Мода

Матеріал з Вікіпідручника
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Мода (від латини modus - образ, спосіб, правило) — історико-культурний феномен, нетривале панування певного смаку в певній сфері життя чи культури.

Загальні особливості моди[ред.]

Мода є частиною культури і відрізняється нетривалістю від стилю, котрий має зазвичай довге життя. Стиль здатен підкорити собі практично всі сторінки життя суспільства, тоді як мода може панувати лише в окремих галузях і як бути пов'язаною з панівним стилем доби, так і існувати окремо від нього. Складно кладались також стосунки моди й культури, моди і функціональності — від підтримки і взаємозбагачення до розриву і нефункціональності, дивацтва, протиставлення логіці і практицизму. З модою пов'язують нетривалі зміни в культурі, тоді як сама культура може бути незалежною від моди і довготривалою попри все.

Мода тісно пов'язана з певним історичним періодом. Тому розрізняють моду західноєвропейської античності, моду готики, моду доби відродження, барокову моду, моду рококо, моду класицизму, моду доби сецесії. В класовому суспільстві розрізняють аристократичну моду від моди сільської і моди народної. Сільська мода відрізняється від моди міської. Мода буває національною та інтернаціональною. Мода часто звернута до емоцій людини, тому може ніскільки не рахуватись ні з функціональнісю одягу, ні з логікою, ні зі здоровим глуздом.

У постіндустріальних державах бізнес зробив моду здатною захопити майже всі сторінки життя, при цьому мода так і не стала стилем і не змогла його замінити. Важливі вони обоє.

Мода мала раніше і має зараз лише оціночний та відбірковий характер, звідси поняття «модний» та «немодний», а більшість споживачів моди завдяки цьому робить вибір.

Мода тісно пов'язана з рівнем розвитку суспільства та фінансовим станом споживачів моди. Для буржуазних багатіїв Париж або Нью-Йорк — визнані центри моди, тоді як для мільйонів бідноти Париж чи Нью-Йорк — пустеля. Для особи на загубленому в океані острові не існує моди, бо важливе насамперед виживання і повернення у людське суспільство.

Історія вивчення[ред.]

Мода існувала задовго до того, як її почала розглядати, аналізувати та вивчати академічна наука (як і психологія людини, котра існувала задовго до появи науки психології).

Мода є частиною культури певного суспільства. Тому моду ( як частину культури )вивчають історія, філософія, антропологія, соціологія. Тоді постало питання дати означення, що таке культура. Ще 1871 року Едуард Бернетт Тейлор (1832-1917) поклопотався дати перше тлумачення кльтури. Він вимушено зупинився на описувані та переліку її компонентів.

Культура — це таке широке поле, куди входять знання, віросповідування, уяви, мистецтво, мораль, юриспруденція, норми, традиції та ті здібності та звички, котрі засвоює людина (в процесі дорослішання), стаючи членом суспільства.

Через сто років ( на початку 1970-х років ) французький культуролог А. Моль продовжив перелік Тейлора та довів його до 250 складових частин. Зрозуміло, що мода лише невелика частина культури, надто часто неглибока, легковажна, але значима а для певних історичних періодів. При цьому культура як явище набагато ширша і стабільніша за моду.

Мода на одяг[ред.]

В суспільстві різні речі мають різну ціну, а будинок чи меблі часто дорожчі за одяг. Вони теж бувають модним або немодними (тобто старосвітськими). Скільки б не існувало речей і як би вони не співставлялися з модою, першим її виявом завжди був одяг. Одяг — практично загальний елемент для всіх народів, найбільш залежний як від функції, так і від моди. Доволі швидко довжина тканин та їх якість почали слугувати ознакою приналежності особи до певного стану та сигналізувати як про стан, так і про заможність (чи бідність) особи.

