Користувач:Osh-son/Чернетка2

Матеріал з Вікіпідручника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

По-еволюційному/Ош (Порфирій Іванов)[ред.]

Ош (Порфирій Іванов) — учений практик у природі, натураліст, творець науки автотрофності людства й еволюції, Учитель здоров'я.

Біографія Іванова (Ош)[ред.]

Історія Іванова (Ош). Шість днів творіння Іванова. Іванов Порфирій Корнійович (Несторенко), народився в Україні, Луганська область, Лутугинський район, село Оріхівка, 20 лютого 1898 року. Люди дали йому прізвисько Паршек. Власне ім’я його є Ош, він сам написав його своєю рукою в своїй праці, воно означає Білий у перекладі. Він є українець за походженням, його батько рідний Несторенко Корній Іванович був українець. У Порфирія був нерідний дідусь Іванов, Порфирій прийняв прізвище дідуся Іванов. Порфирій народився, як усі люди, жив 35 років, як усі люди залежні. Він народився в сільській багатодітній сім’ї. Він закінчив 4 класи церковно-парафіяльної школи, рано почав працювати, працював у шахті з 15 років, потім на заводі. У 1917 році його призвали в армію служити царю у війні, стріляти у ворога не довелося, був демобілізований. (Див. Праці Іванова, він докладно описав свою біографію і вчення в кожній праці). Свідомість прийшла йому від природи 25 квітня 1933 року. Його послідовники відзначають цей день як еволюційне свято. Всі люди є залежні від потреб. Люди їдять щодня досита, одягаються до тепла в тілі в хороший одяг, живуть у домі з усіма вигодами. І люди хворіють і вмирають через це все. У 1933 році Іванов бачив голодомор в Україні, в результаті його вмерли мільйони людей. Іванов визнав таке життя неправильним. Він вирішив випробувати на собі життя без усяких таких потреб, щоб знайти в природі засоби, щоб люди не хворіли і не вмирали. Він переїхав із сім’єю у Красний Сулін Ростовської області.

Історію Іванова з 1933 року можна представити як шість періодів або днів. Історія Іванова виражається через еволюційну послідовність. Еволюційні якості виражаються такими числами: 6; 10; 16; 26; 42; 68. Іванов знайшов ці числа в процесі терпіння без їжі щотижня. Еволюційна послідовність будується за правилом: кожне число дорівнює сумі двох попередніх членів. Докладно читати: (див. ж. Еволюційний рух 7). Ці числа зустрічаються в його історії, це послужило приводом представити історію Іванова за еволюційною послідовністю. Тривалість кожного дня більша попереднього в 1,6 раз. Історія починається 25 квітня 1933 року. Він учив людей правильно користуватися природою, повітрям, водою, землею. Перший період історії або день закінчився за 6 років від почату 1933 року, тобто в 1939 році. Другий день закінчився за 10 років, в 1943. Третій день закінчився за 16 років, в 1949. Четвертий день закінчився через 26 років, в 1959. П’ятий день закінчився через 42 роки, в 1975. Шостий день закінчився через 68 років, в 2001. Сьомий день закінчиться через 110 років від 1933 року, в 2043 році.

Перший день. Іванов (Ош) створив слово.

День закінчився за шість років від початку (1939). Іванов створив слово. Спочатку в Іванова було слово. Він став загартовуватись, щоб бути незалежним. Іванов став писати про нового незалежного чоловіка, про загартування. Все почалося із слова. Він створив біле світло, побачив його. (Див. Іванов. 1982.04). Його вихід є в світлі. Він має власне ім’я Білий, яке зв’язане з білим світлом.

Другий день. Іванов (Ош) навчив людей правильно ставитися до інших.

День закінчився через 10 років від початку (1943). Іванов навчив людей правильно ставитися один до одного, любити всіх людей, прощати провину. Зробити з ворога любимого друга. Дві сторони є в природі: тепле і хороше, холодне і погане. Люди не люблять холодне і погане в природі, захищаються від природи. А природа утворює хворобу за нелюбов, і люди вмирають через це. Люди вважають природу своїм ворогом, воюють з нею. Іванов полюбив природу, став своїм тілом близько до природи, вона стала для нього другом, вона допомагала в усьому. Він зробив любимого друга із природи. Він учив людей, що треба зробити з ворога любимого друга. Під час війни в 1943 році він учив людей не вбивати один одного, а прощати провину, зробити з ворога любимого друга, не воювати, не вбивати. Але люди не розуміли його, не виконували його ідею. Він вийшов проти озброєного ворога без усякої зброї, в одних трусах.

Третій день. Іванов (Ош) навчив людей користуватися повітрям у житті.

День закінчився через 16 років від початку (1949). Іванов навчив людей користуватися повітрям у житті в природі. Він навчився сам і навчив людей любити природу, як матір рідну. Повітря, вода, земля — це є улюблені друзі, вони допомагають людям у всьому. Він навчив користуватися природою. Треба любити повітря, не захищати тіло одягом від холоду. Він показав, що треба ходити без сорочки в одних трусах, як робив він. Бути незалежним від холоду. У природі є дві протилежні сторони, вони існують в єдності і боротьбі: тепле, хороше, холодне, погане. Треба любити обидві сторони природи однаково: тепле, хороше, холодне, погане. Природа не карає такого чоловіка хворобою, смертю. Бог любить того, хто любить холод. Іванов ввів людям дух у життя через любов до природи. Він говорив, що повітря, вода і земля духом огороджені. До приходу Іванова в житті люди були технічні, жили за рахунок техніки. Іванов ввів людям дух. Він говорив, що зима є дух для нього, сніг є дух для нього, загартування є дух для нього. Він був близький до природи, тому мав назву Святий дух. Він показав, що стрес сприяє еволюції людей як виду. Він робив, щоб люди як вид в процесі еволюції вічно жили. Він не хотів, щоб люди як вид вмирали.

Четвертий день. Іванов (Ош) навчив користуватися водою в житті.

День закінчився через 26 років від початку (1959). Іванов навчив людей користуватися водою в житті в природі. Він сам загартовувався і навчив інших. Треба загартовуватися кожному, щоб не застуджуватися і не хворіти. Треба обливати все тіло холодною водою щодня. Вода створює в тілі тепло, люди не хворіють завдяки йому. Він приймав хворих, вводив дух, через свої руки струмом убивав біль, давав людям 5 заповідей, щоб виконувати в житті і не хворіти. Якщо чоловік виконує заповіді, то він запобігає будь-якому захворюванню, він стає незалежним від потреб їжі, одягу, дому.

1. Обливатися холодною водою два рази в день, вранці і ввечері. 2. Здороватися з усіма людьми. 3. Бідному, нужденному допомогти в житті, дати 50 копійок (або за своїми можливостями). Сказати собі, що даєш ці гроші, щоб не хворіти. 4. Терпіти без їжі щотижня 42 години від п’ятниці до неділі до 12 годин. Перед їдою робити з висоти вдих і видих і просити: «Учителю, дай мені здоров’я». 5. Не курити, не вживати алкоголь, не плювати на землю.

Іванов говорив, що люди є залежні у природі, їм треба щодня їжа, одяг, дім. Залежність веде людей до втрати здоров’я, смерті. Треба прагнути бути незалежним у природі. Незалежність веде до збереження здоров’я, вічного життя. Не лікуватися у лікаря, а пробуджуватись. Пробуджувати центральну нервову систему. Іванов шукав у воді засоби людям для вічного життя. Він міг бути під водою без дихання майже три години. Влада посадила Іванова у в’язницю за ідею, поклала у спеціальну психіатричну лікарню в Казані, де від був майже п’ять років. У 1954 році Іванова випустили на волю.

П’ятий день. Іванов (Ош) навчив користуватися землею.

День закінчився через 42 роки від початку (1975). Іванов навчив людей користуватися землею. Треба ходити босою ногою по землі літом і зимою щодня. Мир між людьми буде через ходіння босим. Він зрозумів, що земля є спільна, не можна привласнювати землю до свого імені. Він учив людей. Коли люди привласнюють землю, кажуть, що земля моя або наша, тоді завжди між людьми відбувається війна на смерть. Одні люди захоплюють чужу землю, інші люди її захищають зброєю. Війна існує через землю, а мир вводиться через любов до людей. Коли люди не будуть присвоювати землю, тоді не будуть воювати за землю, зброї не буде, мир буде завжди, люди не будуть умирати. Іванов знайшов місце на землі, він назвав його райським, освятив, запросив усіх людей жити навколо райського місця за ідеєю Бога. Коли Паршек був юний, його батько говорив, що в майбутньому місце життя Паршека буде бугор у селі. Згодом, коли Іванов шукав на землі райське місце для своєї ідеї, він згадав слова рідного батька і вирішив зайняти бугор для райського місця для всіх людей. Нема кращого місця. Райське місце є спільне всіх народів, воно належить усім людям усього світу. Кожний чоловік, він чи вона, має право жити навколо райського місця за ідеєю Іванова. Люди автотрофні зберуться на райському місці, зроблять людський рай, завоюють безсмертя. З ними буде Учитель, який буде вчити людей жити без потреб. Тут люди будуть учитися жити в природі без усяких потреб, їжі, одягу, дому. Тут люди будуть учитися правильно користуватися спільною природною землею, і потім вони перестануть умирати.

Шостий день. Іванов (Ош) створив людину подібну до себе без потреб.

День закінчився через 68 років від початку (2001). Іванов створив подібного до себе чоловіка без потреб їжі, одягу, житлового дому. Спочатку він пробував народити дитину в природі на райському місці бугрі, і виростити його в природі в людському рою без потреб їжі, одягу, житлового дому. Така ідея автотрофності людства була в Іванова, він намагався її здійснити. Чоловік без потреб буде син Учителя, ми всі будемо вчитися у нього бути без потреб їжі, одягу, дому. В 1975 році 15 липня Учитель з декількома учнями пробували народити дитину на райському місці за його ідеєю без потреб, але влада завадила цьому. Також послідовники не підтримали Учителя Іванова, вони не вірили, що дитя буде жити без їжі, одягу і дому за рахунок повітря, води, землі. Люди не зібралися на бугрі, не зробили людський рай. Дитина народилася в лікарні, а не в природі. Учитель говорив, що це була проба, а іншого разу ми всі народимо дитину на бугрі без потреб. У 1978 році Учитель пробував жити без потреби їжі разом з учнями. Цей експеримент не був успішним, бо учні були непідготовлені жити без їжі. У 1979 році Іванов створив гімн, назвався Богом Духом святим. Початок Бога Духа святого є 25 квітня 1979 року. У травні 1979 року Учитель Іванов прийняв учня. Він дав учню свій зошит рукопис Паршек. 1978.05 рік і сказав: «Роби, розказуй усім про мене». У 1981 році учень написав Учителеві свій звіт, що він зробив у житті, і підписався своїм прізвищем. Учитель переписав цей звіт у свій зошит «Паршек».1981.02.26, і в кінці звіту написав нове прізвище Ош, як батько синові. Учитель благословив учня редагувати рукописи і видавати його праці в друкованому вигляді. Учитель благословив учня: «Пробуй приймати бажаючих людей, як я приймав, люди нехай просять мене, як Учителя». У 1982 році Учитель благословив учня бути без потреб. Учитель спитав в учня: «Ти не думаєш кидати мою ідею?» Він відповів: «Це моє життя». Учитель сказав: «Пробуй терпіти без їжі шість діб в тиждень, потім терпіти два тижні без їжі, потім терпіти без їжі місяць. Пробуй ходити без сорочки. Ти в мене збоку». У 1979 році Іванов написав усім, що всі люди визнають його Богом Землі у 1989 році. Іванов писав у працях, що після соціалістичного ладу прийде слідом новий лад. Іванов назвав його еволюцією. У вересні 1981 року Іванов написав усім, що еволюція прийде в люди в 1989 році. У 1983 році Іванов написав у праці: «Я зробив те, що колись говорив нам Христос». 1983.02.49.

Влада комуністична перешкоджала Іванову в діяльності, не давала волі. Його саджали в тюрму за ідею, клали в психіатричну лікарню в Казані двічі. Іванов був у тюрмі і психіатричній лікарні понад 10 років. Лікарі визнали його психічно ненормальним, дали першу групу інвалідності, відірвали від труда. Лікарі намагались зробити Іванова здоровим, хоча він був найздоровішим у світі. Він не ображався на людей за таке ставлення до нього, називав їх «бідні люди». Вони не знали, що робили. Лікарі намагалися вбити Іванова уколами, вони підірвали здоров'я Іванову своїми уколами у психлікарні в Казані. Вони ввели якийсь токсин, нога була пухла. як колода. Іванов понад 15 років намагався очистити організм від токсину, але не зміг очистити, нажаль. 10 квітня 1983 року Іванов відійшов тілом у вічність. Свідки свідчать, що на його тілі не було ознак смерті. Близька послідовниця Валентина Сухаревська сказала, що вона закопала живого Учителя. Учителеві Ош слава безсмертна.

У 1989 році учень прочитав зошит, прийняв нове прізвище Ош, яке написав Учитель, визнав Учителя Іванова Богом Землі. Учень назвав Іванова Отцем Ош, а себе сином Ош. Бо зазвичай люди отримують прізвище від батька, і прізвище батька і сина одне. Учневі написано нове ім’я, його ніхто не знає, крім того, хто його отримує. Ім’я Ош у перекладі означає Білий. На думку послідовників, Бог Білий колись був, він створив світ, котрого назвали «білий світ» в його честь. Тепер Бог Білий прийшов знову. Пророцтво Іванова, що його визнають Богом Землі в 1989 році, здійснилось. Учень не присвоює ім’я Ош до свого тіла, ім’я Ош є спільне всіх людей, хто вірить в Іванова і виконує його заповіді. Ім’я Ош є святе, велике, воно об’єднує, через нього звершиться все. Іванов писав у праці, що всім треба обрати одне ім’я і на ньому одному базуватись. Люди можуть обрати одне ім’я Ош і на ньому базуватись. Учень Ош відредагував майже всі зошити, підготував для друкування, видав праці Іванова в електронному форматі. Вони безплатно розповсюджуються в мережі Інтернет всім людям всього світу всіх національностей у вигляді електронної книги. Сайт http://www.osh.kiev.ua Вони належать усім людям усього світу, кожному, вони є спільне надбання людства. Кожен може безплатно копіювати, перекладати на свою рідну мову, вільно розповсюджувати. Праці Іванова можна перекладати на англійську та інші мови всіх національностей. До 2000 року учень Ош виконав все, що Учитель Іванов благословив його. Він пробував терпіти без їжі шість діб, два тижні, місяць. Пробував ходити без сорочки навколо райського місця майже 20 років, жив навколо райського місця, щодня був на бугрі. Він приймав усіх бажаючих, як робив Учитель. Він давав на прийомі усно п’ять порад Іванова, також пропонував прийняти ім’я Бога Ош, пробувати жити навколо райського місця, кожен день бути на бугрі. Учень розказав про Учителя всім людям усього світу через мережу Інтернет. Послідовник Ош учить людей еволюційного вчення, люди назвали його учителем. Учитель Іванов пророкував про прихід чоловіка без потреб. Він говорив: «Все приготовлено до 2000 року». Хто дочекається 2000 року, той побачить його і почує його слово. Пророкування Іванова здійснилось. Батько Ош народив сина Ош, щоб його визнали всі люди через сина. Батько свідчить про сина, а син свідчить про батька. Два свідки свідчать про одне. Якщо два свідки свідчать про одне, то за законом їхнє свідчення істинне.

Віра в Бога живого чоловіка.

Бог є живий чоловік, який зробив людям корисну справу. Христос вірив у живого чоловіка Бога, про це свідчать його слова. Він говорив, що живий Бог має обличчя й ім’я. Люди будуть бачити обличчя Бога, знати його ім’я, коли прийде час. «І побачать лице його, й ім’я його буде на чолах їхніх». Одкровення. 22:4, 5. Якщо люди будуть бачити Бога і знати його ім’я, то це означає, що Бог живий чоловік існував, існує і буде існувати в дійсності. Живий Бог був, є і буде. Бог живий чоловік є істинно. Бог вигаданий, якого не бачили, не існує і не буде існувати в дійсності. Христос вірив у Бога живого чоловіка. Один Бог є творець усього живого, йому хвала і слава безсмертна. Він сам приходить на Землю у живому чоловікові, щоб зародити в людях любов, що є основне в житті. Бога пізнають за його ділами, за плодами творіння. Бог творить усе живе для життя людського. Творіння Бога в кожний день подібні й однакові, як пшеничне зерно подібне із зерном, яке зростило його. Спочатку Бог творить все для життя людського. У шостий день Бог творить чоловіка подібного до себе, і дає йому своє нове ім’я. (див. Книга Буття). Потім він перестає творити. Історія Ош (Іванова) за шість днів творіння доводить, що він є Учитель народу, Бог Землі за ділом, за плодами творіння.

Сьомий день. Еволюційні ідеї здійснюються, люди переходять на автотрофне харчування.

День закінчиться через 110 років від початку (2043). Послідовники виконують еволюційні ідеї Учителя Іванова (Ош). Ідеї Іванова поступово здійснюються в житті. За наукою Іванова, новий суспільний лад прийде слідом після соціалістичного ладу. Іванов назвав його еволюцією. (див. Еволюційний рух 1). Він пророкував у 1965 році, що комуністична система розвалиться. Іванов пророкував, що еволюція прийде до людей у 1989 році. Значить, у цей час буде скасований комуністичний лад в якій-небудь країні. Це здійснилося в Україні в 1990 – 1991 році, коли Радянський союз розвалився на незалежні держави. Зараз комуністичний лад і партію заборонено в Україні через реформи. Умови для впровадження еволюційного ладу створилися в Україні. Еволюційний лад треба впроваджувати шляхом реформ, без усякого насилля, щоб нікому не заважати. Всі люди повинні зрозуміти, що після комуністичного ладу повинен бути еволюційний лад, а не старий капіталістичний. Люди в усьому світі повинні зрозуміти ідею Іванова, що місце на землі не можна присвоювати до свого імені, воно є спільне. Еволюційна ідея: людей не треба примушувати, закривати в кордонах, їм треба дати волю. Зараз кордони між державами скасовуються, люди вільно переїжджають з однієї країни в іншу, безвізовий режим, відбувається вільно трудова міграція між країнами. Всі люди повинні зрозуміти еволюційну пропозицію Іванова. Люди повинні творити суспільне життя для всіх однакове через любов один до одного. В сьомому дні всі люди повинні прийняти однакову для всіх зарплату і звільнити всіх ув’язнених. Зараз кожен повинен прощати провини іншому, не віддавати його судді, не саджати у в’язницю – про це говорив Христос. Еволюційний рух є синтез вчення Христа і науки загартування, він буде переважати в житті. У 1979 році Іванов сказав послідовникам і усім людям: «Діти, зараз не треба читати Біблію, вона вже виконана. Читайте мої зошити, в них є все». До 2043 року значна частина населення Землі перейде на автотрофне харчування.

Про вчення Іванова (Ош) коротко[ред.]

  • Іванов (Ош) є творець науки Автотрофне людство, Володимир Вернадський створив теорію. Іванов створив систему переходу з гетеротрофного живлення на автотрофне живлення, підготував людей для переходу. Люди завоюють незалежність, безсмертя, перестануть умирати через автотрофне живлення. http://www.osh.kiev.ua/ukiv8840htm
  • Іванов є творець науки Загартування людини. Він розробив систему оздоровлення, перевірив практично на собі й людях, навчив людей. Для цього він загартовувався, ходив літом і зимою в одних шортах піввіку, свій досвід описав у щоденниках. Його праці обнародувані безплатно на сайті послідовників www.osh.kiev.ua
  • Іванов створив науково обгрунтовану оздоровчу систему очищення організму від шлаків і токсинів сухим голодуванням 42 години щотижня і шість діб декілька раз на рік за індивідуальними можливостями. Бажано голодувати, крім 42 годин, 66, потім 108 годин щотижня. Очищення голодуванням підтверджує мікробіологія, це процеси апоптоз і автофагія.
  • Іванов застосував закони діалектики у своєму вченні.
  • Іванов застосував біологічну і соціальну еволюцію в своєму вченні. Він доводить еволюційне походження людини.
  • Іванов створив вчення про суспільство на основі незалежності, любові між людьми. Людина буде вільна, в'язниці там не буде. Життя буде всім однакове, експлуатації людини людиною не буде, всі будуть мати рівні права. Бідних не буде, якщо треба буде людям зарплата, то вона буде всім однакова, дорослим і дітям. Люди будуть дуже любити один одного за такий учинок, ненависті, крадіжки між людьми не буде, хворіти не будуть. http://osh.kiev.ua/ukiv8844htm
  • Іванов знайшов людям райське місце на Землі поблизу села, де він народився. Він назвав це місце райським, його освятив, благословив усіх автотрофних людей і людей без потреб жити навколо райського місця однією сім'єю за його ідеєю. Люди автотрофні зберуться на райському місці. Тут буде рай на Землі, люди научаться і завоюють безсмертя, народять людину без потреб.
  • Іванов є миротворець, він є переможець ворога, він учить людей, як припинити війни між народами. Він учить людей зробити з ворога любимого друга.
  • Іванов є далекий від релігії і протилежний їй, віру в невидимого бога вважав неправильною. Він вважав, що Бог є живий чоловік, якого люди бачили, це Христос. Іванов вважав вчення Христа не релігією, а наукою, основою якої є любов між усіма людьми. У 1983 році Іванов написав: «Я зробив те, що колись говорив нам Христос». 8302:49. Іванов виконав сам усі заповіді Ісуса Христа і навчив людей, за це отримав від народу назву Великий.
  • Апокаліпсис здійснюється через Іванова. http://osh.kiev.ua/ukiv8820
  • Паршек має прізвище Іванов у миру, його друге власне Боже ім'я є Ош, яке в перекладі означає Білий, він сам написав його у своїй праці Паршек. 1981.02. с.120.
  • Іванов говорить про Всесвіт. Він просить людей любити природу як матір рідну, цінувати, берегти як око, творити білий світ. http://osh.kiev.ua/ukiv8807

Про ці теми можна читати докладно в журналі «Еволюційний рух» на сайті послідовників.

