Логіка і теологія

Логіка і теологія

Багато вчених вірили в існування Бога (Ісаак Ньютон, Карл Гаус, Огюстен Коші, Гульємо Марконі, Вернер Фон Браун, Микола Ломоносов, Іван Павлов та інші). Кардинал Микола Кузанський був творцем нового сучасного способу мислення. Його наукові погляди межували з релігійними поглядами. Церковний діяч підкорявся системі теологічного трактату.

Великий німецький математик і філософ Вільгельм Готфрід Лейбніц доводив існування Бога та заснував нове вчення на межі філософії, теології і математики, що зветься теодицея. Вона є наукою про природне пізнання Бога, яка ставить за мету усунути суперечність між вірою у Бога та науковим світоглядом. Огюстен Коші – французький математик писав: «Я – християнин. Це значить, що я вірую в божественність Христа, як вірували… майже всі великі астрономи і математики минулого. Мої переконання не є наслідком отриманих у спадщину забобонів, але глибоких досліджень».

У 1930-х роках Папа Римський Пій XII доручив абату і астроному Жоржу Анрі Жозефу Едуарду Леметру знайти математичне обґрунтування існування Господа Бога. Він один з перших фізиків, який запровадив теорію зародження й еволюції Всесвіту, яку сьогодні називають «теорією великого вибуху». У 2008 році польський професор-математик і космолог, колишній архиєпископ Кракова і друг Папи Римського Івана Павла II Міхаль Геллер отримав премію Фонду Темплтона у розмірі 820 тисяч євро за «розширення метафізичних горизонтів науки». Він розробив математичну формулу, яка дозволяє пояснити існування Бога і навіть випадковість.

Богословський зміст християнської моралі полягає в тому, що внутрішній характер і спосіб християнського життя покликані стати образом і подобою життя божественного. Саме до нього повинне уподібнюватися життя християнина, який має брати дійову участь у Святому Дусі.

Особа як моральна істота

На основі такого впливу морального вчинку на саму діючу особу ґрунтується поняття особистої моральної відповідальності християнина.

Моральними вчинками називаються такі дії, які особа чинить свідомо й обмірковано і сама дає на них згоду своєї особистої волі. Людина здійснює свідомий вибір, реалізує його психічно та фізично, а тому вона є джерелом своїх дій. У моральній площині такий дійовий характер особи проявляє її як істоту, створену за Образом Божим. Як і Особи Божественні, людина у своїх моральних вчинках є суверенним началом своїх дій, тобто сама добровільно та незалежно від інших покликана активізувати власну природу та скерувати її до своєї вічної мети. Власне той факт, що людська особа здатна панувати над собою, самостійно ініціювати та здійснювати свої вчинки, є основою як її гідності, так і відповідальності.

Свобода та моральна відповідальність

Моральність актів (їх моральне добро або зло) визначається на підставі ступеня скерованості свободи вибору людської особи до Особи Божої. Божа Особа, своєю чергою, скеровує дії людської особи до Себе. Таке скерування окреслене у вигляді вічного Божого закону, Премудрості Божої. Вчинок називається морально добрим, якщо добровільний вибір особи скерований до справжнього людського добра і в такий спосіб виявляє, що людська особа сама добровільно та свідомо прямує до життя в Пресвятій Трійці. З цього випливає, що існує суттєвий зв'язок між моральною вартістю кожного поодинокого людського акту та остаточною метою людини. Моральний учинок називаємо добрим, коли він висловлює вільну орієнтацію особи до її вічної мети. Якщо мета кожної поодинокої дії, тобто її об'єкт, не перебуває у співзвучності зі справжнім добром людської особи, то вибір такого роду вчинку робить морально злими як саму дію, так і особу, яка його чинить, оскільки скеровує та переорієнтовує її в бік, протилежний до власної мети, відвертає від найвищого Добра, тобто від самого Бога.

Моральне добро чи зло людських учинків можна оцінити на основі таких критеріїв: • вибраного предмету; • мети, якої людина намагається досягнути; • обставин дії.

Мета вчинку — це найближчий кінець, до якого прагне внутрішній намір, вказуючи на той бажаний результат, якого намагається досягнути особа внаслідок свого вчинку. Проте треба мати на увазі, що добрий намір ніколи не виправдовує морально злої поведінки (наприклад, намір зберегти здоров'я жінки не виправдовує умертвлення плоду).

