ІНТЕГРАЛЬНА ОЦІНКА ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ

ІНТЕГРАЛЬНА ОЦІНКА ЕКОЛОГІЧНОГО СТАНУ

Дослідження присвячено поглибленому вивченню методологічних аспектів комплексної оцінки екологічного стану територій, удосконаленню оцінки та розробці узагальнюючого комплексного показника екологічної небезпеки на базі методу питомої участі.Проаналізовано розвиток суспільства. Запропоновано шляхи подальшого вдосконалення методики його дослідження. Визначено сутність та характеристики соціального капіталу, а також роль цінностей у його формуванні. Виявлено декілька груп цінностей, які мають загальнолюдські, організаційні та індивідуальні прояви. Стаття присвячена актуальній проблемі оцінювання екологічного розвитку . Досліджено сутність розвитку та пояснено причини загострення інтересу до даного питання. На підставі узагальнення доробок науковців визначено складові розвитку та розкрито зміст кожної з них. Пояснено суперечливий характер сталого розвитку , визначені групи чинників, що забезпечують розвиток. На підставі використання системи статистичних показників проведено оцінювання екологічного розвитку та досліджено його динаміку. Для забезпечення методологічної єдності всіх часткових показників системи й однозначної оцінки рівня й динаміки досліджуваного процесу запропоновано методику розрахунку інтегрального показника екологічного навантаження. Використання інтегрального показник дає змогу ранжувати за рівнем стану довкілля, формувати склад рейтингових груп регіонів за рівнем відхилення від середнього значення інтегрального показника екологічного навантаження, виявляти зміни за певний період, оцінювати характеристику тенденцій у зміні екологічного розвитку регіону.

Ключові слова:

суспільство, індекс сталості , індекс сприятливого середовища , інституційні чинники, норми, цінності, довіра, розвиток, екологічний розвиток, екологічне навантаження, статистичний показник, інтегральний показник.

ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ

Останнім часом проблематика сталого розвитку країн світу активно обговорюється вітчизняними і зарубіжними вченими. Загострення інтересу до даного питання пояснюється складністю сучасного етапу розвитку світового співтовариства, який призвів до виникнення глобальних проблем у всіх сферах людського існування. Концепція сталого розвитку вперше була сформульована на конференції ООН. Тоді під сталим розвитком (англ. «sustainable development») розумівся такий розвиток суспільства, який задовольняє потреби нинішнього покоління і не ставить під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти їхні власні потреби [1-10]. Це визначення в подальшому найбільше цитувалося, проте воно є далеко не єдиним. Сьогодні існує безліч тлумачень, і єдиної точки зору щодо суті цього поняття не вироблено. Узагальнюючи доробки науковців можна зазначити, що тлумачення поняття «сталий розвиток» поширюється до об'єднання трьох основних точок зору: економічної, соціальної та екологічної. Узгодження цих різних точок зору і їх впровадження у вигляді конкретних заходів є завданням надзвичайно важливим, оскільки всі три елементи сталого розвитку повинні розглядатися збалансовано. Аналіз останніх досліджень і публікаці. Соціальний та економічний аспекти сталого розвитку широко висвітлюються в працях українських і зарубіжних дослідників. Вагомий внесок в дослідження цієї сфери внесли такі вітчизняні вчені, як І. Вахович, В. Дармограй, О. Коломієць, В. Кузьомко, І. Леонідов, О. Подсолонко, Н. Полонська, Д. Стеченко, Т. Уманець, В. Черевко та ін. Екологічні проблеми сталого розвитку розкриваються в працях О. Балацького, Ю. Гутаревич, П. Канило, В. Кропивенської, В. Міщенка, Є. Форнальчик та інших науковців. Незважаючи на різноманіття наявних публікацій, багато аспектів поставленої проблеми вченими маловивчені. Зокрема, незважаючи на безліч спроб пошуку, в даний час відсутній універсальний інтегральний індикатор, що дозволяє дати обґрунтовану оцінку всіх аспектів процесу сталого розвитку.

Постановка завдання.

Метою є визначення сутності , оцінювання сталого екологічного розвитку .

Виклад основного матеріалу.

Сталий розвиток є поширеною концепцією взаємодії суспільства і природи, якою зараз керуються передові країни світу. Загалом, під сталим розвитком розуміють економічно, соціально і екологічно збалансований розвиток певних територій і розташованих на них міських і сільських поселень (населених пунктів), спрямований на узгоджене формування та функціонування їх економічної, соціальної та екологічної складових на основі раціонального використання всіх видів ресурсів (природних, трудових, виробничих, науково-технічних, інформаційних тощо) [2-16].

