Інтегральна екологія людини

Опис

У підручнику охарактеризовано взаємозв’язки природи і суспільства, динаміку впливу на людську спільноту космічних, планетарних, локальних природних явищ і процесів, а також наслідки антропогенного втручання у навколишнє середовище. Смисловим ядром видання є розкриття сутності екології людини як науки, що досліджує взаємовплив оболонок планети і людини, біохімію людського організму, можливості самодіагностики, оздоровлення, адаптації до стресогенних чинників і загальний еколого-демографічний стан людства з метою вироблення рекомендацій щодо гармонійного розвитку цивілізації і збереження природи.Підручник містить практичні роботи, короткий термінологічний словник, які сприятимуть глибшому осмисленню теоретичного матеріалу, виробленню навичок його практичного застосування.

Зміст

1. Екологія людини як наука

1.1. Предмет, об’єкт і завдання екології людини Місце екології людини в системі природничих і гуманітарних наук Методи досліджень екології людини

1.2. Зародження і розвиток екології людини 2. Людина і Всесвіт

2.1. Сучасне бачення будови Всесвіту

2.2. Будова нашої Галактики і її вплив на Землю та людський організм

2.3. Особливості Сонячної системи

3. Вплив фізичних параметрів, будови Землі, процесів її внутрішньої геодинаміки на людський організм

3.1. Фізичні параметри і внутрішня будова Землі

3.2. Взаємовплив зовнішніх оболонок планети і людини

3.3. Залежність здоров’я людини від фізичних полів Землі

3.4. Вплив геодинамічних процесів на стан людства Ендогенні геодинамічні процеси

3.5. Залежність конституції тіла і расових особливостей людини від кліматогеографічних умов її життя

4. Методика визначення коефіцієнта екологічної відповідності умов проживання людини

4.1. Методика розрахунків коефіцієнта природних умов

4.2. Континентальні екологічні особливості

4.3. Розрахунок коефіцієнта екологічної відповідності умов проживання людини

4.4. Визначення рівня людського розвитку

5. Біохімія людського організму

5.1. Макрокомпоненти, їх властивості і вплив на організм людини

5.2. Мікрокомпоненти, їх властивості і вплив на організм людини

5.3. Особливості впливу на людський організм мікроелементів-канцерогенів

5.4. Шляхи надходження елементів-забруднювачів в організм людини

5.5. Глобальна міграція забруднювачів

6. Негативні фактори впливу на людину

6.1. Фізичні фактори негативного впливу на людину Шум і вібрації в навколишньому середовищі Електричне і магнітне випромінювання як негативні фактори впливу на людину Вплив іонізуючого випромінювання на людський організм

6.2. Хімічні фактори забруднення довкілля Вплив на організм людини важких металів і їх солей Пестициди і їх дія на організм людини Токсичність хімічних речовин Мутагенність і її вплив на людський організм

6.3. Біологічні і соціальні фактори впливу на людський організм

6.4. Вплив препаратів побутової хімії і полімерних матеріалів на людину

7. Екологічні фактори здоров’я людини

7.1. Критерії здоров’я людини

7.2. Екологічна діагностика

7.3. Інтоксикація організму і роль окремих органів у його очищенні

7.4. Екологічні проблеми харчування людини

7.5. Напрями поліпшення здоров’я людини

7.6. Самодіагностика захворювань на ранній стадії

7.7. Самокорекція імунітету

7.8. Очищення організму

7.9. Особливості раціональної організації трудової діяльності Основні вимоги до організації відпочинку людини

7.10. Подолання психологічного перенавантаження

8. Адаптація людини до стресогенних чинників

8.1. Загальні закономірності адаптації людини

8.2. Адаптогенні фактори Фази розвитку процесу адаптації людини до навколишнього середовища Адаптація людського організму до низьких і високих температур Адаптація до режиму рухової активності Адаптація до гіпоксії

9. Екологодемографічний стан людства 9.1. Зв’язок між демографічними і глобальними екологічними проблемами Вплив екологічних факторів і рівня розвитку суспільства на тривалість життя людини

9.2. Вплив екологічних і соціальних факторів на демографічні процеси і здоров’я громадян України

Практичні роботи

Література

Короткий термінологічний словник

1. Екологія людини як наука Екологія людини як міждисциплінарна наука, що досліджує взаємовпливи природи і людської популяції з метою поліпшення стану здоров’я, підвищення соціально-трудового потенціалу людини, зародилася майже одночасно з класичною біологічною екологією. Однак інтерес людини до того, що відбувається в навколишньому світі і як це впливає на її здоров’я, виявився значно раніше — тоді, коли вона сформувалася як мисляча істота. З часом знання про взаємозв’язки у природі, вплив зовнішніх чинників на самопочуття, здоров’я і розвиток людства були систематизовані, осмислені, збагачені результатами різноманітних експериментів та синтезовані в науковий напрям, який поєднує набутки природничих (астрономія, геологія, географія, фізика, хімія, біологія, медицина та ін.), соціальних, філософських і економічних галузей наукової діяльності.