Ціль не оправдовує засобів.

У богословській традиції Латинської Церкви прийнято говорити про наділення людини при сотворенні вільною волею. Максим Ісповідник, як яскравий представник грецької патристичної традиції, радше говорить лише про можливість вибору, даровану нам Творцем як покликання до свободи. На його думку, свобода — це наслідок правильного вибору: позитивної відповіді на покликання до божественного життя.

Закон Божий як покликання до справжньої свободи

Закон благодаті — це найвищий спосіб участи людини у промислі Творця. Він є найвищою формою моральної норми для людини, оскільки вона була створена для того, щоб бути причетною до Божого життя та його дії. Закон благодаті становить Триєдиного Бога, який уділяє себе людині, «навчає її з її власного нутра». Це той євангельський закон, щ o його Святий Дух пише у серцях людей. Грецька богословська традиція описує подібну дійсність, коли говорить про «стяжання благодаті» людиною та преображення її на дорозі до обожествлення. Відтак Божественні енергії, що проявляються в нас як діяльна божа воля, стають цілковито нашими, нашою діяльною волею, яку вміщає та здійснює в собі людська особа. Така надприродна дійсність діє «з нутра» особи та є однією з умов життя у Христі. Однак закон благодаті не є самовизначальним сам по собі для конкретного морального життя, а висловлюється та інтегрується іншими моральними законами та імперативами, які з нього випливають. Для цього є такі підстави. По-перше, дійсність благодаті є об'єктом віри та особистого сприйняття дії Святого Духа. Однак ця дійсність має бути узгоджена з досвідом Церкви як спільноти, та керуватися правилами її життя та досвіду благодаті. Ніколи дар Святого Духа не може перетворитися у прямий приватний стосунок людини з Богом. Господь закликає Церкву, як божий люд, до причастя Божого життя. Тому навіть найбільший святий потребує проводу Церкви, має слухати її голос та йти за нею. По-друге, навіть святий не застережений від можливості помилково сприймати деякі імпульси та прагнення, які є проявами людської слабості, за видимі знаки та прояви дії Святого Духа.

Роль совісти у моральному житті

У Святому Письмі виразно виділяється релігійний характер совісти. Старозавітні тексти говорять про здатність людського серця розпізнавати добро і зло. У серці людина стоїть перед Богом, і тут знаходиться корінь добра і зла (пор.: Сир. 37:17). Цар Соломон молився за мудрість серця, за те, щоб могти добре розрізняти правду і справедливість (1 Цар. 3:9).

Поняття про гріх

Віруючі цікавилися теологією. Дехто з учених вірили в існування Бога ( І.Ньютон, І.Павлов).Доводив існування Бога великий німецький математик і філософ Лейбніц. У 1930-х роках Папа Римський доручив Леметру знайти математичне обгрунтування існування Господа. Микола Кузанський був творцем способу мислення. Його погляди на межі релігійних поглядів. Церковний діяч підкорявся системі теологічного трактату.Для математичної теології необхідне знання теорії ймовірностей. Макс Планк писав: «Бог для віруючих стоїть на початку мислення, а для фізиків на кінці мислення.» Релігія й наука виходять із того самого джерела і ведуть до тієї самої мети.

Розпуста .

Сексуальний потяг є нормальною функцією, властивою людському організмові. Однак суть гріха розпусти полягає не у самому факті існування такого потягу, а в постійному пошуку насолоди , яку він за собою несе. Коли сексуальне життя людини стає тільки засобом отримання насолоди, воно тягне за собою інші провини чи гріхи. Розпуста починається егоїзмом та бажанням догодити собі, часто — ціною щастя іншої особи. Згодом розпуста набирає дедалі більших розмахів, перетворюючись не тільки у збочений секс, але навіть у злочини. Ця пристрасть є небезпечною ще й під тим оглядом, що переборена на фізичному рівні, вона залишається на рівні думок і почуттів. Тому духовні отці наголошують на необхідності боротися із цією пристрастю до кінця життя. В. Срібролюбство Срібролюбством називається любов до матеріальних благ, а особливо — до грошей як таких. Прагнення до багатства саме по собі не є властивим природі людини. Його коріння можна шукати в інстинкті самозбереження, що є прагненням повноти життя в Бозі. Однак необхідно визнати, що нерідко бажання до збагачення переходить усі розумні межі. Для декого воно є самоціллю, а для декого — засобом здобуття чогось іншого, наприклад, влади чи слави. Найрозповсюдженішим варіантом є той, коли людина бажає і влади, і слави одночасно. Проявами цього гріха є також скупість та зажерливість.

