Перейти до вмісту

Неаполітанська художня школа

Додати посилання
завершено на 50%
Матеріал з Вікіпідручника
Лука Джордано, «Філософ». Мюнхен.

Неаполітанська художня школа — найбільш значуща художня школа Італії поряд з Венеціанською та Римською школою.


Маньєризм в Неаполі 16 ст.

[ред.]

В 16 ст. місцева художня школа ще перебувала в фазі становлення. Майстри Неаполя рахувались із здобутками римської художньої школи, позаяк папський Рим рекрутував до міста талановитих митців з інших художніх центрів і сам подеколи перетворився спочатку на відомий центр відродження, а після пограбування Риму 1527 року вояками імператора Карла V - на провідний центр маньєризму.

Митці Неаполя старанно вивчали і рахувалися із творчим надбанням Рафаеля Санті та авторитетного в Римі Мікеланджело Буонарроті. Але відсутність доброї художньої освіти у більшості неаполітанських митців приводила до наївного, обмежено-провінційного використання знахідок Рафаеля Санті та Мікеланджело [1]. Над другорядністю неаполітанських майстрів 16 ст. (П'єтро Негроні, Іпполіто Боргезе) піднявся лише Марко даль Піно, майстер холоднуватої манери і віртуозного малюнка, котрий так поціновували майстри маньєризму.

Окрема держава

[ред.]

В Неаполі 17 ст. склалась унікальна ситуація. Італійське місто і Кампанья перебували у володінні Іспанії, де правили віце-королі, котрих надсилав з Іспанії король і постійно заміняв власних вассалів, підозрюючи кожного з них в зраді і сепаратистських прагненнях. В місті стояв іспанський гарнізон і офіційно місто не підкорялось папі римському. Тим не менше зв'язок з Римом не переривався і низка римських майстрів отримувала запрошення на працю в Неаполь. Так, по запрошенню тут працювали Доменікіно(1581—1641) та Джованні Ланфранко (1582—1647), фрескіст та майстер вівтарів[2].

Неаполь, Караваджо та його неаполітанські послідовники

[ред.]
Сім справ милосердя (Караваджо). «Дати милостиню жебраку», фрагмент вівтарної картини.
Хосе де Рібера. «Каяття Марії Магдалини», 1641р., Національний музей Прадо, Мадрид.
Хуан До . «Блага вість пастухам». Музей Каподімонте, Неаполь.

Подією в художньому житті міста був недовгий і вимушений візит Мікеланджело да Караваджо, котрий рятував в Неаполі власне життя від покарання за скоїне убивство в Римі. Дві композиції Караваджо ( «Сім вправ милосердя» та «Побиття Христа батогами» ) задали надзвичайно високий рівень моральних вимог до місцевого живопису[3]. Не менше враження на місцевих майстрів справили і художня манера митця з її різкими контрастами світла і тіні та простонародний типаж персонажів. Неаполітанська художня школа мало орієнтувалась на аристократичні смаки багатіїв і прийняла як свої знахідки демократичної гілки бароко, уособленням якої були твори Караваджо. До того ж, в Неаполі не було жорсткого протистояння між представниками пізнього маньєризму і бароко, як то було в Римі. Серед послідовників Караваджо опиниться більшість наполітанських художників, серед яких - іспанець Хосе де Рібера та його учень Лука Джордано (всі ранні твори останнього), Хуан До , Баттістелло Караччоло, Артемізія Джентілескі, Матіа Претті, Массімо Станціоне.

Непрестижні жанри

[ред.]
Джованні Баттіста Рекко. «Натюрморт з рибою і моллюсками».

В Неаполі були мало відчутними вимоги «Величної манери» і академічної ієрархії жанрів, тому художники залюбки пишуть нібито низькі жанри - пейзажі і натюрморти. І розробляють ці жанри по своєму, або фантазійно (фантастичні краєвиди міст Монсу Дезідеріо, Вівіано Кодацци, пейзажі Сальватора Рози), або суто реалістично ( Якопо да Емполі, Джованні Баттіста Руопполо, натюрморти родини Рекко, Паоло Порпора тощо). Засновником жанру натюрморт в неаполітанському живопису доби бароко був Лука Форте ( бл. 1615 — до 1670 ).

Мандрівні майстри та Неаполь

[ред.]
С. Роза. «Або мовчи, або кажи таке, що краще мовчання», Національна галерея (Лондон)

Інтернаціональний характер мистецтва в Неаполі і дещо слабкий контроль владних структур над мистецтом приваблював сюди на працю чимало мандрівних майстрів, частка кортих працювала в місті роками. В Неаполі по тимчасовим замовам працювали як італійці з інших художніх центрів, так і низка іноземних митців.