Оцінка діяльності[ред.]

Оцінка від народу. Люди, які виконують вчення Іванова, дали назву йому за корисне діло Переможець природи, Учитель народу, Бог Землі. Іванов є Бог за ділом. Він навчив людей оздоровлюватися через природу, навчив людей жити без їжі, каліки ходили, сліпі бачили. Він будує рай на Землі, смерть виганяє, вводить безсмертя. Христос говорив, що хто виконає мої заповіді і навчить людей, той назветься Великим. Іванов виконав всі заповіді Христа і навчив людей, тому люди віруючі дали йому назву Великий. Іванов діяв за правилом: своє знайдене впроваджуй, а іншим не заважай.

Оцінка від служителів церкви. Іванов вірив у Бога живого чоловіка, як Христос. Він говорив, що Бога треба бачити, йому вірити, виконувати його заповіді. Він визнавав наукове еволюційне походження людини. Через це все церква неславить, ганьбить, проклинає Іванова, називає Іванова і послідовників сектою, шкідливою для церкви. Іванов як науковець є далекий від релігії і протилежний їй, тому церква і релігійні службовці не мають права давати оцінку діяльності Іванова, бо не розуміють цю науку. Їхня оцінка неправдива. Іванов поважав церкву і віруючих і не заважав їй у діяльності. Він виконував слова Христа «Любіть ворогів ваших, благословляйте».

Наукова спадщина[ред.]

Праці Ош — Іванова Порфирія Корнійовича — це є подарунок молоді, всім людям всього світу всіх національностей. Вони редагуються і видаються за благословенням Учителя Іванова. Кожен бажаючий будь-якої національності має право, йому дозволяється безплатно копіювати всі праці Іванова, перекладати з російської або української на свою рідну національну мову, вільно видавати і розповсюджувати без авторського права, як подарунок. Книги захищати авторським правом нема необхідності при розповсюдженні. Книги Учителя Іванова – це є спільне благо, спільне надбання всіх людей світу. Вони не є приватною власністю будь-кого. Слова Учителя не продаються, не купляються. Книги Іванова П. К. видаються на пожертви, розповсюджуються безплатно, як подарунок. Даром одержали – даром давайте. Іванов пише: «Ця писанина пишеться мною, я пишу її для того, щоб люди наші читали її, вірили їй, і старалися зробити самі себе таким». 1972.04:98. «Ви прослідкуйте всі мої написані так зошити, кінця нема їм у цьому, ви узнаєте із цього про моє діло зроблене. А воно є, воно було, і воно буде вічно в житті. Слово – це є моє діло в природі, ніколи ніяк не вмираюче. Я роблю це для людей для життя». 1983.02:78. «Я оформив скільки слів, а я написав скільки букв! Це все є істина в житті». 1977.12:200. «А ось книга, я написав її, людям треба її читати». 1977.07:159. Мудрішої, кориснішої і кращої книги нема у світі.

Письмова мова Іванова — це суміш або суржик російської й української мови, давньоруські вирази є. Українські слова вживаються в працях, їх понад 500, їх нема в російському словнику, а є в українському. Словник створено для них, вони перекладені на російську мову. Іванов називає всі свої слова одним словом руська мова, як називали його предки. Іванов користувався однаково російською й українською мовою, бо він є українець за походженням. Іванов використовує граматику української мови, закони благозвучності. Наприклад, в рукописах нема російського префіксу «бес», але український префікс «без» є, ради благозвучності мови пишеться «у» замість «в». Розділові знаки не вживаються в рукописах, крім крапки, м’який і твердий знак пишеться так, як писали в минулому вертикальною лінією. Українські слова перекладаємо на літературну російську мову в російських текстах, щоби була можливість перекладати тексти на інші мови всіх земних народів з допомогою словників.

Праці Іванова мають Статус Суспільне надбання згідно його заповіту. Ці цитати Іванова слід вважати заповітом Іванова. Іванов говорить про ставлення до своїх праць.

Цитати Іванова. «Цього немає в природі, що це твоє. Раз ти зробив у природі, тобі далося це все, вже це є наше спільне, але не твоє особисте». 1966.07:125. «Я є в цьому ділі один-єдиний чоловік. А слова мої, діло моє – це все є наших людей. Вони заселили цю нашу таку Землю, вона заселена нами для мертвого життя». 1977.12.с.361. «Це все моє належить народові». 1973.11.с.27. «Люди всіх національностей є для Паршека однакові, вони всі жити хочуть». 1979.10.с.45. «Я вболіваю не за одну націю, а за всіх наших у світі людей». 1979.11.с.19. «Ми не кинемо це діло ніколи. Це є не одним нам руським таким людям, а всім людям усього світу». 1982.04.с.81. Іванов пише про своє слово і діло: «Мій подарунок молоді». 1983.02.01.

Іванов хотів надрукувати свої праці, він неодноразово звертався до державних видавництв, але ніхто не погодився надрукувати праці Іванова. Тоді він попросив свого учня, щоб він відредагував зошити і підготував до видавництва в друкованому варіанті. Учень зробив, відредагував, Іванов схвалив це і підтвердив своєю рукою це у своєму зошиті: Паршек.1981.02:126. Праці надрукували тепер, вони розповсюджуються безплатно в електронному форматі, через сайт http://www.osh.kiev.ua

Цитати Іванова. 6803.09:159. «Я покажу вам практично все те, що зробив, тоді, коли надрукуєте всі мої праці, написані для вас. А я написав їх вам сам своєю рукою. Дуже справедливе це, про це не забути ніколи». 7010.07:128. «Хочу, щоб праці мої були надруковані в народі, щоб я порозмовляв на відстані за письмом своєї праці. Якщо люди прочитають мої праці, вони примусять мою практику жити між собою». 7011.04:181. «А от Іванов б'ється в природі, кричить на весь голос свій. Сам просить учених, щоб вони друкували його праці. Він написав сам їх».

Література[ред.]

Книга життя Ош. Упорядник Ош В. О.

Посилання[ред.]

Примітки[ред.]

Паршек[ред.]

Іванов П. К.

Паршек — народна наука автотрофність людства. Шестиденка. Рекомендації молоді для життя.

1982.12. Учитель Іванов

Перекладач, редактор Ош. Редагується з благословення Іванова П. К. (Див. Паршек. 1981.02.26, с.115, 127).

1. Я вже сказав так: війни більше не буде, а мир вічного характеру буде між людьми. Якщо ми дочекалися такого дня, а він виявився зі своїми атмосферними умовами між усіма днями, він показав себе нам таким неясним. А думка моя примусила згадати про те саме діло, щоб ми знали, згадати про повітря, та як самим треба зробити в цю хвилину, як користуватися ним. Ми маємо тягнути через гортань всередину до відмови, щоб користуватися ним так, як досита наїстися. Це твоє все є те, що буде треба в житті.

2. А якщо організм добре поповнюється від цього, то не треба нічого такого, тут мільйонна частка є всього живлення. Це повітря є чисте бурхливе в атмосфері, воно поповнює твою систему, зроблену тобою. Це все є повітря. Понеділок, перший день, це листопад прийшов, він приніс глибоку осінь, та скоро білий сніг упаде, нам, людям, принесе ніколи не бувалу атмосферу. Це все є в житті нашому, це наше здоров’я оточить нас усіх. А ми не приготувалися до нього, щоб зустрітися з ним так, як буде треба, щоб люди залишились задоволені цим приходом, були раді, сказали про це появлення.

3. Зима є милий друг для людей по життю. Нам усім треба любити цю атмосферу, як матір рідну. Вона народила нас таких, стала підкидувати нам дні свої один за одним. Це ж вона є наша мати, вона не пожаліла своїх сил і прислала таку атмосферну силу на це місце. Вони є хороші для нього, нічого не зроблять, вона любить Паршека за його такий учинок для неї. Він чекав її, йому хотілося зустрітися з нею так, як чоловік ніколи не був такий. Він скинув чуже із себе, він примусив сам себе любити природу чистим енергійним тілом. Паршек не бачить себе в одязі, він не поїдає їжу, йому не треба дім такий.

4. А ось сьогодні такий день, він прийшов до мене таким, як ніколи не приходив. Паршек зустрів його небувало, йому допомогло загартування-тренування, котре люди всі не любили, не хотіли, щоб воно було. Один Паршек проявив свою таку згоду жити нарівні з нею разом. Паршек не захотів жити по-людському, як люди всі жили. Він поділився з усіма: їм віддав їхнє, а своє взяв. Природа заступилася на нього, вона полюбила його, віддала йому свої сили, він живе по-новому, по-небувалому з ними. Природа не зустрічала такого в житті. Ти ж є в мене такий один на білому світі, не побоявся зустрітися зі мною таким пахучим для мене, ти ж є аромат, живе енергійне в природі тіло.

5. Загартування-тренування полюбило тебе одного з усіх, свої сили віддало. Ти є один такий у житті, як воно кінчається і як воно починається. Останній місяць осені листопад, 2-е число, вівторок день, другої неділі ще не було, ми з вами тільки вступили в такий перший початок, котрий тягнув до себе. Ще він не прийшов на білий світ, його тягнуть на мотузці, він не був ніколи. Він прийшов сюди на цю арену, його умови ставлять сюди на це місце. А величезна планета Земля є на цьому місці, вона обігрівається променями сонця. У самій атмосфері народжується не одне тепло, буває холод, білий сніг лягає на землю, і буває морозно між цим, прошарок вода є, сильні ливні, дощі йдуть.

6. Вітри ураганні проходять, а люди є між цим зі своєю снастю, вони живуть на своєму облюбованому місці, бережуть, як око. А це технічне є цвях у бік свого тіла для природи. Природу не треба буде ображати. Перші 24 години, ми поділили їх пополам, ми поїли один раз. А в вівторок ми їли їжу весь день, скільки хотіли 12 годин. А потім приходить на арену найголовніше, це середина тижня середа 3 листопада 1982 року. Це є наше усіх 42-годинне свято, воно не приходило до нас все життя, а ми чекали його до себе, як ніколи, тягнули своєю думкою, говорили про нього, ми готувалися зустрітися.

7. Це була не весняна сторона, коли квіточки появляються на полі. А білих мух чекають, холод налазив, дощик зранку поливав. А люди встали, хто з чим, стали думати. У нас було одне, ми не їли і не пили води. Ось це є наша велика, превелика свідомість. Ми терпимо ради нас усіх у цей час, котрі не знають цього діла. Якби вони знали, то все це робили не для себе, а для всіх нас. Ми робимо це вже давно. Ми терпимо, у нас є така свідомість на це, як ніколи ні в кого, ми маємо не їсти, кому воно ще дається. Це не мода, а знову-таки скажу: свідомість визначає буття. Ми не боїмось цього такого часу.

8. И так добре, не холодно, стоїть погода, і грубку в домі розтопили, тепло стало в цьому. А середа прийшла зі своїми силами, вона забрала когось на білому світі з собою. Вона є мати наша, що народжує, вона принесла нас усіх на білий світ, хотіла, щоб нарівні жили так, як вона, а ми не захотіли. Я йду по дорозі по білому світу, а зі мною зустрічається природа, вона говорить мені: чому у людей так виходить у житті? Вони добувають у мене їжу трудом, а одяг також шиють, а дім будують для себе. Здавалось б, у цьому ділі жити їм, а фактично вони застуджуються і хворіють, похворіють, а потім умирають.

9. Нічого не допомагає їм, живуть один раз. А в природі є такі якості, котрі нашим людям треба, а вони не потребують їх. Одне з усіх загартування-тренування є, воно є наука людей. Любов до природи була, вона є, і вона буде, за неї треба братись і робити. Паршек один такий, котрий взявся і став робити. А він починав робити. Спочатку в своєму житті я залишив сім’ю, жінку і двох дітей, напризволяще, пішов у природу в трудну хвилину. Не по дорозі треба йти, а туди, куди нема можливості йти. Колючки густо і голки були на смерть. Про що думав і гадав одержати що-небудь із цього. Це не давало нічого. Люди жили, у них було все, що їсти, що одягати, і в чому жити, а самих мучило життя одне, а життя не давало.

10. Людям доводилося хворіти в природі, похворіти, а потім умерти. І так ми не задовольнили себе цим, нас оточив нестаток. Тому я поклонився природі й сказав свої слова: так піду в природу шукати небувале нове, котре ніколи не було в житті. А в самого була одна думка: людей знайти хворих, нужденних. Я хотів дати їм здоров’я, а вони потребували, я мав його. Хто б ти не був із заразних, я цілував його, знімав хворобу із нього. Люди хочуть бути здоровими в житті, шукайте мене, це є таке багатство, воно треба всім нам. Я йшов у люди, питав хворого, він жалувався, говорив: я хворію на це ось. Я старався знайти в природі ці якості, щоб він не мучився, не хворів, це я робив людям.

11. А хворі є всі, цим людям я допомагав, давав здоров’я, а здоров’я це є все. Ми ж, люди, потребуємо його, а я отримав його, у природі вистачає цього добра, лише б він захотів, здоров’я тут же отримає. Ось що людям треба, життя. Нам зробить все загартування, смерть як таку вижене, а життя у славу введе, люди приймуть його, воно допоможе їм, це його буде діло таке. А ми, всі люди, не робимо, не вміємо і не хочемо цього. Загартування-тренування треба нам усім. Сам четвер прийшов на арену, він є такий же сирий, без дощу, але холодний. А час іде, він ішов як ніколи.

12. Я чекаю сніжок, а він є вже подекуди, а в нас нема. Чотири дні, 96 годин, проскочило по природі. Вона чотири рази освітилося сонцем, а темнота наступала і йшла геть, а скільки раз брався і мінявся цей вітер, і ця тиша. Словом, у цьому наші люди жили, самі себе міняли в техніці, прикрашались, робилися людьми, а красота це є фасон і форма. А скільки раз їм доводилось їсти і відходжуватись, словом, все не врахувати. Особливо я, Паршек, цю ж хвилину такий час, шістдесят хвилин, як хотілось легко дихнути і глянути своїми очима, почуття яке. Це тільки букви писати по одній в словах, а читати доводилось, яке це є золоте діло. Я стою й думаю, а сам продовжую писати пером, пишу, часом розмовляю.

13. Навколо всюди в просторі є тиша до глибокої свідомості. А в кого є вона така. Всі люди, хитрують, хочуть отримати від природи багато, а вона не дає. А ми всі так думаємо про це, нам хочеться отримати більше від цього всього. А тепер у нас народилася маленька дитина, вона повинна зустрітися не так, як ми з вами її зустрічали. Вона не народжувалася, а ми приготували їй весь належний одяг, їжу та житловий дім. Вона втомляється в цьому й губить здоров’я. А ми повинні народити її не в подушках пухових, а на чистому атмосферному явищі: чисте повітря, цілинні умови, де вічно живе, азот, природне явище. Ми повинні зустрічати її без усього.

14. Це народження було не наше, а самої нашої великої матері природи. Ми повинні зустріти його холодною джерельною водою, енергійно, у дружбі треба жити малюку. Він повинен бути не закутаний, а чистим тілом на наших живих руках, не колихати, як ми колишемо та годуємо його до відвалу. Ми думаємо, він умре без цього. Нам треба закласти свідомість у цьому, це є не випробуване в житті таке діло. Загартування-тренування хоче прокласти експеримент у цьому. Він повинен оточити себе духом. Ми повинні випробувати його так у цьому на собі. У природі все є для цього діла, ми є, сили знайдуться на цей експеримент у цьому ділі.

15. Ми, як такі люди, щодня зустрічаємося з небувалим днем, що приходить, зі своїм певним багатством. Ми не знаємо, що робимо його неживим, ним хвалимось. Воно гниє, пріє, пропадає на нас, енергію відбирає в тіла, ось що приносить ця прикраса, ця красота. А ми хвалимося мертвим, неприродним, присвоюємо, ім’ям своїм називаємо, говоримо: це моє. А коли людина вмирає, кому залишається це добро? Люди восени орють землю, кладуть під зиму. Вона приймає цей характер, цю роботу, а весною роблять грядку для зерна, щоб його посіяти. Вони спішать зробити цю роботу в процесі. Ми думаємо та гадаємо про це весь рік весь час. Це все дає і дасть, якщо зробити це. Ми робимо це один раз на рік.

16. Цей день годує рік, а ми поїдаємо це все. Весь рік весь час ми щоденно біжимо з двору в поле, самі топаємо по цьому місцю, свої слова кидаємо в білий світ, говоримо: Господи, ти не забувай про нас, щоб ця ось земля дала нам врожай. А сам гладить цю землю, цю ділянку землі, доглядає, як за дівчиною. Він любить хорошу роботу, щоб грядка була оброблена до вологи. Люди думають, людям доводиться дивитись і робити діло, воно робиться людьми весь рік. Невідривно думає, а сам із собою говорить вперед. Він хоче небувало збагатитися від природи. Вона не йде назустріч йому на його такий заклик, не допомагає, а заважає.

17. І думка інша. Малюка треба буде зустрічати не шматком і не якоюсь ганчіркою, або стінкою. зробленою з матеріалу. А він повинен облитися чистою енергійною водою на незайманій землі. Ось які діла робляться Паршеком у житті. Це ніде ніяк не відбувалось у житті, а тепер у мене робиться це діло. Я держу в себе так у житті весь час. Село Оріхівка, Лутугинського району, Луганської області, а там є це історичне місце Чувілкін бугор. Він нікому не треба ні на що, крім для народження цієї дитини. Думка моя така, вона підказала мені в процесі цього всього, що нам, таким людям, треба буде замінити старий потік на новий у житті нашому, цей час прийшов.

18. Ц місце Паршеком знайдено, продумано. Ось що на сьогодні відкривається. Благо цього життя є не золото, що лежить у землі, а благо є ходити босими ногами по землі. Я пишу, як це було. Матір у положенні звернулася до мене, щоб я дозволив їй зробити аборт. А я зробив їй свою пропозицію народити там, де я покажу їй. А це місце моє указане. Ми виходжували цю дитину, поки води зійшли. Шура Плетньова, вся всипана коростою, не захотіла бути здоровою людиною. Люди хуторські сміються за цей вчинок, а я віддав їй свій досвід річний, який він був для неї легкий і корисний, чому треба низько кланятись.

19. А попасти прямо до мети не можна, треба бути чоловіком заслуженим перед усіма. Чоловік є в нужді, здоров’я треба, а його нема. Він є в природі далеко-далеко від нас. А коли ти, такий чоловік, придивишся, то ти побачиш свою істину на собі. Сьогодні п’яте число, п’ятниця, вона перед суботою буває шостим числом. Ми живемо перед 7-м днем листопада. Неділя це є свято, завоювання. Ми є влада, люди в ненависті зробили це. За що, а людини нема, її вбили, а Паршек проти цього всього. Не треба вбивати, треба навчитися жити. Ми маємо зустрічати не хлібом, ганчірку теж не треба одягати, стіна складена не треба. Нам треба повітря, вода, земля.

20. Не хочу сказати такого слова в житті про це діло. Як не хочеться умирати сьогодні, а все рівно завтра вмреш. Хочеш, не хочеш, а умирати буде треба. А щоб не вмирати в природі, треба заслужити в ній. Природа є така матір, що захоче, те зробить у житті, це є її сили в житті. Якщо вона схоче, обдарує прибутком цього чоловіка, він збагатився, став мати в себе що-небудь зайве. Він багато трудився на це, робив щось. А раз ти маєш землю на це, то доглядаєш за нею або ореш, або залишаєш під траву. Хазяїн ходить по землі, бачить далеко, він хоче зробити на цьому місці свою індивідуальну власність. Це місце належить своєму імені. А коли це є моє, ніхто не має права цього зробити. Своє і моє є велика різниця.

21. А як хочеться берегти своє, а на його завидки. Він хоче, щоб це все було його, такий жадний на це чуже. А з чужим легко жити, воно швидко прививається. Говорять: ми проливали кров у війну, цю землю відбирали силою. То вона була одного чоловіка, а тепер ми стали розпоряджатися цим, як своїм. А такого свого не було, все є матері природи, воно вважається чужим. Чого тільки в неї нема, а люди знайшли це діло, взяли до себе, це все присвоїли. Говорили: це ось місце мною знайдено для свого життя. Ми облюбували його, зробили виробництво на ньому. Ми риємо землю для цього діла, грядка робиться, а потім зерно саджаємо в землю для швидких сходів.