Сум

Слово «сум» означає стан смутку, скорботи чи стурбованості і завжди пов'язується із якимись тривогами та викликає загальне почуття дискомфорту в душі. Святі Отці розрізняли сум-пристрасть та сум-скорботу людини за свої гріхи.

Гнів

Гнівом називається не тільки бурхливий вияв злости, спрямований на ближнього. Гнів — це злісний стан душі.

Таким гнівом називається не тільки прихована злість, що не виявляється у словах та вчинках, — це постійний стан душі, який не обов'язково має бути спрямованим на якийсь визначений об'єкт. Образа — це також внутрішній гнів. • гнів, що виявляється у словах та вчинках . У будь-якому грубому, неввічливому, позбавленому лагідності і любові слові проявляється наш гнів. Найпоширенішою формою такого гніву є спалахи люті. • гнів, який горить протягом довгого часу, або злопам'ятність . Такий вид гніву найбільш противний Богу, оскільки Господь наголошує на тому, щоби щиро прощати образи.

Гнів у будь-якому вигляді — це дуже небезпечна пристрасть, оскільки веде до чоловіковбивства. Д. Нудьга . Нудьгу святі Отці називали виснаженням та втомою душі . Різницю між сумом і печаллю доволі важко виявити, оскільки нерідко перша пристрасть переходить у другу. Однак, якщо людина, яку здолав сум, недооцінює могутності Господа, то людина у нудьзі — недооцінює Його милосердя.

Гордість

Гордість — найнебезпечніша пристрасть і мати всіх гріхів. Саме через гордість сатана відпав від Бога і саме гордість призводила до краху багаторічні зусилля багатьох святих. Коли зникає гордість, залишається тільки смирення перед Господом і любов до Нього. Гордий зазвичай не бачить свого гріха, він вразливий і самолюбний, йому важко пробачити і важко просити пробачення, важко поступитися в суперечці, він не любить слухати ні рівних собі, ані старших від себе. Він не любить наказового тону, надаючи перевагу смиренним проханням. Він часто спалахує гнівом, пам'ятає спричинене йому зло і постійно осуджує інших людей. Буває гордість, яка проявляється в небажанні визнати чиїсь переваги, а буває гордість, що підступно опановує тих, хто вже досягнув якихось духовних чеснот. Найкращим засобом боротьби з гордістю є вправляння у покорі, яка відкриває людину до Бога, робить її здатною сприйняти Його преображуючу та визволяючу силу. На християнському Сході вчення про гріх носить терапевтичний характер. Духовні отці, аналізуючи гріховні стани та їх прояви, ставили собі за мету вилікувати грішника від цієї хвороби, вказати йому дорогу до одужання і справжньої свободи. Таке духовне зцілення у Христі за допомогою діянь Святого Духа робить християнина знову повноцінним та здатним до діяльності у Христі.

Самогубство

Кожна людина має право на свободу і право на особисту організацію власного існування, але сам факт жити-своїм-життям не є об'єктивним вибором людини, бо як жоден з нас не може самостійно увійти в це життя, а тільки є до нього покликаний, так само ніхто не може його залишити, не почувши відповідного поклику. Для віруючої особи є принаймні дві важливі причини, щоб жити — свідчення та молитва.

Мучеництво

Релігійна жертва . Св. Авґустин i церковна Традиція зіткнулися з певними труднощами при формулюванні моральної оцінки вчинків дівиць, які під час переслідування християн заподіяли собі смерть, щоб запобігти тілесному насильству, яке їм загрожувало, і не заплямити свого дівицтва. Ці жінки-самогубці, які керувалися суто релігійними мотивами, були і є шанованими, як святі та добровільні мучениці Церкви.

