Караваджизм

Караваджизм — мистецька течія в живопису Західної Європи, котра виникла на зламі 16-17 ст. Найменше караваджизмом були захоплені тогочасні малюнок та друкована графіка.

Караваджизм був демократичною гілкою стилю бароко та своєрідним антиподом академізму 17 ст. з його орієнтацією на ідеалізоване античне митецтво та відходом від реальності, котру представники офіційного мистецтва вважали недосконалою і вартою змін, виправлень за ідеальними формами, всілякому покращенню.

Умови виникнення[ред.]

Караваджизм виник в епоху, яку слід вважати періодом суміші декількох мистецьких течій наприкінці 16 століття, коли ще були живі і в повній мірі авторитетні майстри пізнього маньєризму. Навіть сам Караваджо в молоді роки навчався у маньєриста Сімоне Петерцано, але нічого не взяв від застарілих, переобтяжених, штучних композицій свого вчителя і маньєризму як такого. Помічником працював Караваджо і в майстерні римського маньєриста Джузеппе д'Арпіно, але і від нього не запозичів нічого, окрім технічних навичок.

Відокремленість Караваджо від пізнього маньєризму добре відчував Джованні Бальоне, теоретик мистецтва, сам представник маньєризму і другорядний римський художник. Бальоне засуджував бунтівного в поведінці і художній манері Караваджо і завжди був на боці його ворогів.

Від геніального Мікеланджело Буонарротті йде лінія барокового живопису Італії. Цю лінію підхопили римські живописці (П'єтро да Кортона, Андреа Поццо, Аннібалє Каррачі та ін.), яких всіляко підтримали багатії і можновладці. Адже стиль бароко намагались монополізувати, аби воно уславило могутність і велич церковних і світських князів, велич католицизму. Тим часом живопис бароко покинув героїчні і демократичні традиції Мікеланджело заради декоративних ефектів чи формальних завдань.

Караваджо використовував лише деякі знахідки і засоби бароко, залишаючись в межах реалізму, притаманного північним художнім школам Італії. Він міг бачити і твори нідерландських художників, які рано почали розробляти композиції з нічним чи свічковим освітленням. Проблема реалізму в цих художніх школах ще недостатньо вивчена і недооцінена. Але його потужні можливості в повній мірі відбилися як в геніальних картинах Караваджо, так і в полотнах менш відомих майстрів, творців реалістичних портретів, натюрмортів, побутових і релігійних картин (портрети Вітторе Гісланді, натюрморти Крістофоро Мунарі, Беттера, Еварісто Баскеніса, побутові картини Чіппера та ін.)

Відомі караваджисти Італії[ред.]

Караваджизм в Італії характеризувався неглибоким проникненням у сутність знахідок Караваджо, засвоєнням його зовнішніх ознак, типажу, світлотіні. Світлотінь, різка в нічних сценах і дещо м'якша в побутових картинах, була головною ознакою караваджизму з доволі реалістичним відтворенням людських фігур та побутових речей. одягу, фруктів та квітів. З'явилися художники, які спеціалізуються на нічних сценах і вечірньому освітленні (Матіас Стомер, Бартоломео Манфреді, у Франції — Жорж де Латур, Жак Белланж). За пристрасть до нічного освітлення Герард Хонтхорст навіть отримав прізвисько Герардо делла Нотте, тобто Нічний Герардо.

Лише талановиті представники караваджизму відходять від формальних ознак стилю Караваджо і насичують картини особистими знахідками, прокладаючи свої стежки в мистецтві, нехай і неширокі (Хосе де Рібера, Матіас Стомер, Караччоло, Массімо Станціоне, Карло Сарачені, Ніколо Реньєрі, Валантен де Булонь).

Караваджисти Франції[ред.]

Утрехтські караваджисти (Голландія)[ред.]

Утрехтські караваджисти - невелика група митців Голландії 17 століття, що творчо розвивала знахідки художника - реформатора живопису з Італії Караваджо (1571 - 1610).

На відміну від головної купи художників протестантської Голландії, мешканці Утрехта залишились в лоні католицької церкви і довгі роки підтримували зв'язки з осередком католицизму і витончених мистецтв - Римом. Тут залюбки працювали представники нідерландського маньєризму попередньої доби, тобто 16 століття. Зв'язок з Римом і новітною течією в мистецтві - караваджизмом - успадкували саме утрехтці. Деякі з них десятиліттями жили і працювали в Римі - Хонтхорст, Бабюрен, багато обдарований Тербрюгген. До того ж Тербрюгген зустрічався в Римі з самим Караваджо і бачив його твори та вивчав їх.

