Житіє святого Сергія/Передмова

Матеріал з Вікіпідручника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

ПЕРЕДМОВА

<< ПРИМІТКИ | ЗМІСТ | ГЛАВА I >>

Аще мужа свята житіє списано будеть, то від того польза велика єсть і утішення вкупі, і списателям, і сказателям, і послушателям.

Єпіфаній Премудрий

Будь ревнитель право живущим, і сих житіє і діяння пиши на сердці своєму.

Св. Василій Великий

«Слава Богу за все і всячеських ради! Слава показавшому нам життя мужа свята і старця духовна, – дякуємо Богу за превелику Його благість, бувшу на нас, яко дарував нам свята старця, пана-господаря Преподобного Сергія, в землі нашій Руській, в стороні північній».

Так починає свою оповідь про життя і подвиги Преподобного отця нашого Сергія його незмінний учень – блаженний Єпіфаній:

«Дивлюся ж, – каже він, – яко стільки літ минуло, а життя святого старця не писано було; і о сьому сжаліхся зело, яко убо таковий святий старець пречудний і предобрий, отнєліже преставися 26 літ пройде, і ніхто не дерзняше писати о ньому, ні дальній, ні ближній, ні більший, ні меньший».

Ці слова Премудрого Єпифания ще з більшим правом можемо повторити ми, з тою лише різницею, що з дня кончини Преподобного Сергія до нашого часу протікло не двадцять шість, а вже п'ятсот літ, і до сих пір ми не маємо на сучасній руській мові повного життєпису великого старця не тільки в смислі самостійного історичного дослідження про його життя і подвиги, про його значення в історії Руської Церкви, руського подвижництва, руського просвітництва і взагалі благочестного виховання Руського народу, але навіть і простого повного перекладу житія, написаного Єпіфанієм.

Правда, існує більше десяти різних житій Преподобного Сергія, і краще з них, звичайно, те, яке складене святителем Московським Філаретом. Але це житіє предназначено було для читання при Богослужінні і читано самим в Бозі почившим Ієрархом в Лаврі на всенощному бдінні 5 липня 1822 року. По своїм достоїнствам внутрішнім це житіє - зливок золота, але, як призначене для церковного читання, воно по необхідності відрізняється стислістю і пропускає багато подробиць, дорогоцінних для благоговійних почитателів пам'яті великого угодника Божого. Варто ще згадати про два житія Преподобного Сергія, розміщених у творах «Руські Святі», – преосвященного Філарета, архієпископа Чернігівського, і «Житія Святих Російської Церкви» О. М. Муравйова, але ні те ні інше також не мають бажаної повноти, тому що упорядники цих житій, описуючи житія всіх Руських Святих, по необхідності старались бути стислими у викладі. З окремих видань варто згадати лише одне, яке вийшло вже після 2-го видання нашої книги, до 500-річчя преставлення Преподобного Сергія, – «Преподобний Сергій Радонізький і створена ним Троїцька Лавра» Є. Голубинського; автор пропонує в цій книзі, як він сам каже, «оповідь про Преподобного, з одного боку, стислу, а з іншого боку – повну, без пропусків відтворююче всі частності його життя як природнього, так і надприроднього характеру». Але і ця книга не може повністю задовольнити благоговійного чтителя пам'яті великого угодника Божого, досить сказати про неї вже одне те, що ради «стислості» автор її не має на увазі дати в ній назидательне читання, а пропонує лиш стислий виклад фактів, зібраних ним з усіх історичних джерел і викладених у формі життєпису. Притому і цей життєпис виданий нероздільно з путівником по Лаврі і складає як би вступ до цього путівника. На інших окремих виданнях, типу твора п. Лаврентьєва, не вважємо за потрібне зупинятися, так як вони являють погані переробки з Єпіфанія чи просто витяги з вишезазначених авторів.

