По-еволюційному/Еволюційна послідовність

Матеріал з Вікіпідручника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Еволюційна послідовність— еволюційна послідовність у філософії, фізиці, біології. Кількісні зміни об’єктів природи у процесі еволюції, які приводять до якісних змін.

Еволюційна послідовність[ред.]

Послідовність 1[ред.]

В природі кожна якість відповідає певній кількості, яка виражена числом. Процес еволюції виражається певною еволюційною послідовністю чисел. Еволюційна послідовність чисел будується за діалектикою.

1).Перший член послідовності виражає початок еволюційного процесу, тому приймемо рівним початковому числу (А). Перший член складається з двох протилежних сторін, між якими виникає суперечність. Вона закінчується запереченням двох протилежних сторін на якомусь етапі. Суперечність закінчується через перехід до двох нових протилежностей. Це початковий член, тезис. 2). Другий член є заперечення першого. Він не дорівнює числу (А), а дорівнює якомусь числу (Х). Другий член складається з двох протилежних сторін, між якими є суперечність, котра закінчується через перехід до двох нових протилежних сторін. Заперечення виникає між ними. Це є антитезис. 3). Третій член є подвійне заперечення. Він є запереченням одного першого члена і одного другого члена, він є синтез двох членів. Подвійне заперечення є перехід в нову якість, він зберігає елементи і властивості попереднього стану, тобто фіксує спадкоємність. Третій член на основі цих властивостей можемо прийняти рівним 2Х. Маємо перші три члени: А, Х, 2Х. Це є арифметична прогресія, у котрої різниця дорівнює Х. Отримуємо послідовність, (n) є ціле натуральне число, натуральний аргумент:

А, Х, 2Х, 3Х, 4Х … nХ. (n → ∞). (1.1).

Послідовність 2[ред.]

1).Перший член послідовності виражає початок еволюційного процесу, тому приймемо його рівним одиниці, бо еволюція починається з найменшого числа. Одиниця складається з двох протилежних сторін, між якими виникає суперечність. Вона закінчується запереченням двох протилежних сторін на якомусь етапі. Суперечність закінчується через перехід до двох нових протилежностей. Це початковий член, тезис. 2). Другий член є запереченням першого. Він не дорівнює одиниці, а дорівнює якомусь числу Х. Другий член складається з двох протилежних сторін, між якими є суперечність, котра закінчується через перехід до двох нових протилежних сторін. Заперечення виникає між ними. Це є антитезис. 3). Третій член є подвійне заперечення. Він є запереченням одного першого члена і одного другого члена, він є синтез двох членів, або сума. Подвійне заперечення є перехід в нову якість, він зберігає елементи і властивості попереднього стану, тобто фіксує спадкоємність. Третій член можемо прийняти рівним сумі перших двох на основі цих властивостей: 1 + Х. Еволюційна послідовність будується за таким правилом, кожен член дорівнює сумі двох попередніх. Маємо три члени геометричної прогресії. 1, Х, 1 + Х. Послідовність будується за цим законом для будь-якої кількості членів. Знаменник (Х) дорівнює відношенню третього члена до другого: Х = (1 + Х)/X. Звідси маємо квадратне рівняння. Х² – Х – 1 = 0.

Знаходимо корні. Перший корінь: Х1 = 0,5 (1 + √5). Позначимо Х1 = φ. Це число називається золотий перетин: 1,618033…

Другий корінь: Х2 = 0,5 (1 – √5). Друге позначення: Х2 = – 1/φ. Х2 = – 0,618033…

Послідовність з першим коренем: 1, φ, φ ², φ ³… (1.2)

Показник степені є будь-яке ціле число, тому члени послідовності збільшуються необмежено. Зростаюча прогресія. На практиці зручно користуватися аналогічною послідовністю цілих чисел: 1, 2, 3, 5, 8, 13, 21, 34, 55... Або з подвоєними числами: 2, 4, 6, 10, 16, 42, 68, 110. В ній кожен член дорівнює сумі двох попередніх. Відношення між будь-яким членом і попереднім приблизно дорівнює золотому перетину.