1.1. Предмет, об’єкт і завдання екології людини Людина є складною, самоорганізованою, саморегульованою системою, функціонування якої значною мірою залежить від її взаємодії із зовнішнім середовищем. У глобальному вимірі людина як вищий рівень живих організмів належить до біосфери (грец. bios — життя і sphaira — шар) — оболонки Землі, де існує життя. На неї поширюються всі закономірності функціонування біосфери та організмів, що її заселяють, із змінами біосфери пов’язаний розвиток суспільства, а також глобальні і локальні загрози людському життю. Водночас людина є елементом екосистеми — сукупності (єдиного комплексу) організмів і умов їх існування, неживих компонентів довкілля (атмосфера, ґрунтовий покрив, водойми), що перебувають у взаємозв’язках і взаємодії, внаслідок яких відбувається біотичний (грец. bios — життя) кругообіг (обмін) речовин та енергії. Утворюють екосистему організми і весь комплекс фізичних факторів. Вони можуть бути стійкими (зберігатися тривалий час) і короткостроковими (наприклад, штучні водойми). Середовище функціонування людини охоплює не лише природні, а й техногенні і соціокультурні елементи. Це означає, що її життєдіяльність відбувається в антропоекосистемі, якою, як правило, вважають однорідно заселений (за визначеними критеріями) простір, котрому властиві однорідні для певного часу форми взаємодії людей із довкіллям. Антропоекосистему формують такі компоненти і процеси: природа, її забрудненість, населення, його культура, рівень освіти, здоров’я, екологічна свідомість, соціально-побутові умови життя, господарська діяльність та ін.

Людина не є пасивною, цілком залежною від зовнішнього середовища істотою. Завдяки своїй унікальній тілесно-душевній організації вона спромоглася піднятися над світом тварин, стала суспільною особистістю, здатною планомірно і цілеспрямовано діяти, змінюючи навколишній світ, своє життя і власну сутність. Духовно-культурне панування над природою (одночасно із залежністю від неї) вирізняє людину з-поміж живих істот, робить її творцем свого життя, його матеріальних, духовних і культурних реалій. Крім того, людина здатна відокремлювати значуще, ціннісне від корисного, доцільного, функціонального, що збагачує особливим змістом її життя і форми взаємодії з довкіллям. Створення людиною реалій свого матеріального буття, утвердження духовних цінностей відбувалося у процесі і завдяки пізнанню, використанню нею природних закономірностей, тому людські творіння значною мірою повторюють витвори природи. Усе глибше пізнаючи її закономірності, використовуючи її потенціал задля своїх цілей, людина не завжди діяла виважено, завдавала шкоду довкіллю і собі. Навчити людину усвідомлювати себе невід’ємним елементом природного світу, враховувати і раціонально, без негативних наслідків, використовувати його закономірності і взаємозалежності покликана галузь екологічної науки — екологія людини (антропоекологія).

Інтегральна екологія людини— міждисциплінарна наука, яка досліджує загальні закономірності взаємодії людини, популяції людей з довкіллям, вплив факторів зовнішнього середовища на функціонування людського організму, цілеспрямоване управління збереженням і поліпшенням здоров’я населення.

В екології людини акумульовані надбання багатьох природничих і суспільних наук, внаслідок синтезу яких вона сформувалася в багатовимірну галузь знань, своєрідну філософію гармонійного буття людини у світі. Головна особливість екології людини полягає у виокремленні із загального контексту екології, охорони природи найскладнішого елемента — людини, в дослідженні різноманітних впливів на неї (природного, техногенного, культурного середовища), законів і закономірностей гармонійного буття людини у світі. З цього погляду для екології людини значний інтерес становлять стан і процеси, що відбуваються у біосфері, зокрема у техносфері — сукупності створених цілеспрямованою діяльністю людини штучних і змінених нею природних об’єктів.

Екологія людини не обмежується дослідженням проблематики довкілля, збереження оптимальних параметрів природного, культурного, техногенного середовищ, а постає як синтез знань про людину і все, що її оточує, їх взаємозв’язки і взаємовпливи, збагачує антропогенними принципами інші галузі знань і людської діяльності.

Предметом екології людини як науки є вивчення взаємодії людського організму і людської популяції із середовищем їх існування як цілісної системи, а об’єктом дослідження цієї науки — система «людина — навколишнє середовище (довкілля)». Людина при цьому фігурує на рівні окремого організму і на рівні популяції, а середовище охоплює природні, культурні, техногенні компоненти.

Сферою науково-практичних інтересів екології людини є також адаптація (лат. adaptio — пристосування) — пристосування організму на індивідуальному і популяційному рівнях до умов зовнішнього середовища, вироблене в процесі еволюційного розвитку. Людина (популяція) піддається незвичним впливам природних, економічних, соціально-культурних, психологічних факторів, що позначаються на її здоров’ї. У зв’язку з цим екологія людини трактує адаптованість до нових умов як сукупність соціально-біологічних параметрів, необхідних для стійкого існування організму в конкретному екологічному середовищі. Адаптивні можливості індивіда і популяції виявляються в реальних умовах, які утворюють антропоекологічне напруження — проблеми організму людини, спричинені дією факторів зовнішнього середовища. Його чинниками є соціально-психологічна, виробнича, побутова напруженість, гіпокінезія (порушення функцій організму внаслідок обмеження рухової активності), неправильне харчування, забруднення води і повітря, посилення шумів тощо. Дослідження впливу цих факторів на людину є передумовою вироблення науковообґрунтованої екологічної політики, яка повинна охоплювати соціально-економічні, технологічні, технічні, інформаційно-виховні, організаційні та інші напрями діяльності, спрямованої на розвиток фізичних і психічних можливстей людини, її здатності вдосконалюватися, жити у злагоді з собою і світом природи. Реалізація цього завдання неможлива без виконання екологією людини певних функцій: теоретико-пізнавальної (нагромадження, систематизація, узагальнення знань про закономірності взаємодії людини і довкілля; вироблення науково обґрунтованих висновків, прогнозів стосовно змін у природі внаслідок певної діяльності або бездіяльності людини, рекомендацій про доцільність чи недоцільність конкретних заходів); інформаційної (інформування суспільства про процеси і явища у природі, форми і способи раціональної поведінки людини); просвітницької (реалізація просвітницьких програм, акцій); практично-перетворювальної (реалізація на основі науково обґрунтованих прогнозів і рекомендацій конкретних заходів щодо збереження, оздоровлення довкілля, оптимізації поведінки людини в ньому); соціально-економічного контролю (цілеспрямований аналіз ситуацій, обґрунтування суспільних норм, забезпечення функціонування механізмів контролю за їх реалізацією); організаційно-управлінської (організація, аналіз, коригування процесів) та ін.

