ТЕОРІЯ КІБЕРБЕЗПЕКИ

ТЕОРІЯ КІБЕРБЕЗПЕКИ

Досліджено сутності категорії кібербезпека у теорії інформаційного права, її ознак і складників і з’ясуванню її ролі у сфері правового регулювання суспільних інформаційних відносин. Методологія дослідження феномену кібербезпеки загалом базується на положеннях загальнонаукового діалектичного методу. Для повного та ґрунтовного розкриття теми у статті використовуються формально-юридичний і формально-логічний методи наукового пізнання. Обґрунтовується, що державна політика України у сфері національної безпеки й оборони спрямовується на забезпечення воєнної, зовнішньополітичної, державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, кібербезпеки тощо. У межах національного сегменту кіберпростору держави, в т. ч. з метою захисту прав, свобод і законних інтересів людини та громадянина у сфері кібербезпеки, національна кібербезпекова політика як фундамент забезпечення інформаційної безпеки держави виступає результатом досягнення інших соціально-економічних цілей суспільства і держави у найбільш важливих сферах життєдіяльності. Аргументується, що важливим інструментом забезпечення національної кібербезпеки виступає встановлення та зміцнення національних, регіональних і міжнародних партнерських відносин у сфері кібербезпеки, забезпечення захисту від кібератак, пом’якшення їх наслідків, розслідування останніх, відновлення після заподіяної ними шкоди, в т. ч. шляхом проведення спільних навчальних програм із застосуванням або створенням відповідних інформаційних мереж зв’язку чи екстреного обміну інформацією про такі загрози. Отже, за сучасних умов кібербезпека виступає домінантним об’єктом правового регулювання і потребує доктринального дослідження як явище, що пронизує майже всі правові відносини в державі. Акцентується увага на тому, що на шляху забезпечення кібербезпеки постає таке явище, як кібероборона як сукупність політичних, економічних, соціальних, військових, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів, які здійснюються в державі та кіберпросторі та спрямовані на забезпечення захисту її суверенітету й обороноздатності, запобігання виникненню збройного конфлікту та можливості для відсічі збройній агресії. У законодавстві відсутнє закріплення терміна кібербезпека, що негативно позначається на практиці, оскільки його закріплення дасть уявлення про кібербезпеку у практиці його застосування. Доведено, що кібербезпека у широкому розумінні є станом захищеності інформаційного середовища, що гарантує дотримання прав і законних інтересів особистості, суспільства і держави в інформаційній сфері. До основних елементів кібербезпеки віднесено такі, як: безпека додатків, інформація або безпека даних, безпека мережі, відновлення після кібератак, планування кіберзахисту, операційна безпека, хмарна безпека, критична безпека інфраструктури, фізична безпека, навчання кінцевих користувачів. Перспективами подальших наукових пошуків правових засад кібербезпеки стане розроблення теоретичного підходу до принципів забезпечення кібербезпеки та визначення норм про кібербезпеку, а також розробка теорії кіберзлочинності та кіберзлочину. Ключові слова: кібербезпека, інформаційне право, інформаційна безпека, кіберпростір, інформаційне суспільство, кіберзахист, кібероборона.

Постановка проблеми.

Робота спрямовується на забезпечення зовнішньополітичної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, кібербезпеки тощо. У межах кіберпростору, з метою захисту інтересів людини та громадянина у сфері кібербезпеки, кібербезпекова політика як фундамент забезпечення інформаційної безпеки виступає результатом досягнення цілей суспільства у сферах життєдіяльності. Важливим інструментом забезпечення кібербезпеки виступає зміцнення відносин у сфері кібербезпеки, забезпечення захисту від кібератак, відновлення шкоди, шляхом проведення навчальних програм із застосуванням відповідних інформаційних мереж чи обміну інформацією про загрози. За сучасних умов кібербезпека виступає об’єктом правового регулювання і потребує детального аналізу як явище, що пронизує всі відносини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Науково-теоретичний фундамент інформаційного права, зокрема теорії кібербезпеки, закладали вітчизняні та зарубіжні вчені, серед яких: І.В. Арістова, І.Л. Бачило, В.В. Волинець, В.І. Гурковський, І.В. Діордіца [5; 6], І.А. Кисарець, В.А. Ліпкан, А.І. Марущак, В.Я. Настюк, Г.П. Несвіт, С.В. Петров, Ю.В. Романчук [1-3], І.М. Сопілко [1-4], К.Г. Татарникова [1-5], В.С. Цимбалюк [1-6], О.В. Шепета [1-7] та ін., однак сьогодні сутність кібербезпеки як категорії у теорії інформаційного права не була досліджена всебічно. Мета статті полягає у розробці науково-теоретичних засад поняття кібербезпеки як категорії у теорії інформаційного права. Методику наукового пошуку становлять: логічний, формально-юридичний метод, розроблені прийоми та методи (мовний, логічний, систематичний), а також лінгвістичні методи.

