По-еволюційному/Внесок в еволюцію

Матеріал з Вікіпідручника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Внесок в еволюцію— внесок Порфирія Іванова в науку еволюцію, біологічну і соціальну.

Вчення Порфирія Іванова є наука еволюція, він науку створив на собі. (7212:20). Еволюція людини є система, вона з двох частин, біологічної і соціальної. Тут тема походження людини, метод пізнання діалектичний та історичний.

Біологічна еволюція[ред.]

Іванов піввіку оздоровлював себе й інших людей одними природними факторами – повітрям, водою, землею – зробив висновок щодо еволюції людини. Це його наука загартування. У природі є дві сторони: тепле, хороше, холодне, погане. Ті, що загартовуються, люблять і приймають обидві сторони природи. Люди, що не загартовуються, не люблять холодного і поганого, приймають тільки хороше і тепле. Люди, які загартовуються за системою Іванова, менше і рідше застуджуються і хворіють, ніж ті, що не загартовуються, а оздоровлюються медичними засобами. Люди, що загартовуються, допомагають іншим людям у здоров'ї, при цьому не користуються медичними засобами, технічними, штучними, введеною хімією тощо. Природа людям через хвороби вкорочує життя. Раз люди загартовані менше хворіють, то вони довше живуть. Природа сприяє в житті загартованій людині більше, ніж не загартованій. Існує природний відбір в еволюції людини через свідоме загартування людини за системою Іванова. Люди, що загартовуються, більше адаптовані, пристосовані до різних умов природи. Вони виживають в різних природних умовах. Вони живуть за рахунок свого тіла, і намагаються не користуватися всякого роду чужим природним: їжею, одягом, житловим домом з усіма вигодами тощо. У природі є закон незворотності еволюції. Коли появляється новий вид, якому сприяє природа, старий уже не повертається. Іванов полюбив природу, а природа його полюбила, віддала йому сили, дух, все до безсмертної слави. Можна з упевненістю сказати, що буде далі з людьми. Пройде багато років, і на землі будуть нові люди, такі, як Іванов. Він як еволюційний чоловік є безсмертний. Люди не будуть боятися природи, любити природу і людей, будуть без потреб їжі, одягу, житлового дому.

Соціальна еволюція[ред.]

Закон незворотності еволюції в органічному світі вперше сформульований Ч. Дарвіном. (Вікіпедія. Еволюція. Якщо він дійсний для біологічної еволюції, то він також дійсний і для соціальної еволюції, бо людина є біологічна і соціальна істота. Іванов аналізував історію суспільства, також сформулював закон незворотності в соціальній еволюції. Проживаючи в умовах соціалізму, де всі будували комунізм, він провістив, пророкував у своїх працях, що комуністичній системі прийде кінець, ця система розвалиться. Навіть у 1981 році пророкував час закінчення її в 1989 році. Це пророцтво, науковий прогноз здійснився, у 1990 році в Україні була прийнята декларація про незалежність, а в 1991 році прийнято закон про незалежність. Люди в багатьох країнах відмовилися від соціалістичного ладу демократичним шляхом у 1991 році, Радянського союзу не стало. Ця подія мала велике історичне значення. Країни колишнього Радянського союзу і Європи перестали будувати соціалізм і комунізм. Це загальновідомий факт, його не треба підтверджувати авторитетними джерелами. Іванов сказав, що слідом за соціалізмом прийде новий суспільний лад, він назвав його еволюцією. Йому треба вірити, він заслужив. Отже, після соціалістичного ладу буде введено шляхом реформ еволюційний лад, щоб нікому не заважати. Ідея Іванова: своє знайдене впроваджуй, а іншим не заважай. Іванов у своїх працях описав, який це буде лад, обґрунтував, теоретично побудував. Запросив усіх людей усього світу на будівництво нового суспільства. (Іванов. 7804 –7812). Головне, любити природу і людей. Еволюція біологічна і соціальна є система, одне ціле, одна без одної не існує. Соціальна еволюція за ідеєю Іванова обов’язково буде.