22. Зелена рослинність оточила землю, як шуба, на що хазяїн дивиться, радість вводить. Говорить: слава тобі, Господи, тепер видно з цього, врожай буде на цьому місці. Ми не вгадали, що треба буде сказати в цей час. Природа не дала вологи, дощик не пройшов, як на наш гріх, він зіпсував погоду, засуха увінчалась. А люди нахмурились, перестали веселитися, і ми оточені горем. А такий час пройшов у нестатку. А трудитися треба було, земля сама не родить. А коли її глибоко поореш під зиму, покладеш під сніг, а сам думку не зупиняєш про це. Одне думаєш про це, що вгадати посіяти на ній. І все ж природа, вона є наша матір рідна, взяла і пішла назустріч цьому мученик, свої сили направила.

23.І сонце було, як сонце, воно засвітило променями, і дощик спустився, як слід у всьому ділі. Вона заросла зеленою травою, де квітка така ароматна пахуча взялась. До неї позліталися з усіх кінців, як на якийсь бенкет, їм дай солодкого меду. Люди дочекалися цього, стали співати пісні, танцювати в цьому. Вони говорять: Бог не забув про нас, які ми є добрі люди для нього, ми стали близькі перед ним. А холод є в природі, Бог любить тих, хто любить його. А ми біжимо від нього, ховаємось, відходимо від нього, а він іде від нас таких. Життя нема, а смерть є між нами всіма, вона розвинута нами; ми з вами не живемо, а вмираємо.

24. Яке в цьому всьому є таке діло. А це є хороше діло, воно показує нам в природі діло краще від цього всього. Один одному розказує, яке діло ці люди поставили на арені. А коли вони торкнулись діла кращого характеру, то йому сказали навпаки, могли зробити краще від цього, але не зуміли. А раз не зробили цього, то краще не вийшло, ми не вміємо, а робити було треба, але ми не в силах. Ми знаємо про дорогу, а от пройти по ній ніяк не зуміли. Все це природа перешкодила своїм ділом. Вона перегородила нам своїм розливом.

25. Техніка не допомогла нам у цьому всьому. Ми зробили це, ми жили бідно в цей час. Він був радий отримати копійку, але нема, де взяти. Сьогодні день останній тижня, таке свято, люди очікують його весь цей рік, як якийсь початок у житті. Він не пройшов, а щось зробив у житті, ввів такий мороз на землю. Говорить нам, усім людям, які ми зробилися в житті, ми не хочемо любити природу так, як це треба. А в ній стоїть сильно морозний холод, голками пронизує наше тіло, не дає нам спокою. Ми застуджуємось і хворіємо від цього, лежимо в ліжку, стогнемо, нам тяжко. Вона мучить нас таких доти, поки ми не загубимо сили свої енергійні тіла.

26. А потім ми хиріємо, здоров’я зовсім відходить від нас таких. А нам більше не знайти його; ні гроші, ні золото не візьмеш за нього, а тільки можна загубити його легко. Ось що ми, люди, зробили самі в природі, а вийшло не те, що ми чекали в цьому. Наше здоров’я покотилося під гору. Ми стали хворими, нас оточило це, ми зробити це не в силах у природі. Ми боїмося природи, особливо холодної води, як вогню. Нас страшить це, ми не звикли до цього. Люди приготували для нас їжу, шматок хліба, зшили ганчірку. Ми вжили це мертве неприємне, зайшли в дім, а там розташувалися з усіма вигодами.

27. А потім послали його в природу, вона не згодилася з нами, наносить на нас, і робить нам велику шкоду. Ми зробили таке для цього на безвинній дівчині, примусили її, щоб вона розвинула в себе свою похіть, умираючу для молодого чоловіка. Ми робили її не на життя своє, вони вмирали в цьому, кров’ю стікали і свою енергію випускали, самі залишалися без почуттів. Ця похіть розвивалась на смерть з життя свого, і так дитина народжувалася. Самець заклав для цього сім’я, а матір прийняла його, і вдвох свято провели. Юрій був у гостях сьомого. А восьмого числа сніг упав на землю, він прикрив дорогу, вона стала не літньою дорогою, а зимньою, вона є біла енергійна, як ніколи, жива, невмираюча вона, про що не сказати, не прочитати, найголовніше, треба буде зробити.

28. Ідея моя: любити природу, цінувати її, як око своє. Сніг є як біле щастя всього світу всіх людей. Вони всі так швидко біжать від нього, як від вогню в лісі, щоб не згоріти. Це є природна стихія, вона калічить нас таких. А в природі це робиться, і в людях буде виходити так. Вони знали це, що робити із землею: її треба зорати глибоко під зиму, покласти під сніг, нехай вона набирається вологи там. А ми повинні гадати про це щастя, а що посіяти краще від усього. Земля має показати сама ці якості нам. Самі люди знають про це, вони так обдаровані цим.

29. А щастя приходить один раз у цьому, у другий раз вже воно не приходить так. Ми з вами хотіли б цього, а воно саме не приходить. Які ж ми з вами є люди, не заслужили, а жити хочемо. Здоров’я не дається природою. Вона така є велика матір у нас, пожаліла, але не зробила, а образила. Треба буде здоров’я, а його нема як такого, а мені хочеться ці сили. А ми губимо їх у процесі цього всього, а щоб знайти його, ми не знайшли засоби на це в природі, і не знайшлись люди такі корисні в житті нашому, і ми залишилися бідні люди. І ми з вами шукаємо експедиціями, щоб це довелося знайти в ній і ним оточити себе всім, подякувати за це. Ми багато років шукали, а знайти не змогли одне таке з усіх діло.

30. Я сказав свої слова перед всією молоддю всього світу про таку велику помилку, зроблену ними. Перша, як ми починали розвивати свою похіть. Вона не змогла датися в руки нам без психічного такого руху. Біднота з нічим відмирала, а багач був багач, він брав своє, досягав, а щоб був достойний, цього не було в житті. Я хотів сказати їм про наше, матір виходжувала свою дитину в утробі дев’ять місяців, вона не залишалась без думки своїх родів. А природа готувала їй, як матері, поміч: водою промила дорогу йому, а тепер очікуй повітря, його треба виштовхнути на нашу землю, щоб цього досяг. Вона відчинила ворона йому, люди дали шматок хліба, ганчірку оділи на себе, поставили свою сильну істину, ти трудись, як ніколи.

31. Ці наші умови, зроблені нами, обґрунтувались, ми відчули їх. Самець заклав сім’я у матері в животі, вони представили його як новонародженого живим чоловіком через природу. Вода промила слід йому, а повітря виштовхнуло. Через ці умови ворота відчинилися йому для того, щоб зустріч була з шматком хліба, одіти якусь ганчірку. Ця дорога тягне за собою. Вони пішли, а всі не прийшли повернутися назад. Яке це горе зроблене діло в житті. Я розбираюся з початковою найпершою історією людей у житті. Вона показала себе так тяжко, у ній не було, чим хвалитися в людях, недостатнє переживання було одне. А труд свій закладали в цьому, але людям було тяжко жити так, вони жили поодинці. Вони прокладали грудьми межі між собою за цю землю, силою свого такого розуму, руки робили це все.

32. А жити треба. Вони думали, додумались ще більше від цього, доробились між собою через своє складене багатство. Це ватажок був діло всьому, найголовніший у житті. Їхній або наш вояк, він сам дрижав на конях, йому хотілось поразити свого ворога, він був збитий цим. А тепер цей командир є захищений підлеглими хитрістю зробленою. Але ти не обдуриш природу. Вона прислала на це природного чоловіка, свого любимого друга Паршека. Він є не озброєний цим, щоб людину вбити.

33. У нього нема абортів, щоб довелося берегтись від чогось. Він прийшов із свідомістю, він свідомо терпить від природи, йому дуже холодно, але треба свідомо терпіти так у житті своєму в природі. Це все робиться для життя, але не для смерті. Я нічого не потребую в житті, у мене є повітря, вода, ніким не зайнята земля. Це місце є не моє особисто, воно є спільне благо всього життя. Ми маємо його, а воно було, є, воно буде вічно перед нами. А тепер ми, всі люди, живемо в достатку, природа все дає нам, ми одержуємо від неї, шукаємо, не перестаємо думати про це все, це наше таке діло зробити. Ми літаємо в Космос.

34. Як хотілось знати про перший початок. Це безсилля було, воно є тепер, але нема того, що намічено тепер. Все вам, всім людям, залишено, щоб ви жили. Паршек не потребує вашого. Хіба це буде погано нам, якщо в нас є все. А в нас нема можливості придбати те, що треба. І ми приготувалися зустріти всякого ворога так, як ніколи. Ми озброїлися в цьому, це наше таке кипуче завдання в природі аж до ядерної, водневої зброї, ось що нам не треба. Нам треба молодь усього світу така, щоб вона зібрались не де-небудь, а в селі, там де нас зустрінуть роззутими в цьому ділі.

35. Азот, чисте повітря, чиста вода і незайнята цілинна земля, це місце невмираюче, ось куди нам усім треба прийти роззутими. І попросити матір велику природу, щоб вона більше не створювала дії війни нам, щоб вона не була. Паршек просить усю молодь, він благає як таку матір нашу природу, щоб вона пішла назустріч нам усім і створила таку думку Паршекові точно це все зробити. Щоб наша молодь погодилася з ним, і всі взяли та роззуті, босі пішли по цих умовах. Ми попросимо природу разом із Паршеком, вона піде нам назустріч, простить усе. Ми ж є в цьому ділі грішні, самі себе примусили підняти руки і взяти це яблуко, що росте. Ми взяли його і ротом зубами кусали. А коли вкусили, сік утворився в ньому від укусу, то тут уже слина взялась.

36. Повітря має допомагати, щоб цю слину проковтнути, це вже є технічна машина, вона розвивається на нас так, начебто так і треба. Восьме і дев’яте, снігу пролежав. Ми проковтнули так добре з апетитом. Це було, це є, це буде. Ми живемо так, сьогодні ходимо на своїх ногах або чоботом хвалимось, а завтра ми звалились, ми стали падати так. Це вже є наше таке горе або біда вічного характеру. А ми з вами не хочемо визнавати, що це місце є заслужене. Ми не визнаємо його своїм, це, мовляв, чуже, воно нам наносить ущерб у житті своєму. Ми з вами не станемо жити так, природа перешкодить нам своїми силами.

37. Люди є такі. На сьогодні у нас проходить уже друга неділя, середа. Всі їдять досита, розвивають апетит, ми снідаємо що-небудь смачне та солодкий чай, а обід варимо для першої страви, ми звикли зустрічати так цей обід, це звичка є така наша в природі. Ми не зробили жодного разу за все наше таке життя, щоб ми свідомо не стали їсти цей обід, а навпаки, норовимо поїсти чотири рази в день, і це буває. Але скільки ти не їж у своєму житті, але їсти хочеться. А смерть не дивиться ні на які особливості, а своїми силами нападає й починає заважати цим людям. Люди не хотіли б, а слабості йдуть самі такі, люди не в силах боротися із цим.

38. А як свою слабість чуєш у цьому ділі. Чоловік обдумав своє життя робити так із самого першого початку, коли навколо нього не було нічого такого, щоб ним жити. Він не жив своїм умінням, це все знаходив, старався зробити в своєму житті, а робити доводилось; треба, та ще як. Своя потреба була в цьому, вона була маленькою крупинкою в природі. В природі було місце облюбоване, його доводилося називати своїм місцем, це місце було моє. Ямочка рилася лопатою, яке-небудь зернятко садили в це знайдене тепле місце. Його садили в році в такий вигідний день, ми довго чекали його в природі, він прийшов зі своїми якостями і до нас. Ми так спритно зробили, зернятко посадили у вологу.

39. Ми зробили землянку, стали жити там, а життя було таке холодне, але ми жили, уміли робити це початкове. Ми були мудреці, а в нас були руки золоті, за що тільки не брались робити. У нас ум був такий дорогий, ми кидали його туди, куди хотіли, це так було треба. Нас не зупиниш, а діло робилось, і буде робитися в цьому, на зроблене доводилось дивитись. Ми бачили здаля це, визначали, щоб далеко дивитись. Ми говорили прямо в очі, вони примушували самі себе, щоб далеко дивитись. Це ж є таке явище в природі. Люди не сплять, а все роблять. Камінець колупають, його кладуть у стіну, робиться будівля.

40. Ось які проходять діла наші. Села, міста, видно здаля, що це за таке діло. Ми зробили його в житті в природі, а самих себе закопали в могилу, ми лежимо в праху. Що ми робимо самі в цьому ділі, лише б ми захотіли в цьому ділі. Це ж є люди, та ще які на білому світі. Ми починаємо думати, ми з вами не жили в цьому дні, а думки ми так проклали. Вчорашній день такий, а от людям нема життя такого. А життя буде таке, коли свідомість прийде така, ми перестанемо. Ми знайдемо місце таке, і всі умови будуть дані, щоби була можливість, а на ньому всім людям дається можливість залишитися у природі без усякої потреби в житті.

41. Нині, 10 листопада, вождь Брежнєв умер. Він не зробив того, що нам усім треба, мир, в усьому світі мир. А труп, його тіло зійшло з колії всього життя, не стало його, як і не жив він між нами, на віки віків. Це є наше таке велике. Коли ми маємо землю, це горе, вона дає великий прибуток, він робиться вмілим трудом, своєю силою, снастями. Його зробили своїми руками, це у хазяїна є снасть, вона допомагає в труді легко робити діло. У людей є така своя думка в цьому ділі, сьогодні треба думати про це діло, про перший теплий весняний день, що прийде. Він один раз приходить у житті, усі люди знають про нього, спішать зустріти його як ніколи, приготувались до нього.

42. А він є такий, якщо в ньому добре і багато попрацюєш. Те, що люди роблять весь час, це їхня така робота в році. Він виїхав із дому в поле що-небудь таке посіяти. Природа родить йому врожай, а його тяжко збирати, а треба. Якщо це не робити в житті, значить, не жити. Весь рік весь час вранці їде з двору, а ввечері їде в двір, а день є в його розпорядженні, на місці не сидіти, топати ногами. А природа дає на це свій великий урожайний прибуток, багато чистого зерна. Це є золото, мірило міжнародного ринку. Ми привчили себе багатіти в цьому, тобто рости економічно. Люди робляться багатими, вони йдуть від інших добрих людей, у них хазяйство міняло якусь форму. Він ріс окремо від усіх, він був азартний на всяку штуку.

43. У нього було краще і сильніше від усіх, він брав свій рубіж, це ж наше таке діло. А при такому ділі все виходить. Один робить, а інший зробив більше. Це революція, вона багато зробила в людях, нове керівництво змінили, місце теорії зайняли учені люди. Вони дали свободу людям, щоб люди були в труді. А моя ідея є рідше. Всі наші люди в природі, вони живуть на білому світі для того, щоб у ній знайти сили, ними оточити себе, технічно зробити, штучно, хімію ввести. Це є потік не новий, а старий. Нам треба в житті небувале джерело особисто свого здоров’я, щоб воно було не в мене одного. Це здоров’я, його повинні отримати всі наші люди на своєму місці, на котрому є всі умови, щоб мати можливість кожному бути без усякої потреби в природі. Це місце є нашої молоді, райське. Чоловіку слава безсмертна.

44. Це Паршек знайшов у природі загартування-тренування в ділі своєму. Він трудився один для блага всього світу всіх людей. Він учився в природі. Він хвалився перед усіма. Він істинно сказав про самозбереження своєї органічної клітини. Його серце є молоде, здорове, загартоване, як 25-річного юнака. Його вихід є в світлі. Він не боїться ніякого ворога, навіть своєї смерті. Якби цього не було в нього, він би давно вмер. Він є чоловік землі, дихає сильно, а різко говорить не про якесь диво, а про природу, про фізичне практичне явище. А найголовніше, в житті є чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, що дає миттєве оздоровлення центральної нервової частини мозку. Він любить хворого, знає його душу, хоче допомогти йому, біль убиває струмом через свої руки.

45. Це не слова нам говорять, а все робиться ділом. Рука пише Владика, ніколи йому не забути про це, дуже справедливе, воно є правда. Просьба яка? Його треба просити, будеш здоровий у цьому. Це треба буде робити нашому юнакові молодому. Шановні, це має світове значення. Нам усім треба любити природу, цінувати, берегти її, як око своє. Не хвороба відіграє ролі проти людини, а людина відіграє ролі проти хвороби. Нам треба вчитися в учення Іванова, щоб ми не попадали в тюрму, а в лікарню не лягали, жили вільно, не лізли на рожен. Яка буде слава, якщо ми низько головку поклонимо, скажемо «здрастуйте» дідусеві, бабусі, дядеві, тьоті й молодому чоловікові. Ех і життя моє тяжке. Зрозумійте моє терпіння, свідомо серця свої загартуйте. Милі ви такі є люди, гляньте на сонце, ви побачите правду, своє оздоровлення. Бути таким, як є він: Переможець природи, Учитель народу.

46. Люди прозвали його так за це саме діло. Він полюбив природу один такий, живе з нею нарівні, у нього нема вибору, він любить усіх людей. Йому скоро виповниться 85 років. 50 років з них він віддав практичному пошуку шляхів здорового життя. Для цього я щоденно випробую на собі різні якості природи, особливо суворі сторони її. Я є повний бажання передати весь свій досвід нашій молоді й усім радянським людям. Це є мій подарунок їм. Іванов Порфирій Корнійович.

47. Дитино, ти повна бажання принести користь всьому радянському народові, що будує комунізм. Для цього ти постарайся бути здоровим. Сердечна просьба до тебе, прийми від мене декілька порад у доповнення до того, що написано у «Вогнику», № 8, щоб зміцнити своє здоров’я.

1. Два рази в день купайся в холодній природній воді, щоб тобі було добре. Купайся в чому можеш: в озері, в річці, ванні, приймай душ або обливайся. Це є твої умови. Гаряче купання завершуй холодним.
2. Перед купання або після нього, вийди на природу і стань босими ногами на землю, а зимою на сніг, хоча б на 1 – 2 хвилини. Вдихни через рот декілька раз повітря і побажай собі й усім людям здоров’я.
3. Не вживай алкоголь і не кури.
4. Старайся хоч раз у тиждень бути без їжі й води з п’ятниці 18 – 20 годин до неділі 12 годин. Це твої заслуги і спокій. Якщо тобі трудно, то держи хоча б протягом доби.
5. У 12 годин у неділю вийди на природу босим і декілька раз подихай і подумай, як написано вище. Це свято твого діла. Після цього можеш їсти все, що тобі подобається.
6. Люби природу, що оточує тебе, не плюй навколо, не випльовуй із себе нічого. Звикни до цього, це твоє здоров’я.
7. Здоровайся з усіма всюди, особливо з людьми поважного віку. Якщо хочеш отримати в себе здоров’я, здоровайся з усіма.
8. Допомагай людям, чим можеш, особливо бідному, хворому, ображеному, нужденному. Роби це з радістю. Відгукнись на його нужду душею і серцем. Ти придбаєш у ньому друга і допоможеш ділу мира.
9. Перемагай у себе жадність, лінь, самовдоволеність, користолюбство, страх, лицемірство, гордість. Вір людям і люби їх. Не говори про них несправедливо і не приймай близько до серця недобрих думок про них.
10. Звільни свою голову від думки про хворобу, недомагання, смерть. Це є твоя перемога.
11. Думку не відділяй від діла. Якщо прочитав, це добре. Але найголовніше, роби.
12. Розказуй і передавай досвід цього діла, але не хвались і не став себе вище інших. Будь скромним.
Якщо тобі щось неясно або неповно для тебе, то напиши мені. Я завжди готовий передати свій досвід, щоб твоє діло було успішним. Бажаю щастя, здоров’я хорошого. Іванов Порфирій Корнійович. Моя адреса: Луганська обл., Cвердловський р, п/о Должанське, с. Верхній Кондрючий, вул. Садова, 58.

49. Це моє лігвище, я живу тут, хворі люди їдуть до мене, котрі потребують свого здоров’я. Я люблю їх як таких, зарази нема для мене в природі, а одна любов природного характеру є між мною і природою. Моє місце є для всіх наших людей, котрі живуть на білому світі. Вони шукають кращого від цього всього, а тепер вони не задовольнили себе цим.

50. Чого тільки нема в цих людей, зробленого ними. Вони кладуть всі сили на цьому фронті. Їм хочеться знайти те, чого не було в житті. А одного місця не було, котре є в своєму житті в природі, це Чувілкін бугор. Він сьогодні не треба нікому зі своїми діями. На цьому місці є одна цілина від Адамових років, це місце нікому не треба. Одне повітря та вода проходить між цим. Паршек приїхав зі своєю ідеєю з багатьма людьми туди, на це місце на автобусі, вийшли на цей бугор і гучно закричали спільне ура. Я як ініціатор, Учитель народу, ввів усім до одного сили через організм. Ми скупалися там разом з однією думкою про здоров’я, а воно було в мене, воно є, і воно буде. Нам, усім людям, треба зробити на цьому місці такі умови, котрі будуть нам без усякої перешкоди.

51. Це місце є порятунок цим людям усього життя. Хіба можна було жити в природі так, як жив наш вождь. Він був у нас, це він займав найголовніше місце, керівник, генеральний секретар партії, найбільша особа. Та ще він був голова президії верховної ради такої країни, як Радянський союз, він розпоряджався ним, як хазяїн. Його нагороджували за цю вмілу роботу найголовнішими, високими, видуманими всіма ученими людьми, йому вішали не один раз, як подарунок. Вони говорили про нього, як про розумника. Він примушував їх робити в своєму житті. Хіба мало зроблено їм у природі? А скільки люди примушували людей під його керівництвом, він мав розумну голову. Всі, від малого до великого, підкорялися йому, як людині.