Виклад основного матеріалу

Характер кіберпростору, його залежність від складних інформаційних технологій, активне використання сервісів кіберпростору усіма верствами населення визначають нові можливості, але і розвивають загрози, зокрема для: а) нанесення шкоди інтересам і життєдіяльності особистості та організації; б) проведення кібератак проти інформаційних ресурсів; в) використання кіберзброї у рамках кібервоєн. Захист інформації сьогодні – це насамперед захист цінностей. Сучасне суспільство живе в інформаційному середовищі, де створення, використання та поширення інформації виступає важливою економічною, політичною та культурною діяльністю. Сучасне суспільство фактично переходить від споживання та надання економічних послуг до економічної інформації, яка робить акцент на інформаційну діяльність, базується на інформаційних технологіях, таких як комп’ютери, мобільні пристрої та Інтернет. Відносини, що виникають у кіберпросторі, дедалі частіше стають об’єктом незаконного посягання. Інформація, яка знаходиться у кіберпросторі, може бути використана і піддатися атаці, що ведеться з далекої відстані. Загрози у кіберпросторі численні й досить різноманітні, як і сам кіберпростір. Вони закладені у самій природі мережі: їх взаємопов’язаність, масштабність, швидкість і складність сприйняття того, що відбувається – все це характеризує випадки кібератак. За останні роки різко зросла кількість кібератак, що здійснюються за допомогою шкідливого програмного забезпечення.

