Методологія медіа-досліджень/Ідеологічна критика та психоаналіз

Матеріал з Вікіпідручника
Перейти до: навігація, пошук

Розділ 5. Ідеологічна критика. Психоаналіз[ред.]

Ідеологічна критика[ред.]

Ідеологічна критика – це будь-який вид критики, який ґрунтує свою оцінку текстів чи інших явищ на певній ідеології. Ідеологія – це всеохопне та систематичне пояснення суспільно-політичних відносин.

Марксистська критика (Грамші)

Цілком можливо, що сьогодні найбільш впливовим та відомим марксистом у світі є італієць Антоніо Грамші (1891-1937). Його теорія (а особливо концепція гегемонії) дали нове життя марксизму, що занепадав, а також стала фундаментом для сучасних культурних студій та критичної теорії. Основа його теорії викладена на 3000 сторінок „Тюремних щоденників”, які він вів в ув’язненні у 1929-1935 роках.

Основною новацією Грамші є те, що він поставив в основу марксизму не об’єктивні матеріальні умови (класична традиція), а людську суб’єктивність. На початку 1930-х років вже стало ясно, що світова революція навряд чи відбудеться, і ліві інтелектуали почали шукати відповідь на питання, чому ж так сталося. Як зрозумів Грамші, буржуазна система має дуже високу життєздатність, яка грунтується не на матеріальних, а на культурних та інтелектуальних чинниках.

У його розумінні гегемонія – це союз політичного та інтелектуального і морального лідерства. Отже, панівним (гегемонічним) класом був той, який ідеологічно підпорядковував інтереси інших класів своїм.

Грамші розрізняв два види підпорядкування: домінування (примус) та гегемонія. Ці два види ґрунтуються на двох різних формах контролю – зовнішній (силою) та внутрішній (переконанням).

Гегемонія реалізується через інституції громадянського суспільства (освітні, релігійні та інші). Грамші вважав, що громадянське суспільство і є ідеологічною надбудовою (на противагу матеріальній основі). Політичне ж суспільство – це державний апарат, який силою забезпечує суспільну дисципліну. Таким чином, співпраця цих двох складових надбудови – громадянського та політичного суспільства – і є державою (гегемонією, озброєною засобами змушення).

Гегемонія повинна постійно підтримуватися панівними групами та класами, і ця роль покладена на тих, кого Грамші назвав „органічними інтелектуалами” (ідеологами-практиками, які формують інтелектуальний клімат у суспільстві). Гегемонічними апаратами є школи, церква, мас-медіа та навіть архітектура і назви вулиць (Леніна чи Бандери?).

Отже, підсумуймо.

Підпорядкування: домінування v. гегемонія Домінування v. гегемонія: примус v. переконання Ідеологічна надбудова: громадянське суспільство + політичне суспільство = Держава

Серед тих, на кого великий вплив справила концепція гегемонії, був і Стюарт Гол – засновник британської соціокультурології. Він модернізував теорію Грамші та чітко визначив роль медіа як „ідеологічного апарату держави”, який покликаний виробляти та підтримувати консенсус у суспільстві, представляючи інтереси певних груп як загальні.

Таким чином, з погляду марксистів буржуазія утримує свою владу над пролетаріатом завдяки тому, що вона контролює його свідомість (і не в останню чергу через мас-медіа). Буржуазні суспільства культивують відчуження серед усіх класів, яке лиш тимчасово притлумлюється споживанням. Консюмеризм лиш стверджує переконаність у тому, що класи та громади не є чимось важливим. У світовому масштабі – завдяки глобалізації та культурному імперіалізмові – суспільства Першого світу насаджують свої споживацькі цінності у Третьому світі.

Психоаналіз[ред.]

Зигмунд Фрейд (1856-1939) надрукував свій шедевр – „Інтерпретацію снів” – у 1900 році, і викладені у цій праці ідеї про те, як функціонує людський розум мали величезний вплив на історію ХХ століття. Теорії Фрейда та Карла Юнга можуть бути використані у медіа-дослідженнях для вивчення креативного процесу або ж мтивації дійових осіб у медіа-текстах.

Теорія психоаналізу каже, що людська психіка поділяється на свідоме, підсвідоме та надсвідоме. Все, що з нами колись трапилося, зберігається у підсвідомому і впливає на нашу поведінку. Психоаналітична критика припускає, що художні твори резонують з підсвідомим матеріалом у нашому розумі. Цілком можливо, що вони надсилають приховані повідомлення з підсвідомого митця до підсвідомого його аудиторії.

Едипів комплекс – любов до батька протилежної статті (у віці 3 років). Приклади, де він очевидний: Цар Едип, Гамлет, Кінг-Конг, Зоряні війни, Бондіана.

Лібідо – сила сексуального інстинкту. За Фрейдом, людина проходить чотири стадії сексуального розвитку: оральну, анальну, фалічну та гентіальну.

На несвідомому рівні Фрейд розрізняв ще три складові психіки: Воно – хаос, імпульсивна спонтанність. Приклади: порно, мильні опери, відеокліпи. Я – здоровий глузд (посередник між Воно та НадЯ). Приклад: новини. НадЯ – колективна свідомість. Приклад: релігійні програми.

Я має захисні механізми, за допомогою яких бореться із занепокоєнням: Амбівалентність (одночасне відчуття двох протилежних емоцій до к(ч)огось), Уникання, Заперечення, Фіксація, Ідентифікація, Проекція, Раціоналізація, Формування реакції, Регресія, Репресія, Супресія.

Ну і, звичайно ж, у психоаналізі велику вагу відіграють символи. Зокрема, чоловіки символізуються чимось, що проникає (дерева та сигари), а жінки – чимсь, що приймає (печери та двері). Фрейдівська теорія символізму близька до семіотики.

Карл Юнг (1875-1961) певний час співпрацював з Фрейдом, але згодом заснував свою власну школу – аналітичної психології. Саме його теорії є дуже корисними в аналізі медіа-текстів. Основні його концепції:

Архетипи – універсальні теми й мотиви, які можна знайти у снах, релігіях, казках, міфах, витворах мистецтва. Вони пов’язані з минулим та ґрунтуються у колективному підсвідомому. Найпоширенішим архетипом та виявом колективного підсвідомого є герой та міф про нього.

Аніма – це жіночий елемент у чоловіках, анімус – чоловічий у жінках. Ця дуальність знаходить свій символічний вияв у гермафродитах.

Тінь – це темна сторона людської психіки. Юнгіанці вважають, що основна боротьба у психіці ведеться між Я та тінню. І хоч у фрейдіанців Воно не має такого негативного забарвлення, як тінь, боротьба між ним та НадЯ тою ж мірою пояснює креативні процеси.

Методологія текстуального аналізу · Вступ до якісної методології. Інтерв’ю. Фокус-групи