Послідовність з другим коренем: 1, – 1/φ, 1/φ², – 1/φ³... (1.3). Прогресія, що убуває, із змінними знаками членів. Показник степені є будь-яке натуральне число. Аналогічна послідовність обернених цілих чисел: 1, – 1/2, 1/3, – 1/5, 1/8, – 1/13, 1/21... Оскільки закони діалектики є загальними законами природи, то і послідовності є загальним законом природи.

Періодична система елементів Менделєєва[ред.]

Приклад в природі еволюційної послідовності типу 1. Система елементів має сім періодів. У першому періоді в атома водню є одна оболонка для одного електрона, у другому – 2 оболонки електронів, у третьому – 3 оболонки електронів, у сьомому періоді атоми елементів мають сім оболонок в яких розміщуються електрони навколо ядра. Всього елементів є 110. Кількість оболонок в елементів у періоді утворюють еволюційну послідовність арифметичну прогресію з різницею 1: 1; 2; 3; 4; 5; 6; 7.

Кількість електронів в елементну дорівнює порядковому номеру.

Сонячна система[ред.]

Сонячна планетна система. Приклад у природі еволюційної послідовності типу 2. Вісім планет і пояс астероїдів обертається навколо Сонця: Меркурій, Венера, Земля, Марс, пояс астероїдів, Юпітер, Сатурн, Уран, Нептун. Вони обертаються в одному напрямку, орбіти їхні є майже коло. Середня відстань до Меркурія дорівнює 0.4 астрономічної одиниці, до Венери – 0,7, до Землі – 1,0, до Марса – 1,5, до головного поясу астероїдів приблизно в середньому – 2,8, до Юпітера – 5,2, до Сатурна – 9,5, до Урана – 19,2; до Нептуна – 30. Ряд відстаней емпіричних представимо як послідовність: 0,4; 0,7; 1,0; 1,5; 2,8; 5,2; 9,5; 19,2; 30. Вона співпадає теоретичною послідовність: 0,4; 0,4φ; 0,4φ²; 0,4φ³ … Порівняємо емпіричне значення з теоретичним:

0,4; 0,70; 1,00; 1,50; 2,8; 5,2; 9,5 (емпіричне)

0,4; 0,65; 1,05; 1,69; 2,7; 4,4; 7,2 (теоретичне)

Емпіричні і теоретичні значення співпадають достатньо точно. Астрономічна одиниця є відстань від Землі до Сонця – 150 млн. км. Маси планет в одиницях маси Землі: Меркурій – 0.015, Венера – 0.815, Земля – 1.0, Марс – 0.107, Пояс астер. – 0.001, Юпітер – 318, Сатурн – 95, Уран – 14, Нептун – 17. Головний пояс астероїдів перебуває між орбітами Марса і Юпітера на відстані 2,3 – 3,3 (2,8 серед.) від Сонця. Астероїди обертаються в тому ж напрямку, що і планети. Їхні розміри є від кількох метрів до сотень кілометрів. Можна вважати їх як карликові планети. В сімох планетах зосереджено 93% від усієї маси планет.

Сім планет рухаються за законом еволюційної послідовності типу 2. Сонячна система формується за законом еволюційної послідовності. Орбіти займають незмінні стаціонарні місця в просторі. Вірогідно, на відстані 2,8 відбувається еволюція нової планети з астероїдів. Орбіти поступово заповнюються матерією.

Порфирій Іванов не рекомендує ученим шукали планети в Сонячній системі з метою переселення на них, і не треба

Автоматична робота серця[ред.]

Автоматична робота серцевого м'язу. Серце має здатність ритмічно скорочуватися під впливом імпульсів, які виникають у самому серцевому м’язі. Автоматична робота серця майже не залежить від нервової системи. Скорочення шлуночків продовжується приблизно 0,3 секунди, вони розслабляються після цього. І весь серцевий м'яз перебуває у стані спокою або загального розслаблення протягом 0,4 – 0,5 секунди. Тривалість всього серцевого циклу дорівнює приблизно 0,8 секунди. Відношення між тривалістю розслаблення і скорочення дорівнює золотому перетину. Значить, це є еволюційний процес, що складається з двох дій: скорочення (тезис) і розслаблення (заперечення, антитезис). При скороченні серця початкова якість накопичується до певної кількості, кількість переходить в нову якість розслаблення. В момент розслаблення кількість накопичується, вона переходить у нову якість скорочення. Цикл закінчується, потім все повторюється. Очевидно, здібність автоматичності руху серця мають усі живі організми, які еволюціонують, вони б не існували інакше.

