Цикл Всесвіту

Цикл Всесвіту– сукупність явищ, котрі завершують коло розвитку Всесвіту протягом певного проміжку часу. Людство починає розвиток Всесвіту своєю світлою дією, і людство завершує коло розвитку Всесвіту через певний час, і починається новий цикл і так далі.

Модель Всесвіту «Цикл»

Цикл – сукупність явищ, котрі завершують круг розвитку протягом певного проміжку часу.

Початок творіння Всесвіту. Час t = 0. Астрофізики дослідили в результаті спостережень, що Всесвіт розширюється, галактики взаємно віддаляються протягом мільярдів років. У зв’язку із цим вважається, Всесвіт виник у певний початковий момент часу, спочатку він мав розміри близько розмірів атома. Ця властивість дає можливість застосувати принцип співвідношення невизначеності для вивчення стану Всесвіту в початковий момент часу. Співвідношення невизначеності: ∆E·∆t ≥ ћ. Якщо енергія системи вимірюється з точністю ∆E, то час, до якого це вимірювання відноситься, повинен мати мінімальну невизначеність, яка дається виразом: ∆E·∆t ≥ ћ. Це співвідношення означає, що енергія (E) і час (t) не можуть отримувати одночасно визначені значення. Якщо значення (t) визначено, тобто ∆t = 0, то ∆E дорівнює нескінченності. Значить, (E) не має ніякого визначеного значення. Співвідношення невизначеності є добуток нуля і нескінченності (0х∞). Якщо стан Всесвіту розглядається у визначений час t = 0, то енергія Всесвіту дорівнює нескінченності, тобто не має визначеного значення. Тому не можна знати стан еволюційного розвитку Всесвіту в початковий момент часу. Стан Всесвіту є невизначений у початковий момент часу. Вважається, Всесвіт не має початку, тобто не має початку еволюції. Тому про стан Всесвіту в початковий момент говорити не має сенсу. (див. Всесвіт – Вікіпедія). Відомий астрофізик Стівен Гокінг говорив про космологічну сінгулярність: «Результати наших спостережень підтверджують припущення про те, що Всесвіт виник у певний момент часу. Однак сам момент початку творіння, сінгулярність, не піддається жодному з відомих законів фізики». У зв’язку з невизначеним станом, у космологічній моделі Великий Вибух й інших моделях Всесвіту не розглядається причина виникнення матерії та енергії для її виникнення, просто приймається постулат, що Всесвіт не має початку. (див. Великий Вибух – Вікіпедія). Цей недолік моделі вирішується в новій моделі Цикл. У зв’язку з невизначеним станом Всесвіту в початковий момент, ніхто не може стверджувати, що Бог, якого не бачили, створив Всесвіт, як говорить релігія. Віра є неправильна, яка стверджує створення Богом Всесвіту в початковий момент. У зв’язку із невизначеністю стану Всесвіту в початковий момент, релігії стверджують, що Всесвіт не має початку. Правильніше сказати: стан Всесвіту є невизначений у початковий момент, або Всесвіт не має початку еволюції. Згідно з індуїстським вченням, у світу немає початку і кінця, він розвивається циклічно. Проте в «Енциклопедії індуїзму» зазначається, що все відбувалося волею Брахмана, який «менший від атома, але більший від найбільшого». Треба погодитися з ідеєю, що Всесвіт не має початку і кінця, а він розвивається цикл за циклом. Порфирій Іванов стверджує, що стан світу є невизначений в початковий момент. Ми не можемо знати, що було в світі на початку. Ми не можемо знати, світ створений Богом чи виник у процесі еволюції на початку. «Історія нам представила, нібито людина появилася від Бога чи від життєвої тварини мавпи. Словом, ми, усі люди цього потоку, не знаємо нічого, а говоримо свої слова в цьому. Ми з вами не знаємо, що було в житті тоді, коли не було тьми й світла?» 7910:149.

Результати спостереження підтверджують, що світ на початку був невизначений. Це підтверджує наше припущення, що на початку Всесвіт мав розмір атома і кванту енергії.