Комуністична влада робила все, щоб свій лад утримати, а новому перешкодити, вона боролася з Івановим. Комуністична влада не оцінила діяльність Іванова, вона жорстоко боролася з Івановим. Вона не могла визнати Іванова і крах своєї системи, тому вона забороняла розповсюджувати ідеї Іванова, їх видавати, замовчувала, його за цю ідею держали в тюрмі і психіатричній лікарні понад 10 років, намагалися фізично вбити, підірвали уколами здоров’я. Підтвердження авторитетними джерелами ідеї Іванова не могло бути, про це не могло бути мови. Ідеї Іванова і досі за звичкою забороняються, вважаються псевдонаукою – але це неправда. Іванов говорив правду, це є наука, йому треба вірити, від довів практично.

Наука діалектика у вченні[ред.]

Діалектика основа вчення. Критерій істини є практика. Загартування Іванова – це його практика. Іванов говорив, що він створив науку на собі. Свідомість визначає буття. Це положення Іванов взяв із свого досвіду. Це початок його ідеї. Йому в 1933 році прийшла свідомість щодо життя всіх залежних людей. Вони щодня вживають їжу досита, одягаються до тепла в тілі, живуть у домі з усіма вигодами, і через це вони всі хворіють і вмирають. Він не визнав залежне життя істинним, вирішив заради людей стати незалежним, щоб люди не вмирали. Ця свідомість визначила подальше життя людей.

Закон єдності і боротьби двох протилежностей[ред.]

Всі речі, явища мають протилежні властивості та тенденції розвитку. Вони перебувають в єдності, одне без одного не існує. В об’єктах протилежності постійно взаємодіють у формі боротьби, її результатом є розвиток. Між ними виникають суперечності, які є джерелом, змістом, рушійною силою саморуху і саморозвитку світу. Завершується процес зняттям. Зняття – перехід до іншої якості, нової єдності протилежностей. [1]

Приклад із вчення Іванова. У природі є дві протилежні сторони стосовно почуття людини: тепле і хороше, холоде і погане. Люди в своїй діяльності мають такі протилежні почуття, одне без одного не існує. Вони законно існують у нерозривній єдності. Коли залежні люди проявляють такі дії, які дають хороше і тепле почуття, то законно робиться в природі така дія, що дає людині почуття холодного і поганого. Це – хвороби, незадоволення в житті, смерть. Це є суперечність між двома протилежностями, бо хотіли хороше, а отримали погане. Завершується дана суперечність зняттям, котрим є наука загартування. Вона виникла з метою вигнати з життя хвороби і смерть. Це перехід до нової якості, нової єдності протилежностей. Коли людина проявляє дію, яка дає почуття холодного і поганого, то законно сама приходить від природи така дія, що дає хороше і тепле почуття. Це – здоров’я, задоволення, вічне життя. Тут нові дві протилежності. Отримати хороше і тепле через прийняття холодного і поганого – це суть загартування. Незалежні люди люблять однаково обидві сторони природи, тепле, хороше, холодне, погане – через це отримують здоров’я, життя. Перемагати в себе жадність, лінь, самовдоволеність, користолюбство, страх, лицемірство, гордість – це погане. Перемагаючи ці погані звички, ми, всі люди, отримуємо хороше – здоров’я тощо.

Діалектичний закон зперечення заперечення[ред.]

Формулювання. У процесі розвитку об’єктів кожна його ступінь, що є наслідком подвійного заперечення, є синтезом попередніх ступенів, і відтворює на вищій основі характерні риси, структуру вихідного ступеня розвитку. Заперечення є необхідним моментом процесу розвитку, умовою якісної зміни об’єктів. Не існує розвитку об’єктів без заперечення попередніх форм. Заперечення відображає не знищення об’єкта, а момент його переходу в нову якість, що в ній зберігаються елементи і властивості його попереднього (вихідного) якісного стану, тобто фіксує спадкоємність розвитку.

Приклад із вчення Іванова, залежність і незалежність від особи і речей у суспільстві. Залежність веде людей до незадоволення, смерті, а незалежність – до задоволення, життя. Тому в людства завжди є прагнення до незалежності від кого-небудь і чого-небудь, позбутися від залежності, щоб жити. Людина народжується для життя в природі. Спочатку в суспільстві є залежність від особи і речей, початковий етап розвитку, тезис. Це відповідає суспільно-економічній формації за царя і капіталізму. Другий етап – перше заперечення початкового стану, залежність від особи скасована, а залежність від речей залишається. Цей стан відповідає суспільно-економічній формації соціалізму Це антитезис. Третій етап – подвійне заперечення, у суспільстві незалежність від особи і речей. Люди практикують свідоме терпіння без потреб їжі, одягу, житлового дому за системою. Це синтез. Це етап суспільного життя без потреб, лад еволюційний. Еволюційний рух почався на новій основі в суспільстві. Тут перехід в нову якість, в ній зберігаються елементи і властивості його попереднього (вихідного) якісного стану, тобто фіксує спадкоємність розвитку, збереження попереднього стану.