Рушійна сила еволюційного процесу. Еволюційна послідовність може мати будь-яку кількість членів. Розглянемо послідовності з двома членами. Перший член (а) виражає скорочення, наступний член виражає розслаблення, заперечення першого. Відношення між тривалістю процесів дорівнює золотому перетину: а, аφ, де а – перший член. Якщо перший член (aφ). Тоді буде: aφ, – aφ/φ . Або після спрощення: a φ, – a. Можливо, кінцеве значення є імпульсом для запуску другого циклу послідовності. Другий цикл запускається автоматично після першого циклу. Процес продовжується автоматично необмежено. Рух відбувається по спіралі. Процес починається спочатку. Кількість циклів теоретично є нескінченна, процес вічний. Процес діяльність і відпочинок заперечують один одного періодично. Причина руху, рушійна сила еволюції є в самій еволюційній системі. Цей процес є незалежний від інших систем. Цей процес відбувається на практиці в природі скрізь і в великому, і малому. Цей автоматичний механізм є серцем природи.

Мікроскопічні процеси. Атомна система. Квантова механіка[ред.]

Послідовність (1.1) відповідає багатьом дійсним фізичним системам. Наприклад, квантова механіка, атомна фізика. Послідовність є загальним законом природи. Світ побудований за єдиним законом.

Квантова механіка. Випромінювання чорного тіла[ред.]

Дослідники вивчали взаємодію тіла з випромінюванням. Класична фізика вивчає неперервні величини, вона не може пояснити розподіл енергії по частотам, який спостерігається в природі. Планк зробив припущення: енергія осцилятора з власною частотою (γ) може приймати тільки дискретні значення, кратні величині (hγ). Де h – постійна Планка. Ця основна одиниця енергії (hγ) неоднакова для всіх осциляторів, так як вона пропорційна частоті. Таким чином, енергія осцилятора рівна E = nhγ, де n – ціле число, яке змінюється від нуля до нескінченності. Отримуємо послідовність для енергії:

hγ1, hγ2, hγ3, hγ4…hγn. (n → ∞). (3.1)

Планк отримав точну відповідність між теоретичною формулою і розподілом енергії випромінювання по частотах, яке спостерігається в природі. Дослідники отримали функцію розподілу енергії Планка. (див. Бом. с30).

Атомнаи система[ред.]

Класична фізика не може пояснити будову атома. Нільс Бор (1913 р.) сформулював правильні постулати для атомних систем і узагальнив їх для всіх атомних систем.

1.Атоми можуть довго перебувати в певних станах, стаціонарних станах, в котрих вони не випромінюють і не поглинають енергію. В цих станах атомні системи мають енергії, котрі утворюють дискретну послідовність: E1, E2, E3 … En. Стани ці характеризуються стійкістю, всяка зміна енергії в результаті поглинання або випускання випромінювання або в результаті удару може відбуватися тільки при повному переході (перескакуванням) із одного цих станів в інший.

2. Атоми випускають або поглинають випромінювання тільки строго певної частоти при переході з одного стану в інший. Випромінювання, котре випускається або поглинається при переході із стану Em в стан En, є монохроматичне, і його частота γ визначається з умови: hγ = Em – En. Енергії виражаються арифметичною прогресією з різницею hγ. Нільс Бор розробив теорію атома водню і подібного водню, який має один електрон, на основі цих постулатів. Вона точно відповідає експериментальним даним.

Райдуга. Видиме світло при дисперсії розкладається на спектр сім кольорів. Частоти райдуги утворюються через еволюційну послідовність. Теорія будови атома Бора дає точно спектр райдуги.

Співвідношення невизначенності[ред.]

Формулювання. Якщо вимірювання відбувається з точністю ∆x і якщо одночасно відбувається вимірювання імпульсу з точністю ∆p, то добуток цих двох помилок відповідає виразу: ∆x ∆p ≥ ћ. Аналогічно, якщо енергія системи вимірюється з точністю ∆E, то час, до якого це вимірювання відноситься, повинно мати мінімальну невизначеність, яка дається виразом: ∆E∆t ≥ ћ.

