ГЛАВА XIX. УЧНІ СЕРГІЄВІ В РІДНІЙ ОБИТЕЛІ

<< ГЛАВА XVIII | ЗМІСТ | ГЛАВА XX >>

Перші сподвижники. Архімандрит-келійник. Мовчальник. Келарь. Екклезіарх. Воїни-іноки. Добрий рачитель послуху. Духовний плід цього подвигу. Никон-ігумен. Нашестя Едигея. Відкриття святих мощів Преподобного Сергія. Троїцький собор Кончина преподобного Никона ( 1391 – 1428 )

Радуйся, інокам наставниче предивний.

Акафіст 1. Ікос 7.

Радуйся, провідниче добрий на шлях спасіння плинним ...

Акафіст 2. Ікос 8.

В пророчому видінні Преподобному Сергію показані були пречудові птахи, у великій кількості літавші у стінах його обителі і навколо неї. Под руководством великого наставника действительно образовались дивные ученики. Одни из них до гроба подвизались в родной обители, другие, по внутреннему влечению благодати Божией или за послушание к своему великому авве, вышли из нее, чтобы основать новые обители в разных местах. Скажем кратко сначала о первых.

Першими сподвижниками Преподобного Сергія в його важкому відлюдницькому житті, як відомо з попередньої розповіді, були:

1. Василь Сухий.

2. Онисим.

3. Єлисей, син Онисима.

4. Іаков, прізвиськом Якута.

Пізніше прийшли під його благодатний кров:

5. Архімандрит Симон, промінявший владу на звання послушника Сергієвого і за те удостоєний бути учасником видіння Преподобного про долю його учнів.

6. Михей. Це був любимий келійник Преподобного Сергія, «возливавший, по виразу Єпіфания, воду на руки його». Під проводом великого старця він взійшов на високу ступінь духовної досконалості, як це особливо видно з того, що він один з усіх сподвижників Сергієвих удостоївся видіти Матір Божу, що відвідала свого обранця. Лагідний учень почив у 1385 році, травня 6. Мощі його почивають під спудом в невеликій церкві, влаштованій на честь явлення Богоматері Преподобному Сергію, свідком котрого (видіння) удостоївся бути Преподобний Михей.

7. Ісаакій Мовчальник. Преподобний Сергій бажав поставити його будівничим новозаснованої обителі на Киржачі, але любитель безмовства умовив старця благословити його на подвиг мовчання. По відозві літописця, Преподобний Ісаакій відрізнявся незлобієм, незвичайною лагідністю і послухом, полюбляв читати Святе Письмо і, змиряючи тіло своє строгим постом, стяжав благодатний дар сліз. Він удостоївся видіти Ангела, сослужившого Преподобному Сергію, помер зимою 1388 року, за три роки до кончини свого блаженного наставника, і похований поблизу Троїцького собора, зі сходу.

8. Макарій, співучасник Ісакія у видінні Ангела.

9. Келарь Ілія, «старець добрий і послушний», помер у 1384 році на Троїцькому тижні.

10. Екклезіарх Симон, видівший благодатний вогонь, коїм причащався Преподобний Сергій. Про нього з похвалою відзивався сам Преподобний.

11. Ігнатій, невдовзі після смерті Преподобного Сергія удостоївшийся бачити його стоячим у церкві на своєму місці і співаючим з братією.

12 і 13. Варфоломій і Наум, відомі по явленню Преподобного Сергія під час облоги Лаври.

14. Олександр Пересвіт і

15. Андрій Ослябя, названі в древніх рукописних святцях преподобномучениками.

16. Іоанникій, не згадуємий у житії, але зображений на древній іконі разом з іншими учнями Преподобного Сергія.

17. Єпіфаній Премудрий, також зображений купно з своїм наставником і іншими його учнями на іконі Троїцького собору. Єпіфаній в подальшому був духовником в обителі Сергієвій і залишив нам опис житія свого великого старця. Це був чоловік освічений для свого часу, багато подорожувавший по святим місцям і написавший, крім житія Преподобного Сергія, похвальне йому слово, житіє і похвальне слово в честь святителя Степана Пермського, з котрим він разом жив у молодості своїй у Ростові, в монастирі Григорія Богослова, званому Затвор.

18. Никон, подібно Михею, удостоївшийся співжиття в одній келії зі святим старцем і бувший потім його приємником по ігуменству. Древній життєописувач, кажучи про його строгоподвижницьке життя, виражається, що його ім'я «яко священня деяке обношашеся» ще в часи його земного життя. Ім'я цього учня Сергієва так тісно пов'язано з історією обителі Сергієвої у перший час по кончині його засновника, що про нього варто сказати докладніше, чим про інших учнів великого старця. Никон був продовжувачем справи Сергієвої в його обителі, і, як видно з житія його, відійшовший до Господа наставник не переставав і по кончині своїй благодатно спрямовувати свого достойного учня.

