Теорії світового уряду

Матеріал з Вікіпідручника
Перейти до навігації Перейти до пошуку
World government hierarchy.gif

Світовий уряд - це гіпотетична цілісність, що складається з єдиного чи декількох рівнів влади, з повноваженнями, які охоплюють всю планету. Подібного уряду ніколи не існувало, хоча великі імперії та наддержави досягли наближеного до цього рівня влади. Історичні приклади, як правило, стримувалися відсутністю технічних можливостей швидких подорожей та достатньої кількості та швидкості спілкування. Саме ці фактори унеможливлювали будь-яку організацію світу. У цій статті буде розглянуто пропозиції, щодо створення світового уряду, та рухи, які виступали за таку державу. Прихильники створення світового уряду прагнуть створити подібний орган, як спосіб встановлення свободи і доброчесного закону у всьому світі. Деякі (включаючи інтернаціоналістів) переконані, що світовий уряд поважатиме різноманітність націй та народів планети. Інші вважають світовий уряд жахливою перспективою злочинного світового укладу що створить тоталітарну державу без можливості втечі або революції. Альтернативний термін «глобальна політична монокультура» підкреслює останні побоювання інших дослідників щодо можливого шляху її розвитку через ТНК або міжнародні фінансові інститути, такі як МВФ, СОТ та Світовий банк. Інший термін – "глобальна космополітична демократія" – описує світовий уряд, як такий, що базується на повазі до прав людини, демократії та верховенстві права. Багато сучасних інтернаціоналістів стверджують, що існуючі недоліки у міжнародному порядку можуть бути виправлені не просто протистоянням глобалізації, яку вони вбачають неминучим і навіть позитивним процесом, але шляхом протидії проблемам, викликаним централізацією чи суто економічними інтересами (наприклад, порушенням прав людини - включаючи трудові права - і соціокультурної та екологічної цілісності), за допомогою глобальних представницьких демократичних інституцій, що матимуть наднаціональну владу. Ідея світового уряду часто досліджується також у науковій фантастиці, і як центральна тема, і як загальний фон сюжету.

Багатонаціональні імперії, федерації та союзи[ред.]

Ефективне управління багатьма народами в межах одного політичного утворення було досягнуто в минулому імперіями, федераціями або наднаціональними союзами.

Імперії з претензіями або прагненнями до світового панування[ред.]

Можливо, імперією, яка найближче підійшла до мети панування цілим світом, була імперія Олександра в 323 р. до н.е., яка прагнула інтегрувати розрізнені культури своїх швидко завойованих територій, а не нав'язувати Македонський шаблон. "Коли Олександр побачив широту свого домену, він плакав, бо не було більше світів, щоб завоювати".

Римська імперія ( з 1 ст до н.е. до 5 ст. Н.е.) керувала більшістю Середземномор'я, а також частинами кельтських регіонів Північної Європи.

Монгольська імперія 13 століття була, мабуть, найбільшою безперервною земельною імперією всіх часів, яка управляла майже половиною населення світу. Більшість істориків вважають, що Західна Європа також потрапила б під монгольське правління, якщо б звістка про смерть Огедей-хана не змусила Бату Хана призупинити свою кампанію.

Мінська династія Китаю володіла "Середнім королівством", відоме всім значною культурою, наукою та мистецтвом у світі. На межі глобального панування військово-морського флоту Китай відмовився від його частини, оскільки імператору, як вважалося, нічого не потрібно в зовнішньому світі. Джаред Діамант висунув тезу про те, що уряд, такий як Китай династії Мінь, без значущої зовнішньої опозиції, матиме тенденцію до технологічного та соціального занепаду; багато сучасних заперечень проти світового уряду ґрунтуються на тривалому занепаді Імперського Китаю.

Османська імперія, яка занепала в 1922 році, охопила увесь арабський світ, включивши Близький Схід, Північну Африку та частину Європи та Азії.

Британська імперія досягла свого піку на початку ХХ століття та керувала приблизно чвертю населення Землі.

Радянський Союз ("Союз Радянських Соціалістичних Республік" - СРСР) займав велику частину Північного Євразійського континенту з 1922 по 1991 рік. До 1935 року він пропагував глобальний комуністичний уряд через експортну революцію та військову експансію.

Сучасні міжнародні інститути[ред.]