Пропонуючи благочестним читачам свій опис «Життя і подвигів Преподобного і Богоносного отця нашого Сергія», попрацювавший над його складанням вважає своїм обов'язком сказати, що він зовсім не мав на увазі писати научний твір про життя угодника Божого; він задався більш скромною ціллю - зібрати у одну книгу все, що можна було знайти в історичній і проповідницькій літературі про Преподобного Сергія, і скласти в одне ціле не тільки всі подробиці з його життя, що дійшли до нас, але і ті уроки благочестя, які видобували із сказання про його життя наші проповідники. Для даного, п'ятого видання знову переглянуто по можливості все, що вийшло в 1891-1893 роках з нагоди 500-ліття преставлення угодника Божого, і, таким чином, багато в тексті поповнено і виправлено. Закликом до цієї праці слугувало те ж, що закликало і преподобного Єпіфанія в свій час взятися за перо, - це відсутність серед наявної духовної літератури повного житія Преподобного Сергія. Подумати лише - хто був Преподобний Сергій для нашої Руської Церкви, для Руської Держави, для Руського народу! Свята Церква прекрасно характеризує його, називаючи стовпом Церкви. Він не тільки сам був кріпким стовпом Церкви Христової, але, за словами одного з наших архіпастирів, Херсонського архієпископа Никанора, «уподобив і продовжує уподобляти своїй духовній природі і всіх близько дотичних ддо нього людей. Він наповнив своїм духом цілі сонми, цілі покоління монаствуючих». До 70 монастирів було засновано його учнями і учнями його учнів; його духовне потомство було одною з головних духовних сил, сприяючих духовному перетворенню різних полуязичницьких племен, розкинутих по простору північної і середньої Росії, в одне ціле Великоруське плем'я, об'єднане, одухотворене, скріплене духом Православ'я. Будучи сам вищим носієм християнського православного духу, «він прикладом, настановою, молитвами своїми сприяв і сприяє наповненню цим духом всього православного Російського народу, – духом, який складає провідне начало, міць і славу народного руського життя. Тому-то до Преподобного Сергія, як до невичерпного джерела міцного руського духу, притікають на поклоніння, для настанови, для молитви і до цього дня премногі тисячі народу. Ні один поблизу мандруючий інок не омине обителі Преподобного Сергія. Рідкий з Ієрархів Руської Церкви не припадав до праха земного перед ракою Преподобного Сергія. Всі до одного з Вінценосців Росії приносили у раки Преподобного свої молитви (особливо після вступу на царство). Не лише члени нашого Царствуючого Дому, але і премногі члени іноземних царственних сімей приходили туди ж - то молитись, то вивчати руське життя у самих його основ, у того джерела, у одного з головних джерел, з якого вона б'є з усією силою».

Так, наші літописці мали повне право іменувати Преподобного Сергія Ігуменом всієї Русі, і свята Церква достойно і праведно величає його возбранним воєводою Руської землі!

«Якщо б можливо було, - каже відомий наш історик В.О. Ключевський, - відобразити на письмі все, що поєдналось з пам'яттю Преподобного Сергія, що в ці п'ятсот років було мовчазно передумано і пережито перед його гробом мільйонами умів і сердець, це писання було б повною глибокого змісту історією нашого всенародного політичного і благочестивого життя... Та й кожен з нас у своїй власній душі знайде те саме спільне відчуття, стоячи у гробниці Преподобного. У цього почуття вже немає історії, як для того, хто покоїться у цій гробниці, давно зупинився рух часу. Це відчуття ось вже п'ять століть однаково загорається в душі молящогося біля цієї гробниці, як сонячний промінь в продовж тисячоліть однаково світиться в чистій каплі води. Запитайте будь-кого з простих людей, з посохом і торбиною прийшовших сюди віддаля: коли жив Преподобний Сергій і що зробив для Русі XIV століття, чим він був для свого часу, - і мало хто з них дасть вам задовільну відповідь, але на питання: що він є для них, далеких нащадків людей ХIV століття, і навіщо вони тепер прийшли до нього, кожен відповість впевнено і зрозуміло».

Так характеризують велике духовне значення Преподобного Сергія, з одного боку, один з наших знаменитих духовних витієв, з іншого - один з глибоких знавців нашої рідної історії.

В іншому своєму слові, звертаючись до життя Преподобного отця нашого Сергія, Архієпископ Никанор справедливо говорить, що це житіє «переносить нас в новий для нас, хоч і старожитній світ, світ інших людей - святих людей, інших поглядів - святих поглядів, інших звичаїв - святих звичаїв, у світ зречення від світу і себе, в світ святих великих подвигів, в світ вільного неухильного несення хреста Христова... Відчуваєш в душі різнозвуччя гармонії цього світу з дизгармонією нашого внутрішнього і зовнішнього світу, і з одного боку мирно налаштовується сердце замилуванням, - ось так би взяв крила, як голубині, і полетів би туди, в пустиню, за 500 років назад, - а з другої - надривається сердце, що поневолі доводиться жити багатосуєтним життям свогов віку». Справедливо говорить Преподобний Іван Листвичник: «Як убогі, бачучи царські скарби, ще більше пізнають вбогість свою, так і душа, читаючи оповіді про великі чесноти святих отців, стає більш смиренною у думках своїх».

Так благодатно діють на душу описи подвигів таких великих угодників Божих, яким був Преподобний отець наш Сергій. «Якоже аромати, – говорить святитель Платон, митрополит Московський, – чим більше розтираються руками, тим більше дають благоухання: так і житія святих, чим більше поглиблюємо ми в них свої роздуми, тим більше відкривається святість і слава праведників, в наша користь». Але це порівняння ще не достатньо сильне: аромати з часом втрачають силу свого благоухання, а житія святих - ніколи. Це невичерпні вогнища благодатного вогню, від яких кожен може запалювати в самому собі такий же вогонь ревності Божественної, що скільки б таких вогнів не запалювали від них, самі вони ніколи не умаляться...

