Логіка і теологія
![]() |
Цю сторінку запропоновано швидко вилучити. Причина: оригінальне дослідження |
Логіка і теологія
Багато вчених вірили в існування Бога (Ісаак Ньютон, Карл Гаус, Огюстен Коші, Гульємо Марконі, Вернер Фон Браун, Микола Ломоносов, Іван Павлов та інші). Кардинал Микола Кузанський був творцем нового сучасного способу мислення. Його наукові погляди межували з релігійними поглядами. Церковний діяч підкорявся системі теологічного трактату.
Великий німецький математик і філософ Вільгельм Готфрід Лейбніц доводив існування Бога та заснував нове вчення на межі філософії, теології і математики, що зветься теодицея. Вона є наукою про природне пізнання Бога, яка ставить за мету усунути суперечність між вірою у Бога та науковим світоглядом. Огюстен Коші – французький математик писав: «Я – християнин. Це значить, що я вірую в божественність Христа, як вірували… майже всі великі астрономи і математики минулого. Мої переконання не є наслідком отриманих у спадщину забобонів, але глибоких досліджень».
У 1930-х роках Папа Римський Пій XII доручив абату і астроному Жоржу Анрі Жозефу Едуарду Леметру знайти математичне обґрунтування існування Господа Бога. Він один з перших фізиків, який запровадив теорію зародження й еволюції Всесвіту, яку сьогодні називають «теорією великого вибуху». У 2008 році польський професор-математик і космолог, колишній архиєпископ Кракова і друг Папи Римського Івана Павла II Міхаль Геллер отримав премію Фонду Темплтона у розмірі 820 тисяч євро за «розширення метафізичних горизонтів науки». Він розробив математичну формулу, яка дозволяє пояснити існування Бога і навіть випадковість.
Богословський зміст християнської моралі полягає в тому, що внутрішній характер і спосіб християнського життя покликані стати образом і подобою життя божественного. Саме до нього повинне уподібнюватися життя християнина, який має брати дійову участь у Святому Дусі.
Особа як моральна істота
[ред.]На основі такого впливу морального вчинку на саму діючу особу ґрунтується поняття особистої моральної відповідальності християнина.
Моральними вчинками називаються такі дії, які особа чинить свідомо й обмірковано і сама дає на них згоду своєї особистої волі. Людина здійснює свідомий вибір, реалізує його психічно та фізично, а тому вона є джерелом своїх дій. У моральній площині такий дійовий характер особи проявляє її як істоту, створену за Образом Божим. Як і Особи Божественні, людина у своїх моральних вчинках є суверенним началом своїх дій, тобто сама добровільно та незалежно від інших покликана активізувати власну природу та скерувати її до своєї вічної мети. Власне той факт, що людська особа здатна панувати над собою, самостійно ініціювати та здійснювати свої вчинки, є основою як її гідності, так і відповідальності.
Свобода та моральна відповідальність
[ред.]Моральність актів (їх моральне добро або зло) визначається на підставі ступеня скерованості свободи вибору людської особи до Особи Божої. Божа Особа, своєю чергою, скеровує дії людської особи до Себе. Таке скерування окреслене у вигляді вічного Божого закону, Премудрості Божої. Вчинок називається морально добрим, якщо добровільний вибір особи скерований до справжнього людського добра і в такий спосіб виявляє, що людська особа сама добровільно та свідомо прямує до життя в Пресвятій Трійці. З цього випливає, що існує суттєвий зв'язок між моральною вартістю кожного поодинокого людського акту та остаточною метою людини. Моральний учинок називаємо добрим, коли він висловлює вільну орієнтацію особи до її вічної мети. Якщо мета кожної поодинокої дії, тобто її об'єкт, не перебуває у співзвучності зі справжнім добром людської особи, то вибір такого роду вчинку робить морально злими як саму дію, так і особу, яка його чинить, оскільки скеровує та переорієнтовує її в бік, протилежний до власної мети, відвертає від найвищого Добра, тобто від самого Бога.
Моральне добро чи зло людських учинків можна оцінити на основі таких критеріїв:
[ред.]• вибраного предмету; • мети, якої людина намагається досягнути; • обставин дії.
Мета вчинку — це найближчий кінець, до якого прагне внутрішній намір, вказуючи на той бажаний результат, якого намагається досягнути особа внаслідок свого вчинку. Проте треба мати на увазі, що добрий намір ніколи не виправдовує морально злої поведінки (наприклад, намір зберегти здоров'я жінки не виправдовує умертвлення плоду).