52. У нас люди на своїх місцях були підготовлені займати тільки своє місце. Вони бачили його, навіть його боялись звертатися до нього за чим-небудь. Він був на своєму такому місці висока особа, він міг покарати, він міг і помилувати, це було його таке в житті діло. Але ніхто не знав його так, як природа, вона держала його в себе на черзі, щоб йому довелося захворіти від цього діла. Ми, всі люди, є такі в цьому ділі, ми не знаємо, що ми сьогодні робимо в природі. Думаємо самі, що буде добре нам, а коли це зробили, природа не обдарувала нас за це, а взяла направила свої сили і всіх покарала. Що ми хотіли отримати від неї, ми не змогли отримати від неї. Нас оточила наша бідність у цьому, ми загубили найвищого чоловіка між собою в природі.

53. Ми виявились небагаті в цьому люди. Хто назве нас заслуженими людьми, якщо ми не зберегли свого вождя? А ми в своїй купі без нього не є такі люди. Діло наше не виправдалось, а пішло в нас під копил. Ми показуємо своє діло таке всім, чим ми хвалимось, а нас взяла і оточила цим за все наше. Історія моєї ідеї є в житті в природі. Як це все вийшло, між людьми виявився таким чоловіком, котрого ніколи не було. А тепер сама природа зустрілася на шляху моєї продуманої писанини. Я багато трудився над цим, ішов по вузькій людській дорозі в лісі на Кавказі в Майкопському районі, від Доховської станиці до Котдаха. А з висоти в атмосфері появилася думка, сама природа питає в мене як такого про людей. «Чому вони живуть так тяжко в мене?»

54. «Я не пожаліла їм саму себе, віддати їм своє добро. Їжу зародила й одяг зшила, і дім їм побудувала. Здавалося б, їм у мене в гостях жити без всякого такого, а вони застуджуються і хворіють, а потім умирають на віки віків. Це велика в них є неправда». Вона обирає одного мене, доручає, довіряючи, в людях знайти істину на них, нею оточити себе. Я цілком і повністю став підкорятися їй своєю любов’ю, від початку кинув носити головний убір, у мене волосся вилось, а люди сміялися із цього вчинку. Мені холодно, а вони сміються, але я не придавав цьому ніякого значення, робив своє діло. Багато своїх думок направляв у Правду, Правда присилала мені відповіді із штампом на ці слова, я огороджувався відповіддю в будь-якому місці, як кореспондент. Я відігравав роль, де хотів.

55. Природа допомагала вже мені на мою думку, я повинен допомагати хворим людям, це природа довірилася мені. Паршек не шукає хворобу на людях, вона не треба йому, а треба людина. Він був в Армавірі в районній лікарні, черговий лікар дав йому доступ до хворих, де довелося показати своє діло, двох хворих поставив на ноги. Головний лікар Нефедов говорить Паршекові: «Ти не заважай нам, а їдь у Москву і там доводь». Паршек не злякався цього, поїхав у Москву, зустрівся в приймальній з лікарем Жуковим. Жуков сказав йому так: «Якщо ти будеш займатися цим, то ми загонимо тебе туди, куди Макар не заганяв телят». Я був по селу своєму Паршек, багато пустував по-сільськи, хотілось жити ще краще від цього. Ми разом з друзями пішли мед красти, а ці друзі видали мене, зізнались ради Паршека, а його били сильно. А потім біднота витягнула його із цих умов.

56. Природа веде до нового, небувалого. Те, що було Паршекові, його не буде. Він залишив це село, цю місцевість, а переїхав на Привальє не багатіти, робити до того, щоб іти по новому і небувалому. Він залишив усі старі й гнилі звички, сільське хазяйство, більше не повернувся до нього. Паршек став учитись із своїм, як більшовик. Партшкола, тема була нова економічна політика. А те, що робив до цього. Народ осудив мене, дав два роки трудових робіт. Я тоді свідомо попав у Архангельськ, Холмогорки та Верхні Низовки лісорубом. Я був у бригаді з двох чоловіка. Я дійшов у всій своїй роті своїм ділом до наглядового комітету, був достроково звільнений за свою хорошу роботу лісоруба. І тому після цього всього був вантажником на транспорті, ударник. Природа взяла оточила стихією, два ребра поламав.

57. Лікарі дали, щоб зайнявся легким трудом, і я зайнявся. Виконроб Тарасов радгоспного будівництва взяв ударника комірником лісового складу. А потім Суязов узяв завгоспом, робота не увінчалась. Я перебрався на Кубань в Армавір в районне споживче товариство. У Кононова були комбікорми, сінний пункт, я був комірник, приймав продукцію на око, і здавав так. Мене запросили в Любинськ в радгосп теж завгоспом, довго не був там, а прийняв роботу експедитором Армлісдрев радгосп. Природа гнала мене з однієї роботи на іншу, щоб я знав: це діло не моє. А природа, це на Кавказі в лісах у природі між горами, біля моря ходив по природі без головного убору. А потім міське життя в цивілізованості було. Мене прибрали в торгівлі після зустрічі з природою, вона зняла мене з Кубані. Я зрозумів її сили, що вона не хоче мені, щоб я робив.

58. Природа викидала мене, робила не людиною. Де доводилось діватись, як треба йти в шахту. А шахта в Лунца. Перша моя слава, це ідея підтверджувалася. Цей хлопчик кричить, жодна матір не заспокоїла його. А якщо я візьму його і він замовкне в мене, значить, моя ідея правильна. Я звернувся до матері, вибачився перед нею, попросив узяти його на руки, а він тут же замовк. Всі, що сиділи, сказали: у цьому чоловікові є щось. Природа обрала мене одного для цього, вона готувала мене цим, люди допомагали цьому всьому. Вона зробила його таким, як він став, його любов до людей є. Він не відходив, став близько до неї, став любити її, любов природна стала через діло своє.

59. Природа не йде від цього, раз вона за ідею заступилась на маленькому такому хлопчику. Він був хворий, а я взяв його на руки, а він замовк, ось де була така сила. Вона довела всім людям, хлопчику стало легко від цього. А за те, що робив, мене прийняли членом у профспілку, це моє було діло, сама природа вела за ніс, привела в наш Сулін в ОРС заготівельником, чим я не зацікавлений. У мене була природа, вона вчила, своїми силами Паршека оточила, дала йому можливість бути таким чоловіком, котрого не було. Він ніколи не був зі своїм наміром піп між людьми, він довів свою правоту дирекції, що він є не піп. А люди не заспокоїлись, продовжували своє я. Але природа була на боці того перед Паршеком, нібито він відмовився від своєї роботи. А закон виніс йому: шість місяців ніде ніяк не повинен влаштовуватися на роботу.

60. Цього природа хотіла, вона зробила це. Вона вказала йому дорогу загартування-тренування. Я пішов до неї своїм тілом дослідним шляхом, своїми кроками прямо в природу, у гострі колючки, до самої крові порізався. Балка Юта з водою лігвища свиней, вода була нагріта сонцем, вона зробила мене таким, яким я не був. А тепер моє тіло зробилося заслуженим, як хотіла природа. Вона привела Паршека туди, куди треба. Він пройшов землю Переяновську, залишив навчальний заклад, агронома Холтунок, попав у Новочеркаськ до свого близького Івана Климовича Захарова. Він був священик церкви старого обряду по Базарній, 15. У нього ворота були з внутрішнім запором із секретом, Паршек не знав про це. А прийшовши до них, він попросив відпочинок, постіль від такої дороги. І думка вимагала, щоб він продовжував її, ту ж саму ідею.

61. Йому, як такому ділку, не треба був цей відпочинок, він рвався бути без усякого одягу, вирішив залишити його їм, а сам пішов у природу в умови вночі в 12 годин. Я вийшов з дому, а ворота із секретом були відчинені мені. Я вийшов і пішов своєю дорогою в Новошахтинськ до друга дитинства. Іван Олексійович був начальник 11-ї дільниці. Я хотів узяти його із собою, а він був технічний чоловік. Я до сходу сонця пробирався в Грушовку через річку Тузловка, а мене зустрів густий туман у молоці. Я вийшов із нього, а сонце оточило мене своїм теплом. Я звертаюсь до неї, як матері рідної, щоб вона показала мені живого друга в житті. Пташки жайворонки у висоті співають свої пісні, заєць вибіг із-під ніг, побіг у природу. А дорога з Переяновська вела, і по ній собака велика борза вів себе. Він не бачив мене такого ніде і не міг бачити.

62. А коли йому сказав «Хлопчик», він тут же зупинився і став виляти хвостом, значить, для мене є друг. Я зрозумів його, що природа дала такий дар. Вона, собака, мене полюбила і стала служити, як учена. Я веду розмову з нею; куди хочу, туди її посилаю. Вона рада мене послухати, і вона робила так, це було природне диво, я мав його. А тут намет солдатський був, трактор орав землю, а я жалів цю собаку, іду до нього. А з нього офіцер виходить, я розказав йому про це точно, мені доводилось годувати цю собаку. А офіцер виносить дві скибки, дає мені, говорить: «На, сам годуй». Я беру, йому віддаю ці дві скибки, він їх проковтнув, а сам не послухався, що він є для мене Хлопчик. Так і не пішов зі мною далі. Я програв цим, диво пішло. Не стало, чим розпоряджатися. Ось це картина в житті, загубити друга в природі. А ми маємо його, як золото, а за золото вбивають.

64. Я скоро попав у Новошахтинськ, мене зустріла Феклуша зі своєю хворобою. Я допоміг їй, дав здоров’я їй. Вона бере трубку телефону, просить комутатор з’єднати з 11-ю дільницею. Він відгукується, вона говорить: «У нас гість Порфирій Корнійович». Він сказав їй: «Зараз прийду». А коли побачив він Паршека, у нього думка пішла не туди. В чому справа? А вона була в природі. Він так сказав Паршекові: «Нікому я не вірю, як вірю я техніці». Говорить Паршек: а як же ми з тобою росли в таких пустощах. Він сказав: «А тепер не те». Природа не помічниця цьому ділу. Іван Олексійович інженер, грошовий чоловік, а я, говорить Паршек, Переможець природи. Якщо не хочеш, живи ти сам. Люди є не твої, а мої. Я поведу їх слідом за собою.

65. Здоров’я це є для них все, а в тебе, як інженера, нема його. Друг не згодився піддержати друга, а розійшлись обидва. Паршек пішов з природою, а Іван Олексійович залишився з людьми в шахті. Він є начальник, а я є ніщо. За всім ділом, я є помічник цих бідних, нужденних, хворих. Мені треба вчених, а я є зовсім безграмотний, а друг не пішов. А відступати назад природа не веліла. Я йшов на Привальську землю. Загартування-тренування є життя людей, а воно пробралося в люди. А до людей пробралась їхня думка, вони сильно помилились на мені. Я реалізую морожену рибу на вагах, а вони подумали через мою шевелюру, що я є піп, пробрався в ОРС до них. І мені, як попу, зробили такі умови, нібито я відмовився трудитися.

66. Мені дали статтю, шість місяців я за законом не повинен ніде ніяк улаштовуватись на роботу. Я був підготовлений, це все робила природа. Я не боявся відступити від цього діла, треба це зробити. Я робив це так, я кинув свою рідну сім’ю напризволяще, а сам пішки пішов із міста. Мій одяг був у портфелі, труси були на мені. Мій шлях був 8-й кілометр, я починав робити в цьому, сам не знав нічого: куди, для чого і що робити. Природа, вона вчила мене практично. А ви говорите: «Він сам». Перед тобою поле в гострих голках, колючках, вони живі для всіх і для мене. Я не обходив їх, а свідомо пішов прямо своїми ногами. Кров потекла рікою, я йду не на життя, а на смерть. Ніхто з людей не згодився зробити цього діла. А попереду балка Юта з початковою водою, там хутірські свині поробили лігвища, вода нагрілася перед сонцем, воно створювало тепло. Мені як такому доводилось занурюватися туди.

67. Я тут же одержав покращення, моє тіло стало енергійним, живим. Мої ноги покрокували. Я пішов по бездоріжжю, попав у місто Шахти, там побачив чергу, люди стояли за водою. Я сказав сам собі: якщо ці люди мене напоять, то я не піду далі. Виявилось, у них не було кружки, щоб виконати мою просьбу. Я отримав безкінечну путівку йти. Сам не знав: куди і для чого. А мені довелось крокувати вулицями, людей не було, а з балконів сміх роздавався, теж не знаю, з якого. Але п’яниць бачив, купа сиділа, вони запрошували мене, вони помилились. Я пішов далі через каменоломні, я попав на Переяновську цілинну землю. Я загартовувався цим шляхом, сил природних набирався, струм, магніт. Це моє було в цьому загартування-тренування. Нічого не думав, ні хорошого, ні поганого. А сонечко упритул палило мене. Я скоро залишив позаду сільськогосподарський учбовий заклад.

68. Хотунок пройшов, переправився через річку Тузловку, попав у Новочеркаськ на околицю вулиць, держався базару. Там була вулиця Базарна, 15, мешкав Іван Климович Захаров, він був священик церкви старого обряду. Він є родич, я йду туди. Як на гріх, міліціонер зацікавився мною, зайшов зі мною у двір. Мешканці не відмовилися від мене, як гостя. Діло йшло до вечора, сонечко сіло, треба вечеряти. Я прийшов до вас не вечеряти, покажіть мені місце відпочинку, подумати про те, що треба. У мене була думка допомогти людям позбутися цього важкого, а оточити себе легким. Я не сплю, 12 годин ночі, треба вставати в путь-доріженьку йти. Манівець вів, я прокладав дорогу сам через Грушовку, Тузловку ріку. А мене оточив туман як молоко. А жайворонки вверху співали свої пісні, там сонечко променями гріло. Я піднявся на ту висоту, де промені старались обігріти кожне місце.

69. Воно обігріло мене як таке. І тут же я звернувся до нашої матері природи, щоб вона прислала мені друга життя. Як це зробилось. З Персияновки на Родіонову тягнулась дорога, а по ній ішла борза собака. Вона почула мій голос, я назвав її Хлопчик. Він тут же зупинився, хвостом завиляв, значить, друг життя є. Я йду до нього, а Хлопчик чекає мене, як друга. Я підходжу до нього так тихо. Хлопчик, милий ти мій друг. Я говорю йому: підемо зі мною. Він не відмовився, став слухатись мене, як дійсний друг. Жайворонки, що літають, пісні співають, не перечать, я посилаю його туди, де вони приземляються. Хлопчик тут як тут, до неї, не дає їй спокою, і до мене повертається, як до друга. Ми немало пройшли, грали.

70. А тут намет солдатський появився. Я задумав погодувати цю собаку Хлопчика. А з намету вийшов офіцер, він вислухав мене. Я кажу йому: це природа зробила дар. Вона на мене й собаку ввела, що це є істина в цьому. Він не відмовив, а виніс дві скибки, їх дає мені, щоб я годував її. Це він сказав: «Не піде далі». Так воно й вийшло, Хлопчик припинив дружити, за мною не пішов. Ось тобі така істина, вона показала живий факт на нас. Чужий хліб є усьому діло, він придбавається кимсь у природі. А природа дає людям через їх труд. Ось тому вона не пішла, довелось її залишити. Я тільки відірвався від неї, а перепілка вилетіла з-під ноги, як тут була, свої яєчка залишила.

71. Я взяв їх три і випив, це природа дала мені. А Хлопчик не пішов. Такий час прийшов. Я став думати про свого друга дитинства, він є технічний чоловік, інженер, штучне оточило його, хімія введена. А я є чоловік єства між ними, я є народжений природою. Тепер іду за її велінням, вона дає все мені, але його друг не піде за Паршеком, як Хлопчик. Він вірить техніці, людьми командує, він є далекий парубок від цього. Він хотів, щоб я залишився жити в нього. Я не дав згоди, вночі пішов у природу. З ким я зустрінусь, не знаю? Але думав про Фірса Івановича Носова. Він хотів, щоб я надів його брюки. А я говорю йому: і кожух одіну, лише б пустив у дім. Він не заперечував прийняти Паршека. А в домі стали жалітися на стихію в людях, вона була в шахті, палі бурились, а нас, людей, женуть відновлювати це все.

72. Різниця велика була між ними і мною. Люди є такого характеру, ми живемо працюємо, а я ходжу істину шукаю. Два друга виявилось. А тепер у них питаю: хто у вас є хворий? А хазяйка тьотя Дуня жалується, у неї радикуліт, болить спина. А я говорю їй: у природу на поріг іди; кому віриш, того проси; з висоти тягни повітря. Вона вислухала мене, пішла зробила, приходить вона, говорить: «Ти Господь Ісус Христос». Вночі яєчню смажить мені, годує мене. Я зрозумів тут, що плоди мої не дурні, а хороші. Я прошу її, щоб вона знайшла таку хвору, котра лежить у постелі. А вона говорить мені про сваху Євдокію Панкратівну Бочарову, вона лежить у постелі, п’ять років не ходить, атрофована. Я прошу її, щоб вона пішла до неї та розказала їй істину, а я тоді піду допоможу їй. Вона ж є людина, сваха наша.

73. Для мене всі люди є рівні; хто б він не був такий, а йому треба здоров’я. А здоров’я, я знайшов його, і я розпоряджаюся ним, як спільним благом. Хто попросить, тому я дам його, моє є на це вміння. Ніч, 12 годин, а я йду до неї. А сват Федір не визнав, жене мене, а сваха йому кричить: «Це сват Паршек, він прийшов до мене лікувати». Він пропустив тоді. Я приходжу, а вона лежить стовпом. Я вигнав все повітря з кімнати через вікна, взяв за ноги і голову, держав її до тих пір, поки вона не почула мої руки. Словом, я поставив її на ноги, вона ходить, рано вранці сапає город. Це неможлива картина, а я зробив її на ній. Як же ти не підеш і не скажеш, кому це треба. Начебто це здоров’я є нам усім, а його можна знайти в мене, у Паршека шляхом загартування-тренування. Я робив це і хотів передати людям це все.

74. А люди вирішили не допомогти мені, а в віддати в міліцію під конвоєм у дім Сватова. Я пішов від них, на ходу поїзда зіскочив, біг до самого Луганська, а потім проїхав від Родакова поїздом товарним до семафора. Елезаветовка, Луначарського, 2. Федір Федорович швець, він шив чоботи. Він не впізнав мене, злякався. Він сказав: «У чому справа». Я попросив сорочку і брюки, він дав. Я спитав у нього про хворих, він сказав: «Є, Первомайська,11». Це моя була робота загартування-тренування для всіх людей, що живуть на білому світі. Хто хоче бути в природі, бути чоловіком здоровим, я вчу їх для цього діла, щоб чоловік не застуджувався, не хворів. Загартування говорить: я, природа, є для всіх людей. У мене є дні, що приходять, вони йдуть. Ми зустрічаємо і проводжаємо їх своїм ділом.

75. А в ділі є життя легке і тяжке. Люди люблять одну сторону, бережуть її, а другу сторону женуть. Тепло люблять, а холод не люблять. Ми не знаємо ні холоду, ні жари, а знаємо одне озброєння до технічного пристосування. А щоб ми з вами навчились допомагати людям. Я взявся сам за це, знаю добре, моя сторона виграє без усякого. Я є вболівальник цього діла, що треба буде зробити для цього діла. Я не лікар, котрого просять люди, як ученого чоловіка, йому допомагає техніка в цьому ділі. Він учився на це, а тепер практично робить свою цю роботу на цих людях. Він не відповідає за це, якщо йому не допоможе. Його діло є, як ученого лікаря, йому доводиться вірити.

76. А я є практик у цьому ділі, мені допомагає велика матір природа. Я прошу її, щоб вона допомагала мені вчитися на це діло і бути здоровим чоловіком у цьому. Я прошу людину, котра знає мене. Це Марія, жінка Федора, вона знає мене і довіряється допомогти цій хворій людині. Її діло: піти і розказати про такого чоловіка, він у нас такий є, природа народила Паршека для цього, щоб таким людям безпомічним допомагати. Паршек знайшов ці якості для цього діла. Це було не якесь технічне діло колоти, хімією поїти, ножем різати. Треба робити так, як робить сам Паршек. Він не потребує ніякої хвороби. Йому треба людина, він допомагає людині холодною водою. Вона лякає її, а хвороба відходить від цього. Вона, словом, щезає зовсім. Це буде такий досвід.

77. Марія пішла, істину цій хворій говорить. Її послав цей чоловік, кому довірилась природа своїми силами. Не Паршек ставив її на ноги, а природа, вона прислала йому з висоти в цей час, з нею він поставив її на ноги через це. А сам прийшов, посилає шурина, щоб він пішов, подивився. А шурин пішов, побачив, приходить говорить: «Ти Христос, цю жінку поставив». Вона готує дітям їсти. За це я не брав нічого, люди шанували мене. Я йду в міськраду, треба доповісти про це діло. А хто повірить цьому, і що можна зробити? Та ніхто і не зробить. А лікарів викликали на це, вони говорять: «Треба покласти його в лікарню». Він пішов від цього, йому довелося бігти і від цієї міськради. Сорочку, брюки треба занести шурину, а сам пішов додому, одяг тягне. Я сьогодні повинен прийти в цей дім, де був мій одяг, а в них ворота із секретом відчинились для мого приходу.