Головні завдання екології людини полягають в аналізі впливу факторів довкілля на людський організм, впливу людини на довкілля, прогнозуванні можливих змін у параметрах рівня здоров’я людей під дією зовнішніх факторів, виробленні науково-обґрунтованих нормативів їх життєзабезпечення з урахуванням прогнозів антропоекологічного напруження. Не менш значущими є і такі завдання: — вивчення стану здоров’я людей, їх соціально-трудового потенціалу, впливу факторів, комплексів середовища на здоров’я і життєдіяльність населення; — прогнозування можливих змін у здоров’ї людей внаслідок процесів, що відбуваються у зовнішньому середовищі; — прогнозування стану здоров’я майбутніх генерацій; — створення антропогенетичного моніторингу — системи спостережень за змінами процесів життєдіяльності людей у зв’язку з дією на них різних факторів довкілля, а також дослідження і оцінювання його умов, що впливають на здоров’я населення і зумовлюють поширення захворювань; — визначення науково обґрунтованих значень гранично допустимих техногенних навантажень на природне середовище; — вивчення впливу окремих факторів середовища і їх комплексів на здоров’я і життєдіяльність популяцій людини; — дослідження процесів збереження і відновлення здоров’я людських популяцій; — аналіз глобальних і регіональних екологічних проблем, які зумовлюють стан здоров’я людини; — вироблення нових методів дослідження екологічних факторів впливу на здоров’я людини (космічних, біохімічних та ін.); — аналіз і обґрунтування шляхів поліпшення рівня здоров’я і соціально-трудового потенціалу населення.

До сфери інтересів екології людини належить не лише нагромадження природничих, медичних, соціально-економічних знань, які стосуються життя людини. У її компетенції й організація морального, духовного виховання людини, спрямованого на усвідомлення нею своєї ролі в навколишньому природному середовищі. Філософське бачення людини як міри всіх речей має домінувати при вирішенні найважливіших проблем життя на землі. Водночас, долаючи корінні проблеми свого буття, людина повинна дбати про збереження рівноваги в природі, цілісності її систем. У цьому контексті екологія людини покликана розв’язувати двоєдине завдання: актуалізувати необхідність врахування під час реалізації будь-яких проектів потреб людських спільнот, окремої людини і зберігати цілісність природного середовища, що є передумовою оптимального функціонування багатокомпонентної і динамічної системи «людина — суспільство — природне середовище», екологічної безпеки людства.

Синтезуючи знання медичної географії — науки, що вивчає залежність стану здоров’я від спричинених неоднорідністю географічної оболонки Землі особливостей території; гігієни довкілля — науки, що переймається медико-білогічними аспектами охорони довкілля; демографії — галузі знань про народонаселення (географічний розподіл і склад, залежність складу населення від соціально-економічних факторів, процеси відтворення і зменшення його чисельності: народжуваність, смертність, тривалість життя); соціоекології — науки, яка досліджує природне середовище у його взаємозв’язках, взаємозалежностях із суспільством, процесами, що відбуваються в ньому, та інших галузей знань, екологія людини за предметом, об’єктом, проблемною сферою значно ширша, складніша від кожної з них, що свідчить про її унікальність й особливу пізнавально-практичну роль. Місце екології людини в системі природничих і гуманітарних наук

Екологія людини, досліджуючи взаємодію людини як біосоціальної істоти з навколишнім світом, зв’язки між станом довкілля і здоров’ям людського організму, соціально-трудовим потенціалом суспільства, черпає відомості з різноманітних галузей природничих і соціальних знань, збагачуючи і їх результатами своїх пошуків.