Паралельні світи. Згідно співвідношенню невизначеності, якщо час визначений, t = 0, то енергія нескінченна, тобто не має визначеного значення. Невизначеність енергії допускає існування багатьох світів. Такий стан називається паралельними світами, їх може бути нескінченна кількість. Те, що в дійсності еволюціонує мільярди років, в точці невизначеності може виникнути за мить. Людина як вид еволюціонує мільярди років, а в точці невизначеності може виникнути за мить.

Рушійна сила евволюції

Механізм перетворення енергії в масу елементарної частинки витікає із принципу співвідношення невизначеності. Розглянемо співвідношення невизначеності. ∆E·∆t = ћ. ∆x·∆p = ћ. Для кванта світла, котрий має швидкість (с), є рівність: ∆E·∆t = ∆x·∆p. Підставимо в рівність вирази: ∆p = (∆x/∆t) ·m. ∆x/∆t = c. Отримаємо рівність: ∆E = m·c². Або E = m·c². (1). m – маса. Рівність, або еквівалентність енергії і маси виведена зі співвідношення невизначеності, вона співпадає з формулою Ейнштейна для еквівалентності енергії і маси, виведеною із теорії відносності, це підтвердження. Енергія може перетворюватися в елементарну частинку з еквівалентною найменшою масою за цим законом. Найменша відома елементарна частинка є нейтрино, її маса має приблизно 0,3 еВ. Отже, енергія перетворюється в найменшу елементарну частинку нейтрино з масою 0,3 еВ за формулою E = m·c², енергія світла також дорівнює 0,3 еВ, бо за законом (1) енергія дорівнює масі. Евволюція починається з моменту, коли енергія перетворюється в масу за відомим законом. Визначимо найменший час. E = h·γ = h/T. h – постійна Планка, Т – період часу. E·T = h. Якщо енергія світла є 0,3 еВ, то період часу дорівнює: Т = h/E =10⁻¹⁴ сек.

Біле світло, яке бачить око людини, має енергію 0,3 еВ. Енергія початку евволюції Всесвіту дорівнює енергії білого світла, яке бачить око людини. Еволюційний стан Всесвіту визначений від моменту часу 10⁻¹⁴ сек через світло, яке бачить око людини. Евволюція Всесвіту почалася через 10⁻¹⁴ сек від початку. Цей квант енергії розповсюджувався в просторі за законами евволюції на відстань S, тобто світ визначений в точці S.

Як життя виникає в природі? Будь-яке явище в природі виникає як дві протилежні сторони, вони існують в єдності й боротьбі за діалектикою. Наприклад, енергія і маса, світло й енергія. В природі все є визначеним через світло і темноту, вона розділилась як дві протилежні сторони. Розділення світла і темноти – це є таємниця, кожен дослідник розуміє її по-своєму. Релігії стверджують, що Бог розділив світло і тьму. За моделлю Циклу, люди створюють світлу матерію, бачать біле світло, а через це темна матерія маса утворюється сама. Так люди розділили світло і тьму, вони творять евволюцію Всесвіту.

Час, відстань, простір є дискретний

Розповсюдження світла відбувається за евволюційною послідовністю. Кожній якості відповідає певна кількість, виражена числом. Процес еволюції виражає певна евволюційна послідовність, яка будується за діалектикою. Будуємо евволюційну послідовність для часу.

1.Перший член початковий, позначимо через (1). 2.Другий член є заперечення першого, позначимо через (Т) (наш період = 10⁻¹⁴ сек). 3. Третій член є подвійне заперечення. Він є запереченням одного першого і одного другого, він є синтез двох. Подвійне заперечення є перехід у нову якість, він зберігає елементи і властивості попереднього стану, тобто фіксує спадкоємність. На основі цих властивостей третій член можемо прийняти рівним (2Т). Перші три члени маємо: 1, Т, 2·Т. Це є арифметична прогресія з різницею Т. Послідовність часу є: t = Т, 2Т, 3Т, 4Т … nT. n – будь-яке ціле число від нуля до нескінченності. У цих дискретних точках світ визначений, тобто існує. Іншими словами, більше зрозумілими, світло розширюється як хвиля нескінченно. Світло має подвійну природу: властивість хвилі і кванта.

