Радянські репресії проти української науки

Вступ

Це хрестоматія з історії першої половини XX століття, яка містить матеріали, що на прикладі доль українських науковців демонструє репресивну політику радянського режиму проти науки як соціального інституту.

У радянській пропаганді наука займала особливе місце. Наукою обґрунтовувалася ідеологія - так званий "науковий комунізм", при чому підкреслювалося, що лідери комуністичної партії і є науковцями, зокрема Ленін і Сталін. Також радянські лідери всіляко підкреслювали протистояння між наукою і релігією задля пригнічення останньої та заміни її "радянською обрядовістю". Нарешті, метою науки в СРСР оголошувалося сприяння розвитку "народному господарству", а звідти вчені мали досліджувати лише проблеми, дотичні до потреб економіки та виробництва, натомість радянський уряд і народ, як стверджувалося, ніби-то створили небачені до того сприятливі умови для наукової праці. Останнє особливо підкреслювалося науковими керівниками Радянської України, які регулярно наголошували на розквіті наукового потенціалу українського народу на підконтрольній їм території.

Ці радянські тези не витримують жодної критики. Попри те, що в основі "марксизму-ленінізму" лежали результати наукових досліджень Карла Маркса, самі принципи їх використання - а саме некритичність, догматизм і поклоніння авторитетам - прямо суперечили науковому методу. Протистояння релігії й науки мало корені в російській імперській історії, коли державна цензура використовувала релігійні мотиви, щоб забороняти поширення "підозрілих" наукових праць Сєченова, Дарвіна чи того ж Маркса. Однак відділена від держави церква вже не загрожувала науковим дослідженням, а мобілізацією науковців на боротьбу з релігією радянська влада виконувала задачу політичної боротьби проти незалежних від комуністів релігійних організацій. Також попри те, що результати наукової діяльності впливають на поліпшення засобів виробництва незалежно від форм власності та типу режиму, основною функцією науки є вивчення Всесвіту та людини та створення об'єктивного наукового знання. Повага до праці науковця в радянському суспільстві дійсно декларувалася, проте будь-яких вчених могли будь-коли звинуватити у відході від марксистсько-ленінськмх засад та в підтримці псевдонауки. Щодо розквіту науки в СРСР, то кількість створених державних наукових установ дійсно була вражаючою. Однак чимало їх народилися як приватні ініціативи, а становлення ВУАН було пов'язано з українським національним відродженням, якому більшовики загалом чинили опір.

Попри явну хибність згаданих тез, вони й у 2020-х роках зберігають свою актуальність. Так, серед широкої публіки побутує думка, що наука існує виключно для створення "розробок", які мають однозначний фінансовий ефект, а ті вчені, які не працюють на промисловість чи не створюють стартапів, є дармоїдами. Навіть у науковій спільноті невід'ємною частиною дисертацій і звітів є розділ "Практичне значення дослідження", де за вуха притягуються часто фантастичні застосування результатів.

Ця хрестоматія може використовуватися при підготовці уроків історії України в 10-му класі середньої школи, як допоміжна література з курсу історії України 1920-х - 1930-х років, як посібник до курсу історії науки.

Наукові установи в Україні першої половини XX століття

До 1917 року на території України наукою займалися переважно в лабораторіях університетів. Подекуди існували приватні лабораторії чи інститути (наприклад, Київський бактеріологічний інститут). Учені об'єднувалися в наукові товариства переважно для читання доповідей та обміну науковою інформацією. Науковці, які вболівали за справу українського національного відродження створили Наукове товариство імені Шевченка у Львові (тоді Австро-Угорщина) та Українське наукове товариство в Києві (у Російській імперії).

1918 року в останні тижні уряду Павла Скоропадського була створена Українська академія наук. Вона була визнана Директорією УНР (хоч як Грушевський не намагався перкзвснувати її на базі УНТ), а потім і більшовиками. Утім невдовзі більшовики взялися боротися з обома організаціями, як з націоналістичними та повним старорежимних учених. УАН поглинула УНТ у 1921 році. Більшовики ліквідували університети в Україні, організувавши інститути народної освіти та медичні інститути, які мали продукувати вчителів та лікарів, але не мали наукової компоненти. На протиставлення "старій" УАН/ВУАН радянський уряд створив підрозділ Укрнаука при Наркомпросі УСРР, а під її керівництвом - понад сотню науково-дослідних кафедр при навчальних інститутах.

Загальна характеристика репресій

Коли говорять про радянські репресії, найчастіше мають на увазі переслідування органами державної безпеки, які виражалися в ув'язненні, засланні чи страті. Насправді, арсенал репресивної системи щодо науковців був значно ширшим. "Неблагонадійних" вчених могли критикувати по партійній лінії, звільнити в ході "чисток апарату", перевести до іншого міста, позбавити підлеглих через скорочення ставок, тощо. Могли просто заважати працювати, психологічно пригнічувати.

Коли ж справа доходила що арешту й допитів, то ситуація могла розгортатися одним з таких способів:

Науковців розглядали як "колишніх людей" - сюди потрапляли вчені з "неправильним" дворянським, клерикальним чи "буржуйським" (з родини зі статками) походженням. Прикладом такого вченого є Володимир Правдич-Немінський. Часто йшла мова про абсолютно аполітичних учених.
Слідчі намагалися створити групові справи, зокрема з науковців, які спілкувалися з іноземцями чи бували закордоном. Таких науковців намагалися пов'язати з іноземними фашистами, розвідками, емігрантських організаціями" (справа УФТІ, справа Київського центру дії). Також формувалися групові справи "шкідників" з певної галузі (геологів, медиків), які створювалися за принципом професійних знайомств.
Серед політичних справ великий пласт складає переслідування національно свідомих учених, причетних до українського національного руху, зокремапов'язаних зі структурами часів УНР чи Української держави, членів УНТ; наприклад, справа СВУ, в рамках якої було розгромлено медичну школу, Інститут української наукової мови тощо.
Після ідеологічних кампаній у радянській науці погіршувалося становище вчених, які вели дослідження по "неправильних тематиках", зокрема в генетиці, фізіології, психології; після "мічурінської" і "павловської сесії" науковців звільняли з роботи, примушували каятися в помилках (після першої звільнили Лева Делоне, Миколу Гришка; після другої переслідували учнів Олександра Богомольця, Євген Татарінов помер напередодні сесії, а фізіологи надовго полаялися з патофізіологами). Прямих арештів як представників певного напряму не було, але причетність до "антимарксистського вчення" могла бути характеристикою, що збільшувала провину арештованих.
Попри те, що декому з учених вдавалося звільнитися зі слідчого ізолятора, на них стояло клеймо неблагонадійних, їм неможливо було робити наукову кар'єру (наприклад, Валентина Радзимовська)

Картки окремих репресованих