Смертна кара

Будь-яка правова держава не може відмовлятися від засобів, які служать захистові спільного блага, збереженню суспільного порядку, дотриманню прав людини та забезпеченню реалізації відповідних її призначенню обов'язків. Неприпустимою є така ситуація, коли окремі люди безкарно порушують справедливий суспільний лад. Невтручання в такі ситуації можна було б інтерпретувати як схвалення суспільством протиправних дій. Право накладати санкції та карати правопорушників належить уповноваженим на це державним судовим інституціям. У християнському розумінні кара за злочин не може означати помсти суспільства, а повинна створювати підстави для навернення та поєднання з Богом і з суспільством. Тому застосовані суспільством кари не мають закривати перспективи відновлення життя, а повинні відкривати людині шлях до повного включення в суспільне життя. У Старому Завіті визначається обмеження щодо помсти за вбивство через заснування міст-притулків (Втор. 19:4–6), де ненавмисний убивця може шукати порятунку від переслідувачів та відбути судовий процес (пор. також: Чис. 35:24, 30; Втор. 19:1–3, 7–12) через введення закону lex talionis (див.: Вих. 21:23–25; Лев. 24:17–20; Втор. 19:21), згідно з яким вбивство особи вважалося рівнозначним карі смерти кривдника, і через аж ніяк не другорядний фактор виокремлення категорії особистої провини людини (див.: Єр. 31:30; Єз. 18:26), який дозволяє відкинути поняття колективної провини (пор.: Бут. 19:20; Втор. 5:9–10; Чис. 16:20–22; Суд. 3:7–8).

Християнське розуміння держави

Ставлення людини до держави, як до втілення влади, у всі часи було напруженим. Тому цілком зрозуміло, що питання держави та її суті від самого початку відігравало важливу роль у християнській думці. Слово «держава» вперше було вжито на початку 16 століття для означення політичного суспільства в ренесансних державах верхньої Італії, а згодом це поняття вкоренилося у всіх європейських країнах. Старшим від нього є поняття «нація», під яким слід розуміти осілий народ з успадкованими традиціями — тобто носія оригінальної культурної ідеї. 308. Християнське суспільне вчення про державу включає в себе положення богословського характеру. Богословське трактування можна підсумувати в шістьох пунктах.

Права та обов’язки державної влади

Мета держави полягає у створенні передумов для суспільного розвитку осіб, малих суспільних груп і всього суспільства. Звідси випливає обсяг обов'язків державної влади у сферах законодавства, адміністрування та судочинства. Митрополит Андрей Шептицький навчає: «Керівна влада має за мету служити публичному добру, зберігати й боронити природної і правильної свободи громадян, родин і всіх стоваришень... чи кооператив, чи всіх тих угрупувань людей, які відповідають потребам людини і її свободі лучитися з іншими у виконуванні своїх прав і обов'язків[…]. Провідна влада обов'язана сповняти християнські обов'язки влади супроти Всевишнього Бога, тому мусить у житті пристосовувати принцип Божого Об'явлення і помагати всім громадянам у виконуванні Божого культу, якого домагається Боже Об'явлення».

Серед сучасних жваво дискутованих етичних проблем домінують такі: • право держави на оподаткування; • право держави на акт державної самооборони; • право держави вести війни.

Mежі державної влади і право народу чинити опір

Права, які має людина від природи і від Бога, встановлюють для державної влади чіткі обмеження. Передусім недоторканною є особова гідність людини, а також сутнісний устрій подружжя та сім'ї. В більшості країн межі державної влади детально описані в конституції, яка гарантує, наприклад, свободу сумління, думки, асоціацій, свободу вибору професії та місця праці, захист власності і т. д.

Моральна відповідальність за державу

Християнське соціальне вчення вбачає в державі благословенну Богом інституцію, щодо якої людина має певні моральні зобов'язання. В сучасному суспільстві моральна відповідальність за державу повинна виявлятися двома способами: позитивно — у виконанні обов'язків громадянина держави, негативно — у запереченні такої позиції, коли в державі вбачають іграшку для різних угруповань, члени яких пов'язані спільними інтересами (так звані групи тиску). a) Виконання обов'язків громадянина держави Людина більше часу і уваги приділяє своїй родині, тому заглибленість у сферу особистого й сімейного життя призвела до політичної пасивності щодо «вимог усього суспільства». Таким станом можна пояснити явище втрати інтересу громадян до політики, збайдужіння до суспільних потреб. З іншого боку, не можна узагальнювати, як не можна також заперечувати факту занепаду готовності відчувати себе відповідальним за державу, що є помітним у багатьох суспільних середовищах.