Для молоді, котра відчула перші ознаки дорослішання і лише почала входити до світу дорослих, одяг, його вигляд, манера його носити, тканини та їх коштовність були сигналом про вхід нового покоління в життя. Модний одяг (та панівні уяви про нього) був і часто залишався найбільш доступним для молоді. Тому найбільші, іноді пристрасні прихильники та споживачі моди — незріла молодь, що лише входить на сцену життя. Модний або бідний одяг — найбільш розповсюджений символ приналежності до певної суспільної групи, він же — база для широкого копіювання та розповсюдження, іноді стрімкого до шаленості.

Сигнал, суспільна ієрархія, престиж[ред.]

Одяг швидко починає сигналізувати про приналежність до певної групи чи суспільного стану, слугує для відокремлення «своїх» від «чужих». Коштовність тканин та оздоб також виконує сигналізацію про ієрархію в певній групі, навіть при однотипності одягу. Одяг давно виконує роль сигналу про тверду ієрархію в суспільстві.

Одяг також набуває престижності, котрою так опікуються лідери груп. Ускладнення життя і стосунків між людьми певних станів і різного фінансового стану приводить до ускладнення уяви і про престижність.

Престиж теж почав розрізнятися і розгалужуватись. Для молоді престижно мати одяг і дотуп до сексу, тоді як зрілі люди похилого віку опікуються іншими явищами і речами. На престиж почали могутньо впливати обізнаність, доступ до утаємниченого знання, фах, наявність совісті чи агресивність, приналежність до певного вірування. Уяви про престиж різні у єгипетського жреця чи давньогрецького філософа, у вояка-самурая чи японського селянина, у банкіра чи художника доби відродження, у професора університету чи його студента.

Історія мипарті[ред.]

Найперше розділ на два кольори (мипарті) був використаний у геральдиці. Одруження представників двох шляхетних феодальних родин сприяло поєднанню в новому гербі двох кольорів, що ставало вказівкою на шляхетність для нащадків нової родини.

В 11 столітти пийшла мода на вузькі панталони. Вона мала розповсюдження в дрібношляхетному оточенні князів і королівських родин. Васали сюзерена-володаря почали носили в одязі кольори його герба. Виникає костюм, розділений вертикально навпіл, мода підхоплена шляхетною молоддю, котра почала додавати до костюму нові деталі. Були не тільки костюми, розділені навпіл, до них додали також капелюхи і навіть черевики різного кольру. Кольорові тканини були приналежністю тільки багатих верств населення та покажчиком статку і середньовічного статусу особи. Пересічна частина мешканців мала носити лише темний чи коричневий одяг.

Низька відкритість феодальних суспільств до новацій і змін сприяла своєрідній консервації моди на мипарті, що протрималась декілька століть і дійшла до доби відродження в Західній Європі. Найдовше мода мипарті протрималась у консервативних князівствах Німеччини та у кантонах Швейцарії.

Пришвидшення історичного процесу і нові тканини, розвиток швацького ремесла і крою надав західноєвропейському костюму (і чоловічому, і жіночому) можливостей для нескінчених варіантів і змін. На цей процес не змогли суттєво вплинути ні заборони католицької церкви, ні заклики до спрощень і скромності світських володарів (іспанський король Філіп IV забороняв придбаня розкішного чузеземного (фламандського) мережива для комірів і сам відмовився його носити як приклад економності).

Мипарті не зникає, а витісняється на узбіччя моди і перейшло у приналежність костюмів блазнів та карнавалів.

Пришвидшення змін моди (релятивізм)[ред.]

Мода на мипарті (контрастно поєднані тканини в одному одязі) протрималась декілька століть. Монополію мипарті похитнули лише в добу європейського відродження.

Пришвидшення історичного процесу і нові тканини, розвиток швацького ремесла і крою надав західноєвропейському костюму (і чоловічому, і жіночому) можливостей для нескінчених варіантів і змін. Останнім (крой в першу чергу ) західноєвропейський одяг почав суттєво відрізятись і від одягу грецької античності, і від одягу Японії та Індії.