Це є співвідношення невизначеності Гейзенберга. Це співвідношення означає, що (x) і (p) не можуть одночасно мати визначені значення. Якщо значення (x) визначено, тобто ∆x = 0, то ∆p дорівнює нескінченності. Значить, (р) не має ніякого визначеного значення. І навпаки. Якщо (х) і (р) невизначені у відомих границях ∆x і ∆p, то між ними має місце співвідношення невизначеності. Із нього виходить, чим менше ∆x, тобто точніше локалізоване тіло, тим більше ∆p, тобто тим більша невизначеність імпульсу. Автор вивів співвідношення невизначеності на основі хвильових властивостей мікрочастинок Луї де Бройля. Співвідношення представляють собою обмеження для мікрочастинок застосування класичних понять визначеного місцезнаходження й імпульсу.

Співвідношення невизначеності науково пояснює, чому енергія, простір і час має дискретний характер. Дискретний характер є основний у природі, він проявляється в усіх явищах природи. Особливо дискретність проявляється для частинок атомних розмірів. Якщо ∆Х ∆Р ≥ h, ∆T∆E ≥ h, то існує рівність: ∆Х ∆Р = ∆T∆E. (∆ Х/∆Т) ∆Р = ∆Е. Або Е = mV². Якщо швидкість (V) дорівнює швидкості світла, то: Е = m c². Формула Ейнштейна, яка виведена через співвідношення невизначеності. На початку створення Всесвіту існує взаємний перехід енергії і маси за формулою Ейнштейна. На початку створення Всесвіту енергія перетворювалася в елементарні частинки з масою. Потім часточки перетворюються в атоми, молекули, фізичні тіла, планетні системи, галактики. Між ними виникає рух.

Історія[ред.]

Порфирій Іванов дав ідею для побудови еволюційної послідовності. У 1981 році Іванов показав на своєму практичному досвіді голодування, що терпіти без їжі треба певне число годин: 24, 42, 66, 108 годин в тиждень. Він показав послідовність чисел, в якій кожен член дорівнює сумі двох попередніх. Це є еволюційна послідовність. Він направив думку дослідників на пошук наукового пояснення еволюційної послідовності. Іванов говорив: «Цього немає в природі, що це твоє. Раз ти зробив у природі, тобі далося це все, вже це є наше спільне, але не твоє особисте». 1966.07:125. Згідно із заповітом Іванова, ця стаття має статус суспільне надбання. Послідовність будується на основі діалектики.

1. Дві протилежні сторони є в природі, вони існують в єдності і боротьбі. Всі речі, явища мають протилежні властивості та тенденції розвитку. Вони перебувають в єдності, одна без одної не існує. Протилежні сторони взаємодіють постійно в формі боротьби, її результатом є розвиток. Між ними виникають суперечності, які є джерелом, змістом, рушійною силою саморозвитку світу. Процес закінчується через перехід до двох нових протилежних сторін.

2. Подвійне заперечення є в природі. Об'єкти розвиваються шляхом подвійного заперечення. Кожний ступінь є синтезом попередніх ступенів, і відтворює на вищій основі характерні риси, структуру початкового ступеня розвитку. Подвійне заперечення є необхідним моментом процесу розвитку, умовою якісної зміни об'єктів. Розвитку об'єктів не існує без заперечення попередніх форм. Заперечення відображає не знищення об'єкта, а момент його переходу в нову якість, в якій зберігаються елементи і властивості його попереднього якісного стану, тобто фіксує спадкоємність.

3. Взаємний перехід якісних і кількісних змін. Кількісні зміни поступово накопичуються, на певному етапі розвитку порушують їхню міру, і зумовлюють у них корінні зміни. Якість переходить у кількість, а кількість переходить у нову якість. Нова якість є запереченням початковій якості.