У епоху швидких змін і глобалізації економіки особливої актуальності й першочергового значення набуває проблема удосконалення всебічної оцінки екологічного стану довкілля. Вона зумовлює необхідність об'єктивного наукового вивчення всіх складових екологічності й, насамперед, розробки інтегрального показника екологічного стану регіонів. Розвиток людського суспільства завжди відбувався і відбувається в тісній взаємодії з природою. Взаємодіючи з природою, людина завжди прагнула поліпшити свій добробут, зробити життя більш комфортним і матеріально забезпеченим. Це зумовило збільшення виробництва необхідної продукції промисловості та сільського господарства і спричини ло необмежене використання різноманітних при родних ресурсів та утворення відходів, що, потрап ляючи в навколишнє природне середовище, забруднюють його. Дослідження багатьох провідних вчених Ук раїни присвячені питанням екологічної оцінки, екологізації, екологічності та аграрного виробництва, зокрема П.П. Борщевського [3-8], Б.М. Данилишина [1—3], С.І. Дорогунцова [2—3; 7], Л.Г. Мельника [4-9], В.Ф. Семенов [8-16], В.В. Тарасової [9—10], В.М. Трегобчука [11-14], М.К. Шапочки [6-9]. Але деякі методологічні аспекти інтегральної оцінки екологічного стану довкілля розроблені недостатньо.

ПОСТАНОВКА ЗАДАЧІ

Мета дослідження — удосконалення оцінки та розробка інтегрального показника екологічного стану регіонів. Об'єктом дослідження виступають природні і техногенні процеси екологічного стану й небезпеки регіонів. Слід зазначити, що будь-яка система показників повинна завершуватися узагальнюючим показником, що забезпечує методологічну єдність всіх часткових показників системи й однозначну оцінку рівня й динаміки досліджуваного процесу. Тому пропонуємо розраховувати інтегральний показник екологічного навантаження. Цей показник охоплює три показники екологічного розвитку в розрахунку на один квадратний кілометр території: викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, загальне відведення забруднених стічних вод у поверхневі об’єкти, наявність відходів I–ІІІ класів небезпеки. Інтегральний показник екологічного навантаження визначається за формулою[7-10]. Значення інтегрального показника екологічного навантаження може коливатися в межах від 0 до 1, і чим воно більше, тим гірший екологічний стан в регіоні.Для обчислення інтегрального показника екологічного навантаження необхідно провести попереднє нормування часткових показників, тобто перетворити їх на відносні величини, які мають значення в інтервалі від 0 до 1, та визначити вагові коефіцієнти для їх згортання.Оскільки показники екологічного стану є дестимуляторами та в ідеалі мають наближатися до 0, то їх нормовані значення будуть оберненими. Згортку цих показників доцільно здійснювати з ваговими коефіцієнтами рівними 1/3 будемо вважати, що всі три фактори екологічного стану є однаково важливими. Запропонований метод формування інтегрального показника екологічного навантаження було апробовано на підставі аналізу статистичних даних. Система показників, за допомогою якої розраховується інтегральний індекс, відповідає основним системним вимогам – мінімальної кількості, повноти, відсутності дублювання.

Дослідження присвячено поглибленому вивченню методологічних аспектів комплексної оцінки екологічного стану територій, удосконаленню оцінки та розробці узагальнюючого комплексного показника екологічної небезпеки на базі методу питомої участі. слугували статистичні збірники й екологічні пас порти. Інтегральна оцінка являє собою поєднання дек ількох показників, у процесі їх взаємодії, у один ком плексний показник. Інтегральний показник — кількісна характеристика декількох зведених та об'єднаних взаємопов'язаних показників. Разом соціальна та економічна складові сталого розвитку мають зумовити високу якість життя населення, передусім забезпечити нівелювання існуючої диференціації населення по доходах і умовах життя.Слід зазначити, що сталий розвиток регіону – проблема неординарна та суперечлива. Про такий розвиток можна говорити лише тоді, коли економічне зростання, матеріальне виробництво та споживання, інші види суспільної діяльності відбуваються в межах, визначених здатністю екологічних систем до відновлення [3-10]. Концептуальними засадами сталого розвитку передусім передбачається екологізація економіки, гуманізація, запровадження певної системи принципових підходів до питань суспільної діяльності.Серед основних чинників, що забезпечують сталий розвиток, можна виділити такі [1-9]:– екологічний – визначає умови й межі відновлення екологічних систем унаслідок їх експлуатації;– економічний – передбачає формування економічної системи, гармонізованої з екологічним чинником розвитку;– соціальний – утверджує право людини на високий життєвий рівень в умовах екологічної безпеки й благополуччя.