78. А тітонька взяла цей мій одяг, повезла в Сулін до моєї жінки Уляни їй розказати про це. А що я зробив, не описати це саме. Загартування-тренування, воно зроблене мною. Я ці ось якості знайшов для життя людей, вони треба. Я йду по дорозі, аеродром, а кукурузники літають вище від усіх. Я перед собою ставлю: якщо найвищий сяде біля моїх ніг, то моя ідея ця правильна. Так вийшло, найвищий сідає біля мене. Що за причини? Пілот сказав: «Невідомо». Хіба я не людина є в нашому суспільстві, таку думку народити для життя, це сторона в природі є толкового порядку. Моя думка є така народжена в людях, обдумана в житті. Я так довго розмірковував над нею. Цьому місцю, як природі, треба давно низько-низько поклонитися за це розумне діло.

79. Чоловік направив свою експедицію для цього, коли він вийшов із свого дому, він не пожалів нічого в житті, навіть сім’ю залишив напризволяще. Люди ніколи не пробували цього в житті. Ніякого кінця і ніякого краю не доводилось бачити, а початок був. Для чого така експедиція намічалась? Люди жили в природі самі собі, так вони не задовольнили себе в своєму такому житті, їм хотілось дуже добре і багато жити. А природа, вона є його. У цьому ділі є наш невмираючий бугор, місце є не моє особисто, воно знайдено в природі всіма нашими людьми. Вони скажуть в один свій голос: це ми знайшли його для свого такого життя. Ми знайшли це місце в природі, але умови не знайшли цьому ділу, щоб була така можливість на цьому місці для всіх людей.

80. Навчити кожного нашого чоловіка, щоб він узяв на себе цю систему. Чувілкін бугор, це місце лежить від часу самого Адама, воно ніким не тривожилось. А потім уже Паршек згадав зі своєю ідеєю зі своїм народом про це місце, як про якусь особливість. Воно нікому не треба як таке, це місце не давало ніякої користі, пролежало без участі наших людей, котрі забули про це місце. А Паршекові загартування-тренування є, батьківські слова спадщини нагадали йому одному з усіх, де Паршекові доводилось зробити своє життя вічного характеру. Батько рідний подарував йому цей бугор. Він згадав ці умови і вирішив зайняти його сам чистим тілом. 81. Він простояв усю ніч для цього діла під 25 квітня 1979 року, а своє зробив, ввів у життя гімн.

Люди Господу вірили, як Богу,
А Він Сам до нас на землю прийшов.
Смерть як таку вижене,
А життя у славу введе. (два рази)
Де люди візьмуться? На цьому бугрі,
Вони гучно скажуть слово.
Це є наше райське місце,
Чоловікові слава безсмертна. (два рази).

Паршек знайшов нам це місце в природі, він робить подарунок всім людям усього світу, щоб ми співали і були на ньому, хто може бути без усякої потреби і без взуття на цій землі. Ми маємо попросити природу у весь свій голос, щоб вона змінила так для нас, таких людей, таке діло, а ввела нам спокій за наше нове небувале діло на цьому бугрі. Ми, всі люди, повинні робити те, що треба нам усім. Це є робота для всіх нас, ми повинні робити всі як один це.

82. Якщо я вмію робити так, мені допомагає природа, куди я дінусь. Мені не треба техніка. Коли я був окупований німцями, я думав, як допомогти нашому фронту, але не знав. Вони визнали мене: Бог Землі. Вони кричали: «Гут пан, гут пан». А самі чинили не як із Богом, а посадили в каземат. Там комуністів привозили вранці, а ввечері відправляли на Луну, за їх визначенням. Бог бачив те, їх неправду, він не допоміг їм у війні, вони програли через це. Руські погнали німців на захід у Берлін, вони не отримали успіхів, стали капітулювати, здалися. А Гітлер отруїв сам себе, правителі були осуджені народом. Паршек не хотів смерті, такого зла залишати в людях. Він чекав миру, нікому нічим не заважати, а любов ввести між собою.

83. Анексія не треба була, а любов була треба. З такими боями, з такою упертою битвою людям доводилося психічно терпіти. Це добре, що ми перемогли його так. Ми були огороджені Богом Паршеком, він копався в голові Гітлера не на славу його, а на гибель. Паршек не хотів цього між двома азартними. Його любов є в усьому свідоме терпіння. А німці є такі люди, вони не хотіли здаватись, їхня сила примусила їх визнати себе переможцями. Паршек сказав їм у гестапо: Перемога буде за Сталіним. Бог Паршек був на боці руських, він просив природу, щоб вона допомогла руському солдату. Бо солдат був оточений психічно такою силою, перевага була у німця, але природа не пішла йому назустріч, щоб він був завойовник. Це було ярмо всьому світу. Ніколи цього діла.

84. Один чоловік розказав. Тисяча робилась на фронті, а щоб знати про це, як це зробилось. Це все зробила сама природа. Вона підкинула людей. Вона привела першого Ігоря Хващевського, як теоретика, математика і фізика, він потребував свого здоров’я. Вона поставила його, щоб у нього зарубцювалися легені. Він взяв у свою голову це все, почав ритись по бібліотеках, став історію піднімати на свої ноги, розуміти, що із себе представляє дорогий Учитель у цей час. Він став писати про нього, як небувалого чоловіка життя. Він шукав на вчених істину в природі, старався виправдати сторону його ідеї, на це був Паршек зі своєю ідеєю, зі своїми таким величезними силами.

85. Він кричав по природі, він писав усім одну для всіх людей істину, вона говорила так за цього Паршека. Він був один такий у людях, він не боявся показати їм своє вміння, бо він бачив істину на Паршеку, що він є заслужений у людях. Природа не робила його такою людиною, як всі є люди. Він брав будь-яку таку науку, виводив свій підсумок з будь-якої вченої основи. А Паршекове не залишав ніде, говорив, і буде писати про нього, як видатного чоловіка. Він не знахар, не лікар, йому не треба така техніка, котра хворобі допомагає, щоб вона прогресувала далі. Вона може бути в тілі, вона може піти. Такий висновок у Паршека є: треба навчитись допомагати не хворобі, а треба допомагати людям, тоді в людях буде істина одна з усіх.

86. Я, як математик і фізик, вважаю, природа не народжувала людям такого чоловіка, він загартував сам себе так, що довірився природі. Він не боїться природи так, як ми боїмось її. Природа допомагає йому, він не йде ні кроку без неї, він завжди просить її, благає, свої слова сам говорить. Природа, ти моя матір, яка народила, дай мені життя, моє вчення, щоб я довів ученим людям своїм вченням, щоб вони погодились із цим, як із істиною, стали робити те, що я роблю в житті. Він учить нас усіх цьому, говорить. Ви бачите мене, який я є перед вами. Я не такий, як ви всі, до мене ваша віра. Вам усім треба просити мене, як Учителя, з душею й серцем. У тебе є якась нужда, ти є хворий чоловік, а я такий є присланий природою на це діло, щоб вам допомогти, щоб ви не хворіли.

87. Всяке таке діло це є хвороба твоя. Ти мучишся, страждаєш у цьому. Твоє діло є таке: мене треба просити. Я вболіваю один на білому світі за це діло, думаю, як цьому допомогти. Проси. Твоє діло це просити мене. Я є сам учений чоловік, а без нього не напишу і не рискну. В усьому я прошу його, як Учителя, він допомагає мені. Я завжди іду з ним, він попереду, а я йду за ним, тоді природа не робить мені поганого нічого. Він народився в людях таким для цього діла. Вона прислала його для цього діла до нас, людей. Він ходить по природі для цього діла, думає, нічого такого не робить у житті. Природа вибрала його одного. Він що придумає в ній, те він зробить, лише б він захотів. Вона віддає все своє йому для цього діла, лише б він був такий у природі. Він заслужив своїм учинком у природі.

88. Він зустрічає природу не так, як ми всі: одягаємось, їмо, та живемо в домі з усіма вигодами. Та треба пожити ще краще від цього. Який він є милий чоловік для наших добрих людей! З якими людьми він тільки не зустрічався, їх запрошував на свій бік, але ніхто з них не дав свою згоду піти за ним слідом. Свідомість є тільки в цього чоловіка в цьому ділі. Ніхто не повинен примушувати тебе, і ти не повинен ні за які такі гроші. Ти роби сам свідомо це без нікого, тобі не треба буде в твоєму житті ніяка штука, у тебе є твоя свідомість на це. Якщо ти задумав, то треба зробити в цьому ділі. Будь-хто зможе скинути шапку, її не носити. Для чого ти це ось зробив? Для свого особистого здоров’я і для всіх нас, таких живущих, хто оточить себе свідомістю для цього ось діла, щоб інші сказали.

89. Ця свідомість визначає все в людях. Істина була, вона є в цьому ділі. Ми з вами не вміємо і не хочемо, ця робота є тяжка і непридатна для нас, люди так розуміють її. А як же мені доводиться зустрічатись з усяким днем, що йде до нас, він же приходить один раз у житті, та він іде на віки віків. Паршек не відходив і не ховався від жодного, а завжди зустрічав з любов’ю, і проводжав з любов’ю. Так воно робилось, і так воно робиться тепер, воно і буде робитись у людях наших. А тепер Паршек зі своїм ділом прийшов не боятися, він не боїться умови, а йде прямо без усякого самозахисту. У мене всередині тіла створено таке тепло, воно природою криється в цьому.

90. Люди загорілись від багатьох учених, таких, як Наумов Едуард зі своїм фільмом. Він показував у багатьох місцях різного характеру, він був зроблений частинами. Цей фільм дивляться тепер високі люди про Паршека, як небувалого чоловіка. Наумов сам дає адресу, говорить те, що треба, від нього це не відбереш. Загартування-тренування було споконвіку. Цей час був у житті, він є таким же самим для людей у природі, якщо вони будуть займатися цим, будуть робити. Цих діл вистачить у природі, засоби є в неї, вона не жаліє віддати їх з такими якостями будь-якій кожній людині. Це місце, ніким не зайняте, лежить споконвіку. Будь добрий, приходь, займай і роби.

91. Цьому чоловікові треба одні умови на цьому місці, щоб була можливість нашим людям провести вже зроблену в природі практику, щоб залишитися без усякої такої потреби. Це люди наші повинні зробити в природі. Це місце людьми оформлено, всі як один чоловік сказали у весь свій такий голос: це місце райське наше, чоловіку слава безсмертна. Хто з нас, всіх людей, буде наслідувати це діло. Ми народжуємось без думки, ніякого такого діла нема. А будь-яким людям нема життя без усякого діла. Ми народжуємо людей у природі без усякого такого діла. Але ми не народжували його, а діло приготували йому або їй. Тільки ми зустріли його живим чоловіком, а йому вже приготували, що їсти.

92. Це є перше початкове таке діло в житті. Дитина ще не народжувалась, а ми представили їй шматок. Він ще не жив, а ми зшили йому фасонний одяг, обкутали не живим, а мертвим ділом. З перших кроків діла наш молодий чоловік отримав свою потребу, він є хворий у цьому. Сьогодні для нього дали одне, завтра дали одне, він відчуває його, йому треба щось інше. Він є хворий цим, він не скаже нам, а свою нервозність буде робити. У нього йдуть сльози, він кричить голосом, хворіє, страждає. Це така є наша зустріч у природі цього чоловіка. Ми оточили себе технічним, штучним, ввели хімію. Тут для чоловіка нема будь-якого єства. Цій дитині сама природа не відмовила в цьому.

93. Це є повітря, воно виштовхнуло з тіла, а вода слід промила, а земля таке прийняла. Люди ходять, повзають по ній. Моя пропозиція родилась у житті. Нам треба змінити в людях їхній предковий потік. Ми виженемо смерть як таку, а життя своє введемо цим початком. Ми з вами повинні народити дитину для її життя, вона повинна зустрітися в людях водою, повітрям, землею. Дитині треба показати слід, водою промити, а повітря виштовхне, а земля прийме струмом для повзання. Найважливіше і найголовніше, не робити діло, а свідомість ввести, жити треба в цьому ділі, навчитися, як жити. Нам не треба вмирати. У зв’язку із цим ділом, думка примусила зробити нас людський експеримент, нам треба зробити роди на пагорбі в чистих атмосферних умовах.

94. Лекції йдуть про мене, виступаючі малюють мою ідею як ніколи толковою, а самі бояться цих багатств, вони є страшні їм. Це діло є небувале перед усіма, тільки воно пробралось тепер на одного такого чоловіка, воно живе з ним, і воно робить для нас те, що треба в житті нашому. Нам треба любити природу, цінувати, як своє око, через все її погане, негоже в житті. Ми з вами народжуємось, стараємось попасти, як ніколи, в ці умови. Ми всі оточили себе чужим, ми присвоїли це, говоримо: це моє облюбоване діло. Ми з вами знайшли це, зробили огорожу. Ми з вами робимо його для свого життя, це вважається не чуже, а своє власне, воно нікому не належить.

95. Я оточив його так своїм розумом, для цього всього треба. А ми народили його таким для такого життя, приготували йому, що треба. А йому треба від самого шматка і до самої ганчірки, а потім потрібно житловий дім з усіма вигодами. Ми довго думали про це все, зроблене всіма людьми. Це є наше таке діло, без котрого життя нема в нас. А коли ми знайшли місце це, його облюбували, на що воно буде треба нам. Ми стали готувати цю потрібну річ, ми не залишалися без неї в житті своєму. Коли ми збиралися у дорогу свою, ми брали в дорогу, що треба в цьому ділі, озброювались. Дорога одна, нам треба добратися до цього місця, а там нам доведеться не сидіти, а будемо робити те, що нас примусять.

96. Ось які ми є живі люди, ми там треба. А раз ми там треба, то за нами такими полюють. Ми є з руками, у нас є ноги, ми ходимо на них, носимо вантаж, а очі далеко бачать. Ось що ми зробили в житті. З першого початку в нас не було того, що маємо, це ми тепер багато подумали, а потім таке зробили. Це ми з вами, чого тільки в нас нема. Ми є не в нужді, у нас є й одне, і друге. Ми є сильні хлопці й дівчата зі своїм таким здоров’ям. А коли ми загубимо його в цьому, а його ніде ніяк не продають, і ніде його не придбавають, а тільки його легко можна загубити. Природа дорога наша, вона мила, обдаровує, говорить за всіх нас таких, живущих на білому світі. Як ледь щось зробилось у житті, чоловік захворів.

97. Він так похворів, і він умер на віки віків. А ніхто з усіх людей не бажає вмирати. А всі вони хочуть жити, природа не дає цього, бере накидається своїми силами за їхнє нехороше ставлення. Люди капризують з нею, є неприятелі, говорять їй: ти є одного часу матір хорошого характеру, що ми не попросимо в тебе. Ми, живущі на білому світі, за моїм таким висновком, не були задоволені своїм життям, хоча в них є все, що тільки хочеш. В їх правах є золото із сріблом, і всі викопні належні руди, що залягають. Вони мають всякого роду заводи. Вони інженера, ділки цього діла.

98. Вони є збагачені своїм до крайності цим. Їх думка така утворена, намітити і зробити. У них є на це все те, що наші очі бачать, чують. Ми робимо живих людей в житті в природі своїм розвитком у похоті. Це саме одне з усіх, на що ми всі звертаємо свою велику таку увагу, на що люди не жаліють нічого в своєму житті. Найголовніше, люди не знають нічого такого в цьому розвитому ділі похоті. Бажання робити своє з другою людиною, хто має лігвище таке. Як людська чарівність робиться між двома цими, і велике невмираюче в цьому ділі. Всі люди робили це, вони роблять, і вони будуть робити в цьому.

99. Це є наша первісна початкова похіть. Вона зроблена нами, всіма такими людьми. Ми зробили все в цьому процесі, можна сказати, ми вмерли в цьому ділі. І це діло буде робитись до тієї свідомості. А ми, всі люди, тепер повинні запобігти в самих себе, зовсім не робити цього. Паршек не зміг порушити свої сили ці. Він був правий у цьому за те, що йому доводиться відшукувати в своїх кроках і своїх пошуках це діло, що ми, всі люди, робимо. Я міг зробити теж це, що люди робили. А в мене було одного часу таке. Адміністрація ОРС Ростова посадила мене в органи безпеки, як такого. Я сиджу, не знаю, не відаю, а сам думаю, що це наді мною робиться? А в самого одне на душі: що-небудь написати комусь.

100. А я вже вмів писати. А що, і кому? Начальнику. А начальник передасть мене начальнику, як чоловіка не такого, як його приймали. Вони хотіли, щоб я змінив свою форму шевелюри. Це є борода і голова, вони тут ні до чого. А вони зняли бороду з мене, побрили та постригли, а потім набрались такої сміливості, вони взяли скоротили з роботи. Ось що вони зробили, посміялися наді мною, над моїм трудом, як хотіли. Я підняв на ноги Азово-чорноморську контрольну комісію і викликав психіатрів: доктора Покровського, доктора Артемова і професора Н. Н. Корганова. Вони зустрілися зі мною зі своїм технічним знанням. Умови примусили їх говорити про мою ідею. Я був уже підготовлений до цього, щоб їм таким протиставляти.

101. Я був знавець, я вмів говорити про все, найголовніше, про людину. Я говорив їм як таким, щоб вони знали про це, що я прийшов на землю не смерть як таку продовжувати, а життя ввести в славу. Моє загартування народжено природою на мені для цього, воно робилось мною свідомо. Я говорив їм, ви самі запросили мене на цю роботу. Я робив вашу роботу вдень, а вночі приймав людей усіх хворих, давав здоров’я їм. Я не мав вашого, воно не треба мені. У мене є спосіб природного характеру, це повітря, це вода, це земля. Я зустрічаю хворого живим тілом, він повинен іти роззутою ногою по землі. Я приймаю його, як дефектного чоловіка, у нього нема таких сил, можливостей, котрі стали проганяти йому біль. Хвороба є природного характеру, вона саджає виразку, грибок на людей, а в нас нема засобів і людей нема на це.

102. Ми є люди бідні, щоб допомогти людям, ми не вміємо і не робимо цього. А мені не треба ваше все наявне в цьому, природа є на це все. Якби не природа, нас із вами не було. Вона примусила робити нас це, ми сильно помилились і захворіли в ньому. А на цю штуку лікарі взялись зі своїми причандаллями, стали робити на людях це діло, цю штуку, котра мучить людей. Ви вчилися на це діло, вам треба діагноз, ви допомагаєте цій хворобі, вам не треба людина. Та і взагалі ви списуєте хворого актом. А я зародився такий чоловік, мені не треба ваша хвороба. Мені треба людина, я допомагаю їй своїми силами. Природа допомагає мені в цьому ділі. Якби хворі йшли і вірили так, як вам, лікарям, хвору душу несуть вам.

103. А я ввожу людям свій досвід всього нового 50 років, це ж є нова картина для мене. За всім цим початком, дитина має народитися на бугрі, чистій атмосферній системі. За ідеєю Паршека, новонароджений чоловік має виховатися на руках людей. Йому не треба ніякої техніки, не треба ніякого штучного з хімією. Йому треба люди природного характеру, йому не треба ніякого діла. Треба навчитися зустрічати єство, щоб живі люди були. Цей чоловік буду я. Мені треба здоровий чоловік, він повинен зробитися в природі таким легким чоловіком, котрого повітря підніме живого, підготовленого в природі Паршек веде людей до цього всього, він тепер не в силах зробити сам це, у нього є стан, він хворий.

104. А я йду зі своїм наміром не за природними якостями, я залишаю їх позаду. Моя ідея така: нам, таким людям, залишатися без усякої такої потреби. Ми, люди, робимося свідомими щодо цього, це все треба робити. Я тоді був сильний робити по-своєму, але їм не доведеш, вони слухали мене такого вперше. Перш ніж лікарем бути над людьми, треба бути лікарем над собою. Я робив сам це. Мені не треба нічого вашого. Я ходжу роззутий так недаремно. А раз я ходжу роззутий по снігу, не простуджуюсь і не хворію, уже є сили природи. Вона вибрала мене такого. Що я не попрошу в неї, вона робить все мені природно. Я отримую від неї як такий, вона вчить мене такого. А коли вона є за мене за такого, то я йду за нею сміливо слідом.

105. Природа підказала їм як таким, що з Паршеком зробити, вони не відступили від свого рішення, їм належало зробити Паршека чоловіком психічно ненормальним. Я одержав першу групу інвалідності від їх рішення. Мені не доводилося займатися своїм ділом. Я став думати: як же так, за що отримав таку хворобу? А природа говорить мені, щоб я знав про це. Природа хотіла, щоб учені так помилились на мені, вони не можуть визнати здоровим чоловіком. А природа буде розбирати свою писанину про чоловіка. Історія малювалася цими психіатрами. Говорить їм Паршек, я знайшов цього чоловіка своєю рукою в природі, тепер козиряю ним перед усім світом. Це буду я такий чоловік, всім нам треба буде поклонитися йому в ноги.

106. Ця історія, про яку йде мова, починалася робитися мною із самого Кавказу від самих високих снігових гір, від Чорного моря. Я йшов у лісі по вузькій доріжці, а ріка Біла бушувала. Природа підказала мені свої слова, щоб я звернув увагу на них, як на своє діло. В людях я їду місцевим поїздом Майкоп и Котдах, а сідати довелось у спільний вагон, у котрий люди були набиті. А між ними грудна дитина якось кричала. Одна мати бере її на руки, друга теж, вони нічого не зроблять їй. А я стою, сам собі говорю: треба мені взяти її на руки, вона повинна замовкнути в мене, це моя ідея буде процвітати.

