Розмиті моделі історикометрії

Матеріал з Вікіпідручника

Розмиті моделі історикометрії[ред.]

У наш час у науці постульованими є поняття абсолютної та відносної істини. Зв’язок між ними реалізується в такий спосіб: абсолютну істину трактують як „недосяжний” ідеал, а відносну істину — як значення істинності твердження на певних етапах розвитку науки. При цьому ця відносна істина в часі все ближче й ближче наближається до ідеалу, або, кажучи іншими словами, ймовірність істинності такого твердження зростає. Проте логічного апарату, який реалізував би цей філософський постулат, зокрема відносність історичної істини, логіка поки що не розробила.

В інформаційних просторах держав часто мають місце історичні ситуації, коли, наприклад, під час інформаційних воєн одна держава на рівні закону вважає якусь організацію терористичною, а інша — ні; коли воюючі сторони взаємно звинувачують одна другу в агресії, вважаючи себе миротворцем; коли одну й ту ж особу одна держава вважає героєм, а інша — злочинцем (терористом) тощо[1-8]. Схожі ситуації в історії та мистецтві, коли одні й ті ж твори мистецтва критики оцінюють діаметрально протилежними оцінками.Аналогічний приклад можна подати й щодо опису якоїсь ідентичної події, істинність якої змінюється залежно від її місця (просторових та історичних координат). У всіх цих ситуаціях виникає питання щодо істинності тверджень, які описують ці ситуації.

З урахуванням сказаного, проблема, яка буде досліджуватися в цій статті, — це проблема істинності тверджень у повідомленнях мас-медіа (з позиції логіки). Відповідно до визначеної проблеми, об’єктом у нашому дослідженні будуть твердження, а предметом — істинність цих тверджень у різних логічних можливих світах. Мета дослідження. З урахуванням сказаного, перед дослідженням була поставлена мета розробити логічну теорію, яка давала б мас-медійним теоріям змогу при визначенні істинності враховувати „контекст” події, описаної у твердженні. Такий „контекст” (або: парадигма) є змінним і впливає на істинність твердження, тобто, кажучи іншими словами, істинність твердження залежить від цього „контексту”. Таку теорію, яка враховує контекст твердження, називатимемо далі логікою відносності. Для досягнення вказаної мети перед дослідженням було поставлено такі завдання: проаналізувати „контексти” в різних логічних можливих світах, які щодо істинності історичних подій викликають неоднозначності;

запропонувати формальний апарат (аксіоми, закони), який давав би змогу описувати вказані історичні неоднозначності, враховуючи при цьому незаперечність критеріїв істини та, відповідно, існування як істинних, так і хибних тверджень;

проінтерпретувати запропонований формальний апарат на прикладах різних історичнх ситуацій у логічних можливих;

зіставити отриманий формальний історичний апарат з іншими чинними логічними теоріями;

визначити способи й можливість використання запропонованого формального апарату в мас-медіа.

Предметом нечіткої логіки вважається дослідження суджень в умовах нечіткості, які схожі з судженнями у звичайному сенсі. Соціальне замовлення на дослідження подібного роду було викликано експертними системами. Апарат теорії нечітких множин має ряд багатообіцяючих можливостей застосування. Методи нечітких множин особливо корисні за відсутності точної моделі функціонування системи. Теорія нечітких множин дає можливість застосувати для прийняття рішень неточні та суб’єктивні експертні знання про предметну область без формалізації їх у вигляді традиційних моделей. З використанням теорії нечітких множин вирішуються питання узгодження суперечливих критеріїв, створення логічних регуляторів. Нечіткі множини дають змогу застосовувати лінгвістичний опис складних процесів, встановлювати нечіткі відношення між поняттями, прогнозувати поведінку системи, формувати множину альтернативних дій, виконувати формальний опис нечітких правил прийняття рішень. Методи теорії нечітких множин є зручним засобом. На основі нечіткого логічного виведення будуються подання знань, підтримки прийняття рішень, структурної ідентифікації, розпізнавання, оптимізації. Нечітка логіка знаходить застосування у діагностиці, різноманітних експертних системах. Нечіткі експертні системи для підтримки прийняття рішень знаходять широке застосування. На основі нечіткої логіки досліджують глобальні політичні рішення та моделюють кризові ситуації [1, 2]. Основи нечіткої логіки були закладені наприкінці 60-х років у працях відомого математика Лотфі Заде. Основними споживачами нечіткої логіки є фахівці в області політичного аналізу. Вони використовують CubiCalc для створення моделей різних політичних ситуацій. Що ж стосується пакета FuziCalc, то він зайняв своє місце для фахівців з надзвичайних ситуацій — для кого найбільше важлива швидкість проведення розрахунків в умовах неповноти і неточності вхідної інформації. Однак можна сказати, що епоха використання нечіткої логіки ще попереду.