Політичний устрій

До істотних елементів політичної спільноти, якою є держава, належить влада. Спосіб використання влади вирішує форму політичного устрою держави, а також визначає економічну модель. Отже, устрій — це система влади в державі, обсяг концентрації влади і форма її виконання. Критеріями демократичності в державах із парламентарним устроєм є також система виборів (рівні, універсальні, тайні, безпосередні, пропорційні) і, звичайно, чесний спосіб їх проведення.

Любов до рідного народу та його культури

Народ є іншою дійсністю, аніж держава. Він є духовною спільнотою і може існувати незалежно від території, може не мати власної державної організації. Не слід ототожнювати народ із батьківщиною. Поняття «батьківщина» нерозривно пов'язується з територією, а поняття «народ» — із суспільним середовищем та культурою. Найголовнішим і об'єктивним елементом народу є те, що він є спільнотою осіб, яка походить від давніх спільних предків. Ця спільнота відрізняється своєю мовою, традицією, історією, культурною спадщиною.

Передумови виникнення моралі

Узагальнююче визначення передумов виникнення моралі включає, по-перше, формування у стародавньої людини абстрактного мислення, здатності утворювати загальні поняття, визначати зв'язки й закономірності, формулювати принципи — наскільки це взагалі можливо на тому рівні. З розвитком цієї риси людської свідомості пов'язують узагалі появу ідеології, що вміщує зародки багатьох сучасних форм свідомості: філософії, релігії, науки, моралі, мистецтва, політики, права тощо.

Особливості моралі суспільства

У той же час, внутрішні спонуки людей, мотиви їх вчинків залишаються таємницею. Поняття гарного, доброго, правильного означає відповідність людини своїй ролі й збігається із загальною користю. Родова спільнота являла собою певну систему, функції кожного елементу якої фіксувалися традиціями. У випадку порушення традиції людина опинялася за межами цієї системи (вигнання — остракізм). Архаїчна мораль вирішує питання добра і зла категорично: добро — це виконання приписів, зло — їх порушення. Моральні правила мають порівняно простий, лаконічний характер й однозначно пояснюються. Добро і зло абсолютно протиставлені.

