Українська мова/Активні дієприкметники й віддієслівні прикметники

Активні дієприкметники

Дієприкме́тники діляться на акти́вні і пасивні. Активними називаються такі дієприкметники, що виражають ознаку предмета за його ж дією: Тварини, жиючі й живші на землі. Факт, спостерігаємий… Незадовольняючі наслідки. Чоловік, намагаючийся стати… Вражаючий випадок. Пасивними називають дієприкметники, які виражають ознаку предмета за дією над ним: розбите вікно, виконувана робота.

Але біда в тому, що активних дієприкметників в українській мові немає взагалі, тож вищенаведені приклади є не більш, як суржиком. Дехто скаже, що таке твердження є перебільшенням; що, скажімо, такі активні дієприкметники як шука́ючий та зника́ючий вживали ще М. С. Коцюбинський та Леся Українка.

Так, ми знаємо багато слів із суфіксами -уч-, -юч-, -ач-, -яч-, що походять від дієслів: лежа́чий (Лежа́чого не б'ю́ть. М. Номис), питу́щий (Я — не питу́щий, о́тже, не підко́чуйтесь до ме́не з ча́ркою. В. Кучер), невмиру́щий (Сла́вся, го́рде комсомо́льське плем'я, невмиру́ща мо́лодість моя́. І. Нехода), трудя́щий, роботя́щий (А трудя́ще, а чепурне́, а роботя́ще! Т. Шевченко) тощо. Але чи можна вважати ці слова за активні дієприкметники? Ні, це віддієслівні прикметники, що втратили дієслівні ознаки (час і вид) і означають уже не дію, як дієприкметники, а сталу властивість когось чи чогось.

Немає в українській мові й форм пасивного дієприкметника теперішнього часу на зразок російських читаемый, получаемый, делаемый, але зрідка трапляються віддієслівні прикметники з суфіксами -им- (невгаси́ма' любо́в), -ом- (невідо́мий чолові́к), що також утратили ознаки дії й набули постійної якості.

Щоб легше було зрозуміти сказане, порівняймо дві фрази: Під лежа́чий ка́мінь вода́ не тече́ й Павло́ підня́в лежа́чу на підло́зі моне́ту. У першій фразі слово лежа́чий є віддієслівний прикметник, що втратив ознаки дієслова й має постійну властивість — лежати; в другій фразі слово лежа́чу виконує функцію невластивого українській мові активного дієприкметника, через що фраза звучить важко, неприродно, штучно. Так сказати по-українському не можна, а треба: Павло́ підня́в моне́ту, що лежа́ла на підло́зі.

Розгляньмо ще такий приклад: Питу́щого й бли́зько не підпуска́й до комо́ри чи ка́си, бо проп'є́ все. Так сказати по-українському можна, бо тут слово питу́щий — віддієслівний прикметник, що передає постійну властивість п'яниці. А спробуймо лиш надати цьому слову функцію активного дієприкметника й подивімося, що вийде: Люди́на, питу́ща некип'яче́ну во́ду, мо́же засла́бнути на шлунко́во-кишко́ві захво́рювання. Кожний, хто хоч трохи знає українську мову, відчує, що така фраза звучить по-вкраїнському дико, її конче треба перебудувати так, щоб у ній не було активного дієприкметника питу́щий. Це можна зробити двома способами — або користуючись описовою формою підрядного речення: Люди́на, що п'є́ некип'яче́ну во́ду, мо́же засла́бнути на шлунко́во-кишко́ві захво́рювання, — або вдаючись до дієприслівника: Люди́на, п'ючи́ некип'яче́ну во́ду, мо́же засла́бнути на шлунко́во-кишко́ві захворювання.

Тут виникає слушне питання: чи ця особливість української мови — уникати вживання форм активних дієприкметників — не обмежує наших можливостей вислову? Чи описові конструкції, до яких мусимо вдаватися замість активних дієприкметників із зазначеними вище суфіксами, не обтяжують фрази, не позначаються кепсько на стилі викладу? Як бачимо це аніскільки не рушить ні мелодійності ритму, ні стрункості, простоти викладу авторової думки. І навпаки — як псують милозвучність, стрункість, простоту й утруднюють вимовляння незграбні спроби живосилом застосувати в українському реченні невластиву форму активного дієприкметника! Ось невдала фраза з одного сучасного оповідання: Нам ва́жко ба́чити те́бе прику́тим і стражда́ючим. Можна за попереднім прикладом поставити замість стражда́ючий дієслово: Нам ва́жко ба́чити, як ти стражда́єш прикутий; можна скористуватись і віддієслівним прикметником: Нам ва́жко ба́чити те́бе прику́тим і стражде́нним. Часто буває можливо замінити активний дієприкметник пасивним дієприкметником від того ж дієслова.

