Житіє святого Сергія/Глава V
ГЛАВА V. ЮНИЙ ПОСТРИЖЕНИК (1342)
<< ГЛАВА IV | ЗМІСТ | ГЛАВА VI >>
Муж розуму духовного. Ігумен Митрофан. Постриження в пустельній церковиці. Знамення благодаті Божої. Інок перший і останній. Прощальна бесіда юного інока з Євангельським отцем. Сергій Богомудрий.
Радуйся, юность твою в ціломудріє обучивий,
Радуйся, яко діву чисту нареченому Христу себе обручивий!
Акафіст 2. Ікос 2
«Всі вчинки Варфоломія, протягом всього його життя, - говорить святитель Платон, - показували, що він був муж високого розуму і розсудливості духовної». Розсудливість - дар безцінний, і святі отці почитають його вище всіх добродійств. За словами преподобного Іоанна Листвичника, «розсудливість... в тому полягає і пізнається, щоб точно і вірно постигати Божественну волю у всякий час, в усякому місці і в усякій речі. Вона знаходиться в одних лише чистих серцем, тілом і вустами. Воно народжується від послуху і смирення, після великого подвигу в повному відкиненні своєї волі і розуму. Тим більш достойне подиву, що Варфоломій сподобився цього дара з юності, - так чисто було серце його, так була смиренна і проста його прекрасна душа!
«Розсудливість в новоначальних є істинне пізнання свого устрою душевного», – говорить Листвичник. У випробуванні самого себе знайшовся цей духовний дар і в юному Варфоломії. Як гаряче не жадав він облачитися в ангельській образ, але не спішив виконанням свого сердечного бажання. Він почитав безосновним ділом зв'язати себе обітницями чернецтва перше, ніж привчить себе до строгого виконання всіх уставів чернецького життя, до всіх трудів і подвигів не тілесного тільки, але і внутрішнього, духовного, діяння. Тільки тоді, коли він достатньої випробував себе в усьому цьому, він став наполегливо просити Господа, щоб удостоїв його так давно бажаного ангельського образа.
В одній з обителей поблизу Радоніжжя, може бути в тому ж Хотьковому монастирі, жив смиренний старець ігумен на ім'я Митрофан. Невідомо, коли Варфоломій з ним духовно зблизився; може бути, це відбулось ще раніше віддалення його в пустелю, може бути навіть, що Митрофан інколи відвідував Варфоломія в його пустельному усамітненні і служив для нього Божественну літургію в його церквиці, – блаженний списатель життя його нічого не говорить про це. Він говорить тільки, що подвижник попросив Митрофана прийти до нього в пустелю і невимовно обрадуваний був його відвідинами. Він зустрів ігумена як дорогого гостя, Самим Богом посланого, і наполегливо просив його пожити з ним скільки-небудь у його келії. Добрий старець з охотою згодився на це, а Варфоломій, дивлячись з благоговінням на добродійне життя його, приліпився до нього всією душею, як до рідного батька.
Через деякий час блаженний юнак у смиренні схилив голову перед старцем і став просити його про постриження. «Отче, – так говорив Варфоломій, – сотвори любов ради Господа, облачи мене в чин іноцький, возлюбив я цей чин від юності моєї і з давнього часу прагну постриження. Тільки воля батьків моїх довго мене від цього утримувала, але тепер, слава Богу, я від всього вільний і, як олень, жадаючий джерел водних, всією душею жадаю іноцького пустельного життя».
Не став суперечити старець ігумен його благочестивому бажанню; він пішов одразу в свій монастир, взяв там кількох із братій і все, що необхідно було для постриження, і повернувся до відлюдника. 7 жовтня 1342 року в убогій церквиці пустельника звершилось постриження двадцятитрьохрічного юнака. В цей день свята Церква святкує пам'ять святих мучеників Сергія і Вакха, за звичаєм того часу, Варфоломію і було дане ім'я Сергій.