Звертаємо увагу на те, що, називаючи теорію логікою відносності, ми не маємо на увазі, що істини начебто не існує або що будь-яку істину можна перетворити на хибу. Ми лише акцентуємо увагу на тому, що істинність історичнх тверджень, крім них самих, залежить від ще кількох типових перемінних, які всі розуміють, але про які, як правило, не говорять, вважаючи їх очевидними, а тому й не потрібними для врахування. Ми ці очевидні історичні перемінні будемо намагатися лише явно зафіксувати. Методи дослідження: а) абстрагування — для виокремлення історичних ознак істинності від досліджуваних об’єктів, що існують у логічних можливих світах; б) історичний аналіз (традиційний) — для отримання даних з літературних джерел; в) синтез — для укладання теорії та апарату логіки відносності; г) формалізація — для запису речень природної мови у формі тверджень мовою символьної логіки; ґ) історичне моделювання — для створення логічної моделі твердження; д) історико-логічний метод — для перевірки несуперечності запропонованої теорії (внутрішньої та зовнішньої).

Історикометрія і археометрія[ред.]

– комплекс природничо-наукових методів для вивчення археологічних залишків давніх культур. Термін існує від 1958, коли почав виходити під такою назвою британ. наук. ж. «Archaeometry», фах. видання Оксфорд. н.-д. лаб. археології та історії мист-ва. Перші спроби пристосування методів природничих дослідж. до потреб археології датуються 80-ми рр. 19 ст., коли у великих музеях створ. спеціаліз. лабораторії для допоміж. досліджень експонатів археол. та мист. збірок. А. є прикладом міждисциплінар. знання, де тісно взаємодіють спеціалісти різних наук. Сферу її застосування поділяють на три гол. напрями: геомагнітних досліджень – для виявлення та локалізації невідомих об’єктів; матеріалознавчого аналізу археол. знахідок – кераміки, виробів із металу, скла, ін. – для ідентифікації речового складу, з’ясування походження речовини, дослідж. технології виготовлення, консервації, реставрації, експерт. оцінки; датування – для встановлення віднос. або абсолют. хронології як окремих об’єктів, так і матеріал. залишків археол. пам’яток взагалі. Остан. часом поміт. застосування набули методи дослідження біол. матеріалів та комп’ютер. обробки даних. В Україні перші спроби впровадження потенціалу природничих наук для вивчення залишків археол. культур датуються 20–30-ми рр. 20 ст. і пов’язані з дослідженнями кераміч. матеріалів. Нині археометр. дослідження широко культивують фахові археол. та пам’яткоохоронні установи.

Археометрія - наука, полягає в застосуванні наукових методів при аналізі археологічних матеріалів. Археометрія сильно вплинула на сучасну археологію, оскільки вона дає можливість по-іншому підійти до розуміння минулого. Вона є областю дослідження, в якій для вирішення археологічних та історико-художніх питань застосовуються методи природних наук. Вона фактично дає відповіді на наступні питання: З якого матеріалу зроблений об'єкт? Яка конструкція об'єкта? Яке походження сировини? Чи є об'єкт справжнім? Чи можна встановити його хронологію?

У найширшому сенсі археометрія є сполучною ланкою між археологією і природними та фізичними науками. Це міждисциплінарна область вимагає тісної співпраці археологів, істориків мистецтва, музейних працівників і вчених, які застосовують сучасні інструментальні методи для вилучення структурної та композиційної інформацію з античних матеріалів. Область застосування включає широкий діапазон від археологічних польових робіт до консервації музейних об'єктів та історичних пам'яток. Археометрія вносить основний вклад у вирішення проблем, пов'язаних з консервацією і відновленням, а також в дослідження культурної спадщини як таке. Впевнені, що наукові методи є непогрішимими у викритті підробок. Сучасний хімічний аналіз пропонує численні методи і техніки вимірювання, які можуть бути використані для археометричних цілей. З огляду на тенденції наукового світу щодо застосування сучасних аналітичних методів у вивченні артефактів, для того, щоб отримати комплексну інформацію, представляємо досвід в області археометрії. Археометрія була створена для проведення археологічних досліджень масштабе і пропонує різноманітні послуги аналітичного дослідження за допомогою спектроскопії і Фур'є-ІЧ-спектроскопії з можливістю переміщення в будь-яке місце і аналізу матеріалу без відбору проб.