На стан людського організму, як відомо, впливають різні, в т. ч. й абіотичні (властиві неживій природі; фізичної, хімічної дії) фактори. Цим спричинений інтерес екології людини до астрономії — науки про будову Всесвіту і його вплив на Землю; геології — науки про внутрішню будову і розвиток Землі та процеси геодинаміки; фізики — галузі знань, яка вивчає функціонування фізичних полів землі та їх вплив на організм людини; хімії — науки про речовини, їхній склад, будову і властивості; географії — науки, яка допомагає пізнати зміни ландшафтної оболонки Землі у взаємозв’язку зі змінами в житті людини; кліматології — науки, знання якої дають змогу пізнати причини і закономірності змін клімату на нашій планеті, вплив їх на живі організми і вплив господарської діяльності людини на ці процеси. Прямим і безпосереднім є зв’язок екології людини з науками, які досліджують життєдіяльність організмів. Біологія збагачує її загальними знаннями про живу природу, про суть життя, методи освоєння й охорони природи відповідно до потреб людини; анатомія людини — про будову людського організму, його органів і систем у зв’язку з їхніми функціями і розвитком; фізіологія людини — про процеси, що відбуваються в людському організмі, та їх закономірності; психологія — про психічні процеси, зумовлені впливом кліматичних, техногенних та інших факторів; медицина — про наукову і практичну діяльність, спрямовану на збереження і зміцнення здоров’я людини, продовження її життя. Оскільки людина є суспільною істотою, її розвиток і культура взаємозв’язків зі світом, у т. ч. і світом природи, зумовлювалися процесами цивілізаційного розвитку (станом науки, матеріальної і духовної культури в усіх її проявах тощо). У цьому сенсі для екології людини важливі знання історії, яка вивчає розвиток суспільства і його закономірності; філософії — науки про форми людської свідомості, яка виробляє цілісний погляд на світ і місце людини в ньому, ставлення людини до світу; соціології — науки про суспільство, його структурні утворення і закономірності їх взаємодії, соціальні відносини і соціальні процеси, людину як одного із суб’єктів цих процесів і відносин; релігієзнавства — науки, яка досліджує суспільно-історичну природу релігії, механізм її соціальних зв’язків з політичними, економічними, духовними системами суспільств, особливості їх впливу на віруючих, та інших галузей знань. Кожна з них під особливим кутом зору розглядає сутність людини, процеси і закономірності її буття у світі, взаємозв’язки зі світом, дає змогу пізнати і зрозуміти взаємозалежності матеріального, соціального, духовного розвитку цивілізації, взаємовпливи природних і соціальних факторів. Без цих знань екології людини важко було б знайти відповіді на багато актуальних питань. Тісними є зв’язки екології людини з багатьма галузями екологічних знань, наукові відкриття яких дають змогу пізнати явища, процеси, закономірності, що відбуваються в усіх сферах Всесвіту, їх вплив на природне середовище, де живе людина, і на саму людину. Проблематика екології людини у багатьох аспектах (екологія організму, екологія спільноти, екологія екосистем) споріднена з проблематикою загальної екології. Поширюються на неї і такі теоретичні положення загальної екології, як принципи спільної дії факторів, розміщення видів в екологічному просторі та ін.

Однак екологія людини аналізує реалії з антропоекологічних позицій. Якщо загальна екологія в основному зосереджена на універсальних процесах і тенденціях у природі, то екологія людини концентрується і на соціально-економічних відносинах, людино-біологічній проблематиці і навіть на питаннях психології та культури.

Геохімічна екологія забезпечує екологію людини знаннями про вплив геохімічних факторів на людський організм, його потребу в хімічних елементах, максимальні і мінімальні їх концентрації, способи потрапляння їх в організм, про обмін речовин і енергії; глобальна екологія, яка вивчає всю біосферу, — про антропогенні (зумовлені діяльністю людини) зміни довкілля; інженерна екологія — про міру доцільності господарської діяльності людини в довкіллі; ландшафтна екологія — про особливості пристосування живих організмів до конкретного географічного середовища; радіаційна екологія — про вплив радіоактивних речовин на екосистему, живі організми, зокрема на організм людини; соціальна екологія — про закономірності взаємовідносин суспільства і природного середовища; економічна екологія — про взаємовпливи екологічних факторів та економічної діяльності людини та ін.

Результати досліджень у будь-якому напрямі кожної галузі екологічних знань мають непересічну цінність для екології людини, оскільки дають змогу пізнати явища, процеси, що відбуваються у природі, простежити вплив на них антропогенних факторів, спрогнозувати, побачити ризики для здоров’я людини, змоделювати адекватні ситуації профілактичні заходи.

Методи досліджень екології людини

Екологія людини як міждисциплінарна і водночас сконцентрована на чітко окресленій, конкретній проблематиці наука у своїх дослідженнях послуговується і загальнонауковими (ґрунтуються на філософських, загальнонаукових принципах), і специфічними (властивими певній галузі наукової діяльності) методами (способами) пізнання дійсності.

До загальнонаукових належать методи емпіричного дослідження (спостереження, вимірювання, порівняння), а також емпірико-теоретичні (абстрагування, аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, моделювання), теоретичні (сходження від абстрактного до конкретного, прогнозування, системний) методи. Найвикористовуванішим специфічним методом дослідження екології людини є антропоекологічний моніторинг (лат. monitor — спостереження) — система спостережень за змінами процесів життєдіяльності людей у зв’язку з дією на них факторів довкілля, а також спостереження і оцінювання умов середовища, які негативно впливають на здоров’я населення, зумовлюють поширення захворювань.

При антропоекономоніторингу найчастіше вдаються до непомітного, спеціально організованого спостереження за реальним об’єктом. Експеримент при цьому маловикористовуваний, оскільки пов’язаний з ризиками для здоров’я. Певну інформацію дають опитування, тести, однак отримані від респондентів відомості часто містять багато суб’єктивного, що потребує додаткової їх перевірки. Для отримання максимально об’єктивних відомостей необхідно паралельно використовувати різноманітні методи досліджень. З огляду на багатоманітність і складність взаємодії суспільства, людини з довкіллям екологія людини зводить до мінімуму використання дедуктивних (вибудовування висновків від загального до часткового) моделей, які значною мірою підпадають під вплив суб’єктивних уподобань, надаючи перевагу всебічному аналізу ситуації на основі різнобічної об’єктивної інформації.

