Скульптура бароко

Матеріал з Вікіпідручника
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Скульптура бароко — період розвитку мистецтва скульптури, переважно в католицьких країнах, що охопив майже всі галузі культури від декору храмів і палаців до садів і надгробків. В помітно меншій мірі цим процесом були зачеплені країни протестантизму та країни православного віросповідування.

Барокова скульптура Італії[ред.]

Ск. Джованні Бонацца. «Алегорія Ночі»

Барокова скульптура Італії наслідувала здобутки як скульптури відродження, так і ман'єризму. Але від італійського маньєризу взяла найбільше — звідси потяг до драматичного сприняття світу, до використання ефектних ракурсів, звідси увага до людських почуттів майже у всьому їх диапазоні (від напружених роздумів до екстазів і пафосу).

Ефектний вплив на свідомість глядача досягався як завдяки використанню динамічних жестів, так і бурхливій або напруженій емоційності образів при віртуозній обробці матеріалів, серед котрих мармур різних кольорів, мерехтлива бронза, срібло та золочення деревини, слонова кістка, теракота, пісковик тощо.

Італійська скульптура давно прийшла у католицькі храми і в культуру надгробків ще з доби середньовіччя. В добу італійського відродження до неї додались фонтанні скульптури з їх мелодійними і тихими струмками в приватних садах. Могутнє і дещо агресивне бароко захопило практично всі скульптурні галузі, але розпорядилось ними по своєму. Динаміка, напружені емоції, відстороненість від реального світу і пафос прийшли в храмову скульптуру, в бароковий скульптурний портрет, в скульптуру для декоративних садів і парків, в скульптуру надгробків. Особливо значними були впливи на фонтанну скульптуру Італії, що втратила врівноважену тихість приватних садочків, вийшла на площі міст і наповнила їх плеском і гуркітом. Ослабити враження від італійської скульптури бароко важко навіть скульптурам античності, де теж попрацювало чимало віртуозних майстрів. Але італійські скульптори доби бароко швидко порівнялись у майстерності з митцями античності, а потім і перевершили їх у власних досягненнях.

Папський Рим став відомим центром барокової скульптури, куди на навчання прибували як скульптори з італійських князівств, так і з-за кордону. Привабливість барокової скульптури Італії була такою, що в Італії десятиліттями працюватиме низка іноземців, розносячи країнами Європи творчі здобутки італійців, а низка працюватие в Італії до власної смерті.

В пору економічної та політичної скрути в Італії розпочався зворотній процес і вже італійські скульптори шукали замов і заробітку за альпійськими межами — в Німеччині, Австро-Угорщині, Франції, Польщі, Московії.


Барокова скульптура Фландрії[ред.]

Фландрія (або Південні Нідерланди, Іспанські Нідерланди) була тісно пов'язана з Італію спільним віросповідуанням, бізнесово та культурно. Низка фламандських архітекторів, ткачів-килимарів, художників і скульпторів рокам працювала в Італії.

Скульптори Фландрії швидко перейшли на стилістику італійського бароко і самі брали участь у зміцненні, розвитку та поширенні бароко як мистецького стилю. Якщо на стиль барокової архітектури у Фландрії впливали місцеві архітектурні традиції (споруди з цегли, світлий камінь лише в контрасті з червоною цеглою, орнаментика, що йшла від маньєризму), то в скульптурі італійські впливи панували. В Італії роками працював фламандський скльптор Франсуа Дюкенуа. Низка фламандських скульпторів доби бароко працювала в Британії, Німеччині, Данії, в Голландії (тоді Північні Нідерланди). Фламандські скульптори на декотрий час стануть навіть суперниками скульпторів Італії в садово-парковому мистецтві, а їх твори прикрасять королівські і князівські сади бароко від Копенгагена і Жовкви до Санкт-Петербурга.

В переліку барокових скульпторів Фландрії (або тих, хто формувася під їх впливами) — Пітер Вербрюгген старший (1615-1686), Бартоломеус Еггерс (1637–1692), Томас Квеллінус (1661 — 1709), Артус Квеллінус старший (1609-1668), Франсуа Дюкенуа (1597-1643), Ромбоут Верхюльст (1624-1698).