Закон Божий як покликання до справжньої свободи
[ред.]Закон благодаті — це найвищий спосіб участи людини у промислі Творця. Він є найвищою формою моральної норми для людини, оскільки вона була створена для того, щоб бути причетною до Божого життя та його дії. Закон благодаті становить Триєдиного Бога, який уділяє себе людині, «навчає її з її власного нутра». Це той євангельський закон, щ o його Святий Дух пише у серцях людей. Грецька богословська традиція описує подібну дійсність, коли говорить про «стяжання благодаті» людиною та преображення її на дорозі до обожествлення. Відтак Божественні енергії, що проявляються в нас як діяльна божа воля, стають цілковито нашими, нашою діяльною волею, яку вміщає та здійснює в собі людська особа. Така надприродна дійсність діє «з нутра» особи та є однією з умов життя у Христі. Однак закон благодаті не є самовизначальним сам по собі для конкретного морального життя, а висловлюється та інтегрується іншими моральними законами та імперативами, які з нього випливають. Для цього є такі підстави. По-перше, дійсність благодаті є об'єктом віри та особистого сприйняття дії Святого Духа. Однак ця дійсність має бути узгоджена з досвідом Церкви як спільноти, та керуватися правилами її життя та досвіду благодаті. Ніколи дар Святого Духа не може перетворитися у прямий приватний стосунок людини з Богом. Господь закликає Церкву, як божий люд, до причастя Божого життя. Тому навіть найбільший святий потребує проводу Церкви, має слухати її голос та йти за нею. По-друге, навіть святий не застережений від можливості помилково сприймати деякі імпульси та прагнення, які є проявами людської слабості, за видимі знаки та прояви дії Святого Духа.
Роль совісти у моральному житті
[ред.]У Святому Письмі виразно виділяється релігійний характер совісти. Старозавітні тексти говорять про здатність людського серця розпізнавати добро і зло. У серці людина стоїть перед Богом, і тут знаходиться корінь добра і зла (пор.: Сир. 37:17). Цар Соломон молився за мудрість серця, за те, щоб могти добре розрізняти правду і справедливість (1 Цар. 3:9).
Поняття про гріх
[ред.]Віруючі цікавилися теологією. Дехто з учених вірили в існування Бога ( І.Ньютон, І.Павлов).Доводив існування Бога великий німецький математик і філософ Лейбніц. У 1930-х роках Папа Римський доручив Леметру знайти математичне обгрунтування існування Господа. Микола Кузанський був творцем способу мислення. Його погляди на межі релігійних поглядів. Церковний діяч підкорявся системі теологічного трактату.Для математичної теології необхідне знання теорії ймовірностей. Макс Планк писав: «Бог для віруючих стоїть на початку мислення, а для фізиків на кінці мислення.» Релігія й наука виходять із того самого джерела і ведуть до тієї самої мети.
Розпуста .
[ред.]Сексуальний потяг є нормальною функцією, властивою людському організмові. Однак суть гріха розпусти полягає не у самому факті існування такого потягу, а в постійному пошуку насолоди , яку він за собою несе. Коли сексуальне життя людини стає тільки засобом отримання насолоди, воно тягне за собою інші провини чи гріхи. Розпуста починається егоїзмом та бажанням догодити собі, часто — ціною щастя іншої особи. Згодом розпуста набирає дедалі більших розмахів, перетворюючись не тільки у збочений секс, але навіть у злочини. Ця пристрасть є небезпечною ще й під тим оглядом, що переборена на фізичному рівні, вона залишається на рівні думок і почуттів. Тому духовні отці наголошують на необхідності боротися із цією пристрастю до кінця життя. В. Срібролюбство Срібролюбством називається любов до матеріальних благ, а особливо — до грошей як таких. Прагнення до багатства саме по собі не є властивим природі людини. Його коріння можна шукати в інстинкті самозбереження, що є прагненням повноти життя в Бозі. Однак необхідно визнати, що нерідко бажання до збагачення переходить усі розумні межі. Для декого воно є самоціллю, а для декого — засобом здобуття чогось іншого, наприклад, влади чи слави. Найрозповсюдженішим варіантом є той, коли людина бажає і влади, і слави одночасно. Проявами цього гріха є також скупість та зажерливість.