Активно використовують у вивченні впливу середовища на здоров’я населення методи математичної статистики: оброблювання варіаційних рядів з визначенням математичного очікування, дисперсії, середньоквадратичного відхилення, отримання інтенсивних і екстенсивних показників для порівняння груп людей, які піддавались впливу різних шкідливих умов довкілля, тощо. Вибір методу дослідження залежить від геокліматичних умов, у яких воно відбувається, завдань, які повинно вирішувати, особливостей досліджуваної проблеми тощо. Для отримання об’єктивних даних доводиться поєднувати різноманітні методи і методики, кількома способами перевіряти отримані результати.

Залежно від наукових уподобань, методологічних засад сформувалися два основні напрями досліджень проблем екології людини: 1) медико-біологічний, що вивчає вплив природних факторів на людину, способи запобігання, протидії їм; 2) міждисциплінарний (комплексний), який, крім природних, бере до уваги і соціокультурні чинники. Більшість дослідників, спеціалістів сходиться на необхідності використання різноманітних способів отримання даних, методів їх аналізу, врахування усіх чинників впливу на людину, вивчення якомога більшої кількості форм взаємодії зі світом, схиляючись таким чином до комплексних методів пізнання людини і її буття у світі.

Екологія людини є молодою наукою, предметна сфера, дослідницький апарат, методологія, теоретичні засади якої перебувають у процесі формування. В останні десятиліття вона розвивається особливо динамічно, що зумовлено появою нових викликів і загроз людству. Спостереження і висновки цієї науки спонукають людину задуматися над тим, що її нераціональні, нерозсудливі дії в природі шкодять не тільки конкретному об’єкту (водоймищу, дереву, повітрю тощо), а і є загрозою її здоров’ю, життю, безпеці людства. Наслідки такої діяльності можуть століттями переслідувати її нащадків, руйнуючи генетичний код, провокуючи згубні мутації. Усвідомлюючи це, людство здобуло в собі сили для того, щоб піднятися над власними інстинктами, задоволенням егоїстичних пристрастей, розширило бачення світу і себе в ньому до планетарного, всесвітнього масштабу. Такі відчуття і міркування є платформою і основним ресурсом культури людства постіндустріальної епохи, яке починає усвідомлювати переваги і ризики глобалізованого світу. У зв’язку з цим екологія людини як наука акумулює не лише екологічні, технологічні знання, а й ідеї, принципи з різноманітних сфер пізнавальної, дослідницької діяльності людини, зосереджує в собі тривоги людства за своє буття і майбутнє.

1.2. Зародження і розвиток екології людини

Взаємовплив людини і навколишнього середовища розпочався з її появою у біосфері. В ранній період виникнення і еволюції людини, а саме тоді, коли вона оволоділа знаряддями праці (приблизно 40 тис. років тому), головним чинником її розвитку були природні абіотичні явища (грози, атмосферні опади, зміни пір року). Антропогенні зміни у навколишньому природному середовищі були спричинені необхідністю людини задовольняти свої першочергові потреби — у продуктах харчування та житлі. На стадії примітивного полювання, рибальства і збирання дарів лісу її діяльність не руйнувала природних умов існування. З часом мисливські племена, що перебували на вищому рівні розвитку, навчилися підпалювати лісові масиви, намагаючись полегшити цим полювання на тварин. Лісові пожежі нищили рослинність, оголюючи ландшафти, на схилах яких почали розвиватися ерозійні процеси, а також тварин, птахів, комах, унаслідок чого виникали певні диспропорції у природі. Такими були перші порушення природної рівноваги з ініціативи людини. На цьому історичному етапі людина почала усвідомлювати, що деякі види її діяльності обертаються збитками довкіллю, від чого виникають незручності, проблеми і в неї. З цими спостереженнями пов’язане зародження стихійних, донаукових уявлень про місце і роль людини в природному світі. Як правило, давня людина мислила себе частиною природи, про що свідчать такі форми її вірувань, як аніматизм (лат. animatus — уособлений, оживлений) — перенесення психічних властивостей людей на природу, ставлення до предметів і явищ природи як до живих істот; анімалізм (лат. animal — тварина) — сукупність вірувань, магічних обрядів, пов’язаних з уявленнями про окремі тварини, види рослин як про родових покровителів; землеробські культи; жертвоприношення.

Саме міфологія, вірування, пам’ятки матеріальної культури є джерелом інформації про екологічні уявленя первісної людини. Вони свідчать, що протягом раннього етапу в історії людства екологічне середовище було сприятливим для проживання, люди відчували себе невід’ємною частиною природи.

Кочове життя у пошуках їжі змушувало оцінювати умови і обставини полювання, про що свідчать печерні малюнки, наскельні живописні фрагменти. У Франції (провінція Леско) зберігся малюнок драми, що розігралася 12—15 тис. років тому, — нападу пораненого зубра на мисливця. Він, як і живописне зображення боротьби людини з леопардом, знайдене в ущелині гори Брандберт (Намібія), є документальним свідченням вдосконалення людської популяції. Наступний етап розвитку взаємодії людини і природи розпочався з виникненням скотарства, прирученням диких тварин. Найдавніше були приручені тварини нехижацького походження, які забезпечували людей їжею, були невибагливими до умов проживання .