Вітчизною Преподобного Никона (народився у 1355 р.) був город Юр'єв Польський, не в далекій відстані від обителі Сергієвої. В ранній молодості чув він про рівноангельне життя святогос старця і забажав бачити його і слідувати йому услід. І ось приходить він у обитель Пресвятої Трійці і просить Сергія прийняти його в число своїх учнів. Але трапилось те, чого, звісно, не чекав відвідувач: Сергій не прийняв у Лавру свого майбутнього приємника. «Справи святих, – зауважує щодо цього випадку святитель Філарет, – і в малому великі, і у вигляді непорозумінь премудрі. Точно так само колись поступив Євфимій Великий з Савою Освяченим, коли цей прийшов в його Лавру у юному віці, і відправив його у підпорядкований монастир до Преподобного Феоктиста. Несообразним знаходив він причислити до собору старійших іноків юнака, котрий потребував інколи окремого керівництва. Так, ймовірно, розмірковував і Преподобний Сергій про юного Никона. А може бути, провидячи його особливі достоїнства, старець побажав поставити його у неочікуваний подвиг послуху і смирення, і разом з тим хотів, щоб той, кому суджено - молодшому - начальствувати над старійшими подвижниками Лаври, явився до них, щонайменше, не юнаком, а вже пресвітером. Як би то не було, авва послав юнака до учня свого Афанасія, у Висоцький монастир, що в місті Серпухові.

Нелегко було юному Никону понести це випробування свого послуху. Святість і мудрість Сергія він знав, в Сергієві він сподівався знайти собі досконалого керівника. Опанасія, найімовірніше, Никон не знав і не міг мати до нього такої віри, котру мав до Сергія. Хто в подібних обставинах не похитнувся би? Але Никон не суперечив. Він згодився бути у віддаленні від Сергія, щоб виконати подвиг послуху Сергію, згодитися бути учнем учня, щоб досягнути більшого смирення. Зате в подальшому ніхто не користувався такою близкістю до Сергія, як він, з послуху удалившийся від нього! «Такий жереб беззаперечного послушника!» – зауважує святитель Московський Філарет.

І Опанасій не без випробування прийняв Никона. Він устрашав його труднощами чернечого житія, але, бачучи його тверду рішучість на все, нарешті прийняв і зодягнув у ангельський образ. Никон віддав себе керівництву Опанасія як би самого Сергія і за те скоро пошанований був саном священства. Опанасій любив Никона, як сина, але душа Никона прагнула до пустелі великого Сергія. Роки через два після прибуття до Опанасія Никон став просити свого наставника відпустити його до Сергія, і Опанасій охоче погодився. Старець з радістю зустрів Никона і вже назавжди залишив у своїй обителі. Тут він спочатку проходив келарський послух, а потім старець взяв його у свою келію. В цій убогій келії Никон знайшов для себе і вище училище духовного любомудрія у бесідах Богомудрого Сергія, і нове заохочення до подвигів на близькому прикладі святого старця, і обмеження від спокус в його прозорливому керівництві. і підкріплення проти немочей в його сильній молитві, і райську втіху у спілкуванні цієї молитви. Любляче серце Сергія було для Никона відкритими дверима, звідки виходили до нього благодатне світло і мир; вірне серце Никона було також відкритими дверима для відкриття Сергію помислів і душевних рухів, аби ніякий сумнів чи збентеження не зменшило чистоти совісті. Так почив на Никоні дух Сергія, і Сергій в останні роки склав на Никона частину своїх турбот про братію, а потім, за шість місяців до кончини, і зовсім передав Никону начальство над своєю Лаврою.

«Хто міг наповнити безмірну пустоту, залишену в Лаврі кончиною Преподобного Сергія?» – запитує святитель Філарет і відповідає: в усякому разі, ніхто краще Препобного Никона не міг зменшити відчуття цієї втрати. Між іншим він поклав собі за неодмінне правило, по-перше, у точності і з любов'ю виконувати все те, що заснував і заповідав святий засновник обителі, і, по-друге, був першим на спільних братських трудах. Він часто пропонував братії повчання у церкві, і його слово дихало батьківською любов'ю і духовною мудрістю. Лагідністю у спілкуванні, турботливим керуванням і батьківськими порадами він не тільки здобув любов і повагу всієї братії, але і далеко за огорожу обителі поширились про нього благоговійне враження і слава. Але ця слава дуже тяготила його і устрашала. Від свого великого наставника Сергія він навчився тільки потроху, заради блага інших, керувати, а через потяг душі - усамітнюватися і безмовствувати. І ось від молви справ начальницьких він удалився в особливу келію, а як братія багато скорбіли про те, що він дав їм обрати іншого ігумена. Обраний був Савва, бувший до того братським духівником, але через шість років і той залишив керування в обителі Сергієвій і за проханням Звенигородського Князя Юрія Димитрієвича удалився в його уділ, щоб там заснувати нову обитель - «на Сторожах». Тоді братія слізними моліннями переконали Преподобного Никона знову прийняти на себе труди керування, і Преподобний, з любові до братії, уступив їх бажанню, але з умовою, щоб йому певну частину дня присвячувати богомисленню і слізній молитві.