Закон взаємного переходу якісних і кількісних змін[ред.]

Кількісні зміни поступово накопичуються, на певному етапі розвитку порушують їхню міру, і зумовлюють у них корінні зміни.

У природі проявляється еволюційна послідовність якостей. Наприклад, види живих організмів. Кожній якості в природі відповідає певна кількість, виражена числом. Процес еволюції виражається певною еволюційною послідовністю чисел. Користуючись діалектичним законом заперечення заперечення, можна побудувати еволюційну послідовність чисел.

Перший член послідовності виражає початок еволюційного процесу, тому приймемо його рівним одиниці, бо еволюція починається з найменшого числа. Це початковий, вихідний член, тезис. Другий член у зв’язку із законом запереченням першого не дорівнює одиниці, а дорівнює якомусь числу Х. Це антитезис. Третій член є заперечення заперечення, тобто друге заперечення, синтез. Заперечення є перехід в нову якість, в ній зберігаються елементи і властивості його попереднього (вихідного) стану, тобто фіксує спадкоємність, збереження попереднього стану. На основі цих властивостей третій член дорівнює сумі: 1 + Х. Наприклад, принцип відповідності Н. Бора. Старі теорії є окремим випадком нової теорії. Другий приклад, розвиток суспільно-економічних формацій. Спочатку маємо залежність від особи і речей. Це тезис. Перше заперечення – скасування залежності від особи, побудова соціалізму. Це антитезис. Друге заперечення – скасування залежності від особи і речей, це побудова еволюційного ладу. Це синтез. Тут сума незалежності від особи і речей, це спадкоємність, збереження попереднього стану.

Отже, маємо правило побудови еволюційної послідовності – кожен член дорівнює сумі двох попередніх. Ця послідовність є геометрична прогресія. Щоб побудувати послідовність, з трьох послідовних членів знайдемо знаменник прогресії, при цьому отримаємо квадратне рівняння, котре має два кореня. Перший корінь – відоме число золотий перетин: 1,618033. Другий корінь дорівнює від’ємному числу, яке обернене до золотого перетину: – 1/1,618033. На основі двох коренів виходить дві еволюційні послідовності чисел. Перша є зростаюча геометрична прогресія, описує природні явища, в яких кількість збільшується від малого значення до будь-якого великого. Друга є зі змінним знаком членів, що убуває, описує природні явища, в яких кількість зменшуються від великого значення до малого. Отже, еволюційними послідовностями з одного рівняння можна описати всі основні процеси в природі.

Історичний метод у вченні[ред.]

Колись серед людей був історичний незалежний чоловік, про нього описує історія як про Адама. Він був подібний до Іванова. Іванов пише, що найперший чоловік, він був за будовою, на вигляд. Якщо дивитися на Іванова, точно буде він. Йому наш розвиток відомо в ділі нашому.[2] (Іванов. 6612:3) Іванов розбирається з першим незалежним чоловіком в історії, аналізує його життя, знаходить його помилки в житті, старається їх у своєму житті не повторювати. Перший чоловік свою незалежну дорогу не довів до кінця, Іванов хоче довести незалежну дорогу в житті до кінця.

Іванов пише в працях, що перший чоловік. Він же таких способів не мав, і такої зброї теж не мав, а жив за рахунок самого себе. У нього не було одягу, у нього не було ніякої їжі. Його природа тримала природно. Він раніше жив без усякого будинку, і не спав так солодко, як ми з вами зараз спимо. У першої людини не було ні срібла, ні золота, ні всякого кумира. 23. Тільки перший чоловік не побажав на самоті жити, а пішов втягуватися. Робити те, чого не можна було слухати. (Іванов. 5901:22).