Приділемо увагу актуальним теоретичним та практичним проблемам забезпечення інформаційної безпеки. Висвітлюється широкий спектр питань, пов’язаних з удосконаленням правового регулювання та адміністративно-правового забезпечення кібербезпеки. Розглянуто використання інформаційних систем, технологій та інформаційно-аналітична діяльність правоохоронних підрозділів у боротьбі з злочинністю та надано обґрунтовані рекомендації щодо вдосконалення підготовки персоналу для боротьби з кіберзлочинністю. Отже у документі «Сфера загроз кібербезпеці Азії: 2022–2023», зокрема вказується, що Азіатсько-Тихоокеанський регіон був найбільш атакуваним регіоном у 2022 році. На нього припав 31% атак у всьому світі [1, 11]. Найчастіше жертвами кібератак ставали державні установи (22% від загальної кількості атак на організації), промислові компанії (9%), IT-компанії (8%) та фінансові установи (7%). Головною загрозою для організацій і держав в Азії стає кібершпигунство. Отже 49% успішних атак на організації призвели до зламу конфіденційної інформації. Зловмисники полюють за даними користувачів і комерційними секретами. Уряди та організації вкладають значні кошти в дослідження та технології, що пояснює зростання активності банд кібершпигунства. Викрадення такого роду інформації може дати конкурентам технологічну перевагу. Сінгапур. У Сінгапурі 2022 році спостерігалося 8500 випадків фішингу; понад 80% підробки у банках або у фінансовій службі [2, 3]. Отже кількість спроб фішингу в цілі у Сінгапурі зросла на 175% до 8500, причому найбільше підробок у 2022 році було в банківському секторі [3-11]. Відмічалося, що, нажаль, «закони про кібербезпеку все ще містять резерви для вдосконалення». Крім того, помітний брак міжнародної співпраці та єдиних регіональних стандартів. Рекомендації до спільноти АСЕАН щодо підвищення кіберстійкості організацій включають визначення неприпустимих подій і захист критичних активів, моніторинг і реагування на кіберзагрози за допомогою передових інструментів безпеки, оцінку ефективності впроваджених заходів і навчання співробітників. Південна Корея. Світ потребує політики кіберзахисту та стійкості даних, які пропонують різноманітні гнучкі, доступні та прості у використанні рішення. У Кореї може бути кращий спосіб, ніж універсальні підходи, які пробували деякі інші країни [4-14]. У висновках документу «Співпраця Південної Кореї та НАТО у сфері кібербезпеки» [5-22] вказується, що Південна Корея та НАТО виводять свої відносини на новий рівень відповідно до Індивідуальної програми партнерства, погодженої в липні 2023 р. З усіх сфер, у яких вони поглиблюють зв’язки, кібербезпека виділяється як пріоритет для обох. Сеул і Трансатлантичний альянс мають можливості та спільні інтереси для розвитку широкого партнерства в цій сфері. У передмові до документу «Національна стратегія кібербезпеки» Управління національної безпеки Республіки Корея у квітні 2019 Президент Південної Кореї пан Мун Чже Ін відмічав, що : Республіка Корея є лідером у світі в галузі інформаційнокомунікаційних технологій (ІКТ) і відповідної інфраструктури, а розвиток різноманітного та зручного кіберпростору дозволив людям розширити свій кругозір. Однак нещодавнє зростання кіберзлочинності та тероризму загрожує життю звичайних людей і комерційній діяльності компаній. Систематичні та складні кібератаки становлять серйозну загрозу національній безпеці. Уряд держави розробив Національну стратегію кібербезпеки. В основі кібербезпеки лежать люди, і уряд розробив три основні принципи кібербезпеки, щоб захистити людей. • Ми гарантуватимемо основні права громадян і здійснюватимемо безпекову діяльність, засновану на верховенстві права. • Ми реалізуємо чітку та прозору кібербезпеку, забезпечуючи участь громадян. • Ми можемо захистити наш кіберпростір тільки завдяки співпраці уряду, компаній та громадян. Отже, уряд Південної Кореї докладе всіх зусиль для створення відкритого та безпечного онлайн-середовища [6-13]. Японія. У грудні 2022 р. в Японії фірмами Nikkei Inc. і Nikkei Business Publications, Inc. Було організовано подію «Кіберініціатива Токіо 2022». Тут зібралися провідні експерти з кібербезпеки, які працюють у промисловості, уряді та наукових колах з Японії та за кордоном, щоб обговорити останні тенденції. в галузі кібербезпецки, а також підходи до протидії загрозам кібератак [7- 21]. Отже, все більше людей розуміють життєво важливе значення кібербезпеки. Вказувалося, що ключовим фактором, що лежить в основі стрімкого зростання кількості кібератак проти японських компаній, є зростання використання Інтернету завдяки просуванню цифрової трансформації. В останні роки все більше японських компаній позиціонують безпеку як частину своєї стратегії управління безпекою з точки зору безперервності бізнесу. Було вказано, що «діапазон знань, необхідних для ключових посад безпеки, розширився». Важливо запровадити комплексне управління кризовими ситуаціями на основі чіткого розуміння ризиків, пов’язаних з ІТ. У документі «Ландшафт загроз Японії» від вересня цього року вказується, що технологічний прогрес Японії йде у паралель з підвищеною увагою як спонсорованих державою, так і недержавних суб’єктів кіберзагроз, що, зокрема, обумовлено ескалацією економічної та технологічної конкуренції з боку таких країн, як Китай і Південна Корея [8-11]. При чому у сенсі так званих «контрнаступальних кібероперацій» між державами, Японія має свої проблему на конституційному рівні. Зобов’язання уряду «заздалегідь усунути можливість серйозних кібератак» вимагає поглибленого нового тлумачення або навіть перегляду Конституції. Тому довгострокова державна підтримка урядової політики має першорядне значення для того, щоб успішний «активний кіберзахист» пустив коріння в мисленні японців [9-15]. 