ГЛАВА XII. ПРОРОЧЕ ВИДІННЯ І ПОСЛАНЦІ ВІДДАЛЯ (1372)

<< ГЛАВА XI | ЗМІСТ | ГЛАВА XIII >>

Обранці Божії. Птахи небесні. Радість про Господа. Гості зі Сходу. «Патріарші поминки». Здивування старця. Патріарше послання. Благословіння святительське. Початок гуртожитку. Нові чини і послушання. Списання книжне. Книгозбірня. Число братії зростає. Заповідь сторонньоприємства і обітниця старця.

Радуйся, преблагий і добрий наставниче іноцтва,

Радуйся, образ пустинножителів і устроїтель спільного житія

(Акаф. 1. Ик. 12)

Дивний Бог у святих Своїх! Прославляючи Своїх обранців, Він через них же устроює і наше спасіння. В історії Церкви Божої ми постійно бачимо приклади такого піклувального промислу Божого, а у важкі для Церкви часи, коли благопотрібна була особлива поміч Божа для укріплення віри православної в серцях людських чи коли нечестя людське грозило подавити собою благочестя і віру православну, - в такі важкі часи Бог нарочито посилав особливих обранців Свої, котрі, будучи преісполнені благодаті Божої, своїм дивним життям, своїм смиренням пригортали до себе серця людей і робились наставниками і провідниками в духовному житті для всіх, хто шукав очищення від пристрастей і спасіння душі своєї. Цілі тисячі монаствуючих виховувались під їх духовним проводом і потім розходились в різні сторони, засновували свої обителі - в свою чергу робились також наставниками інших в іноцькому житті, ділились доброю порадою духовного досвіду і з мирянами, були обираємі в сан святительський чи виходили на проповідь Євангелія до невірних в істинного Бога. Яке ж було їх смирення, коли їм і на думку не спадало, що вони звершують велике діло Боже, що з їх усамітнення, з їх пустель обильним потоком розливається світло благодатне по поверхні їх рідної землі! А між тим саме через них-то благодать Божа і відбирала чисту пшеницю від терня, виділяючи і привертаючи до Христа Спасителя всіх здатних сприйняти в своє серце благодатне сім'я слова Божого і зробитись синами Царства Божого.

Одним з таких великих обранців Божих був і Преподобний батько наш Сергій. Йому судилося обновити дух подвижництва на землі Руській, запалити благодатний вогник у багатьох віддалених краях Руської землі і через те зробитись духовним родоначальником незліченного лику монаствуючих. Справедливо через це говорять, що він був для північної, Московської, Русі тим же, чим були для південної, Київської, Русі Преподобні Антоній і Феодосій.

І Богу вгодно було утішити ще при житті смиренного подвижника Радонезького пророчим откровенням про майбутнє багаточисельне духовне його потомство. Це було незадовго до введення в його обителі уставу гуртожитнього, котрий справедливо почитається образом найдосконалішого іноцького життя в усіх православних обителях.

Святому ігумену було вже за п'ятдесят літ. Біля тридцяти років він вже підвизався на Маківці. Звідусіль стікались до нього шукачі безмовства під його крівлю, і монаствуючі, залишаючи свої попередні обителі, вважали для себе більш корисним жити в послуху такого авви. Такий був Смоленський архімандрит Симон, такий був і брат Преподобного Степан, котрий залишив ігуменство в Богоявленському монастирі і жив тепер в обителі Сергієвій разом зі своїм сином Федором. І Преподобний Сергій, видячи над своєю обителлю благословіння Боже, ще з більшою старанністю і наполегливістю молився про успіх братії. І ось одного разу, глибоко ввечері, коли він звершував своє звичне молитовне правило і весь був заглиблений у сердечну молитву за духовних час своїх, раптом він чує голос, котрий звав його по імені: «Сергій!» Здививувався Преподобний такому незвичному зову в тиші нічній; сотворивши молитву, він відкриває віконце своєї келії і видить дивне видіння: в висоті небес сяє чудове світло і розганяє пітьму нічну, так що стало світліше дня, а невідомий голос знову говорить йому: «Сергій! Ти молишся про дітей твоїх духовних - Господь прийняв твою молитву. Подивись навколо - видиш, яка кількість іноків зібрано тобою під твою руку в ім'я Живоначальної Трійці!».

І Сергій видить перед собою багато чудових птахів, ніколи до того часу їм не бачених; вони літають не тільки по всьому монастирю, але і навколо огорожі його, - літають і співають невимовно солодко...

