Методологія медіа-досліджень/Етнографія

Матеріал з Вікіпідручника
Перейти до: навігація, пошук

Розділ 7. Включене спостереження (participant observation). Усна історія (оral history). Етнографія[ред.]

Включене спостереження[ред.]

Сьогодні ми дізнаємося про світ переважно з газет, журналів, радіо, ТБ та інтернету. Це величезний обсяг інформації, однак уся вона є вже відфільтрованою через чиюсь свідомість. Хтось вирішував за нас, як встановити камеру та які ставити питання.

Включене спостереження – це якісний метод, який дає можливість вивчати людей у їхньому природньому середовищі, у повсякденних життєвих ситуаціях. Це форма „польових досліджень”, які відбуваються у реальних умовах, які, на відміну від експерименту, ніким не контролюються і не структуруються. Чудовий метод для виявилення того, що люди справді роблять (а не кажуть, що роблять).

Як видно з назви методу, дослідники беруть безпосередню участь у діяльності тої організації або колективу, які вони вивчають. Таким чином, дослідник повинен постійно балансувати дві ролі: учасника та спостерігача. Особливо важливо уникнути повного „вливання” у колектив, коли дослідник починає ідентифікувати себе з тими, кого вивчає.

Дві ролі дослідника:

  • Учасник як спостерігач („інсайдер”)
  • Спостерігач як учасник („нейтральний аутсайдер”)

На відміну від повсякденних, наукові спостереження фокусні, об’єктивні та систематичні. Основні дослідницькі питання:

  • Що люди роблять?
  • Де люди щось роблять?
  • Які вони мають спільні ідеї, минуле?
  • Хто кому що робить?
  • Чому вони роблять те, що роблять?
  • Хто починає дію, хто і як реагує?
  • Коли і як часто вони щось роблять?
  • Як вони це роблять?
  • Як довго вони це роблять?

Теоретично, це легкий метод, який був розроблений антропологами, проте у нього є деякі вади: проблема фокусу, проблема впливу спостерігача на поведінку членів групи (реактивність), проблема неусвідомленої вибірковості, проблема „телепатії”. З методом пов'язана також важлива етична дилема: чи розповідати учасникам групи про свою роль дослідника?

Переваги: розуміння ситуації, визначення питань, „гуманність”.

Методологія:

  • Визначення проблеми
  • Пошук групи
  • Спостереження
  • Запис результатів
  • Аналіз та інтерпретація
  • Презентація результатів

У спостереженні необхідно найбільшу увагу звертати на дії учасників групи, оскільки ми не можемо виявити їх думки. Втім, про думки можна питати. В аналізі бажано використовувати чимбільш концеацій.

Усна історія[ред.]

Усна історія – це глибинні інтерв’ю біографічного характеру, які беруться у кожного члена певної групи. Приклад: усні історії індіанських племен, субкультур.


Такі методи, як усна історія, глибинне інтерв’ю, фокус-група, учасницьке спостереження називаються етнографічними. Першими етнографічні методи практикували антропологи та соціологи, які довгий час, вивчаючи, жили поруч з іншими культурами у їх природніх умовах. Таке занурення в іншу культуру допомагало дослідникові краще зрозуміти її, побачити її очима місцевого населення. Згодом етнометодологію відкрили для себе політологи, соціальні працівники, освітяни та комунікативісти. Ці дисципліни звертали увагу вже не на цілі культури, а на невеличкі групи. Залежно від об’єктів дослідження, етнографію зараз поділяють на макро- та мікро-.

Основні ознаки етнометодології:

  • Вивчення буденного життя, людських взаємин;
  • Не інтерпретація людської діяльності, а її опис;
  • Тривалість польових досліджень;
  • Використання таких технік як фотографування, відео- та аудіозапис, інтерв’ювання, спостереження, ведення щоденника тощо.

Етнометодологія може використовуватися не лише у дослідженнях, але й у повсякденній журналістських роботі, особливо при збиранні інформації, пошуку тем, проведенні журналістських розслідувань.

Вступ до якісної методології. Інтерв’ю. Фокус-групи · Agenda Setting, фреймінг та якісний контент-аналіз