Все більшої ваги в сучасній археології набуває комп'ютерна і математична обробка. Створення банків археологічних пам'яток відкриває широкі можливості і спроможне здійснити справжню революцію в археології. Вони можуть повністю замінити довідкову літературу про щорічні археологічні відкриття, які, до того ж, через брак коштів видаються нерегулярно і з великим запізненням. На відеодиски можна записувати десятки тисяч зображень, що особливо важливо для пошуку аналогій і датування. Проте створення таких банків вимагає єдиної термінології, однакової "мови" і ємкості комп'ютерів, лише тоді можна буде обмінюватись набутою інформацією. Комп'ютеру належить майбутнє і в справі обліку археологічних пам'яток, який необхіден для їх повноцінного збереження. Інформація про стан збереження пам'ятки, її археологічне дослідження може постійно поповнюватись завдяки відкритості системи опису. Розробка нескладних програм дозволить швидко отримати потрібну інформацію, наприклад за ключовим словом. До творення такого універсального банку інформації приступив Інститут пам'яткоохоронних досліджень при Міністерстві культури України.

Одним з провідних методів археологічної обробки матеріалу є його класифікація і систематизація. Фахівцям добре відомо, яка це клопітка і трудомістка операція, особливо на стадії пошуку ознак, покладених в основу класифікації, коли треба перебирати тисячі одиниць матеріалу. З цією процедурою блискуче справляється комп'ютер, залишивши час досліднику для пошуку причинно-наслідкових зв'язків досліджуваного явища. Треба відмітити, що із застосуванням кількісних методів в археології використання комп'ютера стало життєвою необхідністю.

Чималих успіхів досягла археологія завдяки математичній статистиці, зокрема при обробці найбільш масової категорії археологічного матеріалу – кераміки та поховальних комплексів. Вже в кінці 1950-1960-х років з появою лічильної техніки вдосконалюється методика обробки масового матеріалу. Бурхливе зростання джерелознавчої бази в 1960-1970 роках викликало необхідність широкого застосування формалізованих методів, передусім опису і збереження масового археологічного матеріалу, створення пошукових систем за допомогою ЕОМ. Отже у вивченні та обробці археологічного матеріалу помітився комплексний підхід, який є характерною рисою сучасної науки. На порядку денному в археології гостро стоїть проблема міждисциплінарних досліджень. Оскільки в межах одного наукового закладу неможливо забезпечити використання нових методів, які часто потребують значних коштів, археологи звертаються за допомогою до геологів, ботаніків, ґрунтознавців, представників інших наукових дисциплін.

Усвідомлення того факту, що археологія є часткою нашої історії, літописом всього людства і частиною нашої культурної спадщини, передбачає і відповідальність за збереження пам'яток археології для нащадків. Значні кошти на проведення охоронних археологічних робіт вкладало і Українське товариство охорони пам'яток історії і культури, завдяки активній позиції якого врятовано багато пам'яток археології.

При обласних управліннях культури створюються археологічні інспекції та відділи археології, які поряд з основною пам'яткоохоронною діяльністю теж активно займаються археологічними розкопками.

Отримані археологічні матеріали не опрацьовуються належним чином, не стають надбанням наукової громадськості. Адже формування фондів археологічних матеріалів, їх консервація і реставрація, а також наукова публікація не передбачаються договорами про проведення рятівних археологічних розкопок. Ця хибна практика укладання договорів досі діє в Україні, хоч від неї вже давно відмовились цивілізовані країни світу.

Не може не викликати подиву також поширена практика організації і проведення археологічних розкопок обласними інспекціями та відділами археології при обласних управліннях культури, головною функцією яких є інспектування і пам'яткоохоронна робота. Немає ніякої необхідності брати на себе наукові функції. Такий хаос приведе до непоправних втрат і відкине археологічну науку на рівень скарбошукачів, який вона пройшла у ХVIII-ХІХ ст. Серед інших чинників політичне лідерство вважають одним із визначальних факторів політичного і суспільного життя, яке пов’язують з функціонуванням влади. Зміна окремих осіб у владі (політиці) супроводжується постійним відтворенням її механізмів, універсальних закономірностей, засобів і методів — прийомів просування щаблями політичної ієрархії, висування політичних лідерів, відбору кадрів, політичної боротьби, закономірностей цілеспрямування, структури політичного процесу, відношення політики і економіки, моралі та інших проявів реального життя

За цих умов політична діяльність є якісно особливою системою, яка висуває власні вимоги до всіх елементів і компонентів, що входять до її складу, модифікує і трансформує їх відповідно до своєї специфіки [3].