16 грудня 2022 року уряд Японії схвалив рішення кабінету міністрів щодо стратегічних документів, пов’язаних із безпекою: Стратегії національної безпеки (СРБ – NSS), Стратегії національної оборони (СНО – NDS) і Програми розбудови оборони (ПРО – DBP) [10, 12]. 8 Відображаючи нову NSS, у бюджеті на 2023 фінансовий рік Міністерство закордонних справ планує використовувати штучний інтелект для посилення моніторингу інформаційного простору та посилення аналізу розвідувальних даних. Міністерство оборони також планує запровадити автоматичну систему збору та аналізу інформації за допомогою технології штучного інтелекту для розуміння ситуації інформаційної війни. Що стосується питання активного кіберзахисту, пропозиція Ліберально-демократичної партії, яка описує стратегію кібервідповіді як необхідну для розгляду впровадження активного кіберзахисту від зловмисника, була просто перенесена у Стратегію національної безпеки таким чином: «Японія запровадить активний кіберзахист для завчасного усунення можливості серйозних кібератак». Для реалізації активного кіберзахисту Національний центр готовності до інцидентів та стратегії кібербезпеки буде реструктуризовано, щоб створити нову організацію з кібербезпеки, яка координуватиме політику у сфері кібербезпеки та керуватиме кіберпідрозділами Сил оборони та поліції Японії. . Чисельність кіберперсоналу в поточній «Середньостроковій програмі оборони на 2019 – 2023 фінансові роки» становить близько тисячі, але у відповідь на вказівку в Програми розбудови оборони, Міністерство оборони навчить 4000 «кібервоїнів» і забезпечить кібернавчання 16 000 співробітників JSDF протягом п’яти років. Крім того, кілька законів будуть переглянуті для впровадження активного кіберзахисту. Малайзія. За останнє десятиліття малайзійський шлях цифрової трансформації досяг значних успіхів, оскільки всі сектори та підприємства в усьому світі намагаються оцифрувати свої основні процеси, щоб працювати краще в динамічному бізнес-середовищі. Однак у міру переходу держави до цифрового простору, кібербезпека стає серйозною проблемою. На думку директора з кібербезпеки Малайзії, Д-ра А. А. Вахаба кіберзлочинці більше не прив’язані до однієї особи. Вони борються з компаніями і гігантами та кидають виклик безпеці нації в цілому. Отже надзвичайно важливо повністю розуміти ці загрози та ризики, використовуючи відповідні засоби захисту та продуктивні функції [11, 13]. Малайзійські організації стикаються з трьома грізними кіберзагрозами: 1) зловмисним програмним забезпеченням, 2) атаками програм-вимагачів, 3) зломом паролів. Ці загрози, визначені 64% організацій, вважаються головними проблемами в системі кібербезпеки країни. Перехід до хмарних сервісів і додатків породив новий набір проблем, оскільки цифрові транзакції стрімко зросли та наражали бізнес на підвищені кіберризики (55%). Крім того, зростаюча залежність від хмарних служб і програм (53%) і поширення незахищених пристроїв Інтернету речей (IoT) (49%) додають складності, що вимагає ретельного розгляду. Висновки Проблеми з кіберзагрозами не оминають і держави Азії. Тут найвищій рівень кіберзлочинності у світі та рік від року він зростає. Головною загрозою в регіоні стає кібершпигунство. Тут вважається, що вторгнення росії в Україну вплинуло на розуміння життєво важливого значення кібербезпеки. Серед перешкод у боротьбі з кіберзлочинністю тут вважаються відставання вдосконалення законодавства, брак міжнародної співпраці та брак єдиних регіональних стандартів. Серед шляхів підвищення ефективності з кіберзагрозами тут вважається впровадження штучного інтелекту для посилення моніторингу інформаційного простору та посилення аналізу розвідувальних даних, вдосконалення державних структур по боротьбі з кіберзагрозами, поєднання зусиль держав та промисловості, а також виведення відносин з НАТО на новий рівень. Насамперед інформація виступає об’єктом інформаційного права – правової галузі, яка є сукупністю юридичних норм, що визначають поведінку громадян, осіб в інформаційній сфері. Як і будь-якій галузі, інформаційне право володіє власним термінологічним апаратом, у складі якого самостійне місце посідає категорія «кібербезпека». Сучасні тенденції розвитку інформаційного права свідчать про динамічний розвиток і видозміну підходів до його правових категорій, появу нових, вдосконалення наявних.