Послідовність приручення тварин

Поліпшення умов існування людей супроводжувалося постійним переселенням їх і тварин у більш сприятливі природно-кліматичні умови. Нерідко людські міграції спричинювали лісові пожежі, винищення рослинності, внаслідок чого посилювались ерозійні процеси ландшафтів, розширювалися території опустелень, назавжди зникали тварини і рослини, які не могли адаптуватись до нових умов існування. Усе це негативно позначалося на господарюванні, забезпеченні їжею, спричинювало різноманітні незручності, навіть загрози, які, безперечно, люди зауважували і змушені були певною мірою аналізувати. Перший великий поділ праці — відокремлення кочових (скотарських) від осідлих (землеробських) племен — розширив можливості людини у збагаченні продуктами харчування, що сприяло створенню ареалів штучних екосистем. У цей період розпочали формуватись примітивні одиничні поселення, удосконалюється обробіток землі, особливо після появи плуга. На агрокультурному етапі людської еволюції відчутно посилився антропогенний тиск на довкілля. Передусім це виявлялося у збільшенні площ оброблюваних земель, наслідком чого були поступове погіршення їх родючості, початок деградації ґрунтів. На доісторичному етапі людству довелося пережити три екологічні кризи. Перша настала в період збиральництва, примітивного мисливства і рибальства (у теплий міжльодовиковий період останнього зледеніння), коли набула розквіту мустьєрська культура раннього палеоліту. Спричинена криза була боротьбою за виживання між представниками двох типів людини — неандертальця і кроманьйонця, а завершилася перемогою кроманьйонця завдяки його перевазі в оволодінні технологією полювання з вогнем. Друга екологічна криза виникла в період значного збіднення мисливських ресурсів у першій половині післяльодовикового періоду, коли зникла популяція мамонтів та інших холодостійких звірів, що було однією з передумов розмежування людства на землеробів і скотарів.

Третю екологічну кризу започаткувало втручання людини у природні процеси в період переходу від неоліту до ери металів, яке супроводжувалося використанням металевих знарядь праці в обробітку ґрунтів, добуванні твердого палива тощо. Уже з давніх часів відомі екологічні кризи як породження нераціональної діяльності людини в природі. Безсумнівним є історичний факт вирубування п’ять тисяч років тому кедрових лісів на гірських схилах Лівану, що зумовило інтенсивний розвиток схилових ерозійних процесів, оголення цих ландшафтів. Приклади втручання людини у природне середовище, які спричинили екологічні збитки, зафіксовані на території Китаю та Індії.

З початком історичного періоду розвитку відносин людини і природи, тобто з початком нової ери, негативний вплив людини на довкілля прогресував у різних напрямах, серед яких домінував біолого-ботанічний. На той час припадають перші теоретичні обґрунтування походження тварин і рослин, взаємозв’язків між ними, процесів живлення і росту живих організмів. Цими питаннями переймалися мислителі давніх Катаю, Індії, Месопотамії, хоча тамтешня філософія більше заглиблювалася в морально-етичну проблематику. Великий інтерес до всього, що відбувається у природі і впливає на людське життя, виявляли представники античної науки і філософії. Давньогрецькі мислителі Анаксімандр (610—540 до н. е.), Емпедокл (487/484—424/423 до н. е.), Ксенофан (580/587—485/490 до н. е.) задумувалися над тим, як виникли і ростуть живі організми. Кілька трактатів на біологічну тематику, які містять і екологічні відомості, зіставляють різні живі організми, належать Арістотелю (384/383—322/321 до н. е.). Римський натураліст Пліній (23/24—79 до н. е.) на початку нової ери написав багатотомний твір «Природна історія», в якому йшлося про різні тварини і місця їх перебування. Послідовність, системність у баченні цієї проблематики виявила натурфілософія — сукупність умоглядних уявлень про природу як цілісність, — яка була першою історичною формою філософії, основою теоретичного осмислення природи. Особливого розвитку вона набула в Єгипті, Вавилоні, Давній Греції. Вчені, що репрезентували її, задумувалися над сутністю природи, космосу, процесами, що відбувалися в них, не протиставляючи їх людині. Особливо значущим щодо нагромадження цінних для екології людини знань стало утвердження у філософській думці антропоцентризму — філософського принципу, відповідно до якого людина є центром Всесвіту, найвищою метою всього, що відбувається у світі. Він зафіксував переорієнтацію уваги мислителів на проблеми людини, зокрема на проблеми гармонізації взаємодії в соціумі і світі природи. Напрацювання вчених на рубежі нової ери започаткували медико-фізіологічний (у теперішньому тлумаченні) напрям екології людини, хоча подібної термінології не існувало, як і не було виокремлено специфічної, спорідненої з екологією людини галузі знань. На початку епохи Відродження були встановлені зв’язки між живими істотами і неживою природою, зафіксовані факти селекції рослин, сформульовані ідеї про зміни рослин внаслідок впливу довкілля. Загалом, у донауковий період людство отримало багато інформації про фауну і флору, взаємозв’язок між живими організмами і рослинним світом, вплив людини на довкілля.