Усі питання сталого розвитку є дуже актуальними для України. Неузгодженість темпів економічного розвитку і вимог екологічної безпеки, домінування природомістких галузей з високою питомою вагою ресурсо- та енергомістких застарілих технологій, сировинна орієнтація експорту, мілітаризація виробництва, відсутність культури праці та споживання тощо призвели до формування техногенного типу економічного розвитку. Як наслідок, нині антропогенне навантаження на природу наближається до граничної межі її екологічної стійкості. За нею починаються кризові та катастрофічні зміни в природі, що негативно впливає на життєдіяльність людини і суспільства [4-10].Виходячи з того, що вітчизняні науковці достатньо уваги приділяють визначенню та дослідженню показників економічної та соціальної складових сталого розвитку регіону, ми більш детально розглянемо показники екологічної складової.

Екологічна складова є важливою складовою сталого розвитку регіону, вона характеризується станом довкілля. Загальний стан довкілля залежить від стану атмосферного повітря, поверхневих водних об’єктів та наявності відходів.Для оцінювання екологічного розвитку регіону пропонуємо використання наступних статистичних показників. 1. Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря – це загальна кількість забруднень, що надійшли в повітряний басейн від джерел викидів як після проходження пилогазоочисних установок у результаті неповного уловлення й очищення на організованих джерелах забруднення, так і без очищення від організованих і неорганізованих джерел забруднення. Забруднення атмосферного повітря характеризується як зміна складу та властивостей атмосферного повітря в результаті надходження або утворення в ньому фізичних, біологічних факторів і хімічних сполук, що можуть несприятливо впливати на здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища. Забруднюючи речовини в атмосферне повітря потрапляють переважно від стаціонарних та пересувних джерел. Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел – це загальна кількість забруднень, що надійшли в повітряний басейн від стаціонарних джерел викидів як після проходження пилогазоочисних установок у результаті неповного уловлення і очищення на організованих джерелах забруднення, так і без очищення від організованих і неорганізованих джерел забруднення. Сюди не включаються викиди шкідливих речовин у результаті ерозії ґрунтів (пилових буревіїв), лісових пожеж і т.ін. Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від пересувних джерел – це загальна кількість забруднень, що надійшли в повітряний басейн під час роботи двигунів автомобільного, авіаційного, залізничного, водного транспорту та виробничої техніки.

2. Скидання забруднених зворотних вод у поверхневі водні об’єкти. Воно характеризується обсягом неочищених або недостатньо очищених стоків. Забруднені зворотні води – це виробничі та побутові стоки (включаючи шахтні, рудникові, пластові, дренажні), враховуючи залпові скиди, які надходять у поверхневі водні об’єкти без очищення, або після недостатнього очищення і містять забруднюючі речовини в кількості, що призводить до порушення встановлених норм якості води у контрольному створі. 3. Утворення промислових відходів (І-ІІІ класів небезпеки). Небезпечні відходи – відходи фізичні, хімічні чи біологічні, характеристики яких створюють чи можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров’я людини і які потребують спеціальних методів та засобів поводження з ними. Небезпечні відходи містять такі речовини, що мають небезпечні властивості – токсичність, вибухонебезпечність, пожежонебезпечність, високу реакційну здатність або містять збудників інфекційних хвороб.Небезпечні відходи класифікуються наступним чином: I клас – надзвичайно небезпечні; II клас – високо небезпечні; III клас – помірно небезпечні;Всі запропоновані показників є дестимуляторами, зменшення значень яких свідчить про покращення екологічного стану в регіоні. Зазначені показники збираються органами державної статистики, є універсальними, повними, порівняними по роках та регіонах. Основним методологічним прийомом оцінки виступили два статистичних методи: рангів і питомої участі, що дозволяє стандартизувати екологічні ознаки з різними одиницями вимірювання. Сутність першого методу полягає в заміні абсолютних показників ранговими номерами, другого — відносними показниками структури, вираженими у відсотках . Оцінювання екологічної безпеки проведено за системою з 13 показників, що в середньому характеризують всі фактори впливу на довкілля.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Оцінка рівня екологічної стану регіону перед бачала аналіз процесів і явищ, які завдають або можуть завдати шкоду людині, суспільству та середовищу їх проживання.