Інколи можна замінити активний дієприкметник дієприслівником від того ж дієслова або іменником іншого кореня: замість неправильно складеної фрази: Під ча́с обгово́рення до́повіді всі виступа́ючі товариші́ зазнача́ли важли́вість поста́вленого пита́ння, — можна сказати: Під ча́с обгово́рення до́повіді всі товариші́, виступа́ючи, зазнача́ли важли́вість поста́вленого пита́ння, — або: Під ча́с обгово́рення до́повіді всі промо́вці зазначали…. Тим, кому потреба протокольної точності, можна скористуватись описовою конструкцією: Усі́ товариші́, що виступа́ли (або — брали участь у виступах), зазначали…

Як бачимо, є багато різних способів, щоб, не порушуючи милозвучності української мови, правильно й точно передати те, що в російській мові передається активними дієприкметниками.

Конкретні приклади

Щоб дати змогу ширше орієнтуватися в значенні вживаних прикметників дієслівного походження, в їх функціях та в характері їх творення, я наводжу трохи не всі цієї категорії прикметники (крім сумнівних випадків), що трапилися у використаних джерелах. Зрозуміла річ, подані прикметники можуть прислужитися і як лексичний матеріял. Де на це є матеріял, наводжу прикметники синоніми з іншими наростками.

Акаючий (рос. акающий). Говірка одна, тільки тут (у Змітневі Сосн. п.) люди акучі.

Балакучий = балакливий. Там така приязна та балакуча жінка.

Бачущий = бачучий, що добре бачить. Щоб дитина була бачуща, видюща і пам'ятуща.

Беручий = беркий. У нас діти беручі до письменства.

Благальний, благаний (рос. умоляющий). Не завважав і не чув слова її благащого.

Блискучий = блискавий = блискотливий. Очі поночі блищать блискучі. Як замахнувся блискавою шаблею — тільки кров тепла счервонила сиву хвилю Дніпрову.

Болючий. Болить воно (серце) рівно, однаково, болем болющим. Болющі зуби.

Брикучий = брикливий. Кобила ... брикуча. Це біс, а не дівка! бач, яка брикуча.

Везучий — що добре везе. Кобила хоч і шкапувата, та проте везуча.

Видющий, видючий

1) Видимий (явний). Видюща смерть страшна.

2) Протизначник до поняття «сліпий» (рос. зрячий). Коли мені сліпому курка, то тобі видющому й дві.

Гавкучий — що голосно, часто гавкає. Це в нас гавкучий собака.

Гнучий = гнучкий. Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча (Котляревський).

Говорючий

1) протизначник до «німий». Говорючий голуб.

2) Говіркий (рос. разговорчивый). Молодий говорючий Радюк Лев.

Годящий

1) Годящий на віник та на смітник.

2) ...ні з чим і вирядити, ні сорочечки, ні одежинки годящої.

Гомонючий = гомонливий — балакливий: Гомонючий чоловік.

Горючий — що має здатність горіти, що добре горить. Ясень — горюче дерево.

Горящий (рос. горящий). Побачив ті вогні із-під землі горящі.

Гудючий (рос. гудящий). Гудючий лютий зимній вітер.

Дрімлючий, дрімучий — сонливий. Тихенько дрімучий Прут далі тече.

Дряпучий

1) що має властивість дряпатися. Кіт дряпучий.

2) Задерикуватий. Ти його тільки займи — він такий дряпучий, що зараз і битися буде.

Живучий, живущий

1) що має властивість оживляти (рос. животворный). Добув води живучої

2) (рос. живучий) Живучі діти.

Завалящий — мало придатний, поганий.

Завидущий — заздрісний. Завидущі очі.

Загребущий — жадний. Очі завидущі, руки загребущі.

Зароботящий — що добре заробляє. Найшовсь чоловік у прийми. Люди кажуть — добрий і зароботящий: і тесля, і столяр, і чоботар, до всього здатний.

Зароблящий — що живе з зарібку. Я зароблящий чоловік.

Колючий — що сильно коле, що має властивість колоти. Див. приклад на Гнучий.

Котючий

1) що легко котиться. Бач, які котючі гроші, швидко вже й розкотились.

2) плідний (про вівцю, кішку). Котючі вівці.

Кругойдучий (рос. поворочивающийся в виде круга). Над глибоким кругойдучим яром стоїть у руїнах колись-то пишний замок.

Кусючий = кусливий, що має властивість кусатися. Кусючі мухи. Чорна комашня, то ця не кусається, а оця руденька — то клята куслива.

Ламучий = ламкий, що легко ламається. Осика ламуче дерево.

Лаючий — що часто лається. Лаюча баба.

Летючий — що має властивість літати. Це летюча птиця, а це піша.

Линющий — що має властивість линяти. Заполоч линюща.

Ловучий

1) що вміє ловити.

2) ловецький.

Лопотючий — що сильно лопотить, що має властивість лопотіти. Купила собі ситцю на спідницю, там такий цупкий та лопотючий.