На початку XVII ст. (період становлення науки) з винайденням мікроскопа людство отримало змогу проводити дослідження мікроорганізмів, харчових ланцюжків. Усе це утверджувало вчених у думці про єдність тваринного і рослинного світів, вплив на функціонування і розвиток живих організмів зовнішніх умов. Одним із перших серед природодослідників таку думку висловив французький учений Жан-Батіст Ламарк (1747—1829), наголошуючи у своїй гіпотезі еволюції людини на винятковій ролі навколишнього середовища як елемента адаптаційного процесу. Цінність його концепції полягає в тому, що причиною розвитку організмів від нижчих форм до вищих він вважав прагнення живої природи до досконалості за різних природних умов.

Екологічний напрям в географії рослин вивчав німецький географ Олександр Гумбольдж (1759—1854), довівши взаємозв’язок між кліматом і характером рослинності. У середині ХІХ ст. бурхливо розвивалися різні наукові напрями. Особливу роль у становленні біології відіграли наукові дослідження англійського природодослідника Чарльза Дарвіна (1809—1882), який обґрунтував теорію природного відбору і походження видів, яка містить багато цінних ідей для екології людини. Найважливішими для екології в теорії Ч. Дарвіна є обґрунтування ролі взаємодії різновидів і видів у зв’язку з умовами їх існування, а також високої потенційної спроможності організмів до збільшення чисельності. Основні ідеї Дарвіна викладені у праці «Походження видів шляхом природного відбору» (1859). Під її впливом німецький біолог-еволюціоніст Ернст Геккель (1834—1919) запропонував усі процеси і явища, пов’язані з боротьбою за існування і впливом фізичних, абіотичних умов на живі організми, позначати терміном «екологія», обґрунтував особливості цієї галузі знань. Сталося це 14 вересня 1866 року, коли вчений поставив підпис під передмовою до своєї книги «Загальна морфологія організмів».

Примітки

Для студентів та аспірантів і докторантів . Основною метою є ознайомлення з основами проведення наукових досліджень.

Саме цей день вважають днем визнання екології як науки.

У другій половині ХІХ ст. розпочалося активне поширення екологічних знань, що посилило увагу науки і громадськості до проблем взаємодії між організмами, впливу на них навколишнього середовища. Значно системнішими, послідовнішими і цілеспрямованішими стали дослідження впливу зовнішніх умов на організм людини. Ними почали займатися вчені всіх європейських країн. Особливого розмаху дослідження близьких до екології проблем набули в Росії, де на їх означення використовували назву «біологія людини». Як йшлося у багатьох працях дослідників, об’єктом їх вивчення є хвора людина, нормальне життя якої порушене умовами її існування. В Англії у 1848 р. саме завдяки зусиллям спеціалістів з промислової санітарії було прийнято закон про попередження захворювань і усунення шкідливих впливів на підприємствах. Фундаментальне значення мало обґрунтування поняття «біогенез» як історично сформованої сукупності рослин і тварин, що населяють територію з більш-менш однаковими умовами існування; розкриття у 1897 р. значення життєвого простору для живих організмів, впливу на них фізико-хімічних факторів. Ці та багато інших досліджень прислужилися тому, що в 60-ті роки ХІХ ст. екологія людини утвердилася як самостійний науковий напрям з окресленими предметом і об’єктом досліджень.

Результати досліджень різних поколінь учених стали підґрунтям різноманітних ідей, які розширювали, конкретизували проблемне поле екології людини. Особливо плідним було запровадження у науковий обіг австрійським геологом Едуардом Зюсом (1831—1914) поняття «біосфера» на позначення особливої оболонки Землі. Непересічним внеском у її розвиток є дослідження біосфери мислителем Володимиром Вернадським (1863—1945) і обґрунтування ним вчення про ноосферу — оболонку Землі, в якій виявляється вплив людини на структуру і хімічний склад біосфери, а також про неминучість формування ноосферно-космічної цивілізації. Відповідно до цього вчення людині, її творчому потенціалу відводиться центральне місце в усіх виробничо-економічних структурах, а її розум відіграє провідну роль у відтворенні основних умов життя суспільства.

Розширення промислового виробництва, наслідками якого були посилення техногенного навантаження на природу, погіршення здоров’я людини, зорієнтувало на проблематику екології природничу, медичну науки, напрацювання яких збагачували її первинним матеріалом, оцінками, теоретичними узагальненнями. Особливого масштабу набули дослідження у ХХ ст., що пов’язано з бурхливим розвитком промисловості, технологічними відкриттями, використанням хімії, ядерної енергії у мирних і військових цілях. Саме тоді людство вперше відчуло, усвідомило могутні ризики, спричинені нераціональним господарюванням, хижацьким ставленням до природи, нехтуванням у гонитві за багатствами і намаганнях досягти військово-політичного домінування екологічною рівновагою, здоров’ям людини. Цим були зумовлені світоглядні, екзистенційні кризи поколінь, що проявили себе в різноманітних формах масових громадянських протестів, навіть у мистецтві, оскільки ставало очевидним, що намагання досягнути промислових, технічних та інших переваг ціною погіршення здоров’я людей, створення різноманітних загроз планетарного масштабу всьому живому і людському буттю є безперспективним, згубним шляхом. У цей час у науковий обіг запроваджено термін «екологія людини», що відбулося завдяки старанням представників Чиказької школи соціальної екології (США), які наголошували на тісному зв’язку між становищем населення і навколишнім середовищем. Найпродуктивніші ідеї, які належать до проблемного поля екології людини, були зосереджені в царині медичної географії. У 1972 р. у Стокгольмі відбулася перша міжнародна нарада з проблем навколишнього середовища, на якій розглядалися питання екології людини. На цю пору припадає зародження медико-фізіологічного напряму екології людини, який ґрунтується на системі взаємопов’язаних понять для оцінювання впливу різних компонентів природи на стан, поведінку і здоров’я людини. Необхідність вивчення впливу природного середовища на людину була зумовлена прогресуючим техногенезом, зростанням кількості захворювань, пов’язаних з несприятливими умовами проживання, активним освоєнням територій з екстремальними умовами праці та побуту тощо.