Відстань, на яку світло розповсюджується за період, дорівнює часу, помноженому на сталу величину (с), яка називається швидкість світла. s = c·t. Аналогічним шляхом отримаємо послідовність для відстані: 1. Перший член початковий, (1). 2. Другий член є заперечення першого, дорівнює (d).3. Третій член є подвійне заперечення, яке є перехід в нову якість. Він зберігає елементи і властивості попереднього стану, тобто фіксує спадкоємність. На основі цих властивостей третій член приймемо рівним (2d). Маємо перші три члени: 1, d. 2·d. Це є арифметична прогресія з різницею d. Послідовність відстані є s = d, 2d, 3d, 4d … nd. n – будь-яке ціле число від нуля до нескінченності.. Квант енергії світла розширюється на нескінченну відстань. Іншими словами, хвиля світла розширюється на нескінченну відстань.

Швидкість світла с = s/T = d/T; 2d/2T; 3d/3T… nd/nT. Швидкість світла в кожний момент і на кожній відстані постійна і дорівнює 300 тисяч км/сек. Простір і час створюється через створення світла. Поняття Всесвіт точно означає, що все є світло. Світло розповсюджується із різних джерел в різних напрямках хаотично. Так у процесі еволюції Всесвіту утворюється простір, наповнений світлом із різних багатьох джерел.

Про перетворення енергії світла в масу

З енергії світла 0.3 еВ утворюється частинка нейтрино з масою (0,1 – 0,3 еВ), за законом еквівалентності (1), швидкість її близька до швидкості світла. Для порівняння, маса електрона дорівнює – 511 еВ. Мудрі слова про Брахмана згадуються, що все відбувається його волею, він є «менший від атома, але більший від найбільшого». Квант світла і нейтрино менша від атома за масою, але через світло твориться найбільший Всесвіт. Отже, простір однорідний наповнюється квантами світла і нейтрино, котрі рухаються хаотично в різних напрямках зі швидкістю, близькою до світла. За нашим висновком, простір наповнений темною матерією, яка складається з нейтрино. Нейтри́но — стабільна, електрично нейтральна елементарна частинка. (див. Нейтрино – Вікіпедія). Вона належить до групи лептонів. Швидкість руху нейтрино близька до швидкості світла. Нейтрино і відповідні їм антинейтрино беруть участь тільки у слабких та гравітаційних взаємодіях. Вони відіграють велику роль у перетвореннях елементарних частинок, у глобальних космогонічних процесах.

Властивості нейтрино. Останні експериментальні оцінки (на травень 2012), отримані в ході роботи австралійської колаборації WiggleZ на англо-австралійському телескопі засвідчують, що верхня межа маси для усіх ароматів нейтрино становить всього 0,29 еВ Установлено строге астрофізичне обмеження на маси нейтрино. Маса нейтрино важлива для пояснення феномену прихованої маси в космології, оскільки, незважаючи на її мале значення, концентрація нейтрино у Всесвіті достатньо висока, щоб істотно вплинути на середню густину речовини. Якщо нейтрино мають ненульову масу, то різні види нейтрино можуть перетворюватися один в одного. Нейтрино мають ліву спіральність, антинейтрино – праву спіральність.

Склад = елементарна частинка, родина = ферміон, група =лептон, взаємодії = слабка, гравітаційна; відкрита = 1956 рік, символ = ν, маса = дискутується, заряд = 0, спін = ½.

Темна матерія

Один із компонентів Всесвіту, існування якого виявлено лише за гравітаційним впливом на видиму матерію і на фонове випромінювання, оскільки вона не випромінює і не розсіює електромагнітне випромінювання, а також не бере участі у сильній (ядерній) взаємодії. Темна матерія містить переважно нейтрино. Синонім темної матерії є прихована маса. (див. Темна матерія – Вікіпедія). Припущення про її існування необхідне для пояснення розбіжностей між масами галактик, скупчень галактик та всього Всесвіту, виміряних за їхніми динамічними характеристиками.