Від життєписателя зазвичай вимагають, щоб він не лише знайомив читача з усіма йому відомими подробицями з життя описуємої особи, але і змальовував перед ним живу особистість, вводив у внутрішній духовний світ цієї особистості, давав читачу можливість при читанні життєпису пожити разом з тією особою, з якою його знайомлять, помилуватись його достоїнствами, подихати, так сказати, духом тої епохи, в яку жила і діяла ця особа. Справедливість вимагає сказати, що при життєписі святого виконати ці вимоги можливо лише почасти.. В Бозі почивший Московський святитель Філарет з цього приводу одного разу висказався так: «Ненадійно для нас здогадами проникнути в душі святих, які далеко вище нашого світобачення. Надійніше слідувати простим сказанням свідків і близьких до них. І дійсно, описуючи життя звичайного смертного, письменник може більше покладатись на свій духовний досвід; описуючи життя подвижника, він має бути сам подвижник...

На жаль, цієї-то надзвичайно істотної умови для написання повного життя Преподобного отця нашого Сергія попрацювавший в складанні цієї книги і не має! Глубоко усвідомлюючи свою духовну вбогість, він і не помислив би взяти на себе таку непосильну працю, якщо б не мав перед собою праці першого життєписателя Сергія, його найближчого учня - преподобного Єпіфанія. Цей учень спробував, наскільки було йому дано, в собі самому втілити чесноти свого великого наставника, своїм досвідом проходив під його керівництвом духовно-подвижницьке життяі тому у стані був краще, чи хто-небудь інший, написати життя свого святого старця в настанову нашу... Але і він усвідомлював всю трудноту такої справи, і він казав: «Якоже не мощно єсть малій лодії велике і тяжке брем'я налагаєме понести, сице і превосходить нашу неміч і ум подлежаща бесіда... Подобаше ми отнюдь со страхом удобь мовчати і на устах своїх перст положити, свідому свою неміч... Яко вище сили моєї діло бисть, яко немочен єсмь, і груб, і нерозумічен». Одне, що заставило його взятися за працю, – це гаряча любов до почившого старця: «Любов і молитва Преподобного того старця приволікає і томить мій помисел, і принуждає глаголати же і писати». Він скорбить про одне: як би не пішло в повне забуття життя такого великого старця, як би через це забуття не втрачена була назавжди духовна користь читачів ... «Аще убо аз не пишу, а ін ніхтоже не пише, боюсь і осудження притчи онаго раба лінивого, скрившого талант и облінившогося».

З такими думками приступав до своєї праці перший благоговійний «списатель» житія Сергієва. Чи треба казати, з якими почуттями повинен приступати до цього діла недостойний писатель нашого грішного часу? І він має признатися, що не без двогих вагань зголосився на свою працю, призиваючи на поміч молитви Преподобного старця і його присного учня Єпіфанія Премудрого... А коли для повноти зображення особи угодника Божого приходилось говорити про внутрішні духовні стани, він брав риси з писань Богомудрих отців-подвижників, зобразивших ці стани основі власного дсвіду у своїх писаннях...

Послідуємо же, благочестивий чительнику, крок за кроком услід блаженного Єпіфанія; будемо благоговійно дослухатися його простій, задушевно-теплій, сердечній оповіді; прислухаємось і до тих уроків, які добувають з його розповіді наші святителі Платон і Філарет, митрополити Московські, Філарет архієпископ Чернігівський, Никанор, архієпископ Херсонський, і інші проповідники і благочестиві письменники... І якщо ця книга дасть вам можливість хоч трохи відпочити душою за її читанням, хоч на кілька хвилин забути оточуючу вас суєту земну, перенестись думкою і сердцем у віддалену по часу, але тим більш близьку нашому сердцю рідну старовину, побувати зі святими і преподобними жителями дрімучих лісів Радонізьких, подихати благоуханням молитов Сергієвих, насолодитися спогляданням його Богулюбого смирення, тоді ми визнаємо себе щасливими і воздамо хвалу Господу. А якщо книга наша не задовільнить цікавості вашої, якщо упорядник її чого недописав, чи переписав, або в чому згрішив, то смиренно просить в тому прощення і з глибокою вдячністю прийме всяке добре зауваження і вказівку на помилки на випадок нового видання.

Березня 12 дня,

1885–1891–1898–1904 

Архімандрит Никон,

Лавра Преподобного Сергія

<< ПРИМІТКИ | ЗМІСТ | ГЛАВА I >>