107. Я беру цю дитину на свої руки з дозволу матері, дитина замовкла. Я виправдав своє діло, значить, моя ідея є така в природі. Я повинен допомагати людям, вони чекали цього. Я прийшов до них такий, став зустрічатися з хворими. Вони визнали мене за такого чоловіка, котрий має прийти на землю для порятунку всіх земних людей. Так моя писанина не переставала писати про цього чоловіка, він народився на мені. Я оформив ці природні сили природним порядком, не відвернувся від хворого, поцілунком його прийняв і дав йому своє здоров’я через це. Воно є не моє, а всіх нас. Я пішов цією дорогою і став допомагати людям досвідом. Це я робив і роблю, і я буду робити людям. Моє знайдене в природі загартування веде людей до життя, але не смерті.

108. Коли ми, всі люди, візьмемося за це діло, ми будемо робити так, як у Паршека виходить це діло. Нам всім треба здоров’я, а ми губимо його з перших кроків свого діла. Ось що ми зробили: кусок хліба проковтнули, а ганчірку наділи, а стіну загородили самі. Це люди огородили самі себе так. Вони поїли, вони оділи, у них є житловий дім, огород, а двір є огороджений забором. Різні будови є для життя свого, що треба буде для продовження життя. Люди розуміють, вони хочуть отримати, в одного є, в іншого нема. А кінь є для цього, щоб запрягати, або воли, або корова та теля, все це вважається своїм надбанням. А коли маєш все це, то треба мати свою землю. А коли маєш достаток у цьому ділі, а при хорошому достатку люди легко живуть.

109. А коли йому жити не під силу, він кидається направо, наліво, йому хочеться придбати що-небудь у житті. Він облюбував, посадив себе на це місце, він має достаток. Він володіє землею, своєю власністю, її оре, він кладе її під сніг, щоб волога була. Він не забуває про це, всю зиму думає про це діло, а думка робить, що йому, як хазяїну, попасти під рік, що такого прибуткового посіяти в житті. Це є селянська сторона, вона робиться мужиками. А я робітник ОРС, заготовляв робітникам продукти, а своє знайдене не залишав, а старався сім’ячко посіяти. Це є в житті таке ось діло, а воно давало здоров’я людям. А здоров’я не продається й не купляється, а легко губиться в житті в природі. Природа обдарувала мене цим, вона навчила, що буде треба зробити в людях.

110. У природі треба вчитися, щоб знати, що треба буде зробити для цього діла. Моя ідея це є загартування-тренування. Мій путь є такий, щоб бути здоровим від цього діла. А люди не знали цього діла, що я такий є для них, вони організовано виступили, їм захотілось завадити такому чоловікові. Особливо люди заважали за його шевелюру, начебто він був піп, а попу місця нема. Загартування знайшло в людях такого чоловіка для всіх людей, корисного в житті своєму, він показав себе для цього всього між ними не таким, як це нам треба. У нас введена звичка людей приймати за одягом, а за розумом проводжати. Ця картина була, вона є тепер, вона не буде на тілі Паршека.

111. Паршек любить матір природу, вона зберігає його тіло живе, учить новому, небувалому. Тепер це є живе невмираюче, вічно живе він. Треба нам, усім живущим людям, виділити місце для нього, щоб він міг оточити себе на ньому з усіма умовами, щоб була можливість та, котра навчить наших людей бути без усякої потреби. Це є місце наше райське, чоловікові слава безсмертна. Це зроблено Паршеком, йому треба заслужити від природи через любов одну, котру зробив у природі Паршек. Він проходив для цього діла по землі зимою і літом роззутим, а зустрічався з ким хотів. Люди були всякого роду, вони багато говорили, я хотів представити їм на очах своїх свою ідею, щоб вони згодилися з моєю думкою.

112. А тепер усім таке відомо, за що ухопилася теорія, стала писати правду, стараються показати в фільмі. Це ж є така істина, вона була і буде, якщо ми з вами змінимо потік наш у житті. Ми отримаємо в цьому всьому від природи, чого не хотілось. Ми хворіємо і вмираємо в ній на віки віків. Ми є народжені жити в цьому, але нас із вами зустрічає смерть. Паршек жене її від себе, щоб вона не була в житті в природі. І вона не буде, якщо ми, всі люди, як один візьмемося за це. Нашій молоді особливо жити, вона знайомиться з експериментом, зробленим мною, з котрим я проходив та продумав всього піввіку. Як? Я повинен умерти за все своє хороше 1000 разів. Я живу і буду жити між людьми такими. Я роблю для всього світу всіх людей, щоб ніякого зла не народжувалось між нами, і ніякої війни не було між нами.

113. Я борюсь за Красний Хрест, за здоров’я. А здоров’я треба і мені, і тому, хто не має його. Ось до чого Паршек іде. Він хоче запросити всю молодь природним порядком на своє місце, щоб вона відгукнулась на це. Так, як Паршек хоче зробити перед природою, роззутим по землі, незайнятій від Адама років. Таким з’єднались і сказали їй в один голос, попросили її, щоб вона не була такою, а пішла назустріч молоді, і більше не робила своє нехороше, а полюбила нас усіх, дала свою можливість усім нам жити. Ось що ми просимо від матері, життя, але не смерті. Цього ми з вами доб’ємось, вона дасть нам все, ми хочемо отримати це від природи.

114. Природа береже нас у цьому ділі. Вона народила нас, але виховати по природному вона загартування держить у себе. Вона є матір, котра всіх народила по-своєму, по-природному. Вода промила слід, а повітря виштовхнуло, а земля прийняла людину. Так і треба зустрічати її, як хотів зробити Паршек. Ми доручимо людям це діло, це перше початкове. А потім цей чоловік буде вчитися в людей, котрі будуть носити на своїх руках. Це буде їхнє таке початкове діло. Цю дитину не будуть годувати, спати укладати, ця дитина буде завжди своя, буде наша, спільного характеру. Ми будемо доглядати за ним до того часу, коли він візьметься за свою силу, стане ходити сам по землі. Він буде вчити нас.

115. Ми будемо вчитися в нього, він буде вчити нас всіх. Якщо ми будемо народжуватись так із цими умовами, котрі примусили зустрічати смачне та ганчірку одягати, та житловий дім будувати. Це технічна робота, вона робиться цими людьми один раз, а другий раз зробив би, та сил нема вже. Ти є чоловік технічного стану, ти стоїш на черзі, ти чекаєш свого дня, ти не гарантований у житті, ти злий, ти ненаситний. Ти можеш зробити все, лише б тільки захотів, твоє є одне таке свавілля, це твоє таке в житті є діло. Ти є убивця природи, ти злодій у ній, живеш у природі вічно за рахунок чужого, твоє таке в цьому діло.

116. Паршека діло, думка іде прямо до мети для того, щоб нам жити. А ми з вами не живемо так, а як ледь щось таке, матір природа накидається на нас своїми силами, котра не жаліє нас, саджає на тіло людей виразку або грибок. Це таке в людях проходить влучне захворювання. На це все природа не дала засобів і не прислала таких людей, котрі змогли б допомогти в цьому. А науку медичну зробили для нашої хвороби, щоб люди знали про це тяжке захворювання. Лише б воно прийшло до цього тіла, допомоги ніякої не чекай. Природа є сильна на це діло.

117. У нас є можливість держати людей в умовах. А в умовах народжується одне і друге, тобто погане і хороше, особливо в новонародженого чоловіка. Він народився в людях живим, всі оточуючі були раді йому, його поняньчили на руках. А коли він підріс, він зробився розуміючим, то люди звикли посилати цього пацана куди-небудь. Він чує, він бачить, він розуміє, що йому говорять. Якщо йому не буде погано від цього, а буде добре, він напружує всі сили зробити це, за що близькі, рідні його люблять у житті. Його заохочують у цьому ділі, не жаліють своїх засобів; що йому треба в дитинстві, купують, чим він радується. Дитину не обдуриш цим ось.

118. Він не знає, що близько, що далеко, або що легко і тяжко. Його не вчать цьому, обстановка, практика учить його. Він не лазить за словом у кишеню, мужчиною робиться. Наші люди створюють мудрість у цьому ділі. Ми є практичні люди, ми починаємо думати про це, а потім ми починаємо робити. Нічого не зробиш без усякого такого інструменту. Земля лежала спокоєм, а люди ходили по ній і учились робити. Ноги повзали, вони не знаходили місця, а потім прийшли до одного, самовільно кочувати кинули, їх не задовольнило це, вони стали знаходити в природі своє місце, і стали присвоювати його своїм, як приватна власність свого рідного батька. Ми взялися робити таке діло.

119. А раз ми кинули кочувати, ми взялися за це. Ми живемо на своєму місці, а з природи тягнемо, як своє добро. Ми говоримо про це діло, це ми робимо його самі. Це є таке своє діло, ми стали примушувати землю, щоб вона давала нам плоди. Ми стали розводити їх в людях в цьому ділі. Вони стали робити в своєму житті. що їм хотілось. У них стало виходити після кочівлі на своєму власному місці. Ця система на одному місці сподобалася їм, у нас стали будуватися на землі для життя свої хати. А багатство стало рости одне за одним за рахунок природи. Це був такий час. Ми зробили своє діло таке.

120. Час такий на землі творився людьми. Сусід старався відходити від сусіда, вони мали зло в себе, старалися накинутися на іншого, така гордість дуже заважала в житті цьому. Ми з вами живемо так, як ми з вами бачимо, робимо те, що виходить у нас. Ми народжуємо самі, це така є надія на одне в житті. Якщо природа говорить мені, як за Бога, то тоді між людьми залишиться чиста правда, я ніколи не буду вмирати. А якщо я так помру, то моя ідея загартування-тренування щезне. Вона не в силах буде захищати наших людей. Він не жив у нас так, і не збирався провести любов свою в природі, як любить природу Паршек. Він пішов сам на це, щоб у ній вмерти.

121. Я є протилежний всьому цьому ось ділу. Те, що було в житті, його не буде так у природі. Ми будемо народжувати дитину в кращих умовах, як вона народжувалася досі. А їй готують для зустрічі її життя шматок хліба, зовсім негожий для тіла, а ганчірка розкладеться, як непридатна річ. А зроблена стіна будівлі гниє в цьому ділі, як непридатна сторона. Вона взята в природі, вона є енергійна. Я народився в природі в снігу. Я був огороджений так, як усі люди жили споконвіку, вони знали своє багате в процесі діло в житті. Сьогодні я встав з постелі рано вранці, ще наше сонечко не піднімалося на арену. Воно сходило в нас, в людях, для того, щоб вони знали про це.

122. У них була введена така думка у кожного чоловіка, щоб було надворі. А на землі лежав білий холодний у морозі сніг. Він лягав, всіх нас попередив своїм приходом про велику таку пору свою. А люди готувалися до цього, умови примушували їх всю весну борсатися в нашому такому тяжкому труді весь день весь час. З дому ми їхали зі своєю живою худобою, з приладдям. Нас, таких хазяїв мужиків ділків, ця погода гнала в бій із цим днем на це місце. Воно чекало нас, ми їхали туди не пустими, вона відчинила ворота нам, щоб ми їхали туди в цю ранню хвилину, із собою набирали всього, а найголовніше, везли з собою відбірне зерно. Ми саджали його в землю.

123. Із неї ми робили грядку, а туди ми кидали це зернятко. Ми робили цю роботу для себе, а про себе не забували, годували, одягали. Ми просили Бога, щоб він не забував нас, давав прибуток нам, ми жили ним. Він робив усе, примушував. Сніг лежав усю зиму весь час, а тепер атмосфера змінилася, сонечко примусило оточити теплом своїми променями впритул, а сніг зробився водою, обмив, і проник у неї. Там взявся ріст зеленої трави, квітка зацвіла своїм ароматом. Це було таке діло, колись вводилась сила наших самовільних людей на цьому місці. Вони пішли від цього діла на віки-віків. Це було ручне фізичне приладдя, воно робилося кустарно мужиком.

124. А тепер людська техніка і небувале штучне з хімією стала на арену цього. Воно розросталось на весь всесвіт, всю природу. Вона змінила свій такий напрям, вона зробила в чоловіка, йому доручила сили, сказала: ти, Паршек, взявся за це загартування-тренування. Воно було до ери людського життя, воно є, і воно буде. Якщо ми всі до одного візьмемося за це діло і будемо робити, у нас обов’язково вийде в природі. Ми будемо такі, як наш загартований Паршек. Він жив з ним, він живе з ним і буде жити з ним. Це є наша мати велика природа, всесвіт. Вона була, вона є, вона буде вічно.

125. А природа це є всесвіт, матір така наша, вона зробить усе, і вона буде робити для нас усіх. Вона любила нас, народила і дала нам усім життя, щоб ми жили. А всім треба відійти від смерті, а життя ввести у славу. Це обов’язково буде лише тому, що це треба. Паршек недаремно прийшов на землю. Перш ніж йому ходити по цій дорозі, він подумав так. Для чого він пішов по цій дорозі, і що він одержав із цього всього в природі? Він ніколи не зміг зустріти те, дорога та ж сама, але умови створились не такі. Те, що треба людям у житті своєму, не отримають, природа не дасть їм. А земля є та ж сама, повітря є те ж саме, вода є та ж сама, як і була в житті.

126. Які люди були, такі й залишились, а природа не така. Людям треба нове, небувале, людям набридла ця історія. Сьогодні вона народила, пустила його тіло в дорогу не до життя, а до смерті. Ось до чого ця історія веде нас, як вона була до цього діла. Похіть зробить усе, вона збудила на нехорошу таку штуку. Це чоловік, він накинувся своїми силами, і зробив самовільно своє індивідуальне задоволення в природі. Це не математика, не фізика, щоб думати, а потім це робити. Ці сили вмирають даремно в цьому ділі, що по закону всьому. Це все робилось людьми, вони народжувалися самі на це діло. Лише тому природа примусила це, щоб вони подивилися на це все.

127. Тепер це діло скасується. Того не стане, що було в житті. Це все є чуже, непридатне для життя. А життя потребує цього. А тепер того не буде, що було весь час на арені. Чоловік народився для цього діла, природа дозволила йому займатися цим, звільнила з роботи його, зробила сама вченим. Я пішов по дорозі, вона лежала, як і взагалі вона лежить, вона і буде так лежати, якщо не чіпати її. Це нічого не робити, такого в житті не було, а тепер вона зробила своїми силами. Природа готувала мене на це діло, ребра перебила. Десь виконроб Тарасов взявся на це, він підтримав мене в цьому, взяв комірником лісу, розпоряджатися, одержувати ліс і відсилати на точки. Я завоював там від виконроба Воронцова, він піддержав своїм ділом. Я пішов угору завдяки йому лише тому, що це треба.

128. Природа гнала мене, не давала сидіти на одному місці, люди допомогли вибратися з умов, став займатися матеріальністю, люди посилали мене. Я пробрався на Кубань в Армавір районне споживче товариство їхнім робітником у сінному пункті Кононова, Успенський комбікормовий завод давав продукцію мені на склад. Я алкоголіка не приймаю, і тут я показав роботою своєю, мене запросили працювати в радгосп, діло своє знав. А люди гнали мене від себе, я не зміг сидіти на одному місці доти, поки не попав у Вірменліспромраду артіль лісоматеріалом постачати. Тут я є своїм організмом, своєю здібністю. Я писав про цього чоловіка, котрий повинен бути на арені, як загартований у цьому. Я знайшов цю дорогу і старався йти по ній так, а ту залишив людям, особливо адміністраторам. Вони не хотіли мою тверезу голову, котра в природі шукала нове небувале. Я був тут як тут, хотів знайти цього чоловіка в себе. Я гнав геть від себе все чуже.

129. Я не хотів бігати з місця одного в інше, а природа вела мене туди, куди це треба. Він є не такий, як усі. Він не мав свого місця, його батько рідний указав йому це місце, щоб Паршек жив там. Ці слова сказані ним, а тепер треба зайняти його своїм тілом. Треба умови, щоб була така можливість, вона повинна зробити людям, щоб вони залишилися без усякої потреби. Ось тоді слава буде йому. А люди дали свою славу мені за моє діло. Вона починалась так і робилась по цій землі. А коли до цього всього придивишся, то ти побачиш одну з усіх правду на цьому місці. Вона говорить давно про це, як за якусь особливість. Ми знайшли в природі славу на цьому місці. Шматки золота, самородок, ми з вами залишили це.

130. А коли ця цінність вибирається трудом, то є така місцевість, це діло. Можна навіть відмітити сторону небувалого випадку. Я запропонував це місце, де можна відновити одне, знайдене нами, особисте здоров’я. Ці умови є, їх треба знайти нам. Золото є в одній стороні, а здоров’я є в другій стороні, це місце знайдено мною в умовах. Сергію, ти мій друг по загартуванню. Це є джерело нашого життя, наша наука. Твої ці слова у «Вогнику». «Але це в минулому. Тепер, коли вийшов на пенсію, Іванов одержимий ідеєю передати свій унікальний досвід загартування людям ученим. А що вчені? Не спішать поки що, може, не знають про Іванова».

131. Люди пишуть листи, вони хочуть бачити правду. А закон не допускає живого факту. Це ж люди, їм треба здоров’я, а воно є в нас із вами. Ви читали «Дитинку», вона говорить непогано, нехай люди про це читають. Писати, класти під подушки не слід, це не наука, нам про це мовчати. Люди не мовчать, а багато пишуть. Учитель зробив загартування-тренування за 50 років своїм досвідом. Він не порахувався ні з чим, він не побоявся своєї смерті. Він зробив ворога другом, він один полюбив так природу, не став ховатися від неї, не став робитися технічним, чужим для природи чоловіком. Він став природно виглядати в усьому світі всіх людей, вони ніколи не бачили такого в світі. Їм це страшно показалося в його такому житті. Ми ніколи не бачили цього.

132. Люди мають індивідуальність у житті своєму, вони оточені цим мертвим ділом, це їхній початок. А наше таке діло робиться на своєму облюбованому місці. Наші предки показали нам так думати і чекати. Ми чекаємо такий час, що прийде. Він прийшов до нас із шматком, з ганчіркою і стінкою, це все зробилось людьми. Дитина була жива дев’ять місяців, вона дозріла, природа дала їй свої можливості. Це діло зроблено нами, на це подивитись і згодитись із цим ділом. А ми з вами, як тільки появились на білий світ, починаємо вчити її. І всі йдуть по слідам по цій дорозі, по котрій всі люди старались іти від самого порогу до самого кінця. А день приходить такий, він починається із самого сходу сонця. Воно не стоїть на місці, а земля крутиться навколо нього. Це так воно було, і так воно є між нами.

133. Загартування-тренування перерізало всі дороги, у нього є не те, а інше. Йому не доводилось боятися, воно має в природі те, що треба в своєму житті, це його здоров’я. А здоров’я треба всім для цього. А чоловік є в природі на це діло, він є хазяїн усього цього. Він почав його, спочатку їсти став, це ж є труд людський, він робиться ними. Люди почали робити це все, вони не кидають це, почате ними. Ми з вами, всі люди, взялися за це діло і не кидаємо самі робити. Вони роблять на нашій землі, її так орють, під зиму кладуть під сніг для вологи, а потім вони будуть робити із цього всього грядки, а потім сіяти зерно, а воно вчепиться за землю корінцем і пустить свою зелень. Вона оточить цю місцевість урожайним таким прибутком. Ми дивимось на це і радуємось таким урожаєм у житті.

134. Це є наш такий великий масивний урожайний прибуток, він дає готуватися нам до чогось такого. У нас це все розростається широко. А от вода, вона входить в джерело загартування-тренування, вона енергію створює, вона всюди, в усіх ділах, як будівельний матеріал. А повітря є помічник цьому всьому, земля є планетні умови, де люди живуть. Їхнє діло є одне: з природи тягнути, до свого імені присвоювати: це моє. А раз це діло моє, воно живе з ними недовго, а потім воно скасовується, як і не жило на білому світі. Воно робиться не живим, а мертвим, що лежить вічно в праху, землею закрите. Люди думають про це, що це робиться в природі так, а в природі ніколи ніяк не пропадає. Все те, що було на білому світі, воно відновиться.

135. А ми, всі такі люди, огороджені чужим, ми думаємо про це саме. Як люди примусили себе народжуватись для цього діла. Вони народились для того, щоб довелось жити, як вони хотіли. Їх було діло одне своє, почате з перших днів. Тільки що ти появився на білий світ своїм тілом. для тебе вже приготували одне й друге, щоб їсти, одягатись. А потім зайти в дім, там пожити з усіма вигодами, сваволити. Такий час прийде на цю арену, це життя зміниться на життя інше. То смерть була, розповсюдилась на цьому місці, а тепер життя вводиться в славі. Коли люди будуть у природі такі, природа не буде непокоїти їх, вони не будуть повзати по землі, а будуть літати в повітрі в атмосфері. Вони зробляться легкими, їх оточить сила розуму. Це людей буде таке атмосферне життя, вони будуть, як якась птиця в цьому ділі.

136. Люди будуть берегти цю природу, вона буде, як друг свій. Вона народила їх не для смерті, як це в природі робилось. Не встиг оточити себе цим самим, щоб доводилось так ось жити. Це ж таке діло жило в природі на землі 1982 роки. Морозна біла снігова струмина впала на землю, вона оточила холодом, і держить наших людей в умовах. Ми раді показати самих себе людям, вони не бачили і не могли цього чути в житті. А природа прокладала історії в людях, вона прокладає в людях на порах цього чоловіка. Вони бачили його, він говорив їм про це життя, котре робилося ними. Вони бачили його в цьому ділі, але щоб повірити і згодитися з ним. Він народився природою для цього. Вони слухали його, він є чоловік та ще який, він взявся за це саме діло.