На основі спостережень структур більших за розмірами галактик та їх інтерпретації у рамках теорії Великого Вибуху встановлено, що темна матерія становить 26.8% від сумарної густини усіх компонентів Всесвіту. Для порівняння, звичайна речовина становить лише 4.9% від сумарної густини Всесвіту, решта густини; – 68.3% припадає на темну енергію. Якщо не брати до уваги темну енергію, то темна матерія становить близько 80% від густини матерії Всесвіту, а звичайна (видима) матерія становить лише близько 20%. Як вважають, переважна більшість темної матерії у Всесвіті не баріонна. Вважається також, що вона не взаємодіє зі звичайною речовиною шляхом електромагнітної взаємодії, тобто частинки темної матерії не несуть електричного заряду. Небаріонна темна матерія включає нейтрино і значну частину інших частинок.

Небаріонну темну матерію прийнято класифікувати за масою частинок або дисперсійною швидкістю цих частинок (масивніші частинки рухаються повільніше). Згідно з цією класифікацією, темну матерію поділяють на гарячу, теплу і холодну темну матерію. Гаряча темна матерія містить нейтрино. Холодна темна матерія призводить до «висхідного» ієрархічного формування структури Всесвіту (спочатку формуються малі гравітаційні системи, які «зливаються» і утворюють більші гравітаційні системи), тоді як гаряча темна матерія призводить до «низхідного» формування його структури.

Реліктове випромінювання. Реліктове випромінювання в просторі підтверджує існування потоку нейтрино в темній матерії. Реліктове випромінювання походить від потоку нейтрино в просторі. Спектр електромагнітного реліктового випромінювання корелюється зі спектром абсолютно чорного тіла при температурі близько 3 градуси Кельвіна. Випромінювання є ізотропне, однорідне в просторі, існує з перших секунд Всесвіту.

Нейтрино перетворюється на частинки з більшою масою. Нейтрино в темній матерії рухаються хаотично в усіх напрямках із швидкістю, яка близька до швидкості світла, вони стикаються з іншими частинками. Нейтрино зливаються в результаті зіткнень, частинки утворюються більші за масою. Це явище симбіозу. В результаті багатьох зіткнень нейтрино утворюється нейтрон, який не має заряду, як і нейтрино. Нейтрон розпадається на протон і електрон. Так утворюються атоми водню, які найбільше розповсюджені у просторі. Подібне і схоже явище відбувається в колоїдному розчині, наприклад, молоці, про це знає кожна господарка. Якщо маленькі частинки жиру молока хаотично рухаються, то частинки зліплюються в більші, утворюються згустки жиру з великою масою. Для цього треба час і хаотичний рух. Так у Всесвіті із найменших частинок нейтрино через великий час і безперервний рух утворюються великі елементарні частинки з масою: нейтрони, електрони, протони, атоми – із них утворюються повітря, вода земля, космічні тіла. Так утворюються зорі, галактики.

Походження видів через симбіоз

Еволюційна послідовність неживих елементів з масою

Світло, створене людьми, породжує протилежність темну матерію. Енергія світла перетворюється в масу елементарних частинок, нейтрино. На основі симбіозу в процесі еволюції найменші частинки злились у великі колонії, і утворилися масивні елементарні частинки, подібно тому, як через симбіоз одноклітинні організми злились в колонії й утворилися багатоклітинні організми. Так через симбіоз виникла еволюційна послідовність із неживих елементів, з елементарних частинок, (нейтрино, нейтрони, електрони, протони, хімічні елементи), вона закінчується вірусами неживими, котрі не клітини, не розмножуються. А коли віруси попадають в клітину живого організму, вони перетворюються в живі організми, вони розмножуються. Кожний елемент послідовності походить від іншого елемента. Так нейтрони походять від нейтрино, атоми складаються із елементарних частинок нейтронів, протонів и так далі. А енергію світла створюють люди, які самі є сонце.

Еволюційна послідовність живих організмів

Всякий живий організм походить від іншого живого організму. Всякий живий організм одного виду походить від живого організму другого виду. Які види організмів є в природі? В природі є живі організми від бактерій до тварини і людини. Цю закономірність доводить синтетична теорія еволюції. Фенологічне дерево, побудоване на основі аналізу послідовностей генів РНК, показує спільне походження організмів всіх трьох доменів: Бактерії, Археї, Еукаріоти (тварини, люди). (Еволюція – Вікіпедія),

Всі види живих організмів у процесі еволюції можна представити еволюційною послідовністю, вона починається мільйони років тому з бактерій і закінчується тепер людиною. У процесі еволюції виникла послідовність із видів живих організмів, які стають складніші з часом через симбіоз, мутації. На початку послідовності, мільйони років тому, були одні бактерії, а на кінці послідовності, тепер, є бактерії і тварини, люди.