Завершивши обряд постриження, Митрофан звершив Божественну літургію і приобщив нового інока Святих Христових Таїн. І виповнився благодаті Святого Духа новопострижений, і повіяло в церкві невимовним благоуханням, і поширилось це дивне благоухання навіть за стіни храма пустельного... Так розповідали про це в подальшому самі свідки цього чуда, прославляючи Бога, прославляючого угодників Своїх.
«І був Сергій перший постриженик своєї усамітненої обителі, перший починанням і останній мудруванням, перший по ліку і останній по тим смиренним трудам, які сам на себе покладав; можна навіть сказати, що він був і перший і в той же час останній, тому що хоч і багато після нього в тій самій церкві приймали постриг, але ні один не досяг міри його духовного зросту. Багато так же починали подвиг, але далеко не всі так і закінчували; багато було у Сергія учнів, багато підвизалось і після нього в його обителі добрих іноків, але ніхто не міг зрівнятися з ним, для всіх і назавжди він залишився зразком досконалості іноцької! З постриженням він не тільки відложив власи глави своєя, але і з відняттям власів відсікав назавжди і всяке своє хотіння; знімаючи мирські одежі, він в той же час знімав і старої людини, щоб одягнутися в нового, ходячого в правді і преподобії істини; перепоясуючи чресла свої, він уготовляв себе до мужнього подвигу духовного; відрікаючись від усього, що в світі. він, наче б то оновляємий юністю орлиною, летів на висоту споглядань духовних»
Так розмірковує про свого великого вчителя його достойний учень, преподобний Єпіфаній, а хто краще і ближче нього міг оцінити подвиги його улюбленого авви?
Сім днів провів новопострижений Сергій не виходячи зі своєї церквиці; кожен день старець ігумен звершував Божественну літургію і приобщав його Святих Христових Таїн, і в усі ці сім днів Сергій нічого не їв, крім просфори, яку давав йому той, хто його постригав. Щоб зберегти бодрим і зосередженим розум свій, Сергій ухилявся від усякого діяння; з його вуст не сходили псалми і пісні духовні; утішаючи ними себе, він славословив Бога і взивав до Нього з глибини вдячного серця: «Господи, возлюбив благоліпство дому Твого і місце оселі слави Твоєї (Пс. 25, 8) …дому Твоєму личить святиня, Господи, в долготу днів (Пс. 92, 5). Коли возлюбленна оселя Твоя, Господи сил! Жадає і кінчається душа моя у дворах Господніх, серце моє і плоть моя возрадувалися о Бозі живому. Бо птиця – душа моя – обрете собі храмину, і горлиця – гніздо собі, де положить пташенята свої… Блаженні живущі в домі Твоєму, на віки віків восхвалять Тя! (Пс. 83, 1–5). Яко краще день один у дворах Твоїх паче тисяч: зволив примітатися в дому Бога мого паче, ніж жити мі в оселях грішників (Пс. 83, 11.)». Так раділа тоді душа Сергієва і горіла божественним вогнем!
Мир не знає і не може знати тих благодатних утіх, які ниспосилаються від Бога трудникам спасіння. Мир видить тільки жорстокість і тісноту шляху іноцького і, не жадаючи розлучитися зі своїм широким шляхом, відвертається подвигу чернечого, називаючи його безплідним, нерозумним, навіть злочинним самознущанням... Не будемо говорити йому про те, що йому не дуже зрозуміло: сліпому безплідно говорити про красу квітів, але хай би світ уважніше придився хоч тільки до плодів подвигів іноцьких, і тоді б він пізнав їх велику силу в житті нравному і не став би називати їх безплідною вправою... «О ви, – так взивав колись Московський святитель Платон, – о ви, яких думка потьмарена і серце розслаблено! Прийдіть і подивіться на угодника Божого Преподобного Сергія! Що ж? Хіба даремно він стільки у подвигу добродійства трудів уживав? Хіба марні були ті сльози, той піт, який він проливав і ними напував насаджену в душі своїй Божественну зернину? О – ні! Ось скільки віків пройшло, а ім'я його все так само любо у вустах наших, пам'ять його благословенна і сліди життя його святого досточтимі». Чому? Тому, що при співдії благодаті Божої його подвиги преобразили всю нравну природу його і повернули йому первісну чистоту і невинність, вічне блаженство і високе Богоподібне достоїнство - все те, що втрачено було першим Адамом і куплене для всіх нас безцінною кровію другого Адама - Господа Ісуса!
