

192. Остання сторінка йде. Паршек не кидає описувати своє таке діло. Він питає у природи про своє таке життя в природі, котре ти, як мати рідна, дала мені. Вона говорить. Я вибрала тебе одного з усіх нас, живущих на білому світі, і доручила тобі одному робити це в природі. Ти є один-єдиний. Якщо мені тебе зняти з життя, то краще всім цим людям не дати ніякого життя. Ти любиш мене, хвалишся перед усіма своїм тілом.

Бажаю всім щастя, здоров’я хорошого.
1983.02.02. Учитель Іванов
8302.02 Тематичний покажчик
Загартування є джерело, наука всіх людей 3,76,105
Загартування зробить друзями 4
Учитель Бог 9,49,104,147,192
Учителя просить – не буде війни 9,120
Ходити роззутим 10
Бажати іншому, чого собі хочеш 17,27
Учитель історія 21-49,132, 140
Мозок сохне 27
Здоровя 32
Гроші 38,70
Незадоволення 40,66
За оздоровлення люди назвали Христом 41
Я зробив те, що говорив Христос 49
Перший чоловік 54
Новий потік, раса 58
Райське місце 68
Слово, діло вічне 78
Стихійні лиха нам попередження 79
Терпіння без їжі 6 днів в тижд. 89,100
Життя без потреб 93,96
Похіть 140
Причина хвороби є вина в природі 170
Віра в Бога і виконання заповідей.
Якщо не виконують, краще не вірити 183