Симбіоз і еволюція

Крім ядра, в еукаріотних клітинах є безліч ізольованих внутрішніх структур, котрі називаються органелами. Мітохондрії, органели одного типу, генерують енергію, і тому вважаються силовими станціями клітини. Мітохондрії, як і ядро, оточені мембраною в два шари і мають ДНК. На цій основі запропонована теорія виникнення еукаріотних клітин в результаті симбіозу. Одна з клітин поглинула іншу, а потім виявилось, що разом вони справляються краще, ніж окремо. Така ендосимбіотична теорія еволюції. Ця теорія легко пояснює існування мембрани в два шари. Внутрішній шар походить від мембрани поглинутої клітини, а зовнішній являється частиною мембрани клітини, що поглинула, котра оточила клітину, що прибула. Також зрозуміло наявність мітохондріальної ДНК – це не що інше, як залишки ДНК клітини-прибульця. Отже, багато органел еукаріотної клітини на початку свого існування були окремими організмами, і близько мільярда років тому об’єдналися для створення клітин нового типу. Наші тіла є результат симбіозу, взаємокорисного співжиття організмів у природі. Симбіоз – це не тільки взаємовигідне співжиття різних видів живих організмів. На початку еволюції симбіоз був рушійною силою, котра звела одноклітинні організми одного виду в один багатоклітинний організм (колонію) и стала основою різноманітності сучасної флори и фауни. (Еволюція – Вікіпедія).

На початку еволюції одноклітинні бактерії утворили колонію, багатоклітинне утворення перше, щоб вижити в природних умовах. Між першим утворенням і бактеріями був симбіоз, взаємокорисне співжиття. Перше утворення давало місце життя для бактерій, було домом для бактерій, зберігало і захищало бактерії, а бактерії живили утворення своїм білком, підтримували своєю участю. Перше утворення стало біологічним першим видом, живим багатоклітинним організмом. З часом через мільйони років виник другий вид, третій і так далі, види ставали складнішими, всі вони були симбіозом між організмом і бактеріями. Другий вид походив від першого виду, третій вид походив від другого виду і так далі до теперішніх часів. І в кінці еволюційної послідовності, тепер, виникла тварина, людина. Між будь-яким видом і бактеріями існує симбіоз. Між людиною або твариною і бактеріями існує симбіоз, взаємокорисне співжиття. Людина є домом для бактерій, вона дає місце життя для бактерій, а бактерії живлять людину білком тощо. Ця послідовність видів показує, що всякий живий організм одного виду походить від живого організму другого виду. Евволюційна послідовність завершується людиною, яка творить сама світло, як сонце. Дві показані послідовності, неживих елементів і живих організмів, складають один цикл. Послідовність живих організмів створює через людей світло, а світло породжує послідовність неживих елементів з масою, з неї походить послідовність живих організмів – це є замкнений цикл. Цикл іде за циклом без кінця вічно. Ці дві еволюційні послідовності, які показані, утворюють Всесвіт, який еволюціонує.

Розширення Всесвіту

Процеси у Всесвіті відбуваються за еволюційною послідовністю, яка є арифметична прогресія зростаюча і прогресія, що убуває. Послідовність зростаюча виражає створення матерії, кількість галактик зростає, вони віддаляються, Всесвіт розширюється. Еволюційна послідовність, що убуває, виражає процес знищення того, що створено спочатку. Створення чого-небудь і знищення його – це є дві протилежні сторони в природі за діалектикою. Очевидно, щось має бути створено спочатку в природі, воно знищується потім. Отже, процес створення чого-небудь випереджає процес знищення його завжди. Це пояснює існування створеного Всесвіту. Матерія створюється в цю мить, вона знищується в наступну мить. Хто створив світ, той знищує його. Процес створення і знищення відбуваються одночасно.