Три стадії еволюційного розвитку. Приклад. В історії людства можна виділити три стадії розвитку людства. Стадія 1. Еволюція. На цій стадії еволюція людини домінувала в житті людей. Люди були близькі до природи, вони любили повітря, воду, землю. Люди загартовувалися в природі, вони були здорові і сильні. Спочатку еволюція була біологічна, потім виникла соціальна еволюція, це були дві протилежності. Між ними існувала суперечність, вона закінчилась через перехід до інших двох протилежностей. Люди заперечили загартування, відійшли від природи. Стадія виражається числом 1. Стадія 2. Вчення Христа. Люди залишили загартування в природі, відійшли близько від природи, прийняли вчення Христа. Вчення Христа домінувало в житті людства. Згодом виявилося, що люди не можуть виконувати вчення Христа повністю, вони можуть вірити в Христа. Між вірою і виконанням існує суперечність, вона закінчилась через перехід до інших двох протилежностей. Стадія є запереченням першої, тому виражається невідомим числом (Х). Стадія 3. Синтез еволюції і вчення Христа. Люди заперечили одне вчення Христа, а прийняли синтез загартування і вчення Христа. Порфирій Іванов створив через свою практику вчення, яке є синтез еволюції і вчення Христа. Зараз синтез еволюції і вчення Христа домінує в житті людства. Стадія виражається числом (1 + Х). Три числа створюють еволюційну послідовність: 1; Х; 1 + Х.

Цитати Іванова про Сонце[ред.]

6507:61. «Сонце не примушує вірити його силам, бо Сонця немає такого, як ми з вами думаємо і робимо. Якби Сонце було, як воно сходить і заходить по нашій Землі, воно б прибрало хвилі океанські. Воно є полум'я, нам з вами здається. Чоловік не навчив жити сам себе з одним Сонцем і без Сонця, він навчив себе спати. 62. А коли ніч приходить, він іде спати на спокій. Він спить, нічого не думає. Його сон підносить йому, що буде з його життям завтра. Природа показала на першому чоловікові, за його зроблене і вжите ним. Він втратив свої здібності через це, і помер безсилий. Ми питаємо чоловіка первонародженого. Для чого народився він, або для чого народили його? Він не народжувався сам, природа народила його не для того, щоб він воював з природою. Вона народила його для дружби, жити разом. 88. Вчення Іванова не вірить Сонцю, а вірить своїм силам. Сонце не треба ні на що, Сонце не допоможе, якщо людина не виробить сили. 128. Іванов не вірить Сонцю, він не визнає його сили над ним. Сонця, як ми з вами думаємо, немає.129. Сонце – це є ми, розумна істота».

6604:138. «Сонце є, ми народжуємо його щоранку. 139. Сонце заходить не саме, ми садимо його своїми втомленими силами. Його не було в природі колись, перший чоловік народив його. Вся атмосфера є народжена. Ми не отримали того, чого хотіли. Ми отримали те, чого ми не хотіли».

6710а:61. «Всі кажуть, що сонце є. А чому моя думка не погоджується? Це Сонце світить не наше. Люди створюють самі». 6803:91. «Ми народили день своєю появою. Якби нас, людей, не було в такому самовільному житті, ми б не мали Сонця на небі. Ми народили його самі».

6807:20. «20. Ми знаємо про такий час. Ми не обходимося без вечора. Потім ранній ранок приходить слідом за ним. Хто робив це все нам? Ми навчилися тягнути це до себе своїм розумом. Природа не дає нам це, а ми робимо самі це. Сонця як такого немає. Люди є самі в природі, їм потрібна завжди весна, та вони не проти від літа, осені. Зима не подобалася нікому, вона не потрібна. 24. Ми тягнули до себе час, так ми тягнемо його зараз. Сонце встало на землю, ми всі з вами піднялися. Та ми пішли в бій на нашу велику матір. 27. Нам треба буде зробити так без усякого Сонця. Ми не повинні сподіватися ні на що, крім чоловіка. Він завойовує сам у природі». 6904:121. «Сонця немає самого. Люди є одні, які тягнуть час до себе, зустрічають і проводжають місце кожне».

7201.15:56. «Тіло повинно бути таким, як воно народилося. Треба зробитися таким, як і раніше був. Сонце – це є ми, всі наші земні люди. Вони лягають спати без усякого Сонця. Воно не появляється до самого ранку. Коли ми зустрічаємося з ним, ми щасливі». 7212:123. «Сон наш є миліший від усього, герой усякий гине в ньому навіки. За моїм висновком, Сонця немає як такого. Життя національних людей є на нашій планеті Землі. Вони є самі на білому світі Сонце. Їхній розум, життєвий мозок хоче і робить у них».

7212:124. «Сонця немає між людьми, як вони думають. Хазяїн Бог є. Справа наша є холод і погана сторона, треба бути живим без усякого Сонця».