Скульптурою малих форм займались також майстри різьби по деревині і слоновій кістці та фламандські медальєри та ювеліри, майстри обробки срібла.

Сакральна барокова скульптура[ред.]

ск. Франсуа Дюкенуа. Андрій Первозванний, Латеранська базиліка, Рим.

Скульптурний портрет бароко роботи Алессандро Альгарді[ред.]

Садово-паркова скульптура бароко[ред.]

«Алегорія всепоглинаючого Часу» або «Сатурн»

Мода прикрашати сади бароко скульптурою була відроджена в Італії і наслідувала традицію декоративного садівництва Стародавнього Риму. Невелика кількість скульптур в добу відродження спричинила перенос у сади уламків античної скульптри та створення скульптур нових.

Таким чином була відроджена традиція створення садово-паркової скульптури. В добу маньєризму в Італії традиція закріпилась і породила диваці і химерні садові скульптури (Парк Священний ліс в Бомарцо). Традиція прикрашати сади скульптурою в добу бароко удосконалилась, скульптури підкреслили садові вісі і ритм садових перспектив. Італійський сад бароко потребував низку кульптур. З'явились перші теоретики облаштування саду, корті створили підручники емблем та алегорій, серед них Чезаре Ріпа. Були детально описані алегорії та їх іконографія, атрибути тощо. Відтепер скульптор не стільки сам вигадував образ нової кульптури, скільки заглядав у посібник іконографії.

В сади прийшли як окремі алегорії «Милосердя», «Достатку», «Справедливості», а також цілі серії — «Чотири пори року», «Чотири пори доби», «Війна» та «Мир», «Чотири людські темпераменти», «Сивіли», уособлення вітру, боги римського пантеону (Нептун, Венера, Адоніс, Геркулес, Флора, Помона), копії погрудь римських імператорів тощо.

Окрема галузь — фонтанна скульптура, що вийшла на площі міст і на галявини барокових садів. Нестача мармуру і дороговизна бронзи примушувала виготовляти скульптури з деревини, як то було з доби середньовіччя.

Фонтан мушля і два путті

Художній надгробок бароко[ред.]

Окрему галузь барокової скульптури становив художній надгробок. В ньому найбільше відбились настанови католицизму з його містикою, уподобанням на вічне життя, демонстрація відданості католицькій церкві чи молитва і каяття, котрі мав засвоїти кожний католик як необхідні риси поведінки для спасіння душі.

Традиція створювати надгробки прийшла у добу бароко з середньовіччя і закріпилася в добу відродження. Але бароковий надгробок швидко відійшов від врівноважених і статичних копозицій відродження. В художній надгробок бароко прийшли асиметрія, динаміка, алегоричні фігури, драперія, котра була наче підхоплена і роздмухана могутнім вітром потойбіного життя. Художній надгробок бароко був складовою аристократичної культури, тому став частиною пишного побуту і поховань королівських родин, шляхти-військових, князів церкви і князів світських та осіб, до них наближених. Лише в країнах, де в добу бароко культура зберігала значні домішки рис середньовіччя та відродження зберігалась уява про смерть як про вічний сон і фігура помергого на надгробку подавалась ніби уві сні (Австрія, Польща, Іспанія).

Для селян і пересічних осіб художнього надгробку не існувало.

Див. також[ред.]

Джерела. Список рекомендованих джерел (recommended reading)[ред.]

  • «Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона» (1890—1907).
  • Rudolf Preimesberger // Dizionario Biografico degli Italiani, Vol. 16, 1973
  • Jane Turner (a cura di), The Dictionary of Art. 4, p. 311. New York, Grove, 1996. ISBN 1884446000
  • Rolf Toman (видавець): Barock - Architektur, Skulptur, Malerei. Könemann Verlagsgesellschaft mbH, Köln 1997, ISBN 3-89508-916-8, S. 297
  • Bruce Boucher: Italian Baroque Sculpture, World of Art. Thames & Hudson, 1998, ISBN 978-0-500-20307-1, S. 155.
  • Афмидентова В. В. "История садово-парковых стилей", М, "Архитектура", 2003