Постановка проблеми.

Специфіка сучасних механізмів регулювання економічних відносин полягає у зростанні впливу на них соціальних чинників, серед яких соціальному капіталу належить дуже важлива роль. Це є закономірністю соціалізації сучасної економіки та вимагає міждисциплінарних досліджень для всебічного урахування різноманітних чинників у розробці стратегій соціально-економічного розвитку суспільства. Як свідчить досвід функціонування економіки соціально успішних країн, моделі розвитку соціалізованої економіки дуже розрізняються – неможливо застосовувати ці моделі у різних країнах з однаковим соціальноекономічним ефектом. Специфіка ж функціонування економіки та її соціальні результати визначаються особливостями господарського менталітету, системою норм, цінностей, соціальних вірувань та інших інституціональних чинників, що зумовлюють конкретні механізми та мережі взаємозв’язків між господарюючими суб’єктами, спільність їхніх інтересів, спрямованість дій. Вони формують соціальний капітал даного суспільства. Ф. Фукуяма розглядає соціальний капітал як своєрідну культуру, сукупність неформальних цінностей та норм, яких дотримуються члени громадського руху, що дає можливість співпрацювати один з одним. Така культура, за його визначенням, є основою співробітництва між громадянами, має конкретно-історичний характер, оскільки норми взаємності закорінені в соціокультурних традиціях [2-10]. Отже, ґрунтуючись на етичних кодах, що виконують роль соціальних регуляторів, соціальний капітал відтворюється з покоління в покоління через звичаї, традиції, релігію та інші соціальні інститути, які формують цінності суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Французький соціолог П. Бурдьє у статті «Форми капіталу « (1983) уперше виділив соціальний капітал поряд із економічним і культурним капіталом, визначивши його як «…сукупність реальних чи потенційних ресурсів, які пов'язані з володінням стійкою мережею більш – менш інституційних взаємин знайомств та визнання – іншими словами, з членством у групі» [1, 4]. На даний час у поясненні сутності соціального капіталу склалися 4 головні концепції: індивідуалістична концепція П. Бурдьє; мережевий підхід до визначення соціального капіталу Дж. Коулмана; інституційний підхід Р. Патнема; ціннісний підхід Ф. Фукуями. Визначальну роль цінностей більше визнають Р. Патнем та Ф. Фукуяма. Сучасні дослідники до поняття соціального капіталу відносять низку психологічних, фізіологічних, моральних, етичних, економічних та інших особистих якостей та можливостей кожної людини, які є її основним ресурсом і перевагою, порівняно з іншими людьми, в процесі її адаптації та ефективної реалізації в певному соціумі ( середовищі) на макро- та мікрорівнях. а результатами аналізу можна констатувати, що екологічна ситуація, як і в попередніх роках, суттєво не змінилася. Підсумкові результати державних статистичних спостережень з питань навколишнього природного середовища свідчать про те, що екологічна ситуація в регіоні залишається напруженою. Упродовж багатьох років проблеми розвитку суспільства належать до числа фундаментальних наукових проблем. Оскільки усі складові соціального капіталу та чинники, що їх визначають, дуже взаємопов’язані, не існує спеціальних досліджень впливу ціннісних чинників на формування соціального капіталу саме з погляду його характеристики як економічного ресурсу суспільства. З нашого погляду, такий підхід надає можливість виявити зв'язок між цінностями, що існують в суспільстві, та формами прояву соціального капіталу, що визначають і специфіку економічної системи даного суспільства, і механізми, що впливають на ефективність соціально-економічного розвитку.

Мета статті.

Метою є характеристика система цінностей сучасного українського суспільства з погляду можливостей формування соціального- позитивного чи негативного капіталу на макроекономічному рівні.

Виклад основного матеріалу.