Відтепер моди почали змінюватись швидше. Серед перших модних центрів Флоренція та Венеція, де почали виготовляти якісні сукно та шовк, власні варіанти коштовностей. Новітні можливості для змін мод у Європі надавали торгівля з Китаєм, з арабськими країнами, з Візантією.

В зміни мод з доби відродження і бароко втягнули не тільки одяг, а й декор інтер'єрів, типи декоративних садів, засоби проводити дозвілля тощо.

Не тільки палац, а майже кожна приватна оселя стають відбірковим майданом, куди переносять тільки ті елементи і речі, котрі благодійно впливали на психіку володарів. Саме через це приватна оселя ставала і власною фортецею, куди не впускали руйнівне, небажане чи гріховне (незважаючи на малі можливості протистояння). Звідси приємна аура у старовинних речей, музичних інструментів, старої графіки та старовинних мап, старовинних меблів тощо.

В добу розвиненого капіталізму зміни мод почав диктувати безпринципний бізнес, зацікавлений лише в швидкому отриманні прибутку. А зміни мод набули шаленого і нескінченого калейдоскопу, не пов'язаного як раніше навіть зі змінами пір року (сезонів).

Девальвація та циклічність мод[ред.]

Для моди капіталістичних країн на зламі 20-21 століть характері девальвація (втрата привабливості і престижу) та циклічність мод. Втрата привабливості, моральне устарювання ( і навть престижу) колись модних зразків чи образів була притаманна і раніше. Саме в цьому полягає механізм зміни мод, в котрій зацікавлені нові суспільні групи, фінансовий стан котрих помітно покращується.

Так було в 19 ст., коли до великих вільних коштів долучилась буржуазія (колишній третій стан). При цьому дворянство, колишній монополіст культури, ще утримував за собою політичну владу. Перехід влади до рук буржуазії супроводжувався як одворяненням нешляхетних буржуа, залученням їх до рівня дворянської освіти і культури, так і стабілізацією їх фінансового та політичного стану.

В різну добу психологічно (в меншому масштабі) цей період проходять всі молоді люди, що нарешті позбавляються залежності від батьків. перш за все економічної залежності. Але в жостко лімітованому і буржуазному суспільстві можливості молоді обмежені лише змінами модного одягу, а суспільні ліфти (здатні підняти до багатства і добробуту) спрацюють лише для одиниць.

Цікаві модні зразки, однак, не завжди зникають безслідно. Через певні проміжки часу призабуті модні колись зразки переживають повернення та оживають наново. В моді існує дещо обмежена потенція циклічності.

Мода та НТР[ред.]

З середини 20 ст. капіталістично розвинені країни перебувають в стані четвертої науково-технічної революції. Новий поштовх для прискореного розвитку отримали як західноєвропейські науки, так і капіталістичне виробництво. Бурхливий, майже вибуховий розвиток отримала і буржуазна мода.

Так, винахід та виробництво штучних (синтетичних) волокон докорінно змінили одяг. У вжиток прийшли небачені до того тканини — гнучкі, невагомі «на плечах і у валізах», легкі та тривалі у використанні, здатні імітувати натуральні тканини, здатні бути будь якого кольору. Було враження, що вони назавжди витіснять натуральний текстиль.

Штучні тканини з захопленням прийняли капіталістичні будинки мод та буржуазні модельєри, бо вони мали різноманітну фактуру, нові якості і пластичність, здатність як для вишивки, друку на поверхні, шиття чи зварювання деталей тощо. Бізнесові кола швидко зробили синтетичні тканини дешевшими за натуральні, що дозволило швидо насичувати ринки і швидко отримати небачені прибутки. А модельєри і будинки мод отримали поле для будь яких експериментів і шалених змін мод чи того, що вони пропагували як нові моди. Новітні текстильні матеріали та технології їх обробки збіглися з появою нового покоління споживачів, відомих в англомовному світі як тінейджери. Агресивні, не обтяжені культурою і традиціями, жадібні до нового тільки тому, що воно нове (навіть якщо це нове гірше за все вивірене часом), у віці, коли нове не набридає, захоплені прагненням зробити нове «своїм» і здатні купувати, купувати, купувати, чого так прагнули і прагнуть торгівельні імперії, місцеві, національні і інтернаціональні.