Люб'ячий — що привітно, з любов'ю ставиться. Такий він був люб'ячий до мене.

Мелючий (рос. мукомольный (про млин)). Мелючий млин.

Мерущий = мерлий — мрець. Бджоли (сняться)... проти мерущого.

Минущий (рос. скоропреходящий, тленный). Усе тінь минуща, одна річ живуща: світ з богом.

Мислячий. Треба нам працювати в тих благословенних землях, де над мислячою головою не стоїть із довбнею безголовий цензор.

Мовчущий = мовчазний. Мовчущий був такий, тільки зо мною... розмовляє. Розпорошена по пустинях Русь довго не важилась видалятись у дикі мовчущі степи.

Невидющий

1) Невидомий — сліпий. Невидющими очима мов сонце побачив (Шевченко). Темна нічка невидома.

2) Невидний. Вихвачу тобі води цілющої і проведу дорогою невидющою.

Невмирущий — безсмертний. З невмирущими авторами "Марусі" та "Катерини" почали вони простувати до воскресу староруської бояновщини.

Невсипущий

1) Невтомний. Тільки невсипущі чати по степових могилах і урочищах не давали Орді набігти знеобачка

2) Безустанний. Чи то нудьга невсипуща його з ніг звалила (Шевченко).

Невтерпучий (рос. нестерпимый). В невтерпучих муках стогнали.

Неминучий (рос. неминуемый, неизбежный). Біду побачив неминучу (Котляревський).

Непитущий - що не п'є горілки, вина. Пообідавши стали кружлять горілку, а Івашко, як непитущий, вийшов з хати.

Непосидящий, непосидючий (рос. непоседливый, подвижной). Непосидящі сіромахи з верху Дніпра... ходять було тими часами на Низ до Дніпра і далі.

Несуща — що добре несеться (про свійську птицю). Химині кури несущі були.

Нетерплячий, нетерп'ячий (рос. нетерпеливый). Жінки дуже нетерп'ячі.

Ору́дущий - орудник, (рос. руководитель, командующий). Оце ще мені орудущий! усе тільки мудрує та коверзує.

Орючий — що добре оре. У мене плуг орючий.

Палючий — рос. жгучий. Уже на коневі і хвіст обгорів, такий то палючий той змій.

Пам'ятущий = пам'ятливий. (Див. приклад на Бачущий)

Пахнучий, пахнючий, пахнющий, пахнячий, пахучий, пахущий — запашний. Пахнючий перець.

Пекучий (див. палючий). Пекучий вітер, пекуче сонце, журба пекуча.

Плакучий (рос. плачущий). І пригадалася йому та дівчина плачуща.

Плодючий = плідний.

Покотющий (див. котючий 1) От анахтемський шаг, який покотющий: трохи був не закотивсь.

Посидящий (рос. усидчивый).

Прагнючий — жадливий. Я на горілку не прагнючий.

Роботящий = робучий = робітливий = робітний.

1) Ручки ж мої роботящі, чом не робите? Чи хороша, чи вродлива, чи до діла робітлива? Там є дівка дуже красна, та лем не робітна.

2) В іншому значінні робітний у сполученні — Це сорочка робітна (до роботи).

Родючий — що добре родить. Родюча земля, родюче дерево.

Скачучий — що має властивість скакати. Цей горох скачучий, як молотили.

Скрипучий = скрипливий. Скрипуче дерево й здорове переживе. До цього прикладу дано в Номиса варіянт, де замість скрипучий — скрипливий.

Слухаючиий — що слухає, рос. слушающий. Усім головам слухаючим на многі літа.

Співучий, співущий = співливий, що вміє співати, що любить співати. Як би так, щоб хтось співущий, то б вам заспівав. Соловей инший удасться дуже співливий. Співучі баби. Співучий — також рос. певучий. Голосок тихий, співучий.

Сплющий — сонливий. Сплющий пес не угонить зайця.

Сплячий — що спить, рос. спящий. Прийшов до сп'ячого бога.

Зцілющий див. цілючий.

Терплячий = терплячкий (рос. терпеливый).

Тонучий — що тоне (рос. утопающий). Тонучий і бритви хопиться.

Тягучий — що має властивість тягатися, розтягатися, пружистий. Тягуче тісто — коржа не можна розкачати: що розкачаю, то воно збіжиться.

Тямучий, тямущий (рос. смыслящий, толковий). Він чоловік тямучий, не зіпсує діла. Павло Підзубень дуже тямущий чоловік, всяку старовину молодою головою зазнає.

Цілючий, цілющий, зцілющий

1) що має властивість зцілювати, тобто злучати в одно ціле. Побризкала брата цілющою водою і голова приросла до шиї.

2) (рос. живительный, целебный, целительный) Як зцілющий вітер від долин подише, хворі мої лоні міччю заколише.

Література:

• Борис Антоненко-Давидович — "Як ми говоримо".
• Олена Курило — "Уваги до сучасної української літературної мови".