Організація Об'єднаних Націй (ООН) – основна загальнофункціональна організація, що координує діяльність людей у ​​глобальному масштабі. На додаток до основних органів, різних гуманітарних програм та комісій самої ООН існує близько 20 функціональних організацій, що входять до складу Економічної та Соціальної Ради ООН (ЕКОСОР), такі як Всесвітня організація охорони здоров'я, Міжнародна організація праці та Міжнародний союз електрозв'язку.

Особливий інтерес з політичної точки зору викликають Світовий банк, Міжнародний валютний фонд та Світова організація торгівлі.

Світовий банк та Міжнародний валютний фонд (МВФ) були утворені в Бреттон-Вудсі, штат Нью-Гемпшир, Сполучені Штати,  у 1944 р., для сприяння глобальному монетарному співробітництву та боротьбі з бідністю, через фінансову допомогу державам, що її потребують. Світова організація торгівлі (СОТ) встановлює правила міжнародної торгівлі. Вона має напівзаконодавчий орган (Генеральна рада, приймає рішення на основі консенсусу), і судовий орган (орган врегулювання суперечок).

Існує також міжнародне право, що охоплює міжнародні договори, митні та глобальні правові принципи. За винятком випадків, поданих до МКС та Міжнародного Суду (див. Нижче), закони тлумачаться національними судами.

Міжнародний Суд (International Court of Justice) (також відомий як "Всесвітній суд") є судовим органом Організації Об'єднаних Націй. Він вирішує спори, які добровільно подаються державами (виключно), та надає консультативні висновки з правових питань, які подаються на розгляд іншими органами ООН, такими як Генеральна Асамблея чи Рада Безпеки.

Останній розвиток у напрямку встановлення правила глобального права - Міжнародний кримінальний суд (ICC). Це перший постійний міжнародний кримінальний суд, заснований на договірних засадах, створений для забезпечення того, щоб найважливіші міжнародні злочини не залишались безкарними. З дев'яносто двох країн, які підписали цей договір, сорок сім - включаючи Сполучені Штати - не ратифікували його, посилаючись на різні сумніви щодо питань суверенітету та правової юрисдикції.

Теорії міжнародної інтеграції[ред.]

Ряд вчених теоретизували мирні шляхи встановлення світового уряду. Двома найзагальнішими напрямками є функціональна та регіональна інтеграція. Відповідно до функціонального напрямку, світовий уряд з'явиться через поступове створення всіма країнами міжнародних органів для вирішення конкретних питань (торгівля, зв'язок, охорона здоров'я тощо) - ці органи будуть повільно зростати у владі, і, нарешті, об'єднаються в єдиний світовий уряд. За прихильниками регіонального напрямку, для формуванню світового уряду передуватиме утворення регіональних урядів у різних частинах світу, які згодом об'єднаються, щоб сформувати єдиний світовий уряд. На даний час обидві форми інтеграції активні та зростають у масштабі.

Обидва вищезазначені напрямки розглядають мирне створення світового уряду як повільний і поступовий процес, який триватиме десятиліття, якщо не століття. Проте інші стверджують, що світовий уряд може бути встановлений дуже швидко, через угоду між усіма країнами світу. Такий погляд був досить популярним серед ідеалістів після Другої світової війни, але до кінця 1950-х років виявився досить нереалістичним, принаймні з точки зору часу. Хоча теоретично немає причини, чому це не могло б відбутися, практичні правила політики (особливо в сучасному світі) роблять раптове створення такого всеохопного органу малоймовірним, а поступовий шлях видається найбільш реальним. Багато прихильників світового уряду продовжують сподіватися на його створення.

Звичайно, обидва шляхи можливі. Подібно до того, як людське суспільство розвивалося в більших одиницях згуртованості, незважаючи на численні невдачі, і, підштовхувані час від випадком та / або винахідливістю та можливістю, багато хто почав вважати цю тенденцію до посилення координації, проте з децентралізованим контролем, неминучим шляхом.

Сподівання та побоювання[ред.]