Сум
[ред.]Слово «сум» означає стан смутку, скорботи чи стурбованості і завжди пов'язується із якимись тривогами та викликає загальне почуття дискомфорту в душі. Святі Отці розрізняли сум-пристрасть та сум-скорботу людини за свої гріхи.
Гнів
[ред.]Гнівом називається не тільки бурхливий вияв злости, спрямований на ближнього. Гнів — це злісний стан душі.
Таким гнівом називається не тільки прихована злість, що не виявляється у словах та вчинках, — це постійний стан душі, який не обов'язково має бути спрямованим на якийсь визначений об'єкт. Образа — це також внутрішній гнів. • гнів, що виявляється у словах та вчинках . У будь-якому грубому, неввічливому, позбавленому лагідності і любові слові проявляється наш гнів. Найпоширенішою формою такого гніву є спалахи люті. • гнів, який горить протягом довгого часу, або злопам'ятність . Такий вид гніву найбільш противний Богу, оскільки Господь наголошує на тому, щоби щиро прощати образи.
Гнів у будь-якому вигляді — це дуже небезпечна пристрасть, оскільки веде до чоловіковбивства. Д. Нудьга . Нудьгу святі Отці називали виснаженням та втомою душі . Різницю між сумом і печаллю доволі важко виявити, оскільки нерідко перша пристрасть переходить у другу. Однак, якщо людина, яку здолав сум, недооцінює могутності Господа, то людина у нудьзі — недооцінює Його милосердя.
Гордість
[ред.]Гордість — найнебезпечніша пристрасть і мати всіх гріхів. Саме через гордість сатана відпав від Бога і саме гордість призводила до краху багаторічні зусилля багатьох святих. Коли зникає гордість, залишається тільки смирення перед Господом і любов до Нього. Гордий зазвичай не бачить свого гріха, він вразливий і самолюбний, йому важко пробачити і важко просити пробачення, важко поступитися в суперечці, він не любить слухати ні рівних собі, ані старших від себе. Він не любить наказового тону, надаючи перевагу смиренним проханням. Він часто спалахує гнівом, пам'ятає спричинене йому зло і постійно осуджує інших людей. Буває гордість, яка проявляється в небажанні визнати чиїсь переваги, а буває гордість, що підступно опановує тих, хто вже досягнув якихось духовних чеснот. Найкращим засобом боротьби з гордістю є вправляння у покорі, яка відкриває людину до Бога, робить її здатною сприйняти Його преображуючу та визволяючу силу. На християнському Сході вчення про гріх носить терапевтичний характер. Духовні отці, аналізуючи гріховні стани та їх прояви, ставили собі за мету вилікувати грішника від цієї хвороби, вказати йому дорогу до одужання і справжньої свободи. Таке духовне зцілення у Христі за допомогою діянь Святого Духа робить християнина знову повноцінним та здатним до діяльності у Христі.
Мучеництво
[ред.]Релігійна жертва . Св. Авґустин i церковна Традиція зіткнулися з певними труднощами при формулюванні моральної оцінки вчинків дівиць, які під час переслідування християн заподіяли собі смерть, щоб запобігти тілесному насильству, яке їм загрожувало, і не заплямити свого дівицтва. Ці жінки-самогубці, які керувалися суто релігійними мотивами, були і є шанованими, як святі та добровільні мучениці Церкви.
Демократія і християнські вартості
[ред.]Передумови виникнення моралі
[ред.]Узагальнююче визначення передумов виникнення моралі включає, по-перше, формування у стародавньої людини абстрактного мислення, здатності утворювати загальні поняття, визначати зв'язки й закономірності, формулювати принципи — наскільки це взагалі можливо на тому рівні. З розвитком цієї риси людської свідомості пов'язують узагалі появу ідеології, що вміщує зародки багатьох сучасних форм свідомості: філософії, релігії, науки, моралі, мистецтва, політики, права тощо.
Особливості моралі суспільства
[ред.]У той же час, внутрішні спонуки людей, мотиви їх вчинків залишаються таємницею. Поняття гарного, доброго, правильного означає відповідність людини своїй ролі й збігається із загальною користю. Родова спільнота являла собою певну систему, функції кожного елементу якої фіксувалися традиціями. У випадку порушення традиції людина опинялася за межами цієї системи (вигнання — остракізм). Архаїчна мораль вирішує питання добра і зла категорично: добро — це виконання приписів, зло — їх порушення. Моральні правила мають порівняно простий, лаконічний характер й однозначно пояснюються. Добро і зло абсолютно протиставлені.