А він знову чує таємничий голос з висоти небес: «Так примножиться стадо учнів твоїх, і після тебе не зменшаться вони, так чудно вони будуть прикрашені різними добродійствами, якщо тільки захочуть послідувати стопам твоїм!».

Небесна радість наповнила серце смиренного Сергія: пророче видіння стосувалось не його одного, але і всього улюбленого ним братства, всіх дорогих чад його по духу, і він побажав розділити свою духовну радість з ким-небудь з дійсних учнів своїх. В сусідній з ним келії жив Смоленський архімандрит Симон, його і запросив Преподобний бути учасником чудного видіння.

Здивований несподіваним зовом ігумена у нічний час, Симон поспішив на його голос, але не сподобився повного видіння і тільки встиг видіти деяку частину чудного світла. Тоді Преподобний повідомив йому все, що сам чув і бачив, і обидва вони, по слову Псалмоспівця, зраділи о Господі з тремтінням ...

Читаючи цю розповідь, невільно озирнешся на теперішні околиці Лаври: ось Віфанія, ось Гефсиманія, Печери, Кіновія, а там, в хащі лісовій, - усамітнена пустеля Святого Духа Утішителя; всі ці обителі як діти на виду у своєї матері - славної Лаври Сергієвої, але не забудемо, що це діти молодші, сто років назад їх ще не було; а скільки обителей було засновано протягом п'ятисот років синами обителі Сергієвої! Нижче ми побачимо, що ще за життя угодника Божого його учнями було засновано до двадцяти п'яти монастирів, а потім число їх виросло до семидесяти.

Але для вищого духовного преуспіяння самих учнів Сергієвих їх святому наставнику треба було зробити дещо дуже важливе в устрої монастирського життя. До цього часу кожен брат сам піклувався про все необхідне для життя, а тому кожен мав свою власність, і, може бути, деякі, подібно архімандриту Симону і схимникам-воїнам Пересвіту і Ослябі, приносили з миру засоби для життя. Такий порядок відкривав шлях заздрощам, любостяжанню і возвеличуванню одних над іншими; щоб усунути всі поводи для підсилення у середовищі братії таких вад, треба було ввести в обителі гуртожиток. Вперше в руських обителях було введений гуртожиток Преподобним Феодосієм Печерським, але до часу Преподобного Сергія мало-помалу гуртожитні порядки в наших обителях ослабли і забулись. Іноки того часу, через недостатнє розмірковування духовне, не любили гуртожитку. Багато стоїло трудів пастирям Церкви і після того устрояти життя апостольської общини в обителях. Ось, може бути, причина, чому Преподобний Сергій, завжди лагідний і смиренний серцем, завжди схильний зглянутися на немочі братії, наскільки можливо це зробити без збитку головним вимогам іночого життя, не наважувався сам, своєю особистою волею, без особливої вказівки згори ввести гуртожиток в своїй обителі. Тим не менше саме йому, а не кому-небудь іншому судив Господь відновити суворі гуртожитні устави в монастирях північної Русі. І дійсно, ми бачимо, що в тих обителях, які засновані були його учнями, як-то: Пешношській, Андрониковій, Симоновській – гуртожиток був введений при самому заснуванні цих обителей, і це зроблено, звісно, по заповіді Преподобного Сергія. Промисел Божий поміг йому ввести общежитійний устав і в його Лаврі, - допоміг зовсім несподіваним чином.

Близько 1372 року в його обитель прибув один грецький митрополит у супроводі кількох греків, з Царгороду. Вони оголосили святому ігумену, що «Вселенський Патріарх Константинопольський Кир Филофей благословляє його і посилає йому поминки – хрест, параманд і схиму, разом зі своїм писанням».

Зніяковів смиренний Сергій: чи думав він, щоб ім'я його було відомим Вселенському Першосвятителю? Цілі три тисячі верст відділяли його скромну пустелю від Царгороду, та і хто він, щоб удостоїтись такої великої честі від Патріарха Вселенського?

– Дивіться, – сказав він патріаршим посланцям, – чи не іншому кому ви послані? Хто я, грішний, щоб мені отримувати поминки від Святійшого Патріарха?

– Ні, отче святий, – відповідали вони, – ми не помилились. Ми добре знаємо, що до тебе послані, а не до іншого кого, адже ти Сергій Радонізький?

– Так, я грішний чернець Сергій, – сказав він.

– Тебе-то ось і благословляє святійший Филофій, Вселенський Патріарх, – підтвердили прибульці.