От тоді-то і був у чоловіка Бог, коли він у себе не мав дві дороги в житті. У чоловіка були організовані сили бути в природі незалежно ніким ніде ніяк. Ось це саме і є багатство, з багатств багатство, яке потрібно нам усім придбати. 18. А який він був чоловік здоровий, йому і зносу не видно. Для нього були дні однакові, всі рівні були перед ним. Він на собі не носив ніякого одягу, не було, з чого шити. Також не було нічого з їжі, і води не пив. А дому зовсім не було. Як же він жив? Був незалежний ніяк ніде ні від чого. А життя тривало. Йому що був понеділок і вівторок, рівний неділі. Це все було однаково. Також приходили дні без усякої стихії. Чоловік у процесі розвинув свою індивідуальну власність. Самовільно захопив, привласнив, вивчив, і розділив одне від другого. 19. У чоловіка утворився час світла і ночі. Чоловік став розуміти, що йому буде треба, а що йому буде не треба. (Іванов. 6201:3).

Чому ми, всі розвинені технічно люди, не довірилися. Стали йти від першого чоловіка, хто хотів жити і нічого не потребувати, а жити здорово сильно для того, щоб не хворіти, не застуджуватись. Але другому чоловікові не захотілося бачити і чути природні, самі невмирущі якості, холодні й погані, з чим чоловік другий не був згоден. І став пробувати по природі дорогу, вона його повела прямо до того, щоб у цьому ділі втратити себе на віки віків. 121. Другу людину, її підіслала природа в допомогу першій людині. Вона стала жінкою вчити, як і зазвичай жінкою робиться. Через неї багато чоловіків свого не досягає. (Іванов. 6607:106).

Перший чоловік народжений у природі, він не мав у себе ніякої смерті. Та від чого доводилося йому вмирати, якщо його сили були такі, щоб жити і жити, і жити. Він так і робив у природі. Він був незалежний ні від кого ніде ніяк. Був Богом усьому. Для нього не треба був одяг, він без нього обходився. Йому не потрібна їжа, він і без неї жив. Він навіть не мав дома, жив у природі, природно огороджувався. У природі для нього різниці ніякої не було в житті. Зими і літа не існувало, було однаково. Світла і темряви теж не було. Все це далося природою через чоловіка. Чоловік перший все це отримав у природі через своє бажання. (Іванов. 6701.17:69).

Богом землі є чоловік. Він сам без кого-небудь почав цю історію на білому світі розвивати. Він колись був самотній, йому дуже важко доводилося зустрічати природні дні. Він був Бог, незалежний від природи. У нього не було тоді ніякого одягу, у нього не було їжі, і житлового будинку навіть не мав. Ця історія, вона була. Ми не захотіли за такою історією крокувати. Також ми з вами не захотіли з батьком жити, як це зробили і робимо, ми з вами не хочемо слухатися батька. Ми в природі цим не виграли, а програли. І раніше, і зараз ми жили по-своєму, самовільно. Перший чоловік, він же кинув природу, холодну і погану. Взявся шукати по природі інше, зовсім не так, як було йому спочатку. (Іванов. 7103а:96).

Чоловік став сваволити з природою, з нею став воювати. Ось тому вона для нього розділила свій час. Стала для людини тьма і світло, також літо і зима. Все це робилося людиною, і зробилося, і буде робитися людиною. (Іванов. 7301:100). Ця історія, вона була від Адама літ. Вона починалась чоловіком першим, у нього був у житті великий нестаток, а жити йому доводилось. Він у цьому переживав, боявся сильно смерті. Він мав у природі сили, щоб жити й продовжувати життя. Він спочатку був близьким до природи, її так не боявся, вона давала йому право жити. Він старався свої дні зустрічати, він їх легко проводжав, а потім він здався, пішов назустріч неживому, він огородився мертвим. Йому це дав його процес. Він розділив природу пополам, у природі виявилось тепле й хороше, погане й холодне, що треба було зберегти цьому чоловікові. (Іванов. 7606:28).

Це – першого початкового нашого земного чоловіка. Він був Бог землі, зберігав сам себе, як робить тепер Іванов. Звідки взялось у нас горе й біда? Нас природа – за наш такий учинок, а ми його без душі й серця зробили удвох між собою. Наше погане, холодне відійшло, ми звернулись до хорошого й теплого – ось що ми в житті полюбили. І досі ми його продовжуємо. Це все наробила нам наша похіть, розвинута нами. Ми зробили чоловіка живого, але не захотіли ми жити по-природному. (Іванов. 7608:141).

