Вишивка/Низь

Подільська вишиванка низинкою, виставка Музею Івана Гончара

Розета. Поперечна низь.

Поперечна низь. Зворотний бік.

Низинка. «Занизування, «низь», «низинка» є одним із стародавніх способів шитва, дуже подібним до ткання, й очевидно, він походить від останнього. Низь – це єдина техніка, коли лицевий бік узору утворюється з вивороту. На голку набирають завжди непарну кількість горизонтальних ниток і вишивають по всій ширині малюнка з покрайницею. У комплексі з низинкою часто застосовували техніки «в прикріп» і лічильна гладь. У першій з них обриси орнаментальних мотивів творили простою низинкою, а проміжок посередині заповнювали прикладеною поверх ниткою, що прикріплювалася до тканини способом «у прикріп». Іноді проміжки, які утворювалися у низинній рамці полотна, зашивали лічильною гладдю. Техніка була відома і використовувалася майстринями на поділлі (нині Вінницька, Хмельницька, Тернопільська області) та на Гуцульщині.

Техніка «низью» поділялася на декілька видів за характером виконання або орнаментальних особливостей:

• «кругла низя» – орнаментальні елементи виконані двома паралельними смужками, замість однієї;
• «лиса низя» – величини в орнаменті зашитих і вільних смуг рівнозначні;
• «страпата низя» – називалася так від присутності зубців у орнаменті;
• «низя з лиця шита» – наслідує звичайну низь і відмінна тим, що шиється з лицьового боку, при цьому не звертається увага на зворотній бік;
• «сліпа низя» – ймовірно тому, що між орнаментальними елементами залишалися досить малі проміжки тла;
• «дрібна» – вишивка низзю з дуже дрібним орнаментом тощо.

Сьогодні використовуються назви: «низь», «низинка замкова», «низь поперечна», «низь повздовжня».