Сім днів протікли як один день, настав час Сергію розлучитися зі старцем ігуменом.
– Ось, отче, – з тихим смутком сказав тоді юний інок своєму отцю євангельському, - ти вже уходиш і залишаєш мене одиноким в цій безлюдній пустелі... Давно я жадав усамітнитися і завжди просив про те Господа, згадуючи слова Пророка: «Се удалився тікаючи, і водворився у пустелі...» І благословен Бог, не залишивший без виконання молитви моєї; славлю Його доброту, що не залишив мене цієї милості - жити в пустелі і безмовствувати... Ти уходиш звідси, отче, благослови ж мене, смиренного, і помолись про моє усамітнення... Врозуми мене жити тепер у самотності, як Господу Богу молитись, як уникати шкоди душевної, як противитись ворогу і помислам гордині, від нього посіюваним... Адже я ще новоначальний інок, я мушу в усьому просити поради в тебе!»
Подивувався старець смиренномудрості свого новопострижена. «Мене грішного хіба, питаєш про те, що сам не гірше мене знаєш, о чесна голово! – сказав Митрофан. – Ти вже привчив себе до всякого подвигу, мені залишається тільки побажати, щоб Господь Сам врозумив тебе і привів у довершену міру віку духовного».
Старець побесідував з ним ще трохи про різні випадки в житті духовному і зібрався в путь. Сергій припав до стоп його і ще раз, на прощання, просив благословити його і помолитися за нього «Молись, молись, отче, – говорив він, – щоб Господь послав мені сили противустати брані плотській і спокусам бісовським, щоб зберіг Він мене і від лютих звірів серед моїх пустельних трудів».
– Благословен Бог, – сказав йому старець, і впевнена віра чулася в його словах, – Він не попускає нам спокус вище сил наших; Апостол говорить за всіх нас: «Все можу у зміцнюючому мя Господі Ісусі» Відходячи звідси, я предаю тебе в руки Божі, Бог буде тобі пристановище і сила. Він поможе тобі устояти проти підступів ворожих. Господь любить тих, хто благодогоджає Йому, Він збереже і твоє входження віднині і до віку.
На завершення своєї бесіди Митрофан сказав Сергію, що на місці його пустельножительства поширить Господь обитель велику і імениту, з якої пронесеться слава імені Божого далеко в усі сторони. Потім він сотворив коротку молитву, благословив свого постриженика і удалився.
І лишився Сергій один в своїй улюбленій пустелі, залишився без попередника і сподвижника, без наставника і без помічника, з єдиним Богом всюдисущим і ніколи не полишаючим тих, які для Нього все полишили... Чиста і світла була його добра душа, проста і відкрита благодаті Божій, і Бог тайними спрямуваннями Своєї благодаті Сам направляв молодого подвижника в його боротьбі з спокусами, які, за планом Божественного домоустрою нашого спасіння, неминучі і для самих чистих душ... І воістину Сергій явився мужем Богомудрим, як іменує його свята Церква; проходячи шляхом древніх святих Отців-пустельників, першоначальників життя чернечого, він, подібно ним, був умудряємий не стільки від людей, скільки від Бога Самого, і, збагатившись цим небесним скарбом мудрості Божественної, умудряв потім і інших до спасіння.