Посилання
[ред.]- Катехизм Української Греко-Католицької Церкви: Христос – наша Пасха. – Львів, 2011. – с. 336.
- Життя у Христі: Моральна катехиза / yпорядник о. д-р Святослав Шевчук. — Львів: Видавництво Українського католицького університету 2004. — 180 с.
- Документи ІІ Ватиканського Собору
- Ćmiel H. Teologia moralna szczegółowa. Podręcznik dla studentów teologii. Częstochowa 2005
- Обер Ж.-М. Моральне богослов’я. Львів 1999
- Огірко І., Огірко О. Духовно-моральні аспекти фізичного виховання // Фізичне виховання, спорт і культура здоров'я у сучасному суспільстві: зб. наук. пр. Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. — Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. — № 2 (18). — С. 21—27.
- Olejnik St. Teologia moralna fundamentalna. Włocławek 1998
- Olejnik St. Teologia moralna życia osobistego. Włocławek 1999
- Принципи морального життя. Львів 1996.
- Логіка: навчально-методичний посібник. Г. В.Камаралі, В. В. Білецький – Донецьк: ДонНУ, 2009. – 112 с.
- Логіка : Навч. посіб. для студ. екон. спец. / В. Н. Гладунський; Нац. ун-т "Львів. політехніка", Нац. банк України. Львів. банк. ін-т, Наук.-метод. центр вищої освіти. - Л. : Афіша, 2002. - 360 c.
- Логіка : навч. посіб. / В. І. Ряшко ; Нац. ун-т "Львів. політехніка", Навч.-наук. ін-т права і психології. – Львів : ННІПП, 2014. – 328 с.
- Логіка : Підруч. для студ.-правників / Н. В. Карамишева; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. - Л. : Вид.-полігр. фірма "Паіс", 2000. - 252 c.
- Архімандрит Кирило (Говорун). Українська публічна теологія. - К. Відкритий Православний Університет Святої Софії-Премудрості, "Дух і Літера", 2017. - 144 с.
- Aquinas St. Thomas. Summa Contra Gentiles. The Third Book. Pt. 1. Chapters I—LXXXIII. (Literally Translated by the English Dominican Fathers from the Latest Leonine Edition). L., 1928.
- Aquinas, St. Thomas. The Summa Theologica. Vol. 1. Ed. Adler Mortimer. Great Books of the Western World. Vol. 17. Aquinas: I. Chicago; Auckland; London; Madrid, 1994.
- Curley E., Walski G. Spinoza's Necessitarianism Reconsidered // Gennaro R. and Huenemann C. (eds.). New Essays on the Rationalists. Oxford, 1999. Р. 241–62.
- Koistinen O. Spinoza's Proof of Necessitarianism // Philosophy and Phenomenological Research. 2003. Vol. 66, № 2. Р. 283–310.
- Lobovikov V. The Trinity Triangle and the Homonymy of the Word “Is” in Natural Language: Eliminating the Illusion of Logical Inconsistency by Precise Formulating the Principle of Separation of Facts and Values in Algebra of Formal Ethics // Ricardo Sousa Silvestre and Jean-Yves Beziau (eds.) Handbook of the 1st World Congress on Logic and Religion (João Pessoa, April 1–5, Brazil). Joao Pessoa, 2015. Р. 176–177.
- Lobovikov V. The Trinity Triangle and the Homonymy of the Word “Is” in Natural Language (A Logically Consistent Discrete Mathematical Representation of the Trinity by Means of Algebra of Morality and Formal Ethics) // Philosophy Study, July 2015. Vol. 5, № 7. Р. 327–341 (doi: 10.17265/2159-5313/2015.07.001)
- Lobovikov V. Proving God’s Omnipresence by Calculating Compositions of Evaluation-Functions in Two-Valued Algebra of Metaphysics as Formal Axiology // The Book of Abstracts of the 2nd World Congress on Logic and Religion (Warsaw, June 18–22, 2017). Warsaw, 2017. P. 56.
- Miller J. A. Spinoza's Possibilities // Review of Metaphysics. 2001. Vol. 54, № 4. Р. 779–815.
- Newlands S. The Harmony of Spinoza and Leibniz // Philosophy and Phenomenological Research. 2010. Vol. 81, № 1. Р. 64–104.