Сили глобалізації спричинили великі зміни у видах загроз та можливостей, що стоять перед людством. У багатьох аспектах світ вже діє як єдине суспільство, де діяльність кожного впливає на всіх інших. Екологічні збитки, що перетинають міжнародні кордони, розповсюдження ядерної зброї, тероризм, національний мілітаризм, міжнародна злочинність, жорстокі режими, анархічні держави та біженці є прикладами тих питань, які не можуть бути повністю вирішені окремими національними урядами чи навіть багатосторонніми угодами. Незважаючи на те, що деякі військові витрати сприяють процвітанню, адвокати світового уряду сподіваються, що невійськові засоби забезпечення безпеки будуть більш економними та звільнять ресурси, які можуть стимулювати процвітання безпосередньо та більш ефективно. Вони сподіваються, що всесвітній демократичний електорат перерозподілить військові бюджети на стимулювання економічного зростання в бідних країнах, наприклад, на розвиток освіти та продуктивності, шляхом вдосконалення інфраструктури та глобального забезпечення верховенства права. Однак місцеве населення може віддати перевагу перерозподілу військових бюджетів на зниження податків або підвищення місцевих витрат на соціальне забезпечення.

До гуманних переваг прихильники світового уряду додають усунення міжурядових загрози, включаючи масштабний ядерний хлокост (Третя світова війна). Наприкінці Другої світової війни націоналісти та інтернаціоналісти вважали це переконливим мотивом формування світового уряду:

"Якщо ми не встановимо якусь форму світового уряду, то нам не вдасться уникнути Третьої світової війни в майбутньому". (Уїнстон Черчілль, 1945).

"Поки є суверенні народи, що володіють могутньою владою, війна неминуча: не існує порятунку для цивілізації або навіть людського роду, окрім створення світового уряду". (Альберт Ейнштейн, 1945).

Визнаючи, що світовий уряд може бути марнотратним та неефективним, його адвокати стверджують, що витрати на відсутність такого уряду значно вищі. І навпаки, вони стверджують, що в даний час фрагментована та слабо координована система міжнародного управління не дозволяє безліч можливостей для сприятливого співробітництва через національні кордони. Г.Г. Уеллс («Структура історії», 1922): «Не може бути жодного сумніву, що досягнення федерації всього людства разом із достатньою мірою соціальної справедливості, щоб забезпечити здоров'я, освіту та рівність можливостей для більшості дітей, народжених у світі, означатиме звільнення і збільшення людської енергії, для відкриття нового етапу людської історії ".

Національні уряди на позиціях більшої військової та економічної влади мають більшу свободу для виконання своїх завдань з меншою стурбованістю реакцією урядів менш потужних держав. Приймаючи перевагу світового права, таким урядам прийдеться погодитися на додаткові обмеження на спектр доступних дій, до яких вони можуть вдатися, і дотримуватися рішень судів, щодо яких вони мають обмежений контроль. Навіть тоді, коли підтримка глобальної влади є явною перевагою для більшості громадян країни, така підтримка все ще може протидіяти бажанню окремих урядових членів мати більший особистий вплив. Цей невдалий конфлікт інтересів значно посилюється в деспотичних режимах, зменшуючи ймовірність того, що демократичний федеральний уряд з глобальною юрисдикцією може бути встановлений до повної ліквідації диктаторських урядів на національному рівні.

Незважаючи на повільний прогрес, багато захисників світового уряду продовжують сподіватися, що винахідливість, освіта, державне керівництво та інші активні зусилля будуть продовжувати сприяти підтримці між націями та їхніми лідерами для створення більшої політичної та соціальної спільноти на основі справедливості та поваги до державних та індивідуальних прав. Бажання країн, що межують з Європейським Союзом, приєднатися до нього, фактично створюючи добровільно зростаючу демократичну імперію, демонструє привабливість багатонаціональної політичної та економічної інтеграції. Народи в Африці (АС), Південна Америка (САКН) та Південно-Східна Азія (АСЕАН) розпочали аналогічні зусилля з політичної інтеграції. Активісти організацій, таких як Всесвітній федералістичний рух, продовжують просувати ідею глобальної федеративної демократії серед національних урядів і постійно прагнуть розширити свій членський склад.

Організація Об'єднаних Націй як перший крок до федерального світового уряду[ред.]

На даний час Організація Об'єднаних Націй це  форум суверенних держав світу для обговорення питань та визначення спільних дій. Таким чином, вона не створена на подальше легке перетворення у світовий уряд. Її найважливішими недоліками є (1) легітимність і (2) влада.

