Арабська мова/Абетки

Матеріал з Вікіпідручника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Для запису арабської мови прийнято використовувати арабську абетку, або так звану арабську в'язь (порівн. лат. text - тканина, в'язь, мереживо), оскільки арабські букви дійсно схожі на своєрідне мереживо. Арабська абетка нарівні з грецькою (а отже слов'янською і латинською) походить від стародавньої фінікійської абетки - абетки, яка в стародавні часи була поширена по всьому Середземномор'ю і Близькому Сходу. Арабська абетка швидше за все з'явилася як рукописний варіант однієї з старосемітських близькосхідних абеток на основі фінікійської. Саме арабська абетка була використана для запису однієї з священних книг людства - Священного Читання, відомого в усьому світі як Коран (араб.Читання). Цей чинник зіграв важливу роль у перетворенні арабської абетки на одну з абеток світового, загальнолюдського значення у сучасному глобальному суспільстві.

Цікаво, що в середньовіччі, на руських землях, які входили до складу Великого Князівства Литовського арабська абетка використовувалась руськомовними мусульманами для запису релігійних книг руською мовою. Див. Білоруська арабська абетка Таким чином, арабську абетку можна розглядати як одну з традиційних систем письма слов'янських народів, поряд з кирилицею і латиницею.

Позначення приголосних[ред.]

Кожна з 28 букв, крім букви аліф, позначає один приголосний. Вигляд букв змінюється відповідно до положення всередині слова. Всі букви одного слова пишуться разом, окрім шести букв (аліф, даль, заль, ра, зай, вав), які не поєднуються з наступною буквою.

в кінці слова в середині слова на початку слова окремо назва транслітерація транскрипція
أَلِف’аліф
بَاءба̄’ б [b]
تَاءта̄’ т [t]
ثَاءс̱а̄’ с̱ [θ]
جِيمджим дж [ʤ], [g]
حَاءх̣а̄’ х̣ [ħ]
خَاءх̮а̄’ х̮ [x]
دَالда̄ль д [d]
ذَالз̱а̄ль з̱ [ð]
رَاءра̄’ р [r]
زَايза̄йн з [z]
سِينсін с [s]
شِينшин ш [ʃ]
صَادс̣а̄д с̣ [sˁ]
ﺿ ضَادд̣а̄д д̣ [dˁ], [ðˤ]
طَاءт̣а̄’ т̣ [tˁ]
ظَاءз̣а̄’ з̣ [zˁ], [ðˁ]
عَيْن‘айн [ʔˤ]
غَيْنгайн г [ɣ]
فَاءфа̄’ ф [f]
قَافк̣а̄ф к̣ [q]
كَافка̄ф к [k]
لاَمля̄м ль [l]
مِيمмім м [m]
نُونнӯн н [n]
هَاءга̄’ г [h]
وَاوва̄в в [w]
يَاءйа̄’ й [j]

Аліф — єдина буква арабської абетки, яка не позначає жодного приголосного звуку. В залежності від контексту, вона може використовуватись для позначення довгої голосної, а̄ (див. нижче), чи як допоміжний знак, який не має свого звучання.

Позначення голосних[ред.]

Три довгих голосних звуки арабської мови (а̄, ӯ, ӣ) позначаються відповідно буквами аліф, вав, я. Короткі голосні на письмі, як правило, не передаються. У випадках, коли необхідно передати точне звучання слова (наприклад, в Корані чи в словниках), для позначення голосних звуків використовують надрядкові і підрядкові оголоси. (харакат).

Додаткові знаки[ред.]

28 букв, наведені вище, називаються хуруф (Шаблон:Lang-ar, однина حرفхарф). Крім них, в арабській мові використовуються ще три додаткові знаки, які не є самостійними буквами абетки.

в кінці слова в середині слова на початку слова окремо назва транслітерація транскрипція
هَمْزَةгамза [ʔ]
تَاء مَرْبُوطَةта̄’ марбӯт̣а [h] / [t]
أَلِف مَقْصُورَة’аліф мак̣с̣ӯра а̄ [aː] / [a]
  1. Гамза (Гортанне зімкнення) може писатися як окрема літера, або на літері-«підставці» (аліф, вав або я). Спосіб написання «гамзи» визначається її контекстом відповідно до низки орфографічних правил. Незалежно від способу написання, «гамза» завжди позначає однаковий звук.
  2. Та-марбута («зав'язана та») є формою літери «та». Вона пишеться тільки в кінці слова й тільки після харакату. Коли у літери «та-марбута» немає діакритичного знаку (наприклад, в кінці фрази), вона читається як літера «ха». Звичайна форма літери «та» називається та̄ 'мафтӯх̣а (Шаблон:Lang-ar, «відкрита та»).
  3. Аліф-максура («скорочений аліф») є формою літери «аліф». Вона пишеться тільки в кінці слова, й скорочується до короткого звуку а перед «аліф-васла» наступного слова (зокрема, перед префіксом аль-). Звичайна форма літери «аліф» називається 'аліф мамдӯда (Шаблон:Lang-ar, «подовжений аліф»).