Розквіт творчості утрехтських караваджистів припав на перші 35 років 17 століття. За цей час Тербрюгген та Бабюрен померли, а Хонтхорст все більше відходив від настанов Караваджо. Але утрехтські караваджисти мали суттєвий вплив на художників-голландців з інших мистецьких центрів, серед них - Герріт Доу і сам Рембрандт, котрий ніколи не був в Італії і не стажувався там.

Багато спільного з утрехтськими караваджистами знайдено і в творах уславленого французького майстра з Лотарінгії на ім'я Жорж де ла Тур. Майстер з Люневіля мав можливість бачити картини митців, що працювали в Римі і запозичив їх мистецькі знахідки у власній творчості, насичуючи свої картини власними трактовками та роздумами над біблійними і реальними проблемами.

Утаємничений Матіас Стомер[ред.]

Навіть серед талановитих утрехтських живописців особливе місце посів утаємничний Матіас Стомер,католик-фламандець, що перебрався в Італію та залишився там на все життя. А картини Стомера, надзвичайно високих мистецьких якостей, стали надбанням культури двох країн - Італії і Голландії 17 століття.

Хонтхорст. Скрипаль з чаркою вина, бл.1624 Музей Тіссен-Борнемісса, Мадрид.
Хонтхорст. Концерт(Музичний супровід бенкету),1624 р.
Хонтхорст.Бенкет блудного сина.

Трагічні події життя чи моральність вчинів людей мало зачіпають Хонтхорста. Він нейтрально змальовує пьяненького скрипаля чи чоловіка і жінку, що відверто фліртують , граючи на музичних інструментах. Гра жінки на лютні часто передувала домовленості про ціну на секс послугу. Нічна сцена в картині Хонтхорста «У сводні» саме про це, в руці нічного залицяльника кошель з грошима... Показовою є і картина «Бенкет блудного сина». Художник бере легковажний момент - сам бенкет, веселощі на батьківські гроші, за якими будуть бідність і каяття. А ні бідність, а ні каяття Хонтхорста ніяк не приваблювали. Добре намальована картина стала легковажною розповіддю про марнування життя без осуду художником неблагодійного вчинку.

Худ. Хонтхорст. «У сводні»
Худ.Стомер. Муций Сцевола спалює власну руку перед загарбником Порсеною, бл. 1640 рр., (Art Gallery of New South Wales)
Худ. Стомер. Поклоніння пастухів. бл. 1635-40, Oil (North Carolina Museum of Art)

Деякий час Хонтхорст і Матіас Стомер наче йдуть поряд.У Хонтхорса є картина з художником-читачем вночі(палац Барберіні, Рим ),і у Стомера є картина «Юнак читає біля свічки( художник? )». Обидва малювали «Поклоніння пастухів». Але Хонтхорст повернеться в Голландію, де розтренькуватиме талант на офіційні портрети і легковажні картини.

Навпаки, моральність і оцінка вчинків людини хвилюють Стомера. Герої Біблії і герої давньоримської історії - постійні персонажі його картин. Про захисника Риму Сцеволу він намалює декілька картин, уславивши самопожертву і здатність людини на героїчний вчинок.

Матіас Стомер назавжди залишиться в Італії, покине Рим і оселиться в південній частині країни, де не буде писати легковажних картин. І - кане в безвість, попри могутній талант і можливість стати уславленим не менше Хонтхорста.

Так звані філософи. Неаполітанська школа[ред.]

Хое де Рібера. Так званий «Архімед», 1630 р., Національний музей Прадо, Мадрид.
Хое де Рібера. Так званий «Діоген», приватна збірка
П'єтро Новеллі (1603-1647). « Філософ з рукописом та пісочним годинником », Національна галерея Шотландії, Единбург
Лука Джордано, «Філософ цинік», Мюнхен, Стара Пінакотека.
Лука Джордано, «Грубі жарти Ксантіппи над філософом Сократом»

Див. також[ред.]

Джерела. Список рекомендованих джерел (recommended reading)[ред.]

Всеобщая история искусств. — Т.4. — М., 1963.
Caravaggio and His Followers, Furora Art Publishers. — Leningrad, 1975 (англ.)
Микеланджело да Караваджо. Документы. Воспоминания современников. М, «Искусство», 1975
Кузнецов Ю.И., « Голландская живопись 17-18веков в Єрмитаже»,Л, «Аврора», 1979 (рос)