Логічний протест тінейджерів у стані дорослішання приводив до шалених спросувань у зачісках, звичках одягатися, манері поведінки... На вулицях, в кафе і в клубах юрмились юнаки з довгим волоссям, локонами чи взагалі без волосся. Ідеалом для дівчат індустрія моди подавала Твіггі (Тростинка з англійської, справжнє ім'я Леслі Хорнбі) — надзвичайно худорляву дівчину, одягнену в надто коротку спідничку. Почалася шалена реклама юності чи молодості як такої. Кожного агітували виглядати молодим, незалежно від віку. «Твіггі» стала брендом. Під її маркою виготовляли і продавали паперові ляльки, примітивні книжки для розфарбування, термоси, панчохи, готовий одяг тощо.

Соціолог зі США Л. Гроссман констатував —

Що може бути кращим для бізнесменів, ніж (вигадана) країна, повна юнацтва, котрі купують, купують, купують і котрим ніколи не набридає новітнє.

Якщо в СРСР майже кожна річ широкого вжитку потрапляла у дефіцит, розвинені капіталістичні країни зналися на перевиробництві. Товарів виготовляли стільки, що вони викликали перевиробництво і кризу затоварювання. Продовження експериментів з хімічними фарбами подарувало індустрії моди напівбожевільні якості — натуральне хутро зеленого чи синього кольору, запропонували одяг з паперу, одноденний і непрактичний тощо.

Розрив між поколіннями супроводжувався навіть тим, що вперше якісний одяг батьків нове покоління відмовлялось наслідувати. Адже індустрія готового одягу (прет-а-порте) могла виконати найрізноманітніші примхи і забаганти клієнтів — тільки заплати.

Розбрат в одязі і в самій манері одягатися дійшов до межі неможливого — солдатські штани та блуза з мережевим коміром, матроска з краваткою-метеликом, жіночий купальник без спідниці зі смокінгом. Карнавалізм у одязі (відомий ще у 18 столітті) повернув у манеру одягатися — дівчат у одяг молодиків, а молодиків — у ... Насторожі був лише бізнес. Нехай дуріють, аби не йшли у революцію. Бізнес не збирався випускати важілі управління, бо готовий одяг і його виготовлення — давня сфера великого бізнесу, куди вкладено великі інвестиції, створено могутню текстильну промисловість, натовп обробляють куплені журналісти і друковані видання та телебачення, давно і ретельно працює промислове шпигунство і не тільки воно.

Великий бізнес вчасно розгалужив споживачів. Для багатих і успішних залишили і натуральні матеріали, і спробу одягатися добротно, різноманітно, якісно і дорого. Для натовпу пішли всі дешеві засоби одягатися, розважатися, здовольнятися малим і не думати, не замислюватись глибоко. Навіть протестні тенденції молоді в одязі вдало переробляли в ... нове слово моди, в новий образ моди, примушуючи слідкувати за новими фасонами, новими платівками, новими комп'ютерними іграми і так до нестями і втоми.

Всепоглинаюча буржуазна мода, гонитва, сенсації... безглуздя ?[ред.]

Поспішання за успіхом, нестримна гонитва за новим були перенесені і в моду тими, хто почав керувати модою (або оманливо вважав, що зможе керувати модою). До лав відомих особистостей буржуазна преса почала зараховувати і кутюрьє ( модельєрів, дизайнерів і проектувальників одягу). Аби улестити цих вузьких дизайнерів — їх почали обзивати «художниками».

Нестримна гонитва за новим (навіть всупереч здоровому глузду) призвела до того, що кутюрьє стануть частиною індустрії моди, котра як і всяка індустрія спрямована лише на отримання прибутків. Тому дизанери одягу почали гнатися не стільки за успіхом, скільки за сенсаціями. Саме про цей стан в індустрії моди писав італійський журнал «Ель» —

Модельєрів цікавить перш за все не те, чи будуть носити (їх) одяг, а те, щоби її називали новаторською.