У структурі соціального капіталу цінності займають особливе місце, бо вони сприяють розширенню горизонтальної довіри на кожному з рівнів, виступають самоорганізаційною основою формування соціального капіталу завдяки концентрації навколо вирішення певних проблем колективних зусиль, наближенню відповідальності та дієвості соціального контролю. Ф. Фукуяма розділяє їх на дві підгрупи: 1) культурно-психологічні та соціально-демографічні характеристики індивідів (такі як цінності та особистий досвід, соціальний статус, рівень доходів та освіти тощо), що визначають їхнє спонукання до інвестицій у соціальний капітал; 2). системні фактори того суспільства, де соціальний капітал функціонує: загальний рівень розвитку, якість та справедливість формальних інститутів, розподіл ресурсів та поляризація суспільства, а також ключові принципи кооперації [9-15]. Призначенням цінностей є: по-перше, ідентифікація ключових цілей суспільства; по-друге, визначення критеріїв їх реалізації; по-третє, об’єднання членів суспільства навколо спільної мети. Соціальний капітал, втілений у запасі певних формальних та неформальних норм і цінностей, слугує засобом ефективного регулювання та контролю взаємовідносин у суспільстві. Норми та цінності виступають важливою передумовою будь-якого виду спільної діяльності. Індивіди та групи розширюють свої можливості завдяки використанню тих чи інших норм та правил поведінки, що обмежують їхню свободу вибору, але дають змоги взаємодіяти з іншими. І при цьому, взаємне дотримання норм автоматично не дорівнює соціальному капіталу, оскільки норми та цінності можуть не відповідати притаманним принципам існування суспільства. Соціальний капітал базується на дії саме тих норм та цінностей, які підтримують соціально схвалювану взаємодію, роблять її більш ефективною. Соціальний капітал розглядається як певний потенціал суспільної взаємодії, що є результатом довіри між та всередині різних груп та спільності населення [5-11]. Розрізняють декілька груп цінностей, які мають загальнолюдські, організаційні та індивідуальні прояви. 1. Система цінностей визначає головні пріоритети розвитку суспільства. Загальнолюдські цінності мають бути основою для узгодження та координації суспільних, колективних та індивідуальних інтересів за допомогою вироблених суспільством норм і цінностей у напрямі забезпечення сталого розвитку та підвищення суспільного добробуту [1-5]. Серед них найчастіше називалиcя здоров’я, щасливе сімейне життя, матеріально забезпечене життя. 24% назвали життєву мудрість, 21% – цікаву роботу, 19% – активне діяльне життя, 15% – продуктивне життя - максимально повне використання своїх можливостей, сил і здібностей, 14% – любов, 11% – наявність хороших і вірних друзів, 11% – впевненість у собі (внутрішню гармонію, свободу від внутрішніх протиріч, сумнівів), 10% – свободу, 9% – розвиток -роботу над собою, постійне фізичне і духовне вдосконалення. Стан розвитку громадянського суспільства в Україні досліджується у працях А. Колодій, М. Требіна та інші. Проте, незважаючи на значну кількість робіт із зазначеної теми, існування новітніх підходів до розуміння громадянського суспільства, прогнозування його ролі в процесі становлення правової держави та оцінки стану розвитку й досі залишається не достатньо вивченим. Мета – проаналізувати сучасний стан розвитку громадянського суспільства в Україні, виявити проблеми його дослідження та запропонувати шляхи їх вирішення. Стан розвитку громадянського суспільства в Україні відслідковується багатьма міжнародними організаціями, які щорічно готують експертні звіти [3 – 6]. Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) у межах дослідження “Індексу сталості неурядових організацій” (CSOSI) опублікувало звіт щодо стану розвитку громадянського суспільства в Україні за 2023 р. Стан розвитку громадянського суспільства в Україні оцінено за шкалою від 1 до 7, де 1 показує дуже розвинутий рівень, а 7 означає низький рівень розвитку; бали від 1 до 2 характеризують сталість розвитку громадянського суспільства, від 3 до 5 – розбудову сталості, 6 і 7 – зародження сталості, бачимо, що найслабшими складовими сталості НУО є фінансова життєздатність (4 бала) та ставлення з боку громадськості (3 бала), а найсильнішими – кампанія громадянського представництва (2 бала) та надання послуг (3 бала). За загальною оцінкою зарубіжних експертів, громадянське суспільство України характеризується як перехідне та неконсолідоване, тобто таке, що не досягло рівня країн розвинутої демократії та зберігає ризик повернення до менш розвинутого стану. Соціологи, аналізуючи ЗМІ, зазначає, що нині домінують дві думки, які стосуються розвитку громадянського суспільства: перша – в Україні, хоча й вельми повільно, але все ж формується громадянське суспільство на основі посилення індивідуальної та групової активності громадян; друга – заперечує попередню, мовляв, посилюється не так громадянська активність, як пряма боротьба за владу, власність, землю, багатство, комфорт [1-5]. То що ж реально відбувається в українському суспільстві: активізація громадянської свідомості чи боротьба за владу і чи можна об’єктивно оцінити стан розвитку громадянського суспільства за наведеними вище показниками? У звіті міжнародного альянсу “CIVICUS”, який займається зміцненням громадянського суспільства у всьому світі був оприлюднений, так званий, рейтинг Індексу сприятливо середовища для громадянського суспільства (Enabling Environment Index ranking). Індекс був обрахований на основі 3-х груп, що характеризують соціально-культурні (Education, Communications, Equality, Geender Equality), соціально-економічні (Prosperity to Participate, Tolerance, Giving and Volunteering, Trust) умови для громадянського суспільства і державно-управлінські (Civil Society Infrastructure, Policy Dialogue, Corruption, Political Rights and Freedoms, Associational Rights, Rule of law, Personal Rights, NGO Legal Context, Media Freedoms). Нова Зеландія, Канада, Австралія, Данія та Норвегія – посіли перші п’ять позицій в рейтингу, Молдова – 61, Грузія – 66 місце. Незважаючи на авторитет альянсу “CIVICUS”, цей рейтинг викликає багато запитань, оскільки конкретних цифр, які стосуються кожного з показників у групах так і не було наведено. З огляду на це, можна зробити висновок, що всі вони усереднені [1-10]. Ефективність будь-якого дослідження суттєво залежить від загальних та конкретнонаукових принципів і підходів, які становлять зміст загальнонаукової та спеціальної методологій. Це те підґрунтя, на якому має базуватися кожен дослідник. У методологічному знанні особливо важливу роль відіграють принципи дослідницької діяльності, які об’єднують у собі основи теорії та практики. Пізнання повинно бути абсолютно безпристрасним і адекватним. На його виконання не повинні впливати загальні враження про суть досліджуваного, симпатії або, навпаки, антипатії, власний настрій чи стан. Виділяють такі два аспекти об’єктивності наукового знання. По-перше, об’єктивність розуміють як адекватність знання зовнішнього світу – це розуміння пов’язано з положенням про те, що на кожному етапі людського пізнання присутній момент відносної істини. По-друге, об’єктивність розглядають як відсторонення вченого від тих чи інших суб’єктивних переваг, його неупередженість стосовно оцінки результату наукового дослідження, свободу від групових та інших інтересів [1-5]. Що стосується інформаційної бази досліджень, то тут також неможливо уникнути суб’єктивності, бо її становлять: аналіз публікацій і досліджень про суспільство; соціологічні опитування населення, керівників, експертів; моніторинг ЗМІ; консультації із зацікавленими сторонами. Важливе значення для формування соціального капіталу як чинника сталого розвитку суспільства й економіки має цінність демократичних принципів.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Таким чином, проведена комплексна оцінка дає уявлення про дійсний екологічний стан і стан небезпеки, що формуються за рахунок системи природних і техногенних чинників, і дозволяє: здійснювати прогнозування стану небезпеки на перспективу за факторами впливу на довкілля в кожному регіоні; проводити адресне фінансування комплексу заходів щодо запобігання поширенню небезпечних природно техногенних явищ; для запобігання виникнення надзвичайних екологічних ситуацій, в першу чергу, направляти фінансові ресурси в регіони з найвищим ступен екологічної загрози і ризику. Основними напрямами підвищення рівня екологічної безпеки у регіонах України мають бути: комплекс заходів щодо запобігання поширенню небезпечних природно техногенних явищ — ерозії грунтів, виникнення надзвичайних екологічних ситуацій, пов'язаних з повенями, підтопленням території, пожежами в екосистемах; запобігання промислового та побутового забруднення водойм, зниження обсягів викидів шкідливих речовин в атмосферу; технічне переоснащення промислового виробництва шляхом запровадження ресурсо та енергозберігаючих технологій виробництва.На сьогодні чути заклики до підвищення громадянської активності і самоорганізації населення, розвитку правової культури і громадянського суспільства. Та, як показало проведене дослідження, об’єктивно оцінити стан розвитку громадянського суспільства в Україні досить складно. Без формування інтегральної системи базових цінностей і основоположних принципів, здатних об’єднувати суспільство, Україна й надалі буде приречена на орієнтаційну роздвоєність, конфронтаційність у політичному мисленні і поведінці. Успіхи соціально-економічного розвитку українського суспільства залежать від таких чинників: вибір цілей, моделей та шляхів реформування економіки країни засобами відкритого публічного обговорення та схвалення; прискорення процесів децентралізації, розбудова мереж, організацій та інституцій громадянського суспільства, що підтримують активність громадян та спонукають до більш продуктивних соціальних дій; наближення українського суспільства до європейського ціннісного, соціального, економічного, освітнього та наукового просторів на засадах європейських цінностей, задекларованих Конституцією ЄС; забезпечення більш тісних соціальних зв’язків між регіонами, містами та громадами різних областей України; формування соціальних мереж міжособистісних взаємодій на основі історично обумовлених культурних цінностей і норм. Тому вважаємо перспективними у подальших дослідженнях досягнення наукового консенсусу з приводу тлумачення терміна “громадянське суспільство” і розробку вітчизняної методики оцінки його стану розвитку, яка дасть змогу уникнути неточності перекладу назв показників та буде враховувати національні особливості становлення громадянського суспільства. Запропонована методика дає змогу враховувати найбільш значущі аспекти екологічного розвитку, а інтегральний показник екологічного навантаження – можливість ранжувати регіони за рівнем стану довкілля, формувати склад рейтингових груп регіонів за рівнем відхилення від середнього значення інтегрального показника екологічного навантаження, виявити зміни за певний період, оцінити характеристику тенденцій у зміні екологічного розвитку регіону.