- Newlands S. Leibniz and the Ground of Possibility // The Philosophical Review. 2013. Vol. 122, № 2. Р. 155–187.
- Ohirko O.V. Educazione Christiana come parte della identita nazionale // Діалог культур: Україна в світовому контексті. - Lviv, "Kamenyar", 1996.- p. 125-130.
- Bendyk M., Hnativ I., Ohirko O.V. Ethica Christiana. "Svichado", Lviv, 1997.–159 p.
- Ohirko O.V. L΄esperienza pedagogica delle comunita di regione di Leopoli sul incarnazione della Ethica Christiana // Наукові записки, v.З., Ostroh Academy. - Ostroh, 2000.- p. 413-418.
- Ohirko O.V. Istruzione degli studenti sulla base della Morale Cristiana // ”Наука. Релігія. Суспільство”,", № 2, Donetsk, 2001.- p. 96-103.
- Ohirko O.V. Problemi di insegnamento interconfessionale della Ethica Christiana // Наукові записки, v.6., Christian values: history and look in the third millennium. Ostroh Academy. - Ostroh, 2002.- p. 348-354.
- Ohirko O.V. Storia dei religioni. Manuale educativo.- LI IAPM, Lviv.- 2002.- 133 p.
- Ohirko O.V. Storia dei religioni. Manuale educativo.- LI IAPM, Lviv.-2003. - 174 p.
- Ohirko O.V. Pedagogia Cristiana. Manuale educativo.- LI IAPM, Lviv.-2003.- 111 p.
- Ohirko O.V. Christian Education is a component part of the national // Сultures Dialogue: Ukraine in World context. - Lviv, "Kamenyar", 1996.- p. 125-130.
- Bendyk M., Hnativ I., Ohirko O.V. Christian Ethics. "Svichado", Lviv, 1997.–159 p.
- Ohirko O.V. About experience of pedagogic stuffs of Lviv domain in inculcation of Christian Ethics // Scientific messages, v.З., Ostroh Academy. - Ostroh, 2000.- p. 413-418.
- Ohirko O.V. Upbringing of the young students on the bases of Christian Morality / "Science. Religion. Society", № 2, Donetsk, 2001.- p. 96-103.
- Ohirko O.V. Teaching problem interconfessional of Christian Ethics // Scientific messages, v.6., Christian values: history and look in the third millennium. Ostroh Academy. - Ostroh, 2002.- p. 348-354.
- Ohirko O.V. Science of Religion. Educational manual.- LI IAPM, Lviv.- 2002.- 133 p.
- Ohirko O.V. Christian Ethics. Educational manual.- LI IAPM, Lviv.-2003. - 174 p.
- Ohirko O.V. Christian Pedagogics. Educational manual.- LI IAPM, Lviv.-2003.- 111 p.
Монографії:
[ред.]1. Похнатюк П., Огірко О. Теоретичні основи науково-ідеялістичного мислення. – Концептуальна монографія. Черкаси. – 2005.– 23 c.
2. Жукровський Я., Огірко О., Лепак А. Згадка про Григорія Яхимовича. – Львів: Фундація імені Григорія Яхимовича, 2013. – 64 с.
3. Огірко О.В. Релігія. Церква, віра і духовність українців / Огірко О.В. // Основи української державності, культури та духовності: монографія / за ред. Р.М. Миніва.– Львів, 2013. – 41 с.
4. Огірко О.В. Релігія і наука та їх співвідношення // Наука і цінності людського буття. Колективна монографія. За загальною редакцією доктора філософських наук, професора В.П. Мельника, Львів, ЛНУ імені Івана Франка, 2013. – С. 118-133.
5. Огірко О.В. Співвідношення риторики і логіки // Риторика: теоретичні та практичні аспекти комунікації. Колективна монографія. Відповідальний редактор доктор філософських наук, професор В.М. Вандишев, Сумський державний університет, Варшавський університет, Суми, 2015. – С. 40-44.
6. Геник Л.Я., Єгрешій О.І., Огірко О.В. та ін. Християнська етика – могутній засіб виховання української молоді. Колективна монографія. Івано-Франківськ: Плай, 2016. – 100 с.
7. Огирко Олег. Духовно-нравственные аспекты современного образования. Изд-во “LAMBERT Academic Publishing”, Riga, Latvia, 2018. – 63 с.