137. Якщо тільки треба для цього життя, то треба. А коли ми прочитаємо це все, ми узнаємо про це все, нам покажеться, кращого не може бути. То ми з вами жили в цьому і ми вмирали, а тепер ми перестанемо вмирати. Це діло обов’язково буде. Того не буде, що було в природі. Щоб ми так хворіли і застуджувались, ми перестанемо, природа пожаліє нас. Для людей буде інша атмосфера, люди не будуть мати старого, а нове, небувале саме прийде. Ось чого люди чекають, а природа підносить його. А ми, такі люди, повинні отримати в природі. Ми є безсилі люди, ми не хотіли цього, воно робилось саме. Природа мала роль у цьому всьому таку, вона говорить про це. Якщо вона захоче, то вона зробить, щоб люди знали про це.

138. Це ми є такі люди, котрим треба змінити це, що робилось у природі, воно і буде робитись. Діло наше є таке, воно є в житті нашому, ми зробили його для того, щоб довелось дивитись на нього. Це є таке діло, котре зроблено нами. Ми старалися зробити це все так для прикладу. Я хочу сказати всім про це. Це наш початковий новонароджений хлопчик або дівчинка, вони явилися в природі у житті. Це їхнє тіло, воно зробилося природою. Похіть примусила нашого брата збудити, цим самим дитина виходжувалась матір’ю дев’ять місяців. А коли довелось народитись, вода промила слід, а повітря виштовхнуло його, земля прийняла повзати по ній. І придивлялися в природі, що йому буде треба. Він старався присвоїти до себе, назвати своїм цим ділом.

139. Якби не природа, не її сили, я б не був таким, як вона зробила мене в усьому. Моє загартування-тренування є не моє особисто одного, а всіх нас, всіх людей світу. Воно несе їм усім здоров’я. Я маю і буду мати його для того, щоб його передати їм. Я передаю його так, як умію. Ніхто ніде ніяк не зможе заборонити, це є початок природи. Перший день понеділок, ми не їмо 24 години, у шість годин вечора поїмо. У шість годин вечора в понеділок ми їмо, як слід, і ми їмо у вівторок весь день весь. А в середу до четверга до 12 годин ми не їмо, всього 42 години ми не їмо. Ми їмо в четвер і п’ятницю, а суботу і неділю до 12 годин не їмо. А потім ми поїмо добре, і знову за понеділок в тиждень.

140. Коли ми переступимо поріг на Чувілкін бугор, то ми візьмемо левонш весь тиждень, ми не будемо вживати шість днів їжі й води. Це буде наша перемога в цьому ділі. Ми повинні добитися цього в природі, природа відкриє нам свої очі, щоб ми бачили це. Ми з Василем говорили, він фотографував мене, як йому хотілось. Він вибирав місце, облюбував і поставив. Як йому подобалось все те, що робив. Він хотів знати: я вірю в Бога чи ні? Я говорю йому. Нам треба бачити Бога, йому треба вірити, найголовніше, виконувати його сказані слова. А ми знаємо його, як Бога, сильно віримо йому, а виконувати не хочемо: тяжко. А якщо ми не робимо цього, то обманюємо самі себе. А ти ніколи не обдуриш природу. Твоє діло було, воно є, воно і буде в нас.

141. Я сказав вам про це вже. Загартування-тренування знайдено в природі на хворих людях. Хворі люди треба медицині, лікареві, він відшукує діагноз захворювання. Загартування є шкідливе всякому хворому, а здоровим людям не шкідливе. Будь-який чоловік може захворіти в будь-яку хвилину. Чим йому допоможеш, якщо він не гарантований, стоїть на черзі. А йому треба зробити, щоб він не захворів і не застудився. Загартування є для цього, воно зустрічає нас усіх. Водою обливатись, повітрям задовольнятись, а по землі доводиться ходити босими ногами по снігу, морозу. Це природа допомагає цьому всьому.

142. Людям треба допомогти, щоб вони не мучилися так, не потребували ніде ніяк. А їм треба життя, особисте здоров’я, а в здоров’ї є все. Він хоче, йому так хочеться, йому треба одне і друге. А нездоров’я це є хвороба, рухатися нема куди. Це є бугор, початкові перші умови, вони повинні оточити можливістю всіх нашого людей. Він примусить себе залишитися без усякої такої потреби в своєму житті. Це буде створена Армія людей на це діло. Вони гучно скажуть в один голос своє слово. Це є наше таке райське місце, чоловікові слава безсмертна. Це ми, люди, зробили самі в житті.

143. Ми рахуємо по одній такій паличці, а їх дуже багато зібралось на цій арені. Сонечком осушило, а потім знайшлись смільчаки, такі ось люди, зі своїм вогнем спалили його на попіл. Десь вітер взявся зі своїми силами, розкидав по землі його. А потім волога десь взялась на це діло, створила такі умови атмосферні. У цьому місці народилось щось, якийсь ріст. А на цьому місці чоловік прийшов без всякого такого діла за свій час, що прожили. Він не думав ні про що таке, що було треба йому. Він потребував цього, а тепер він відійшов від цього діла. Йому треба будуть наявні умови у природі, а їх дасть нам сама природа, вона прислала нам умови.

144. А на цьому кипучому місці чоловік створив сліди. Він крокував своїми ногами так швидко. Він не ходив у чоботі по снігу, по таких холодних умовах зимою. А ти, такий ось чоловік, десь взявся, на тобі нема ні чобіт, ні шапки, ні пальта, ні сорочки з брюками. Ось така штука створена на білому світі в цьому чоловікові. Він зародився на цьому місці в своєму житті, природа оточила його так, вона навчила його, що доводилось робити йому для цього. Він одне знав, свою голову, свій мозок розширював, як хазяїна свого тіла. Він примушував свої нитки так, щоб вони діяли. Це його було таке кипуче життя, воно йшло по своїй землі так.

145. А бугор належить загартуванню, воно любить його, хоче, щоб там улаштувалася база, зроблена для життя чоловіка, що проходив піввіку. Чого тільки не доводилось бачити по дорозі цього проходу. Особливо зустрічався з людьми такими, котрі цікавились моїм ділом, щоб їм попробувати це все. Їх оточував природний страх холоду. Ми надто боялися залишитися без цього всього. У нас були гроші. Якщо тільки треба буде купити щось у житті, ми нікому не кланялись і не хотіли чекати цього моменту. У нас є час на це. Ми збираємось раніше, щоб люди інші не бачили цього. Ми мали своїх коней, запрягали їх пару в бричку.

146. А клали, що хотіли. Ми везли на базар те, що хотіли. Люди готували людям, це їхня робота була цікава. Один одного обманювали, це робилось тільки на цьому кипучому ринку якогось містечка або міста. Люди їхали із самих сіл, вони готувалися до цього діла весь тиждень дні свої, що приходять, Вони рахували свої дні, що проходять, старалися зустріти та провести їх. А сільський мужик. Вони жили один від одного по-сусідськи, своїм добром ховались, не говорили, а хороми свої будували, що треба. Вони приготувались для цього діла, їх не вчити, що треба людям для такого базару, що зібрався. Він буває по святах, по великих річних збирались ярмарки, чим сільським мужикам доводилося похвалитися. Вони проводять рік для цього діла, а в себе мають своє живе.

147. У хазяїна водилась якась племінна худоба в цьому дворі. Він виходжував її, як свою худобу, не жалів її, так доводилося годувати її. Він чистив її, він беріг її, як своє око. Він нікому не роздавав її даром, держав у сараї на прив’язі, давав їсти сіно й інше, а поїти ганяв до річки. Вона бутила, вона рвалась до чужого такого добра, Це бики, корови, телята й вівці були, все належало цьому хазяїнові. Він мав його, куди хотів, туди його дівав, точне держав, а зайве продавав. Він чекав цей ярмарок рік, до цього дня приготувався що-небудь вивезти й продати за великі гроші. Він робився азартним любителем цього діла в своєму хазяйстві. На те я є мужик цього села, сильне хазяйство маю своє. У мене є коні, як коні, якщо запряжу, є, чим похвалитися на ходу. Це люди здаля дивляться та завидують, це, мовляв, наш сільський мужик поїхав, багатшого від нього нема.

148. Це все люди роблять у природі, вони будують. А ми зібралися залишити своє рідне село Оріхівку, і поїхати на Привалює, Гуківської сільради, хутір Іванов. Його назвали моїм прізвищем за жеребом. А там десять домів було, куди мені з ними довелось переїхати, як хазяїну цього села Іванова. Тепер він заселений Гуков, А саме положення перейшло в шахту. Я виявився перед цим усім із загартуванням-тренуванням, котре попало з моїм тілом до людей живого характеру. Вони знали мене як такого із самого початку. Я кинув усе, а пішов у природу шукати істину життя, щоб людей врятувати цим. Вони прийшли до загибелі зі своїм таким розвитком. Треба буде жити не так, як вони робили до цього.

149. Я пішов шукати їм задоволення в житті, вони пішли за мною таким і стали слухати. Природа примусила їх відмовитися від мене. Я виявився не той чоловік, котрий буде треба їм. Це буде наше діло. Ми будемо робити в житті те, що хочуть отримати наші люди. Я знайшов його в природі, я оточив себе ним, це буде треба їхнє здоров’я. Я випробував ці сили на собі, сам себе примусив робити це діло на людях у природі. Люди живого характеру нічим не хворіли, а їм треба така фізична допомога в природі. Вона є в чоловіка живого природного, такого чоловіка. Він є вболівальник цього, він не перестає думати про це все, це його є таке життя. Піднявся з постелі, а на білому світі люди є такі, а в людей є така хвороба.

150. Таке діло є в житті, людям треба допомогти, як нужденним хворим, їм треба мій досвід загартування мого такого організму. Для цього я проходив по природі та продумав про це діло. Нашому народові треба ідея загартування-тренування, вона є помічниця цим людям. Вони приймають його своїм, а потім нічого не роблять, щоб вживати. Вони одержують сили природи без вживання через тіло Паршека. Він дихає повітрям, мозковій системі робить запобігання. Хвороба щезає. Здоров’я не купляють, не продають. Ця біль нападає сама в природі. Природа легко посадила, і прибрала сама через тіло Паршека. Він проходив для цього діла по природі піввіку, він практично вивчив це діло, ним хвалиться тепер.

151. Я є із загартуванням-тренуванням, як з атомою для моєї ідеї. Ніякої хвороби не треба буде, нічого такого не треба. Я приймаю людей, ввожу їм сили природні. Хвороба всякого роду щезає сама запахом. Як вона приходила, так вона і пішла. Любов треба проявити до природи, а ми гидуємо всякої хвороби. Вона нападає на нас, як ніколи. Це природа, вона саджає всяку хворобу на тіло. А щоб засоби були, їх треба отримати в себе такі, як має тільки Паршек. Люди робляться здоровими через його вчинок. Я не роблю так, як медичні лікарі. У мене нема такого діла, від котрого нічого такого не виходить. Ми чекали цього чоловіка в себе, він прийшов до нас таким, як треба.

152. Природа прислала його до нас, він загартувався для цього діла. А коли ти пройдеш цю систему, то можна сказати, ти будеш помічник людям у житті. А в житті нашому все є, а все є історія життя нашого, вона зроблена нами так. П’ять годин ранку було. Я встав писати про історію життя чоловіка, він не захотів жити так, як всі наші люди жили. Вони живуть на білому світі, не хочуть отримати в себе своє погане, а всім хочеться, щоб їм було добре. А за добре всі люди роблять на землі. У них одне є: сусід рядом живе, і ненависть у самих є, довіри ніякої нікому, а зло велике є. Один проти одного йде, це таке діло.

153. Ми не довіряємось іншому, стараємось заважати один одному в житті своєму, в людях є таке життя між собою досі. Це ж є люди на своєму такому облюбованому місці свого імені. Приватновласницьке діло, ми робимо його споконвіку. У цьому домі ми народжуємось, і так ми вмираємо на віки-віків. Паршек прийшов на землю для того, щоб люди робили в себе це. Вони не робили б самі, але в них нема на це сил. Вони є люди технічного характеру, огороджені штучним, а хімія введена. Як воно робилось, так воно робиться тепер. Люди є в природі чужі.

154. У них є свої придбані гроші, природу можна купити і продати за них. Гроші є зло в людях. А щоб зла не було, треба скасувати ці гроші, вони створюють неприємність. Люди працюють за гроші, все робиться за гроші, але природа не дає хорошого цим людям. Капітал є покараний цими стихійними діями, йому спокою нема, він катастрофічно буде терпіти від цього. Природа не пожаліє ніяку сторону грошового характеру, а їх покарає більше. Багаті люди не одержать своє те, що вони думають. Вони роблять це. Ми хочемо в житті своєму, ми робимо це. Ми озброюємося для порятунку, це робити є законне явище в природі в цьому ділі. Вони робили і будуть робити.

155. Умови держать бідних, ображених, захищених людей, а умови робляться життям. А життя дається людям природою, вона зробила практику в людях, а практику мудреця Паршека показала через загартування-тренування. Люди злякалися цього живого факту, думали про це діло, що Паршек зробив у людях. Він знайшов у ній істину у людях, природу полюбив, всі її якості, всю природну суть. Це є його практична робота. Жоден капіталіст не вирішив зробити цією дорого, вона є не по руці йому, він умре в ній, його тіло є безсиле в цьому. Сильний чоловік є той, котрому природа довіриться, вона вибрала Паршека для цього всього, одного з усіх. Він є в ній один-єдиний такий чоловік. Вона знає його, любить, як ніколи.

156. Люди не жили добре зі своїм усім, їм заважало щось нехороше в житті, особливо в будь-якого хазяїна в його сім’ї. Він загубив у себе ватажка в житті своєму, яке в нього є горе. Він не очікував у себе такого діла, воно прийшло саме. У природі так не буває. А якщо його не було, то щось є в житті: або прибуток великий, або збиток теж не малий, а великий. Чомусь треба радуватись, а чомусь треба проливати сльози. Люди нічого не змогли зробити. Їм не довелось жити довго на цьому місці, котре вони облюбували. Природа зустріла їх своїм таким учинком, як ніколи. Ми є злодії, ми є вбивці цього добра, хазяї цього добра. Ми держимо все живе на прив’язі, нікуди не пускаємо, їх життя проходить завжди в сараї в закутку, там, де не пахне, а смердить. Що може бути від цього всього гірше?

157. А ми очікуємо кращого в цьому. Я коли лягаю спати. Загартування-тренування є наше всіх, природа указала по цій дорозі. Я став довірений між людьми. А тепер вона оточила мене одного так, як ніколи. Вона стала близькою, рідною. Ніхто не хотів її, крім одного такого мене. Вона хоче, щоб люди робили все. Загартування-тренування це є чоловіка життя таке. Ми всі є на білому світі, живемо самі, ніхто не допоможе нам нічим. А коли ми візьмемось за це і почнемо робити. Наше діло таке, котрого нікому не давалось права, щоб робити.

158. Загартування-тренування буде, якщо ходити роззутим по снігу, по морозу зимою. Його не знайдеш ніде, крім природи. Воно виявилась на чоловікові одному, хто взявся за природу. Він пішов у природу, загартування зустрілося з ним у цьому ділі. Загартування оточило цим, що є найголовніше в природі. Воно несе в себе свою любов, природа полюбила чоловіка через це загартування, вона довірила йому всі особливості, довірила йому людей хворих, нужденних, їх здоров’я. Природа віддала йому свої сили природні на це. Він не побоявся оволодіти ними, став любити людей своїм тілом, цілувати цього хворого. У нього родилось таке здоров’я, котре стало допомагати цим хворим людям, хвороба стала щезати.

159. Люди полюбили цього чоловіка своїм ділом, йому довірилися своїм не здоров’ям, він став допомагати всім людям, люди були задоволені ним. Загартування-тренування зустріло людей своєю водою, вона злякала, хвороба пішла від них, сили їх залишились. Загартування перемогло, зробило людям хороше і легке, вони стали задоволені цим, залишили свою подяку. Паршек із своїм загартуванням виправдав своє те, що він зробив у людях в природі. А адміністрації не сподобалося це, вона стала уникати його, це все стало не так. Паршек бачив це все, але не зміг прибрати. Його думки стали лазити по природі, він згадав батька рідного. Він колись говорив людям, вони запитували в нього про мене: «Куди будеш дівати Паршека, коли він жениться?»

160. Це батьківська спадщина, вона виявилась моїм життям. Вона привела мене, такого діяча в житті, на це місце, поставила і дала свої можливі сили залишатися без всякої такої потреби в природі. На цей заклик, на це діло люди взялись, свої слова сказали: це є наше райське місце, чоловікові слава безсмертна. Я, Паршек, оточив себе цим ділом, загартування стало допомагати мені, воно привчило до води, повітря стало допомагати, а земля прийняла ноги, вони ходять роззуті по снігу. Все це наробило в житті, а життя склалось із загартуванням, воно огороджене природою. Ми хотіли бачити в ній це, загартування-тренування є найважливіше в житті, без котрого життя нема.

161. Воно жило, воно живе, воно буде жити вічно. Це загартування може бути в лісі, у ріках і озерах, у морях, океані, так що не погнатися за цим. Люди не люблять загартування, вони живуть без нього, бояться його. А як же я зробив це все сам, це діло показало себе. Люди побачили живий такий факт, він є ніколи не вмираючий у природі. Це повітря, це вода, це земля, із чого зроблено ці всі будови. Наше село, наше місто, де люди народилися, там мешкали один час, потім вмерли на віки-віків. Все робилось без всякого такого загартування, все бралося від природи, вона давала необхідне.

162. А люди багатіли цим, старалися прибавити до одного інше. У них виходило своє невмираюче хазяйство, котре росло і показувало. Воно було їх власницьке улюблене, вони жили ним. До цього у нього була своя земля, за котрою він доглядав, він орав її, старався не забувати про неї, він думав про неї більше від усього, старався покласти її під сніг. А сам держав її під головами, говорив з нею на відстані. Це його життя проходить між собою. Він мав її, як годувальницю, вона примушувала його готуватися до часу. Вона чекала до себе мужика зі своїми причандалами, зі своєю снастю і живою худобою. Він їхав туди, там фізично робив цей день, він придбавав у ньому річну порцію. Він старався зробити грядку, у неї клав зерно, у вологу.

163. А зерно чіплялося за землю, давало ріст, вона одягалася шубою зеленою. Це природа збагачувала хазяїна, цими засобами оточувала. Це діло було не його, а самої природи, вона робила все своє можливе. Це все є природи, вона давала все йому, він користувався ним, розпоряджався, як своїм, у нього це хазяйство давало прибуток. Він розпоряджався ним, як своїм, але не знав про наслідки, що буде з того всього. Він не мріяв за збиток цього всього, його діло було одне: не уступати цим, а більше треба наступати, як це робилось усіма. Ніколи ніяк ніхто з живих людей не думав, що вони живуть у природі за рахунок чужого добра. Він зробив гроші мірилом, за них став купувати, став користуватись природою, як своєю.

164. Природа давала все це йому не для того, щоб нею так розпоряджались, робились таким ось хазяїном з чужим добром. Наші люди робляться чужими, умови примушують їх відходити один від одного. Він робиться неймовірно багатим, а інший стає бідним. Бідний женеться за багатим, а догнати йому не доводиться, він вмирає так само в цьому, як і багатий. Це є їхня забава, що втягує, Люди розділилися цим самим багатством, добро розділило їх так. Вони обидва є винуваті в цьому ділі, один нам не треба, другий нам не треба. Загартування-тренування, воно заспокоїть нас усіх таких своєю природною свідомістю, це є в ньому велике терпіння.

165. Ми з вами психічно ненормально робимо, ми не знаємо нічого більше від цього всього. А тільки ми беремо приклад такий, що треба робити. У людях прогресує закон, а в ньому є наказ. Якщо сказав, значить, треба робити це. Ми, люди, всі є винуваті в цьому началі. Такого діла не було між людьми, як тепер робиться. Люди бачать неправду, вони вмирали, вони так будуть умирати в цьому. Це їхнє діло таке відбувається, а в ділі є все. Що вони робили, у них виходить, і має обов’язково вийде. Природа не сиділа, ні в кого не спитала, а взяла зробила по-своєму, взяла покарала за багатство . Але люди робили по-своєму, вони роблять так по-своєму.

166. А природа не жаліє їх, карає їх по-своєму їх. У неї нема свого, а є спільного виду. А ми є кожний собі. У нас, у людей, є своє і чуже. Ми стараємось присвоїти те й інше, а воно заважає. Люди не звикли сидіти на одному місці, вони не заспокоїлися одним, а стали отримувати інше. Ось що робиться в такому житті від коня до верблюда, від курча до індика. Це є не азарт у цьому, а заздрість, така хвороба. Смерть жене нашого брата в цьому ділі. А ми, такі люди, маємо в себе курочок, качок, гусок, індика, корову, коня, бика, вівцю, свиню, запліднювача та інше. Ми багато сіємо: ячмінь, пшениця, горох, чечевиця, соняшник, баштан, кабачки, картоплю, коноплі. Весь рік ми копаємося в цьому ділі щоденно. У нас ворота відчиняються для виїзду в степ.