У Всесвіті всі галактики взаємно віддаляються, простір розширюється в усі боки. (див. Всесвіт – Вікіпедія). Закон Габбла-Лемерта – закон астрономії, за яким швидкість взаємного віддалення галактик пропорціональна відстані між ними.

V = H·R. (1.1). V – швидкість віддалення галактики від спостерігача, R – відстань до галактики, яка віддаляється зі швидкістю V, H – стала Габбла. H = 67,77 (км/сек)/Мпк = 2,3х10⁻¹⁸ 1/сек.

У просторі Всесвіту, заповненому нейтрино, весь час народжуються і живуть галактики. Вони народжуються із темної матерії. Спостереження підтверджує, що простір є однорідний, і темна матерія є однорідна, її маса постійно збільшується, густина темної матерії в просторі однакова, кількість галактик на одиницю об’єму є однакова в середньому для всього простору, через цю властивість Всесвіт розширюється. Об’єм кулі простору збільшується при народжені нових галактик. Це подібно до того, як радіус гумової кулі збільшується, коли її наповнюють газом. Швидкість народження галактик у просторі є пропорційна об’єму простору – це зростання називається експоненціальним. Величина об’єму виражена радіальною координатою R.

Припустимо, що закон (1.1) виражається диференціальним рівнянням dR/dt = H·(Rm – R). Rm – найбільша величина відстані простору, координата зорі, яка віддаляється, вона є на краю простору. Край Всесвіту може бути як завгодно далеко від нас, скільки ми можемо придумати. Rm залежить від людської уяви, думки. Розв’язок рівняння є експоненціальна функція. Розділимо змінні рівняння та інтегруємо. dR/(Rm – R) = H·dt. – ln(Rm – R) = H·t + А. Отримаємо. R = Rm – A·exp(-t·H). Якщо R (0) = 0, то А = Rm.

R = Rm[1 – exp(-t·H)]. (1.2)

Якщо t = 1/H, це називається час Габбла, то R = (1 – 1/е)Rm = 0,63Rm. Всесвіт розширяється на таку величину за час Габбла. Цей час вважається віком Всесвіту. Припущення підтверджується на практиці законом Габбла (1.1).

Якщо в формулі (1.2) час t прямує до нескінченності, то R = Rm. Це означає, що Всесвіт буде розширятися вічно, нескінченно довго, йому не буде кінця.

При малих значеннях t експоненціальна функція (1.2) переходить у лінійну через розклад Тейлора. R = t·H·Rm. (1.3). Якщо t = 1/H, то R = Rm. Це визначає час існування Всесвіту, або час розширення Всесвіту в першому наближенні. Якщо вважати, що залежність швидкості розширення Всесвіту від відстані залишилася постійною, то величина, обернена до параметра Габбла, визначатиме вік Всесвіту. Його називають також часом Габбла. Він дорівнює приблизно 13,8 мільярдів земних років.

Експериментально підтверджено, що галактики розподілені в просторі однорідно. Всесвіт є однорідний у великих масштабах. Ці дійсні властивості пояснюють, чому Всесвіт розширюється.

Можливо, у Всесвіті відбувається періодичне стискання і розширення матерії у процесі еволюційного розвитку, подібно до автоматичної роботи серця будь-якого організму. Серце будь-якого організму має два еволюційні протилежні процеси: стискання і розслаблення. Процес розширення і стискання Всесвіту – це є дві протилежності, котрі існують в єдності й боротьбі. Якщо вік Всесвіту, який розширюється, є 13,8 млрд. років, то вік стискання галактики повинен бути близько до віку розширення Всесвіту.

Стискання Всесвіту. Галактика.

Стискання матерії відбувається в галактиках. (див. Галактика – Вікіпедія). Процес розширення і стискання Всесвіту існує в єдності. Всі зорі в галактиці стискаються, рухаються поступово до центру, в тому числі наше Сонце. Еволюція зірок багатьох галактик подібна до еволюції нашого Сонця, яка досліджена. В Сонці відбуваються процеси перетворення речовини в енергію в ядерних реакціях, при цьому Сонце повільно остигає, і в кінці перетвориться в холодний гігант. Вік Сонця, котре світить нам і буде світити, близько 10 мільярдів земних років, близько віку Всесвіту. На сьогодні вік нашого Сонця дорівнює 4,7 мільярдів років. В кінці еволюційного циклу Сонце охолоне, наблизиться до центру, перестане випромінювати енергію і світло, погасне, Сонце щезне.