Розглядаємо політичну діяльність як соціально організовану поведінку у сфері політики, яку люди здійснюють для задоволення своїх практичних потреб. Політична діяльність культурно опосередкована й історично розвивається, проводиться відповідно до особливих поведінкових норм; винагороджується різним рівнем престижу, благополуччя, привілеїв, прав і можливостей; призначається для певних груп населення; контролюється відповідними членами населення; структурується з іншою діяльністю у необхідному розподілі праці. Ця соціальна організація і визначає її конкретний соціо-політико-культурний характер.

Діяльність людей не лише організує складні соціально-політичні інститути і системи, але й постійно їх перетворює. Політичне лідерство здійснюється в межах політичних відносин і політичної системи суспільства, воно пов’язане як з державними, так і з інституціями— партіями, рухами тощо. Їх вплив може пояснюватися тим, що більшість громадян під демократизацією, розуміє задоволення рівних прав на отримання чотирьох основних благ: прийнятного доходу, доступу до освіти, відповідного медичного забезпечення та власної захищеності і безпеки.

Інтерпретація Вікіпедією історичнх тверджень різнними мовами .[ред.]

Приклад 1. Петро Конашевич народився в селі Кульчиці Перемишльської землі Руського воєводства (нині Самбірського району Львівської області) у православній родині, що належала до дрібної шляхти. На підставі збереженого поминального запису роду Сагайдачного, історики припускають, що батька Сагайдачного звали Кононом, по смерті якого мати прийняла чернечий постриг («інокиня Мокрина»). Єлисей, котрий згадується з прізвищем Казновський, це, ймовірно дід Сагайдачного по матері.Через відсутність прямих писемних джерел достеменно не відомо, коли саме народився Петро Конашевич. Згідно з Богданом Сушинським, це відбулось близько 1550 року, тоді як Олена Апанович вказує на 1577—1578 роки, а Петро Сас — дату близько 1582 року. На підставі припущення, що в ті часи дітей, зазвичай, називали на честь святого із днем якого була близька дата народження, то Сагайдачний орієнтовно народився близько 29 червня (9 липня) 1582, на свято апостолів Петра і Павла. 2010 року на державному рівні відзначалось 440-річчя з дня народження гетьмана Петра Сагайдачного.

Приклад 2. Пётр Конашевич родился в городе Самбор Перемышльской земли Русского воеводства (сейчас Львовская область) в мелкошляхетской православной семье.Историки Юрий Мицик (укр.)русск.и Зоя Хижняк считают, что отца Сагайдачного звали Кононом. После его смерти мать приняла монашество под именем «инокиня Макрина». Елисей, который упоминается с фамилией Казновский, — это, скорее всего, дед Сагайдачного по материнской линии. В «Помянике» упоминается имя Анастасия. Это жена Сагайдачного (в девичестве Повчанска), которая после смерти гетмана второй раз вышла замуж в 1624 году за шляхтича укр. Івана Піончина. Поскольку в православии в помянник вносили не только близких родственников, но и духовных наставников и близких людей, с которыми не состояли в кровном родстве, то точно определить остальных людей, внесённых в помянник, практически невозможно. Единственным исключением из данного списка может быть Яков, который, скорее всего, является Яковом Бородавкой[3].