7301.30:9. «Ми вважали до цього діла: Сонце стоїть на своєму місці, а Земля крутиться (навколо своєї осі). Це неправда. Сонця як такого немає між людьми в атмосфері, як ми всі вирішили. Висновок один є такий тепер. Сонце є ми, люди. Вони почали робити в житті. Якби Сонце було в нас таке, як ми з вами думаємо, воно б спалило нас. А то це є. Ми з вами хочемо, те і зробимо. 93. Сонце приходить щодня, і воно відходить. Люди хочуть самі цього і роблять у цьому, у них виходить».

7510:17. «Наука говорить, що живе тіло Сонця є вогняне. Воно не має вогню як природне. Якби воно було вогняне і сили були, то мікроби палилися від нього. Це атмосфера є така, вона не є шкідлива зимою зовсім. Ви з'єднайте ніч з днем із цим ділом, так та атмосфера. Вона не розділяється на різне, в природі є все однакове. Ми думаємо так, що холод наступає звідкілясь, а він появляється тут же на цьому місці. Так само Сонце заходить за Землю начебто. Ні, це відбувається в наших людях. Люди роблять це все у природі. Вони вибрали це місце, знайшли своє існування, вони придбавали те, що треба в житті. 31. Милі мої всі люди, гляньте на сонце! Ви побачите там правду, своє оздоровлення. Ви будете такими, як я: Переможець природи, Учитель народу та Бог землі. 32. Ось чого нам треба добитись у природі, щоб цього чоловіка прославили як Бога Землі за його діло. Він примушує ходити калік, він дає зір сліпим, а всі нові хвороби щезають через учинок його. Ось що він зробив нам, він розкрив життя і прогнав смерть. Іванов зробив це все своїми руками сам, він є не теоретик у житті, він зустрічався природно з повітрям, з водою, він ступав по землі зі своєю практикою в природі. Я не старався уникати цього всього. Мої сили процвітали, природа освітила їх для цього, щоб допомагати ними нашому хворому чоловікові. А коли він зрозуміє мене такого, він згодиться і буде в природі таким, як я. Учитель не заперечує мати всім ці сили, лише б любов була ваша в цьому. Нам не треба чекати час, а ми готуємося до нього, ми направляємо всі свої сили для того, щоб зробити це діло. Ми ходимо весь рік весь час, робимо те, що годує нас весь рік. 34. Ми трудилися без усякого відпочинку від самого першого чоловіка. Він став майструвати в природі це початкове життя. Він був чоловік світило всьому, він був хазяїн своєму ділу в природі. 35. Коли він говорив слова, у нього виходило. Він розділив світло і темноту. 36. Це не Сонце є, а люди хочуть і хотіли самі ще вчора після заходу Сонця. Воно зайшло в нас і зійшло з нами. Ми прибрали його з дороги спільними силами народними. Воно є люди, найголовніше. Якби не люди, у нас не було б нічого. Сонце треба всім живим істотам, вони радуються ним, а не сонце ними. Люди є все Сонце, а Сонце є люди. Вони бажають, щоби було Сонце, так воно й робиться слідом за людьми. І Сонце ховається після них».

7704:1. «Наші люди хочуть узнати, Сонце є між нами такими, чи його як такого немає? Відповідаю прямо. Сонце – це є ми, всі люди, встаємо і лягаємо. Природа оточила нас цим, дала світло і тьму». 7906:81. «Це така природа прийшла на це діло, вона вводить це все в житті. Це така народжена видимість, котра означає. Сонце – це є щось таке, всі наші люди. У них усіх є така часткова сила, те, чому треба бути».

Література[ред.]

  • Сухан В. В. Хімія. – К.: Либідь, 1993. – 408 с.
  • Бом Д. Квантова теорія. – М. 1965. – 728с.
  • Шпольський Д. Атомна фізика. Т 1. – М. Наука. 1974. 576с.
  • Гурштейн А. А. Вічні таємниці неба. – М. 1973. 255с.
  • Баренбаум А. А. Галактика. Сонячна система. Земля./М:ГЕОС – 2002.
  • Лансберг Г. С. Оптика. – М. 2006. – 848с.

Посилання[ред.]

Еволюція Всесвіту