Аналіз змісту терміна кібербезпека як феномену у праві необхідно розпочати зі з’ясування сутності юридичних категорій взагалі. Наявні дослідження проблем формування і функціонування юридичної терміносистеми мають переважно спектральний характер, у них не акцентовано увагу на інформаційно-термінологічному полі. У сучасній нормотворчості актуальними залишаються такі проблеми, як відповідність терміна змісту, що вкладається в це поняття, вживання оціночних понять, мовні похибки в тексті закону. До кінця не досліджені особливості використання дефініцій у текстах інформаційно-правових нормативних актів, недостатньо уваги приділяється аналізу їх змісту. На переконання М.Л. Давидової, процес формування юридичних термінів у галузі цифрових технологій проходить кілька етапів: 1) формування термінології інформаційно-технологічної сфери (значною мірою за рахунок запозичень із англійської мови); 2) включення її у мову стратегічних документів; 3) вироблення на їх основі власне юридичних термінів, котрі закріплюються у текстах нормативно-правових актів.

Аналізуючи прогалини у сфері нормування відносин в інформаційній царині, дослідниця презюмує характерні риси сучасного стану нормотворчої техніки, а саме: 1) декларативність тексту, використання великої кількості публіцистичних оборотів свідчать про популізм, прагнення зробити текст більш зрозумілим, барвистим або наочнішим. Такі прийоми є недоречними в офіційному документі, можуть побічно вказувати на недолік його змістовної частини, спробу компенсувати раціональний вплив емоційним; 2) відсутність усталеної наукової термінології, що фіксує наявність правових відносин у сфері цифрових технологій. Через об’єктивні причини значна частина термінології запозичується з англійської мови. Такі терміни часто мають метафоричний характер, що дає стимул вітчизняним нормотворцям до винаходу власної термінології, внаслідок чого знижується авторитет нормативного тексту [18-20]. Організація й активи користувачів включають підключені обчислювальні пристрої, персонал, інфраструктуру, додатки, послуги, телекомунікаційні системи та всі передані та/або збережені дані у кіберсередовищі [1-9]. Таке визначення лише побічно відображає характерні ознаки поняття кібербезпеки як категорії в інформаційному праві, однак у чинному національному законодавстві відсутнє легальне закріплення терміну кібербезпека, що вкрай негативно позначається на правозастосовній практиці, оскільки закріплення цього терміна дасть більш глибоке уявлення про кібербезпеку у практиці його застосування. Іноді кібербезпеку також визначають крізь призму діяльності, спрямованої на захист систем, мереж і комп’ютерних програм від цифрових атак. Метою таких кібератак зазвичай є отримання доступу до конфіденційної інформації, її зміна або знищення, вимагання грошей у користувачів або порушення нормального бізнес-процесу підприємства. На шляху забезпечення кібербезпеки постає таке явище, як кібероборона. Остання визначається як сукупність політичних, економічних, соціальних, військових, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів, які здійснюються у державі та кіберпросторі та спрямовані на забезпечення захисту її суверенітету й обороноздатності, запобігання виникненню збройного конфлікту та відсіч збройній агресії. З урахуванням широкого застосування сучасних інформаційних технологій у секторі безпеки й оборони створення єдиної автоматизованої системи управління Збройних Сил України оборона нашої держави стає більш уразливою до кіберзагроз [20-25]. Кібероборона має стати одним із пріоритетних напрямів державної політики у сфері оборони.

Висновки.

Кібербезпека у широкому розумінні є станом захищеності інформаційного середовища, що гарантує дотримання прав і законних інтересів особистості, суспільства та держави в інформаційній сфері. До основних елементів кібербезпеки належать: безпека додатків, інформація або безпека даних, безпека мережі, відновлення після кібератак, планування кіберзахисту, операційна безпека, хмарна безпека, критична безпека інфраструктури, фізична безпека, підготовка кінцевих користувачів.

Перспективами подальших наукових пошуків правових засад кібербезпеки стане розроблення теоретичного підходу до принципів забезпечення кібербезпеки держави та визначення норм про кібербезпеку в системі права України, а також розробка теорії кіберзлочинності та юридичної відповідальності за кіберзлочини.