Організації бракує легітимність в тому, що функціонування ООН не ґрунтується на широко визнаних демократичних принципах, таких як пропорційне представництво або рівність статусу. Деякі пропозиції щодо вдосконалення легітимності ООН передбачають запровадження повноцінного голосування, створення парламентського органу, який безпосередньо обирається, або створення додаткового органу (внутрішнього чи зовнішнього), відкритого лише для самостійних демократичних країн.

Недостатньо також сили, тому що реалізація рішень ООН повністю залежить від доброї волі її членів. Вона не має жодних правових повноважень безпосередньо збирати податки, щоб фінансувати операції, підтримувати армію чи поліцейські сили, або безпосередньо накладати економічні санкції на національні уряди, які відмовляються виконувати її рішення. Пропозиції щодо збільшення потужності ООН включають прямий збір податків, наприклад:

  • Оподаткування міжнародних грошових операцій ("податок Тобіна");
  • Ліцензування використання глобальних ресурсів (океани, простір).

Незалежний дохід дозволить ООН створити свої власні військові та поліцейські сили швидкого розгортання.

Пропозиція, що називається зобов’язувальною тріадою, зробить резолюції Генеральної Асамблеї обов'язковими, якщо вони будуть затверджені групою країн, які представляють більшість

  1. Населення світу;
  2. Платників фінансових внесків ООН; і
  3. Членів Генеральної Асамблеї.

Однією з найважливіших сучасних перешкод на шляху зростання впливу ООН є небажання нинішньої адміністрації США визнати її автономію, особливо після того, як Рада Безпеки відмовився схвалити військову атаку на Ірак на початку 2003 року та наступне проголошення цього нападу незаконним Генеральним секретарем ООН. Деякі сподіваються, що небажання уряду США підтримати подальше зростання ООН буде подолане шляхом реформ, відкритості та підзвітності в ООН, а також демонстрації цілісності та прозорості у здійсненні міжнародного права. Інші вважають, що буде необхідною відмова інших держав співпрацювати з США в жоден спосіб, окрім як через ООН.

Інші ідеології[ред.]

Різні люди приписують, хоч і не без карикатури, ідею світового уряду, часто виключно, часто з фальшивими припущеннями, ідеологіям (часто надзвичайними), таким як:

Нацизм[ред.]

Адольф Гітлер намагався створити "тисячолітній рейх", який, як мінімум, охопив би Європу та Росію. Ймовірно, що якщо б Гітлер був успішним у цьому, він наважився  перемогти решту світу. Однак він вважав, що держава є найсильнішою під час війни, тому вічна або повторювана війна, ймовірно, була  б тим, за що він боровся б, таким чином, заперечуючи можливість повного світового уряду.

Неолібералізм[ред.]

Неоліберали рідко виступають за світовий уряд в класичному розумінні цього слова, а надають перевагу всесвітньому економічному порядку вільного ринкового капіталізму. Їх мета - це остаточна інтеграція всіх країн у цей економічний порядок, зняття всіх торговельних бар'єрів та (у деяких випадках) скасування всіх правил щодо капіталізму. Деякі неоліберальні думки впливають на Міжнародний валютний фонд та Світовий банк, яким протистоять представники антиглобалістського руху.

Комунізм[ред.]

Ідеал світового уряду комуністів  виникає з добровільної співпраці комуністичних країн, після того, як капіталізм буде скинутий. Проте в минулому багато комуністичних держав продемонстрували недовіру або навіть прямо протидію одна одній.

Зокрема, Лев Троцький виступав за "світову революцію", на відміну від єдинодержавних уявлень Сталіна та Мао. Його прихильники зазнали відчуження в рамках комуністичного руху, проте, в значній мірі завдяки пропаганді Радянського Союзу проти Троцького.

Анархізм[ред.]

Хоча анархісти виступають за світ, не розділений кордонами, і, як правило, проти націоналізму, вони не виступають за світовий уряд як такий, оскільки саме влада є інституцією, яку вони вважають морально неправильною та шкідливою. Натомість анархісти пропонують світовий порядок на основі вільної асоціації та взаємодопомоги, хоча це може змінюватися в залежності від конкретної галузі анархізму.

Теорія змови[ред.]

Ряд прихильників цієї теорії постулюють існування таємничої глобальної змови, яка керує світом або великими його частинами з-за сцен. Інші теорії пророкують (або попереджають) про панування над світом одним суб'єктом, який часто називають «єдиним світовим урядом».