Тоді ігумен поклонився їм до землі. Він пригостив їх пустельним обідом і, запросивши відпочити в обителі, наказав братії заспокоїти далеких гостей, а сам, не розкриваючи послання патріаршого, поспішив у Москву, до Святителя Олексія: смиренний пустельник не зважився прийняти дарів Патріарха без благословіння свого святого друга і Архипастиря. Явившись до нього, Преподобний розповів про прибульців і подав йому Патріаршу грамоту. Митрополит звелів прочитати її, і було читано наступне: «Божою милістю Архієпископ Костянтинограда Вселенський Патріарх Кир Филофій, про Святого Духа сину і сослужебнику нашого смирення Сергію: благодать і мир, і наше благословіння хай буде з вами. Чув бо що по Бозі життя твоє добродійне, і зело похвалив, і прославив Бога, як рече Господь: хай засяє світло ваше перед людьми, хай видять ваші добрії діла, і прославять Отця вашого, Іже на небесах. Але єдиної главизни (правила) ще не вистачає тобі: бо не гуртожиття стяжаєте. Адже відаєш, Преподобний, і сам Богоотець Пророк Давид, іже вся обсязавий (дослідивший) розумом, ніщо інше не зміг так похвалити, тільки: що добре, чи що гарне, але як щоб жити братії вкупі. Тому ж і я пораду благу даю вам: послухайте убо смирення нашого, яко та складете спільне життя, і милість Божа на вас і Пречистої Богородиці, і всіх святих, і наше благословіння і молитва та є з вами».

– Ти що ж звелиш, владико святий? – спитав Преподобний Сергій Святителя Олексія, коли було прочитане це послання.

– Сам Бог прославляє славлячих Його, – відповідав Митрополит, – Він сподобив і тебе такого блага, що ім'я твоє і твоє святе життя стали відомі в такій далекій країні, і навіть сам Вселенський Патріарх шле тобі поради на спільну користь. Чи можемо ми запропонувати тобі кращу пораду? Ми дуже вдячні Святійшому Патріарху за таку пораду, і що він велить і благословляє, то благословляємо і ми.

Для смиренного ігумену цих слів було достатньо, щоб знати волю Божу. Повернувшись з Москви, він об'явив братії бажання Патріарха і Митрополита. Пустельники з радістю згодились на впровадження в обителі гуртожитку. Правда, і між ними знайшлись незадоволені, але вони не стали заперечувати, тому що неможливо ж було іти проти волі Патріарха і Митрополита, їх було небагато, і деякі з них скоро залишили обитель.

Тепер Преподобний Сергій з усім старанням зайнявся устроєнням повного гуртожитку в своєму монастирі. Немало нових трудів і клопотів лягло на нього при запровадженні нових порядків в обителі. До цього часу він міг не перейматися житейськими потребами всього братства, тому що кожен піклувався сам для себе, до нього приходили більше за духовною порадою, для откровення йому своїх помислів, своїх скорбот і потреб духовних; тепер приходилось піклуватись і про поживу, і про одежу, і про все необхідне для братії. Мати свою власність чи називати що-небудь своїм було строго заборонено, і тому кожен йшов зі своєю потребою до ігумена. Трудитись повинні були всі здатні до труда, за виключенням, звісно, престарілих і хворих, до яких були приставлені послушники, але приклад трудолюбства подавав всім святий ігумен.

Гуртожиток вимагав облаштування особливих приміщень для їдальні, хлібопекарні, амбарів, кладових і подібного. І все це було влаштовано.

Відповідно гуртожитньому уставу розподілені були і посади між старійшою братією. Самий поважний з братії, що користувався загальною повагою, був поставлений келарем. Ця посада відома від самого заснування чернецтва в Росії: вона започаткована Преподобним Феодосієм Печерським. Келарь в наших древніх монастирях виконував обов'язки казначея, економа і благочинного, він був у монастирі другою особою після настоятеля, а в той час, коли монастир мав вотчини, келарь завідував їми - і всім хазяйством, і судовими справами. Одним з перших келарів в обителі Преподобного Сергія був Преподобний Никон. Списатель житія його говорить: «І умисли Сергій сього пастиря обителі оної поставити замість себе, єже і бисть, і устрояє його в служінні, яко бути йому другим по настоятелю. Блаженний же Никон милосердя на всіх просто маючи, і єже до кінца тихо і людинолюбно про всіх бо завжди піклувашеся, благоразумне же і великодушне тим служачи, і премудре їх втішаючи, і коєгоже нестачу подаяннням виповнюючи. Ніхтоже їм із братії презираєм буваше, і тілько, яко ні від родитель ніким удобно таковая до чад сотворити, єліка він до братії творяше». Таке усердя Преподобного Никона багато радувало його великого старця ігумена.