Ще більше розчарування викликало опитування модельєрів, коли їм запропонували створити прогнози на майбутнє. Аби не втрачати авторитету, модельєри наговорили нісенітниць і напустили туману. Стало зрозуміло, що модельєри самі не знають прогнозу, а лише намагаються працювати у запропонованим їм умовах, а це досить різні речі.

Стилізації в моді[ред.]

Дефіцит справді цікавих ідей привів до надзвичайного поширення стилізацій. Всепоглинаюча буржуазна мода (як і поп-музика) почала активно брати чуже і перетворювати це «чуже» на «власне».

В один показ подавали одяг, стилізований під західноєвропейський романський стиль (з масивних і товстих тканин, що ховали людське тіло наче в футляр). В другий показ пропонують щось із західноєвропейської «готики» — гострокінечні капюшони чи капелюхи, гострокінечне взуття тощо. І так без кінця, бо звертатися до авторитетних стилів минулого необтяжливо...

Пришвидшення історичного процесу прискорило і зміни в модах, але тільки в тих, котрі пропонують модельєри. Стало зрозумілим, що від такої (часто нефункціональної чи нелогічної) моди краще бути на один-два кроки позаду.

Гламур як явище індустрії моди[ред.]

Як і всі явища реальності гламур має декілька сторін і вони як негативні, так і корисні. Цікавого і корисного в гламурі досить мало і часто його ототожнюють з міщанством та малорозвиненим смаком.

Гламур був покликаний пришвидшити виробництво товарів з модними ознаками та їх продаж, бажано швидкий, ажитований, масовий. Зрозуміло, що гламур відразу був явищем розвинених капіталістичних держав, що вступили в нову фазу науково-технічної революції. Тому гламур був розрахований перш за все на багатіїв і їх великі банковські рахунки.

Так, зрозуміло, що в СРСР гламур просто не міг виникнути, бо країна прогавила перш за все НТР, не кажучи вже про створення власної індустрії моди чи власного типу гламура. А проголошена доктрина «рівність» в реальності була реалізована як «рівність в бідності», в СРСР практично ніколи не знали про широкий доступ товарів чи послуг для народів всіх республік. Навіть коли комусь вдавалось роздобути модний чи елегантний одяг, в СРСР було надто мало місць, куди його могли вдягти. Особливо страждали числені і нерозвинені радянські провінції.

В світі капіталістичних держав, навпаки, доходило до нісенітниць. Так, в Сполучених Штатах, що давно зналися на перевиробництві товарів, гламур навіть оголосили патріотичним обов'язком громадян... Завданням капіталістичного гламура та продажних друкованих видань (що його обслуговували) було створити комплекс неповноцінності у широкого кола споживачів, не оминаючи і зомбуваня. Мета — збити з пантелику і продати блискучі, але малофункціональні товари (одяг, взуття, платівки і музичні диски, комп'ютерні ігри, побутову техніку тощо.)

Бездуховність і порожність гламура відчули лише особи з помітним культурним багажем. Від гламура швидко втомились розумні й тямущі, тоді як на блискучі оболонки гламура потяглися розгублені і надто молоді, що почали задовольнятися його дешевими і сурогатними варіантами. Гламур для багатіїв — коштовний, якісний, дорогий і ексклюзивний (немасовий). Після того, як на гачок гламура зачепили багатіїв, до нього потягся натовп, виросли виробництво і продажі, чого й прагнула індустрія моди, готового одягу і індустрія буржуазних розваг.

Нарешті прийшло усвідомлення, що гламур — омана. Гламур можна ігнорувати і це краще, ніж мати славу гламурної особи. Бути патріотичним — можна і без гламуру.

Натуральний текстиль[ред.]

Моди і одяг, галерея[ред.]

Мода на інтер'єри[ред.]

Карл Ларссон. Скандинавський інтер'єр середнього достатку[ред.]