Література

1. Лук’янихін В. О. Екологічний менеджмент у системі управління збалансованим розвитком : монографія / В.О. Лук’янихін. – Суми : Університетська книга, 2012. – 314 с. 2. Данилишин Б. М. Україна: проблеми розвитку і економічного зростання: / Б. М. Данилишин, О. В. Горська // Економіка природокористування і охорони довкілля: збірник наук. пр. — К.: НАНУ, 2001. — С. 4—11. 3. Данилишин Б.М., Природноресурсний потенціал сталого розвитку України / Б.М. Данилишин, С.І. Дорогунцов, В. С. Міщенко та ін. — К.: РВПС України, 1999. — 716 с. 4. Дорогунцов С.І. Удосконалення управління природокористуванням. Екологія: підруч. / С.І. Дорогунцов, П.П. Борщевський, Б.М. Данилишин. — К.: КНЕУ, 2005. — 371 с. 5. Мельник Л.Г. Екологічна економіка / Л.Г. Мельник. — Суми: Університетська книга, 2002. — 350с. 6. Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористуванням: підруч. / За ред. Л.Г. Мельника та М.К. Шапочки. — Суми: Університетська книга, 2006. — 759 с. 7. Розміщення продуктивних сил і регіональ на економіка: підручник /С.І. Дорогунцов та ін.; за заг. ред. С.І. Дорогунцова. — К.: КНЕУ, 2005. — 988 с. 8. Семенов В.Ф. Екологізація економіки регіону: навч. посіб. / В.Ф. Семенов. — Одеса, 2003. — 235 с. 9. Тарасова В. В. Ресурсоємність і ресурсовіддача в агровиробництві: монографія / В.В. Тарасова. — Житомір: ДВНЗ ДАУ, 2007. — 348 с. 10. Тарасова В. В. Ресурсоємність та землеємність в аграрному секторі АПК України: монографія / В.В. Тарасова. — К.: ННЦ "Інститут аграрної економіки", 2009. — 296 с. 11. Трегобчук В.М. Екологічні проблеми агропромислового виробництва, використання земельних і лісових ресурсів / В. М. Трегобчук // НАН Укр. — 1997. — №1. — С. 54—56. 14. Держава і громадянське суспільство: партнерські комунікації у глобальному світі: навч.-метод. посіб. / В. Бебик, В. Бортніков, Л. Дегтерьова та ін.; за заг. ред. В. Бебика. — К. : ІКЦ “Леста”, 2006. — С. 80. 15. Вахович І.М. Фінансова політика сталого розвитку регіону: методологія формування та механізми реалізації : монографія / І.М. Вахович. – Луцьк : Надстир’я, 2007. – 496 c. 16. Геєць В.М. Нестабільність та економічне зростання / В.М. Геєць. – К. : Ін-т екон. прогнозув., 2000. – 344 с.