Найбільш досвідчений у духовному житті, відрізнявшийся смиренномудрієм і лагідністю старець був призначений духівником для всієї братії. З перших духівників Троїцької Лаври відомий був преподобний Савва, в подальшому засновник Сторожевського Богородичного поблизу города Звенигорода монастиря. Пізніш духівником був преподобний Єпіфаній, премудрий списатель житія Сергієвого.

Для підтримання порядку і благочиння в церкві під час Богослужіння був обраний екклезіарх. На ньому лежало спостереження за точним виконанням церковногоу устава, він запитував у ігумена благословіння починати благовіст до Богослужіння і взагалі проходив послух нинішнього уставщика і частково різничого. Таким екклезіархом був, наприклад, преподобний Симон, один з наближених учнів Преподобного Сергія.

У екклезіарха під рукою був параекклезіарх, або пономар, котрий називався також кадиловжигателем. На ньому лежало, як видно з самої назви, берегти в церкві бездоганну чистоту; він запалював і гасив лампади і свічі, готував кадило, завідував звоном за вказівкою екклезіарха і подібне.

У підпорядкуванні тому ж екклезіарху був і канонарх, котрому доручено було відати крилосний послух і берегти Богослужбові книги. Співати на крилосі зобов'язані були всі до того здібні.

Що стосується до устава богослужебного, то, ймовірно, спочатку використовувався в обителі Сергієвій устав Студійський, як найбільш простий і нескладний. Але з заснуванням гуртожитку в Троїцькій обителі введений був устав Єрусалимський (обителі преподобного Савви Освяченого), так як в цей час в ній було вже достатнє число священників, котрі могли без потреби здійснювати Богослужіння хоча б щоденного з більшою урочистістю - по Єрусалимському уставу.

За виконанням правил гуртожитку строго спостерігав сам Преподобний Сергій. Від начальствуючих він вимагав бути лагідними і милостивими до підлеглих, а братії заповідав бути в безперечному послуху у начальствуючих. Хода у всіх мала були тиха і спокійна, з нахиленою головою, щоб зовнішність відповідала внутрішньому смиренню. У вільний час братія повинна була знаходитись у своїх келіях, ащоб руки їх не були праздні, повинні були займатися рукоділлям, або, як говорять іноки, «поділлям», тому що справжнє «діло» інока – спасіння своєї душі. Одним з важливих келійних послухів, судячи по залишившимся у Лаврській бібліотеці і ризниці пам'ятникам, було «списання книжне» і перепліт рукописів у шкіру. Життєписатель учня Сергієвого Опанасія, в подальшому засновника Висоцького монастиря, говорить, що Сергій особливо любив Опанасія за його трудолюбство в переписуванні книг. І тепер в Лаврській ризниці можна видіти Євангеліє Преподобного Никона, на пергамені, малої міри, з написом на ньому: «Євангеліє четвертне, на харатьї, Никона чудотворця. А не віддати його нікому», Служебник, писаний, можливо, для Преподобного Сергія рукою Преподобного Никона в 1381 році, на пергамені, в 12-ту долю. В бібліотеці Лаври також збереглось кілька дорогоцінних рукописів від часів Преподобного Сергія. Деякі з них принесені з Ростова, де в той час процвітало книжне вчення в обителі Григорія Богослова і звідки прийшов до Преподобного списатель житія його Єпіфаній Премудрий, а інші рукописи писані в самій обителі Сергієвій або ж відносяться до більш раннього часу і дорогоцінні для нас тому, що вони бували в руках угодника Божого, по ним він молився, читав братії повчання і сам повчався в слові Божому. Такі: на пергамені П'ятикнижжя Moйceєве (№ 1), зібрання деяких книг Старого Заповіту (№ 2); «Паремійник» (№ 4); Євангеліє (№ 5); Повчання Єфрема Сиріна (№ 7); 16 Слів святого Григорія Богослова (№ 8), з чудовою заглавною заставкою з перевитих фігур з фарбами і з написом: «Єлисеївської», – може бути, цей рукопис належав преподобному Єлисею, учню Преподобного Сергія; Івана Золотоуста (№ 9); «Золотий Ланцюг» (№ 11); два збірника (№ 12 и 13); Пандекти Никона Чорногорця (№ 14), «Мірило Праведне» (№ 15). З Богослужбових на пергамені помітні «Кондакар» XII століття, з крюковими нотами, по котрим співали при Преподобному Сергії, і «Стихірар», писаний преподобним Єпіфанієм, як видно з його підпису на першій сторінці: «многогрішний раб Божий Єпіфан недостойний…» (далі важко прочитати). Під 12 травня, на пам'ять святого Єпіфанія Кіпрського, підписано: «пане святий Єпіфанію Кіпрський, зіменниче мій, елейсон мі». З рукописів на папері згадаємо «Потребник», по котрому тоді постригали іноків (№ 229), і «Слова Постничеські Преподобного Ісакія Сиріна», писані при Преподобному Сергії, в 1381 році (№ 172). Деяких дорогоцінних рукописів збереглись одні заголовки в описах древніх, такі: «два служебника на харатьї», згортки на деревці, Чудотворця Сергія; Євангеліє в десять на папері Ісакіївське Мовчальникове; Псалтир в півдесять на папері, лист Ісакія Мовчальника учня Преподобного Сергія. Від часів Преподобного Никона також збереглось кілька рукописів, з котрих тут згадаємо тільки дві – «Листвицю», списану «рукою грубого і худого, стороннього і останнього в іноцех, смиренного многими гріхами Варлаама», в кінці книги смиренний інок приписав: «О лінивий Варлааме, готовся до ран. Близький є кінець». Але особливо примітний з числа збережених від часу Преподобного Никона інший рукопис - Псалтир з послідуваннями, писаний коло 1428 року, винахідливість писаря в почерках і художнє виконання фарбами з золотом різних заставок вражаючі! Але звертаємось до правил гуртожитку в пустелі Сергієвій.