Посилання

• Катехизм Української Греко-Католицької Церкви: Христос – наша Пасха. – Львів, 2011. – с. 336.
• Життя у Христі: Моральна катехиза / yпорядник о. д-р Святослав Шевчук. — Львів: Видавництво Українського католицького університету 2004. — 180 с.
• Документи ІІ Ватиканського Собору
• Ćmiel H. Teologia moralna szczegółowa. Podręcznik dla studentów teologii. Częstochowa 2005
• Обер Ж.-М. Моральне богослов’я. Львів 1999
• Огірко І., Огірко О. Духовно-моральні аспекти фізичного виховання // Фізичне виховання, спорт і культура здоров'я у сучасному суспільстві: зб. наук. пр. Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. — Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2012. — № 2 (18). — С. 21—27.
• Olejnik St. Teologia moralna fundamentalna. Włocławek 1998
• Olejnik St. Teologia moralna życia osobistego. Włocławek 1999
• Принципи морального життя. Львів 1996.
• Логіка: навчально-методичний посібник. Г. В.Камаралі, В. В. Білецький – Донецьк: ДонНУ, 2009. – 112 с.
• Логіка : Навч. посіб. для студ. екон. спец. / В. Н. Гладунський; Нац. ун-т "Львів. політехніка", Нац. банк України. Львів. банк. ін-т, Наук.-метод. центр вищої освіти. - Л. : Афіша, 2002. - 360 c.
• Логіка : навч. посіб. / В. І. Ряшко ; Нац. ун-т "Львів. політехніка", Навч.-наук. ін-т права і психології. – Львів : ННІПП, 2014. – 328 с.
• Логіка : Підруч. для студ.-правників / Н. В. Карамишева; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. - Л. : Вид.-полігр. фірма "Паіс", 2000. - 252 c.
• Архімандрит Кирило (Говорун). Українська публічна теологія. - К. Відкритий Православний Університет Святої Софії-Премудрості, "Дух і Літера", 2017. - 144 с.
• Лобовиков В. О. Математическая теология Гёделя и доказательство вездесущности Бога путем «вычисления» соответствующей композиции ценностных функций в двузначной алгебре метафизики // Там же. 2017. Т. 12, № 2(164). С. 50–57.
• Декарт Р. Размышления о первой философии, в коих доказывается существование Бога и различие между человеческой душой и телом // Декарт Р. Соч.: в 2 т. Т. 2. М., 1994. С. 3–72.
• Декарт Р. Рассуждение о методе и другие произведения, написанные в период с 1627 г. по 1649 г. М., 2014.
• Дионисий Ареопагит. О божественных именах. О мистическом богословии. СПб., 1995.
• Лейбниц Г. В. Новые опыты о человеческом разумении автора системы предустановленной гармонии // Лейбниц Г. В. Соч.: в 4 т. Т. 2. М., 1983. С. 47–545.
• Лейбниц Г. В. Переписка с королевой Пруссии Софией-Шарлоттой и курфюрстиной Софией // Лейбниц Г. В. Соч.: в 4 т. Т. 3. М., 1984. С. 371–394.
• Лейбниц Г. В. Об универсальной науке, или философском исчислении // Лейбниц Г. В. Соч.: в 4 т. Т. 3. С. 494–500.
• Лейбниц Г. В. Опыты теодицеи о благости Божией, свободе человека и начале зла // Лейбниц Г. В. Соч.: в 4 т. Т. 4. М., 1989. С. 49–554.
• Лобовиков В. О. Проблема универсалий в свете двузначной алгебры метафизики как формальной аксиологии: использование ценностных функций «бытие-s-в-w» и «бытие-s-вне-w» для экспликации проблемы // Пространство и время. 2014. № 1(15). С. 43–49.
• Спиноза Б. Краткое изложение трактата Бенедикта де Спинозы «О Боге, человеке и его счастье», состоящего из двух частей с приложением» // Избранное. Минск, 1999. С. 5–12.
• Спиноза Б. Этика, доказанная в геометрическом порядке… // Там же. С. 313–590.
• Aquinas St. Thomas. Summa Contra Gentiles. The Third Book. Pt. 1. Chapters I—LXXXIII. (Literally Translated by the English Dominican Fathers from the Latest Leonine Edition). L., 1928.
• Aquinas, St. Thomas. The Summa Theologica. Vol. 1. Ed. Adler Mortimer. Great Books of the Western World. Vol. 17. Aquinas: I. Chicago; Auckland; London; Madrid, 1994.
• Curley E., Walski G. Spinoza's Necessitarianism Reconsidered // Gennaro R. and Huenemann C. (eds.). New Essays on the Rationalists. Oxford, 1999. Р. 241–62.
• Koistinen O. Spinoza's Proof of Necessitarianism // Philosophy and Phenomenological Research. 2003. Vol. 66, № 2. Р. 283–310.
• Lobovikov V. The Trinity Triangle and the Homonymy of the Word “Is” in Natural Language: Eliminating the Illusion of Logical Inconsistency by Precise Formulating the Principle of Separation of Facts and Values in Algebra of Formal Ethics // Ricardo Sousa Silvestre and Jean-Yves Beziau (eds.) Handbook of the 1st World Congress on Logic and Religion (João Pessoa, April 1–5, Brazil). Joao Pessoa, 2015. Р. 176–177.
• Lobovikov V. The Trinity Triangle and the Homonymy of the Word “Is” in Natural Language (A Logically Consistent Discrete Mathematical Representation of the Trinity by Means of Algebra of Morality and Formal Ethics) // Philosophy Study, July 2015. Vol. 5, № 7. Р. 327–341 (doi: 10.17265/2159-5313/2015.07.001)
• Lobovikov V. Proving God’s Omnipresence by Calculating Compositions of Evaluation-Functions in Two-Valued Algebra of Metaphysics as Formal Axiology // The Book of Abstracts of the 2nd World Congress on Logic and Religion (Warsaw, June 18–22, 2017). Warsaw, 2017. P. 56.
• Miller J. A. Spinoza's Possibilities // Review of Metaphysics. 2001. Vol. 54, № 4. Р. 779–815.
• Newlands S. The Harmony of Spinoza and Leibniz // Philosophy and Phenomenological Research. 2010. Vol. 81, № 1. Р. 64–104.
• Newlands S. Leibniz and the Ground of Possibility // The Philosophical Review. 2013. Vol. 122, № 2. Р. 155–187.
• Ohirko O.V. Educazione Christiana come parte della identita nazionale // Діалог культур: Україна в світовому контексті. - Lviv, "Kamenyar", 1996.- p. 125-130.
• Bendyk M., Hnativ I., Ohirko O.V. Ethica Christiana. "Svichado", Lviv, 1997.–159 p.
• Ohirko O.V. L΄esperienza pedagogica delle comunita di regione di Leopoli sul incarnazione della Ethica Christiana // Наукові записки, v.З., Ostroh Academy. - Ostroh, 2000.- p. 413-418.
• Ohirko O.V. Istruzione degli studenti sulla base della Morale Cristiana // ”Наука. Релігія. Суспільство”,", № 2, Donetsk, 2001.- p. 96-103.
• Ohirko O.V. Problemi di insegnamento interconfessionale della Ethica Christiana // Наукові записки, v.6., Christian values: history and look in the third millennium. Ostroh Academy. - Ostroh, 2002.- p. 348-354.
• Ohirko O.V. Storia dei religioni. Manuale educativo.- LI IAPM, Lviv.- 2002.- 133 p.
• Ohirko O.V. Storia dei religioni. Manuale educativo.- LI IAPM, Lviv.-2003. - 174 p.
• Ohirko O.V. Pedagogia Cristiana. Manuale educativo.- LI IAPM, Lviv.-2003.- 111 p.
• Ohirko O.V. Christian Education is a component part of the national // Сultures Dialogue: Ukraine in World context. - Lviv, "Kamenyar", 1996.- p. 125-130.
• Bendyk M., Hnativ I., Ohirko O.V. Christian Ethics. "Svichado", Lviv, 1997.–159 p.
• Ohirko O.V. About experience of pedagogic stuffs of Lviv domain in inculcation of Christian Ethics // Scientific messages, v.З., Ostroh Academy. - Ostroh, 2000.- p. 413-418.
• Ohirko O.V. Upbringing of the young students on the bases of Christian Morality / "Science. Religion. Society", № 2, Donetsk, 2001.- p. 96-103.
• Ohirko O.V. Teaching problem interconfessional of Christian Ethics // Scientific messages, v.6., Christian values: history and look in the third millennium. Ostroh Academy. - Ostroh, 2002.- p. 348-354.
• Ohirko O.V. Science of Religion. Educational manual.- LI IAPM, Lviv.- 2002.- 133 p.
• Ohirko O.V. Christian Ethics. Educational manual.- LI IAPM, Lviv.-2003. - 174 p.
• Ohirko O.V. Christian Pedagogics. Educational manual.- LI IAPM, Lviv.-2003.- 111 p.