Великий Сергій йшов шляхом жостким, шляхом крайніх недостач по своїй добрій волі. Учням його довелось йти шляхом потреб і недостач поневолі. У листопаді 1408 року до Москви підступив людий Едигей. Преподобний Никон молив Господа про захист обителі і призивав на поміч свого наставника, щоб не загинули плоди трудів його пустельних. раз після довгої нічної молитви сів він для відпочинку і задрімав. Раптом з'явились йому Святителі Петро і Олексій і з ними Преподобний Сергій. «Так угодно долям Божиїм, – сказав Сергій, – щоб нашестя іноплемінних торкнулось цього місця. Але ти, чадо, не сумуй, не бентежся: спокуса буде недовга, і обитель не запустіє, а пошириться ще більше». Передавши мир, святі стали невидимі. Преподобний Никон прийшов у себе, поспішив до дверей келії і знайшов їх зачиненими. Він відчинив і пішов і побачив святих, ідучих від його келії до церкви, чим і пересвідчився, що це був не просто сон, а справжнє видіння.

Передбачення збулось. Обитель спалена. Попереджені небесною звісткою, Преподобний Никон і братія тимчасово удалились з неї і зберегли від розкрадання деякі святині, книги і келійні речі Преподобного Сергія. 20 грудня, в день пам'яті Святителя Петра, Едигей відступив від Москви і зник у степах. Никон і братія повернулись на попілище обителі, котра через три роки була обстроєна вся заново, крім церкви. Місце, де похований був Преподобний Сергій і де нині стоїть Троїцький собор, Преподобний Никон зберігав для майбутнього кам'яного храма, через що дерев'яний храм і був побудований на тому місці, де тепер церква Зішестя Святого Духа. Цей храм був освячений в 1412 році, 25 вересня, в день пам'яті Преподобного Сергія. І достойні бачили, як святитель Олексій з Преподобним Сергієм приходили освячувати нові будівлі обителі.

Преподобний Никон користувався любов'ю і повагою Князів: в 1401 році він хрестив сина Димитрія у Князя Кашинського Василя Михайловича; в 1410 році, на прохання Серпуховського Князя Володимира Андрійовича, він засвідчив його духовний заповіт; Великий Князь Василь Димитрієвич дав на його ім'я кілька жалуваних грамот обителі, котра при Никоні набула кілька земель частково вкладами, частково купівлею. Але всього більше піклувався Преподобний про влаштування душевного спасіння собі і іншим. Під його керівництвом братія усердно займалась списуванням Богослужбових і отцівських книг.

Найсолодшою нагородою Никону за його труди для обителі було відкриття святих мощів великого вчителя - Преподобного Сергія. Це звершилось при копанні ровів для кам'яного храма Пресвятої Трійці. Незадовго перед тим Преподобний Сергій сам звелів у видінні одному благочестивому мужу, жившому поблизу обителі, сповістити ігумену і братії: «Нащо мя зоставили стільки часу у гробу, землею покритого, водою, утісняючою тіло моє?». І ось 5 липня 1422 року в присутності хресного сина Сергієва, Князя Звенигородського Юрія Димитрієвича, Преподобний Никон виніс із землі нетлінні мощі батька свого і тимчасово поставив їх в дерев'яному храмі. З благоговійною любов'ю і щиросердими молитвами будувався і прикрашався кам'яний храм як місце спокою для мощів великого Сергія, котрі і були перенесені в нього після освячення храму. Над прикрашенням цього святилища потрудились Преподобні іконописці Данило і Андрій Рубльов, викликані для цього з обителі Преподобного Андроніка. І донині стоїть цей храм Никонового будівництва, непотрясаємий віками, освячуючи і нині молячихся у ньому. І до цих пір красується у ньому чудотворний образ Пресвятої Трійці, написаний Преподобним Андрієм.

Преподобний Никон спочив на сімдесят третьому році свго життя. Відчувши наближення кончини, він призвав братію і дав їй останні настанови, в котрих як би бачився заповіт великого Сергія. Никон заповідав братії строго тримати чин молитви денної і нічної, не часто виходити з обителі, бути мужніми у спокусах, підкорятися начальствуючим, любити труд і безмовство і ні одного бідного прибульця не відпускати з пустими руками.

Нарешті, приобщившись святих Христових Таїн, вже у крайньому знеможенні умираючий старець благословив кожного і сказав: «Віднесіть же мене у світлу храмину, уготовану мені молитвами батькам мого, не хочу більше тут залишатись!» Видно, у одкровенні йому був показаний блаженний покой, йому уготований, хоч смиренний подвижник нікому про те ясно не казав. «Ізиди, душе моя, – тихо промовив він нарешті, – де тобі уготовано перебувалище; піди радіючи, Христос зве тебе!» І, огородивши себе хресним знаменням, мирно спочив у Господі 17 листопада 1428 року.

Як святе тіло покладене поблизу мощів Преподобного Сергія, і Богу, дивному у святих Своїх, угодно було, щоб це слугувало не тільки пам'ятником їх взаємної близькості у житті тимчасовому, але і знаменням їх взаємного спілкування у житті вічному, адже любов святих, як любов Божественна, не підпорядковується закону часу. Неодноразово Сергій і Никон обидва разом являлись і разом чудодіяли...

<< ГЛАВА XVIII | ЗМІСТ | ГЛАВА XX >>