Одежу і взуття іноки отримували від монастиря. І Єпіфаній і Преподобний Йосип Волоколамський свідчать, що сам ігумен Сергій шив одежу і взуття для братії; через це можна думати, що була майстерня для виготовлення їх. Без особливої потреби виходити за ворота монастирські заборонялось. Правило строго виконувалось братією не тільки за життя Преподобного Сергія, але і після кончини його. Коли Преподобний Пафнутій Боровський приходив в Троїцький монастир помолитися Святій Трійці і чудотворцю Сергію і, виконавши своє бажання, намірений був повернутися в свою обитель, тоді братія вийшли було проводжати преподобного богомольця за ворота монастирські, але, згадавши заповідь Преподобного отця свого Сергія не виходити за ворота, тут же зупинились і, помолившись, простились з Преподобним Пафнутієм.

Коли завершився благоустрій обителі, то ще більш виросло число її братства, і вона стала всім виповнюватись. А щоб надлишок не призвів з собою нерадіння чи не подав приводу для зависті і осуду, щоб, навпаки, він послужив для примноження благословіння, мудрий розпорядник ввів в обителі сторонньоприємство. Він вважав цю установу настільки важливою для обителі, що в пророчому дусі підкріпив свою волю відносно цього особливою обіцянкою Божої опіки. «Якщо ви, діти, – так говорив він братії, – цю мою заповідь збережете без роптання, то і по відходу моїм від життя цього обитель процвіте і на многії літа незруйнована постоїть благодаттю Христовою». Рука Сергієва простягнута була до нужденних, по красномовному виразу блаженного Єпіфанія, як ріка многоводна, тиха струями, і якщо кому доводилось в зимовий час від сильного морозу, чи глибоких снігів, чи бурхливої заметілі залишитись в обителі довше звичайного, то на весь час перебування свого в ній він отримував все необхідне. А сторонники, вбогі і немічні подовгу в ній відпочивали, користуючись повним довольством і спокоєм, за заповіддю старця. Усамітнена до того, обитель Сергієва тепер як би раптом висунулась з дрімучих лісів на роздоріжжя життя людського: мимо її гостинних ворот часто проходили князі і воєводи зі своїми полками, і всіх вона приймала гостинно, з належною честю і відпускала зі щедрим запасом. А бували роки, відмічені у літописах тяжкими скорботами для всієї Руської землі. Так, в 1357 році «велика була істома князям руським» від посла татарського Кошана; в 1364 році був мор повсюду, так що в Смоленську залишились від нього живими всього 15 душ; в 1368 році Москва перетерпіла спустошення від Ольгерда; в 1382 – земля Руська спустошена Тохтамишем. В цьому ж році була «велика дань, тяжка по всьому княжінню великому – всякому без віддачі» (уступки). Немає сумніву, що в такі роки багато нужденних приходило в обитель Сергієву, і вона ділилась з ними всім, що мала. Ділиться вона і понині, строго виконуючи святий заповіт гостинності, залишений їй святим її першоначальником, і як тоді, так і тепер у достатку потрібних не можна не видіти над нею особливого Божого благословення за молитви досточудного старця.

<< ГЛАВА XI | ЗМІСТ | ГЛАВА XIII >>