Монографії:

1. Похнатюк П., Огірко О. Теоретичні основи науково-ідеялістичного мислення. – Концептуальна монографія. Черкаси. – 2005.– 23 c.

2. Жукровський Я., Огірко О., Лепак А. Згадка про Григорія Яхимовича. – Львів: Фундація імені Григорія Яхимовича, 2013. – 64 с.

3. Огірко О.В. Релігія. Церква, віра і духовність українців / Огірко О.В. // Основи української державності, культури та духовності: монографія / за ред. Р.М. Миніва.– Львів, 2013. – 41 с.

4. Огірко О.В. Релігія і наука та їх співвідношення // Наука і цінності людського буття. Колективна монографія. За загальною редакцією доктора філософських наук, професора В.П. Мельника, Львів, ЛНУ імені Івана Франка, 2013. – С. 118-133.

5. Огірко О.В. Співвідношення риторики і логіки // Риторика: теоретичні та практичні аспекти комунікації. Колективна монографія. Відповідальний редактор доктор філософських наук, професор В.М. Вандишев, Сумський державний університет, Варшавський університет, Суми, 2015. – С. 40-44.

6. Геник Л.Я., Єгрешій О.І., Огірко О.В. та ін. Християнська етика – могутній засіб виховання української молоді. Колективна монографія. Івано-Франківськ: Плай, 2016. – 100 с.

7. Огирко Олег. Духовно-нравственные аспекты современного образования. Изд-во “LAMBERT Academic Publishing”, Riga, Latvia, 2018. – 63 с.