Київська Академія
Ки́ївська Акаде́мія (рос. Киевская Академия, англ. Kyiv Academy) — назва освітнього і науково-дослідницького, філософського і богословського, мистецького, культурного і літературного творчого простору з осередком в Києві, одного з найстаріших просторів в Східній Європі й одного з найстаріших просторів у Всесвіті Божому, історія установ і шкіл Київської Академії йде з дохристиянських, язичницьких часів, коли перші знання про Бога і Всесвіт Божий у країнах Словенщини перебували у старійшин родів і племен, відомих як князі і волхви. Перші школи Академії нового, західного типу засновані князями Києва з прийняттям християнства, саме тому роком початку відліку історії Київської Академії часом вважають 1037 р., коли в Києві зафіксовано існування школи нового типу при великому князі Ярославі Мудрім. З того часу Київська Академія вже більше тисячі років є осередком богослов'я, філософії, науки та освіти, мистецтва, медицини, культури та літератури в країні та регіоні.
В часи митрополита Петра Могили створені (відновлені) ним школи (Києво-Могилянська академія) позиціонували себе продовженням шкіл часів князя Ярослава.
Фактично всю сукупність вищих навчальних закладів і шкіл сучасних України, міських і сільських, можна розглядати в якості шкіл Київської Академії в тч внаслідок прямої спадкоємності вчитель-учень.
Покровителькою шкіл Київської Академії ще з часів князя Ярослава якщо не більш давніх вважається Сама Божа Премудрість, Син і Слово Боже, або грецькою Софія, Христос і Логос.
Софія, Премудрість Божа[ред.]
Важливим для розуміння історії Київської Академії є розуміння історії грекоримської, сходозахідної цивілізації, філософії і богослів'я, які пов'язані зі східним, (грецьким, словенським, руським і українським) християнством і латинством, римокатолицтвом, їх багатовіковою історією взаємодії і конфліктів, пов'язаним зі спільною історією в часи єдиного Римського господарства і Єдиної, Древньої, Кафоличної або Вселенської Церкви, а також розділенням на дві різні конфесії в часи церковного розколу 1054 року, кожна з яких береже своє бачення історії Древньої Церкви, поминає Христа, Матір Божу, Апостолів, мучеників, церковних вчителів, святих і преподобних.
Баба Софія або Бабуся Софія (рос. Бабушка София, англ. Grandma Sophia) - одне з імен Премудрості Божої, яка опікується Києвом і Київською Академією, Старою, Святою, Київською Руссю і Рідною Україною у її складі, одне з улюблених імен філософів в т.ч. вчених Київської Академії, які можуть називати себе в т.ч. "шанувальниками баби Софії", "дітьми баби Софії", "онуками баби Софії", "родичами баби Софії" тощо, записуючи таким чином бабу Софію в родичі українства, сучасного українського народу і отже розглядаючи як Покровительку Української Церкви в т.ч. як складової Церкви Древньої і Східної, після відокремлення латинян, які Премудрості Божій теж не чужі і яка ними теж опікується, наскільки це можливо і допустимо у подібних ситуаціях.
Ім'я Софія нерідке серед киянок і представниць сучасного, глобального українства. Також відомо про київську ікону Софії, Премудрості Божої, відому і шановану по всій Русі, Малій, Білій, Великій і Неосяжній, в самих різних куточках, країнах і господарствах Всесвіту Божого як на Заході так і на Сході, а також в Замор'ї.
Згадки[ред.]
"Народ Слов'янський, що походить од племені Афета, Ноєвого сина, названий Слов'янами за родоначальником і Князем своїм Славеном, нащадком Росса Князя, внука Афетового. Він, переселившись з Азії од часів Вавілонського змішання мов, став мешкати од гір Поясних, або Рифейських, і від моря Каспійського на Сході до ріки Вісли і моря Варязького на Заході; і від Чорного моря і ріки Дунаю на Півдні до Північного океану і Балтійського моря на Півночі. Доказом тому о Історія Преподобного Нестора Печерського і його послідовників і попередників, які ту історію писали і які всі були Академіками, або Членами тої головної школи, яку в Слов'янах заведено було в місті Києві Кирилом, філософом Грецьким, невдовзі по запровадженню там релігії Християнської. А взята вона з книг Священних Біблій і з старовинної багатої бібліотеки, в Києві зібраної, яка в пору нашестя варварів і од колишніх руїн загинула; від чого і самі школи ховалися в самих монастирях та підземних житлах навіть до днів Руського обраного Князя, або Гетьмана, Сагайдачного і Митрополита Київського Петра Могили, які стародавню Академію Київську поновили" (невідомий автор "Історії русів", якого зазвичай ототожнюють з архієпископом Георгієм Кониським.