  • Через неаполітанський порт приблизно у 1552 році в Італію прибув Пітер Брейгель старший. Існує рання і несмілива картина молодого Пітера Брейгеля «Гавань Неаполя», як і малюнки, що підтверджують перебування в місті нідерландського майстра [4].
  • Роками в Неаполі працював уроджинець Лейдена художник Якоб ван Сваненбург (1571—1638), віртуозний майстер фантазійних, страхітливих сцен і сцен містичних. В останні роки він мешкав у місті Лейден і його твори міг бачити молодий Рембрандт. У Лейдені майстер мав власну студію і навчав учнів. Можливо, цю студію відвідував і молодий Рембрандт, охочий до всього нового.
  • Представниками пізнього маньєризму і раннього бароко з міста Мец ( герцогство Лотарінгія ) були художники Франсуа де Номе ( François de Nomé 1592 — після 1644 ) та Дідьє Барра (Didier Barra бл. 1590 — після 1647 ) . Вони оселились у Неаполі і спільно працювали над створенням фантазійних міських пейзажів. Був ще третій художник ( помічник ?) у їх майстерні, ім'я котрого загубилось. Вони увійшли у історію мистецтв під спільним псевдонімом Монсу Дезідеріо. Їх твори вплинули на деякі композиції Сальватора Рози та Мікеланджело Черквоцці (Cerquozzi 1602 — 1660) у 17 столітті, а у 20 ст. сприяли розкутості композицій західноєвропейських сюрреалістів (Каюа, Андре Бретон ).
  • В Неаполі працювали фламандці Луї Фінсон ( Людовіко Фінзоніус 1575—1617 ) та Абрахам Вінк ( Авраам Вінк 1580-1621 ), обидва прихильники Караваджо і його художньої манери. Людовіко Фінзоніус працюватиме в Неаполі вісім років (1604—1612 рр).
  • На працю в Рим перебрався фламандський художник Абрахам Брейгель (1631— 1697), другий і найбільш обдарований хлопець із п'яти синів художника Яна Брейгеля молодшого (1601—1678). Він узяв шлюб з італійкою Анжелою Баратта ще в Римі, працював художником натюрмортів, у подружжя був син Гаспар. Останні 22 роки життя працював у Неаполі, де і помер.
  • Три роки ( 1643-1647 ) у Неаполі працював французький художник Шарль Меллан ( 1597-1649 ), лотарингець за походженням. Лише повстання під проводом Мазаньєлло примусило художника покинути розбурхане місто.
  • Цілком натуралізувався в Італії Каспар ван Віттель ( 1653—1736 ), голландець за походженням, що довго працював у Неаполі придворним художником іспанського віце-короля Медінаселі[5]. В італійських архівах він проходив як Гаспаро Ванвітеллі. Ванвітеллі-батько одружився і помер в Римі, його син — відомий неаполітанський і італійський архітектор Луїджі Ванвітеллі ( 1700—1773 ).
  • Декілька іноземців роками процювали в Неаполі на початку 19 ст., заснувавши там так звану пейзажну школу Позіліппо, до складу котрої входили німці (Вільгельм Губер), голландець (Антоніо Пітлоо), росіяни (Щедрін Сільвестр Феодосійович ), а також художники італійці.

Див. також

[ред.]

Джерела і посилання

[ред.]
  • Гос.Эрмитаж, каталог 1, «Западноевропейская живопись», Л., «Аврора», 1976
  • «Сообщения Государственного Эрмитажа», сб. 48, Ленинград, 1983
  • Дж. К. Арган. «История итальянского искусства», М., «Радуга», 1990

Список рекомендованих джерел (recommended reading)

[ред.]
  1. ↑ «Сообщения Государственного Эрмитажа», сб. 48, Ленинград, 1983, с. 4-5
  2. ↑ Дж. К. Арган. «История итальянского искусства», М., «Радуга», 1990, с. 162
  3. ↑ Дж. К. Арган. «История итальянского искусства», М., «Радуга», 1990, с. 162
  4. ↑ Львов С.Л. «Пітер Брейгель старший», М., Искусство, 1971, с. 68-69
  5. ↑ Гос.Эрмитаж, каталог 1, «Западноевропейская живопись», Л., «Аврора», 1976, с. 81
Отримано з https://uk.wikibooks.org/w/index.php?title=Неаполітанська_художня_школа&oldid=36972