Список використаної літератури:

1. Арістова І.В. Державна інформаційна політика та її реалізація в діяльності органів внутрішніх справ України: організаційно-правові засади : дис. ... докт. юрид. наук : 12.00.07. Харків, 2002. 408 с. 2. Волинець В.В. Проблеми правового забезпечення інформаційної функції держави у сучасній Україні. Юридична Україна. 2012. № 10. С. 4–10. 3. Гурковський В.І. Організаційно-правові питання взаємодії органів державної влади у сфері національної інформаційної безпеки : дис. ... канд. юрид. наук з держ. упр. : 25.00.02. Київ, 2004. 225 с. 4. Діордіца І.В. Кібербезпекова політика України: стан та пріоритетні напрями реалізації : монографія. Запоріжжя : Видавничий дім «Гельветика», 2018. 548 с. 5. Кисарець І.А. Політико-культурна парадигма державної інформаційної політики : дис. ... канд. політ. наук : 23.00.03. Київ, 2008. 195 с. 6. Cybersecurity threatscape of Asia: 2022–2023. PTSecurity.com. Published on September: 01.11.2023. 7. Chia O. 8,500 phishing cases in Singapore in 2022; more than 80% spoofed a bank or financial service. The StraiTstimes. June 27, 2023.: 01.11.2023. 8. Tham D. Phishing attempts on Singapore targets rose 175% to 8,500, with banking sector most spoofed in 2022. Channel News Asia. 23 Jun 2023. Site. URL:: 01.11.2023. 9. Kim S. J., Bae S. Korean Policies of Cybersecurity and Data Resilience. Carnegie Endowment for International Peace. August 17, 2021.: 01.11.2023. 10. South Korea-NATO cybersecurity cooperation: learning to work together in the face of common threats. 04 Oct 2023. 01.11.2023. 11. National Cybersecurity Strategy. Republic of Korea National Security Office. April 2019. 01.11.2023. 12. Бабійчук В. С. Кібертероризм та протидія йому. Молодий вчений. 2019. № 4 (68). С. 103– 107. 13.Калаянова О. Д. Кібертероризм – загроза інформаційній безпеці держави / Наукові проблеми запровадження правового режиму воєнного стану в Україні: сучасний вимір : Матеріали науково-практичного онлайн-заходу (м. Одеса, 29 квітня 2022 р.): ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ, 2022. С. 106–107. 14. Гриник Р. О., Пилипиенко В. М. Кібертероризм як нова форма міжнародного тероризму // Актуальні задачі та досягнення у галузі кібербезпеки : Матер. Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Кропивницький, 23–25 листопада 2016 р.) 30.09.2023. 15. Марущак А.І. Інформаційне право: регулювання інформаційної діяльності : навчальний посібник. Київ : Скіф; КНТ, 2008. 344 с. 16.Настюк В.Я. Адміністративно-правові режими у сфері національної безпеки та протидії тероризму : монографія. Київ, 2008. 245 с. 17.Несвіт Г.П. Інформаційна політика держави як чинник реформування суспільства : дис. ... канд. політ. наук : 23.00.02. Одеса, 2001. 193 c. 18.Петров С.В. Адміністративно-правове забезпечення реалізації права громадян на інформацію : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07. Запоріжжя, 2013. 196 с. 19.Романчук Ю.В. Міжнародне співробітництво у сфері інформаційної безпеки: концептуальний та регулятивний аспекти : автореф. дис. ... канд. політ. наук : 23.00.04. Київ, 2009. 20 с. 20.Сопілко І.М. Інформаційні правовідносини за участю органів державної влади України : монографія. Київ : Леся, 2013. 220 с. 21.Татарникова К.Г. Кодифікація законодавства України про інформацію : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07. Київ, 2014. 212 с. 22.Цимбалюк В.С. Інформаційне право (основи теорії і практики) : монографія. Київ : Освіта України, 2010. 388 с. 23.Шепета О.В. Адміністративно-правові засади технічного захисту інформації : монографія. Київ : О.С. Ліпкан, 2012. 296 с. 24.Фараон С.І. Дефініційні проблеми термінології у сфері кібербезпеки і кібероборони та шляхи їх вирішення. Актуальні проблеми управління інформаційною безпекою держави : зб. тез наук. доп. наук.-практ. конф. (м. Київ, 4 квіт. 2019 р.). Київ : Нац. акад., 2019. С. 365–368.

Автор курсу - Огірко Ігор Васильович.