Стан зорі й галактики є невизначений у центрі галактики

Відстань від зорі галактики до центра галактики (х) зменшується за еволюційною послідовністю арифметичною прогресією, що убуває (2.1). Приймемо, що координата центра галактики (х) дорівнює нулю. х = 0. Кількість матерії зорі зменшується за еволюційною послідовністю, розміри зорі зменшуються до розмірів атома в центрі галактики. Ці властивості зорі як атомної системи дають можливість застосувати співвідношення невизначеності для вивчення стану зорі. Співвідношення невизначеності: ∆x ∆p ≥ ћ. Якщо вимірювання координати (х) відбувається з точністю ∆x і якщо одночасно відбувається вимірювання імпульсу (р) з точністю ∆p, то добуток цих двох помилок відповідає виразу: ∆x ∆p ≥ ћ. Імпульс (р) є добуток маси і швидкості. Це співвідношення означає, що (x) і (p) не можуть отримувати одночасно визначені значення. Якщо значення (x) визначено, тобто ∆x = 0, то ∆p дорівнює нескінченності. Значить, (р) не має ніякого визначеного значення. І навпаки. Якщо (х) і (р) невизначені у відомих границях ∆x і ∆p, то між ними має місце співвідношення невизначеності. Із нього виходить, чим менше ∆x, тобто точніше локалізоване тіло, тим більше ∆p, тобто тим більша невизначеність імпульсу.

Координата зорі Х = 0. Якщо зоря локалізована точно в центрі в точці х = 0, тобто координата (х) визначена, то імпульс її дорівнює нескінченності, тобто імпульс невизначений. Маса зорі є невизначена. Тому не можна знати стан зорі й галактики в центрі галактики. У зв’язку з невизначеністю імпульсу і маси зорі, можна сказати, що існуванню зорі немає кінця, не можна сказати, що існуванню зорі є кінець. Всі зорі Всесвіту приходять до точки центру галактики в свій час, тому можна сказати, що існуванню Всесвіту немає кінця.

Вважається, в центрі кожної галактики є гіпотетична «чорна діра», з якої матерія не повертається, тобто матерія зникає. Вважається, маса матерії в чорній дірі величезна, прямує до нескінченності. Правильніше говорити, маса матерії в чорній дірі невизначена. (Див. Чорна діра – Вікіпедія). Зорі в центрі галактики зникають через вік циклу близько 10 – 13 мільярдів років. Потім починається новий цикл. Існуванню Всесвіту немає кінця. Згідно з індуїстським вченням, у світу немає початку і кінця, він розвивається циклічно. Це астрофізичне дослідження підтверджує це положення вчення. Порфирій Іванов стверджує, що стан світу є невизначений у кінці. Ми не можемо знати, що буде в кінці. Іванов. 7910:149.

При якій мінімальній координаті й масі частинки світ визначений і еволюціонує? Попередні дослідженн показали, що маса є еквівалентна енергії кванта видимого світла близька до 1 еВ, тобто маса спокою близька 1 еВ. Відповідна координата Х = cT = 10⁻⁷ м.

Люди на Землі створюють світло сьогодні, з якого буде створена наступна зоря, як Сонце, і багато інших зірок, галактик через мільярди років.

Закон збереження. Всі тіла скупчення рухаються до центра галактики з якогось моменту часу, обертаючись навколо центра. Зменшення відстані між будь-яким тілом і центром галактики є природний процес. Це є процес стискання, протилежний до взаємного віддалення галактик, ці процеси існують в єдності, один без іншого не існує. Знищення є протилежністю створення матерії. Очевидно, скільки матерії створилося, стільки буде знищено. Закон збереження існує. Матерія не виникає і не зникає в природі, а один вид перетворюється в інший. Причина і рушійна сила еволюції є в самій природі.