Приклад 3. Urodził się prawdopodobnie w 1570, we wsi Kulczyce koło Sambora w ziemi przemyskiej. Kształcił się w Akademii Ostrogskiej w Ostrogu, po czym pracował jako nauczyciel domowy w Kijowie. Następnie uszedł na Sicz Zaporoską, gdzie dzięki wykształceniu i energii zdobył wkrótce jedną z czołowych pozycji wśród starszyzny kozackiej. Organizował i uczestniczył w wielu wyprawach Kozaków na Morze Czarne na łodziach czajkach, które m.in. złupiły tureckie porty: Warnę, Oczaków, Synopę i przedmieścia Stambułu.Według niektórych historyków, w 1606 został hetmanem wojska zaporoskiego. Prowadził politykę współpracy wobec Korony, chcąc zwiększyć znaczenie kozactwa na Ukrainie i rozszerzyć rejestr kozacki. Osobiście zaprzyjaźniony z królewiczem Władysławem IV Wazą, późniejszym królem Polski. Podczas wojny polsko-rosyjskiej 1609-1618, w 1613dowodził wyprawą kozacką na Moskwę (wojska dotarły pod Kaługę). Po zawarciu ugody z Rosją, w 1613 dowodził także kolejną wyprawą morską na Morze Czarne, do brzegów Krymu. Podczas kolejnej wielkiej wyprawy w 1616 Kozacy w liczbie 7,5 tysiąca na 150 czajkach zwyciężyli turecką eskadrę pod Oczakowem i zdobyli twierdzę w Kaffie, uwalniając dużą liczbę chrześcijańskich niewolników.

Приклад 4. Пётр Канашэвіч нарадзіўся ў сяле Кульчыцы(укр.) бел. на Перамышльскай зямлі Рускага ваяводства (цяпер Самбірскі раён Львоўскай вобласці) у праваслаўнай сям'і, якая належала да дробнай шляхты. На падставе захаванага памінальнага запісу роду Сагайдачнага, гісторыкі мяркуюць, што бацьку Сагайдачнага звалі Конанам, пасля смерці якога маці прыняла манаскі пострыг («інакіня Макрына»). Елісей, які згадваецца з прозвішчам Казноўскі, гэта, верагодна дзед Сагайдачнага па маці.Зыгмунт Фогель. Від Астрожскага замка. Канец XVIII стагоддзя

Дакладна не вядома, калі менавіта нарадзіўся Пётр Канашэвіч. Згодна з Багданам Сушынскім(укр.) бел., гэта адбылося каля 1550, тады як Алена Апановіч(укр.) бел. указвае на 1577-1578 гады, а Пётр Сас(укр.) бел. — дату каля 1582. На падставе меркавання, што ў тыя часы дзяцей, як правіла, звалі ў гонар святога, з днём якога была блізкая дата нараджэння, то Сагайдачны арыентыровачна нарадзіўся каля 29 чэрвеня (9 ліпеня) 1582, на свята апосталаў Пятра і Паўла.Паводле сучасных меркаванняў, на працягу 1589-1592 гадоў атрымаў пачатковую адукацыю ў Самбары. З 1592 па 1598 гады вучыўся ў Астрожскай акадэмій на Валыні, якая ў той час перажывала перыяд росквіту і дзе працавалі выдатна падрыхтаваныя выкладчыкі.

Приклад 5. Petro Sahaïdatchny est né dans le village de Kulchyntsi, Galicie (le Royaume de Pologne-Lituanie - aujourd'hui l'Oblast de Lviv, Ukraine) dans une famille de la noblesse d'Ukraine. Il a reçu le surnom de Sahaidachny, qui était un rang militaire cosaque équivalent à un otaman au XVe siècle. Il étudia à l'Académie d'Ostroh en Volhynie, avec Meletyi Smotrytskyi, auteur du livre Hramatyka, dans lequel plusieurs générations d'Ukrainiens, Moscovites et Biélorusses apprirent les langues slaves. Sous son contrôle, les cosaques participèrent à des campagnes contre les Tatars de Crimée et les Turcs. L'Armée captura une forteresse turque, Varnu, brûla et détruisit 10 000 hommes de la marine turque, et libéra une masse de chrétiens emprisonnés, dans la ville de Kaffa (Theodosia).

Висновки.[ред.]

1. Логіка відносності є розширенням традиційної логіки. Вона не заперечує і не відкидає жодних напрацювань традиційної логіки.

2. Оскільки істинність історичнх тверджень залежить від ситуацій (тобто історичного контексту, чи парадигми), в яких їх розглядають, то в якості параметрів ситуації доцільно використовувати час, простір й умову, які так само мають форму історичнх тверджень.

3. Логіку відносності доцільно застосовувати в тих історичних сферах життя суспільства, де вимушено доводиться враховувати переміщення твердження в часі, просторі й середовищі умов. До таких сфер належить інформаційний простір держави.

4. З позиції логіки відносності, якщо цілі історичних суб’єктів різняться чи навіть діаметрально протилежні, то для таких суб’єктів істинність частини одних і тих самих інших тверджень так само може бути протилежною. Тому в таких ситуаціях з позиції логіки доречно говорити не про історичну істинність, а про відносну історичну істинність аналізованих тверджень.