Це був перший чоловік Бог. Він до нас на землю прийшов для життя, але не для смерті. Перший чоловік, що не потребує нічого. Він був усьому діло в природі невмираючій, вічно живій на білому світі. Бог тоді один був між повітрям і водою на цій нашій землі. До цього приходу на цю землю ніякого з усіх другого такого чоловіка не було. Він хотів бачити чоловіка в природі такого, як він. Для чого? Він цього не знав. А йому як першому цьому чоловікові на його такий заклик ця природа взяла й послала йому своє задоволення, щоб він на це все подивився й сказав про все це діло, котре зробили в природі люди. Вони цього ніколи не схотіли. 86. Це все сама природа зробила в людях, щоб вони самі подивилися назад. А що другий, зовсім чужий чоловік, природою прислана жінка, яку користь принесла людям новонародженим? Вона ввела першому чоловікові для всіх людей діло. Тільки що дитя народилось, появилось на білий світ – йому ці люди представили зовсім чуже діло природне, не яке-небудь, а чуже природне що-небудь узяти проковтнути. Для чого це все робиться? Природа нам, усім людям, говорить: нам треба в наше життя такого чоловіка народити без усякої потреби. 150. Це починалось із самого початку. А з краю не було нічого. А люди жили без цього всього. Як вони так жили, у них не було нічого, один Бог про це знає: їхнє одне є таке свідоме терпіння. Вони пуди в цьому не носили, у чужому не мали потреби. А своє – живе природне таке тіло, у ньому й на ньому чужого не було. А своє природне: струм, магніт, електрика. Як у ванні, жилось легко. А жити доводилось без усякого такого прибутку. Плодів ніяких. Живому енергійному не треба були в цьому ніякі нужди. Життя в цьому квіткою цвіло. Живому тілу не було ніякого холоду. Такого життя в природі не було, щоб вони жили так технічно, штучно, у хімії. Життя бралося з нічого, робилося з природи діло зовсім чуже, інше. Чоловік-самець придбав для себе самку для розвитку людського життя. Раз чоловік у житті своєму прибавився, то прийшла сюди нужда. Треба було по природі якості шукати. (Іванова. 8001:85)

Ми тепер розбираємось із першим початковим чоловіком. Він був джерело всього природного індивідуального життя, у природі чистим тілом прикріплений до землі. Його оточував всесвіт. Він був енергійний, сильний у своєму ділі. Він від природи одержав те, що йому треба. Він не мав світла, і тьми не було. Йому не було відомо, що було на землі. Вода розділяла землю, ліс, озера, гори снігові, і дух носився над цим ділом. Його мисль привела, щоб побачити цього другого чоловіка, бажання таке в нього народилось. Він довго мучився в цьому ділі, і ось йому довелось діждатись. 55. Йому в процесі всього цього прийшла дійсність, природа йому як такому відгукнулася. До нього прийшла на поміч цього всього Єва жінка. Вона прислана природою для того, щоб Адам знав, що є в житті в природі. Йому розкрилось усе через похіть одну. Він оточив себе своїм місцем. Це був рай. Він до цього всього зближення не споживав нічого. А коли вони народили дітей, то їм доводилось від цього місця відриватись і своїм місцем оволодіти. Хто чим почав. (Іванов. 8302:54).

Адже був такий час: чоловік жив, нічого він не творив, його оточувало живе, струм, магнето, електрика. А коли йому доводилось міняти свою форму в житті, він кров’ю облився, пробрався в ці ось людські умови. Люди його як такого повернули на свою сторону, почату ними. Він став не своїм наявним розпоряджатись, а став по-їхньому шукати по природі жирне, солодке, смачне. Тим він розвинув свою систему свого тіла чужим. Це його так люди за своїм розвитком навчили. Один попробував, а іншому сподобалося це робити. Кращого від цього всього не знайшли, а взялись, стали це діло вживати, стали їсти, що солодше та смачніше. 49. А от по цій дорозі не пішли, щоб від цього всього свідомо терпіти. Тут кілограми не рахувати, пуди не піднімати, а нічого не робити в цьому. А тут уже історія в житті не така, уже вона вбивча, злодійська. Люди не живуть своїм, а живуть чужим, убивчим. Паршек це зрозумів, він людей не став слухати, узяв свою дорогу, природну, живу, найгіршу, холодну, не став убивати. (Іванов. 7910:48).

Примітки[ред.]

  1. Діалектика та її альтернативи, Поняття, принципи та закони діалектики, Філософія — Сидоренко О. П. Бібліотека українських підручників
  2. Праці Порфирія Іванова — http://osh.kiev.ua