Екологічні дослідження, зокрема з проблем екології людини, перебували під контролем, екологію людини з вивчення теорій в біології і медицині. Країна була втягнута економічне змагання із західним світом, що спонукало до розширення виробництв, освоєння нових територій. Екологічні, природоохоронні чинники бралися до уваги, що спричинило порушення екологічної рівноваги в багатьох регіонах, техногенні катастрофи, погіршення загального здоров’я людей, а також викликані незадовільними умовами життя масові захворювання. У європейських країнах набув поширення міждисциплінарний напрям, який розглядає екологію людини як єдність гуманітарних і природничих дисциплін. Цій ідеї відповідає сформульоване Міжнародним центром екології людини, до якого входять університети Франції, Бельгії, Швейцарії, Італії та Данії, таке визначення екології людини: «Екологію людини можна розглядати як початок нової дисципліни в науці, або як відображення науки з її цінностями, або як метод вивчення суспільства у навколишньому середовищі». Це означає, що його представники розглядають екологію людини як методологічний крок вперед на основі знань із різних дисциплін з урахуванням динаміки біокультурних взаємовідносин в екосистемах.

У середині ХХ ст. була усвідомлена глобальна роль людства у відносинах з довкіллям, а увага світової спільноти зосередилася на прогресуючих проблемах існування людини. Людство зрозуміло необхідність компенсації втрат, яких зазнала природа у зв’язку з деградацією екосистем, а також екологізації всіх сфер життя суспільства. На сьогодні кожна галузь фундаментальних, гуманітарних і прикладних наук тією чи іншою мірою вивчає проблеми взаємодії людини і навколишнього середовища. Це свідчить, що екологія людини є основним, стрижневим напрямом екологічних досліджень, підтверджує людиноцентричну модель сучасного світу.

Українські дослідники проблем екології людини зосереджуються на таких теоретичних проблемах: 1) дослідження еволюції механізмів адаптації на індивідуальному, груповому, популяційному рівнях. Вивчення цієї проблеми відбувається на постчорнобильському матеріалі; 2) дослідження специфічних і неспецифічних реакцій людського організму на вплив довкілля; 3) вивчення генетичної типології та особливостей адаптаційних механізмів, наслідком чого має бути створення екологічних портретів різних груп населення; 4) дослідження впливу абіотичних, соціальних факторів на стан здоров’я людини; 5) з’ясування забруднень біосфери на генетичні порушення в людському організмі; 6) участь у міждержавному антропомоніторингу стану довкілля, впливу екологічних умов на здоров’я і соціально-трудовий стан довкілля.

Екологізація науки, виробництва сприяє підвищенню ефективності використання природних ресурсів, поліпшенню довкілля, центром якого є людина, відновлення здатності біосфери до саморегуляції на основі природних процесів. Різноманітні чинники сучасного буття свідчать про утвердження людиноцентричної концепції екологічних знань, непересічну цінність екології людини як науки, котра, інтегруючи знання із різноманітних сфер, спрямовує їх на оздоровлення довкілля і облагородження життя людства.

Література

1. Верзух Е. Управління проєктами: прискорений курс за програмою МВА: Пер. з англ. - М .: ООО "І.Д. Вильямс", 2006
2. Мазур І.І., Шапіро В.Д., Ольдерогге Н.Г. Управління проєктами: Учеб. посібник для вузів / І.І. Мазур, В.Д. Шапіро, Н.Г. Ольдерогге; За заг. ред. І.І. Мазура. - М .: ЗАТ "Видавництво" Економика ", 2001. - 574 з.
3. Управління проєктом. Основи проєктного управління: підручник / кол. авт .; під ред. проф. М.Л. Ра-зу. - М .: КНОРУС, 2006. - 768 с.

Допоміжна

1. Грей К.Ф. Управління проєктами: практ. керівництво / пров. з англ. / К.Ф. Грей, Е.У. Ларсон. - М., Дело і Сервіс, 2003
2. Кліффорд Ф. Грей, Ерік У. Ларсон Управління проєктами: Практичний посібник / Пер. з англ. - М .: Видавництво «Справа і Сервіс», 2003, 528 с.
3. Ковальов А. Управління проєктом по створенню інтернет-сайту. Переклад з англійської. М .: Альпі-на, 2001. - 337 с.
4. Локк Д. Основи управління проєктами / Пер. з англ. М .: «HIPPO», 2004. - 253 с.
5. Мазур І.І. Управління проєктами: навч. посібник. / І.І. Мазур, В.Д. Шапіро, Н.Г.Ольдерогге. - М., Омега-Л, 2007.
6. Малініна М.В. Сучасні моделі зрілості організаційного управління проєктами // Управління проєктами і програмами, 2011. №03 (27)

Автор курсу - Огірко Ігор Васильович.