Буржуазний інтер'єр доби сецесії[ред.]

Малий словник[ред.]

  • Бутик — невелика вузькоспеціалізована крамниця з обмеженим колом клієнтів. У бутиках зазвичай продається модний дорогий одяг або ювелірні вироби.
  • Демісезон — перехідна пора року (весна, осінь) та особливий і відповідний йому одяг і взуття
  • Консьюмерізм — споживання.
  • Масова культура або поп-культура — буржуазна культура, популярна серед широких верств населення в даному суспільстві та переважно комерційно успішна ( ! ) елементи якої свідомо розташовані повсюди: в кулінарії, одязі, споживанні товарів і послуг, у типах дач, автівок, у засобах масової інформації, в розвагах (наприклад, у спорті, музиці і літературі).
  • Мачо (від іспаномовного «самець») — чоловік з яскраво виявленими чоловічими якостями при їх примітивному чи строщеному прояві з нехтуванням попередньої культури в думках і в поведінці(«все буде не просто, а дуже просто»).
  • Метросексуа́л (від англомовного мetrosexual)— термін, введений у 1994 році (разом з іменником «метросексуальність») британським журналістом Марком Сімпсоном для позначення сучасних чоловіків будь-якої сексуальної орієнтації, що мають яскраво виражений естетичний смак і що витрачають інколи багато часу і грошей на удосконалення свого зовнішнього вигляду та способу життя.
  • Науко́во-техні́чна револю́ція (НТР) — якісний стрибок у структурі і динаміці розвитку продуктивних сил, корінна перебудова технічних основ матеріального виробництва на основі перетворення науки в провідний чинник виробництва, в результаті якого відбувається трансформація індустріального суспільства у постіндустріальне. Науково-технічна революція — явище капіталістично розвинених країн, котре або не торкнулося і не захопило більшість нерозвинених країн Азії, Африки, Латинської Америки. Нараховують чотири НТР в історії.
  • Мипарті (від французького mi-parti розділений навпіл) — модний тип середньовічного одягу, розділений вертикально навпіл і зшитий з контрастно пофарбованих тканин. Мав розповсюдження як в моді, в середньовічній мініатюрі, так і в геральдиці.
  • Прет-а-порте — індустрія готового одягу.
  • Просперіті — нетривалий період підвищення економіки капіталістичних (зазвичай англомовних) країн, котрий супроводжувався помітним підвищенням життєвого рівня середнього класу та його доступу до благ цивілізації й НТР.
  • Релятивізм — швидка зміна модних форм, притаманна лише добі капіталізму.
  • Ретросексуал — чоловік, що дотримується традиційних поглядів на відносини з жінками і користується консервативно чоловічою манерою вдягатися.

Джерела[ред.]

  • Енциклопедія постмодернізму. Мінськ, 2001
  • Мода в контексті художніх практик XX ст.: автореф. дис… канд. мистецтвознав.: 26.00.01 [Електронний ресурс] / М. Т. Мельник; Київ. нац. ун-т культури і мистец. — К., 2008. — 19 с. — укр.
  • Мода як естетичний феномен: Автореф. дис… канд. філос. наук: 09.00.08 [Електронний ресурс] / Л. П. Ткаченко; Ін-т філос. ім. Г. С. Сковороди НАН України. — К., 1999. — 17 с. — укр.
  • Етика та естетика: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / ред. В. Л. Петрушенко. — Львів : Новий світ — 2000, 2008.
  • Становлення інституцій побутової культури в контексті постмодерних культурних практик: автореф. дис… канд. культурології: 26.00.01 [Електронний ресурс] / Е. І. Полушина-Брояко; Київ. нац. ун-т культури і мистец. — К., 2009. — 19 с. — укр.
  • Феномен моди в соціокультурних процесах XX століття: Автореф. дис… канд. іст. наук: 17.00.01 [Електронний ресурс] / Л. П. Дихнич; Київ. нац. ун-т культури і мистец. — К., 2002. — 20 с. — укр.