167. Там робимо запряжку, плуг тягнемо биками або кіньми: цоб, цебе. А про дім не забуваємо, там теж для життя. А коли всі люди захопили час на ногах, від дає годуватись їм рік. Це діло проходить між усіма людьми. У них є база, запас, вони бережуть його, як око своє. Вони мають свою надію на свій труд свого діла. Ми відчиняємо ворота кожний ранок для цього, з усією снастю їдемо в степ, ми доглядаємо за землею там. Вона чекала нас до себе всю зиму, ми думали про неї, що ми повинні зробити на ній цього року. Ми живемо за це все діло, сіємо в землю належне зерно. Якщо вгадаємо під рік, природа обдарує нас своїм добром.

168. Наше діло: ми встаємо рано до сонечка, лягаємо пізно після сонечка. Ніколи не досипаємо, устаємо, ходимо день, як в’ялі, чим програємо. А жити треба, для цього потрібно бути в труді цілий рік, але зате зима пролежала спокоєм на місці. Ми нічого не робили в житті, земля нічого не робила, і нічого не створювала прибуткового. Усі дні проходили із втратою, і так вони йшли до самої весни, до тепла. Весь сніг білий щезав, а зелена трава десь набиралась. А слідом за нею біла пахуча квітка появлялася, вона запрошувала до себе живу таку істоту, як якогось маленького мізерного жучка або трудівницю нашу бджілку. Вона приваблювала своїм польотом пташок, мисливців за нею, котрі живляться нею.

169. І люди були раді цьому приходу, і всі тварини теж були задоволені цим прибутком. Та кому не треба цей ось промінь, сяючий у теплі? До цього всього комашки та різні тварини лізуть, пташки водяться, співають свої пісні. А от зимою по холоду всі люди сидять, у них думка лежить одна на путі, як цей холод прибрати з дороги та скоро дочекатися води. Вона зробить своє діло, прошумить, прогуркотить, а частина залишиться в землі. Волога створюється, все це робиться атмосферою, природою. Вона сушить повітрям, мочить водою, а зрощує теплом це все на землі. Люди залишаються раді цим. У них є, чим веселитися один час, пити вино, робитись хмільними. Вони співають пісні, танцюють на своїх ногах, це їхня красота. Вони не забувають своє, хочуть продовжити життя своє за рахунок цього діла. Вони думають тільки про це, а воно проходить по природі саме так, у них заболіло щось, вони стали дуже думати.

170. А природа відгукується погано на це зі своїм ділом, вона є така на це все своє задумане. Природа не хоче, щоб люди жили вічно в ній, вона поступово скасовує їх своїми силами, як нещасних, вічно вмираючих людей. Такого права, як люди мають на це, вони є не гарантовані, всі стоять на черзі, чекають свого дня. Він приходить за ними, він забирає їх із собою. Ось що природа робить у себе, вона прибирає нашого брата на віки-віків. Вона розпоряджається нами, такими людьми. Ми такі є люди кволого характеру, як ледь щось вплинуло, уже є нежить. Говорять, що він захворів, хворіє. А раз хвороба оточила його, він живе в нестатку, йому потрібна допомога. А лікарі допомагають хворобі, їм треба діагноз, у них є на це вся техніка з штучним і хімією, робиться руками. Вони є не природа, щоб цьому ділу допомогти.

171. Природа зробила це, вона принесла це горе. А люди взялися допомогти своїми силами самі. Технічні люди є безсилі в цьому, вони мажуть між собою, цю смерть не зможуть вивести. Природа довго дивилася на це, і вирішила прислати такого чоловіка, одного з усіх Паршека. Він знайшов у природі загартування-тренування. Ніхто не займався ним, і ніхто не хотів займатись, бо воно лякало їх, вони могли простигнути і захворіти, від чого люди помирали і вмирають. А Паршек прийшов із загартуванням, зайняв своє місце, люди повинні отримати умови на ньому, щоб можливість була нашим людям бути без усякої потреби в природі.

172. Це є природа, ніхто не має права обдурити природу. А люди взялися за це діло, вони не знають, а стараються зробити самі це в природі. Це ж є природа, вона оточила мене істиною, а в істині є правда. Вона бере здорового чоловіка, він має думку свою, сам стоїть на черзі, не гарантований. Завтра всі вмруть, та ніяк не доведеш їм, що люди помирають у цьому. Якби це була неправда, то люди не жили, умирали так? Ми, люди, народилися в природі, але боїмось природи, ми вважали її від нехорошої сторони за її вчинок. Вона є лютий ворог для всіх людей, котрий сміло напав на тіло людей, повалив їх.

173. Що ми тільки не робили в ній і не творили самі. Природа не допомагала нам, вона тільки заважала як таким. А от тепер, у дану хвилину, у годину, вона змінила свої такі атмосферні явища через Паршека. Вона зустрілася з ним через загартування-тренування. Вона ввела сили свої такі, які не були між Паршеком і природою. Любов невмираючого характеру появилась між ними. Паршек не побоявся своєї смерті, із ворога зробив любимого друга, що вічно живе на білому світі. Це мати природа, вона полюбила Паршека за це все. Вона довірила йому своїми силами властивими зробити щиросердно іншим людям хворим, щоб вони загартувалися в природі в житті, щоб їхнє тіло не застуджувалось і не хворіло у цьому всьому. Все це будуть наші, всіх людей, сили.

174. Загартування є любимий друг усіх. Воно вчить, воно благає нас усіх таких робити діло Паршека. Він є загартований чоловік, він зустрічає і проводжає нас, любить усіх. А загартування-тренування любить Паршека, хоче, щоб люди взялись за це діло. Якщо це є істина така, то в нас вийде в природі біла квітка, вона дасть нам, усім людям, живі плоди. Ми оволодіємо ними, як ніколи ніхто. Партія показала свій ріст свого діла, ми з вами добилися цього. Ми зробили це, але одне не врахували те, що за нами йде, найголовніше, діло Духа Святого, еволюція. Людям треба буде зробити щось без усякого. Це буде зовсім безгрошова сторона. Еволюція хвалиться своїм, їй не треба чуже. У неї є загартування людей, воно зустрічає людей холодною водою. Повітря задовольняє зсередини і ззовні як ніколи. Це ж є наше таке загартування-тренування, воно любить всіх людей до одного.

175. Ми зустріли сніг 15-го грудня, він падав шапками, але тихо. А люди говорять: «Миколай приніс зиму старого виду». А дощик поливає, а на вечір мороз став справжній. Сьогодні ранок, четвер прийшов, він примусив оточити себе умовами. Я постелив постіль сам для зручності, вона дала мені можливість під таким напором, а його робила на мене Валентина. Вона робить те, що треба, це всього світу таке терпіння. Нерв перестроюється на новий, а в новому ділі є все життя, а природа починає в житті. Із самого раннього ранку люди ставали на ноги, прокладали свій слід, вони чекали свій такий час, що приходить. Він примушує нас дивитися своїми очима на це ось місце, і на колеса треба подивитись, і побачити різне.

176. А що тільки ти можеш побачити на цьому місці. Ми присвоїли його, ввели сюди своє ім’я. Це ж наше, воно належить нам. Чого ми не добуваємо тут на цьому місці, і для чого? У нас є побудований нами завод для цього, ми дістали сировину, ми зробили свою продукцію, потрібну для цього діла, вона треба нам. У нас є люди підготовлені для цього, їх навчила ця історія цього діла, у нас утворився чавун, він треба нам. Ми робимо сортове залізо із нього в мартенах, а із заліза плавимо сталь, це треба на всякі деталі, з яких складають для будь-якого діла. Ми примусили людей не стояти, а вчитися цим матеріалом. Ми проходимо практичну школу в усьому цьому. Умови життя вчать нас із вами на це діло. Ми, такі люди, знаємо добре про це діло.

177. Люди говорять, багато думають, стратегію ставлять перед собою, як треба буде зробити цю штуку. Ми довго думали про це, і от вирішили зробити цю річ. У нас є люди на це, ми розмірковуємо в своєму ділі, робимо все, що треба. Ми захотіли зробити, у нас обов’язково вийде. Ми з вами намітили зробити, а раз це намічено, ми стараємось зробити. Одне ставимо до другого, не зупиняємось, розум думає, а руки майструють, ноги носять на собі. А машина не стоїть на місці, а возить, що буде треба. Чоловік управляє нею, він знайшов ці якості, дістав звідти, на-гора вивіз, куди це треба. Визначив, кому це треба, він продав це. Він виявився постачальник, йому, як підприємцеві, треба гроші. Він, як капіталіст, старався отримати їх багато, він старався придбати ці гроші, багато цих грошей.

178. У багатих людей ці гроші придбавали інші свої гроші, вони відігравали велику роль у банку. Він придбавав на ринку, що хотів, за них. А за них у банку він міг одержував проценти. А банкір пускав їх направо, наліво. У нього є в руках карти, він є азартний, завжди бив по банку, у нього є козирні, найголовніші карти, він ніколи не був у програші, а він був хазяїном завжди. Багаті люди знали його, його бачили здаля, йому низько кланялись, вони близько були за ці гроші, старалися зберегти це все. Це їхня була в банку грошова цікава гра, вони знали один одного цими засобами. Законом приходили, руку держали туго, у них проходило це так ось близько, гроші відіграли в цьому всьому велику роль. Вони мали своє законне явище. Бідний був у них на самому низькому рівні.

179. А біднота купувалась, продавалась за гроші в них, котрими вони розплачувались. Кожен чоловік мав багатство гроші. Невелике багатство, як свої гроші, можна красти. Тільки в кого? У бідного ти не вкрадеш, а в багатого можна. Це є чуже діло. А ми, багаті люди, крадемо у бідних людей, женемо їх у бій у труд за гроші. Вони, бідні, продаються і купляються за гроші. Їх держать за гроші в умовах капіталу. Він, капіталіст, говорить: я маю в себе таких тисячу людей, я плачу їм за їхній труд гроші. Вони кому роблять це ось могутнє діло? Я плачу в цьому ділі йому гроші, він є мій робітник, я обдаровую його хорошим за хороше. Це таке життя проходить між бідними і багатими.

180. Якщо в мене є в кишені гроші, у будь-який час я куплю тебе як такого, я є твій хазяїн. Ти живеш, у тебе грошей нема, ти є трудівник, а я є капіталіст. А капіталіст є індивідуальна особа, він розпоряджається своїм законом. Це ж є люди, вони живуть сьогодні так, як природа робить, вона є поки що на боці капіталістів, вони розпоряджаються грошима, як своїми. А гроші є мірило. А найголовніше, гроші є в народу, вони є в нас у кишенях, у банках. Це ж є в людях, а люди це є тимчасове явище. Паршек є в людях, вони одержали від Паршека без грошей. Він сам прийшов у життя та робив таке діло. А мене, як такого унікального. Я давав здоров’я людям, а в мене відібрали мої документи. Це все радянська влада.

181. Я роблю своє здоров’я не за гроші, хочу, щоб люди їхали до мене одержати своє здоров’я, щоб люди їхали до мене за рахунок уряду без усяких грошей. Гроші це є ніщо, люди вбивають людей за них. Капіталіст є збагачений для цього, природа зробить все сама йому. Через цей документ він підніме всю систему людей. Вони комуністи, вони капіталісти, Паршек є не за них, як адміністраторів. Коли Паршек доведе свою істину людям, то вони будуть за нього. Здоров’я треба буде всім, але природа не буде давати експлуататорам людей. Їх не стане в цьому ділі, природа не буде за них, на їхньому боці. Еволюція буде на боці ображених людей, хворих, котрі не знають.

182. Бідні, нужденні люди будуть виправдані Божим ділом за свою таку бідність. Вони сильно вірили йому, що він є в них такий. А щоб виконувати його слово, то в них не виходить. Вони оточені своїм багатством. Верблюду пролізти в дірку голки легше, ніж багатому пройти в царство небесне, природа не допустить його. Він жив у ній за рахунок природного добра, за рахунок чужих рук. Паршек доведе своє святе діло еволюції, Дух Святий допоможе йому в цьому. Заслужені люди будуть жити всі на боці Паршека, природа прийме їх, як своїх людей. Вони не будуть покарані цим поганим ділом, а вони будуть виправдані, Святий Дух полюбить їх.

183. Між капіталом і революцією є велика різниця в житті. Батько перемінив себе на сина, стало відбуватися інше. То син був вічний слуга батькові, а тепер батько підкоряється сину, так що старим людям нема пошани. А за законом, якщо батько народив сина, то син повинен підкорятися батькові. Це було, це в людях є, воно і буде таким ділом. А тепер це діло змінилося в житті. Ввічливість змінила каприз у житті, свідомість народилася в природі на всі такі дії. Ми знаємо добре, що гроші роблять усе в житті. А еволюція народила Паршека своїм учинком на все, він пішов проти цього зла, він зробив любов і дружбу між собою і природою, ворога переміг. Треба зустрічати холод. Люди капризно зустрічають і проводжають це в природі. Вона приносить нам ці дні.

184. Якби цього не було в житті, що треба одіватись. Я є такий у житті в природі чоловік, один з усіх земних людей. Я сильно дихаю для того, щоб смерть прогнати з життя. А я різко говорю не про якесь диво, а я говорю про природу, про фізичне практичне явище. Це природне чисте повітря, вдих і видих, снігове пробудження, це миттєво оздоровлює центральну нервову частину мозку. Він є в усіх наших людей, капризно живе, любові не має до інших людей. Якщо тільки почалось мінятися в атмосфері, а чоловік відійшов геть далі, він отримав у себе інше, чуже присвоїв, як своє, він полюбив мертве, став жити нарівні. Природа, як мати рідна, прислала Паршека для того, щоб це нове небувале процвітало, щоб потік життєвий був.

185. Зима прийшла, вона поклала для Паршека білий сніг на землю. А по снігу можна ходити, як по килиму. Наші люди не збирались так, як треба було. Якби вони взялись і пішли всі до одного чоловіка зовсім роззуті, босоніж, вони не загубили б у цьому всьому, а знайшли здоров’я в себе. А воно є не в одному цьому, коли люди годують самі себе досита. А Паршек не їсть зовсім за тиждень чотири дні. Ми з вами стараємось їсти щодня смачне свіже та багато, їжу, котра нами добувається в природі трудом. Ми вирощуємо її на землі весь рік. Ми не забуваємо про це саме ніколи ніяк. У нас є в голові, як у базі якійсь. Наша їжа робиться розумом, як це треба.

186. Так ми майструємо свій фасонний одяг. У нас є природа на це, у нас є снасть всякого роду для цього діла. Це ми маємо на це діло, а найголовніше, для обробітку нашої родючої землі. Вона придбавається нами в природі для життя, вона стає своєю, люди щорічно орють, кладуть під сніг. А хазяїн не забуває про неї, думає, а яке зерно доведеться вкинути йому в цей рік. Сама природа підказує йому це діло, він є мудрець цьому всьому, а про цю місцевість знає, як про свою власну годувальницю. Вона держить його в житті, він доглядає за нею, вона дає йому врожай один раз у рік. А він береже, як свою; за неї голову покладе. Ця земля вважається його. Це так людьми зроблено в природі.

187. А в цьому законі люди сидять на своїх місцях, вони вибрані на один час, люди поклоняються їм низько своїми головами, їм так хочеться. Вони що хочуть, те вони зроблять. Паршек прийшов не для того, щоб ці люди кланялися людям за це діло. Вони повинні отримати свою ввічливість у цьому, щоб ніякого такого діла не було. Ось тоді життя буде інше. Ми не будемо доглядати за нашою годувальницею землею, це діло відпаде в нас, ми оточимо себе Святим Духом, природа прийме нас як таких, вона простить нам за все наше зроблене. Ми зробимося не такими, а живими, легкими в атмосфері. Ми засвітимося кольорами, запахнемо ароматом, як ніколи. Хто покарає нас таких? Ми зробимося любимі друзі природи за це саме. Що ми попросимо у неї, вона дасть нам. А ми будемо просити у неї життя.

188. Ми перестанемо боротися з нею, ми не будемо знищувати її. Між нами і нею не буде рожна. Яка буде свобода. Вся наша земля не належить такому труду. Така психічна думка відійде, люди будуть думати про своє одне для всіх, воно буде легке. Ми самі доб’ємося цього від неї, вона пожаліє нас за це, простить нам за наше діло, таке необдумане в гріху. Це наша велика помилка була в природі, що ми стали озброюватися так проти природи. Вона ж є наша матір, ми примусили її бути джерелом. Вона стала давати нам необхідне, нам цього мало, дай нам більше. У нас є в житті одне і друге. У нас є все для життя, ми добуваємо його те, що треба. Наше діло таке намічаємо, потім ми робимо це в житті, ми хвалимося самі в цьому ділі, говоримо: от ми, так ми, такі люди.

189. А природі тільки скажи, вона тут як тут, зараз покаже своє. Вона дасть нам, чим ми оточуємось, робимося багатими, міцними у цьому житті такими, як ніколи не були. Ми ніяк не хочемо зупинятися в цьому, у нас є великі плани на це діло. Ми шукаємо в природі того, чого не було в житті, а це буде треба нам. Ми є такі люди, це є в нас, а ось цього нема в нас. Ми кладемо всі сили на це діло, розум зосереджуємо, хочемо отримати це, особливо в нашого сусіда. У нашого ворога є зброя така, котрої нема в нас. А зробити зброю таку, щоб інші не знали про неї, це неможливо. Люди існують і роблять те, що не роблять люди. Вони продаються, зраджують батьківщину в цьому, переходять на службу ворогові.

190. Це не все, що ми з вами робимо. У нас це все так виходить, такий великий ріст у всьому. Ми так болісно багатіємо, у нас є велике джерело, ми не зможемо викачати його так швидко. У нас багато є цих покладів. Які б ми з вами не були багаті люди, але в нас є матір одна, вона є здорового такого характеру. Вона ж є наша матір. А раз матір, ми є її діти. Вона потішить нас і дасть те, що треба. А коли ця матір виснажиться від нашого вчинку, зробиться стара, безсила, вона не зможе забезпечити нас. Це стосується природи, це її діло таке. Сьогодні вона дає не мало, а багато, ми одержуємо це. А коли цього джерела не вистачить, тоді все застигне і не буде добування, як воно вже виходить у нашому Донбасі. Шахти виробились, закриті.

191. Це паводок початковий не красить у житті, а діло Паршека говорить про це сильно не так, як це робилось нашими людьми. Вони думали, що цьому початку не буде кінця в житті, а кінець буває всьому, особливо в усякого початкового хазяїна, хто став розпоряджатися ним. Він розпоряджався і багатів ним, воно росло, підвищувалося в нього, а врешті-решт, довелося загубити це все, тобто воно збанкрутувало в природі, це хазяйство вмерло на віки-віків. А от ідея Паршека, це загартування-тренування, була до самої ери. Вона була, і вона є тепер у природі, вона і буде тільки тоді, коли люди будуть займатися нею. А коли вона є в природі, а люди не хочуть вважати її їхнім ділом. Один чоловік, він Паршек, зустрівся з ним, воно є і живе на ньому, і воно буде жити так.

192. Загартування дуже бояться, не хочуть, відходять. Хто ж піде на це, якщо ця штука загрожує людям смертю? А в Паршека одне є, він проходив для цього всього по природі 50 років. Він ходив не так, як люди ходять по ній. Людям можна буде вмерти від цього вчинку тисячу разів. То кому ж вірити? Мені як чоловікові, або треба вірити природі, вона народила мене такого в цьому. Вона довірилась мені, доручила своє діло, щоб я допомагав людям при їхньому нездоров’ї, давав здоров’я їм. Я полюбив її так, як ніколи. Нам усім треба любити загартування-тренування, у нього нема мертвого, все є живе, невмираюче, воно вічно жило, воно живе, воно буде жити так, як до сьогодні. Ми бачимо це місце, воно є в нас і буде між нами, всіма людьми.

193. Я вважаю, раз взявся за це діло, треба робити, щоб у нас так виходило. А в нас не робиться, а мажеться своїм таким невмінням. Ми дуже помилились в цьому ділі, захворіли, похворіли, похворіли, і вмер на віки-віків. Це діло не доробилось, інші люди взялися за це. Йому щодня те ж саме робити нема можливості. Це робиться доти, поки не помилишся, недоробиш, умреш, як умерли всі в цьому ділі. Гріш ціна є нам усім, живущим на білому світі. Паршек знайшов життя, своє місце при умовах тоді, коли буде можливість всім нашим людям залишитися без усякої потреби в природі. Це місце є наше райське, чоловікові слава безсмертна. Бажаю щастя, здоров’я хорошого.

1982 року 18 грудня. Учитель Іванов
8212.18 Тематичний покажчик
Автоторофність, шестиденка 140
Народження ЧБП 13,14,17,93,103,114
Похіть 27,126
Віра в Бога 141
Учитель історія
Початок 54-76
Літак 78
Війна 82
Любов до чоловіка 58
Хвороба 151
Загартування водою 23,28,76,174
Учитель – Христос 77
Чувілкін бугор 17,35,44,80,81,140,142,145
Просити Учителя 86,87
Похіть 27,98,99
Майбутнє 135,187
Терпіння без їжі 108 г. в тиждень 139
Загартування 150,158
Гроші зло 154
Святий дух 182
Еволюція 174,181,187
Партія 174
Біленька квіточка 174
Гроші 181,182
Своє, чуже 21
Молодь, мир 34,35