5. Логіка відносності є логічним історичним апаратом, який пояснює різні істинності одних і тих самих історичних тверджень у мас-медіа, а тому її доречно використовувати для історичних пояснень та інтерпретацій у мас-меді.

Список використаних джерел та літератури:[ред.]

Barwise, J. The situation in logic. — [S. L.] : Center for the Study of Language and Information, 1989. — 328 p. Jane I., Wright C. Two articles on "relativity". // Bulletin of symbolic logic. — Vol. 11 (2005). — № 1. — P. 84-88.

Koertge, N. Popper's Metaphysical Research Program for the Human Sciences. // Inquiry. — Vol. 18 (1975). — P. 437-62.

Popper, K. The Poverty of Historicism. — [S. L.] : Routledge, 1957. — 166 P. 1. Prokhovnik S. J. The logic of special relativity. — London : CUP, 1967. — 138 p.

Syverson, P. F.; Fagin, R. An Epistemic Logic of Situations // Proceedings of the conference on theoretical aspects of reasoning about knowledge.; Theoretical aspects of reasoning about knowledge; Pacific Grove; CA, 1994; Mar, 1994. — San Francisco : Morgan Kaufmann, 1994. — P. 109-121.

Н.Ю.Бредіс Технологічні дослідження історико-культурних пам’яток як ефективний засіб виявлення невідомих рис минулого (1997 р.)

В.П.Дудкін, М.І.Жарких, І.М.Кошелев Первинна обробка результатiв магнiтометричних спостережень на археологiчних пам’ятках (1997 р.)

В.П.Дудкин, И.Н.Кошелев Магнитные свойства археологических объектов (1997 р.) В.П.Дудкин, И.Н.Кошелев Методы комплексной интерпретации результатов магнитометрической съемки археологических памятников (1999 р.)

В.П.Дудкин Поиск и картирование магнитометрическим методом характерных археологических объектов (ров, гончарный горн) (2000 р.)

В.П.Дудкин, И.Н.Кошелев Выбор сети магнитометрических наблюдений на археологических памятниках (2000 р.)

В.П.Дудкин Распознавание магнитных аномалий археологического и техногенного происхождения при памятникоохранных археометрических исследованиях (2003 р.)

В.Ф.Петрунь До геолого-петрографічних критеріїв ідентифікації карбонатних порід в античній археології (2003 р.)

Ю.Б.Кабаков Объект типа “историческая дата” (1997 р.)

Н.Ю.Корбут Об использовании “мультимедиа” в презентации археологических исследований (1997 р.)

М.В.Панченко Списки выбора в базе данных “Пам’ятки України” (1997 р.)

М.Ю.Бабенко, С.А.Богданець Комп’ютерне тривимірне моделювання трипільського посуду (1997 р.)

А.В.Костенко, Л.С.Онищенко Автоматизація обліку та аналізу інформації про забудову історичних міст (1997 р.)

М.Ю.Відейко Археологічні видання в Інтернеті (1999 р.)

С.В.Назаров, М.М.Ковалюх Київська радіовуглецева калібраційна програма (1999 р.)

М.В.Панченко Попередня підготовка матеріалів для бази даних “Пам’ятки України” (1999 р.)

І.М.Гавриленко До питання класифікації кам’яних човників (2000 р.)

В.І.Піоро База даних “Поховальні пам’ятки енеоліту-бронзового віку степової України” (2000 р.)

М.В.Панченко До проблеми інформаційного відновлення музейних колекцій (2004 р.)

М.В.Панченко Старі підходи до нових проблем: музейний облік на сучасному етапі (2005 р.)

M. Aitken. Physics and Archaeology. Oxford, 1974; Archaeological Chemistry. Vol. 1–3. Washington, 1974–84;

J. E. Doran, F. R. Hodson. Mathematics and Computers in Archaeology. Edinburg, 1975; H. Mommsen. Archäometrie. Stuttgart, 1986; B. Hermann. Archäоmetrie. Berlin, 1994.

ttps://www.youtube.com/watch?v=A0Y98cNcXYg

https://beta.wikiversity.org/wiki/Історикометрія_і_археометрія

https://www.youtube.com/watch?v=FELJqmXhgws

https://www.youtube.com/watch?v=bPxvTBeJy4E

https://nazar201111.io.ua

https://pl.qwe.wiki/wiki/History_of_geometry

https://www.youtube.com/watch?v=vDfAyPrrySQ